Безпекові механізми багатостороннього співробітництва в Південно-Східній Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

БЕЗПЕКОВІ МЕХАНІЗМИ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ПІВДЕННО-СХІДНІЙ АЗІЇ

SECURITY MECHANISMS OF MULTILATERAL COOPERATION IN SOUTH-EAST ASIA

безпека азія південний східний

Авер'янов С. В.,

аспірант кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

Averianov S. V.,

postgraduate student of the Department of International Organizations and Diplomatic Service, Institute of International Relations of Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv,Ukraine)

Автор досліджує регіональні механізми багатостороннього співробітництва у сфері безпеки в Південно-Східній Азії. Особлива увага приділена аналізу неформальних ініціатив країн-членів АСЕАН в контексті безпекових відносин та їх вплив на формування кооперативної системи безпеки в регіоні на ряду з традиційними форматами взаємодії. Акцентується увага на регіональних особливостях діалогових процесів в межах азійського безпекового дискурсу.

Ключові слова: АСЕАН, безпека, міжнародні відносини.

The author explores regional mechanisms for multilateral security cooperation in Southeast Asia. Particular attention is paid to the analysis of ASEAN member countries 'informal initiatives in the context of security relations and their impact on the formation of a cooperative security system in the region along with traditional formats of security interaction. Emphasis is placed on regional features of dialogue process within the Asian security discourse.

Keywords: ASEAN, security, international relations.

Постановка проблеми. Дискусії з питань безпеки були й залишаються найбільш гострими та актуальними для міжнародного політологічного дискурсу. Винятком не стала і Південно-Східна Азія (ПСА), країни якої в рамках АСЕАН ось уже багато років намагаються сформувати Спільноту Безпеки в регіоні. З цією метою вони регулярно шукають оптимальні формати діалогових взаємин у сфері міжнародної безпеки. Традиційні офіційні контакти між державами не завжди в змозі швидко запропонувати ефективні відповіді на сучасні виклики безпеці. За цих умов неформальні інструменти комунікації, з одного боку, активно доповнюють чинні формальні канали зв'язку, згладжу ючи таким чином гострі кути, а з іншого - органічно доповнюють діалогові механізми, особливо в делікатних для держав регіону питаннях безпеки. Дослідження таких інструментів потребує подальшого вдосконалення та всебічного розвитку.

Мета і завдання. У Статті досліджуються регіональні механізми багатостороннього співробітництва у сфері безпеки в Південно-Східній Азії. Особлива увага зосереджена на аналізі формальних та неформальних ініціатив та форматах взаємодії країн-членів АСЕАН в контексті безпекових відносин в ПСА та їх впливу на формування регіональної системи кооперативної безпеки.

Питанням безпеки в ПСА присвячені праці таких науковців як: А. Ачар'я [3], К. Робертс [9], М. Лейфер, Р Северіно тощо. Серед вітчизняних дослідників найважливіший науковий доробок по темі дослідження належить С. О. Шергіну [2], Н. Д. Городній, В. Ю. Константинову [1] та П. М. Ігнатьєву.

Виклад основної частини дослідження. Після завершення «холодної війни» АСЕАН поступово починає перебирати на себе роль одного із системоутворюючих елементів формування архітектури безпеки і співробітництва в ПСА. З часом навколо неї концентрується ряд механізмів і структур, в основі яких лежить система діалогів Асоціації з провідними державами регіону, що зародилася в 1970-ті рр. Наразі повномасштабними партнерами по діалогу з АСЕАН є 9 країн (Австралія, Індія, Канада, Китай, Нова Зеландія, Республіка Корея, Росія, США, Японія), а також ЄС. Пакистан є секторальним партнером Асоціації по діалогу.

На тлі безпекової невизначеності постбіполярності АСЕАН почала розглядати необхідність створення регіонального колективного органу з питань безпеки. У 1992 р. в АСЕАН актуалізувалося питання створення форуму безпеки АСЕАН, який включав би її партнерів по діалогу і деякі інші держави для розробки спільних процедур колективного реагування на загрози, що стоять перед регіоном. Коли Регіональний форум АСЕАН (АРФ) почав функціонувати в 1994 р., країни-чле- ни АСЕАН вважали це важливою віхою в процесі еволюції організації, оскільки АРФ був першим і єдиним багатостороннім форумом безпеки в регіоні АТР, який об'єднав усі зацікавлені держави. Що важливіше, Форум очолювався середніми та малими державами, які були членами АСЕАН, що позитивно сприймалося іншими державами, такими як Китай чи навіть В'єтнам, який на той час ще не був членом Асоціації.

Хоч АРФ, як власне і сама АСЕАН, складається з учасників із достатньо різними поглядами та інтересами у сфері безпеки, це не стало перешкодою для активного просування асеанівських принципів на Форумі. Складність полягала в тому, чи зможе АСЕАН успішно залучити учасників, які не є членами АСЕАН. Було дуже важливо сформулювати більш чітке означення ролі АРФ як міжнародного багатостороннього інструменту забезпечення кооперативної безпеки на засадах спільних зобов'язань та взаємовигідної співпраці в галузі безпеки [7, с. 33].

Більш того, асеанівські принципи консенсусного прийняття рішень та неформальності в рамках АРФ уже стали звичною практикою. «Шлях АСЕАН» став еволюційною основою «Азійсько- Тихоокеанського Шляху» в контексті АРФ [3]. Це успішне визнання асеанівських норм і принципів дозволило Асоціації перехопити ініціативу в формулюванні безпекового порядку денного в регіоні, який поступово еволюціонував від забезпечення добросусідського середовища на субрегіональному рівні через нормативний інструментарій ZOPFAN (Zone of Peace, Freedom and Neutrality - Зона миру, свободи та нейтралітету, Куала-Лумпурська декларація 1971 р.) до сприяння формуванню нового регіонального порядку в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Британський учений Майкл Лейфер виокремив дві причини того, чому АСЕАН змогла відігравати центральну дипломатичну роль у просуванні та визначенні нової багатосторонньої структури АРФ. По-перше, Асоціація була прийнятним «співрозмовником» для усіх великих держав регіону. Китай не мав особливого бажання приєднуватися до будь-якого багатостороннього механізму безпеки, який міг бути ініційований з подачі Японії або Сполучених Штатів, оскільки Пекін вбачав в них провідників політики стримування Китаю. Подруге, модель АСЕАН виявилася найбільш прийнятною в постбіполярний період, оскільки АРФ не висунув «ніяких неприйнятних політичних або економічних вимог до потенційних членів» [8, с. 26]. Враховуючи, що АСЕАН запропонувала ін- крементальний (поетапний) підхід до багатосторонньої співпраці в галузі безпеки, багато лідерів схвально поставились до АРФ.

Наразі Форум нараховує 26 держав та Євро- союз. Останньою до АРФ у 2007 р. приєдналася Шрі-Ланка. Тоді ж був прийнятий мораторій на прийняття нових членів. Причиною такого рішення була необхідність перегляду власного географічного представництва багатостороннього механізму безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Виникло занепокоєння, що АРФ стає надто громіздким, а, отже, за умови прийняття нових учасників не зможе зосередитися на спільних питаннях безпеки.

Наприкінці 1990-х років на тлі посилення тенденції економічної глобалізації, країни-члени АСЕАН поступово усвідомили важливість налагодження відповідної взаємодії на новому рівні і розбудови відносин всебічного співробітництва. Було прийнято рішення розширити економічне співробітництво, що послужило стимулом до створення механізмів «10+1» і «10+3». Основні напрямки взаємодії останніх визначаються на щорічних зустрічах міністрів закордонних справ АСЕАН і партнерів по діалогу, які прив'язані до нарад міністрів закордонних справ Асоціації в рамках Постміністерських конференцій у форматі «10+1». Система діалогового партнерства АСЕАН послужила основою для створення механізму поглибленої взаємодії Асоціації із так званою східноазійською трійкою (Китай, Японія, Республіка Корея) у форматі «10+3», який був формалізований у 1999 р.

Економічне співробітництво закладає основу механізмів «10+3» і «10+1», але також поступово розширюється до галузей політики («10+6»; «10+8»), безпеки (ADMM+ - ASEAN Defence Ministers' Meeting Plus - Нарада міністрів оборони АСЕАН) і культури. Наразі нова система багаторівневих, багатоаспектних і багатоспрямованих контактів продовжує розвиватись. У форматі «10+3» створені механізми діалогу в 18 областях приблизно на 50 рівнях, включаючи 14 міністерських зустрічей в таких сферах, як дипломатія, економіка, фінанси, сільське господарство, працевлаштування, туризм, охорона навколишнього середовища, культура, боротьба з транснаціональною злочинністю, охорона здоров'я, енергетика, інформатика і телекомунікації, суспільний добробут, розвиток і новаторство в урядовому управлінні. Далеко не останнє місце тут займають питання та проблеми безпеки в АТР Адже стабільність регіональної системи міжнародних відносин є запорукою процвітання усіх держав регіону.

У режимі «10+1» визначено 5 важливих галузей співробітництва, включаючи військово-політичне співробітництво. У рамках співпраці у форматах «10+3» і «10+1» щорічно проводяться саміти, засідання на рівні міністрів, високопосадовців і наради на робочому рівні. Найбільш активні діалогові партнери АСЕАН - КНР, Японія, Південна Корея - регулярно проводять зустрічі з країнами АСЕАН на вищому рівні. З 2002 р. скликаються саміти АСЕАН-Індія. У листопаді 2011 р. підписана Декларація про всеосяжне партнерство АСЕАН- ООН, прийнято рішення про проведення щорічних зустрічей на найвищому рівні. На разовій основі організовувалися саміти Асоціації з Австралією, Новою Зеландією та Євросоюзом.

Якщо говорити про багатосторонній діалог у сфері безпеки, то варто зазначити, що з 2005 р. раз на рік в прив'язці до зустрічей Асоціації на вищому рівні проводяться Східноазійські саміти (САС) в форматі «АСЕАН+6» (КНР, Японія, Республіка Корея, Індія, Австралія, Нова Зеландія). На 5-му саміті САС 30 жовтня 2010 р. оформлено офіційне приєднання до цього механізму Росії і США (АСЕ- АН+8). Перший саміт в форматі «АСЕАН+8» відбувся 19 листопада 2011 р. на о. Балі, Індонезія. У квітні 2010 р. з ініціативи В'єтнаму прийнято рішення про створення механізму Нарад міністрів оборони АСЕАН з вісьмома основними партнерами по діалогу - «ADMM+» - перша зустріч якого відбулася 11-13 жовтня 2010 р. в м. Ханої. За її підсумками прийнята Спільна декларація, в якій «ADMM+» визначається як ключовий компонент регіональної архітектури безпеки. Практична робота ведеться на рівні старших посадових осіб оборонних відомств, робочих груп військових експертів, а також в рамках п'яти профільних робочих груп - в сферах надзвичайного реагування, морської безпеки, військової медицини, боротьби з тероризмом і миротворчості.

Робота АСЕАН незабаром почала ефективно доповнюватися неофіційним процесом по так званому «другому каналу» або, як його ще називають, дипломатією Другої доріжки - Track 2 Diplomacy. Дипломатія Другої доріжки - це практика зустрічей, на яких фахівці з аналітичних центрів, різного роду представники академічних кіл генерують і аналізують ідеї та рекомендації для урядів [5]. Традиційно такі зустрічі використовуються як форум для більш відкритого діалогу або взагалі для попереднього обговорення чутливих питань безпеки в неофіційному форматі. Учасники, серед яких, як правило, присутні і представники влади та впливові в політичних колах особи - Track 1 - беруть участь винятково на неофіційних (по суті, приватних) засадах, і, таким чином, можуть обговорювати ширший спектр питань, особливо що стосується політичних та безпекових аспектів, без зобов'язальних наслідків для їх урядів. Зазвичай результати та висновки таких неформальних зустрічей можуть бути передані відповідним урядам, які визначають корисність тих чи інших пропозицій. Загалом при АСЕАН акредитовано понад 60 неурядових міжнародних організацій, які мають формальний статус афілійованих з АСЕАН об'єднань, подібний консультативному статусу неурядових організацій при ЕКОСОР ООН чи Раді Європи.

Та попри власні обмеження, які існують в такого роду форматі, через свою неформальну інкременталістську природу Track 2 виявився достатньо життєздатним на теренах АТР, особливо в ПСА серед країн-членів АСЕАН. Друга доріжка значною мірою відповідає дипломатичній культурі та принципам, які підтримує АСЕАН та інші азійські держави в регіональному співробітництві [10]. Вона чудово корелюється з тим, що розуміють під збірним поняттям «Шлях АСЕАН» - тобто м'який регіоналізм, багатосторонність, включення усіх сторін, уникнення конфронтації та арбітражу, прийняття рішень шляхом консенсусу та відторгнення надто формальних інститутів та процедур.

Сам акт діалогу, неважливо - на офіційному рівні чи ні, слугує заходом зміцнення довіри між сторонами. Неформальні процеси такої дипломатії мають вплив на «соціалізацію» учасників переговорного процесу. Стимулюючи таким чином та заохочуючи до взаємодії та кращого розуміння стартових позицій один одного, подібна комунікація, як правило, орієнтована більше на процес, націлений на укріплення майбутніх сталих контактів, аніж на миттєвий результат. Такий послідовний, хоч і не надто оперативний, підхід може бути корисним для делікатних чи гострих проблем безпеки, які неможливо, в силу тих чи інших обставин, вирішувати на офіційному рівні. Наприклад, починаючи з 1990-х рр. в Індонезії відбувся ряд семінарів на тему «Управління потенційними конфліктами в Південно-Китайському морі». Зокрема, такий процес Другої доріжки дедалі активніше залучав Китайську сторону до діалогу, мінімізуючи ризик загострення ситуації.

Дипломатію Другої доріжки активно доповнює мережа Інститутів стратегічних та міжнародних досліджень АСЕАН (ASEAN Institutes of Strategic and International Studies - ASEAN-ISIS), значною мірою впливаючи на процеси генерації та змістовного наповнення урядових ініціатив щодо економічної інтеграції та співробітництва у сфері безпеки. ASEAN-ISIS - мережа регіональних аналітичних центрів та академічних інститутів, що офіційно оформилась у 1988 р. представниками наукових осередків п'яти держав-засновниць Асоціації, хоча процеси її зародження можна простежити ще під час неформальних зустрічей, починаючи з 1984 р. Наразі мережа представлена провідними науково-дослідними інституціями усіх 10 країн-членів АСЕАН. Мережа АСЕАН-ісМд юридично визначена як неурядова організація, однак на внутрішньому рівні більшість інститутів пов'язані зі своїми державами через відносини фінансування [10].

Азійські аналітичні центри та створена ними мережа - це механізм, завдяки якому вони залучалися до неофіційної дипломатії та сприяли розбудові атмосфери довіри та взаєморозуміння серед політичних громад Південно-Східної Азії. На певному етапі свого розвитку було усвідомлено, що розповсюджувати окремі розпливчасті ідеї чи дослідження по співробітництву в галузі безпеки за допомогою традиційних процесів академічної публікації чи публічних лекцій виявляється недостатньо для того, щоб політичні еліти якнайшвидше знайшли їм нормативне застосування. Натомість їх діяльність зосередилась на розбудові мережі локальних науково-дослідних інститутів - генераторів регіонального соціально-політичного та безпекового дискурсу.

Завданнями мережі ІСМД є зміцнення та розширення регіональної співпраці у розвитку досліджень, підвищення ефективності та результативності досліджень шляхом посилення комунікації та координації, сприяти співпраці в рамках АСЕАН шляхом дослідження проблем та викликів, з якими стикається організація. АСЕАН-ІСМД включає 3 ключові заходи: Азійсько-Тихоокеанський круглий стіл для зміцнення довіри та розв'язання конфліктів (Asia Pacific Roundtable for Confidence Building and Conflict Resolution), Семінар АСЕАН- ГСМД з прав людини (ASEAN-ISIS Colloquium on Human Rights), Асамблея Народів АСЕАН (ASEAN People`s Assembly).

Інститути виконують три важливі завдання. По- перше, аналітичні центри виступають новаторами, пропонуючи нові політичні ідеї щодо економічного співробітництва та безпеки на регіональному рівні. По-друге, аналітичні центри транслюють ці ідеї та свої політичні рекомендації на суспільні маси. По-третє, завдяки нетворкінгу, спільним дослідженням та іншим заходам на регіональному рівні, а інколи і через їх залучення до політичних процесів власних держав, аналітичні центри можуть допомогти зробити політичний вибір державним елітам.

ІСМД координує низку багатосторонніх процесів, за допомогою яких можна неофіційно та відкрито обговорити нові ідеї та смисли у сфері безпеки, перш ніж вони будуть використані на офіційному рівні. Відтак уже знайомі європейські ідеї спільної безпеки, кооперативної та всеосяжної безпеки, заходи щодо зміцнення довіри та прозорість, набувають виразного регіонального характеру та азійського колориту. Це дозволяє державам АСЕАН приймати ці ідеї на офіційному рівні.

Велику увагу проблемам ПСА приділяє Міжнародний інститут стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies) у Лондоні, що вважається одним з провідних наукових центрів в області вивчення військово-політичних конфліктів. У 2002 р. інститут вперше провів конференцію на рівні міністрів оборони з проблем безпеки регіону АТР в готелі «Shangri-La» в Сінгапурі. Відтоді подібні зустрічі під назвою Діалог Шангрі-Ла (Shangri-La Dialogue) проводяться там щорічно і є доволі представницькими за своїм складом.

Діалог Шангрі-Ла - це міжурядовий форум безпеки, в якому беруть участь міністри оборони, глави міністерств та військові очільники 28 країн АТР. Саміт слугує культивуванню почуття спільності та порозуміння серед найважливіших політичних фігур у галузі оборони та безпеки в регіоні. Урядові делегації проводять двосторонні зустрічі з іншими делегаціями у кулуарах конференції. До самітів також долучаються представники неурядових академічних, журналістських та бізнес кіл. Подібний «неофіційний безпековий саміт» дозволив чиновникам міністерств оборони зустрічатися конфіденційно у двосторонньому чи багатосторонньому форматі, без офіційних зобов'язань та необхідності публікації будь-яких заключних документів. Тому за порівняно короткий проміжок часу переговорний майданчик для міністрів оборони та вищих військових офіцерів перетворився з невеликої конференції в одну з найважливіших платформ для обміну думками з питань безпеки [4].

Робота саміту організована у вигляді загальних пленарних засідань, дво- та багатосторонніх сесій, а також «окремих» груп (break-out groups). Пленарні засідання мають вигляд відкритих зустрічей для виступів та обміну думками стосовно низки питань з боку широкого кола учасників. Формати дво/багатосторонніх сесій та «окремих» груп представлені закритими для преси безпротокольними зустрічами конфіденційного характеру для обговорень важливих та делікатних питань регіональної безпеки. Неурядовий блок налічує більш ніж 200 представників інтелектуальних, комерційних та медіа осередків щорічно.

У 1996 р. міністр оборони США Вшьям Перрі та міністр оборони Таїланду Чаваліт Йонгчайют окремо один від одного пропонували власні ініціативи безпекових діалогових форматів, але безрезультатно. Єдиним багатостороннім азійським форумом, де можливо було підняти питання безпеки був АРФ, який охоплював надто багато інших «позабезпекових» сфер взаємодії. Крім того, оскільки АРФ очолювали міністри закордонних справ, то і оборонна дипломатія та співробітництво в галузі безпеки в певному сенсі відходили на другий план на тлі транснаціональних та гуманітарних викликів.

Діалог Шангрі-Ла був ініційований чинним генеральним директором та головним виконавчим директором Міжнародного інституту стратегічних досліджень сером Джоном Чіпменом у 2001 р. у відповідь на явну необхідність створення форуму, де міністри оборони АТР могли б вести діалог, спрямований на зміцнення взаємної довіри та сприяння практичному співробітництву у галузі безпеки. Увага була зосереджена в першу чергу на країнах-учасниках АРФ, щоб надати інституції дійсно регіональне представництво. Для дебютної конференції було обрано Сінгапур, а місцем проведення - готель «Shangri-La». Перший саміт був організований у шість пленарних засідань і тривав майже 2 дні. У ньому взяли участь близько десяти заступників міністрів та представників відповідних міністерств, включаючи делегацію США під проводом заступника міністра оборони країни П. Вулфовіца.

У наступні роки саміт поступово розширював власну представницьку базу за рахунок начальників оборонних служб, заступників секретарів міністерств оборони, представників найвищих розвідувальних органів, поліції та служб безпеки країн-учасниць. Так у 2006 р. уже 23 країни направили свої делегації, причому 17 із них очолювали міністри оборони, а ще 3 - заступники міністрів оборони. З 2007 р. активізував своє високе представництво Китай. У 2009 р. Сінгапур та Австралія в кулуарах саміту підписали меморандум угоди, що дозволяло представникам збройних сил Сінгапуру на наступне десятиліття отримати доступ до навчальних закладів Австралії. У червні 2011 р. в рамках Діалогу відбулося помітне зміщення акцентів у дискусіях щодо нетрадиційних викликів безпеці, а також щодо ситуації в Південно-Китайському морі. Зростає увага до багатостороннього співробітництва у вирішенні проблем безпеки в регіоні на кшталт контрабанди людей, торгівлі наркотиками, тероризму та підтримці режиму не- розповсюдження ядерної зброї [4].

На неурядовому рівні створена й активно діє Азійсько-Тихоокеанська Рада з питань співробітництва у сфері безпеки (Council for Security Cooperation in the Asia Pacific), яка складається з представників академічних центрів та видатних громадських діячів з 21 країни, що є неформальним механізмом дискусій з політичних питань безпеки в регіоні [6]. Вона представляє рекомендації різним міжурядовим органам, проводить регіональні та більш широкі міжнародні зустрічі, підтримує зв'язки з інститутами та організаціями в інших регіонах світу. Рада проводить щорічні семінари зі стратегічної ситуації в АТР. Складається Рада із Керівного комітету на чолі двох співголовуючих, де один представляє країну-члена АСЕАН, другий - іншу країну поза межами Асоціації, Секретаріату, трьох Підкомітетів (Фінанси, Планування, Спів- голови дослідницьких груп), Національних комітетів, Асоційованих членів, Дослідницьких груп.

Загалом діяльність Ради націлена на укріплення регіонального співробітництва шляхом проведення консультацій представників урядів, експертних спільнот, неурядових організацій та решти інституцій країн АТР для вироблення конкретних пропозицій по взаємодії в галузі безпеки [6]. Ідея подібних зустрічей з питань безпеки на неурядовому рівні зародилась на зустрічі регіональних науково-дослідних центрів стратегічних досліджень в Сеулі в листопаді 1992 р. Перша офіційна зустріч Ради відбулась через пів року - у червні 1993 р. в столиці Малайзії. Там же було вирішено, що членство в раді буде відкритим для усіх держав АТР і реалізоване через національні комітети, в які входять представники зовнішньополітичних, оборонних та інших відомств, академічних та ділових кіл, політичні діячі на особистих неформальних засадах.

Також Рада має унікальні можливості впливу на регіональне політичне співробітництво в сфері безпеки через взаємодію з таким міжурядовим інститутом безпеки як АРФ. Наприклад, делегати Міжсесійних груп АРФ можуть брати участь в сесіях Ради, а рекомендації, доповіді та матеріали конференцій останньої використовуються на засіданнях АРФ. Це свідчить про встановлення хоч і неофіційних, але достатньо тісних прогресуючих відносин між Радою та АРФ.

Висновки

Таким чином, наявність такої кількості механізмів багатостороннього співробітництва в галузі безпеки в ПСА свідчить про зростаючу роль процесу пошуку спільної платформи поглядів на сучасні виклики безпеці та інструментарію для адекватного реагування на них. Неофіційні формати діалогу та залучення представників недержавного сектору до обговорення шляхів вирішення низки питань безпеки регіону значною мірою впливають на трансформацію безпекового дискурсу як на локальному рівні інтелігенції та правлячих еліт окремих держав, так і на рівні загальносуспільному та регіональному, формуючи широку комунікаційну мережу, яка сприяє утвердженню спільної ідентичності в рамках розбудови Спільноти Безпеки в ПСА. Водночас діалог на офіційному рівні переважно стимулюється економічними інтересами, в той час як безпековий аспект носить достатньо фрагментарний та ситуативний характер.

Список використаних джерел

1. Константинов В. Ю., 2006. `Регіоналізм та регіо- налізація в міжнародних відносинах: монографія', Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». // Konstantynov V Yu., 2006. `Rehionalizm ta re- hionalizatsiia v mizhnarodnykh vidnosynakh monohrafiia', Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi univer- sytet».

2. Шергін С. О., 2015. `Азійсько-Тихоокеанський регіоналізм у контексті проблем безпеки', Зовнішні справи, Київ, №6, с. 16-21. // Sherhin S. O., 2015. `Aziisko-

Tykhookeanskyi rehionalizm u konteksti problem bezpeky', Zovnishni spravy, Kyiv, №6 s. 16-21.

3. Acharya A, 1997. `Ideas, Identity, and InstitutionBuilding: From the “ASEAN Way” to the “Asia-Pacific Way”?', Pacific Review, vol.10, no.3, p. 319-46.

4. Capie D., Taylor, B., 2010. `The Shangri-La Dialogue and the Institutionalization of Defence Diplomacy in Asia', The Pacific Review, vol. 23, no. 3, p. 359-376.

5. Capie D. H., Evans P. M., 2007. `The Asia-Pacific security lexicon', Singapore: Institute Of Southeast Asian Studies, p.213-216.

6. CSCAP Official website [online] Available at: http:// www.cscap.org/index.php?page=about-us [Accessed 21 Feb. 2020].

7. Goh T. S., 1997. `ASEAN and the Post-Cold War Regional Order: Beyond ZOPFAN to the ARF', Australian Defence Studies Centre.

8. Leifer M., 1996. `The ASEAN Regional Forum : extending ASEAN's model of regional security', New York: Oxford University Press.

9. Roberts C. B., 2012. `ASEAN Regionalism: Cooperation, Values and Institutionalisation', Routledge.

10. Tay S., 2013. `Building an ASEAN Community: Track 2 Diplomacy & ASEAN-ISIS', Japan Spotlight, January/February 2013 Issue.

Размещено на Allbest.ru