Забезпечення прав осіб на вільну ґендерну самоідентифікацію як природного права: теоретичні засади та практика Європейського Суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення прав осіб на вільну ґендерну самоідентифікацію як природного права: теоретичні засади та практика Європейського Суду з прав людини

Юринець Ю.Л.,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри конституційного і адміністративного права Національного авіаційного університету

Кудра І.А.,

студентка юридичного факультету Національного авіаційного університету

Розглядаються витоки нетрадиційної сексуальної орієнтації осіб, природна сутність права на ґендерну самоідентифікацію та позицію Європейського суду з прав людини у сфері захисту вказаних прав осіб. Зазначається, що ця проблема залишається досить актуальною в Україні. За рейтингом дотримання рівноправності щодо представників ЛГБТ-спільноти Україна опинилася на найнижчому місці серед 49 європейських держав. Наголошується, що конституційне визнання України правовою державою (стаття 1 Конституції) означає, що в Україні основою сучасного правоустрою на конституційному рівні закріплено природне право і суспільний договір, оскільки теорія правової держави є здобутком європейських природно-правових (а не позитивних) шкіл, отже, наскрізь пронизана вимогами природного права. У цьому сенсі важливо підкреслити, що на даний час є загальновизнаним, що особливості сексуальної орієнтації людини визначаються її внутрішньою природою, а не "неправильним" вихованням. Різні теорії пов'язують ці природні властивості з генетичними особливостями, особливостями будови та/або функціонування головного мозку, впливом андрогенів під час внутрішньоутробного розвитку, можливо, комбінацією цих причин, але в будь-якому разі природними властивостями. Отже, виходячи з викладеного, право на ґендерну самоідентифікацію є природним правом людини. Це право повинно забезпечуватися законом і підтримуватися державою в усіх сферах життя кожного громадянина. Європейський суд з прав людини звертався до теми гарантій прав для лГБТ-спільнот і кожної особи окремо як мінімум двічі (справи "Жданов та інші проти Росії" та "Алексєєв проти Росії"). Під час розгляду скарг осіб ЛГБТ, як і правозахисників, які опікуються особами ЛГБТ, та їх громадських організацій Європейський суд з прав людини розглядає порушення прав таких осіб на вільну ґендерну самоідентифікацію як порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (заборона дискримінації), а в разі порушення прав щодо проведення масових заходів на захист прав ЛГБТ - як порушення статті 11 Конвенції (свобода зібрань на об'єднань). сексуальний право гендерний

Ключові слова: права людини, ЛГБТ-спільноти, дискримінація, гендерна ідентичність, Європейський суд з прав людини.

Abstract

The origins of unconventional sexual orientation of persons, the natural essence of the right to gender self-identification and the position of the European Court of Human Rights in the protection of these rights are examined. It is noted that this problem remains quite urgent in Ukraine. In terms of equality of rights of LGBT people, Ukraine takes the lowest place among 49 European countries. It is emphasized that the constitutional recognition of Ukraine as a state of law (Article 1 of the Constitution) means that in Ukraine the basis of modern law-making at the constitutional level is enshrined in the natural law and social contract, since the theory state of law is the achievement of European natural law (and not positive) schools, accordingly, it is permeated with the requirements of natural law. In this sense, it is important to emphasize that it is now generally accepted that the peculiarities of a person's sexual orientation are determined by his or her internal nature, and not by "improper" upbringing. Various theories associate these natural traits with genetic traits, features of the structure and/or functioning of the brain, androgen exposure during intrauterine development, possibly a combination of these causes, but in any case natural traits. Therefore, based on the above, the right to gender self-identification is a natural human right. This right must be guaranteed by law and supported by the state in all spheres of life of every citizen. The European Court of Human Rights addressed the topic of rights guarantees for the lGBt communities and each individual at least twice (the cases of "Zhdanov and Others v. Russia" and "Alekseev v. Russia"). Considering complaints filed on behalf of LGBT people, as well as human rights defenders, people who protect the interests of LGBT people and their public organizations, the European Court of Human Rights considers violations of the rights of such persons to free gender self-identification as a violation of Article 14 of the 1950 Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (prohibition of discrimination) and in the case of a violation of the rights to hold mass actions to protect the rights of LGBT people, as a violation of Article 11 of the Convention (freedom of association).

Key words: human rights, LGBT communities, discrimination, gender identity, European Court of Human Rights.

Постановка проблеми. У резолюції 1728 (2010) Парламентської асамблеї Ради Європи (далі - ПАРЄ) від 29 квітня 2010 р. "Дискримінація за сексуальною орієнтацію та статевою ознакою" URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/1086_rez_1728.htm. зазначається, що "транссексуали стикаються із цілою низкою дискримінацій і обмежень їх прав у великій кількості держав- членів Ради Європи <...>". Ця проблема залишається досить актуальною в Україні - унаслідок, на жаль, консервативних поглядів переважної частини українського суспільства щдо питань, пов'язаних із сексуальною ідентичністю [1, с. 305], а також домінування в Україні патріархальної культури та патріархальних стереотипів і цінностей [2, с. 62]. За рейтингом дотримання рівноправності щодо представників ЛГБТ-спільноти Україна опинилася на найнижчому місці серед 49 європейських держав [3, с. 166]. Отже, подальша розробка цієї теми є актуальною.

Стан опрацювання проблематики. Проблема захисту прав лгБТ в юридичній літературі науково розроблена вкрай обмежено [1; 3-10]. Можливо, дається взнаки негативний настрій суспільства щодо цієї тематики та певна сором'язливість потенційних авторів [11]. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із цієї проблематики в Україні також маловідома. Серед робіт правової спрямованості варто виділити статтю А. Шалиганової, яка запропонувала визнати можливість самовизначення особи як представника певної статі окремим немайновим правом - правом на ґендерну ідентичність, що передбачає, зокрема, право управомоченої особи вимагати від інших утримуватися від дій, які порушують це право [10, с. 277]. У згаданій вище резолюції 1728 (2010) ПАРЄ звернула увагу на те, що сексуальна орієнтація є глибинною частиною ідентичності кожної людини. У роботах авторів [11; 12] право осіб на Тендерну ідентичність виводиться з теорії природного права.

Мета статті - з'ясування витоків нетрадиційної сексуальної орієнтації осіб, природної сутності права на Тендерну ідентичність та позицію Європейського суду з прав людини із цієї проблематики. Окремі питання із цієї теми розглядалися авторами в публікаціях [11; 12].

Виклад основного матеріалу дослідження. Процеси трансформації, що відбуваються в Україні, радикально змінили уклад суспільного життя. Відбувається ломка традиційних культурних стереотипів чоловічої та жіночої поведінки, руйнується жорстка поляризація чоловічих і жіночих ролей, що зумовило зміни в Тендерній ідентичності як особистісному утворенні, що безпосередньо пов'язано з усвідомленням і переживанням себе як представника певної статі [13, с. 128-129]. Тому сьогодні досить актуальним стає питання вивчення витоків транс-Тендерності, процесів її формування і впливу на поведінку осіб.

З іншого боку, конституційне визнання України правовою державою (ст. 1 Конституції) означає, що в Україні основою сучасного правоустрою на конституційному рівні закріплено природне право і суспільний договір, оскільки теорія правової держави є здобутком європейських природно-правових (а не позитивних) шкіл, отже, наскрізь пронизана вимогами природного права. Згідно із природним, або невідчужуваним, правом, людина наділена юрисдикцією від природи, вона є приватним законодавцем [14, с. 1].

У цьому сенсі важливо підкреслити, що на даний час є загальновизнаним, що особливості сексуальної орієнтації людини визначаються її внутрішньою природою, а не "неправильним" вихованням. Різні теорії пов'язують ці природні властивості з генетичними особливостями [15], особливостями будови та/або функціонування головного мозку [16-18], впливом андрогенів під час внутрішньоутробного розвитку [19], можливо, комбінацією цих причин [20], але в будь-якому разі природними властивостями.

У фундаментальній монографії [21] доктор медицини F. Мо^ітоге зазначив, що нові теорії, що стосуються функціонування мозку і співвідношення мозку і "психіки", показують, що такі дихотомії, як "природа проти виховання" і "психологічний проти біологічного", майже не мають сенсу, коли розглядаються складні форми людської поведінки. Питання з розряду "природа або виховання" щодо гомосексуальності також є безглуздими. Людська сексуальність, як і наша мовна здатність і вся складна низка здібностей, яку ми називаємо "інтелектом", можна зрозуміти лише як результат складної взаємодії природи і виховання, психології та біології, генів і навколишнього середовища [21, с. 201-202].

У Міжнародних медичних стандартах допомоги тран- сТендерним людям [20] заперечується "перевиховання" особи в бік статі, юридично зафіксованій під час народження. Вказується на те, що медична допомога таким людям може здійснюватися виключно з метою їх пристосування до тієї статі, яка цими людьми відчувається, - аж до операцій із корегування статі. Наголошується, що здоров'я таких людей забезпечується не тільки якісною медичною допомогою, а й соціальним і політичним кліматом, які гарантують терпимість суспільства, рівність

1 повноту прав громадян [20, с. 81]. Цитується звернення WPATH2 (2010 р.), яке закликає всі країни світу не розглядати Тендерну неконформність як психопатологію. У цьому зверненні підкреслюється, що "прояв Тендерних характеристик (включаючи ідентичність), які відрізняються від типових для статі, встановленої при народженні,

2 Всесвітня професійна асоціація трансТендерного здоров'я є звичним явищем, яке не слід розглядати як патологічне або негативне" [20, с. 85].

У цьому сенсі І. Кон проводить паралелі між гомосексуальною поведінкою людей і тварин. Він зазначає, що факти гомосексуальної поведінки у тваринному світі масові. Канадський учений Брюс Бейджміл (B. Bagemihl, 1999 р.) знайшов, що гомосексуальна поведінка є принаймні у 450 видів тварин, зокрема у ссавців, а про решту ми, можливо, просто не знаємо. До того ж найчастіше це не випадкові одноразові контакти, а стійкі переваги і відносини [21]. Зазначена аналогія юридично визнана та використана, наприклад, у судовій справі "John Geddes Lawrence and Tyron Gamer v. State of Texas" у Верховному суді Сполучених Штатів Америки (далі - США), який скасував кримінальні переслідування за гомосексуальність у 14-ти штатах. Найбільші наукові асоціації США - психіатрична і психологічна, виступаючи як консультанти в судовому процесі, послалися на книгу Б. Бейджміла, стверджуючи поширеність гомосексуальної поведінки в широкому розмаїтті видів тварин URL: https://www.apa.org/about/offices/ogc/amicus/lawrence.pdf: "Гетеросексуальні та гомосексуальні види поведінки є звичайними аспектами людської сексуальності. Обидва вони задокументовані в багатьох різних культурах та історичних епохах, а також у різноманітних видів тварин" ("Heterosexual and homosexual behavior are both normal aspects of human sexuality. Both have been documented in many different human cultures and historical eras, and in a wide variety of animal species"). Саме тому, як правильно зазначається на сайті LUSTRUM, ґендерна ідентичність і сексуальна орієнтація не є вибором URL: http://www.lustmm.com.ua/explainer-lgbt/ (текст - А. Жук)..

Отже, погоджуючись з А. Шалигановою [10], яка запропонувала визнати можливість самовизначення особи як представника певної статі окремим немайновим правом, автори, виходячи із викладеного, додатково доходять висновку, що це право є природним правом людини. Це право повинно забезпечуватися законом і підтримуватися державою в усіх сферах життя кожного громадянина [6; 11].

ЄСПл звертався до теми гарантій прав для лгБТ- спільнот і кожної особи окремо як мінімум двічі. Так, справа "Жданов та інші проти Росії" (заяви № № 12200/08, 35949/11 та 58282/12) стосувалася відмови органів влади зареєструвати організації, створені для просування та захисту прав лгБТ у Росії. У рішенні від 16 липня 2019 р. у цій справі ЄСПЛ одностайно встановив порушення ст. 6 § 1 (доступ до суду) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.; порушення ст. 11 (свобода асоціації); порушення ст. 14 (заборона дискримінації) разом зі ст. 11. Суд виявив, зокрема, що вирішальною підставою для відмови в реєстрації організацій-заявників було те, що вони просували права лгБТ. ця підстава не могла бути розумно або об'єктивно обґрунтованою і, крім того, вона становила дискримінацію на підставі сексуальної орієнтації URL: https://www.echr.com.ua/translation/sprava-zhdanov-ta-inshi-proti-rosi% d1%97-pres-reliz/..

Порушенням ст. 6 Конвенції ЄСПл визнав той факт, що російські суди необґрунтовано відмовили заявникові в розгляді його апеляції на рішення суду попередньої інстанції про підтримку відмови в реєстрації організації.

Щодо порушення ст. 11 Конвенції ЄСПл вказав, що уряд країни-відповідача не довів, що відмова зареєструвати організації мала законні цілі захисту моралі, національної безпеки та громадської безпеки, а також прав і свободи інших осіб. Єдиною законною метою, висунутою органами влади для втручання, яку Суд уважав доречною за цих обставин, було запобігання ненависті та ворожнечі, які могли призвести до заворушень. Зокрема, органи влади вважали, що більшість росіян не схвалювали гомосексуалізм, тому заявники могли стати жертвами агресії. Проте ЄСПл уважав, що службовими обов'язками органів влади за таких обставин було не лише усунення причини напруженості, але й забезпечення того, щоби групи, які кокурують, були терпимими одна до одної. Крім того, їхній обов'язок уживати розумних і належних заходів для того, щоби надати можливість таким організаціям, як заявники, здійснювати свою діяльність без страху фізичного насильства. Не існувало доказів того, що органи влади вжили будь-яких таких заходів. Натомість вони лише вирішили уникнути ризику заворушень шляхом обмеження свободи об'єднання заявників. Суд не міг визнати, що відмова зареєструвати організації-заявники була "необхідною в демократичному суспільстві", тому мало місце порушення ст. 11.

Щодо порушення ст. 14 Конвенції ЄСПЛ наголосив, що відмінності, засновані суто на сексуальній орієнтації, є неприйнятними відповідно до Європейської конвенції 1950 р. Із рішень судів Росії стало очевидним, що вирішальною підставою для відмови в реєстрації всіх трьох організацій-заявників було те, що вони просували права ЛГБТ. З урахуванням того, що мета організацій-заявників - просування прав ЛГБТ - була вирішальним чинником для відмови в реєстрації, ЄСПл виявив, що вони зазнали різниці у ставленні на підставі сексуальної орієнтації в порушення ст. 14 разом зі ст. 11.

Інша справа, "Алексєєв проти Росії" (заяви № № 12200/08, 35949/11 та 58282/12), стосувалася скарги заявника на те, що його право на свободу мирних зібрань було порушено внаслідок неодноразових заборон на проведення публічних заходів на захист прав гомосексуалістів, організованих ним у 2006, 2007 і 2008 рр. Він також скаржився на відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо стверджуваного порушення його права на свободу зібрань, а також на дискримінацію щодо нього з боку органів влади міста Москви під час розгляду його заявок на проведення заходів.

У рішенні від 21 жовтня 2010 р.6 ЄСПЛ, посилаючись на свою попередню прецедентну практику, наголосив, що не тільки демократія є фундаментальною ознакою європейського публічного порядку, а й Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. була розроблена для просування і підтримки ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Демократія, як підкреслював ЄСПл, є єдиною політичною моделлю, передбаченою в Конвенції, і єдиною, сумісною з нею. Що стосується ознак "демократичного суспільства", то ЄСПЛ надає особливого значення плюралізму, терпимості та свободі думок. У цьому контексті Суд зазначив, що, незважаючи на те, що індивідуальні інтереси повинні іноді підкорятися інтересам групи, демократія не означає лише те, що погляди більшості завжди повинні превалювати: необхідно досягти балансу, який забезпечує справедливе і належне ставлення до меншин і уникає будь-якого зловживання панівним становищем.

Зважаючи на викладене, ЄСПЛ дійшов висновку, що влада Російської Федерації (далі - РФ) не дала адекватної оцінки ризику для безпеки учасників заходів і громадського порядку. Суд наголошує, що якби щоразу ймовірність виникнення напруги і перепалок між ворогуючими групами під час демонстрації була причиною для її заборони, то суспільство втратило б можливості вислуховувати думки, які відмінні від поглядів більшості і сприймаються більшістю як образа, з будь-якого питання. У даній справі Суд не може прийняти твердження влади РФ про те, що ступінь загрози був настільки високим, що потрібно було вжити таких жорстких заходів, як повна заборона, до того ж робити це кожного разу протягом трьох років. Навіть більше, судячи з публічних заяв, зроблених мером Москви, а також зауважень влади РФ, якби ризики безпеки відігравали якусь роль у рішенні органів влади встановити заборону, вони в будь-якому разі були вторинними щодо міркувань суспільної моралі (п. 77).

У п. 80 рішення Суд нагадує, що гарантії ст. 11 Конвенції застосовуються до всіх зборів, крім тих, організатори й учасники яких висловлюють наміри вчинення насильницьких дій або будь-яким іншим чином заперечують основи "демократичного суспільства". Тому завдають шкоди демократії і часто навіть небезпечні для неї будь-які заходи, пов'язані із втручанням у право на свободу зібрань і вираження думки, якими б шокуючими і неприйнятними не здавалися владі окремі погляди або висловлювання (крім випадків заклику до насильства або відкидання демократичних принципів).

Далі Суд зауважує, що було б несумісним із фундаментальними цінностями Конвенції, якби умовою реалізації групою меншини прав, закріплених у Конвенції, було б її прийняття більшістю. У такому разі права групи меншини на свободу релігії, вираження поглядів і зборів були б радше суто теоретичними, ніж застосованими на практиці й ефективними, як того вимагає Конвенція (п. 81).

У цій справі, уважно вивчивши всі наявні в його розпорядженні матеріали, Європейський суд зазначає, що заходи, організовані заявником, не спричинили б таких серйозних розбіжностей, на які вказували власті РФ. Метою ходи і пікетування, як заявлялося в повідомленнях про дані заходи, було просування поваги до прав і свобод людини і заклик до толерантного ставлення до сексуальних меншин. Під час заходів учасники тримали б плакати і робили б заяви через звукопідсилювачі. На жодному етапі не передбачалося, що захід буде супрповоджуватися графічною демонстрацією непристойності (п. 82).

У п. 86 ЄСПЛ зазначив, що мер Москви, чиї заяви, по суті, відтворюються в зауваженнях влади РФ, уважав за необхідне обмежити будь-які згадки про гомосексуальність сферою приватного життя і вигнати геїв і лесбіянок із публічного життя, маючи на увазі, що гомосексуальність є результатом свідомого й антисоціальної вибору. Однак власті РФ були не здатні надати виправдання такого вигнання. У розпорядженні Суду немає наукових доказів або соціологічних даних про те, що просте згадування гомосексуальності або відкриті публічні дебати про соціальний статус сексуальних меншин негативно позначаться на дітях або вразливих дорослих. Навпаки, тільки за допомогою неупередженого і публічного обговорення суспільство може вирішити такі складні питання, як ті, які були порушені в цій справі. Таке обговорення, підкріплене науковими дослідженнями, сприятливо позначилося б на соціальній згуртованості, гарантувавши, що є почутими представники всіх поглядів, включаючи зацікавлених осіб. Це також прояснило б деякі спірні питання, зокрема: чи можна привчити людину до гомосексуальної поведінки або відучити від неї; чи може людина добровільно вибирати або відкидати гомосексуальність Як зазначено вище, на ці питання сучасна наука дає негативну відповідь.. Саме таке обговорення намагався почати заявник у цій справі, і його не можна замінити жодними спонтанно висловленими, обмеженими поглядами чиновників, які вони вважають популярними. У таких обставинах Європейський суд може лише зробити висновок, що рішення органів влади про заборону розглянутих заходів не були засновані на об'єктивній оцінці всіх фактів, що мають значення.

Вищевказані міркування є достатніми для того, щоб Європейський суд зробив висновок, що заборона зазначених заходів, організованих заявником, не відповідала нагальній соціальній потребі, отже, не була необхідною в демократичному суспільстві. Мало місце порушення ст. 11 Конвенції (п. п. 87, 88 рішення).

Заявник також стверджував, що порушено його право на ефективний засіб правого захисту (ст. 13 Конвенції), мотивуючи це тим, що судові процедури, до яких він вдавався, щоб оскаржити заборону на проведення ходи або пікетування, не були ефективним засобом правового захисту, оскільки загальний ліміт часу, наданий законом, не дозволяє ухвалити остаточне рішення до дати розглянутого заходу. Щодо цього у п. п. 99, 100 ЄСПЛ вказав, що в цій справі відповідні закони закріплювали обмеження для заявника часу, протягом якого він повинен був подати повідомлення про проведення заходу. Навпаки, органи влади не були зв'язані жодними юридично закріпленими термінами, що зобов'язували їх винести остаточне рішення до запланованої дати ходи або пікетування. Тому Європейський суд сумнівається, що засіб правового захисту, доступний заявнику в цій справі, маючи характер роst-hос (запізнілий), міг надати адекватний захист у зв'язку з передбачуваними порушеннями Конвенції. Тому Європейський суд доходить висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному внутрішньодержавному засобі правового захисту у зв'язку з його скаргою на порушення його права на свободу зібрань. Отже, Європейський суд робить висновок, що мало місце порушення ст. 13 Конвенції в поєднанні зі ст. 11 Конвенції.

Що стосується скарги заявника на порушення щодо нього ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації), то у п. п. 106-110 рішення ЄСПЛ, пославшись на свою попередню прецедентну практику, вказав, що ст. 14 не є автономною, а має силу лише у зв'язку із правами, що випливають із Конвенції. Ця норма доповнює інші істотні норми Конвенції та протоколів до неї. У неї немає незалежного існування, оскільки вона має наслідки лише у зв'язку з "реалізацією прав і свобод", що охороняються цими нормами.

Сторони сходяться на думці, що факти даної справи підпадають під дію ст. 11 Конвенції. Отже, ст. 14 застосовна до обставин справи.

Суд нагадує, що обставини даної справи є такими, що належить до сфери дії ст. 11 Конвенції (свобода зібрань та об'єднання). Навіть більше, коли відмінність у підходах до сексуальних меншин, що розглядається в даній справі, має місце в такій інтимній і вразливій сфері приватного життя індивіда, Суду повинні бути продемонстровані особливо вагомі причини для виправдання тих обмежень, щодо яких подана скарга. Коли різниця у ставленні пов'язана зі статевою або сексуальною орієнтацією, принцип пропорційності вимагає не тільки того, щоб обрані обмеження загалом підходили для досягнення поставленої мети; необхідно також продемонструвати, що вони були необхідні в даних обставинах. Безсумнівно, якщо причини для розбіжностей у ставленні були засновані суто на сексуальній орієнтації заявника, це розглядалося б як дискримінація відповідно до Конвенції.

ЄСПЛ зазначає, що, як зазначено вище, головною причиною заборони, встановленої щодо заходів, організованих заявником, була незгода представників влади з демонстраціями, які вони вважали пропагандою гомосексуальності. Зокрема, Європейський суд не може ігнорувати тверді особисті переконання, висловлені публічно мером Москви, і незаперечний зв'язок між цими заявами і забороною. У світлі цих висновків Європейський суд також уважає встановленим, що заявник зазнав дискримінації на підставі його сексуальної орієнтації і сексуальної орієнтації інших учасників запланованих заходів. Суд також уважає, що влада РФ не надала жодного виправдання, що оскаржена відмінність була сумісною з нормами Конвенції.

Отже, Європейський суд постановив, що мало місце порушення ст. 14 Конвенції в поєднанні зі ст. 11 Конвенції.

Висновки

Права осіб з нетрадиційною орієнтацією є природним правом, яке має захищатися державою, як і інші права людини. Під час вирішення цього завдання держава не повинна потурати консервативним і клерикальним вимогам та настроям, до того ж це суперечить міжнародним зобов'язанням України. Під час розгляду скарг осіб ЛГБТ, як і правозахисників, які опікуються особами ЛГБТ, Європейський суд з прав людини розглядає порушення прав таких осіб на вільну Тендерну само- ідентифікацію як порушення ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (заборона дискримінації), а в разі порушення прав щодо проведення масових заходів на захист прав ЛГБТ - як порушення ст. 11 Конвенції (свобода зібрань та об'єднань).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ