Проблеми міграційної кризи Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Проблеми міграційної кризи Європейського Союзу

Здоровцова О.Ю., студентка 1-го курсу магістратури

Стаття присвячена висвітленню проблем міграційної кризи в Європейському Союзі. В контексті того, що накопичений за тривалий період часу і зростаючий масив даних про міграцію та мобільність населення показують, що міграція в значній мірі пов'язана з дуже широкими глобальними економічними, соціальними, політичними та технологічними перетвореннями, які зачіпають широке коло високопріоритетних питань політики, виникає необхідність з'ясування впливу даного процесу на культурне, духовне, повсякденне життя кожного громадянина. У зв'язку із цим визначено основні, ключові причини виникнення такого явища як міграція на території Європейського Союзу, що в подальшому призвело до так званої міграційної кризи. Встановлено основу нормативно-правового регулювання міграційних процесів, на яку спираються держави-члени безпосередньо та Європейський Союз в цілому в процесі прийняття рішень та формування міграційної політики. Висвітлено етапи становлення так званого Шенгенського права в контексті особливостей прийняття відповідних угод та конвенцій державами-членами в процесі їх інтеграції до права ЄС. Досліджено роль та повноваження безпосередньо самих інституцій Європейського Союзу в процедурі створення загальних правил регулювання руху мігрантів. Охарактеризовано міграційну політику Європейського Союзу, спрямовану на подолання вказаної проблеми та вироблення ефективних заходів реагування. Висвітлено сучасну позицію компетентних органів ЄС щодо міграційної політики шляхом демонстрації сьогоденних заходів та взятих на себе зобов'язань. Наведено сучасні міжнародні політичні процеси в результаті яких відбулося взяття Європейським Союзом на себе зобов'язань щодо задоволення світових потреб у наданні як політичного притулку біженцям, так і робочих місць, соціальних гарантій звичайним мігрантам. Продемонстровано приклад ЄС та спонукання інших держав наслідувати політику ЄС у створенні стійких, ефективних та безпечних систем для забезпечення захисту найбільш вразливих людей у світі. Досліджено процес боротьби із зовнішньою нелегальною міграцією. Виокремлено проблему «внутрішньої» кризи мігрантів в Європейському Союзі, яка виявляється у складності адаптації як самих громадян певної держави-члена ЄС до змін у структурі національного правопорядку внаслідок міграції, так і самих мігрантів.

Ключові слова: Європейський Союз, мігранти, біженці, нелегальні мігранти, проблема, міграційна криза, міграційна політика.

ABOUT THE PROBLEM OF MIGRATION CRISIS IN EU

The article is devoted to the problems of the migration crisis in the European Union. In the context of long period of time and increasing data of migration and mobility of the population, migration is largely connected to very broad global economic, social, political and technological transformations affecting which relate to a wide range of high priority policy issues, there is a need to clarify the influence of this process on the cultural, moral, daily life of every citizen. In this regard the main reasons of a phenomenon as migration in the European Union later resulted to the so-called migration crisis. The basis of normative-legal regulation of migration processes has established, the member states and the European Union are based on it at the time of the decision-making and formation of migration policy. The stages of creation of the so-called Schengen law in the context of the peculiarities of the adoption of relevant agreements and conventions by member states in the process of their integration into EU law are highlighted. The role and powers of the European Union institutions themselves in the procedure of formaintting main rules for regulating the movement of migrants are studied. The current international political processes as a result of which the European Union has undertaken to meet the world's needs in providing both political asylum to refugees, workplaces, social guarantees for ordinary migrants are presented. The example of the EU and the encouragement of other countries to follow the EU policy in creating sustainable, efficient and secure systems to protect the most vulnerable people in the world are demonstrated.The problem of the “internal” crisis of migrants in the European Union is highlighted, which is manifested in the difficulty of adaptation of citizens of a certain EU member state to changes in the structure of national law due to migration and migrants themselves in the process of adapting to new living conditions.

Keywords: European Union ( EU), migrants, refugees, illegal migrants, problem, migration crisis, migration policy.

1. Постановка проблеми

Сучасні європейські держави переживають хвилю міграції, яка несе з собою значний вплив на формування відповідної демографічної ситуації в країнах Європейського Союзу (далі-ЄС), а також проблему інтеграції мігрантів у відповідні суспільства, що має наслідком зміни у правопорядку певної держави, коливання національних настроїв та необхідність вироблення нових механізмів адаптування. Сьогодні країни Європи зіткнулася з величезним припливом мігрантів з охоплених конфліктами країн Близького Сходу, Африки та Азії. Навіть у державах, які в 1990 роках демонстрували високий рівень культурної толерантності та терпимості, у 2000 роках зіткнулися з виникненням конфліктів культурної та національної невідповідності. Безперечно, що глобалізація розчиняє національно-культурні особливості сучасних європейських держав, стримує національне будівництво. Практика показує, що сучасні глобалізаційні процеси загострюють міжнаціональні відносини, а також посилюють страх перед іммігрантами, про що свідчать, зокрема, активізація в багатьох європейських країнах процесів протистояння титульної нації та груп іммігрантів, відновлення національної ідентичності та національної солідарності окремих етнічних груп.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. В Україні науковим розв'язанням проблематикою міграційного права та міграційної політики ЄС та України займалися такі вчені, як А.В. Шендеровська, О.Р. Поєдинок, О.Б. Олексів, I.I. Сєрова, С. Толстов, О.А. Краєвська, А.І. Супруновський, Б. Юськів, С.В. Коч.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на наявність на доктринальному рівні численних публікацій, присвячених даній проблемі, досі недостатня увага приділялась правовому механізму регулювання міграційної кризи.

Мета статті. Головною метою цієї наукової статті є комплексне дослідження причин міграційної кризи в ЄС та визначення шляхів вирішення цієї проблеми .

Виклад основного матеріалу. За масовим прибуттям мігрантів з Близького Сходу та Африки до Європи міцно закріпилася назва «міграційна криза». За даними Єврокомісії, понад 65 тисяч біженців прибули до Євросоюзу за програмою переселення з 2015 року.

За останні два роки відбувалися масштабні події в області міграції і переміщення; і вони породжували величезні позбавлення і страждання, а також загибель людей. Це були в першу чергу переміщення мільйонів людей в результаті конфліктів (зокрема, в Сирійській Арабській Республіці, Ємені, Центральноафриканській Республіці, Демократичній Республіці Конго і Південному Судані і з цих країн), ситуації екстремального насильства (якому, зокрема, зазнали рохінджа, вимушені рятуватися в Бангладеш) або гострої економічної і політичної нестабільності (з якими, зокрема, стикаються мільйони венесуельців). Важливими стали також значення наслідків зміни навколишнього середовища і клімату для зростання мобільності людей, в тому числі в умовах глобальних зусиль і дії механізмів міжнародної політики, покликаних забезпечити пом'якшення ширшого впливу зміни клімата.

У 2018 і 2019 роках у багатьох частинах світу, в тому числі в Мозамбіку, на Філіппінах, в Китаї, Індії та Сполучених Штатах Америки, мало місце широкомасштабне переміщення населення, викликане погрозами кліматичних і погодних явищ.

Саме тому міграційна криза це комплексна криза. По-перше, криза гуманітарна, що відзначається загибеллю та стражданнями тисяч людей. По-друге, криза управління, і кордоном, і наданням притулку, зокрема процедур, відповідно до яких в ЄС визначається країна, відповідальна за визначення статусу шукача притулку. По-третє, за висловом Мартіна Шульца, -- це криза солідарності, оскільки саме солідарність є основою єдності ЄС, а віднайти спільне рішення щодо масового припливу біженців, яке б дало змогу більш рівномірно розподілити навантаження на окремі країни та їх міграційні служби, виявилося вкрай складно [1].

Виділимо основні причини, які спричинили міграційну кризу в ЄС:

по-перше, збройні конфлікти, громадянські війни та зміни кліматичних (погодних) умов. Основними воєнними конфліктами нині є: військовий конфлікт у Сирії, що розпочався в 2011 р. (він належить до категорії так званих «воєн проти тероризму»); військовий конфлікт на сході України призвів до знищення економіки Донбасу, занепаду рівня життя громадян, міграції громадян України до центральних і західних областей, а також до країн Європейського Союзу; війна в Афганістані; воєнізовані сутички в Судані; воєнний конфлікт в Ємені (розпочався в 2014 р. як конфлікт між військовим керівництвом країни та прихильниками шиїзму; пізніше до конфлікту долучилися сили Ісламської держави та Аль-Каїди); конфлікт у Лівані; конфлікт у дельті Нігеру, Сирійській Арабській Республіці, Ємені, Центральноафриканській Республіці, Демократичній Республіці Конго і Південному Судані.

По-друге, низька ефективність контролю ЄС за кордонами, що дає змогу порівняно просто потрапити на територію держав-членів. Повноваження щодо контролю за кордонами ЄС покладено на такі безпекові агенції, як: Європейську Агенцію з прикордонної та берегової охорони (FRONTEX), Європейське бюро підтримки притулку (EASO), Європейську систему нагляду за кордоном (EUROSUR), Європол. Однак діяльність останніх давно викликає справедливі нарікання. Вони потребують модернізації, вдосконалення їх повноважень відповідно до вимог сучасних міграційних процесів [2, с. 212].

По-третє, відсутність узгодженої позиції ЄС щодо регулювання потоків мігрантів. ЄС, розробляючи міграційну політику, традиційно значну увагу приділяв правовому регулюванню переміщення в межах Союзу громадян та легальних мігрантів, тоді як стосовно нелегальних мігрантів єдина політика інститутами ЄС не була розроблена. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що за останні роки окремі європейські країни вдалися до самостійного ухвалення рішень, які не узгоджені з іншими державами-членами і ЄС загалом. Так, Угорщина вдалася до будівництва стіни, яка має захистити її від нелегальних мігрантів; Німеччина запровадила вибірковий паспортний контроль на кордоні з Австрією; Польща тимчасово відновила прикордонний контроль на кордоні з ФРН, Чехією, Словаччиною і Литвою; уряд Данії ухвалив рішення про відновлення постійного митного контролю на кордонах із Німеччиною і Швецією тощо [2, с. 213].

Для регулювання міграції в межах ЄС було створено широку правову базу. Основу міграційного законодавства в Європейському Союзі було закладено поза межами ЄС ще у 1958 році з прийняттям Угоди про економічний союз країн Бенілюкс та підписанням у 1984 році Угоди «Саарбрюккен» між Францією та ФРН. Саме на підставі цих угод згодом було підписано Договір про поетапне скасування контролю на спільних кордонах (Шенгенська угода), яка, однак, мала силу лише політичної декларації про наміри. Свій практичний вияв Шенгенська угода отримала лише в 1990 році з підписанням Конвенції про застосування Шенгенської угоди між урядами держав Економічного союзу Бенілюкс, ФРН, та Французькою Республікою (Шенгенська конвенція). Крім вказаних нормативних актів, до основи регулювання проблеми переміщення осіб через кордони ЄС згодом увійшли протоколи про приєднання до Угоди та Конвенції, нормативні акти, які видавалися Виконавчим комітетом, що роз'яснювали приписи Конвенції та Рішення Центральної групи. Амстердамський договір 1997 року, до якого згодом було додано Протокол № 19 від 02.10.1997, мав наслідком інтеграцію вказаних актів до законодавства ЄС. Конкретизацією актів вже більш-менш структурованого так званого «Шенгенського права» стали Рішення Ради від 20.05.1999 року. Зведеним актом, що остаточно кодифікував усі правила перетину особами зовнішніх кордонів, процедури перевірки осіб став Кодекс Співтовариства про правила, що регулюють переміщення осіб через кордони від 2006 року (Шенгенський кодекс). Зміни до Шенгенського кодексу, внесені Регламентом 2017/2225 у 2017 році, запровадили централізовану систему реєстрації даних в'їзду-виїзду громадян країн, що не є учасниками Шенгенської зони (EES).

На додаток до законодавчого регламентування єдиного порядку перетину зовнішніх кордонів ЄС, співробітництво держав також відбувається в рамках Шенгенської інформаційної системи (SIS) закритої бази даних для зберігання та обміну інформації.

Щодо процедури ухвалення документів та заходів у сфері спільної міграційної політики ЄС, то правові засади її здійснення містяться у статті 77 Договору про функціонування ЄС. В рамках цієї процедури було ухвалено низку важливих документів: Регламент 2016/399 Європейського Парламенту та Ради про Кодекс норм, що визначають рух осіб через кордони від 09.03.2016, Регламент 2016/1624 Європейського Парламенту та Ради про Європейську прикордонну та берегову охорону від 14.00.2016. Також варто зазначити важливий документ Комісії, до повноважень якої належить підготовка пропозицій щодо законодавства ЄС та розвитку співробітництва між державами-членами та керівними органами Євросоюзу «Стратегія Європи 2020». [7, с. 298 320]

Для того, щоб вирішити проблему нелегальної міграції ЄС застосував нові юридичні механізми, адже в рамках чинного законодавства вирішити проблему міграції не вдавалось, бо відповідно до так званої «Дублінської системи», правовою основою якої є Дублінська конвенція від 1997 року, регулювання питання щодо міграції, прибулі до Євросоюзу особи мали право подавати прохання про притулок у тій країні, до якої вони прибули вперше, саме це створювало найбільше навантаження на держави Середземномор'я Італію, Іспанію і Грецію, які беруть в рази більше мігрантів, ніж країни з сухопутними кордонами, ставлячи їх у завідомо невигідне становище порівняно з іншими державами-членами ЄС.

Саме тому, ЄС застосував ч. 3 ст. 78 Лісабонського договору. Ця стаття передбачає, що у випадку, якщо один чи більше членів ЄС зіштовхнулися з надзвичайною ситуацією, пов'язаною з напливом громадян третіх країн, Європейська рада за пропозицією Європейської комісії може прийняти запобіжні заходи. ЄС розробив принцип квотного розподілу мігрантів (хоча саме слово «квоти» після його використання в European Agenda on Migration зникло -- очевидно, щоб не дратувати виборців) виходячи з таких показників:

• кількість населення країни-члена (40%),

• сукупний розмір ВВП (40%),

• кількість звернень за отриманням статусу біженця протягом 2010-2014 року (10%),

• показник безробіття (10%) [3].

Проте, відповідно до повідомлення Єврокомісії, опублікованому 18.12.2019 за результатами Глобального форуму з питань біженців, який пройшов у Женеві наприкінці 2019 року, Європейський Союз займає однозначно доброзичливу позицію щодо питань глобальної міграції та біженців. Зокрема, Маргаритис Схинас зазначив, що «:...переселення це європейська історія успіху, і так повинно бути і надалі. Держави члени Європейського Союзу приймають на себе найвищі колективні зобов'язання по переселенню. Це найбільший внесок ЄС в зусилля по переселенню в усьому світі, і ми сподіваємося, що більше країн наслідуватимуть його приклад і візьмуть на себе більш високі зобов'язання щодо задоволення зростаючих потреб. Разом ми зможемо створити стійкі, ефективні і безпечні системи і забезпечити захист найбільш вразливих людей в світі.» [8].

Розміщення мігрантів у ЄС має відбуватися згідно з принципом ООН про першочергову допомогу найбільш уразливим верствам населення. Туреччина, у свою чергу, взяла на себе зобов'язання закрити морську переправу та сухопутні шляхи для нелегальної міграції. ЄС, у свою чергу, сприятиме ослабленню візового режиму для громадян Туреччини та надає додаткові кошти для реалізації вказаної угоди [4, с. 215]. Унаслідок таких дій ЄС, згідно офіційної інформації ООН кількість нелегальний мігрантів починаючи з 2017 року та до сьогодення зменшилась у 10 разів у порівнянні з 2015 роком [5].

Таким чином керівництво ЄС спільними зусиллями частково вирішило проблему напливу нелегальних мігрантів, але поза увагою залишається проблема мігрантів, які вже перебувають та проживають на території тієї або іншої держави-члена ЄС. Таке проживання мігрантів в ЄС несе в собі багато прихованих загроз. Зокрема, мова йде про:

- зміни у демографічній структурі населення;

- соціальні проблеми, що можуть спричинити соціальний вибух, який може згодом перерости у серйозні сутички та конфлікти в європейських державах;

- загострення конкуренції на місцевих ринках праці;

- трансформації норм поведінки в суспільстві, нав'язування представниками інших етнічних груп та національностей своїх стереотипів та шаблонів поведінки громадянам ЄС, які часто можуть бути неприйнятними для європейського етносу;

- потенційну загрозу маргіналізації і криміналізації суспільства, що можуть передумовою до поширення екстремізму та тероризму на європейському континенті [6].

Висновок

міграція європейський союз шенгенський

Ці та інші загрози спричинили різке загострення загальної міграційної ситуації в Європі, адже політика країн-членів у відношенні до мігрантів була досить лояльною. Жодні вимоги стосовно інтеграції мігрантів (знання мови, легального місця працевлаштування) не висувались. Унаслідок чого більшість мігрантів не повністю соціалізувались в тій або іншій країні ЄС, це свідчить про «внутрішню» кризу мігрантів в ЄЄ.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямку. Результати проведеного дослідження свідчать, що ЄС в цілому доброзичливо ставиться до міграційних рухів, проте реальною проблемою та загрозою є саме питання нелегальної міграції, яку слід вирішувати завдяки спільній та злагодженій політиці ЄС, бо саме в такий спосіб є реальна можливість зменшити потік нелегальної міграції до держав-членів ЄС. Однак, досі потребує ґрунтовного підходу та залишається невирішеною проблема інтеграції тих мігрантів, які вже проживають на території ЄС.

Список використаних джерел

1. Малиновська О.А. Міграційна криза в Європі: пошуки шляхів розв'язання та наслідки для України. Стратегічні пріоритети. 2016. № 3. С. 104-11.

2. Чуєнко В. Європейська криза біженства: причини формування. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. №43. С. 211-215.

3. Солодько А., Фітісова А. Міграційна криза в ЄС: статистика та аналіз політики. Cedos аналітичний центр. URL: https://cedos.org.ua/uk/migration/mihratsiina-kryza-v-yesstatystyka-ta-analiz-polityky (дата звернення: 25.11.2020)

4. Чуєнко В. Європейська криза біженців як найактуальніша проблема Європейського Союзу. Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2016. С. 212-216.

5. Мигранты стали меньше рваться в Европу. Сегодня : веб-сайт. URL: https://www. segodnya.ua/world/europe/migranty-stali-menshe-rvatsya-v-evropu-1102810.html (дата звернення: 25.11.2020).

6. Пак Н. А. Нелегальна міграція та контроль кордонів у Європейському Союзі. Міжнародні відносини Серія «Політичні науки». 2017. № 14. URL: http://joumals.iir.kiev.ua/ index.php/pol_n/article/view/3087 (дата звернення: 25.11.2020)

7. Галан О.В. Правове регулювання простору свободи, безпеки і справедливості ЄС. Право Європейського Союзу: основи теорії: підручник / [Т.М. Анакіна, Т.В. Комарова, О.Я. Трагнюк, І.В. Яковюк та ін]; за заг. ред. І.В. Яковюка. Харків: Право, 2019. 360 с.

8. Neuansiedlung: Die EU-Mitgliedstaaten sagen fьr 2020 mehr als 30 000 Plдtze zu: вебсайт. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/de/ip_19_6794

Размещено на Allbest.ru