Позиція США щодо Конголезької кризи у 1960 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Позиція США щодо Конголезької кризи у 1960 р.

Володимир Латенк

аспірант

ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України", Київ

Анотації

У статті здійснено спробу виявити специфіку позиції Сполучених Штатів Америки щодо появи на світовій карті Республіки Конго напередодні проголошення незалежності та на першому етапі розгортання подій відомих як "Конголезька криза 1960-1965 рр." На основі розсекречених матеріалів Державного департаменту та Центрального розвідувального управління, проведено аналіз ставлення владних американських кіл до виникнення та активізації комуністичної загрози в Субсахарській Африці, а також конкретні кроки на шляху її усунення та просування інтересів Сполучених Штатів і їх союзників. Особливо деталізовано зосереджено увагу на боротьбі проти політичної лінії першого прем'єр-міністра Республіки Конго Патріса Лумумби, якого у Вашингтоні вбачали провідником поширення впливу СРСР в регіоні. Період від проголошення незалежності Республіки Конго до відставки уряду П. Лумумби виокремлено як перший етап Конголезької кризи. криза американський конголезький

Виявлено, що окрім офіційної зовнішньополітичної лінії здійснювалася низка неформальних заходів та методів політичного впливу з боку США на внутрішні процеси в Республіці Конго, охопленій сепаратистськими рухами та воєнним протистоянням центрального уряду та невизнаних територіальних утворень, зокрема Держави Катанга та Гірничорудної держави Південне Касаї. Проаналізовано плани та програми, розроблені за дорученням перших осіб у Вашингтоні на базі ЦРУ, що ставили метою завадити потраплянню ще однієї держави в орбіту зовнішнього впливу комуністичного блоку, очолюваного Радянським Союзом, із перспективою подальшої втрати не лише окремо взятої країни у Субсахарській Африці, а й цілого регіону.

Ключові слова: Сполучені Штати Америки (США), Союз Радянських

Соціалістичних Республік (СРСР), Холодна війна, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), Конго, Патріс Лумумба.

Volodymyr Latenko, Ph.D. student "The Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine", Kyiv

US POSITION TOWARDS CONGOLESE CRISIS IN 1960

Abstract. The article is dedicated to the analysis of the United States attitude towards the appearance of the Republic of the Congo on the world map on the eve of the declaration of independence and at the first stage of the unfolding of events known as the "Congolese Crisis of 1960-1965". The research is based on declassified materials from the State Department of the USA and the Central Intelligence Agency. There were investigated attitudes of American ruling circles towards the emergence and intensification of the communist threat in Sub-Saharan Africa, as well as concrete steps to eliminate it and promote the interests of the United States and their allies. Particular attention was paid to the fight against the political line of the first Prime Minister of the Republic of the Congo, Patrice Lumumba, who was seen in Washington as a leader in the spread of USSR influence in the region. The period from the declaration of independence of the Republic of the Congo to the resignation of the Government of P. Lumumba was singled out as the first stage of the Congolese crisis.

It was discovered that in addition to the official foreign policy line, it was realized a number of informal measures and methods of political influence of the US on internal processes in the Republic of the Congo, engulfed by separatist movements and military confrontation of the central government and unrecognized territorial formations, in particular the Katanga State and the Southern Kasai Mining State. In the article there are analyzed plans and programs, developed on behalf of the CIA's top executives in Washington, aiming to prevent another state from entering the orbit of the outside influence of the Soviet-led Communist bloc with the prospect of further loss of not only a single country in Sub-Saharan Africa.

Key words: United States of America (US), Union of Soviet Socialist Republics (USSR), Cold War, Central Intelligence Agency (CIA), Congo, Patrice Lumumba.Позиція провідних гравців на світовій арені з приводу актуальних питань міжнародних відносин доволі часто привертає увагу багатьох дослідників. Детальна реконструкція та ретельний аналіз кризових моментів минулого дозволяє передбачити можливі сценарії розвитку аналогічних ситуацій у майбутніх міжнародних відносинах. Так, у роки Холодної війни ставлення США чи СРСР до тих чи інших процесів чи подій у багатьох регіонах світу було визначальним, бо впливало на перебіг міжнародних чи двосторонніх відносин.

Актуальність та важливість даної теми полягає не лише у висвітленні окремого епізоду Холодної війни на прикладі конкретної країни. Детальний аналіз поведінки та позиції кожного учасника, прямо або опосередковано задіяного під час конголезької кризи, є необхідним не тільки для розуміння подій минулого, але й проектування ризиків та реагування на них в майбутньому.

Варто зазначити, що протягом не одного десятиліття левова частина історичних досліджень фокусувалася на вивченні розвинених країн західної демократії та їх союзників (т. зв. "перший світ"), або ж противників ("другий світ"), висвітлення історії яких вважалося пріоритетним. Що ж до країн "третього світу" - вони залишалися на дослідницькій периферії, постійно виступаючи в якості об'єкта складного сплетіння глобальних політичних процесів..

Запропонована публікація присвячена ситуації у колишній бельгійській колонії - Республіці Конго, яка вже з перших днів після набуття своєї незалежності стала ареною для протистояння двох протилежних блоків - "західного" та "східного" на чолі зі США та СРСР відповідно. Метою дослідження є реконструкція офіційної та неофіційної позиції Сполучених Штатів Америки щодо подій відомих як "Конголезька криза" на початковому її етапі в 1960 р.

Характеризуючи стан розробленості теми у науковій літературі слід згадати, що проблематика вивчення подій Конголезької кризи нерідко знаходила висвітлення у загальних працях, присвячених подіям Холодної війни. Серед них окремо виділяються роботи прихильників двох різних за своїм поглядом підходів: неоортодоксального та постревізіоністського. До першого належать ті автори, хто цілковито покладав відповідальність за розв'язання Холодної війни (в тому числі на теренах Африки) на СРСР (Дж. Гаддіс) [3]. Представники другого підходу вбачали причини Холодної війни у глобальному непорозумінні між Сполученими Штатами та Радянським Союзом на основі ідеологічних установок кожної сторони, покладаючи відповідальність на обидва блоки (А. Вестад, Е. Шмідт) [24; 22]. Також залучалися до аналізу праці американських дослідників Девіда Н. Гіббса та Стефана Вейсмана [4; 23], присвячені безпосередньо подіям в Республіці Конго в першій половині 1960-х рр. У пострадянській історіографії варто виокремити ґрунтовні праці, що стосуються Конголезької кризи (С. Мазов та В. Шагалов) [1; 2]. Окрім вище вказаних напрацювань дослідників, при вивченні позиції США щодо Конголезької кризи, було використано комплекс розсекречених матеріалів Державного департаменту США "Foreign Relations of the United States (FRUS), 1964-1968, Volume XXIII, Congo, 1960-1968" [5-21], які оцифровані та оприлюднені для відкритого доступу на офіційному сайті Державного департаменту США.

Друга світова війна завершила період глобального кривавого протистояння за переділ світу та, водночас, ознаменувала розпад колись могутніх колоніальних імперій, що спричинило появу на оновленій карті планети багатьох десятків нових державних утворень. Колись підневільні території в Азії та Африці одна за одною отримували право на самостійне державне будівництво та становлення. В Африці, а саме у тій її частині, яка розташована на південь від пустелі Сахара, зазначені процеси відбувалися повільніше, ніж на півночі континенту. Від колишніх колоніальних адміністрацій влада поступово переходила представникам місцевих еліт, які не завжди виявлялися до цього готовими, зокрема через свою розрізненість і наявність багатьох протиріч. Все це відбувалося на тлі розгортання Холодної війни, в контексті якої африканський континент ставав ще однією ареною для боротьби між США та СРСР [24, 39-40]. Саме ці двоє глобальних гравців намагалися ставати арбітром, а нерідко і безпосереднім учасником процесів державотворення та самовизначення тієї чи іншої нової африканської країни, залучивши її таким чином до своєї орбіти впливу.

На початку 1960-х рр. у самому "серці" континенту, на території колишньої бельгійської колонії (Бельгійського Конго), розгорівся конфлікт між політичними силами, орієнтованими на співпрацю з комуністичним блоком, та тими, хто намагався цьому протидіяти і не допустити виникнення "нової Куби", тепер вже на теренах Африки [22, 58-60].

Республіка Конго (зі столицею у м. Леопольдвіль) отримала незалежність від Королівства Бельгія 30 червня 1960 р. У метрополії ще кілька років до цього не розглядали можливість швидкої деколонізації своїх конголезьких володінь. Підтвердженням цього може слугувати опублікований у 1956 р. "30-літній план політичного звільнення Бельгійської Африки" [1, 15]. Втім, процеси значно пришвидшилися, коли в Брюсселі усвідомили існуючі ризики втрати повного контролю в Африці в умовах постійного наростання протестних сутичок місцевого населення проти колоніальної адміністрації. Так чи інакше, але Бельгія вимушена була відступити, прагнучи провести м'яку деколонізацію своїх володінь, задля збереження свого впливу та контролю, хай навіть в обмеженому вигляді.

Подібні розрахунки виявилися небезпідставними, в умовах, коли місцеві еліти були розрізненими і непідготовленими до повноцінного самоуправління. Як відзначає Д. Гіббс, в таких умовах колишня метрополія могла б виступати арбітром і максимально надовго зберігати свій вплив у регіоні [4, 37-40].

На початку 1960-го р. в Брюсселі відбулася серія конференцій, в рамках яких за круглим столом представники бельгійського уряду та місцевих конголезьких еліт обговорювали питання, пов'язані з утворенням нової республіки. Підсумком стало узгодження дати проголошення незалежності (30 червня 1960 р.) та назва держави (Республіка Конго). Після цього влада в країні опинилася поділеною між представниками різних політичних угруповань, очолюваних консервативно налаштованим президентом Жозефом Касавубу та ліворадикальним прем'єр- міністром Патрісом Лумумбою. Окремим політичним гравцем виступав Моіз Капенда Чомбе, лідер правих сепаратистів, який ще за два тижні до запланованої дати набуття суверенітету Конго оголосив про утворення окремої незалежної території - "Держави Катанга" на теренах однойменної провінції, багатої мінеральними ресурсами [23, 73]. Іншим вогнищем сепаратизму стала самопроголошена 14 червня 1960 р. "Гірничорудна держава Південне Касаї" на чолі з президентом Альбером Калонджі. Складний комплекс переплетіння всіх означених процесів призвів до наростання напруження - вже з перших днів після становлення незалежності, новостворена республіка опинилася втягнутою в громадянську війну.

Дві світові наддержави не могли оминути увагою подібну ситуацію в умовах пошуку способів і територій для поширення свого впливу в різних куточках планети. Радянський Союз вирішив зробити ставку на лівих націоналістів із "Національного руху Конго", очолюваного прем'єр-міністром П. Лумумбою. Сполучені Штати Америки, в свою чергу, будучи союзником Бельгії, намагалися всіляко протидіяти поширенню комуністичної активізації в регіоні та зростанню впливу П. Лумумби - виразника інтересів СРСР, як вважали у Вашингтоні.

Після проголошення незалежності Республіки Конго, яку США визнали одразу - 30 червня 1960 р., одночасно на території країни розпочало роботу посольство як структурний елемент Держдепартаменту. Першим амбасадором було призначено Джона Томлінсона, а вже 5 липня того ж року його змінив Клер Тімберлейк [2, 11]. Посольство виконувало функції формального та офіційного представництва політики США в країні.

Водночас, існувала інша інституція, що займалася методами неформального впливу. Ще у 1958 р. в структурі Державного департаменту США було утворено

Африканський відділ, який очолив спеціально призначений заступник держсекретаря в африканських справах. Ним став Джозеф Саттервейт [1, 31]. За мету ставилося утворення спеціального аналітичного центру, до якого мала стікатися вся інформація про зовнішньополітичну активність СРСР на африканському континенті. На основі цих даних велася розробка методів протидії подальшому радянському проникненню вглиб Африки, а також кроки, спрямовані на переорієнтацію кожної окремо взятої країни регіону на Сполучені Штати Америки після деколонізації і звільнення від опіки європейських метрополій. На території Бельгійського Конго (в м. Леопольдвіль) в рамках Африканського відділу було відкрито представництво США, співробітники якого передавали у Вашингтон інформацію про ситуацію в країні та мали досить активне листування не лише із Держдепартаментом, але і з Центральним розвідувальним управлінням.

Так, у телеграмі № 20521 від 21 березня 1960 р. ЦРУ запросило думку представництва США у Леопольдвілі щодо можливості підтримки окремих конголезьких політичних лідерів до запланованої дати проголошення незалежного статусу республіки. Також ставилося завдання зібрати якомога більше інформації щодо майбутніх лідерів Конго. У відповідь на це до ЦРУ надійшла телеграма № 518 від 25 березня 1960 р., де зазначалося, що Сполучені Штати повинні бути відкритими до діалогу з усіма конголезькими політичними течіями та їх лідерами. У той же час, підтримка партії "Національний рух Конго", очолюваної П. Лумумбою, вважалася недоцільною з точки зору можливої користі для США або Заходу в цілому [5].

У Вашингтоні вже навесні 1960 р. вбачали небезпеку в посиленні позицій ліворадикалів та особисто П. Лумумби. Про це свідчить меморандум начальника Африканського відділу управління планів ЦРУ Бронсона Твіді до заступника директора планування ЦРУ Річарда Бісселла. Йшлося про майбутні вибори у незалежному Конго. Так, Б. Твіді зазначав, що США повинні зробити все необхідне, щоб перешкодити зростанню впливу П. Лумумби та не дозволити йому посісти позицію міністра внутрішніх справ, водночас визнавши, що американці поки не володіють у центральноафриканському регіоні достатніми ресурсами [12].

В іншому меморандумі від 18 квітня 1960 р., адресованому помічнику держсекретаря в африканських справах Джозефу Саттервейту, Б. Твіді зауважив, що напередодні старту виборчого періоду в Конго, варто утриматись від активних дій, які б безпосередньо вказували на участь США в політичних процесах у регіоні, оскільки ситуація швидко змінюється. На той період у Вашингтоні через свої канали зв'язку ще не мали достатньої інформації щодо всього політичного спектру на території Конго, відповідно, вагались, на кого варто зробити основну ставку. У той же час, Б. Твіді писав, що представництво в Леопольдвілі не заперечує проти надання прихованої допомоги визначеній кількості конголезьких кандидатів, за умови, що в цьому не буде прямо задіяний уряд Сполучених Штатів. Поряд з цим зазначалося, що П. Лумумба має високий авторитет і широку підтримку серед населення, і, очевидно, найближчі кілька років, буде одним із ключових політичних лідерів, тому не варто відкрито брати участь у кампаніях проти нього, щоб не відштовхнути від США прихильність конголезців. Допускалася навіть можливість обмеженої фінансової підтримки "Національного руху Конго", щоб підтримка інших, більш прихильних до американців, політичних течій, звертала на себе менше уваги.

Тобто у Вашингтоні розуміли обмежений ступінь свого впливу на даному етапі, а також те, що, цілком ймовірно, невдовзі доведеться мати справу саме з рухом П. Лумумби у вищих ешелонах влади незалежної конголезької республіки. У меморандумі також вказувалося на трьох політичних діячів Конго, які викликали з боку США найбільшу довіру, але попри відкриття загального змісту документу, ці імена досі перебувають під грифом таємності. У цей період, коли ще зберігалася формальна зверхність Бельгії над територією Конго, у Вашингтоні демонстрували, що не зазіхають на першість Брюсселя у визначенні майбутнього устрою нової республіки та проведення виборів на її території. США зайняли вичікувальну позицію, розуміючи, що жодна політична сила після виборів не матиме стійкої більшості, а тому варто діяти вкрай обережно, щоб нікого від себе не відштовхнути і не отримати уряд, недружній до Вашингтону (що у підсумку і сталося) [11].

Окремо привертає увагу документ, що має назву - "Позиція ЦРУ щодо політичних дій в Бельгійському Конго", дата якого не вказана. У ньому йдеться про те, що в період до 30 червня 1960 р., тобто до офіційної дати старту незалежності, повинна бути підготована основа активного включення Сполучених Штатів як у внутрішньоконголезькі процеси, так і загалом у справи центральноафриканського регіону. За мету ставилося обрання лояльного уряду, орієнтованого на співпрацю зі США, а також виявлення, ізоляція та ліквідація марксистських груп, орієнтованих на співпрацю з СРСР.

Відзначимо, що вже на той час у Вашингтоні передбачали можливість виникнення сепаратизму всередині нової республіки. Причина цього полягала у заснуванні місцевих партій та рухів на основі племінних зв'язків, що, в свою чергу, призводило до фракційного дроблення серед політичних сил і загрожувало єдності країни. Саме тому Сполучені Штати шукали таких лідерів, які могли б об'єднати навколо себе конголезців за географічною ознакою, а не за приналежністю до того чи іншого племінного клану. Враховуючи нечітку ідеологічну визначеність провідних конголезьких політиків, єдиною метою, здатною згуртувати всі племена, стала ідея набуття незалежності [14].

За підсумками проведених у травні 1960 р. виборів до двох палат парламенту незалежної Республіки Конго, у Палаті представників більшість отримав "Національний рух Конго", що дозволило П. Лумумбі, як його лідеру, очолити уряд. Проте, в Сенаті голоси розподілилися інакше, внаслідок чого його головою став Жозеф Ілео, який раніше був соратником нового прем'єр-міністра, але за рік до того розійшовся з ним у поглядах. Президентом республіки обрано консервативно налаштованого Жозефа Касавубу, якого на перших порах підтримав П. Лумумба, але невдовзі вступив із ним у жорстке протистояння [6].

Неузгодженість у діях правлячої еліти призвела до зростання сепаратистських настроїв. Проявом цього стало відокремлення південної провінції Катанга зі столицею у м. Елізабетвіль та перетворення її на однойменну самопроголошену державу на чолі із лідером правої партії "Конфедерація племінних об'єднань Катанги" Моїзом Чомбе. Це відбулося 11 липня 1960 р., а вже 8 серпня іншим вогнищем сепаратизму стало утворення "Гірничорудної держави Південне Касаї" з центром у м. Бакванга під проводом Альбера Калонджі. Всі ці події ставили під сумнів майбутнє республіки Конго в її кордонах на момент отримання незалежності та мали наслідком активізацію іноземного втручання.

Суперництво США та СРСР в боротьбі за Центральну Африку, введення миротворчої місії ООН, особлива роль Бельгії в регіоні, яка підтримувала катангських сепаратистів, надаючи військову допомогу. Всі зазначені фактори призвели до розгортання затяжного військово-політичного конфлікту, відомого як Конголезька криза 1960-1965 рр.

Основними факторами, які призвели до розгортання затяжного військово- політичного конфлікту, відомого як Конголезька криза 1960-1965 рр. були наступні: суперництво США та СРСР в боротьбі за Центральну Африку; введення миротворчої місії ООН; особлива роль Бельгії в регіоні, яка підтримувала катангських сепаратистів, надаючи військову допомогу

14 серпня 1960 р. відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому було ухвалено резолюцію № 143, відповідно до якої Бельгія мала вивести свої військові частини з території самопроголошеної Катанги. На їх місце повинні були прийти миротворці ООН. Ще за кілька днів до цього, 11 серпня до ЦРУ з представництва у Леопольдвілі надійшла телеграма з описом існуючого стану на території Конго. Зазначалося, що політична ситуація перебуває у невизначеному хаотичному стані, при цьому неможливо передбачити кінцевий результат. Також повідомлялося, що прем'єр-міністр П. Лумумба все більше орієнтується на Радянський Союз, у зв'язку з чим комуністичний вплив у Конго зростає. Водночас, проти голови уряду назрівала опозиція, але відкрито підтримувати її зарано, поки вона є недостатньо організованою та не спиралася на широку суспільну підтримку, крім окремих племен. Із даної телеграми стає зрозуміло, що Сполучені Штати прагнули не допустити подальшої дезінтеграції конголезьких територій, оскільки вважали, що такий сценарій вигідний для СРСР, який може все глибше проникати в регіон, граючи на протиріччях тих чи інших племінних об'єднань.

Задля недопущення зростання комуністичного впливу, пропонувалися конкретні кроки. По-перше, налагоджувати контакт із поміркованими та опозиційними силами в конголезькому Сенаті, який в якості колективного законодавчого органу влади міг би виконувати балансуючу роль для прибічників П. Лумумби і не дозволив би країні впасти в обійми СРСР. По-друге, передбачалося виділення фінансового ресурсу для підтримки місцевих політичних груп, що виступали проти політичного курсу П. Лумумби та комуністичного блоку. У подальшому планувалося зібрати необхідну кількість голосів для висловлення вотуму недовіри уряду П. Лумумби в одній з палат конголезького парламенту. Все це було необхідним для заміни правлячої коаліції та існуючого уряду на більш поміркованих і прихильних до США та їх союзників. По-третє, необхідним вбачалося проникнення в середовище соратників прем'єр-міністра, із тих, що залучені до діяльності уряду та, за можливості, їх вербування на свій бік. Після усунення від влади ліворадикалів, у країні мали бути скликані установчі збори, де б тогочасні опозиційні сили мали ухвалити конституцію, здатну стати Основним Законом для всього конголезького народу без винятку [19].

Всі зазначені вище кроки неформального американського впливу на ситуацію в республіці в результаті мали призвести до конституційного усунення прем'єр- міністра П. Лумумби, і у телеграмі-відповіді до представництва в Леопольдвілі від 12 серпня 1960 р. ЦРУ особливо наголошувало на цьому. Крім того, підтверджувався намір зберегти єдину конголезьку державу і всіляко сприяти цьому [16].

В американському посольстві та представництві Африканського відділу в Конго вважали, що на території республіки відбувається реалізація класичного комуністичного сценарію, метою якого є захоплення уряду і повний розворот країни в бік СРСР. 18 серпня 1960 р. із Леопольдвіля до ЦРУ надійшла телеграма № 0772, в якій вказувалося на зростання впливу антиамериканських та в цілому антизахідних сил, а також висловлювалося побоювання, що США можуть не встигнути у протидії виникнення на території колишнього Бельгійського Конго "нової Куби або Гвінеї". Задля недопущення цього, було запропоновано посилити заходи пропагандистського характеру, а також координацію діяльності опозиційних політиків, молодіжних груп та профспілок, надаючи їм фінансову підтримку. Все це мало в підсумку призвести до падіння уряду П. Лумумби та заміни його якщо не прозахідними, то хоча б більш поміркованими політичними лідерами. Посол США К. Тімберлейк також висловив своє схвалення наданим пропозиціям [7].

Питання про ситуацію в Республіці Конго розглядалося на засіданні Ради національної безпеки США у Вашингтоні 18 серпня 1960 р., яка відбулася за участі президента Д. Ейзенхауера, представників розвідувальних та дипломатичних відомств. Так, заступник держсекретаря Дуглас Діллон інформував про плани П. Лумумби відмовитися від продовження мандату миротворчої місії ООН та запросити пряму військову допомогу СРСР. У свою чергу, президент Д. Ейзенхауер категорично заявив, що США за жодних умов не повинні допустити витіснення миротворців з Конго. Навіть якщо задля цього доведеться вдатися до прямого військового втручання [8].

25 серпня 1960 р., у Вашингтоні на засіданні спеціальної групи за участю директора ЦРУ А. Даллеса, заступника держсекретаря Л. Мерчанта та секретаря групи Т. Паротта відбулося представлення більш деталізованого плану з протидії комуністичному впливу у Конго та усунення П. Лумумби. План, що пізніше отримав назву "Два з половиною", містив у собі кілька оперативних заходів, зокрема опору на профспілки та інші організації з метою підтримки висловлення вотуму недовіри прем'єр-міністру П. Лумумбі у Сенаті. Також розглядалися конкретні імена конголезьких політиків, на яких США можуть зробити ставку. Проте, в цій частині документ, що аналізується з метою відтворення позиції США щодо Конголезької кризи, досі не є повністю розсекреченим [13].

У той же час, ЦРУ отримала інформацію, що до президента Ж. Касавубу звернулася група політиків, опозиційно налаштованих до прем'єр-міністра П. Лумумби, з пропозицією фізичного усунення останнього. Спочатку Ж. Касавубу відмовився, зазначивши, що немає іншого лідера, співмірного за популярністю, здатного очолити уряд, але пізніше заявив про свою готовність підтримати висловлення вотуму недовіри і рухатися через законно передбачену процедуру. Для такого випадку, представництво США в Леопольдвілі підготувало програму пропагандистських та парламентських дій, яка мала унеможливити втручання сил армії та поліції, і переростання конфлікту з політичного на громадянський [9].

27 серпня 1960 р. ЦРУ направила до свого представництва у Леопольдвілі телеграму, де йшлося про позицію найвищого політичного керівництва у Вашингтоні. Суть її полягала в тому, що подальші дії уряду П. Лумумби становлять небезпеку захоплення Конго комуністами і матимуть катастрофічні наслідки для майбутнього всього центральноафриканського регіону та нанесуть удар по престижу Сполучених Штатів Америки у світі. Відповідно, усунення П. Лумумби ставилося в якості головної і невідкладної мети. Задля цього представництво у Леопольдвілі отримувало широкі повноваження та простір для дії, у надзвичайних випадках маючи право навіть не узгоджувати свої кроки з офіційним посольством США у Конго [17].

Наприкінці серпня - на початку вересня 1960 р., за наказом прем'єр-міністра П. Лумумби, армійські частини, підконтрольні центральному уряду, розпочали військову операцію проти сепаратистів у самопроголошених районах республіки. Особливо небезпечним у цій ситуації виступало те, що такі дії не були узгодженими з ООН, а також залучалися транспортні засоби, отримані від Радянського Союзу. Крім того, на території країни перебували радянські та чехословацькі військові радники, які надавали допомогу конголезькій урядовій армії. СРСР за таких умов фактично ставав учасником воєнного протистояння на території Конго [1, 73]. Все це не могло не турбувати офіційний Вашингтон.

5 вересня 1960 р. ЦРУ отримало телеграму № 0888 від свого представництва в столиці Республіки Конго, в якій повідомлялося про плани президента Ж. Касавубу усунути від влади П. Лумумбу, оголосивши главою уряду Жозефа Ілео [15], а також закликавши силові структури та суспільство зберігати спокій, при цьому миротворча місія ООН в країні продовжувала б свої функції [20]. Спроба відставки прем'єр-міністра виявила наявність протистояння між президентом та парламентом республіки. Перший оголосив про відставку глави уряду, а другий обома палатами скасував дану постанову і став на сторону П. Лумумби у конфлікті. Ситуація виходила на критичні межі.

У черговій телеграмі № 0905 із Леопольдвіля до ЦРУ від 8 вересня 1960 р. надавалась загальна інформація щодо ситуації в Конго та ходу реалізації плану Ж. Касавубу із відсторонення уряду П. Лумумби. Зокрема, йшлося про письмовий наказ прем'єр-міністра, виданий начальнику Генерального штабу Сесе Секо Мобуту, відповідно до якого армія мала бути приведеною у повну бойову готовність і виконувати будь-які подальші накази П. Лумумби. С. Мобуту відмовився від втягування військ у політичний конфлікт, заявивши, що армія не буде втручатися і зберігатиме нейтралітет. Також в американському представництві висловили побоювання, що в разі невдачі запланованого сценарію, П. Лумумба лише посилить свій вплив і отримає повноваження диктатора. Відповідно, в цих умовах, подальша доля місії ООН ставала невизначеною, а СРСР міг отримати всі можливості для прямого залучення Республіки Конго до орбіти свого впливу [21].

9 вересня 1960 р. до представництва США в Конго через закритий канал ЦРУ надійшла телеграма № 49671, яка містила повідомлення від Держдепартаменту із конкретними вказівками стосовно дій конголезького президента. Зокрема, йшлося про те, що Ж. Касавубу проявляв нерішучість і бездіяльність у вирішальний момент протидії ліворадикальному уряду. Тому потрібно запевнити президента республіки у безумовній підтримці з боку Сполучених Штатів та активізувати реалізацію запланованих раніше кроків. Також передбачалося, що президент Ж. Касавубу має взяти на себе відповідальність за усунення уряду П. Лумумби, заявивши про законність своїх дій на основі дотримання конституційних процедур. Як представник легітимно обраної влади, Ж. Касавубу мав звернутися до ООН в особі генерального секретаря Дага Хаммаршельда з проханням зберегти миротворчу місію та сприяти відновленню повноважень органів центральної влади на всій території Республіки Конго. У телеграмі зазначалося, що він повинен вимагати негайного припинення всіх односторонніх зовнішніх інтервенцій до Конго (перш за все радянської), таким чином, аби вся допомога здійснювалася через офіційні канали ООН. Миротворчий контингент задля цього повинен взяти під контроль всі аеропорти країни, а також засоби зв'язку. Передбачалося також, що президент буде просити ООН виступити гарантом безпеки для всіх конголезьких опозиційно налаштованих до уряду лідерів, забезпечивши їм захист від політичних переслідувань. Президент має закликати всі країни африканського континенту надавати повну підтримку ООН та не погоджуватись на будь-які зовнішні спроби тиску і втручання [18].

Всі перелічені кроки вказують на те, що США у своїй конголезькій політиці зробили основну ставку на президента Ж. Касавубу як головну протидію прокомуністичному прем'єр-міністру. 12 вересня 1960 р., за прямої вказівки президента, було видано ордер на арешт П. Лумумби, але ця чергова спроба усунення його від влади теж стала невдалою.

У телеграмі № 0927 від 13 вересня 1960 р. представництво Африканського відділу в столиці Конго інформувало ЦРУ про встановлення неофіційного каналу зв'язку із начальником Генерального штабу полковником С. Мобуту та ще однією особою, ім'я якою досі під грифом таємності. Під час зустрічей із зазначеними особами, останні отримали американську фінансову допомогу. Про ці дії було поінформовано посла США в Леопольдвілі К. Тімберлейка. У телеграмі підкреслювалося, що С. Мобуту скаржився на дії прем'єр-міністра П. Лумумби як на такі, що втягують армію в політичне протистояння та спрямовані на розпалювання громадянської війни. Саме задля недопущення цього, Мобуту, за його словами, уникав арешту очільника уряду, оскільки той мав значну підтримку суспільства. Полковник С. Мобуту став другою ключовою особою поряд з президентом Ж. Касавубу, яким США надали свою підтримку в боротьбі проти уряду П. Лумумби.

За попередньо розробленим планом, узгодженим та коригованим з С. Мобуту, опозиційні до лівого уряду партії повинні були організувати великі акції протесту, в які поліція та військові частини не мали втручатися. Щоб ситуація не вийшла з- під контролю, американці запропонували полковнику забезпечити допомогу миротворців в разі виникнення необхідності, проте начальник Генштабу відмовився від участі останніх у процесі. Натомість, він прагнув всіляко впевнитися в тому, що США будуть підтримувати його в запланованих діях [10]. У Вашингтоні розуміли, що реалізація вищеозначеного плану створює величезні ризики, оскільки в разі невдачі можна отримати в самому "серці" Африки недружньо налаштовану до Сполучених Штатів державу, яка, так чи інакше, перебуватиме під контролем Радянського Союзу.

У результаті, 14 вересня 1960 р. полковник С. Мобуту здійснив державний переворот та одночасно усунув від влади не лише прем'єр-міністра П. Лумумбу, але і президента Ж. Касавубу. Сполучені Штати де-факто підтримали С. Мобуту. Це можна пояснити тим, що президент Ж. Касавубу не виправдав сподівань Вашингтону, не проявив достатньої рішучості, якої від нього вимагали, і опинився втягнутим у конфлікт з парламентом та урядом одночасно.

Підсумовуючи, можна стверджувати про певну еволюцію зовнішньополітичної лінії Сполучених Штатів Америки на території колишнього Бельгійського Конго напередодні деколонізації, а також в перші місяці після утворення незалежної конголезької республіки. На перших порах, навесні 1960 р., офіційний Вашингтон знаходився в постійних консультаціях з Брюсселем, визнаючи пріоритет Бельгії на теренах Конго. Хоча вже тоді через канали

Держдепартаменту та ЦРУ у Сполучених Штатах приглядалися до партій та діячів, що невдовзі визначатимуть життя нової країни в умовах незалежності.

Рух, очолюваний Патрісом Лумумбою, вже тоді звернув увагу і викликав занепокоєння у Вашингтоні, але США діяли дуже обережно, щоб не "засвітити" свою участь. Та коли найвищі політичні кола в Білому дому усвідомили весь ступінь небезпеки, яку становили ліві націоналісти, очолювані П. Лумумбою, що покладалися на співпрацю з СРСР, американська позиція в Конго ставала більш жорсткою та все менш обережною в методах усунення наявної комуністичної загрози.

Ситуація ускладнювалася наявністю сепаратизму всередині республіки, що вимагало невідкладної міжнародної реакції та дій. У цьому напрямі США покладались на мандат ООН, яка фактично стала неофіційним американським союзником в атмосфері політичної та воєнної нестабільності. Конголезька криза та усунення від вищого керівництва країною прем'єр-міністра П. Лумумби стало питанням національної безпеки для США. ЦРУ шукало інформаторів та опору серед конголезьких політичних лідерів, які були б опозиційно налаштованими до уряду. Спонсоруючи та всіляко мотивуючи їх, спочатку було зроблено ставку на президента Ж. Касавубу, а після невдалої співпраці з ним, США підтримали полковника С. Мобуту, який, здійснивши державний переворот 14 вересня 1960 р., тим самим виконав "чорну роботу", ставши для США ліквідатором загрози комуністичного проникнення на територію Конго.

Список використаних джерел та літератури

1. Мазов С.В. Холодная война в "серце Африки". СССР и конголезский кризис, 1960 - 1964. - М.: Русский Фонд Содествия Образованию и Науке, 2015 г. - 312 с.

2. Шагалов В.А. Кризис в Конго и миротворческая операция ООН / В.А. Шагалов // Динамика политических систем и международных отношений. - Выпуск 1. - Казань: КГУ, 2006 г. - С. 62-107.

3. Gaddis J. The Cold War: A New History / J. Gaddis // New York. - 2005. - 333 pp.

4. Gibbs David N. The Political Economy of Third World Intervention: Mines, Money, and U.S. Policy in the Congo Crisis / David N. Gibbs // American Politics and Political Economy. University of Chicago Press, 1991. - 322 pp.

5. Editorial Note, March 21, 1960. // Foreign Relations of the United States (FRUS), Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №2.

6. Editorial Note, June 30, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №6.

7. Editorial Note, August 18, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №10.

8. Editorial Note, August 18, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №11.

9. Editorial Note, August 25, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №13.

10. Editorial Note, September 13, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №19.

11. Memorandum From the Chief of the Africa Division, Directorate of Plans, Central Intelligence Agency (Tweedy) to the Assistant Secretary of State for African Affairs (Satterthwaite), Washington, April 18, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №4.

12. Memorandum From the Chief of the Africa Division, Directorate of Plans, Central Intelligence Agency (Tweedy) to the Deputy Director for Plans, Central Intelligence Agency (Bissell), Washington, April 1, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №3.

13. Memorandum for the Record, Washington, August 25, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №12.

14. Paper Prepared in the Central Intelligence Agency, Washington, undated // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №5.

15. Paper Prepared in the Central Intelligence Agency, Washington, undated. // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №16.

16. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo, Washington, August 12, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №9.

17. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo, Washington, August 27, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №14.

18. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo, Washington, September 9, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №18.

19. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency, Leopoldville, August 11, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №8.

20. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency, Leopoldville, September 5, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №15.

21. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency, Leopoldville, September 8, 1960 // FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №17.

22. Schmidt E. Foreign Intervention in Africa: From the Cold War to the War on Terror (New

Approaches to African History) / E. Schmidt // Paperback . - New York, 2013. - 267 pp. [Electronic resource]. - Mode of Access: https://books.google.com.ua/books/about/Foreign_Intervention_in_Africa.html?id=k2-2w- lVZUYC&redir_esc=y (Last Access: September 5, 2019). - Title from the Screen.

23. Weissman, Stephen R. American Foreign Policy in the Congo, 1960-1964 / Stephen R. Weissman // Ithaca [N.Y.] Cornell University Press, 1974. - 325 pp. [Electronic resource]. - Mode of Access: https: //books.google.com .ua/books/about/American_Foreign_Policy_in_the_Congo.html ?id=ozh2AAAA MAAJ&redir_esc=y (Last Access: August 30, 2019). - Title from the Screen.

24. Westad A. The Global Cold War: Third World Interventions and the Making of Our Times / A. Westad // Cambridge University Press. New York, 2005. - 484 pp. [Electronic resource]. - Mode of Access: https://books.google.com.ua/books/about/The_Global_Cold_War.html?id=QhFZHRpQdu4C&redir_esc= y (Last Access: September 8, 2019). - Title from the Screen.

References:

1. Mazov, S. (2015). Kholodnaya voyna v "serdtce Afriki". SSSR i congolezskiy krizis, 19601964. Russkiy Fond Sodeystviya Obrazovaniyu i Nauke. Moskwa.

2. Shagalov, V. (2006). Krizis v Congo i mirotvorcheskaya operatsyya OON. Dinamika politicheskih system i mezhdunarodnuh otnosheniy. Vypusk 1, KGU. Kazan.

3. Gaddis, J. (2005). The Cold War: A New History. New York.

4. Gibbs, D. (1991). The Political Economy of Third World Intervention: Mines, Money, and U.S. Policy in the Congo Crisis. American Politics and Political Economy. University of Chicago Press.

5. Editorial Note (March 21, 1960). Foreign Relations of the United States (FRUS), Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №2.

6. Editorial Note (June 30, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №6.

7. Editorial Note (August 18, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №10.

8. Editorial Note (August 18, 1960). FRUS, VolumeXXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №11.

9. Editorial Note (August 25, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №13.

10. Editorial Note (September 13, 1960). FRUS, VolumeXXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №19.

11. Memorandum From the Chief of the Africa Division, Directorate of Plans, Central Intelligence Agency (Tweedy) to the Assistant Secretary of State for African Affairs (Satterthwaite) (April 18, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №4. Washington.

12. Memorandum From the Chief of the Africa Division, Directorate of Plans, Central Intelligence Agency (Tweedy) to the Deputy Director for Plans, Central Intelligence Agency (Bissell) (April 1, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №3. Washington.

13. Memorandum for the Record (August 25, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №12. Washington.

14. Paper Prepared in the Central Intelligence Agency (Undated). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №5. Washington.

15. Paper Prepared in the Central Intelligence Agency (Undated). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №16. Washington.

16. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo (August 12, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №9. Washington.

17. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo (August 27, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №14. Washington.

18. Telegram From the Central Intelligence Agency to the Station in the Congo (September 9, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №18. Washington.

19. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency (August 11, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №8. Leopoldville.

20. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency (September 5, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №15. Leopoldville.

21. Telegram From the Station in the Congo to the Central Intelligence Agency (September 8, 1960). FRUS, Volume XXIII, Congo, 1960-1968. Doc. №17. Leopoldville.

22. Schmidt, E. (2013). Foreign Intervention in Africa: From the Cold War to the War on Terror (New Approaches to African History). Paperback. Retrieved from: https://books.google.com.ua/books/about/Foreign_Intervention_in_Africa.html?id=k2-2w- lVZUYC&redir_esc=y (Accessed September 5, 2019).

23. Weissman, S. (1974). American Foreign Policy in the Congo, 1960-1964. Ithaca [N.Y.] Cornell University Press. Retrieved from: https://books.google.com.ua/books/about/American_Foreign_Policy_in_the_Congo.html?id=ozh2AAAA MAAJ&redir_esc=y (Accessed August 30, 2019).

24. Westad, A. (2007). The Global Cold War: Third World Interventions and the Making of Our Times. Cambridge University Press. Retrieved from: https://books.google.com.ua/books/about/The_Global_Cold_War.html?id=QhFZHRpQdu4C&redir_esc= y (Accessed September 8, 2019).

Размещено на Allbest.ru