Глобальна стратегія ЄС: проблеми модернізації зовнішньополітичної діяльності

Обидва документи ухвалювалися в період криз. Проте, Європейську стратегію безпеки можна розглядати як інструмент виходу з кризи, в якій об'єднання опинилося під час операції США в Іраку в 2003 р. Відсутність спільної позиції по воєнній кампанії вивела назовні старі розбіжності щодо автономності ЄС від США та НАТО в питаннях безпеки та оборони. Ухвалення стратегії стало результатом досягнутого в ЄС компромісу між атлантистами та європеїстами. В цілому ж, ЄС на початку 2000-х рр. розвивався в сприятливих умовах відсутності серйозних внутрішніх та зовнішніх викликів.

В той же час Глобальна стратегія 2016 р. ухвалювалася в значно складнішому геополітичному середовищі. По-перше, змінилася система міжнародних відносин із кризою ліберального світового порядку та поверненням епохи Realpolitik. Подруге, на фоні ряду криз (фінансової, міграційної, рішення про вихід Великобританії) посилилися відцентрові, євроскептичні настрої в самому ЄС. По - третє, в період 2010-2014 рр. ЄС фактично опинився оточеним конфліктами по всьому периметру кордонів: як на східному, так і середземноморському й близькосхідному напрямках. Очевидність загроз міститься в тексті документу. Якщо в Європейській стратегії безпеки 2003 р. зазначалося, що "ніколи раніше Європа не була настільки процвітаючою, безпечною та вільною як у наші дні, а смуга насилля змінилася небувалим у європейській історії періодом миру та стабільності", то Глобальна стратегія констатує екзистенційну кризу як всередині ЄС, так й за його межами, що ставить під сумнів європейський проект. Якщо документ 2003 р. був сконцентрований на зовнішньополітичній діяльності ЄС, то стратегія 2016 - це, в першу чергу, власна безпека, оскільки "питання внутрішньої та зовнішньої безпеки переплітаються все тісніше, внутрішня безпека залежить від миру за межам наших кордонів" [2].

Характерною тенденцією останніх років є посилення дебатів щодо дилеми "цінностей та інтересів" у зовнішній політиці ЄС [3; 4]. В Глобальній стратегії 2016 р. можна побачити відхід від концептів ЄС як "цивільного" та "нормативного" центру сили, натомість пропонується ідея "принципового прагматизму", що навіть на рівні дефініцій перекликається із озвученим адміністрацією Д. Трампа в Національній стратегії безпеки США 2017 р. поверненням до "принципового реалізму".

Найяскравіше цей крен до більшого прагматизму проявляється в оцінках Європейської політики сусідства та перспектив вибіркової співпраці з Російською Федерацією. Так, загалом, в тексті менше уваги щодо просування цінностей та цілісного підходу до країн-партнерів, натомість, більше упору на індивідуальну оцінку кожної країни та концепт "державної та соціальної "стійкості" (термін "resilience" у документі використовується понад 40 разів). Попри оцінку дій РФ в Криму та на Донбасі як порушення міжнародних норм та виклик системі європейської безпеки, зазначається, що ЄС готовий співпрацювати з РФ у випадках, коли інтереси двох сторін будуть співпадати. дипломатичний конфлікт політика

Очевидними є амбіції на перехід від традиційного регіоналізму до глобалізму ЄС [5], зокрема стратегічний розворот в бік Азії, зміцнення позицій в Латинській Америці. В умовах наростаючого протистояння великих держав, посилення КНР та можливого повернення до біполярності Європейський Союз відстоює багатосторонній підхід та прихильність принципам глобального управління. З іншого боку, можливості ЄС обмежені, переважаючими залишаються інструменти впливу в межах концепції "цивільного центру сили" (допомога у розвитку, торгівля, підтримка міжнародних організацій). Так, протягом останніх років ЄС збільшив фінансову підтримку ООН та її спеціалізованих установ: ЄС та країни-члени є найбільшим донором в бюджет ООН (30%) та операцій ООН з підтримання миру (31%), саме завдяки підтримці ЄС було вирішено фінансову кризу Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям та започатковано трьохсторонню ініціативу ЄС, ООН та АС для реалізації проектів в Африці [6].

Ще одним трендом Глобальної стратегії став курс на зміцнення ЄС як співтовариства безпеки та заявлене прагнення до "стратегічної автономії" в сфері безпеки та оборони. Саме в цьому напрямку з моменту затвердження документу було досягнуто найбільше успіхів. Найамбітнішою з реалізованих ініціатив є "постійне структуроване співробітництво" (PESCO), передбачене ще положеннями Лісабонського договору, але реально запущене тільки в 2017 р. На сьогоднішній день реалізується 47 проектів в різних сферах, спрямованих на зміцнення оборонних можливостей ЄС. Пакет нових ініціатив в галузі спільної безпекової та оборонної політики ЄС включає також створений в 2017 р. Європейський оборонний фонд, ініційовані Європейським оборонним агентством Щорічні скоординовані огляди з оборони, CARD (для аналізу потреб, координації оборонних витрат та визначення пріоритетних проектів співпраці країн-членів) та позабюджетний Європейський фонд миру (European Peace Facility) для проведення військових операцій як самим ЄС, так й у співпраці з партнерами. Достатньо багатообіцяючим є факт підключення до ініціатив безпекового та оборонного характеру Європейської Комісії, попри те, що питання безпеки та оборони залишаються у компетенції Ради ЄС та держав-членів.

Було оновлено і партнерство ЄС та НАТО в сфері безпеки та оборони. Фактично заморожена через турецько-грецьке протистояння співпраця двох організацій була відновлена підписанням на Варшавському 2016 р. та Брюссельському 2018 р. самітах НАТО спільних декларацій між ЄС та НАТО щодо реалізації двосторонніх ініціатив в сфері боротьби із гібридними та кібер загрозами, зміцнення оперативного потенціалу двох організацій, проведення навчань, реалізації проектів у сфері військових науково-дослідних робіт.

На відміну від попередньої стратегії, хід виконання якої було проаналізовано лише в 2008 р., виконання поточного документу моніториться на постійній основі. ЄС було введено в практику підготовку щорічних доповідей Високого представника, в яких розглянуто практичні кроки щодо реалізації заявлених в Стратегії 2016 р. пріоритетів. В той же час, у зв'язку із повним перезавантаженням європейських інституцій в 2019 р. та призначенням нового складу Європейської Комісії та Високого представника Ж. Борреля активно обговорюється необхідність розробки нової стратегії для чіткішого формулювання нових викликів та загроз, в яких ЄС опинився в 2020 р. В цьому контексті ЄС може бути запозичена практика США, де кожен президент, починаючи з Б. Клінтона, на початку своєї каденції пропонує власне бачення стратегії національної безпеки.

Таким чином, зміст Глобальної стратегії ЄС демонструє зсув від регіоналізму до ідентифікації себе як глобального гравця. Проте сам характер європейської інтеграції як поєднання наднаціонального й міждержавного та обмежений військовий потенціал роблять його вразливим в умовах дефіциту безпеки та кризи механізмів глобального управління. Здатність ЄС консолідуватися та подолати внутрішні виклики, як то брак солідарності, національний егоїзм країн-членів, визначатимуть місце ЄС в міжнародній системі.