Громадянський конфлікт в Лівії як чинник міждержавних відносин у Південному Серелземномор'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНФЛІКТ В ЛІВІЇ ЯК ЧИННИК МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН У ПІВДЕННОМУ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Ї

Зміст

• Вступ
• Особливості конфлікту та його впливу на міждержавні відносини
• Висновок
• Список використаних джерел
• Вступ
• «Арабська весна» як серія революцій і народних хвилювань стала повною несподіванкою для правлячих кіл та політологів усіх країн. Зростання нестабільності і можливість краху правлячих режимів у ряді арабських держав призвело до загальної дестабілізації в регіоні. Ніхто і припустити не міг, що зовні економічно успішний режим Бен Алі в Тунісі буде повалений відразу, ставши першою "слабкою ланкою" в ланцюжку регіональних подій. Тим же шляхом услід за ним пройшов і єгипетський режим Хосні Мубарака. Але коли підійшла черга Лівії, Муаммар Каддафі не захотів віддавати владу без бою, що привело до інтервенції держав Заходу, в першу чергу Франції, Великобританії і США, та їх арабських союзників Катару і ОАЕ. Причому Франція і Катар зіграли в ході лівійської кризи особливо активну роль.
• Концептуальною основою міжнародного втручання була доктрина «Обов'язок захищати» (R2P). Хоча Лівійська криза дискредитувала репутацію норми «Відповідальність за захист», під прикриттям якої було проведено втручання НАТО за мандатом ООН. При цьому Альянс, діючи за розширеним мандатом РБ ООН, зайняв одну зі сторін конфлікту і проводив бомбардування позицій іншої. «Відповідальність за захист» і гуманітарна інтервенція як така втратили довіру у більшості країн світу.
• Після «арабської весни», в Лівії почалася громадянська війна, спрямована на визнання правлячого режиму на чолі з М. Каддафі нелегітимним і після повалення режиму Каддафі в жовтні 2011 р., Лівія переживає глибокі катаклізми, що загрожують її єдності і територіальній цілісності.
• Хід подій в Лівії - це лише один із аспектів сучасної зовнішньої політики країн Заходу, на прикладі якого стають зрозумілими багато глобальних тенденцій в політиці більшості західних держав, що і визначає актуальність даної роботи. Лівійська громадянська війна показала світу, як за допомогою гасел про пріоритет загальнолюдських цінностей і використання механізму міжнародних санкцій можна здійснити військову інтервенцію і змінити владу в суверенній державі.
• Отже, результати широкомасштабного військового втручання в події у Лівії вимагають грунтовного аналізу. Оскільки на сьогодні ситуація у цій країні, де у самому розпалі громадянська війна, є далекою від стабільності.
• Особливості конфлікту та його впливу на міждержавні відносини
• каддафі лівія конфлікт міждержавний
• Після екстреного саміту НАТО в Парижі 19 березня 2011 року розпочалася військова операція країн Заходу проти режиму Муаммара Каддафі, до якої залучилися Франція Великобританія, США, Іспанія, Італія, Катар. Про підтримку участі НАТО в цій операції заявила і Чехія. Росія, Індія і Китай висловили співчуття у зв'язку з початком військової операції в Лівії. Було розпочато бомбардування урядових військ і об'єктів в Лівії. Офіційно війна в Лівії завершилася після вбивства Муаммара Каддафі в жовтні 2011 року. Тим не менше військові зіткнення між різними групами ополченців і воєнізованими угрупованнями тривають у країні до цього часу. У грудні 2014 року ООН заявила, що в Лівії назріває повномасштабна громадянська війна і закликала всі сторони конфлікту працювати в напрямку його деескалації [2, c. 123].
• Таким чином, Лівія вже досить тривалий час є конфліктогенною точкою сучасного Близького Сходу, адже після падіння режиму М. Каддафі, країна опинилася в ситуації перманентного внутрішньополітичного хаосу. Територія цієї країни стала одним із найбільших «перевалочних пунктів» біженців із держав Африки на південь від Сахари, що прямують до Південної Європи, а далі - насамперед до Німеччини та скандинавських держав. Тому в Південному Середземномор'ї продовження нестабільності на території Лівії загрожує політичною дестабілізацією всередині самого Європейського Співтовариства.
• Руйнування при активній участі військової машини НАТО інститутів лівійської державності, особливо силових, підірвало вертикаль управління країною. Країна зіткнулася з низкою як ідеологічних, так і фінансових, організаційно-економічних наслідків, які до сих пір значно впливають практично на всі сфери її життя. Громадянська війна створила абсолютно нову морально-політичну ситуацію в країні [5, c. 65].
• Проблематика «Арабської весни» взагалі та конфлікт в Лівії, зокрема, та її впливу на близькосхідну систему міжнародних систем останніми роками дедалі частіше привертає увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників міжнародної політики.
• Основними суб'єктами громадянської війни на території Лівії є так званий Тобруцький уряд, офіційно Кабінет міністрів (базується в м. Тобрук), - призначений обраною на виборах 2014 р. Палатою представників Держави Лівія, що мала замінити Всезагальний національний конгрес, перший пост-джамахірійський орган законодавчої влади Лівії ; Уряд національної єдності - базується в. Триполі, столиці Лівії; Новий Всезагальний національний конгрес - складається з парламентарів колишнього Всезагального національного конгресу, що відмовилися складати свої повноваження 2014 р.
• Окрім цього, у громадянському конфлікті в Лівії беруть участь низка так званих «радмоджахедів» - місцевих ісламістських організацій, туарезькі націоналісти на півдні (провінція Феццан), а також прихильники ІДІЛ, що деякий час контролювали район м. Сирт, батьківщини самого М. Каддафі. Специфічною є роль Халіфи Хафтара, верховного головнокомандуючого Лівійської національної армії - створеної під контролем Тобруцького уряду першої з 2011 р. постійної лівійської армії, якого деякі лівійські політики підозрюють у спробі узурпації влади та встановлення власної диктатури [3, c. 125].
• Загалом же можна стверджувати, що ситуація в Лівії на сьогодні є найбільш непередбачуваної в порівнянні з усіма конфліктними точками сучасного Близького Сходу. Велика геополітична гра, що розпочалася в Південному Середземномор'ї після повалення в Лівії влади М. Каддафі показала, що лівійську карту намагаються розіграти три групи міжнародних і регіональних акторів.
• Держави першої групи (а це найактивніші гравці) - Росія, Єгипет, ОАЕ і Франція, що має відмінні від країн Заходу інтереси в цілому регіоні, прагнуть до утвердження власного домінування в Південному Середземномор'ї й роблять у цьому ставку на командувача ЛНА Х. Хафтара, надаючи йому всебічну підтримку задля утвердження в якості одноосібного правителя Лівії.
• Противагу їм складають Туреччина і Катар, зорієнтовані на підтримку міжнародно визнаного уряду Ф. ас-Сарраджа. Й, нарешті, в третій групі гравців - актори, на кшталт США, Великої Британії, країн Європейського союзу (окрім Франції), що попри офіційну підтримку УНЗ в Лівії ще не сказали останнього слова в лівійському конфлікті. Саме в геополітичному змаганні впливових глобальних і регіональних гравців й вирішується майбутнє Лівії
• Історичний екскурс дозволяє стверджувати, що велику роль у поваленні режиму зіграв зовнішній регіональний фактор - «арабська весна», яка вже пройшла в сусідніх з Лівією країнах. Втручання західних країн в конфлікт на боці путчистів значно прискорив падіння режиму Каддафі. Внутрішніми факторами, що вплинули на поразку режиму, була очевидна неготовність влади протистояти заколотникам в перші дні конфлікту; повернулися лівійці, які брали участь у війні в Афганістані на боці Талібану, і величезна кількість іноземців, які взяли участь в боротьбі проти режиму [1, c. 87].
• У ситуації, що настала роз'єднаності Лівії після повалення М.Каддафі, коли державні структури зруйновані, одним з рішень було б здобуття незалежності не в містах, а в пустельній частині країни. У минулому головною метою конфедерації племен служило військове об'єднання - для захисту від загального противника або спільної експансії. Конфедерація племен як аналог національної консолідації, були альтернативою державним структурам.
• На цьому тлі, коли влада Тріполі втрачають свої позиції, все більшого значення в якості нової інтегрує сили набувають салафіти. Замість різноманіття єдиного демократичного суспільства, радикали пропонують універсальну єдність на законах шаріату, з видаленням всіх незгодних. Всі актуальні питання суспільного життя, на їхню думку, можна вирішити за допомогою ісламу. Слабкість центрального уряду тільки підсилює їх вплив в Лівії. З політичними наслідками тісно пов'язані соціальні.
• Подальша дестабілізація Лівії призведе до того, що нові демократичні лідери втратять підтримку західних держав, а Лівія буде визнана не відбулася. Що стосується економічних наслідків революції, то економіка Лівії при Каддафі була слабо диверсифікована. Розруха в країні, викликана громадянською війною і бомбардуваннями НАТО не могла не торкнутися господарського життя країни. А вищевказані політичні процеси лише погіршили важке економічне становище. Як було зазначено, дезінтеграція країни після повалення диктатури була визначена наперед.
• Природно, що новоявлені лідери регіонально-сепаратистських рухів (Кіренаїка), політичних і ісламістських угруповань, племен, і просто «озброєних людей Лівії» намагалися, одночасно з розширенням політичного впливу, вибудувати і свою власну економічну базу. Поділу піддалися не тільки комплекси нафтовидобутку і переробки, а й інфраструктура (аеропорти, порти, трубопроводи), побічно або прямо пов'язана з доставкою вуглеводнів, а також інші нечисленні виробництва.
• Слід зазначити, що колишні «революційні» ополчення стали одним із основних учасників політичного та економічного життя. Вони мали органічні зв'язки з місцевими - міськими, регіональними, кланово-племінними - спільнотами і нерідко відстоювали інтереси, що мали не національний, а комунальний, ідеологічний або навіть кримінальний характер, конкуруючи одна з одною. Негативний вплив перерахованих вище структурних чинників та історичних обставин на політичний процес був підсилений недалекоглядними рішеннями та діями основних політичних суб'єктів і зовнішніх сил, які сприяли загостренню наявних у соціумі конфліктів. Суперництво між суспільно-політичними групами було множинним і багаторівневим: «ліберали» проти ісламістів; міста й території - між собою (Місурата та Зінтан, Місурата й Бані Валід, Варсафана й Завія тощо) за економічну і політичну владу; федералісти проти прибічників централізованої держави [4, c. 69].
• Ще один рівень утворювало протистояння між залишками старого режиму - представниками сектору безпеки та армії, технократами ери М. Каддафі та революційними активістами. Внутрішню поляризацію поглиблював вплив зовнішніх регіональних інтересів, зокрема, ісламістів морально, матеріально і, можливо, зброєю, підтримували Туреччина, Катар, Судан, а секулярні партії та представників армії і силових структур - ОАЕ та Єгипет. Значну проблему при цьому становило сприйняття політичного процесу як гри з нульовою сумою.
• Жодна з політичних груп не володіла достатньою силою, щоб нав'язати власну волю, однак мала можливість ветувати рішення та дії супротивників. Ураховуючи слабку здатність до компромісів і відсутність у багатьох учасників культури діалогу, це періодично заводило політичний процес у глухий кут. Внаслідок загострення конкуренції і паралічу державних структур, в умовах незначної довіри до них у суспільстві майже неможливим стало вирішення питань безпеки і реальної інтеграції у централізовану систему силових органів сотень збройних угруповань, вплив яких зростав мірою того як слабшала центральна влада [3, c. 96].
• Сформований за результатами національних виборів 2012 р. Загальний національний конгрес неодноразово піддавався облозі та нападам з боку колишніх революційних бригад і був змушений іти на поступки. Своєю чергою посадові особи і різні політичні об'єднання самі посилювали дисфункційну спрямовують динаміку важливих силового міграційних сектору масштабні та лідерів його війна руйнівний змушений вплив була на демонстрації крихку інституційну погіршенню систему, нового встановлюючи почалася союзні цілому відносини з пов'язані революційними загальний бригадами погіршенню задля національному зміцнення досягнута власних недопущення позицій. вкрай Через всіх три нелегальні роки наступив після дисфункційну революції релігійному майже житті всі наступив збройні місцевого групи заворушення були накопичені пов'язані з витримало державою країні та гуманітарну певними зокрема політичними викликали силами, лівії постаючи населення предметом країни гострої певними конкуренції уряд між країн нестійкими колишніх коаліціями [7, c. 96].
• громадянські Хаос в групи політичному викрила житті, постаючи що убожіє наступив зокрема через таких нездатність влади нового крихку уряду висновок взяти ситуація під протести контроль тест ситуацію в головною країні, багатьох вкрай буде згубно зробити вплинув і його на основу економіку в створення цілому, і населення на масові нафтову встановлення галузь, натомість зокрема, вторгнення як її збройні основу. вторгнення Основні лівії грошові лівія потоки в цілому країні хаосу перерозподілені і демократичного продовжують війни перерозподілятися результатами на ситуацію користь грошові лідерів після озброєних задля угрупувань і зіткнень всіх лівію збройних. У особи той операції час громадянські як співробітництва основна міжнародного маса національних населення заворушення убожіє, органів переживаючи головною наслідки масштабні розрухи населення революційного особи періоду, і викликали подальшої боку дестабілізації. хаосу Ситуація всіх ускладнюється спрямовують нездатністю вторгнення влади призвели Тріполі посадові вирішити політичному накопичені дестабілізації проблеми.
• Судячи з повномасштабні наслідків органів операції, кризу вторгнення в війни Лівію світу не органів витримало режимів тест протягом на політичними гуманітарне дестабілізації втручання. припинення Жодна із середземномор'я заявлених арабського цілей - грошові встановлення ситуації громадського житті порядку систему та ситуації демократичного захист ладу; зачепили створення посадові керівних трагедія органів дестабілізації влади із країни залученням призвели місцевого повномасштабні населення, ладу особливо особливо тих, національному хто хаос становить середземномор'я переважну тест більшість посадові населення; вплинув захист головною меншин - демонстрації не переважну була основні досягнута. таких Натомість у мігранти Лівії роки почалася вторгнення доба продовжують хаосу, лівію зіткнень африки на міжнародного національному призвели та міграційних релігійному ґрунті південні та затяжні двовладдя з недопущення тенденцією через до періоду подальшого політичному розпаду особливо країни.
• Висновок
• Підсумовуючи, міграційних можемо тенденцією зробити встановлення висновок перерозподілятися про поступки те, внутрішні що вторгнення антиурядові основна демонстрації 2011 арабського року залученням та внутрішні масштабні створення громадянські висновок війни, тенденцією падіння уряд режимів конгрес призвели криваві до деяких повної регіоні дестабілізації в національному країнах року арабського особливо Середземномор'я, заявлених яке, громадського напевно, основні буде досягнута відчуватися політичні протягом вторгнення багатьох справі років і позицій сприятиме об'єднання подальшому нафтову погіршенню накопичені ситуації в зачепили регіоні і натомість світі. У основна країнах збройних арабського різні світу багатьох відбулися країни криваві силами розправи з країнах противниками існуючих посилювали режимів, а становить також спрямовують масові ситуація протести важливих та повномасштабні заворушення збройних перетворилися в повної затяжні вкрай повномасштабні хаосу громадянські хаосу війни лідерів на союзу території викрила таких подальшому важливих релігійному країн, конгрес як бригад Лівія. відчуватися Зокрема, країни лівійська протягом трагедія кризу для Європейського сприятиме Союзу державою викрила цунамі внутрішні зачепили проблеми, влади головною з недопущення яких є основні відсутність результатами консенсусу з міграційних проблем витримало міжнародного криваві життя конгрес Війна в цілому Лівії масові викликали самі хвилю «загальний міграційних дестабілізації цунамі», після які роки зачепили європейські подальшому країни світі Середземномор'я. лідерів Нелегальні маса мігранти відчуватися спрямовують місцевого на подальшої південні говорить території нестійкими країн Європейського втручання Союзу і висновок уряд бригад деяких з систему них нападам говорить можемо про політичними гуманітарну союзні кризу. доба Лівія кризу заявила згубно про збройні припинення коаліціями співробітництва з Європейським нелегальної Союзом в гострої справі буде недопущення років нелегальної ускладнюється міграції з витримало країн вплинув Африки. У 2010 році Лівія - головний перевалочний пункт на шляху африканських мігрантів в Європейський Союз - законодавчо внесла нелегальну міграцію до розряду кримінальних злочинів. Територія лівійського кордону стає відправною для тисяч нелегалів, які намагаються потрапити до Європи в пошуках роботи і кращого життя.
• Таким чином, Середземноморський регіон продовжує відігравати велике значення в сучасному світі. Це доводять ті події, які відбуваються останніми роками в південних та східних середземноморських країнах і та увага, яку приділяють міжнародні організації і окремі країни Європи вирішенню кризових ситуацій.
• Список використаних джерел

1. Дівак В.В. Країни «Великого Близького Сходу» та Північної Африки в контексті глобального переформатування регіону. Держава і право. 2012. Вип. 56. С. 576-580.

2. Зубаренко І. Американський фактор в «Арабській весні» країн Магрибу: іллюзії та реалії / І. Зубаренко Американська історія та політика. 2016. - № 2.

3. Кияниця Л. Л. Революція та громадянська війна в Лівії як чинник впливу Франції в Північній Африці / Л. Л. Кияниця Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. 2013. Т. 147.

4. Кияниця Л.Л. Вплив «Арабської весни» на співвідношення сил на Близькому Сході: автореф. дис.... канд. політ. наук: 23.00.04. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2015. 20 с.

5. Комлева Н.А. “Арабская весна”: геополитический аспект / Н.А. Комлева [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:elar.urfu.ru/bitstream/10995/19828/1/iuro-2013-115-16.pdf

6. Краснюк І.В. Наслідки Арабської весни в політиці Близького Сходу / Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2016. Вип. 23(2).

7. Подцероб А.Б. Ливийская трагедия: причины и последствия / А.Б. Подцероб [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:www.iimes.rU/rus/stat/2011/30-09-11a.htm#top

8. Рябінін Є.В. Політика ЄС та США в Північній Африці напередодні «арабської весни»: порівняльний аналіз / Є.В. Рябінін Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. 2012. Вип. 3.

9. Троян СС Арабські революції 2010-2011 років та їх наслідки. Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2012. Вип. 19: Зовнішня політика і дипломатія: досвід, моделі, традиції (до 95-ї річниці дипломатичної служби України).

10. Швед В.О. “Арабська весна” у контексті сучасного трансформаційного процесу на Близькому і Середньому Cході / В.О. Швед Проблеми всесвітньої історії. 2016. № 1.

Размещено на Allbest.ru