Кримінально-правова охорона власності за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова охорона власності за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї

Соловйова Аліна Миколаївна

Кандидат юридичних наук, доцент Міністерство юстиції України,

Головний спеціаліст

Анотація

У статті аналіз кримінально-правової охорони власності за законодавством романо-германської правової сім'ї здійснено за такими групами країн: 1) країни романської правової групи; 2) країни німецької правової групи; 3) країни нордичного права; 4) країни Латинської Америки; 5) країни південних і західних слов'ян та країни пострадянського простору, в тому числі країни Балтії. Зроблено висновок, що у цілому поняття і регулювання відповідальності за вказані злочини в країнах романо-германскої правової сім'ї мають багато спільного.

Ключові слова: злочини проти власності, крадіжка, грабіж, розбій, романо-германська правова сім'я, правова система.

Summary

Soloviova Alina,

Doctor of Philosophy (Ph.D.) in Law Associate Professor

Ministry of Justice of Ukraine, Chief Specialist

CRIMINAL LEGAL PROTECTION OF PROPERTY UNDER THE LAW OF THE COUNTRIES OF ROMANO-GERMANIC LEGAL FAMILY

In the article, the analysis of criminal legal protection of property under the legislation of the Roman-Germanic legal family was carried out in the following groups of countries: 1) countries of the Roman legal group; 2) the countries of the German legal group; 3) countries of Nordic law; 4) countries of Latin America; 5) countries of the southern and western Slavs and the post-Soviet countries, including the Baltic states. It is concluded that, in general, the concept and regulation for the specified crimes in the countries of the Romano-German legal family have lots of similarities. кримінальний правовий германський

Key words: crimes against property, theft, robbery, robbery, romano-germanic legal family, legal system.

Постановка проблеми. У час євроінтеграційних процесів, особливої актуальності набувають дослідження порівняльно-правового характеру, особливо дослідження кримінально-правової охорони власності за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї. Необхідність кримінально- правового оформлення євроінтеграційних тенденцій у сфері охорони власності очевидна, однак за своєю природою євроінтеграція - складний та довготривалий процес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз злочинів проти власності здійснювали українські та зарубіжні вчені у різний період часу. Особливо слід відзначити роботи П.П. Андрушка, О.О. Дудорова, А.А. Музики, П.С. Матишевського, М.І. Панова, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка та інших відомих вчених. Питаннями порівняльно-правового аспекту цікавилося чимало науковців, серед яких, особливо слід відзначити ґрунтовні роботи М.І. Хавронюка, С.С. Яценка та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на вагомий внесок вчених у дослідження злочинів проти власності за законодавством України та деяких зарубіжних країн, необхідним є дослідження кримінально-правової охорони власності саме за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї.

Мета даної статті полягає в тому, щоб сформулювати основні положення кримінально-правова охорона власності за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї, дослідити їх з точки зору можливості удосконалення правових норм щодо кримінальної відповідальності за злочини проти власності Кримінального кодексу України.

Виклад основного матеріалу. У межах ро- мано-германської правової сім'ї країни було поділено на групи: 1) країни романської правової групи (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Португалія, Іспанія та інші); 2) країни німецької правової групи (Австрія, Німеччина, Швейцарія та інші); 3) країни нордичної права (Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія); 4) країни Латинської Америки (Чилі, Уругвай, Бразилія, Аргентина, Куба, Гаїті, Болівія, Мексика, Домініканська Республіка, Венесуела); 5) країни південних і західних слов'ян та країни пострадянського простору, в тому числі країни Балтії. Для класифікації країн було застосовано критерії: спільність історичного розвитку, приналежність до певної правової сім'ї, географічний критерій.

Слід зазначити, що окремо у п'ятій групі ро- мано-германської правової сім'ї виділено країни південних і західних слов'ян. Це пов'язано з тим, що у кримінальних законах південних і західних слов'ян існує певна подібність законодавчих конструкцій. Досліджено три групи слов'янських народів, які зараз мають власні держави, серед них: західні слов'яни (Польща, Чехія), східні слов'яни (Україна, Білорусь, Росія), і південні слов'яни (Болгарія, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія). Групу східних слов'ян в результаті особливого історичного розвитку відносять до іншої правової сім'ї. Західні слави (Польща, Чехія) та південні слави (Болгарія, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія) мають національні правові системи, об'єднані спільністю структур, джерел, правових інститутів, понятійно-категоріального апарату юридичної науки.

Крім того, звертаємо увагу, що нами виділено країни нордичного права. Такі країни у науці частіше називають Скандинавськими. Ми обґрунтуємо не точність такої назви. Досліджуючи питання місця Скандинавських країн на правовій мапі світу вчені вказують на безумовну спільність історичного минулого цих країн, розвитку державності і права в них, відмінному від розвитку країн континентальної Європи і Англії. У той же час певний вплив на розвиток правових систем Скандинавських країн надали і романо-германські і англосаксонські правові сім'ї. Тому в цих країнах можна зустріти деякі риси континентального і загального права.

Нордична юридична наука завжди звертала увагу на події на континенті, і в XIX столітті вона безперечно перебувала під впливом. Але тенденція до надмірного концептуалізму та побудови великомасштабних інтегрованих теоретичних систем ніколи насправді не дотримувалася на Півночі. Таким чином, хоча скандинавські правові системи брали участь у правовому розвитку континентальної Європи, вони також зберігали свої місцеві особливості, і виправдовує виокремлення їх у спеціальну нордичну групу [1].

У географічному розумінні Скандинавія означає Скандинавський півострів, який розташований між Атлантичним океаном і Балтийським морем. У такому розумінні лише Норвегія, Швеція і най північніша частина Фінляндії будуть складати Скандинавію. Однак у більш загальному розумінні очевидно, що і Данію можна віднести до Скандинавії, хоча півострів Ютландія є частиною європейського материка. Фінляндія за історією та культурою суворо північна країна. Так само Ірландія і Фарерські острови, які є автономним районом Королівства Данії. Гренландія географічно розглядається як частина американського континенту, а за своєю історією та культурою, у першу чергу є частиною Північного регіону [2, c. 15]. Ґренландія стала Данською колонією у 1814 році, а після прийняття в Данії Конституції 1953 року - частиною Співдружності Королівства.

Основною особливістю групи країн Скандинавії є значна етноспорідненість. Свого часу всі вони перебували під впливом одне одного (династичні союзи, особисті унії, завоювання та залежні території), або позиціонували себе таким чином, що дало змогу створити досить таки гомогенну правову спільноту, з точки зору загальних принципів права. Тим більш цікаве дослідження цієї системи, яка хоч і розвивалась під деяким впливом Європи, проте завжди відрізнялась значною автаркією і самобутністю, і при цьому її результати багато в чому нагадують результати сусідів по правовій карті світу, а багато в чому принципово відрізняються, що дало змогу дослідникам виділити самостійну скандинавську правову систему [3, с. 21].

Цікавим є те, що поняття Скандинавії до тепер ще не визначено однозначно. Частіше до нього включають Швецію, Норвегію, Данію, Ісландію, Фінляндію. Але лише в трьох державах - Норвегії, Швеції та Данії - вчені підтримують таку точку зору. Головним аргументом є мовна спорідненість. Фінляндія та Ісландія не відносять себе до Скандинавії, але приєднуються до більш широкого історико-географічного поняття - Norden (Північ). У літературі для позначення правової сім'ї всіх п'яти держав часто використовують словосполучення (термін) нордичне право. У юридичній літературі часто терміни "скандинавське право" і "нордичне право" використовують як синоніми [4]. На нашу думку, з урахуванням неточностей у найменуванні цих п'яти країн Скандинавськими, пропонуємо підтримати точку зору вчених про можливість більш точного найменування - Нордичні [5] або країни нордичної групи чи країни нордичного права.

Скандинавські країни мають спільні історичні корені. У 1397 році Данія, Норвегія та Швеція об'єдналися в єдину державу під верховною владою датського короля за Кальмарською унією [6, с. 271]. У 1523 році, Данія, Норвегія та Ісландія довгий час знаходилися під централізованим управлінням данської королівської сім'ї. У 1814 році Данія поступилася територію Норвегії Швеції, яка в 1906 році мирним шляхом отримала повну автономію. У 1918 році незалежною державою була проголошена і Ісландія, хоча формально вона перебувала під юрисдикцією датського короля до кінця Другої світової війни [7, с. 72].

У скандинавській юридичній літературі тема класифікації правових систем розглядалася багатьма вченими. Так, Майкл Богдан, професор Лундського університету, у своєму підручнику Komparativ rattskunskap (Comparative Legal Science) [8] підкреслює, що Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія є державами нордичного права, яке належить перш за все до правових систем континентальної Європи, демонструючи набагато більшу схожість з цими системами, ніж ті, що належать до сім'ї загального права (common law) [9]. З іншого боку, Ditlev Tamm, датський професор, підтримав точку зору щодо вживання терміну скандинавського права. Країни (Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія) слід розглядати як країни скандинавського права, окрему правову сім'ю, вказуючи на три ключові фактори: обмежену важливість юридичних формальностей, відсутність сучасних кодифікацій і відсутність впливу римського права [10].

Відповідно до правової традиції європейських держав, Конституція Королівства Іспанії 1978 р. є джерелом кримінального права. Крім того, Іспанія має Карний кодекс з 1848 року. До цього часу кримінальне законодавство цієї країні було дуже заплутаним. Найдавнішим пам'ятником іспанської юриспруденції є так званий "Puero Juzgo" 8 століття. Далі йшла компіляція, опублікована в 1265 році - "Las Siete Partidas", і в 1556 році була видана нова збірка іспанських законів "Recopilacion de las Leyes de Espana". Кримінальний кодекс містив принципи, викладені в цих збірниках, виражені детально та лаконічно; остання збірка 1808 року стала його основою [11, c. 120].

Чинний Кримінальний кодекс Іспанії 1995 року з наступними змінами і доповненнями, складається з трьох частин (книг) [12]: Книга перша - загальні положення, Книга друга - злочин і покарання та книга третя - проступки і покарання.

Тобто Кримінальний кодекс Іспанії передбачає кримінальну відповідальність не лише за злочини, а й за проступки, в тому числі проти власності. Книги в свою чергу поділяються на розділи, підрозділи, глави і статті. Злочини проти власності містяться в Книзі другий у тринадцятому розділі "Злочини проти власності та соціально-економічної діяльності" [13, 14].

У розділі ХІІІ "Злочини проти власності та соціально-економічного порядку" Книги 2 КК Іспанії визначені такі злочини проти власності: дрібна крадіжка (глава І); крадіжка (глава ІІ); вимагання (глава ІІІ); крадіжка і угон засобів пересування (глава ІУ); насильницьке привласнення (глава У);обманне привласнення чужого майна (глава УІ); заподіяння шкоди (глава ІХ); викрадення муніципальної власності, призначеної для соціального чи культурного користування (глава ХІІ); зберігання краденого та аналогічні злочини (глава ХІУ) [15].

Особливість КК Іспанії полягає у формулюванні статей, тому на відміну від КК України, в більшості статей КК Іспанії спочатку в статті вказується санкція за даний злочин і лише, потім вказується диспозиція статті. Так, у статті 236 КК Іспанії зазначено, що дрібна крадіжка карається тюремним ув'язненням на термін від одного року до трьох ро- ків:1) Якщо були викрадені предмети художньої, історичної, культурної чи наукової цінності. 2) Якщо були викрадені предмети першої необхідності або публічного використання, якщо викрадення завдає істотної шкоди або призводить до залишення без засобів для проживання. 3) Якщо існує особлива небезпека, враховуючи цінність викрадених предметів, або завдається шкода особливої тяжкості. 4) Якщо потерпілий або його сім'я ставиться в важке економічне становище або для скоєння крадіжки були використані особисті обставини потерпілого.

Отже, в кримінальному праві Іспанії питанням кваліфікації злочинів проти власності приділяється значна увага. Перелік складів, закріплених у КК Іспанії практично аналогічний складам злочинів проти власності за Кримінальним кодексом України, однак мають місце відмінності. Необхідно акцентувати увагу на якісно іншому підході до визначення поняття "крадіжка" і відмежуванні від суміжних складів (грабіж, розбій, вимагання), на розширеному переліку кваліфікуючих ознак, на особливостях закріплення складу одного злочину, у декількох статтях кодексу.

Вельми широка регламентація відповідальності за злочини проти власності за Кримінальним кодексом Швеції (далі - КК Швеції). КК Швеції, який вступив в силу з 1 січня 1965 р. містить декілька глав, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти власності. Глава 8 має назву - "Про крадіжку, розбій та інші злочини, пов'язані з викраденням майна". У цій главі містяться наступні юридичні конструкції: крадіжки (в тому числі незначні), грабежі, незаконне позбавлення володіння, самовільне відновлення у володінні, незаконне користування електроенергії.

Правова система Данії має самостійний характер і не підпадала під вплив будь-якої з держав. Однак, як справедливо зазначає С.С. Беляєв, у зв'язку з процесами гармонізації в економічних, соціальних та інших відносинах між Скандинавськими державами йде активне зближення їх правових систем і кримінальне право не виняток [16, с. 12]. КК Данії передбачає відповідальність за крадіжку в § 276 Глави 28 "Злочини проти власності" (276-290). Цікаво, що в юридичній літературі часто підчас перекладу з англійської чи датської на російську мову, вчені отримують назву глави 28КК Данії - "Стяжательские преступления" [17, с. 13; 18]. Такий переклад є не зовсім точним. З датської мови назву глави 28 "Formueforbrydelser" науковці Анетт Нергаард Яппе і Карен Вольф-Фредеріксен, за сприяння юридичного радника Ларса Лінденк- роне Петерсен, перекладають англійською як "Offences against property" [19]. Більш точним на українську мову буде переклад - "Злочини проти власності". Відповідно до § 276 будь-яка особа, яка без згоди власника забирає будь-який матеріальний предмет з метою отримання для себе або для інших осіб незаконної вигоди шляхом його привласнення, визнається винною у крадіжці.

Крім того, законодавець криміналізує і крадіжку енергії, зазначаючи що для цілей цієї і наступних статей будь-яку кількість енергії, яка вироблена, збережена або використана для виробництва світла, тепла, потужності або руху або для будь- якої іншої економічної мети, необхідно розглядатися як еквівалент матеріальному предмету. КК також містить Г лаву 29 "Інші злочини проти майна" [20]. Проаналізувавши кримінальні кодекси Литви (ст. 179), Латвії (ст. 182), Молдови (ст. 194), Швейцарії (ст. 142), отримала додаткову аргументації точка зору, що енергія - не є річчю, а тому її не можна "викрасти"; з іншого боку, енергія має справжню економічну вартість, є об'єктом економічного обігу, має товарну форму і вартісне вираження.

У КК Аргентини відповідальність за злочини проти власності передбачена у Розділі VI, який так і називається - "Злочини проти власності" (Delitos Contra La Propiedad). Macagno M. зазначає, що не дивлячись на досить вдалу на перший погляд, назву розділу, на практиці виникає чимало проблем, пов'язаних із розумінням поняття "власність", "майно" [21, c. 6]. Macagno M. зазначає, що слід взяти до уваги те, що Верховный суд Аргентини ототожнює поняття "майно" і "сукупність майнових прав". Відповідно до ст. 17 Конституції Аргентини власність є недоторканою [22]. Виходячи зі змісту ст. 17 Конституції Аргентини захисту підлягає все, що утворює поняття "майно", у тому числі матеріальне та нематеріальне майно [21, c. 6]. На проблему розуміння поняття власності (El concepto de propiedad) звертають увагу також інші вчені [23, c. 4]. Усі точки зору зарубіжних вчених на розуміння власності у кримінальному праві Аргентини можна поділити на три групи: 1) розуміння власності у контексті майна як злочини проти майна (delitos contra el patrimonio) [24, 25, 26] 2) розуміння власності як воно є, тобто як злочини проти власності (delitos contra la propiedad es correcto) [27-29] 3) розуміння власності у соціально-економічному контексті, злочини проти власності та майна (delitos contra la propiedad, el patrimonio o el orden socioeconomico o rubricarse como delitos contra la propiedad y el patrimonio) [30].

Розділ поділено на глави (крадіжка; пограбування; шахрайство та інше обманне привласнення майна; лихварство; банкроти та інші карані боржники; незаконне привласнення; збиток; загальні положення) і статті (статті не мають назв).

Поняття протиправного заволодіння міститься у ст. 162 КК Аргентини. Простий склад злочину полягає у протиправному заволодінні (apoderamiento) 44 повністю або частково чужою рухомої річчю (ст. 162 КК).

Щодо питання кримінально-правової охорони власності за законодавством країн Латинської Америки, необхідно зазначити, що кримінальне законодавство латиноамериканських країн представляє належний захист власності. У цілому поняття і регулювання відповідальності за вказані злочини в країнах Латинської Америки мають багато спільного. Але, за межами регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти власності у країнах Латинської Америки, залишилося таке важливе питання, як обсяг кримінально-правового поняття власності.

У цілому, кримінальні закони країн пострадянського простору побудовані на тих же принципах, що і КК України. Але окремі норми відрізняються конструкцією, ознаками об'єктивної сторони, набором кваліфікуючих ознак.

Законодавець Хорватії розрізняє крадіжку і "розбійницьку" крадіжку (Razbojnicka krada). Під розбійною крадіжкою відповідно до статті 231 слід розуміти випадки, коли злочин було розпочато як крадіжку, але в процесі його здійснення винний з метою збереження викраденого майна використовує силу. Кваліфікованими ознаками розбійницької крадіжки є застосування зброї або інших небезпечних засобів. Особливо кваліфікованим видом "розбійницької" крадіжки є крадіжка, наслідком якої стала смерть людини.

КК України не знає такого злочину проти власності, відповідальність за який передбачена ст. 239 КК Хорватії - зловживання чеками та платіжними картками. Суб'єктом цього злочину є законний власник, тобто, особа, яка на законних підставах отримала кредитну картку, і яка діє всупереч договору про використання платіжних карток. Якщо такі дії вчиняють особи, які юридично не є власниками, та різними шляхами вилучають чужі платіжні картки або підробляють такі, то вони несуть відповідальність за статтею 236 КК Хорватії [31 с.384].

Кримінальний кодекс Словацької Республіки (Закон 300/2005), був прийнятий у 2005 році, набув чинності 1 січня 2006 р. При створенні нового Кримінального кодексу були враховані культурні та правові традиції Словаччини, а також збережені прогресивні і перевірені часом кримінально -правові інститути епохи Чехословаччини. Одночасно в новому законі суворо визначені межі охорони прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних договорів і Конституції Словацької Республіки [32].

У КК Македонії в главі 23 передбачено кримінальну відповідальність за злочини проти власності. Першою традиційно для кримінальних законів держав цієї групи йде стаття, яка передбачає відповідальність за крадіжку (ст. 235 КК). Цей злочин визначається як вилучення рухомого предмета у іншої особи з метою незаконного привласнення. Закон розуміє вилучення, яке є способом переривання фактичної влади над річчю. Ці дії здійснюються проти волі власника [33, с. 49-50]. Предметом викрадення може бути тільки рухоме майно. У зв'язку з цим кримінальний закон має більш широке розуміння рухомості. Важлива фактична мобільність предмета, можливість його забрати, підняти, викорінити т.ін. [33, с. 50].

КК Боснії і Герцеговини знає такий вид злочину проти власності як крадіжка [34, с.209]. Обтяжуючі крадіжку обставини за КК Боснії і Герцеговини [35] схожі з КК Македонії. Кваліфікованими видами крадіжки є: крадіжка поєднана з руйнуванням і проникненням в приміщення, кімнату, сейф, на певну територію тощо; крадіжка здійснена зухвалим способом; крадіжка здійснена особою, яка при собі мала будь-яку зброю або небезпечний предмет; крадіжка під час пожежі, повені або аналогічного стихійного лиха. КК Боснії і Герцеговини розрізняє поняття розбій (ст.289 Razbojnistvo) і розбійницьку крадіжку (ст. 288 Razbojnicka krada). В даному випадку, помічаємо спільність КК Хорватії, КК Македонії, які так само розрізняють поняття розбою і розбійницької крадіжки і не знають поняття грабежу.

В системі кримінального права Республіки Сербія майнові злочини систематизовані в главі 21 "Злочини проти майна" [36]. Відповідно до статті 203 Кримінального кодексу основною формою викрадення є крадіжка, що в залежності від обставин може бути кваліфікованою або привілейованою. Під крадіжкою КК Сербії розуміє вилучення рухомого майна іншої особи з метою його привласнення на свою користь або на користь іншої особи і отримання незаконної матеріальної вигоди.

Стаття 210 Кримінального кодексу Республіки Сербії розрізняє такі злочини цього виду: крадіжка, ухилення від сплати податків і шахрайство. Слід зазначити, що поняття крадіжки у всіх КК південних і західних слов'ян майже тотожні. Відмінність, як правило, полягає в обсязі законодавчого формулювання [36].

У КК Республіки Чорногорія кримінальна відповідальність за різні види викрадення майна передбачена аналогічно КК Республіки Сербії. Зміст статті 246 Кримінального кодексу Республіки Чорногорія тотожний до змісту статті 210 КК Республіки Сербія. Процес вдосконалення Кримінального кодексу Болгарії пройшов кілька етапів. Найбільші реформи Кримінального кодексу після його прийняття в 1968 році здійснено в 1982 р, коли серед іншого був створений новий режим охорони власності, в зв'язку з чим злочини проти соціалістичної власності (глава п'ята КК) і злочини проти особистої власності (глава сьома КК) були об'єднані в одному розділу - п'ятою "Злочини проти власності". Ці зміни ґрунтуються на Конституції Республіки Болгарія 1991 р яка встановила рівний режим для всіх форм власності. Відповідальність за злочини проти власності за КК Болгарії передбачена в розділі п'ятому. Починається глава розділом 1, який встановлює відповідальність за крадіжку. КК Болгарії виділяє такі злочини проти власності: 1) крадіжка; 2) грабіж; 3) привласнення; 4) обман; 5) ви- мога; 6) приховування майна; 7) знищення і пошкодження майна; 8) зловживання довірою (зазначена глава містить вісім відповідних розділів). Під крадіжкою КК Болгарії розуміє вилучення чужої рухомої речі з володіння іншої особи без її згоди, з наміром протизаконного заволодіння нею (ст. 194). Крадіжка має місце і тоді, коли винний має право на частину цієї речі. Поняття "розбій" КК Болгарії не містить. Під грабежем розуміється вилучення чужої рухомої речі з володіння іншої особи з наміром незаконного заволодіння, шляхом застосування насильства, погрози таким насильством, або шляхом попереднього приведення особи до безпорадного стану. А також викрадення, при вчиненні якого винний, будучи захопленим на місці злочину, застосовує насильство або загрозу таким насильством з метою утримання викраденої речі (ст. 198).

Отже, західні слов'яни (Польща, Чехія) та південні слов'яни (Болгарія, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія) мають національні правові системи, об'єднані спільністю структури, джерел, правових інститутів, понятійно-категоріального апарату юридичної науки. У кримінальному законі південних і західних слов'ян існує певна ідентичність законодавчих конструкцій. Слід зазначити, що поняття крадіжки тотожні. Відмінність, як правило, полягає в обсязі законодавчого формулювання. Традиційно дефініція ніяк не виділена лексично або текстуально, проте часто знаходиться в частині першій відповідного параграфа Особливої частини, чим суттєво відрізняється від законодавчих конструкцій КК України, де в частині першій статті Особливої частини як правило наявна така дефініція. Крім того, проведений аналіз дозволив констатувати наявність позитивного досвіду для подальшого вивчення питання вдосконалення норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти власності.

Висновки і пропозиції

Таким чином, щодо питання кримінально-правової охорони власності за законодавством країн романо-германскої правової сім'ї, необхідно зазначити, що кримінальне законодавство країн представляє достатній захист власності. У цілому поняття і регулювання відповідальності за вказані злочини в країнах романо-германскої правової сім'ї мають багато спільного. Крім того, проведений аналіз дозволив констатувати наявність деякого позитивного досвіду для подальшого вивчення питання вдосконалення норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти власності. Завдання системної модернізації (оновлення) кримінального права, в цілому, і кримінально-правової охорони власності вимагають розробки додаткових підходів до розуміння кримінально-правової природи власності, які мають за основу ідеї філософії та економічної теорії, одночасно ґрунтуючись на теоретико-інструментальному аналізі кримінального закону. Сучасні економічні реалії диктують нові підходи в галузі науки кримінального права, що перш за все, викликано необхідністю захищати права людини, в тому числі її власність. Окрім того, на сьогоднішній день в науці кримінального права неможливо пов'язувати власність виключно з предметами матеріального світу, що мають "статус" речей. У попередні історичні періоди предметами злочинів проти власності були фізичні, матеріальні речі. Сьогодні власність також може включати нематеріальні активи. На наш погляд, необхідність перегляду "речової" ознаки власності в доктрині кримінального права, очевидна. Український законодавець вже відносить викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання до злочинів проти власності, тим самим відносячи до таких злочинів також злочини, з нематеріальним предметом. Така обставина є додатковим аргументом щодо переосмислення доктринальних положень кримінально-правової охорони власності. Наприклад, законодавець Данії, який криміналізує і крадіжку енергії, зазначає у тексті самої статті про крадіжку (§ 276), що для цілей цієї і наступних статей будь-яку кількість енергії, яка вироблена, збережена або використана для виробництва світла, тепла, потужності або руху або для будь-якої іншої економічної мети, необхідно розглядатися як еквівалент матеріальному предмету.

Список літератури