Реалізація гендерної політики в теоретично-практичному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація гендерної політики в теоретично-практичному аспекті

Катерина Горда

Викладач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

Антоніна Мещерякова

Слухач 371 навчальної групи, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

Анотації

У науковій статті аналізуються основні проблеми розвитку та функціонування системи гендерної рівності у міжнародній практиці. Наведено важливі історичні етапи розробки тендерної проблематики та окреслює окремі аспекти практичного досвіду реалізації механізмів гендерної рівності в політичній сфері.

Ключовим у формуванні та реалізації ґендерної політики виступає ефективне управління ґендерними процесами з боку держави, що заключається у вдосконаленні вже діючих та запровадженні нових механізмів, адже характеризує державу саме результат досягнення її цілей.

Україна визначила для себе пріоритетом, згідно з цілями "Забезпечення гендерної рівності" подолання дисбалансу можливостей самореалізації в публічній та приватній сфері для жінок та чоловіків, на законодавчому рівні та практично впровадити це в реальне життя.

Проаналізувавши національні доповіді, звіти моніторингових досліджень, статистичні дані, керуючись інформацією, що надавалася онлайн лекторами, можна упевнено стверджувати, що політика гендерної рівності здійснення на її основі відповідного державного управління однозначно має успіхи у вирішенні проблем на законодавчому рівні. Разом з тим, в реальному житті неподоланими лишаються стереотипи, ментальні уявлення про ролі чоловіка та жінки, їх практична взаємодія, що зумовлена культурою, релігійними та ідеологічними вподобаннями.

Ключові слова: гендер, гендерна рівність, гендер в політиці, позитивна дискримінація, гендерне квотування.

Katerina Gorda and Antonina Meshcheryakova. Implementation of Gender Policy in Theoretical and Practical Aspects

This article deals with the features of development and functioning of system of gender equality in world practice. The author describes certain development cycles of a gender problematic and characterizes certain aspects of practical experience of realization of gender equality in politics.

The key to the formation and implementation of gender policy is the effective management of gender processes by the state, which consists in improving the existing mechanisms and the introduction of new mechanisms, because it characterizes the state as the result of achieving its goals.

Ukraine has set itself the priority, in accordance with the goals of "Ensuring gender equality", to overcome the imbalance of opportunities for self-realization in the public and private spheres for women and men, at the legislative level and to implement it in real life. гендерний міжнародний політичний

Analyzing national reports, monitoring reports, and statistics, based on the information provided by online lecturers, one can confidently state that the gender equality policy on the basis of which it is based on the relevant government has unequivocally succeeded in solving problems at the legislative level. At the same time, stereotypes, mental representations of the role of men and women, their practical interaction, which are determined by culture, religious and ideological preferences, remain in the real life.

Key words: Gender, gender equality, gender politics, positive discrimination, gender quotas.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасний глобалізований та інтегрований світ все більше все більше актуалізують питання місця і ролі жінок у політичному процесі. Гендерна рівність у політиці постає як показник демократизації та цивілізованості суспільства. Присутність жінок у парламентах та інших інституціях владних структур дає змогу говорити про представництво інтересів жіночої частини населення, що, у свою чергу, відповідає основним принципам демократичного устрою в будь-якій країні світу. Тож, в умовах спрямування світової політики на всебічну демократизацію, гендерний аспект у політичному контексті набуває дуже важливого значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. При написанні наукової статті, були використані наукові праці таких дослідників як І. Добржанська [1], І. Грабовська [2] та Н. Шведова [3], які у своїх працях розглядають політику через призму гендерних відносин. Корисною при підготовці матеріалу стала також стаття вченої Н. Степанової [4], яка охоплює основні плани становлення та функціонування гендерних механізмів у політиці скандинавських країн. При написанні статті аналізувались матеріали збірки "Жінки в політиці: міжнародний досвід для України" [5], у якій комплексно розглядається специфіка ґендеру в українському політичному просторі. В дослідженні проблеми гендерної рівності в політиці стали також корисними висновки аналітичних звітів міжнародних конференцій [6]. Концепція ґендеру стала загальновизнаним досягненням неофеміністичного руху другої половини 60 -х рр. ХХ ст., який розгорнувся в північноамериканських та європейських країнах [7, с. 94].

Метою даної статті є аналіз основних напрямків та механізмів реалізації гендерного рівноправ'я у політиці.

Результати дослідження

Хоча поняття ґендеру існує вже біля половини століття, вчені так і не дійшли згоди щодо спільного його визначення. Так, наприклад, окремі дослідники вважають, що поняття ґендеру має біологічне трактування та ототожнюють його з поняттям статті. Інші, у свою чергу, зазначають, що ґендер є поняттям винятково соціокультурним та пояснює психологічні та соціальні відмінності між чоловіками та жінками. На підтвердження цієї теорії І. Жеребкін а визначає гендерні дослідження як "дослідження різниці чоловічої та жіночої природи" . Предметом гендерних досліджень вона вважає, дослідження саме особливостей психології, мови, мислення чоловіка та жінки, а також їх економічної, політичної та соціально-культурної поведінки.

Ще одна дослідниця Т. Тітова пояснює гендерний підхід "як наукове поняття, в основі якого лежить аналіз відмінностей жіночої й чоловічої психіки з урахуванням соціальної детермінації" [8, с. 157].

На думку автора, поняття ґендеру, незважаючи на те, що має біологічне коріння, все ж є продуктом соціуму і тому, в першу чергу, має трактуватися через низку соціальних характеристик. Активним впровадженням та дослідженням ґендеру в політичному аспекті також прийнято вважати другу половину ХХ ст. Однак, варто зазначити, що історія відстоювання жінками свого місця у політичному процесі є значно довшою. Жінки виборювали своє місце в політиці століттями. Проте, на початку ця боротьба мала на меті лише надання жінкам права голосу під час виборів. Сьогодні ж ми ведемо мову про більш складні процеси забезпечення гендерної рівності у політиці, йдеться про безпосередню участь жінок як політичних діячів у прийнятті важливих управлінських рішень.

На сучасному етапі розробка механізмів гендерного врегулювання у політиці стала тематикою проведення міжнародних конференцій, створення різноманітних організацій, прийняття міжнародних актів. Першим міжнародним заходом, який був присвячений розгляду участі жінок у політиці була Конференція Організації Об'єднаних Нації у Мехіко в 1975 році, на якій світове співтовариство приділило значну увагу жіночому представництву у політичній структурі прийняття рішень [9, с. 5]. Однак, незважаючи на активне розгортання та запровадження ґендеру в політичній сфері, досвід участі жінок у європейських та американських парламентах був досить невтішним. Так на Другій Конференції ООН у Найробі у 1985 році була наведена статистика, відповідно до якої жінки охоплювали лише 11,9 % парламентських місць у всьому світі. Вже у 1995 році у Пекіні було проведено Четверту Міжнародну Конференцію з питань жінок, де було окреслено основні принципи забезпечення рівності між чоловіками та жінками у політиці. На Пекінській конференції держави-учасниці зобов'язались усіляко заохочувати доступ жінок до повноцінної участі в структурах влади.

Була визначена основна платформа дій щодо даної проблематики [10, с. 10-14].

Усі заходи, які були здійснені для збільшення кількості жінок у політиці призвели до того, що сучасний відсоток жіночого представництва у світових парламентах збільшився, в загальному, вдвічі, а в деяких, окремо взятих, країнах Західної Європи навіть втричі. Значні успіхи у розробці та реалізації механізмів тендерної рівності в політиці зробили скандинавські (Норвегія, Фінляндія, Швеція) та південноамериканські країни (Аргентина, Чилі). Саме в цих країнах процент залучення жінок у політику складає не менше 30 % [6].

Якісним гендерним перетворенням у політиці сприяло те, що протягом минулого десятиліття Міжпарламентський Союз будував свою роботу на принципі фундаментальної співпраці між жінками та чоловіками у процесі управління суспільними процесами. Було чітко визначено, що просування жінок у політиці сприяє повноцінному розвитку суспільства і більш ефективному управлінню в державній сфері. Проте, в той час як деякі країни роблять суттєві успіхи у встановленні гендерної рівності у сфері політики, для інших гендерна рівність в політичному аспекті залишається скоріше міфом, аніж реальністю. Зокрема, мова йде про острівні країни Тихоокеанського регіону, для яких залучення жінки до політичного процесу скоріше виняток, ніж правило. На думку автора, нерівномірне впровадження механізмів входження жінок у політику, залежить від різного рівня розвитку громадянського суспільства, низької політичної активності самих жінок, слабкого розвитку політичних інститутів, властивих демократичному режиму правління та недосконалості нормативно-правової бази. Проте, основним фактором, який перешкоджає ефективному впровадженню гендерного рівноправ'я у деяких країнах світу залишається панування суспільних стереотипів переважно патріархального типу управління. Автор наголошує на тому, що досягнення рівності між чоловіками та жінками в політиці можливо лише тоді, коли буде налагоджена ефективна співпраця між обома сторонами з метою трансформації стереотипів щодо різних ролей в управлінні суспільством. На сьогоднішній день, аналізуючи шляхи потрапляння жінок та чоловіків до політики, можна побачити цікаву закономірність: представники чоловічої статі приходять до політики здебільшого за допомогою активної діяльності політичних партій, членами яких вони є, жінки ж, як правило, залучаються до політичного процесу завдяки співпраці з неурядовими організаціями. Окрім цього, спостерігається різний спектр умов входження представників різних статей до політикуму [1]. Так, наприклад, політики-чоловіки на початкових етапах свого оформлення мають кращу фінансову та електоральну підтримку ніж політики-жінки. Це, як вважає автор, яскраво ілюструє питання стереотипних ролей у сучасному суспільстві. Глибоко вкорінений стереотип стосовно ролі жінки в суспільстві дискредитує її як актора соціального, економічного та політичного життя. У свій час жінка- парламентарій з Буркіна-Фасо зазначала, що: "Те, що ти жінка - вже є перешкодою само по собі, особливо у поєднанні з соціокультурним тиском патріархальної системи" [11, с. 19].

Тож, головними перепонами для потрапляння жінок у політику є: недостатня матеріальна і фінансова підтримка;

нераціональне балансування сімейних обов'язків та політичної діяльності; малий відсоток довіри серед населення;

популяризація обмеженості сфери діяльності жінки сім'єю та господарством;

недостатній рівень підтримки політичними силами.

Весь цей діапазон факторів призводить до того, що відсоток жінок у політиці суттєво менший за відсоток чоловіків. Проте, можна також окреслити певні механізми, щодо закріплення позицій жінок-політиків:

політичні сили мають усвідомлювати необхідність жіночої участі в політичному процесі та прагнути до неї;

жінки, у свою чергу, мають користуватися цим прагненням задля створення незалежних жіночих організацій, які б мали помітну вагу в політичній площині;

ті жінки, які стають лідерами таких організацій мають володіти набором певних позитивних характеристик для отримання поваги та довіри електорату, вони мають бути взірцями суспільної активності та людської добропорядності;

розпочинати діяти потрібно продумано та організовано, поступово рухаючись від регіонального рівня до загальнонаціонального [11, с. 32].

Окрім зазначених проблем, акцентуємо увагу на тому, що найбільш ефективним методом заохочення та залучення жінок до політики є практика впровадження політики позитивної дискримінації. Політика позитивної дискримінації передбачає, в першу чергу, застосування цілої низки форм права, які можна класифікувати як такі, що обмежують чоловіків, передбачаючи систему квот; розробку освітніх програм підготовки жінок-політиків; вжиття заходів спрямованих на те, щоб допомогти жінкам поєднати сімейну та професійну сфери [10].

З появою поняття позитивної дискримінації виникла ціла низка суперечок у наукових та політичних колах стосовно впровадження даної системи в політику. Її противники зазначали, що введення, наприклад, квот порушить принципи демократичної участі громадян у політиці і буде сприяти послабленню професійної якості політиків, оскільки їх будуть залучати до політики не за ознакою професіоналізму, а за ознакою статі [12]. Фактично, потрібно розуміти, що впровадження позитивної дискримінації може мати і певні негативні наслідки, однак, ідея реалізації такої політики досить важлива: руйнація глибоко вкоріненої системи негативної дискримінації, для того, щоб побороти нерівність та забезпечити повноцінне функціонування базових демократичних інститутів. Так, наприклад, практика гендерного квотування досить активно застосовується в групі скандинавських країн і забезпечує лідируючі позиції цих країн у рейтингу тендерної рівності в політиці. Активістки політичних партій застосовували різноманітні механізми досягнення тендерної рівності, починаючи від рекомендаційного ведення гендерних квот у партіях до обов'язкового введення квот і на внутрішньопартійних виборах, і на виборах до парламенту [6].

Під гендерним квотуванням розуміють забезпечення 30-40 % жінок серед кандидатів на виборчі посади. Зазвичай загальнообов'язкова пропорція має становити 30 %, а подекуди і 50 %. Разом з тим не можна не наголосити на тому, що існують різні види гендерного квотування: добровільні та загальнообов'язкові. Досі фахівці не дійшли консенсусу щодо того, який з цих різновидів є більш ефективним. Юридичні квоти мають переваги стосовно правового закріплення, є обов'язковими для всіх політичних сил, і передбачають несення юридичної відповідальності у разі їх недотримання або порушення. Найбільш ефективною є санкція відхилення виборчими органами списку політичної партії, в якому порушені принципи квотування.

Більшість дослідників вважає, що без введення санкцій за порушення системи квот, навіть загально-обов'язкове та юридично закріплене квотування не буде ефективним. У 2018 році у 40 % країн світу гендерне квотування, під час регіональних та загальнонаціональних виборів, було юридично закріплене в конституціях цих країн, виборчому законі або внутрішньому статуті політичних партій[11, с. 25].

Щодо добровільних квот, то вважається, що переваги їх застосування прослідковуються лише на початкових етапах розвитку системи гендерного квотування. Добровільні квоти у перспективі мають стати загальнообов'язковими та сприяти ефективному функціонуванню моделі гендерної рівності у політичному середовищі. Практика квотування, на нашу думку, має застосовуватися, в першу чергу, в синтезі з виборчою системою, інакше гендерні квоти будуть малоефективними та безрезультативними. Важливо розуміти, що продуктивне функціонування квот на пряму залежить від типу виборчої системи.

Аналізуючи особливості реалізації механізму гендерного квотування у різних країнах світу, можна зробити висновок, що система запровадження квот є найбільш ефективною у країнах з пропорційною виборчою системою. Звісно, потрібно розуміти, що гендерне квотування в політичній сфері не вирішує всіх питань щодо дискримінації жінок у політиці. Однак правильно вибудувана система квот може призвести до значних прогресивних кроків стосовно жіночого представництва у політичній сфері. Проте, не дивлячись на прийняття більшістю розвинених країн світу системи гендерного квотування, Україна досі не прийняла для себе жодних однозначних рішень стосовно даного питання. Питання, в першу чергу, полягає у суспільному сприйнятті загальнодоступного масового залучення жінок до політики [2, с. 54-59]. Стереотипи, про які вже зазначалося вище, не дозволяють українському політикуму перейти на новий більш якісний рівень гендерних відносин у політичній сфері.

Незважаючи на те, що ст. 24 Конституції України наголошує на тому, що рівні права жінки і чоловіка забезпечуються наданням їм однакових можливостей участі у громадсько-політичній діяльності [5] в українському політичному просторі існує значна диспропорція в даному аспекті. Про це свідчить той факт, що на виборах 2014 року до Верховної Ради України з 450 депутатів було тільки 46 жінок, що у відсотковому значенні досягає 10,03 %. Відповідно до цього показника Україна займає одне з останніх місць в Європі і почесне 106 місце у світі [10].

Однак, потрібно розуміти, що ігнорування проблем гендерної нерівності в українському політичному просторі сприяє виникненню інших проблем у соціальній, економічній та культурній сферах. Так, наприклад, світовим досвідом доведено пряму залежність між економічним розвитком країни та збалансованим представництвом чоловіків та жінок у політиці.

Тож, розуміючи актуальність розвитку цивілізаційних гендерних відносин в українському суспільстві, на сучасному етапі розробляються різноманітні проекти трансформації гендерних аспектів у більш конструктивне русло. Значна кількість дослідників переконана в однозначній потребі українського політикуму в системі квотування. Так, Міжнародним центром перспективних досліджень як основними механізмами забезпечення рівності в політиці пропонується:

квотування на законодавчому рівні списків кандидатів у депутати від політичних партій з вимогою до черговості;

квотування на законодавчому рівні списків кандидатів у депутати без

вимоги до черговості;

квотування місць у виборному органі;

застосування партіями добровільних партійних квот [10].

Висновки та перспективи подальших дослідження

1. Dobrzhanska I. Henderni problemy politychnykh vidnosyn v Ukraini [Gender Problems of Political Relations in Ukraine. Politychni studii v Ukraini [Political Studies in Ukraine]. URL: http://postua.info/dobrzanska.htm. [In Ukrainian]

2. Hrabovska I. (2001) Problemy ta perspektyvy zhinky v suchasnii ukrainskyi politytsi. Suchasnist [Problems and Prospects of a Woman in Modern Ukrainian Politics]. Suchasnist [Contemporary]. 2001. No. 6. Pp. 54-59. [In Ukrainian]

3. Zherebkina I. (1997) Feminizm i suchasna filosofiia. Novyi Obraz [Feminism and Modern Philosophy. [New Image]. 1997. № 1. P. 5. [In Ukrainian]

4. Zhinky v politytsi: mizhnarodnyi dosvid dlia Ukrainy (2005) Za zah. red. : Ya. Sverdliuk ta S. Oksamytnoi Za materialamy mizhnarodnoho naukovoho seminaru "Zhinky v politytsi: mizhnarodnyi dosvid dlia Ukrainy", [Women in politics: international experience for Ukraine. Ed.: Y. Sverdlyuk and S. Velmatnaya According to the materials of the international scientific seminar "Women in politics: international experience for Ukraine"]. Kyiv NaUKMA, October 7, 2005. Atika. P 19-20. [In Ukrainian]

5. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]. Ofitsiinyi veb-sait Verkhovnoi Rady Ukrainy: Zakonodavstvo Ukrainy [Official website of the Verkhovna Rada of Ukraine: Legislation of Ukraine]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. [In Ukrainian]

6. Stepanova N. M. (2003) Polytyka hendernoho ravenstva v skandynavskykh stranakh Hendernaia rekonstruktsyia polytycheskykh system [Gender Equality Policies in Scandinavian Countries Gender Reconstruction of Political Systems]. SPb .: ISPG-Aleti, 2003. URL: http://www.owl.ru [In Russian]

7. Tytova T. (1999) Hender kriz pryzmu budennosti (zhinochyi aspekt) Sotsialna polityka i sotsialna robota [Gender through the prism of everyday life (female aspect). Sotsialna polityka i sotsialna robota [Social policy and social work]. 1999. No 3-4 (11-12). P. 157. [In Ukrainian]

8. Chykalova Y. (2000) Partyy y vlast v SShA y Velykobrytanyy: Hendernaia polytyka v 1970-1990-e hody [Parties and Power in the USA and Great Britain: Gender Policy in the 19701990 ]. Minsk : Tesey, 2000. 288 p. [In Russian]

9. Shvedova N. Kvoty: blaho ili novye problemy? [Quotas: good or new problems?]. URL: http://www.owl.ru/win/books/policy/quota.htm [In Ukrainian]

10. Yak zabezpechyty hendernu rivnist u politytsi (2007) [How to ensure gender equality in politics]. Informatsiinyi biuleten Mizhnarodnoho tsentru perspektyvnykh doslidzhen [Newsletter of the International Center for Policy Studies]. 2007. No 364. URL: http://www.pasos.org/content/download. [In Ukrainian]

11. Ballington J. (2018) Equality in Politics: A Survey of Women and Men in Parliaments. Inter-Parliamentary Union. № 54. 2018. [In English]

Размещено на Allbest.ru