Глобальні проблеми у фокусі нормативної сили Європейського Союзу: виклики для координації понять та оцінки існуючих і потенційних загроз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Глобальні проблеми у фокусі нормативної сили ЄС: виклики для координації понять та оцінки існуючих і потенційних загроз

Резнікова Н.В. доктор економічних наук, професор, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин

Дії ЄС у просуванні принципів охоплюють повний спектр практик та політики, заохочуючи більш цілісний або всеосяжний підхід до багатьох проблем світової політики. Історично Європейський Союз був кращим у вирішенні більшості структурних викликів шляхом надання допомоги в галузі розвитку, торгівлі, міжрегіонального співробітництва, політичного діалогу та розширення. Протягом останнього десятиріччя поступова еволюція політики запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій допомогла покращити спроможність ЄС вирішувати нагальніші виклики, такі як гуманітарні кризи та постконфліктне відновлення. Ця комбінація дій ЄС є першим кроком до більш стабільної стратегії миру, де ЄС може розглянути як структурні причини, так і насильницькі ознаки конфліктів. матеріальний стимул транснаціональний

Альтернативні підходи до заохочення принципів можуть включати більш широке використання матеріальних стимулів, таких як сприятливих або негативних умов, а також жорстких санкцій. Але занепокоєння стосовно ефективності та «етичності» в застосуванні санкцій або зняття торговельних преференцій з деяких бідних країн світу ставить питання про більш широке використання матеріальних стимулів [1). К. Портела заявляє, що санкції ЄС мають географічні пріоритети, включають лише «цільові санкції» та включають нові «режими роботи», включаючи взаємні поступки [2; 3]. Відтак дослідження К. Портели ілюструє спосіб, в який використання ЄС матеріальних стимулів, таких як політика санкцій, також все частіше формується через необхідність заохочувати процеси взаємодії і діалогу.

Використання концепції «нормативної сили» надає ЄС ефективний інструментарій зовнішньополітичних інструментів та можливостей, що враховують нові виклики глобальної взаємодії, при цьому фактично легітимізує ідентифікацію «нових проблем», проводячи певний водорозділ між міжнародними і транснаціональними викликами, що детермінує відмінний інструментарій у вирішенні останніх [4; 5]. Нові міжнародні виклики, як правило, знову фокусуються на відносинах «великої держави», і пов'язані зі становленням «нових сил», зміщенням багатства і економічних можливостей із Заходу на Схід, а також питаннями майбутньої багатополярності від «G7» до «G20». Натомість, нові транснаціональні проблеми мають набагато більший масштаб, включаючи економічну глобалізацію і кризу глобальної економічної системи, поширення зброї масового знищення, глобальний тероризм, організовану злочинність та кібербезпеку, енергетичну безпеку, продовольчу безпеку та зміну клімату, зміну моделей міграції та роль недержавних суб'єктів у вирішенні вище перерахованих проблем. Як міжнародні, так і транснаціональні проблеми посилюються через неможливість подолання зростаючої нерівності усередині країн і між суспільствами, а також неможливості реформувати систему ООН.

Зростаючий консенсус ЄС щодо нових викликів та зовнішньої політики визнає ці умови, згідно з доповіддю Ради Європи про реалізацію Стратегії європейської безпеки (RIESS) 2008 р., в якій стверджується, що «глобалізація також зробила загрози більш складними та взаємопов'язаними» [ 6]. В Стратегії європейської безпеки 2003 року (ESS) стверджувалось [6], що в світі після «холодної війни» жодна країна не може самостійно вирішувати складні проблеми сьогоднішнього дня, а в RIESS уточнювалось: «деякі стали більш значними і все більш складними, а відтак через двадцять років після холодної війни Європа стикається зі все більш складними загрозами та викликами» [ 6]. ESS і RTESS показують, що складність в інтерпретації є найбільшою саме в трьох сферах: боротьбі з тероризмом; середземноморських відносинах; Європейській політиці безпеки і оборони (ESDP). 2003 року в ESS підтвердили, що тероризм виник внаслідок «складних причин», включаючи «тиск на модернізацію, культурні, соціальні та політичні кризи і відчуження молодих людей, що живуть в іноземних товариствах» [6], а також визнали складність вирішення нових транснаціональних проблем в світі після закінчення холодної війни. П'ять років по тому RTESS зафіксувала, що Середземномор'я, як і раніше, створювало «складні проблеми» для ЄС, включаючи «недостатню політичну реформу і нелегальну міграцію». RTESS також визнала труднощі, що стоять перед ESDP у відповідь на запит про допомогу, стверджуючи, що «чим складніші виклики, з якими ми стикаємося, тим більш рішучими гнучкішими ми повинні бути» [6].

Паралельно, розвиваючи зовнішньополітичний консенсус, ЄС визнає другу умову взаємозв'язку нових викликів. У той час як ESS і RTESS мають тенденцію посилатися на взаємозв'язок і взаємозалежність з точки зору терористичних загроз і енергетичної безпеки, Європейський консенсус щодо розвитку (ECD) 2006 року акцентує увагу на глобалізації і проблемі подолання бідності [7]. Ці умови взаємозалежності і взаємопов'язаності проілюстровані посиланням ESS на нові глобальні проблеми, які «збільшили залежність Європи» і, таким чином, уразливість - до взаємозалежної інфраструктури в транспортній, енергетичній, інформаційній та інших сферах. У цьому контексті ESS визначила нові загрози глобального тероризму як «все більш зростаючі терористичні рухи, які забезпечені ресурсами, пов'язаними з електронними мережами, і готові використовувати необмежене насильство для масових жертв» [ 6], Крім того, ESS і RTESS все більше акцентували увагу на новому виклику енергетичної безпеки та взаємозалежності - енергетична залежність є особливим занепокоєнням для Європи та «занепокоєнням щодо енергетичної залежності протягом останніх п'яти років» [6]. ECD вийшов за рамки переговорів з точки зору загрози і безпеки, щоб обговорити «контекст, в якому здійснюється подолання бідності, в умовах більш глобалізованого і взаємозалежного світу; ця ситуація створила нові можливості, але також і нові проблеми» [7]. Тим самим, ECD, схоже, визнав, що «боротьба з глобальною бідністю - це не тільки моральне зобов'язання; це також допоможе побудувати більш стабільний, мирний, процвітаючий і справедливий світ, що відображає взаємозалежність його більш багатих і бідних країн» [ 7]. ECD також припустив, що відповідні заходи ЄС на нові виклики повинні включати сприяння «розумінню взаємозалежності та заохочення солідарності Північ -Південь» і залучення сільськогосподарських ресурсів для надання допомоги країнам, що розвиваються, які «залежать від сировинних товарів» [7].

Визнання умов складності і зв'язності у вирішенні нових міжнародних і транснаціональних проблем призводить до питання про те, чи забезпечена і в якій мірі нормативна сила ЄС ефективним інструментарієм та можливостями зовнішньої політики. Хоча «acquis» дотримується принципів, які могли б стати ефективним інструментом у вирішенні глобальних проблем і ідентифікації загроз і викликів, він ще не був стратегічно організований за допомогою інструментів зовнішньої політики ЄС. Лісабонський договір робить крок в цьому напрямку, об'єднуючи просування цінностей і принципів «acquis» з його «дією на міжнародній арені» за допомогою зовнішніх дій і спільної зовнішньої політики і політики безпеки (CFSP). У Лісабонському договорі зусилля з просування принципів Статуту ООН і міжнародного права, а також виявлені цінності і принципи, швидше за все, зазнають невдачі, якщо засоби заохочення їхнього дотримання не набудуть більш системного та консолідованого характеру. При цьому цілком імовірно, що в короткий і обмежений термін більшість держав - членів ЄС не в змозі зробити кроки, необхідні для вирішення, наприклад, системних економічних чи екологічних криз [ 8]. Більшість озвучених позицій держав-членів ЄС на дані проблеми є занадто вузькими і такими, що виходять з національних особливостей трактування ступеню загрозливості останніх, щоб пропонувати ефективні рішення для консолідованої адаптації до нових глобальних викликів. До цих проблем, пов'язаних з роллю держав-членів, додається просте зауваження про те, що Лісабонський договір, навіть коли він реалізований, є «докризовим договором для посткризового світу» [9]. В. Мунчау відтак акцентує, що інституційні та правові зміни Лісабонського договору не враховують те, що він вважає трьома основними недоліками ЄС: «його здатність координуватися під час кризи, його нездатність розробити ефективну політику для посилення свого потенційного зростання і його нездатність ефективно здійснювати проекти на глобальному рівні». Коментуючи Лісабонський договір, В. Мунчау зауважує, що «інституційні та правові зміни договору не приносять ніякої користі» для подолання нездатності ЄС координувати свої дії. Багато в чому це проблематично, але не неочікувано з огляду на інституційну структуру об'єднання, що має координувати міжурядову практику країн його членів на арені зовнішніх зв'язків з метою підвищення його ефективності. В цілому, навіть якщо б реформи зовнішньої політики були реалізовані, досить імовірно, що проблеми в державах-членах і недоліки в самій конфігурації ЄС не забезпечать ефективний набір інструментів і можливостей зовнішньої політики. Об'єднання «acquis» зі стратегією і з використанням нормативної влади стане одним із кроків на шляху до більш нормативно стійких зовнішніх дій ЄС, але цього навряд чи буде достатньо для вирішення нових глобальних викликів в умовах складності і взаємозалежності в системі міжнародних відносин.

Список використаних джерел

1. Manners I. The Social Dimension of EU Trade Policies: Reflections from a Normative Power Perspective / I. Manners. - 2009.

2. Portela C. Where and Why Does the European Union Impose Sanctions / C. Portela // Politique Europйene. - 2005.

3. Portela C. European Union Sanctions and Foreign Policy: When and Why Do They Work? / C. Portela. - 2012.

4. Foreign Policy When and Why Do They Work

5. Резнікова Н. В. Міжнародне співробітництво в сфері економічної політики: проблема збереження суверенітету та аналіз потенційних вигод / Н. В. Резнікова // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2013. - Вип. 113 (2). - С. 149-159.

6. Резнікова Н.В. Діалектика національного та глобального в умовах міжкраїнної взаємозалежності / Н.В. Резнікова // Економіка та держава. - 2012. - № 9. - С. 8-11.

7. Report on the Implementation of the European Security Strategy: Providing Security in a Changing World / European Council. - 2008.

8. The European Consensus on Development / European Parliament, Council, Commission. - 2006.

9. Резнікова Н. В. Стабілізаційні програми ЄС як відповідь світовій фінансовій кризі / Н. В. Резнікова, М. М. Відякіна.

Размещено на Allbest.ru