Політика Китаю в Центральній Азії (1992-1997 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика Китаю в Центральній Азії (1992 - 1997 рр.)

CHINA'S POLICY IN CENTRAL ASIA 1992-1997)

Менкеуліцзі

аспірант історичного факультету, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

Mengkewuliji

Ph.D. student, Faculty of History,

Висвітлюється політика Китаю у Центральній Азії у перші роки після встановлення дипломатичних відносин з державами цього регіону на основі критичного аналізу джерел, регіонального підходу, проблемно-хронологічного і компаративного методів дослідження. Виявлено, що політика Китаю була спрямована на налагодження добросусідських відносин з новими державами з метою зміцнення своєї безпеки, уникнення підтримки ними сепаратизму в Сіньзцянь- Уйгурському автономному районі, а також поширення впливу США у цьому регіоні. Іншим напрямком політики КНР був розвиток торгівлі й інвестиційної діяльності, забезпечення постачання енергетичних й інших природних ресурсів з Центральної Азії, створення нових транспортних коридорів через територію цього регіону.

Ключові слова: Китай, Центральна Азія, зовнішня політика.

The author studies China S policy in Central Asia during the first years after establishing of diplomatic relations with the new regional nations. The research is based on a regional approach, a critical analysis of primary and secondary sources, problem- chronological and comparative methods. It has revealed that China's policy was aimed at establishing of “good neighbours” relations with the new states to strengthen its security, and avoiding their support of separatism in the Xinjiang Uyghur Autonomous Region and expansion of the U.S. influence in the region. Another area of Beijing's policy was development of trade and in-vestment activities to secure supply of energy and other natural resources from Central Asia, and creation of new transport corridors across the region to China.

Keywords: China, Central Asia, foreign policy.

китай азія дипломатичний

Однією з характерних рис розвитку сучасної системи міжнародних відносин є стрімке зростання регіонального і глобального впливу Китаю. Розвиток відносин з сусідніми державами, з якими Китай має спільні кордони, є одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики Пекіна. Серед них - держави Центральної Азії, які здобули незалежність після розпаду СРСР. Політика Китаю щодо цих держав відповідає його національним інтересам і узгоджується з міжнародною ситуацією у цьому регіоні, включаючи російські впливи. Дослідження політики Китаю у Центральній Азії дозволяє краще зрозуміти його зовнішньополітичні інтереси, стратегію і тактику, взаємовідносини КНР і Росії у цьому регіоні, а також виявити передумови створення Шанхайської організації співробітництва (ШОС) за участю Китаю, Росії і регіональних держав.

Існує велика наукова література, присвячена політиці КНР у Центральній Азії, передусім у Росії, США, Китаї і центральноазійських державах. Ці праці написані переважно політологами з метою вироблення політичних рекомендацій на основі аналізу сучасних подій і процесів. Вміщений у них короткий історичний огляд має обмежений характер, що обумовлено цілями цих аналітичних розвідок. Кількість праць, у яких досліджується політика КНР у Центральній Азії у 1990-ті роках, суттєво менша, ніж досліджень політики у ХХІ столітті. Серед них можна виділити праці Р. Мунро [27], М. Суюнбаева і А. Мамитова [16], С. Лузяніна [9],С. Савковича [11, 12], Л. Чженьпена [22], К. Сиро- єжкіна [18, 19]. Так, у статті російського дослідника Є. В. Савковича висвітлено процес демаркації кордонів між КНР і пострадянськими країнами і проблеми, які при цьому виникали [12]. Науковий співробітник Інституту стратегічних досліджень Казахстану політолог К. Сироєжкін дослідив появу перших китайських енергетичних компаній в країнах Центральної Азії. У монографії Ю. Чжочао і

А. Грозіна [21] на основі узагальнення досліджень китайських вчених висвітлюються концепції зовнішньої політики Китаю щодо центральноазій- ських країн і основні етапи її реалізації.

В Україні політика КНР в Центральній Азії залишається недостатньо дослідженою. Вона частково висвітлена у працях П. С. Ленського [8], Р. Н. Жангожи [4], М. П. Ігнатьева [7], Мінгазут- дінової Г. І. [10, 11]. До останніх публікацій з цієї проблематики належить дослідження Г. І. Мінга- зутдінової «Еволюція та структура інтересів Китаю в Центральноазійському регіоні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.» [11].

Метою цієї статті є висвітлення політики Китаю у Центральній Азії у перші роки після встановлення дипломатичних відносин з державами цього регіону на основі критичного аналізу історичних джерел і узагальнення наукового доробку іноземних і українських вчених з цієї проблематики. Для досягнення цієї мети поставлено такі дослідницькі завдання: висвітлити інтереси КНР у Центральній Азії і заходи, спрямовані на їх реалізацію, з'ясувати сфери і напрямки взаємодії Китаю з регіональними державами у 1992-1997 рр. на двосторонньому і багатосторонньому рівнях, оцінити результативність такої політики. В основі методології дослідження регіональний підхід, а також критичний аналіз джерел, проблемно-хронологічний, історично-генетичний і компаративний методи.

У кінці ХХ ст. Китайська Народна Республіка розвивалася у напрямку «реформ і відкритості для зовнішнього світу», проголошеному на третьому пленумі 11-го скликання ЦК КПК в грудні 1978 р. Для 1980-х рр. було характерне деяке зближення між КНР і США після встановлення між ними дипломатичних відносин з січня 1979 р. В кінці 1980х рр. відбулася також нормалізація відносин КНР з СРСР. Після його розпаду перед Пекіном постало завдання налагодження відносин з пострадянськими країнами, передусім тими, з якими він мав спільні кордони. Це були Росія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. Виникла також потреба вироблення політики Китаю щодо цього регіону, вплив Росії на який після розпаду СРСР суттєво послабився. Це створювало для Китаю нові можливості, але водночас і загрози через актуалізацію проблем, які виникли ще за радянських часів. Також у 1990- ті рр. китайський уряд розпочав перегляд відносин з США, які залишалися єдиною наддержавою постбіполярного світу.

Дипломатичні відносини Китаю з Казахстаном, Таджикистаном, Киргизстаном, Узбекистаном і Туркменістаном були встановлені у 1992 р. Після цього здійснювалася демаркація кордонів, вирішення прикордонних проблем, започатку- вання співпраці у сферах безпеки і торговельно- економічній. Китай був зацікавлений у підтримці центральноазійських країн для стримування сепаратистських тенденцій і попередження поширення впливу радикальних ісламських течій на своїх прикордонних територіях. Також китайський уряд прагнув розширити і зміцнити торговельно-економічні зв'язки з країнами Центральної Азії на двосторонній основі; по можливості, закріпитися на великому центральноазійському ринку, посилити свій економічний вплив у регіоні [18, с. 49]. Ю. Чжочао і А. Грозін охарактеризують 19921997 рр. як період становлення добросусідських і дружніх відносин між КНР і державами Центральної Азії [21, с. 32].

Серед пріоритетів Китаю у цьому регіоні в першій половині 1990-х рр. було врегулювання територіальних проблем з пострадянськими країнами. Після розпаду СРСР у грудні 1991 р. Росія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан створили спільну делегацію для переговорів з КНР стосовно прикордонної смуги, а також скорочення чисельності військ в прикордонних регіонах [6, с. 338]. Китай, натомість, віддавав перевагу двостороннім переговорам з кожною з цих держав.

На думку С. Г Лузянина, у першій половині 1990-х рр. Китай не надавав переваги жодній з країн Центральної Азії. Основними рушійними силами змін у його політиці були зростання загрози ісламського екстремізму в регіоні і необхідність координації оперативних дій китайських спецслужб з колегами з сусідніх країн для протидії уйгурському сепаратизму. У зв'язку з цим у другій половині 1990-х рр. пріоритетними для КНР стали відносини з трьома центральноазійськими країнами, з якими він мав спільний кордон і потребував взаємної координації дій - Казахстаном, Таджикистаном і Киргизстаном [9, с. 321].

Натомість американський дослідник Р. Х. Мун- ро вважає, що інтереси Пекіну в Центральній Азії з самого початку полягали у попередженні нестабільності на території китайського Туркестану - Сінцзянь-Уйгурського автономного району (СУАР), у зв'язку з періодичними спробами тюркських мусульман, які становили близько 60% населення цього району, здобути незалежність. Про це свідчили заворушення, що відбувалися у 19891991 рр. [27, с. 122]. Щоб протидіяти сепаратизму на прикордонних територіях, Пекіну потрібно було заручитися підтримкою Казахстану, Киргизстану і Таджикистану, які межували з СУАР

На території Киргизстану з 1989 р. діяло уйгурське об'єднання Іттіпак («Єдність»), а в Казахстані - Східний Комітет Туркестану і Організація Свободи Уйгурстану), які були створені у 1991 р. і виступали за незалежність Сінцзяня [28, с. 9]. Пекін враховував також значний економічний і ресурсний потенціал Казахстану і Киргизстану. Увага до Таджикистану була меншою і обмежувалася розмежуванням кордонів.

Найбільше значення Китай приділяв розвитку відносин з Казахстаном. 26 квітня 1994 р. дві держави підписали Угоду про казахсько-китайський кордон, яка розмежувала їхні кордони, за винятком двох спірних ділянок в районі річки Сари-Чель- дієв (колишня Алматинська область) і перевалів Чаган-Обо і Баймурза (колишня Семипалатинська область). Остаточно демаркацію казахсько-китайського кордону було здійснено у 1999 р. [12, с. 88].

Швидко розвивалася двостороння торгівля. У 1992 р. її обсяги складали 360 млн. дол., а в наступному році - вже 434 млн. дол. Цьому сприяли багаті природні ресурси Казахстану. На його території видобувалося 90% хромової руди, 33% свинцю і цинку, 26% міді, 38% вольфраму колишнього СРСР. Запаси залізних руд в Казахстані оцінювалися у 16,6 млрд. т., що складало близько 8% всіх світових запасів. За розвіданими покладами золота Казахстан займав шосте місце в світі. За запасами хромітів він поступався лише ПАР, а за якістю вони були найкращими у світі [16]. Хромові руди, важливі для металургійної і хімічної промисловості Китаю, були важливою складовою його експорту з Казахстану.

У кінці ХХ ст. Китай майже не інвестував за кордоном. Перші закордонні інвестиції КНР почали надходити у енергетичну галузь Казахстану із середини 1990-х рр. Попри обмежений доступ до енергетичних ресурсів, спричинений пізнім проникненням китайських компаній на казахстанський ринок, вони все ж отримали доступ до проведення розвідувальних робіт нафтових запасів країни і спорудження необхідного устаткування для видобутку сировини [11, с. 145]. З 1995 р. в Казахстані функціонувала компанія «СЫРС - Актобемунай- газ», яка у цьому році отримала на 20 років дозвіл на розробку родовищ Жанажол і Кенкіяк-надсоле- вий, а з липня 1997 р. - Кенкіяк-підсолевий (на 25 років) в Актюбінській області. У 1997 р. СЫРС виграла тендер на приватизацію АО «Актобемунгаз». В цьому ж році було підписано угоду, що передбачала китайські інвестиції у нафтову галузь цієї центральноазійської країни у сумі 11 млрд. дол., у тому числі у реструктуризацію АО «Узеньмунай- газ» і «Актобемунайгаз» та будівництво нафтопроводів до західного Китаю й Ірану [19, с. 25].

У 1992 р. розпочалися також переговори з прикордонних питань між КНР і Киргизстаном. Відсутність виходу до моря і гірський ландшафт Киргизстану обмежували його доступ до світових ринків. Його основна торгівля була спрямована на СУАР, з яким він межував [17, с. 65]. У Сінц- зянь-Уйгурському регіоні був погано розвинений гідроенергетичний комплекс. У прильодовиковій зоні гір Тянь-Шаню на території Киргизстану зосереджувалися основні річки регіону [4, с. 314]. Тому він став для СУАР основним постачальник електроенергії. Важливою була розбудова транспортної інфраструктури між Киргизстаном і КНР. В середині 1990-х рр. киргизький уряд розпочав оновлення автомобільної дороги, яка пов'язувала Бішкек і Кашгар, однин з економічних і культурних осередків СУАР Китай став одним з лідерів серед країн, які створили спільні китайсько-киргизькі підприємства, в основному у невиробничій сфері [8, с. 96].

КНР і Киргизстан в основному узгодили лінію кордону до 1996 р., проте залишалися спірними п'ять прикордонних ділянок - в районі перевалу Бедель (водозбір річки Узенгі-Кууш), піку Хан- Тенгрі тощо. За ними зберігався особливий статус, а переговори мали бути продовжені [12, с. 88].

З Таджикистаном у КНР існували суперечності стосовно територій у гірському регіоні Памір, де розташований Ваханський коридор. Остаточне розмежування між ними відбулося у 1999 р. [25, с. 135]. Розвитку торговельно-економічних відносин заважала громадянська війна у Таджикистані (1992-1997 рр.). Двосторонній товарообіг у цей час був нестабільним. У 1993 р. він складав 9,8 млн. дол., а в 1994 р. зменшився до 2,9 млн. дол., у 1995 р. зріс до 18,2 млн. дол., а в 1996 р. знову впав до 11,2 млн. дол. [1, с. 92].

Відсутність спільних кордонів між КНР і Узбекистаном означала, що у двох держав не було складного комплексу прикордонних проблем, а отже і перспективи конфліктів через це. Узбекистан розглядався Пекіном як єдина держава Центральної Азії, що намагалася слідувати «китайській моделі» реформ, а також як потенційний лідер регіону і найбільш перспективний торговельно-економічний партнер [18, с. 50]. Територія Узбекистану була меншою за Казахстан, він не мав значних природних ресурсів, проте його населення було вдвічі більшим. Також Узбекистан був багатий на поклади золота: друге місце в СНД і четверте у світі [16]. Не маючи виходу до моря, він межував з усіма іншими країнами Центральної Азії, тому при належному розвитку транспортної інфраструктури міг у перспективі претендувати на роль «центру регіону» [22, с. 19].

У січні 1992 р. Китай і Узбекистан підписали Угоду про торговельно-економічну співпрацю, а також обмінялися документами про взаємне створення торговельних палат. У цьому ж році дві держави підписали низку угод стосовно співробітництва у сфері залізничного, автодорожнього і морського транспорту, про співпрацю між міністерствами сільського господарства, про надання Узбекистану товарного кредиту КНР. З 1992 по 1996 рр. товарообіг між двома державами стабільно зростав: якщо на початку десятиліття він становив 47,52 млн. дол., то в середині 1996 р. - 187 млн. дол. При цьому імпорт Узбекистану з КНР завжди переважав над експортом у цю країну [13,с. 90].

Врешті Узбекистану не вдалося стати інтеграційним центром регіону. Під час громадянської війни у Таджикистані президент Узбекистану І. Карі- мов віддав розпорядження про мінування кордонів із цією країною, а також про періодичну затримку на прикордонних залізничних станціях товарних поїздів до Таджикистану й Киргизстану [7, с. 102]. Це загальмувало розвиток зв'язків Узбекистану з іншими державами регіону, призвело до скорочення обсягів торгівлі між ними. Азійська фінансова криза і зміна інвестиційного клімату в Узбекистані після 1997 р. призвели до скорочення товарообігу з КНР. У 1998 р. він становив лише 90,2 млн. дол. [13, с. 90]. Унаслідок цього розвиток відносин з Узбекистаном став для Пекіну другорядним, порівняно з іншими державами.

У відносинах Китаю і Туркменістану домінувало співробітництво у сфері видобутку і продажу енергоносіїв. До появи цього напрямку економічна взаємодія двох країн була незначною (у першій половині 1990-х рр. на Туркменістан доводилося не більше 2% від загального обсягу торгівлі КНР з країнами Центральної Азії. З другої половини 1990-х рр. китайські компанії почали працювати в туркменському нафтогазовому секторі, займаючись розвідкою енергетичних ресурсів і обслуговуванням свердловин на нафтових і газових родовищах, включаючи велику нафтову компанію SINOPEC (з 1997 р.) [5, с. 91].

Зацікавленості КНР у розвитку відносин з державами Центральної Азії сприяв американський чинник. З початку 1990-х рр. американський флот отримав право вводити свої військові кораблі у порти Сінгапуру, що давало йому можливість контролювати перевезення Малаккською протокою. У Пекіні вбачали в цьому загрозу для енергетичної безпеки Китаю. Там вважали, що США могли заблокувати протоку Малакка і перешкодити китайським танкерам транспортувати через неї нафту до Китаю [2, с. 52].

Так, улітку 1993 р. військово-морські сили США затримали і здійснили примусовий огляд китайського корабля Іньхе ^іпйе) за підозрою у наявності на ньому хімічної зброї для транспортування до Ірану («Інхський інцидент»). У саудівському порту Даммам було здійснено його огляд, але отруйних речовин не було виявлено. У вересні кораблю було дозволено продовжити рейс. США відмовилися вибачитися за цей інцидент і пояснили затримку корабля КНР потребою перевірки розвідувальних даних, які виявилися невірними [30]. У Китаї цей інцидент викликав питання про безпеку морських перевезень необхідних йому вантажів, а також про потребу пошуку альтернативних можливостей транспортування нафти. У зв'язку з цим Пекін виявляв зацікавленість у нових транзитних шляхах, у тому числі через країни Центральної Азії.

Першим кроком у цьому напрямку була угода між Китаєм, Казахстаном, Киргизстаном і Пакистаном про транзитні перевезення, підписана 9 березня 1995 р. в Ісламабаді. Сторони узгодили режим мультимодального (змішаного) транспортування вантажів і умови забезпечення транзиту [14]. Ця угода заклала підгрунтя для подальшого налагодження транзитних шляхів між чотирьома країнами наприкінці 1990-х рр.

Після розпаду Радянського Союзу США також почали формувати стратегію стосовно Центральної Азії. Інституційна і економічна слабкість нових держав робила їх вразливими для різних видів транснаціональних загроз. Унаслідок того, що значна частина ядерного арсеналу СРСР була розташована у Казахстані, він ставав ядерною державою. Нестабільні економічні умови і слабкий режим безпеки створювали можливість розповсюдження ядерної зброї, що у 1990-ті рр. США вважали найбільшою загрозою національній безпеці. Узбекистан мав лабораторії біологічної і хімічної зброї, що також створювало проблему розповсюдження [26, с. 93]. Регіон був багатим на ресурси урану. За радянських часів його видобували на території Казахстану, Узбекистану і Таджикистану. Сировину відправляли на обробку до Киргизстану.

Також існувала проблема розповсюдження звичайного типу зброї. Після розпаду СРСР на території центральноазійських держав залишився його арсенал, перерозподілений між ними. Виникла проблема зберігання зброї, кількість якої перевищувала потреби. У результаті вона стала товаром на чорному ринку. Її поширення відбувалося і за рахунок внутрішнього військового виробництва, осередком якого став Казахстан. В кінці ХХ ст. військову продукцію випускали приблизно двісті підприємств [10, с. 74]. Раптове виникнення вакууму влади в Центральній Азії викликало потребу ініціатив у сфері безпеки з боку США.

У травні і липні 1996 р. Казахстан, Туркме- ністан, Киргизстан і Узбекистан приєдналися до програми НАТО «Партнерство заради миру», запропонованої США у 1994 р. У 1995 і 1996 рр. військовослужбовці США і Казахстану, Узбекистану, Туркменістану провели спільні військові навчання в Казахстані й Узбекистані. У 1996 р. Вашингтон підписав низку угод з Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном про співробітництво у військовій сфері - спеціальну військову підготовку, модернізацію армії тощо. За оцінкою директора Центру дослідження Афганістану при Шенсійському педагогічному університеті Су Сяоюя, подібний розвиток військового співробітництва між США і країнами Центральної Азії загрожував Китаю, який виступав проти гегемонізму Америки у цьому регіоні [20, с. 80].

Крім того, в основі національної стратегії США за президентства Б. Клінтона була концепція «розширення і зміцнення світової спільноти ринково орієнтованих демократій». Про прагнення США «розширити коло націй, які живуть під цими вільними інститутами», між іншим, президент Б. Клінтон говорив на Генеральній асамблеї ООН у вересні 1993 р. [23]. У Китаї і авторитарних державах Центральної Азії просування США ідей демократії і прав людини вважали втручанням у їхні внутрішні справи.

Щоб уникнути посилення впливу США у Центральної Азії, Китай обстоював підхід, який передбачав забезпечення безпеки регіону власними силами регіональних держав. Ці ідеї сформували підґрунтя для створення у 1996 р. «Шанхайської п'ятірки», яка передувала виникненню у 2001 р. Шанхайської організації співробітництва. Перша зустріч держав-учасниць «Шанхайської п'ятірки» (Китаю, Росії, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану) відбулася в квітні 1996 р. Вони зосередили увагу на остаточному розмежуванні кордонів і їх демілітаризації, а також на розвитку взаємної довіри [29, с. 356].

26 квітня 1996 р. Китай, Росія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан підписали угоду «Про зміцнення довіри у військовій сфері та районі кордону». Керуючись угодою між СРСР та КНР 24 квітня 1990 р., держави постановили, що дислоковані на кордоні збройні сили Сторін не будуть використовуватися для нападу на іншу Сторону, не вестимуть будь-яку військову діяльність, яка загрожує території іншої Сторони, порушує спокій і стабільність в районі кордону. Сторони зобов'язалися повідомляти про кількість і розміщення своїх військ, дислокованих у 100-кілометровій зоні по обидві сторони від лінії кордону, а також про військову діяльність у цій 100-кілометровій зоні, а також не проводити військові навчання спрямовані проти інших сторін [15, с. 3].

Через рік, 24 квітня 1997 р. держави-учасни- ці «Шанхайської п'ятірки» підписали у Москві угоду «Про взаємне скорочення збройних сил на кордоні». Сторони брали зобов'язання зменшити кількість військ в 100-кілометровій зоні по обидві сторони від лінії кордону між п'ятьма країнами і в східній частині державного кордону між Китаєм та Росією. Встановлювався також ліміт військ, розташованих на кордоні між РФ, КНР, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном [24, с. 274].

У квітні 1996 р. під час переговорів «Шанхайської п'ятірки» в Китаї вперше з'явився термін «нова концепція безпеки». З того часу китайський уряд пропагував її з міжнародної трибуни, її положення було викладено у багатьох програмних документах КНР (у «Білій книзі» за 1998 р., у декларації XVI з'їзду КПК у 2002 р. тощо).

Виявом «нової концепції безпеки» стала участь Китаю у багатосторонніх регіональних форумах й інституціях, чого він раніше уникав, інтенсифікація зовнішньої політики у різних напрямках, включаючи «сировинну» і «енергетичну дипломатію» у країнах Африки, Латинської Америки і Близького Сходу, підписання угод про стратегічне партнерство з сусідніми і впливовими світовими державами, більша ставка на відносини з державами, які розвиваються, і з сусідніми державами. «Нова концепція безпеки» відображала новий підхід Пекіну до регіонального співробітництва і була значною мірою спрямована на зменшення американського впливу в державах і регіонах, що межують з його територією, без прямої конфронтації з США [3, с. 156-157].

Як вважає українська дослідниця Н. Городня, «нова концепція безпеки» була значною мірою спричинена змінами у міжнародних відносинах в Азійсько-Тихоокеанському регіоні під впливом Тайванських криз 1995-1996 рр. У той час як у першій половині 1990-х рр. майбутнє альянсів і партнерств США з регіональними державами у сфері безпеки було невідомим, дії Китаю в Тайванській затоці, що викликали стурбованість регіональних держав, призвели до їх зміцнення і модернізації [3, с. 138].

Під впливом цих процесів у 1996 р. змінилися оцінки китайськими вченими міжнародної ситуації, порівняно з першою половиною 1990-х рр. Тепер, вважали вони, період скорочення військових витрат скінчився, військові альянси зміцнилися, їхня роль у міжнародних відносинах зросла, регіональні суперечності посилилися. Перехід до ба- гатополюсного світового порядку виявився більш тривалим процесом, ніж передбачалося [3, с. 154155]. Основним завданням Китаю в цих умовах була стабілізація своєї периферії через нормалізацію і розвиток добросусідських відносин з державами на своєму кордоні, щоб не допустити США у свій «задній двір». Застосування регіонального підходу до політики в Центральній Азії шляхом підписання угод і розвитку заходів довіри у рамках «Шанхайської п'ятірки» було відображенням цієї тенденції.

Отже, 1992-1997 роки можна вважати першим періодом реалізації політики КНР в Центральній Азії. Після встановлення дипломатичних відносин держави зосередилися на розмежуванні кордонів, розвитку торговельно-економічних відносин і заходів довіри у політичній сфері. Для Китаю було важливо, щоб уряди сусідніх держав займали дружню до нього позицію, були стабільними, стримували екстремістські угрупування, не підтримували сепаратистські рухи у Сінцзянь-Уйгурському автономному окрузі, не покладалися у захисті своєї національної безпеки на США і НАТО. Також Китай був зацікавлений у ринках і природних ресурсах регіону, у транспортуванні з нього і через нього нафти і газу на свою територію. Важливим завданням китайського уряду було не допустити посилення регіонального впливу США в Центральній Азії в умовах існування вакууму сили у перші роки після розпаду СРСР. Цій меті слугувала ініціатива Пекіну про забезпечення регіональними державами своєї безпеки власними силами, реалізація якої призвела до угод КНР, Росії, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану у рамках неформального об'єднання «Шанхайська п'ятірка». Загалом політика Китаю в Центральній Азії у 1992-1997 рр. була досить успішною. Вона заклала підґрунтя для політичного, фінансового і економічного впливу КНР у цьому регіоні, що дозволило йому в подальшому на рівних конкурувати тут з Росією, домінуючою силою регіону у попередній період.

Порушена у статті проблематика потребує подальшого дослідження. Окремої уваги заслуговує питання про співробітництво і суперництво між КНР і Росією у центральноазійському регіоні і причини перетворення «Шанхайської п'ятірки» на Шанхайську організацію співробітництва.

Список використаних джерел

1. Алимов Р К., 2010, `Таджикско-китайские отношения: история, современность, перспективы', Китай в мировой и региональной политике. История и современность, № 15,С. 85-105.

Ван Ф. 2004, `Сінгапурсько-американські відносини у галузі військового співробітництва'

), Дослідження Південно-Східної Азії Пекін, С.50-53

Городня Н. Д., 2014, `Східна Азія у Зовнішній політиці США (1989-2013рр.)', Київ: «Прінт-Сервіс», 528 с.

Жангожа Р Н., 20І3, `Середня Азія (Центральна Азія). Проблеми інтеграції', Світові інтеграційні процеси в умовах трансформації міжнародних систем, ред. Л. Д. Чекаленко, Н. О. Татаренко, Київ: Дипломатична академія України при МЗС України, С. 310-319.

Ипполитов И. В, 2017, `Китайско-туркменские отношения: от взаимной выгоды к неравному партнёрству?', Проблемы национальной стратегии, №3 (42), С. 90-108.

Ишань С, 2001, `Механизм «Шанхайской пятерки» и стратегическое взаимодействие Китая и России', Китай в мировой политике, ред. А. Д., Воскресенский, Москва: Московский государственный институт международных отношений: рОсСпЭН, C. 336-351.

Ігнатьев М. П., 2014, `Геополітичні та геоеко- номічні інтереси у світовій політиці', Чернівці-Київ: Книги-ХХІ, 364 с.

Ленський П. С., 2010, `Центральноазійський вектор політики КНР у галузі регіональної безпеки в пост- біполярний період'. Дисертація кандидата політичних наук, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Київ

Лузянин С. Г., 2001, `Китай, Россия и Центральная Азия: разграничение региональных интересов', Китай в мировой политике, ред. А. Д., Воскресенский, Москва: Московский государственный институт международных отношений; РОССПЭН, С. 309-335.

Мінгазутдінова Г. І., 2016, `Політика США щодо Центральної Азії (1993-2015 рр.)'. Дисертація кандидата історичних наук Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ.

Мінгазутдінова Г. І., 2018, `Еволюція та структура інтересів Китаю в Центральноазійському регіоні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. ', Україна - Китай -- 25років співробітництва: результати та перспективи.«Один пояс, один шлях», ред. О. М. Олійник, Київ: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», С. 142-158.

Савкович, ЕВ, 2010, `Пограничное урегулирование на западе КНР в 1990-2000-е гг. (Казахстан, Кыргызстан, Таджикистан)', Вестник Томского государственного университета, №336, С. 86-92.

Савкович Е. В., 2012, `Торгово-экономическое сотрудничество КНР и Республики Узбекистан', Вестник Томского государственного университета, №356, C. 89-94.

Соглашение между Правительствами Республики Казахстан, Китайской Народной Республики, Кыргызской Республики и Исламской Республики Пакистан о транзитных перевозках (Исламабад, 9 марта 1995 г.). [online] Доступно: https://online.zakon.kz//Document/?doc_ id=1019812#pos=0;0 [14 Лютий 2020 р.]

Соглашение между Российской Федерацией, Республикой Казахстан, Киргизской республикой, Республикой Таджикистан и Китайской Народной Республикой об укреплении доверия в военной области в районе границы /Agreement between Russia, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan and China on Confidence Building in the Military Field in the Border Area [online] Доступно: https:// peacemaker.un.org/regional-confidencebuildingborders96 [14 Лютий 2020 р.]

Суюнбаев М, Мамытова А, 1998, `Природные ресурсы как фактор развития Центральной Евразии', Центральная Азия и Кавказ, №1. [online] Доступно: https:// www.ca-c.org/joumal/cac-01-1998/st_07_suynbaev. shtml [14 Лютий 2020 р.]

Суюнбаев М. Н., 2005, `Геополитические основы развития и безопасности Кыргызстана (глобальный, региональный и национальный аспекты)', Бишкек: ИИ- МОП КНУ, 211 с.

Сыроежкин К, 2007, `Китай в Центральной Азии: от торговли к стратегическому партнерству', Центральная Азия и Кавказ, №3 (51), С. 47-60

Сыроежкин К, 2012, `Присутствие Китая в энергетическом секторе Центральной Азии', Центральная Азия и Кавказ, Т15, №1, С. 23-46

Су С. (ШЙ^), 2016, `Розвиток і перспективи військової стратегії США в Центральній Азії' (` ^Щ

Пекін, С.79-81 [online] Доступно: https://books.google.com.ua/books?id=5K58Dw AAQBAJ&pg=PT96&lpg=PT9q [14 Лютий 2020 р.]

Чжочао Ю, Грозин А, 2018, `Политика Китая в отношении Центральной Азии', Санкт-Петербург: Але- тейя, 320 с.

Чжэньпэн Л, 2017, `Китайская дипломатия в Центральной Азии в 1990-е годы', Социально-политические науки, №1, С. 17-21.

Address by President Bill Clinton to the UN General Assembly, September 27, 1993, U.S. Department of State. [online] Available at: https://2009-2017.state.gov/p/io/potu- sunga/207375.htm [Accessed: 14 February 2020]

Goldblat J, 2002, `Arms Control: The New Guide to Negotiations and Agreements', London: SAGE Publications Ltd., 2-nd. ed., 396 p.

Hashimi S, 2016, `China's Approach towards Territorial Disputes: Lessons and Prospects', New Delhi: KW Publishers, 286 p.

Mayer M, 2008, `US Grand Strategy and Central Asia: Merging Geopolitics and Ideology', Oslo: Norwegian Institute for Defence Studies, 143 p.

Munro R. H., 1995, `China, India and Central Asia', After Empire: The Emerging Geopolitics of Central Asia, Edi. J, Snyder, Washington D.C.: National Defense University Press, P. 121-136.

Stein M, `Uyghurs without Borders? The Economic and Social Status of Uyghurs in Kazakhstan and Its Impact on Interethnic Conflict and Transnational Threats', 10 January 2010, Foreign Military Studies Office [online] Available at: https://community.apan.org/wg/tradoc-g2/fmso/m/fmso- monographs/242838 [Accessed: 15 February 2020]

Sutter R. G., 2012, `Chinese Foreign Relations: Power and Policy since the Cold War, Lanham', MD: Row- man and Littlefield, 3-rd. ed., 430 P.

Tyler P. E., No chemical arms aboard China ship, The New York Times, September 6, 1993, Section 1, Page 4 [online] Available at: https://www.nytimes.com/1993/09/06/ world/no-chemical-arms-aboard-china-ship.html [Accessed: 14 February 2020]

References

Alimov R. K. (2010) `Tadzhiksko-kitayskiye otnosh- eniya: istoriya, sovremennost', perspektivy' [Tajik-Chinese relations: history, modernity, prospects], Kitay v mirovoy i regional'noy politike. Istoriya i sovremennost, (15), P. 85105. [In Russian]

Van F. (ї^) (2004) `Sinhapurs'ko-amerykans'ki vidnosyny vivs'kovoho spivrobitnytstva (^ЙЖ^Мі Й^Р^№^^)', [Singapore-US relations in the field of military cooperation), Doslidzhennya Pivdenno-Skhidnoyi Aziyi Т^ШШШ^)], (3), pp. 50-53. [In Chinese]

Gorodnya N. D. (2014) 'Skhidna Aziya u Zovnishniy politytsi SSHA (1989-2013 rr.)', [East Asia in US foreign policy (1989-2013)], Kyiv: «Print-Servis», 528 p. [In Ukrainian]

Zhanhozha R. N. (2013) `Serednya Aziya (Tsentral'na Aziya). Problemy intehratsiyi', [Central Asia (Central Asia). Problems of integration], in L. D. Chekalenko, N. O. Tata- renko (ed.) Svitovi intehratsiyni protsesy v umovakh trans- formatsiyi mizhnarodnykh system. Kyiv: Dyplomatychna akademiya Ukrayiny pry MZS Ukrayiny, pp. 310-319. [In Ukrainian]

Ippolitov I. V (2017) `Kitaysko-turkmenskiye ot- nosheniya: ot vzaimnoy vygody k neravnomu partnorstvu?', [Sino-Turkmen relations: from mutual benefit to unequal partnership?], Problemy natsional'noy strategii,42 (3), pp. 90-108. [In Russian]

Ishan' S. (2001) `Mekhanizm «Shankhayskoy py- aterki» i strategicheskoye vzaimodeystviye Kitaya i Rossii `, [The mechanism of the “Shanghai Five” and the strategic interaction of China and Russia], in A. D. Voskresenskiy (ed.) Kitay v mirovoy politike. Moskva: Moskovskiy gosudarst- vennyy institut mezhdunarodnykh otnosheniy; ROSSPEN, pp. 336-351. [In Russian]

ignat'yev M. P (2014) `GeopoUtichn ta geoyeko- nomichm mteresi u svltovly polltitsl', [Geopolitical and geo-economic interests in world politics], ChernivtsPKiiv: ChernivtskKiiv-XXI, 364 p. [In Ukrainian]

Lens'kyy P. S. (2010) `Tsentral'noaziys'kyy vektor polityky KNR u haluzi rehional 'noyi bezpeky v postbi- polyarnyyperiod', [Central Asian vector of China's regional security policy in the post-bipolar period], [Doctoral dissertation, Instytut svitovoyi ekonomiky i mizhnarodnykh vidnosyn, National Academy of Sciences of Ukraine], Kyiv, 241 p. [In Ukrainian]

Luzyanin S. G. (2001) `Kitay, Rossiya i Tsentral'naya Aziya: razgranicheniye regional'nykh interersov', [China, Russia and Central Asia: Differentiation of Regional Interests], in A. D. Voskresenskiy (ed.) Kitay v mirovoy politike . Moskva: Moskovskiy gosudarstvennyy institut mezhdun- arodnykh otnosheniy; ROSSPEN, pp. 309-335. [In Russian]

Minhazutdinova H. I. (2016) `Polityka SSHA shchodo Tsentral'noyi Aziyi (1993-2015 rr.)', [US Central Asia Policy (1993-2015)], [Doctoral dissertation, Kyivs'kyy natsional'nyy universytet imeni Tarasa Shevchenka], Kyiv, 221 p. [In Ukrainian].

Minhazutdinova H. I. (2018) `Evolyutsiya ta struk- tura interesiv Kytayu v Tsentral'noaziys'komu rehioni naprykintsi XX - na pochatku XXI st.', [The evolution and structure of China's interests in the Central Asian region at the end of the XX - beginning of the XXI centuries], in O. M. Oliynyk (ed.) Ukrayina - Kytay -- 25 rokiv spivrobitnytstva: rezul'taty taperspektyvy.«Odynpoyas, odyn shlyakh». Kyiv: DU «Instytut vsesvitn'oyi istoriyi NAN Ukrayiny, pp. 142158. [In Ukrainian].

Savkovich Ye.V. (2010) `Ogranichnoye uregu- lirovaniye na zapade KNR v 1990-2000-ye gg. (Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tadzhikistan)', [Border settlement in the west of the PRC in the 1990-2000s (Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan)], Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta, (336), pp. 86-92. [In Russian]

Savkovich Ye.V. (2012) `Torgovo-ekonomicheskoye sotrudnichestvo KNR i Respubliki Uzbekistan', [Trade and economic cooperation between China and the Republic of Uzbekistan], Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo univer- siteta, (356), pp. 89-94. [In Russian]

Soglasheniye mezhdu Pravitel'stvami Respubliki Kazakhstan, Kitayskoy Narodnoy Respubliki, Kyrgyzskoy Respubliki i Islamskoy Respubliki Pakistan o tranzitnykh perevozkakh (Islamabad, 9 marta 1995 g.), [Agreement between the Governments of the Republic of Kazakhstan, the People's Republic of China, the Kyrgyz Republic and the Islamic Republic of Pakistan on transit traffic (Islamabad, March 9, 1995)] Available at: https://online.zakon.kz// Document/?doc_id=1019812#pos=0;0 (Accessed: 14 February 2020) [In Russian]

Soglasheniye mezhdu Rossiyskoy Federatsiyey, Re- spublikoy Kazakhstan, Kirgizskoy respublikoy, Respublikoy Tadzhikistan i Kitayskoy Narodnoy Respublikoy ob ukreple- nii doveriya v voyennoy oblasti v rayone granitsy (1997) [Agreement between Russia, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan and China on Confidence Building in the Military Field in the Border Area] Available at: https://peacemaker. un.org/regional-confidencebuildingborders96 (Accessed: 14 February 2020). [In Russian]

Suyunbayev M., Mamytova A. (1998) `Prirodnyye resursy kak faktor razvitiya Tsentral'noy Yevrazii', [Natural resources as a factor in the development of Central Eurasia], Tsentral'naya Aziya i Kavkaz, (1), pp. [Online]. Available at: https://www. ca-c.org/journal/cac-01-l998/st_07_suynbaev. shtml (Accessed: 14 February 2020). [In Russian]

Suyunbayev M. N. (2005) Geopoliticheskiye osnovy razvitiya i bezopasnosti Kyrgyzstana, [Geopolitical founda-

tions of development and security of Kyrgyzstan (global, regional and national aspects)], Bishkek: IIMOP KNU, 211 p. [In Russian]

Syroyezhkin K. (2007) `Kitay v Tsentral'noy Azii: ot torgovli k strategicheskomu partnerstvu', [China in Central Asia: From Trade to Strategic Partnership], Tsentral'naya Aziya i Kavkaz, 51(3), pp. 47-60. [In Russian]

Syroyezhkin K. (2012) `Prisutstviye Kitaya v ener- geticheskom sektore Tsentral'noy Azii', Tsentral'naya Aziya i Kavkaz, [China's presence in Central Asia's energy sector],

15(1), pp. 23-46.JIn Russian]

Su S. (SS*^) (2016)' Rozvytok i perspektyvy vws'kovoyi stratehiyi sSHa v Tsentral'niy Aziyi (^S#^

[Development and Prospects of US Military Strategy in Central Asia] pp. 79-81 [Online].

Available at: https://books.google.com.ua/books?id=5K58D wAAQBAJ&pg=PT96&lpg=PT9q (Accessed: 14 February 2020). [In Chinese]

Chzhochao Y U., Grozin A. (2018) Politika Kitaya v otnoshenii Tsentral'noy Azii, [China's policy on Central Asia], Sankt-Peterburg: Aleteyya., 320 p. [In Russian]

Chzhen'pen L. (2017) `Kitayskaya diplomatiya v Tsentral'noy Azii v 1990-ye gody', Sotsial'no-politicheskiye nauki, [Chinese diplomacy in Central Asia in the 1990s], (1), pp. 17-21. [In Russian]

Address by President Bill Clinton to the UN General Assembly. September 27, 1993, U.S. Department of State, Available at: https://2009-2017.state.gov/p/io/ potusunga/207375.htm (Accessed: 14 February 2020).

Available at: https://online.zakon.kz//Document/?doc_

id=1019812#pos=0;0 (Accessed: 14 February 2020).

Goldblat J. (2002) Arms Control: The New Guide to Negotiations and Agreements, 2-nd. edn., London: SAGE Publications Ltd., 396 p.

Hashimi S. (2016) China's Approach towards Territorial Disputes: Lessons and Prospects, New Delhi: KW Publishers, 286 p.

Mayer M. (2008) US Grand Strategy and Central Asia: Merging Geopolitics and Ideology, Oslo: Norwegian Institute for Defence studies, 143 p.

Munro R. H. (1995) `China, India and Central Asia', in Snyder J. (ed.) After Empire: The Emerging Geopolitics of Central Asia. Ft. McNair, Washington, D.C.: National Defense University Press, pp. 121-136.

Stein M. (2010) `Uyghurs Without Borders? The Economic and Social Status of Uyghurs in Kazakhstan and Its Impact on Interethnic Conflict and Transnational Threats.

Foreign Military Studies Office'. [Online]. Available at: https://community.apan.org/wg/tradoc-g2/fmso/m/fmso- monographs/242838 (Accessed: 15 February 2020).

Sutter R.G. (2012) Chinese Foreign Relations: Power and Policy since the Cold War., 3-rd. edn., Lanham, MD:

Rowman and Littlefield.

Tyler P. E. (1993) `No chemical arms aboard China ship', The New York Times, 6 September, p. 4., Available at: https://www.nytimes.com/1993/09/06/world/no-chemical- arms-aboard-china-ship.html (Accessed: 14 February 2020).

Размещено на Allbest.ru