Українська дипломатія в умовах російської збройної агресії: висновки та уроки для Казахстану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Українська дипломатія в умовах російської збройної агресії: висновки та уроки для Казахстану

Алієва Е.Е., аспірант, міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії

Україна, Київ

Анотація

У статті проаналізовано важелі впливу РФ в Казахстані, які, в тому числі, стали головним інструментарієм в агресивній стратегії РФ проти територіальної незалежності України. Відтак, проведена паралель з українським сценарієм. Виокремлені стратегічні інтереси РФ в Казахстані в військовій, економічній, енергетичній сфері, досліджено засоби та методи їх забезпечення та захисту. Доведена геополітична важливість Казахстану для стратегії РФ в регіоні Центральної Азії. Розкриваються особливості м'якої сили РФ в Казахстані та інформаційної політики, які є чи не найголовнішими складовими гібридної війни. Слабкість і несвоєчасна відповідь політиці м'якої сили Росії зможе надати поштовх російській стратегії та прокласти шлях більш агресивній політиці та територіальним амбіціям Москви, як це було в Україні.

Проаналізовані прогалини в зовнішньополітичній діяльності Казахстану. Доведена відсутність практичного втілення поняття «мультивектор- ності», яка часто проголошується Казахстаном. Виокремлено ефективні напрями дипломатії України в умовах збройної агресії РФ, зокрема двостороннє міждержавне співробітництво, відносини з ключовими міжнародними організаціями, реформування сектору безпеки, енергетики, методи публічної дипломатії, залучення громадянського суспільства, тощо. Беручи приклад з кроків дипломатії України в умовах збройної агресії, сформульована низка рекомендацій та превентивних заходів, які б дозволили зменшити вплив РФ в Казахстані, а відтак, захистити його від потенційних територіальних зазіхань зі сторони РФ.

Ключові слова: м'яка сила, гібридна війна, важелі впливу, диверсифікація, інформаційна безпека.

UKRAINIAN DIPLOMACY IN RUSSIAN CONDITIONS ARMED AGGRESSION: CONCLUSIONS AND LESSONS FOR KAZAKHSTAN

Aliyeva E.E., graduate studen, International Relations, Public Communications and Regional Studies, Institute of International Relations, Kyiv National University Taras Shevchenko (Ukraine, Kiev),

The article analyzes the levers of Russia S influence in Kazakhstan, which, among other things, have become the main tool in Russia's aggressive strategy against Ukraine's territorial independence. Therefore, a parallel is drawn with the Ukrainian scenario. The strategic interests of the Russian Federation in Kazakhstan in the military, economic, and energy spheres have been singled out, and the means and methods of their provision and protection have been studied. The geopolitical importance of the Kazakh state for the strategy of the Russian Federation in the Central Asian region is proved. The peculiarities of the soft power of the Russian Federation in Kazakhstan and information policy, which are perhaps the most important components of the hybrid war, are revealed. Weakness and untimely response to Russia's soft power policy could push Russia's strategy and pave the way for Moscow's more aggressive policies and territorial ambitions, as was the case in Ukraine. The gaps in the foreign policy of Kazakhstan are analyzed. The lack of practical implementation of the concept of “multi-vector”, which is often proclaimed by Kazakhstan, has been proved. The effective directions of Ukraine's diplomacy in the conditions of the Russian armed aggression are singled out, in particular bilateral interstate cooperation, relations with key international organizations, security sector reform, energy, methods of public diplomacy, involvement of civil society, etc. Taking the example of the steps of Ukrainian diplomacy in the face of armed aggression, a number of recommendations and preventive measures have been formulated that would reduce Russia's influence in Kazakhstan and thus protect it from potential territorial encroachments by Russia.

Keywords: soft power, hybrid warfare, levers of influence, diversification, information security.

Постановка проблеми

Неореалістична теорія міжнародних відносин передбачає, що країни другого ряду, до яких ми відносимо країни Центральної Азії, що опинилися між сильними державами, вибирають стратегії балансування або приєднання до сильного (bandwagoning), воліючи забезпечити свою безпеку. Проте для невеликих держав великі держави представляють як можливість, так і загрозу: можливість, тому що залучення їх може стати джерелом допомоги, заступництва, престижу або інших переваг; загрозу, оскільки очевидні диспропорції менших країн роблять їх уразливими для посилення залежності. Особливо актуальна вищезазначена дилема для ключової країни Центральної Азії - Казахстану.

Події в Україні призвели до численних побоювань та припущень щодо можливості українського сценарію для північних і східних територій Казахстану, адже деякі з них залишаються будинком для більшості етнічних росіян. І хоча аж ніяк неможливо уявити, щоб в Казахстані відбувалися подібні дії в Криму чи на сході України, у той же час, українська криза та дипломатія України є важливими для Нур-Султану щодо перегляду своєї стратегії національної безпеки та обороноздатності. Більше 20 років Казахстан прагматично вибудовує співробітництво з Росією в рамках «мультивекторної» зовнішньої політики. РФ залишається головним союзником Казахстану в регіоні, незважаючи на події в Україні 2014 року. Протести 2016 року в Актобе, Західному Казахстані та Алмати знову посилили дискусії стосовно можливості порушення Будапештського меморандуму щодо Казахстану. Відтак, для розуміння можливості такого сценарію варто детально розглянути важелі впливу РФ в Казахстані, прослідкувати паралелі з українським сценарієм та виходячи з ефективних кроків дипломатії України в умовах збройної агресії РФ, сформулювати низку рекомендацій для Казахстану.

Мета

Стаття має на меті визначити важелі впливу РФ в Казахстані, прослідкувати паралелі з українським сценарієм та обговорити висновки та уроки, отримані Україною, для Казахстану.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Практично питанням відносин Казахстану та РФ займалися Крістофер Стівенз [21], Марат Шибутов, Юрій Солобобов та Наталія Маляр- чук [18]. На жаль, питанню практичного значення для Казахстану дипломатичних кроків України в умовах збройної агресії приділялося мало уваги; аналогічним чином, з аналізу упускалися важелі впливу РФ в Казахстані, які стали головним інструментарієм в агресивній стратегії РФ проти територіальної незалежності України. З огляду на це, вивчення зазначених питань становить актуальну проблему, а їх вирішення матиме значне практичне значення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Як і у випадку з Україною, Росія сприймає Центральну Азію ідеологічно. Проте якщо Москва розглядає Україну і Білорусію як по суті ту ж націю, що і Росія, Москва вважає республіки Центральної Азії штучно створеними в 1920-х роках. Ще Олександр Со- лженіцин в своєму публіцистичному есе «Як нам облаштувати Росію» поставив під сумнів справедливість кордонів тодішньої Казахської РСР, «нарізаних комуністами без розуму, як завгодно» та заявив, що територія Казахстану по суті складається з російських земель, таких як «південна Сибір, територія, що межує з Уралом, і пустельні центральні простори», в той час як вітчизняна казахська частина - це південні регіони [26].

Під час свого офіційного візиту до Туреччини в жовтні 2012 року Нурсултан Назарбаєв після проведення казахстансько-турецького бізнес-форуму сказав: « Ми живемо на батьківщині всього тюркського народу. Після того, як в 1861 році був убитий останній казахський хан, ми були колонією Російського царства, потім Радянського Союзу. За 150 років казахи ледь не втратили своїх національних традицій, звичаїв, мови, релігії. За допомогою Всевишнього ми в 1991 році проголосили свою незалежність». Ці слова викликали бурхливі дискусії в Казахстані. У той час як націоналісти висловили рішучу підтримку цим словам, групи, які підтримували зближення з Росією, були стурбовані [22].

В серпні 2014 року Путін заявив про те, що «казахи ніколи не володіли державою до того, як її побудував Назарбаєв». На молодіжному форумі «Селігер» Путін викликав занепокоєння казахів. Анна Сазонова, раніше невідома студентка, запитала Путіна про русофобію та націоналістичні настрої в Казахстані. Володимир Путін нагадав присутнім, що Казахстан ніколи не існував як держава і з'явився на світових картах лише в результаті зусиль На- зарбаєва [5]. Одні вважали це посиланням на крихкість Казахстану, а інші трактували це як високу оцінку державотворчої роботи президента Назарбаєва. У цій же розмові Путін підкреслив, що якщо Казахстан хоче залишатися частиною «глобальної цивілізації», він повинен залишатися в російській сфері впливу. Така ж риторика звучала в сторону України. Зауваження президента Путіна, безсумнівно, викликали образу в Казахстані, і подальші спроби як Москви, так і Нур-Султану згладити ситуацію не залишили сумнівів щодо смутного погляду казахстанського керівництва. На наступний день після коментаря Путіна президент Назарбаєв зробив згадану вище заяву про те, що Астана залишає за собою право припинити своє членство в Євразійському економічному союзі, «якщо не будуть виконані раніше встановлені в договорі правила, (...) Астана ніколи не буде в організації, що становить загрозу незалежності Казахстану». Це спонукало казахського лідера вже в жовтні того ж року запропонувати святкування пам'ятної дати 550-річчя Казахського ханства [1].

Казахстан є геополітично важливим для Росії. Інтереси Росії в Центральній Азії, перш за все, направлені на збереження регіону як особливої зони впливу перед обличчям зростаючої участі таких держав, як Китай і особливо Сполучені Штати в регіоні Центральної Азії. Казахстан служать буфером Росії проти нестабільних держав Афганістану, Ірану та Пакистану, а також проти ісламського екстремізму і торгівлі наркотиками.

Саме з Казахстану Росія захищається буфером від інших країн Центральної Азії та має з нею кордон, що перевищує чотири тисячі милі. Економічні та безпекові інтереси Москви в регіоні визначаються транзитом енергоресурсів, трудовою міграцією та захистом загальних кордонів, контрзаходами проти виникнення ісламського екстремістського та певною мірою націоналістичних рухів.

Варто зазначити, що сфера безпеки - це те, де претензія Росії на регіональне переважання поки що залишається безперечною. «Ми вважаємо ці країни нашою останньою фортецею», так зазначає російський чиновник в інтерв'ю автору, вказуючи на країни колишнього Радянського Союзу в Центральній Азії [12]. Росія залишається присутньою у секторі безпеки Казахстану за рахунок постачання військової техніки, військового співробітництва, обміну в межах ОДКБ, а також присутності російських військ.

Казахстан, як правило, розглядається Москвою як найнадійніший регіональний партнер. Після кризи 2014 року в Україні Путін назвав Казахстан «найближчим стратегічним союзником і партнером Росії». Як і в Білорусі, на території Казахстану знаходяться російські військові та стратегічні об'єкти. Найбільші військові об'єкти Росії серед колишніх країн Радянського Союзу розташовані саме в Казахстані. Загальна площа, орендована Росією в Казахстані, становить понад 11 млн га, що прирівнюється до 4% площі Казахстану [9]. У Казахстані є сім великих військових баз, включаючи найбільше випробувальне поле - Космодром Байконур, приватний транспортний авіаційний полк в Костанаї, окремий радіолокаційний вузол у Приозерську та інші. Росія орендує космодром Байконур з 1994 року, виплачуючи казахстанській стороні щорічно 115 мільйонів доларів. Договір оренди космодрому укладений до 2050 року.

Головним фактором, який вплинув на дозвіл Казахстану установити російські військові бази, є відсутність розвиненої військової системи в Казахстані. Проте потрібно розуміти, що розміщення воєнних баз - не самоціль, а інструмент РФ. У старій редакції від 2010 року та в новій редакції від 2014 року Воєнної доктрини Росії говориться про те, що «будь- яке розгортання (нарощування) військових контингентів іноземних держав на територіях суміжних з Російською Федерацією та її союзниками держав» визначається як зовнішня військова загроза.

Починаючи з кризи 2014 року, влада Казахстану, вбачаючи ризик в наданні оренди РФ своїх територій для військових маневрів останнього, намагається переговорити свої угоди з Росією.

Так, в 2014 році Міністр регіонального розвитку Болат Жамішев, виступаючи на колегії міністерства 30 січня, повідомив, що НурСултан запропонував російській стороні скоротити території полігонів, взятих в оренду у Казахстану [15].

А вже в 2016 році Казахстан забрав частину земель полігону «Сари-Шаган», що раніше орендувала Росія відповідно до законопроекту «Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди між Республікою Казахстан і Російською Федерацією про умови використання та оренди випробувального полігону «Сари-Шаган» і забезпечення життєдіяльності Приозерска від 20 січня 1995 року» [14].

Казахстан є членом ШОС, ОДКБ, СНД, де Росія є одним із членів-засновників цих організацій. Як відомо, ці організації заперечують агресію Росії проти України, окупацію Криму та військові злочини проти українського народу. Казахстан позитивно відреагував на введення під егідою ОДКБ сил швидкого реагування під керівництвом Росії та сприяє розвитку бригад штурмової авіації, а також батальйону морських сил. Казахстан завжди приймає участь в успіх спільних навчаннях ОДКБ, а також надає полігони для проведення навчань. Так, спільне навчання «Непорушне братство-2017» проводилося на двох полігонах Збройних Сил Республіки Казахстан в районі м. Алмати. А в 2018 році на військовому полігоні «Отар» в провінції Джамбул Казахстану проводилися навчання розвідувальних підрозділів збройних сил країн-учасниць ОДКБ «Пошук-2018».

Співпраця Казахстану з НАТО завжди була зведена до мінімуму. Навесні 2009 року НАТО отримало початкову згоду Казахстану на участь в військових навчаннях НАТО, проведення яких тоді планувалося в Грузії. Проте після жорсткої реакції Кремля по відношенню до навчань, Казахстан відкликав свою згоду на участь в них. З 2003 року в рамках програми «Партнерство заради миру» Казахстан проводить зі Сполученими Штатами і Великобританією спільні військові навчання «Степовий орел», формально спрямовані на підготовку миротворців. У 2014 році вчення «Степовий орел» проходили в Німеччині, в 2016 р - в Великобританії, в 2018 р - в США. Остання фаза навчань, в яких брав участь казахстанський миротворчий батальйон «Казбриг», проводилася на полігоні «МакКрейді» в штаті Південна Кароліна. Вже в 2017 році Казахстан і США підписали «П'ятирічний план військового співробітництва на 2018 - 2022 роки». Наразі ведеться робота над сумісністю армії Казахстану і військ НАТО.

Казахстан перебуває під військовим захистом Росії, включаючи свою ядерну парасольку - Казахстан денуклеризований на початку 1990-х років і є частиною Договору про зону, вільну від ядерної зброї, в Центральній Азії. Режим в Нур-Султані вважає, що у випадку нападу, будь то звичайна атака іншої держави чи нетрадиційна, наприклад, масові терористичні акції, Росія врятувала б її за допомогою механізмів ОДКБ, таких як Колективні сили швидкого реагування.

На двосторонньому рівні Росія постачала свою систему протиракетної оборони С-300 до Казахстану, завдяки чому Казахстан і Росія почали створювати спільну мережу протиповітряної оборони. А з 2013 року Росія та Казахстан здійснюють «Унітарну регіональну систему протиповітряної оборони» [4].

Казахстан також в значній мірі покладається на російську допомогу у двох інших сферах: навчання та закупівля обладнання.

Майже тридцять років після здобуття незалежності військова техніка Казахстану майже виключно радянського чи російського походження, і країна значною мірою залежить від Росії в плані ремонту старої техніки та закупівлі нової. За ваговим значенням близько 82% імпорту зброї після здобуття незалежності Казахстану надійшло з Росії, у тому числі 78% у 2010-2017 роках [19]. Казахстанський військово-промисловий комплекс тісно пов'язаний з російським: він працює в основному за допомогою російських технологій, а його співробітники проходять навчання в Росії [3].

Казахстан має близько 3 відсотків розвіданих світових запасів нафти [25], 1 відсоток запасів газу і майже 4 відсотки запасів вугілля [2]. Казахстан є залежним від контрольованих Росією трубопроводів, що експортує його нафту і газ. Понад три чверті експорту казахстанської сирої нафти транспортується через територію Росії через Каспійський трубопровідний консорціум і трубопровід Атирау-Са- мара, пов'язаний з російською системою розподілу трубопроводів Транснафти [8]. Оскільки Казахстан не зміг домовитися з Росією про збільшення прокачування по трубопроводу КТК і про прийнятні транзитні збори, з 2008 року він використовує танкери для доставки нафти через Каспійське море до конкурента Росії, азербайджанського трубопроводу Баку- Тбілісі-Джейхан. РФ завжди вжила заходів для запобігання виходу казахстанських компаній на західні енергетичні ринки. Наприклад, у 2005 році Транснафта розірвала контракт з KazMunaiGaz, оскільки казахстанська компанія транспортувала нафту до Литви, конкуруючи таким чином проти Росії. Окрім того, Росія оскаржував Транскаспійську систему транспортування нафти на підставі відсутності угоди про розмежування Каспійського моря [10]. Така транзитна залежність від Росії, включаючи питання транспортування нафти і газу, має політичне підґрунтя.

Підхід Росії до інституціонального будівництва на регіональному рівні є прикладом «оборонного регіоналізму», тобто способу зберегти політичний вплив Росії на її пострадянському просторі. Окрім власне ОДКБ, іншим інструментом, розробленим Росією для демонстрації постійного впливу є її флагманський проект, Євразійський союз - також відомий як Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Те, що почалося як відносно простий митний союз, на початку 2014 року було перетворено на єдиний економічний простір, який включає Росію, Казахстан, Білорусь, Вірменію - і з травня 2015 - Киргизстан. Членство Казахстану в Євразійському економічному союзі підсилює вплив Росії на казахстанську торгово-тарифну політику. Колишній резидент Назарбаєв в 2013 році розкритикував «політизацію» Євразійського економічного союзу, відмовився передати повноваження в області торгової політики Комісії ЄАЕС і пручався спробам Росії передати ЄАЕС більше уваги в питаннях безпеки і оборони [16]. Під час зустрічі глав російських, білоруських і казахстанських держав в Мінську в 2013 році Назарбаєв не став стримувати свої слова.

Він скористався цією можливістю, щоб відкрито критикувати той факт, що російські члени колегії Євразійської економічної комісії отримували пряму вказівку від російського уряду, хоча передбачається, що члени ради не підзвітні якому-небудь уряду. Власне економічні вигоди ЄАЕС для Казахстану є суперечливими. Членство в ЄАЕС має неоднозначні результати для Казахстану: торговці з середнім рівнем доходу зазнали втрат у доходах, заробітній платі та доходності капіталу, оскільки Казахстану довелося підвищити зовнішні тарифи, щоб наблизитись до російських. Крім того, місцева влада Росії знайшла способи блокувати казахстанські товари шляхом не- тарифних бар'єрів для входу на російський ринок. Доступ до ринка на практиці не був взаємним. У 2014 та 2015 роках економічний перехід від геополітичних ускладнень спричинив за собою подальші негативні наслідки членства Казахстану в ЄАЕС: додавши до знецінення російського рубля, уряд Росії ввів санкції за транзит українських товарів через Росію. В результаті обсяг торгівлі Казахстану та України зменшився більш ніж на 50 відсотків, що призвело до скарг казахстанських підприємств, які закликали уряд Казахстану більш ефективно захищати внутрішні ринки Казахстану. Останнім часом, РФ намагається розширити компетенції ЄАЕС. Зокрема, в Стратегії розвитку євразійської економічної інтеграції до 2025 року, яка була представлена на засіданні ради ЄАЕС в 2020 році, як зазначає Касим-Жомарт Токаєв, йдеться про обмеження суверенітету країн-членів. Саме тому, з ініціативи Казахстану Стратегія не була прийнята та була відправлена на доопрацювання. Отже, ЄАЕС - це «економічна пастка» для Казахстану, а також геополітичний проект Росії, створення якого збіглося з анексією Криму.

Окрім власне військових та економічних важелів впливу, м'яка сила Росії в Казахстані є досить впливовою. Причиною цьому є значне російське населення та орієнтації на Москву керівництва країни. Російська мова має особливий статус офіційно використовуваної мови відповідно до частини 2 статті 7 Конституції Республіки Казахстан від 1995 року «в державних організаціях і органах місцевого самоврядування нарівні з казахською мовою офіційно вживається російська мова» [6].

Вектор засобів масової інформації російського походження може потенційно змінити ситуацію уряду Казахстану таким чином, щоб стимулювати сприятливу для Росії поведінку. ЗМІ мають екзогенний вплив на Казахстан, який активно виробляється Росією і покликаний «впливати» на казахстанську громадську думку. Сьогодні одним з найпопулярніших сайтів в Казахстані є Супутник. Станом на 2019 рік він обіймав шосте місце серед всіх казахстанських новинних сайтів. З 15 безкоштовних каналів, доступних в Казахстані, три повністю фінансуються Казахстаном (Хабар, Казахстан, Балапан), один фінансується установами СНД (Мир, виключно російською мовою), а решта 11 змішаного виробництва (як російського, так і казахстанського) і двомовного. Найпопулярніший канал в Казахстані, «Перший канал Євразія», якому належить 80% уряду Казахстану і 20% уряду Росії, довгий час лідирував в ретрансляції. НТК і 31 Канал також є одними з найбільш популярних каналів. НТК і 31 Канал ретранслюють в середньому від 20 до 30% свого контенту з Росії, в основному це фільми, міні-серіали і розважальні шоу. Присутність Росії також значна на супутникових і кабельних каналах: з 230 доступних в країні каналів, 103 мають російське походження. стратегічний дипломатія агресія співробітництво

Ще за радянських часів СРСР намагалася нівелювати національну ідентичність тюрько- мовних мусульманських країн, в тому числі й Казахстану, одночасно переслідуючи іслам і вводячи кирилицю, щоб розірвати культурні зв'язки з Туреччиною. 26 жовтня 2017 року Нурсултан Назарбаєв підписав указ про переведення казахського алфавіту з кирилиці на латиницю. Поетапний план переходу Назарба- єв запропонував в квітні в програмній статті «Погляд у майбутнє: модернізація суспільної свідомості». Реформу планується завершити до 2025 року. Перехід на латиницю є чисто політичним кроком. Однією з головних причин для лінгвістичної деколонізації, на думку казахського політолога Досима Сатпаєва, є зниження інформаційного впливу Росії [17].

Але найбільш вагомою політикою щодо російських співвітчизників в Казахстані стала «паспортизація» Москви, що полягає в системному розподілі російських паспортів та громадянства етнічним росіянам, російським носіям та іншим меншинам. Російська паспортизація проклала шлях більш агресивній політиці та територіальним амбіціям Москви. Політика паспортизації з самого початку і фактично зробила подвійне громадянство незаконним. У Казахстані, коли Москва піднімала це питання в 1993-94 роках, Назарбаєв рішуче відхилив подвійне громадянство. У 1994 році, цитуючи казахського поета Ольжа- са Сулейменова, Назарбаєв порівняв подвійне громадянство з наданням парашутів лише половині пасажирів. Проте РФ не відступає від напрямку паспортизації. І хоча в 1995 році до Конституції Казахстану була додана стаття 10, в якій говориться про невизнання іноземного громадянства громадянина Казахстанської Республіки, у казахстанській пресі періодично згадується, що в Північно-Казахстанському регіоні популярне незаконне придбання російських паспортів, але офіційної статистики не наводиться.

Вже 24 квітня 2020 року Путін підписав закон №134-ФЗ «Про внесення змін до Федерального закону «Про громадянство Російської Федерації» в частині спрощення процедури прийому в громадянство Російської Федерації іноземних громадян і осіб без громадянства» [11]. Право на спрощений прийом в громадянство РФ при наявності дозволу на проживання, але без дотримання встановленого п'ятирічного терміну проживання в Росії пропонується надати громадянам Молдови, України, Білорусі та Казахстану.

Проводячи паралель з українською кризою, незабаром після паспортизації, РФ закликає захистити новоспечених громадян Росії від уявних загроз, в випадку з Україною, від утисків націоналістів. Враховуючи те, що російська меншина складає приблизно третини населення Казахстану, цей фактор набирає особливу значущість при згадці про офіційну причину втручання Росії в Україну в 2014 році - захист російськомовного населення.

30 травня 2019 року, напередодні президентських виборів в Казахстані, видання StanRadar.com опублікувало інтерв'ю з анонімним джерелом в адміністрації президента РФ під заголовком «У Москві накопичилося велике невдоволення позицією Казахстану». Джерело згадує відмову визнати Крим територією Росії, діяльність американських військових біологів в референс-лабораторії в Алма-Аті, а також небажання відправляти казахстанську гуманітарну або військову місію в Сирію, як це зробила Вірменія [20]. Отже, як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні незалежні кроки Казахстану дратують РФ. Якщо внутрішня стабільність Казахстану або російсько-казахстанські відносини погіршаться, Росія може потенційно тиснути на Казахстан - або навіть втрутитися в нього - з метою захисту своїх стратегічних інтересів.

Кроки української дипломатії в умовах збройної агресії РФ. Гібридна війна та її інформаційна та психологічна складові в рамках воєн четвертого покоління стали одними із визначальних стратегій РФ. Такі війни ведуться не стільки за певні території, а й за вплив на свідомість людей. Саме тому головним інструментарій включає методи м'якої сили.

Що видно з повороту подій в Україні, а також у Грузії та інших колишніх республіках

Радянського Союзу, полягає в тому, що слабкість і несвоєчасна відповідність політики м'якій силі Росії дала змогу відбутися російській стратегії та проклала шлях більш агресивній політиці та територіальним амбіціям Москви.

Починаючи з 2014 року українські державні інститути змушені були функціонувати в абсолютно нових реаліях, адже частина території вже була анексована, а на значній території країни розгорталася прихована агресія з боку набагато потужнішого противника із застосуванням широкого арсеналу “гібридної” війни. В умовах війни, природним було домінування безпекового аспекту як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Активність офіційного Києва на світовій арені протягом останніх п'яти років зосереджувалася значною мірою на забезпеченні зовнішньої підтримки у протистоянні російській агресії та захисті суверенітету й незалежності. Питання національної безпеки і оборони вийшли у топ-пріоритет внутрішньої політики: предметний інтерес органів влади, політичних сил та суспільства, суттєве підвищення бюджетного фінансування, започаткування радикальних реформ тощо.

З широкого кола питань, що стосуються дипломатії України в нових реаліях, найбільш пріоритетними для України упродовж 20142020 роках стали: двостороннє міждержавне співробітництво та відносини з ключовими міжнародними організаціями, протистояння “гібридній” агресії РФ, реформування сектору безпеки та енергетики.

Активна діяльність офіційного Києва на двосторонньому рівні та на майданчиках міжнародних структур (ООН, ЄС, ОБСЄ, ПАРЄ, НАТО) є невід'ємним і ефективним компонентом протидії агресивній політиці Російської Федерації. Завдяки активній співпраці, 12 червня 2020 року Північноатлантична рада визнала Україну як партнера з розширеними можливостями. Цей статус є частиною Ініціативи НАТО з оперативної сумісності з партнерами, метою якої є підтримка і поглиблення співпраці між державами-членами та партнерами, що вносять значний вклад в операції та місії під проводом НАТО. Перспективним напрямком наразі вбачається надання потужного розвитку Організації за демократію та економічний розвиток за участю Грузії, України, Азербайджану і Молдови - ГУАМ, про що Президент України Володимир Зеленський заявив під час телефонної розмови з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим: «ГУАМ можна зробити серйозним союзом і об'єднанням для обговорення важливих торгово-економічних питань. Нам потрібно вдихнути нове життя в цю організацію». Відновлення політичного діалогу на багатосторонній платформі ГУАМ зможе об'єднати зусилля країн-членів заради зменшення політичного та економічного впливу Кремля.

Сьогодні Україна повноцінно використовує не лише державний, але й можливості недержавного сектору в своїй дипломатії, зокрема, потенціалу інститутів громадянського суспільства. Під час подій кінця листопада 2013 р. - лютого 2014 р. та до сьогодення громадянське суспільство доводить свою здатність бути активним актором в протидії гібридній війні РФ проти України. Головними структури громадянського суспільства України є преса, політичні та неурядові організації, культурні осередки й Церква. Останні є передусім важливими «подушками безпеки». Духовна дипломатія України, вершиною успіху якої стало отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, допомогла зменшити залежність від Московського патріархату.

Україна працює сьогодні над подоланням залежності від РФ у сфері ВТС, передусім шляхом диверсифікації постачань ОВТ та розвитку багатосторонніх проектів з оборонними компаніями західних держав. Вони завжди проявляли інтерес до ВТС з Україною. Враховуючи гнучкість торговельної політики західних постачальників, їх готовність іти на офсетні контракти, лізинг, кредитування чи можливості переносу виробництва на територію країни-імпортера, Україна за умов розширення державного оборонного замовлення протягом наступних 5-7 років буде здатна здійснити переозброєння Збройних Сил сучасними видами ОВТ та збільшити експорт. України відкриває нові можливості щодо побудови оборонно-промислових коопераційних зв'язків із партнерами - країнами ЄС та НАТО, а також отримання нових ринків збуту продукції військового призначення та подвійного використання. Українські підприємства ОПК диверсифікують ринки збуту їхньої продукції, зокрема завдяки укладенню прямих контрактів із країнами-реципієнтами (третіми країнами), оминаючи оборонно-промисловий комплекс РФ. Найяскравіший приклад в цьому контексті - активне співробітництво з Туреччиною. Ще 3 лютого 2020 року, в Києві, відбулося восьме засідання Стратегічної ради високого рівня під головуванням Президента України Володимира Зеленського та Президента Турецької Республіки Реджепа Ердога- на, відбулося підписання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері оборони. Варто зазначити, що співпраця з Туреччиною у військово-технічній галузі стосувалася не лише продажу продукції, але вже досягла рівня дизайну та спільного виробництва. Як зазначає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині Андрій Сибіга, Україна та Туреччина реалізують понад 50 спільних проектів у військово-технічній галузі [24]. Яскравим прикладом тісної і продуктивної співпраці України і Туреччини в сфері військово-технічного співробітництва

це придбання Україною бойових БПЛА з Туреччини та постачання українських двигунів виробництва Дії «Івченко-Прогрес» для виробництва турецьких БПЛА «Акінчі». Обладнання турецького безпілотника українським двигуном є міжнародним визнанням якості та конкурентоспроможності продукції військово-промислового комплексу України.

Окрім того, Україна взяла курс на отримання енергетичної незалежності від РФ. Розпорядженням від 18 серпня 2017 р. №605-р Уряд схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефек- тивність, конкурентоспроможність». Чинна Енергетична стратегія України передбачає досягнення максимальної диверсифікації постачання первинних енергоресурсів до 2025 року. При цьому, з одного джерела Україна повинна отримувати не більше 30% ресурсів [7].

Україні сьогодні веде вдалу боротьбу з інформаційною війною РФ. В Україні вже розроблено документ, спрямований на забезпечення цілей інформаційної безпеки, - Доктрина інформаційної безпеки [23]. На сьогодні відкрито український Кризовий медіацентр, створено інформаційно-аналітичний центр РНБО та прес-служби АТО, телеканал Ukraine today. Окрім того, створено рух «Інформаційний супротив», запроваджені щоденні брифінги. В 2016 році були внесені зміни до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Україна зобов'язалася перед Радою Європи на міжнародному рівні втілити реформу друкованих ЗМІ, покликану посилити незалежність медіа від публічних органів. Окрім того, з ін- ституалізацією в 2015 році сфери публічної дипломатії, як наслідок створення Управління публічної дипломатії України, боротьба з дезінформацією РФ стала більш ефективною. Влітку 2017 року Кабінет міністрів ухвалив рішення про створення Українського інституту закордоном, який працював би поза межами посольств, але був під патронатом МЗС. Головна функція Інституту - репрезентація України, її культурних надбань та боротьба з дезінформацією, що надходить з РФ. Серед пріоритетних країн діяльності Українського інституту у 2020 році - Австрія, Велика Британія, Італія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща, США, Угорщина, Франція [13].

Висновок

Сьогоднішня економічна криза, пов'язана з санкціями та кардинальним падінням цін на нафту змусять Казахстан шукати альтернативні можливості для адаптації до сучасних викликів без участі Москви. Проте якщо російсько-казахстанські відносини по- гіршяться, Росія може тиснути на Казахстан або навіть втрутитися в нього - з метою захисту своїх стратегічних інтересів.

Беручи приклад з кроків дипломатії України в умовах збройної агресії, Казахстану варто: зменшити військову залежність від РФ через розширення військової співпраці, в тому числі з НАТО та іншими країнами та диверсифікацію імпорту військової техніки;

надати імпульсу процесу націєбудування в рамках майбутнього політичного транзиту, і керуватися виключно національними інтересами і пріоритетами розвитку в своїй зовнішній політиці;

зменшити енергетичну та економічну залежність від РФ через рівномірне та диверси- фіковане розподілення вуглеводневого багатства Казахстану. Останнє вбачається можливим лише через зменшення транзитної залежності від РФ та участі в проектах прокладки нафтопроводу по дну Каспійського моря, який з'єднав би родовища казахстанського Прикас- пію з уже діючим нафтопроводом Баку-Тбілі- сі-Джейхан та участі в «Новому шовковому шляху» в обхід Росії. тримати дистанцію з РФ, коли справа доходить до мови, соціальних медіа та телевізійної індустрії. Особливо важливою в цьому плані вбачається використання Казахстаном інструментарію публічної дипломатії;

розробити стратегію інформаційної політики та створити доктрину інформаційної безпеки для протидії інформаційному впливу РФ;

створити простір громадянського суспільства в Казахстані, щоб протидіяти спробам Росії керувати регіональними відносинами, та демонструвати, що воно є органічним для регіону.

Список використаних джерел

1. Adilet.zan.kz. (2014). О подготовке и проведении в 2015 году 550-летнего юбилея Казахского ханства - ИПС “Оділет.”

2. BP Statistical Review of World Energy June 2014. (2014). London: BP Statistical Review of World Energy BP p.l.c.

3. Frederick S., Svante S., Cornell E. (n.d.). Putin's Grand Strategy: The Eurasian Union and Its Discontents.

4. Gavrilov Yu. (2014). “Nebo na dvoih'.

5. Glavnye novosti Kazahstana - Tengrinews.kz. (2020). `President Vladimir Putin Of Russia On Kazakhstan And Its Future',

6. Konstituciya Respubliki Kazahstan (1995).

7. Ministerstvo energetiki ta vugilnoyi promis- lovosti Ukrayini :: Energetichna strategiya Ukrayini na period do 2035 roku “Bezpeka, energoefektivnist, konkurentospromozhnist (2017)

8. Movchan A. (2017). Fenomen «resursnogo proklyatiya»: Kazahstan, Meksika i Indoneziya [The phenomenon of the “resource curse”: Kazakhstan, Mexico and Indonesia].

9. Mussin A. (2017). Russia's Military Bases in Central Asia. Nazarbayev University Political Science Review.

10. Nixey J. (2012). The Long Goodbye: Waning Russian Influence In The South Caucasus And Central Asia. Chatham House.

· vnesenii izmenenij v Federalnyj zakon “O grazhdanstve Rossijskoj Federacii” i otdelnye zako- nodatelnye akty Rossijskoj Federacii (2014).

11. Pieper M. (2020). The linchpin of Eurasia: Kazakhstan and the Eurasian economic union between Russia's defensive regionalism and China's new Silk Roads. International Politics. [in English]

12. Prostir.ua. (2020). Kulturna Diplomatiya V Konteksti Regionalnih Prioritetiv MZS|Gromadskij Prostir'

13. Qazaqstan Respyblikasynyn Ukimeti men Resei Federatsiiasynyn Ukimeti arasyndagy Saryshagan syn- aq poligonyn jalday tyraly shartty bekity tyraly (2005).

14. Radio Azattyk. (2014). `Kazahstan predlagaet Rossii vernut chast arendovannyh poli-gonov'

15. Radio Azattyk. (2020). `Nazarbaev Podverg Kritike Rossiyu V Svyazi S Tamozhennym Soyu- zom'

16. Satpayev D. (2018). Lingvisticheskaya dekolo- nizaciya [Linguistic decolonization]

17. Shibutov M., Solozobov Y., Malyarchuk N. (2019). Kazakhstan Russia Relations In Modern Era. International Institute for Global Analyses. [in English]

18. Sipri Fact Sheet. (2018). stanradar.com. (n.d.). `V Moskve nakopilos bolshoe nedovolstvo poziciej Kazahstana'

19. Stevens C. A. (2020). Russia-Kazakhstan Relations in the Early Post-Soviet Era: Explaining the Roots of Cooperation. Europe-Asia Studies, pp.1-33. [in English] Turkocaklari. (2020). Kazakistan'Da

20. Bagimsizlik Mi, Komьnizm Mi, Rusya Mi, Tьrk Dьnyasi Mi Tarti§masi ', Ukaz Prezidenta Ukrayini №47/2017 (2017)

21. Ukrinform. (2020). `Ambassador: Ukraine, Turkey implement over 50 projects in military-technical field'

22. Vakulchuk R., Overland I. (2017). Kazakhstan: Civil Society and Natural Resource Policy in Kazakhstan. Public Brainpower. (n.d.). `Aleksandr Solzhenicyn. Kak nam obustroit Rossiyu'.

Размещено на Allbest.ru