Перспективи науково-технологічного розвитку країн-членів Ліги арабських держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЛІГИ АРАБСЬКИХ ДЕРЖАВ

Баллак Емад

аспірант кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Summary

Ballack E.

post-graduate student of the Department of International Business of the Institute of International Relations of Taras Shevchenko National University of Kyiv

SCIENCE AND TECHNOLOGY DEVELOPMENT PERSPECTIVES FOR THE LEAGUE OF ARAB STATES

The article deals with the practice and perspectives of science and technology macroeconomic policy in the League of Arab States (LAS) which implement strategy of large-scale economic diversification and modernization. Reality for the states of Arab region demands specific forms of state-private partnership to achieve significant socio-economic results. Shows that the positive trend is largely contributed not only to the high hydrocarbon prices on the world market, but diversification of the national economies, its modernization, the expansion of foreign trade. The LAS' states experience proves that management of national market can't be effective without consolidated sectors with state participation. Private sector development, the growth of domestic consumer demand, the success of regional economic integration provide a high effects for the priorities of science and technology policy. The article suggests a number of practical considerations and appropriate measures for the formation of a more rational structure of LAS' science and technology policy.

Key words: Arab region, oil exporting countries, economic diversification, prediction scenario, priorities of development, regional integration block, state-private partnership, inter-Arab trade.

Анотація

У статті розглянута практика та перспективи науково-технологічної макроекономічної політики країн Ліги Арабських Держав, які розробляють стратегії диверсифікації економіки та її довгострокової модернізації. Реалії для країн арабського регіону потребують особливих форм приватно-державного партнерства для досягнення вагомих соціально-економічних результатів. Доведено, що позитивній динаміці у значній мірі сприяли не лише високі ціни на вуглеводневу сировину на світовому ринку, але й диверсифікація національних економік, їх модернізація, розвиток зовнішньої торгівлі. Досвід країн ЛАД свідчить, що регулювання національного ринку не може бути ефективним без консолідованих секторів з державною участю. Розвиток приватного сектору, зростання внутрішнього споживчого попиту, успіхи регіональної економічної інтеграції забезпечують реалізацію пріоритетів науково-технологічної політики. У статті запропонована низка практичних міркувань та доцільних заходів по формуванню більш раціональної конструкції науково-технологічної політики країн ЛАД.

Ключові слова: арабський регіон, країни-нафтоекспортери, диверсифікація економіки, прогнозний сценарій, пріоритети розвитку, регіональне інтеграційне угруповання, державно-приватне партнерство, міжарабська торгівля.

Постановка проблеми

На початку ХХІ сторіччя одним з основних чинників процесу трансформації світової економіки є глобалізація інтеграційних процесів. Рушійними силами формування сучасної глобальної виробничої мережі світового ринку виступають як новітні технології у галузях і сферах сектору добування і транспортування вуглеводнів, що трансформують систему міжнародного поділу праці, стимулюють швидке зростання номенклатури і різноманіття продуктів і послуг економіки, так і об'єктивна географічна спеціалізація та міжнародна фрагментація спільних виробничих процесів країн-експортерів сировинної продукції. Умови пов'язані із тим, продемонструвати країні сталі темпи економічного зростання або ж залишатися на периферії світового господарства залежить від вибору - інтеграція у глобальні, регіональні та двосторонні ланцюги створення доданої вартості чи участь у мережах висхідних сировинних товарів. Сьогодні використання арабськими країнами-членами Ліги арабських держав (ЛАД) переваг регуляторної кооперації на основі участі у міжнародних галузевих економічних союзах, міжрегіональних угрупованнях, мегарегіональних об'єднаннях - це шанс реалізувати якісну зміну у формах економічної інтеграції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості економічного розвитку арабських країн-членів ЛАД перебувають у фокусі уваги таких дослідників, як Р. Бертон, В. Білозубенко, Ю. Бочарова, П. Густарін, Г. Дігері, П. Дікен, О. Іващенко, Ф. Клермон, Р. Кокс, О. Маслов, Н. Резнікова, Е. Сміт, Дж. Стігліц, У. Ханнерз та інші. Разом з тим залишається невирішеною низка наукових завдань щодо дослідження участі цих країн у процесах глобального науково-технологічного розвитку та пов'язаної з ними міжнародної економічної інтеграції: тенденції розвитку регіональних та трансрегіональних інтеграційних процесів за участю держав арабського регіону, забезпечення координації _14 економічних політик у контексті інноваційного розвитку та взаємодії.

Мета та завдання статті полягають в аналізі особливостей сучасного науково-технологічного розвитку країн-членів ЛАД під кутом зору поглиблення інтеграційних ініціатив арабського регіону в умовах глобалізації світових інноваційних мереж.

Виклад основного матеріалу дослідження

В 2014 р. Рада міністрів вищої освіти та наукових досліджень ЛАД на XIV Конгресі у Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) прийняла «Арабську стратегію розвитку науки, технологій та інновацій», в основі якої лежать три основні ідеї: академічна освіта у галузях науки і техніки, розвиток НДДКР, регіональне та міжнародне науково-технологічне співробітництво. Один із ключових об'єктів стратегії - це подальше залучення приватного сектору у регіональну і міждисциплінарну кооперацію з метою підвищення цінності досліджень для економічного розвитку і оптимального використання доступних інформаційно-консультаційних послуг. Донедавна політика у сфері науково-технологічних інновацій (НТІ) у арабських країнах не могла ефективно виконувати функцію каталізатора відтворення знань або зростання цінності продуктів і послуг, оскільки до розвитку НДДКР не залучався приватний сектор. Незважаючи на численні дискусії про переорієнтацію системи освіти убік інновацій і підприємництва, реальних дій урядів ЛАД щодо цього у арабському регіоні було недостатньо ( за винятком реформ вищої освіти, здійснених у Єгипті і Тунісі).

Стратегія визначає наступні напрями співробітництва:

• розвиток та управління водними ресурсами;

• виробництво атомної енергії та її застосування у сферах промисловості, сільського господарства, матеріалознавства, охорони здоров'я і навколишнього середовища;

• поновлювані джерела енергії: гідро-, геліо-, вітрова енергія та енергетична сировина із біомаси;

• нафта, газ і нафтохімічна промисловість;

• нові матеріали;

• електроніка;

• інформаційні технології;

• використання здобутків космічної науки у: навігаційних системах, метеорології, іригації, моніторингу навколишнього середовища, управлінні ризиками стихійних лих, міському плануванні і т. д.;

• використання здобутків нанотехнологій у: сфері охорони здоров'я і фармацевтиці, харчовій промисловості, екології, опрісненні, енергетиці і т. д.;

• сільське господарство, тваринництво і рибальство;

• промисловість і виробництво;

• зміна клімату та її вплив на сільське господарство;

• охорона здоров'я і біотехнології;

* технології майбутнього: біоінформатика, нанобіотехнології і т. д. [1].

У зв'язку із цим, цікавою є покраїна спеціалізація, що склалася у арабському регіоні за останнє десятиліття: Туніс і Королівство Саудівська Аравія (КСА) лідирують у сфері електроніки; Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) інвестують значні кошти у космічні технології; у сфері поновлюваних джерел енергії лідером є Марокко; Алжир, Єгипет, Йорданія, і Туніс разом активно розвивають геліо- та вітрову енергетику; Марокко і Судан є лідерами у області використання енергетичної сировини з біомаси, що може бути корисним іншим арабським країнам, зацікавленим у розвитку цієї сфери, включаючи Йорданію, Лівію, КСА, Судан і ОАЕ. У цілому, згідно з рейтингом країн світу за індексом інновацій 2017 р., що охоплює 127 держав, ОАЕ займають 35 місце (індекс - 43,24), Катар - 49 (37,90), КСА - 55 (36,17), Кувейт - 56 (36,10), Бахрейн - 66 (34,53), Марокко - 72 (32,72), Туніс - 74 (32,30), Оман - 77 (31,83), Ліван - 81 (30,64), Йорданія - 83 (30,52), Алжир - 108 (24,34). У багатьох арабських державах основні витрати на НДДКР здійснюється через державний бюджет і сектор вищої освіти, а приватний сектор відіграє незначну роль або зовсім не бере участі в організації дослідницької діяльності. У Єгипті, наприклад, згідно оцінок Академії наукових досліджень і технології, внесок приватного сектору у витрати країни на дослідження становить приблизно 5%. Йорданія, Марокко, Оман, Катар, Туніс і ОАЕ є винятком із цього правила: згідно даних Статистичного інституту ЮНЕСКО, приватний сектор формує одну третину НДДКР у Йорданії, 30% - у Марокко, 26% - у Катарі, 24% - у Омані, 20% - у Тунісі, 29% - в ОАЕ [2].

Алжир ще у 2008 р. прийняв план по оптимізації своєї національної інноваційної системи, в основі якого лежала реорганізацію науки паралельно із розвитком інфраструктури, людських ресурсів та досліджень, а також зростання наукового співробітництва та фінансування (так, у 2005 р. Алжир виділяв лише 0,07% ВВП на НДДКР, що вказує на досить низьку інтенсивність НДДКР у роки, що передували прийняттю плану). Незважаючи на те, що Алжир - третя у Африці країна по видобутку нафти і десята у світі по видобутку природного газу, розвідані запаси газу у країні, згідно даних Статистичного огляду світової енергетики «British Petroleum», можуть бути вичерпані протягом півстоліття [3]. У 2015 р., згідно Програми з поновлюваної енергії та енергетичної ефективності, Алжир розпочав реалізацію 60 «сонячних» і «вітрових» проектів, мета яких полягає у тому, щоб 40% електроенергії для національного споживання до 2030 р. було одержано з використанням поновлюваних джерел енергії. Сьогодні Алжир активно співпрацює з ЄС у сфері використання технологій як для викопного палива, так і поновлюваних джерел енергії [4; 5].

Наразі у Бахрейні найменші резерви вуглеводнів серед усіх країн Перської затоки (експлуатується єдине материкове родовище, резервів газу у Бахрейні, за розрахунками, повинно вистачити на 27 років), а основна маса державних доходів надходить від участі у офшорній діяльності (офшорна зона керується КСА). Концепція економічного розвитку Бахрейну до 2030 р. базується на переході від економіки, побудованої на нафті, до ефективної і конкурентоспроможної на світовому ринку економіки. Крім міністерства освіти і Ради по вищій освіті існують два основні центри активності у сфері НТІ - це Університет Бахрейну, що витрачає щорічно близько 11 млн. дол. США на дослідження і Центр стратегічних, міжнародних і енергетичних досліджень Бахрейну. У 2013 р. розпочав роботу Бахрейнський науковий центр як інтерактивна освітня платформа, а в 2014 р. - Національне агентство з космічних наук, яке функціоную на основі міжнародних угод, таких як Договір по космосу, Угода про рятування, Конвенція про відповідальність, Конвенція про реєстрацію і Угода про Місяць. Метою Агентства є створення якісної інфраструктури для вивчення космічного простору і планети Земля у контексті розвитку наукової культури і сприяння технологічним інноваціям. За умов, коли доступ до Інтернету різко зріс у всіх державах Перської затоки, Бахрейн посідає перше місце у арабському регіоні з використання і поширення Інтернету - 85% населення (наступними за Бахрейном - ОАЕ і Катар, а на іншому «кінці шкали» - Ірак і Мавританія, у яких сьогодні доступ до Інтер- нету має всього 1 людина із 10).

Згідно з новою Конституцією Єгипту, прийнятою у 2014 р., держава зобов'язана виділяти 1% ВВП на НДДКР «гарантувати свободу наукових досліджень і підтримувати їхні організації як засіб досягнення національної незалежності та побудови наукомісткої економіки, що підтримує дослідників і новаторів» (стаття 23). Протягом десятиліть наука та технології в Єгипті розвивалися централізовано і загалом у державному секторі - НДДКР здійснювалися державними університетами і дослідними центрами, керованими Міністерством вищої освіти, Міністерством наукових досліджень і Вищою радою науково-дослідних центрів та інститутів. Державні витрати на вищу освіту становлять 1% ВВП і це достатній рівень у порівнянні із середнім значенням цього показника - 1,4% у країнах ОЕСР та відповідає 26% від державних витрат загалом на освіту, що близько до середнього значення для країн ОЕСР (24%) [6]. Наразі у Єгипті реалізується план реформи вищої освіти на 2014-2022 рр. вартістю 5,87 млрд. дол. США для підготовки випускників, які будуть задовольняти попит ринку і здатні розвивати наукомістку економіку та буде втілений у два етапи. Згідно із планом держава виділяє як мінімум 4% бюджету на освіту, 2% - на вищу освіту і 1% - на наукові дослідження (статті 19-21 Конституції 2014 р.). Академія наукових досліджень і технології (ASRT) сьогодні виступає як аналітичний центр і координатор дослідницьких програм у країні, організовує середовище для сприяння індустріальним інноваціям та кооперації фірм із університетами і урядовими дослідницькими інститутами, а Єгипетська Наглядова Рада з досліджень, технологій та інновацій здійснює моніторинг і обробляє інформацію щодо інвестицій у НДДКР як з боку державного, так і приватного сектору [7, р. 14].

Будучи ще півтора десятиліття тому регіональним «локомотивом» НДДКР, Ірак розгубив свій вузівський і людський капітал із-за триваючою з 1980 р. війни та наступної еміграції вчених з країни. З 2005 р. ЮНЕСКО розпочала співпрацю з Іраком у розробці Основного плану з науки, технологій та інновацій, який охоплював період з 2011 по 2015 рр. На основі аналізу сильних і слабких сторін різних секторів ЮНЕСКО допомагала Іраку у підготовці Структури і порядку денного дій (2013 р.) для доповнення Національного плану розвитку країни на 2013-2017 рр. і для створення платформи для ефективної політики у сфері НТІ. Одним з результатів був запуск у 2014 р. Іраком свого першого космічного супутника «Tigrissat» з бази на території Російської Федерації для спостереження за піщаними і пиловими бурями у Іраку, моніторингу кліматичних змін, опадів і випарів з поверхні, рослинним покривом і навколишнім середовищем.

В 2015 р. Вища рада з науки і технологій Йорданії визначила п'ять сфер для практичної реалізації національної науково-технічної політики країни: організаційна структура; політичні і законодавчі заходи; інфраструктура сфери НТІ; людські ресурси; середовище НТІ. Аналіз національної інноваційної системи засвідчив, що внесок досліджень у зростання економіки і у вирішення поточних проблем, зокрема, пов'язаних з водними ресурсами, енергетикою і продуктами харчування, недостатній. За 2013-2017 рр. було реалізовано близько 24 проектів орієнтовною вартістю 14 млн. дол. США, що містили у собі перегляд національної політики в сфері організаційних інновацій, розробку схем заохочення для дослідників і винахідників, фінансування технологічних інкубаторів і формування дослідницьких баз даних [8]. Вища рада з науки і технологій була відповідальною за впровадження, розвиток і оцінку всіх 24 проектів разом з відповідними міністерствами. При цьому Технологічний центр «ЕСКЗА» надає допомогу державним і приватним організаціям у одержанні необхідної технічної документації та матеріальних засобів для здійснення НДДКР, а Фонд підтримки наукових досліджень і професійної підготовки стежить за тим, що всі відкриті акціонерні товариства Йорданії або витрачали 1% свого чистого доходу на дослідження та професійну підготовку усередині своїх структур, або платили відповідну суму до Фонду з метою подальшого перерозподілу її на ці ж цілі.

Кувейт був регіональним лідером за показниками розвитку науки, технологій та вищої освіти у 1980-і рр., проте, за останні роки країна не використала декілька вагомих можливостей для здійснення «проривних» проектів значної економічної цінності за умов зростаючої залежності від державного доходу від нафти. Сьогодні у Кувейті крім Міністерства освіти та Міністерства _16 вищої освіти, функціонують ще три основні організації у галузі науки - це Кувейтський фонд розвитку науки, Кувейтський інститут наукових досліджень і Кувейтський університет. Наприклад, якщо Кувейтський фонд розвитку науки розробляє плани по мобілізації фінансових і людських ресурсів з метою мотивації розвитку сфери НТІ як у державному, так і у приватному секторах, то Технологічний парк Кувейтського університету має більш комерційну спрямованість - фінансує винаходи і конверсійні технології у контексті взаємодії ланцюгів «винахід-промисловість» і «патентування-збут» [9].

Незважаючи на існування сьогодні у Лівані одного державного та більш ніж 50 приватних університетів, «левова частка» досліджень здійснюється лише трьома організаціями: Ліванським університетом, Університетом Сент-Джозефа і Американським університетом у Бейруті у співробітництві з Національною радою з наукових досліджень (НРНД) і Ліванським сільськогосподарським дослідницьким інститутом. Оскільки у Лівані відсутнє міністерство, відповідальне за національну нормотворчу діяльність у галузі науки і технологій, НРНД вважається основною керівною організацією у сфері науки і консультантом уряду у цій сфері, ініціює, заохочує та координує дослідницькі проекти. Вона також відповідає за управління діяльністю Центра геофізики, Центра науки про море, Центра дистанційного зондування, Ліванської комісії з атомної енергетики, Ліванського центру збереження енергії. Останній успішно розробив і здійснив Національний план з енергетичної ефективності 2011-2015 рр. - стратегію розвитку поновлюваної енергії і створення так званих «екобудинків» для країни, яка залежить від імпорту енергії на 95% від своїх потреб. Фактично, Національний план це «ліванська версія» Арабських рекомендацій з енергетичної ефективності, розроблених ЛАД, що базується на 14 національних ініціативах, покликаних допомогти Лівану досягти мети - до 2020 р. сформувати 12% частку поновлюваної енергії у енергобалансі країни.

Сьогодні в Лівії нафтовий сектор офіційно контролюється Національною нафтовою корпорацією, яка подібна до міністерства, одночасно також є регуляторним органом і державною компанією. Протягом останніх десяти років видобуток корисних копалин становить у середньому 65% ВВП і 94% річного національного доходу. Наразі у Лівії працює приблизно 2 млн. іноземних робітників (більшість із яких «нелегали»), 83% працівників працюють на державних підприємствах. У 2012 р. був засновано національний комітет з метою фінансування національної інноваційної системи та створено Лівійське агентство з досліджень, науки в технологій для взаємодії з усіма секторами економіки. Комітет підготував у 2014 р. проект Національної стратегії з науки, технологій та інновацій, у якому позначено декілька довгострокових цілей, таких як підвищення витрат на НДДКР до 2,5% ВВП до 2040 р., заснування професійних центрів підвищення кваліфікації, бізнес-інкубаторів, спеціальних економічних зон і технологічних парків, а також створення інформаційної бази даних для НТІ. Наука і технології визначені як пріоритетні для забезпечення довгострокового економічного розвитку та безпеки країни, а НДДКР - як вирішальний чинник участі Лівії у системі міжнародного відтворення знань і розвитку технологічних можливостей країни на основі інвестицій у такі сфери як сонячна енергетика та органічне сільське господарство [10].

Особливістю сучасного розвитку економіки Марокко є те, що, незважаючи на значні зусилля по її диверсифікації, вона продовжує орієнтуватися на продукти з низькою доданою вартістю (вони по-колишньому становлять 70% вироблених товарів і 80% експорту), а 41% робочої сили країни є не- кваліфікованою. Однією із вагомих причин того, що безробіття у країні останні роки залишається на відносно високому рівні (понад 9%), є суттєве зменшення конкурентоспроможності країни у деяких традиційних сферах економіки (так, наприклад, Марокко втратило власну частку європейського ринку одягу і взуття завдяки жорсткої міжнародної конкуренції, зокрема, з Азії). У 2015 р. Національний центр наукових і технологічних досліджень (НЦНТД), який стежить за виконанням Національної програми з підтримки галузевих досліджень та визначенням тематики досліджень державних установ і Вища рада з освіти і науки розпочали реалізацію Концепції розвитку освіти у Марокко на 2015-2030 рр. Оскільки поліпшення якості освіти повинно здійснюватися паралельно із зростанням інвестування НДДКР, у Концепції передбачено створення інтегрованої національної інноваційної системи, за якої частка бюджетного фінансування у ВВП збільшиться «до 1% найближчим часом, 1,5% - до 2025 р. і 2,5% - до 2030 р.». Сьогодні у інвестуванні НДДКР беруть участь два фонди: «Intilak» для інноваційних стартапів та «Tatwir» для промислових підприємств і асоціацій. НЦНТД підтримує дослідження у сфері нових технологій і розвитку «інноваційних міст» у мм. Фесі, Рабаті та Марракеші, а ввівши у експлуатацію (2014 р.) найбільшу на континенті вітрову електростанцію у м. Тарфаї та найбільшу у світі сонячну електростанцію у м. Уарзазаті Марокко планує до 2020 р. перетворитися у лідера з використання поновлюваних джерел енергії в Африці, що повинно компенсувати дефіцит вуглеводнів у країні [11].

Що стосується Оману, в економіці якого вуглеводні становлять 86% національного доходу і 54% ВВП, то у 2015 р. розпочалася реалізація Плану скорочення «нафтового сегменту» у ВВП, мета якого - 9% до 2020 р. шляхом диверсифікації економіки за рахунок розширення секторів сільськогосподарського виробництва, рибальства, туристичного бізнесу, які є складовими урядової Економічної стратегії розвитку Оману до 2020 р.

Крім нафтової і газової промисловості, економіка Катару спеціалізується на нафтохімічній та сталеливарній промисловості і виробництві добрив. У Катарі найвищий у світі ВВП на душу населення і найнижчий у відсоток безробіття - 0,5%. «Національна стратегія Катару до 2030 року» ґрунтується на пошуку оптимального балансу між поточною структурою економіки, що базується на видобутку і експорті нафти і наукомісткою економікою майбутнього, що характеризується інноваціями та підприємництвом, високим рівнем освіти і ефективною віддачою державного сектору. Стратегія передбачає розвиток чотирьох пріоритетних сфер: енергетика, та інформаційно-комунікаційні технології, охорона здоров'я та навколишнє середовище, а з метою переходу до наукомісткої економіки фінансування освіти за рахунок державного бюджету за період 2015-2019 рр. зросте приблизно на 15%. Катарський науково-технологічний парк сьогодні є головним інкубатором технологічного розвитку, комерціалізації досліджень і підтримки підприємництва [12; 13].

Як частина програми дій по переходу до наукомісткої економіки, уряд Королівства Саудівської Аравії (КСА) прийняв у 2014 р. програму будівництва шести нових міст і індустріальних зон, які, як передбачається, до 2020 р. збільшать ВВП держави на 150 млрд. дол. США та створять 1,3 млн. робочих місць. Враховуючи значні обсяги нафтового експорту, КСА продовжує залежати від іноземної робочої сили (згідно даних Міністерства праці, в 2017 р. у приватному секторі працює всього 1,4 млн. саудитів і 8,2 млн. іноземців). Тому сьогодні уряд країни намагається залучати громадян під гаслом «саудизації» до участі у роботі спеціально створених центрів підвищення кваліфікації людських ресурсів та інвестування у сферах інформаційно-комунікаційних технологій, використання науково-технологічних розробок для збереження природних ресурсів і навколишнього середовища. Згідно п'ятирічного «Плану розвитку КСА», прийнятого у 2015 р., на гранти на дослідження, а також на створення дослідних центрів і технологічних інкубаторів у різних університетах виділяється щорічно 240 млн. дол. США. «Місто науки і техніки імені короля Абдулазіза» (KACST) є одночасно як національним Агентством з розвитку науки, так і центром національних лабораторій технологічного інкубатора, сприяючи зв'язкам між дослідницькими університетами, приватним і державним секторами, заохочуючи інновації і використання новітніх технологій з комерційним потенціалом.

Сьогодні для КСА проблема енергозбереження в країні є першочерговою. З одного боку, за умов використання 1/3 добутої у країні нафти для внутрішнього споживання, щорічного зростання потреби в енергії на 7% у результаті підвищення добробуту, збільшення населення та діючих у країні низьких цін на енергоносії, прогнозованому зростанні використання енергії до 2028 р. на 250%, необхідна програма субсидування. З іншого боку - розвиток альтернативної енергетики. У 2010 р. Національна програма енергетичної ефективності (ініційована щу у 2003 р.) була перетворена у постійно діючий Саудівський центр енергетичної ефективності, а у 2015 р. урядом була прийнята «Програма з розвитку сонячної енергетики», яка дозволить до 2025 р. не лише задовольнити потреби країни у електроенергії, а й дозволить її експортувати.

Цільова програма дев'ятого п'ятирічного плану розвитку КСА (2010-2014 рр.) стала основою довгострокової стратегії зростання Саудівської Аравії до 2025 р. Пріоритетом останньої, у контексті переліку механізмів здійснення проекту модернізації і диверсифікації національної економіки, є «необхідність розподілу результатів цього зростання між регіонами країни та різними соціальними групами населення». Крім цього, до найважливіших показників здійснення даного плану віднесені: зменшення розривів у рівнях розвитку між адміністративними регіонами, підготовка сприятливого середовища для здійснення сталого розвитку; рівень державно-приватного партнерства у різних секторах при прискоренні процесу приватизації, у т.ч. залучення приватного сектору до процесів соціального розвитку і соціального забезпечення, підтримки нужденних категорій населення та груп з особливими потребами (соціальний вимір процесу розвитку) [14].

Особливість економічної стратегії КСА полягає у прискореному розвитку приватного сектору економіки (внесок якого у ВВП, за офіційною оцінкою, досягає 57,4 %), при цьому владі вдалося перетворити його як у активного і незалежного партнера держави у різних проектах розвитку, так і у каталізатор капіталовкладень, насамперед, приватних інвестицій. Так, згідно «Стратегії 2025», середні щорічні темпи зростання приватних інвестицій на зазначений період повинні скласти 10,3 % (у той час як державних інвестицій - 8,7 %), а отже їх внесок у ВВП КСА за період реалізації «Стратегії 2025» повинен зрости з 16,3 до 40,2%. Крім цього, заплановане збільшення частки інвестицій у ВВП до 2025 р. до 40 % у порівнянні з 21,4 % у 2004 р. перед початком здійснення «Стратегії 2025». Це свідчить про рішучість уряду здійснити «економічний прорив» у сфері модернізації та змінити колишню господарську структуру країни. Стратегія модернізації спрямована також на підвищення ролі різних ненафтових секторів економіки, що мають конкурентні переваги. Так, внесок у ВВП ненафтових виробничих секторів за період реалізації «Стратегії 2025» повинен зрости з 25,1 % до 32 %, а темп річного зростання вказаних секторів планується підтримувати на рівні 7 %.

Значну роль у економічній диверсифікації економіки КСА надається сфері послуг - фінансові послуги, інформаційні технології та технології зв'язку. Так, річні темпи зростання сфери послуг заплановані на рівні 7,4 %, а частка сфери послуг у ВВП країни повинна зрости з 27 % на початку виконання стратегії до приблизно 36,8 % на момент її завершення. Для нафтового сектору, на відміну від ненафтових секторів економіки, темп зростання був закладений у розмірі 2,5 %, щоб його частка у ВВП КСА зменшилася у 2024 р. згідно затвердженої індикативної стратегії [15, р. 107-109]. Дійсно, останнім часом активізувалися арабські дослідження перспектив формування і розвитку науково-технологічних комплексів у країнах регіону. Так у 2016 р.

_18 відомим аналітичним центром Orient Planet Research вперше була опублікована «Доповідь про арабську економіку знань» [16], у якій відзначається, що в період падіння цін на енергоносії виникли суттєві стимули до диверсифікації регіональної економіки з особливим акцентом на культивування «економіки знань» як альтернативи нафтовій залежності (це підтверджується збільшенням частки інвестицій у сферу НДДКР загалом в усіх країнах ЛАД).

У стратегії розвитку Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) - «Економічне бачення Абу Дабі 2030» - виділено чотири ключові пріоритети:

1) розвиток економіки;

2) соціальний розвиток та розвиток людських ресурсів;

3) розвиток інфраструктури і збереження навколишнього середовища;

4) оптимізація управлінських рішень уряду.

При цьому у соціальному блоці пріоритетів визначається провідна мета - забезпечення повної зайнятості і створення високоякісних сучасних робочих місць для громадян емірату, а також забезпечення найвищих за світовими показниками соціальних умов життя, основ економіки знань і соціальних послуг [17]. Планується до 2030 р. повністю перевести економіку емірату на поновлювані джерела енергії за рахунок впровадження новітніх інновацій, створити конкурентоспроможний приватний сектор за рахунок поліпшення ділового середовища, збільшення інвестицій в економіку (у тому числі в її інфраструктуру), а саме в енергетику, будівництво промислових і комерційних об'єктів, об'єктів транспорту та зв'язку. Концентрація ресурсів і поліпшення управління спрямовані на досягнення середнього річного темпу зростання економіки Абу Дабі на рівні 7 % у період до 2025 р., а згодом - до 6 % у 2030 р. Зростання ненафтової складової ВВП Абу Дабі у ці періоди планується відповідно на рівні 9,5 % і 7,5 %, а загалом частка ненафтових секторів національної економіки зросте з 51 % у 2016 р. до 56 % у 2020 р. і до 64 % у 2030 р. [18].

Економічна політика модернізації здійснюється насамперед в інтересах корінних громадян і забезпечує для них економічні привілеї та гарантії соціального статусу. Основною метою «еміратизації» трудових ресурсів в ОАЕ є збільшення частка громадян ОАЕ у сукупних трудових ресурсах (вона повинна досягти 54 % у продовж реалізації стратегії розвитку) і зростання заробітної плати (сьогодні її місячний середній рівень складає приблизно 3 тис. дол.) [19]. Одночасно створюються максимально привабливі умови для ведення бізнесу і проживання будь-яких іноземних фахівців. Наприклад, ОАЕ у рейтингах Світового банку країн по зручності ведення бізнесу і Всесвітнього економічного форуму з ефективності управління державними фінансами сьогодні займають п'яте і шосте місця відповідно. Підтвердженням основного психологічного закону Дж. Кейнса - чим багатші індивіди, тим більшу частку доходів вони зберігають і меншу споживають - є наступні показники: видатки на споживання (у відсотках до ВВП) країн РСАДПЗ зменшились за останні десять років з 61,15 % до 48,52 %, тобто у 1,26 рази і надалі, за прогнозами, дана тенденція збережеться.

Важко розраховувати на те, що економічне відродження буде проходити рівномірно у всіх країнах арабського регіону. Країни-нафтоекспортери (країни першої групи), продовжуючи курс на диверсифікацію своїх економік, у перспективі збільшать питому вагу секторів експортної спрямованості - хімічної промисловості, металургії, наукомісткої продукції, а також сфери сучасних послуг. Держави другої групи будуть зорієнтовані на виборі спеціалізації з проміж конкурентоспроможних галузей власного диверсифікованого спектру. Країни третьої групи зосередять увагу на імпортозаміщенні та відборі експортних виробництв, конкурентоспроможність яких базується на традиційних національних перевагах у сільському господарстві, рибальстві та видобувній промисловості. У подальшому, у межах регіональних інтеграційних угруповань арабського регіону, на політику їх країн-членів буде впливати так званий «ефект Ванека-Райнерта»: вільна торгівля між державами з різними рівнями розвитку (в умовах прискорення процесу глобалізації) буде призводити до «примусового невілювання» найбільш ефективних промислових секторів найменш ефективних країн [20, с. 282].

Середньостроковий прогноз подальшого науково-технологічного розвитку арабських країн ЛАД базується на наступних напрямах розвитку економічних відносин. По-перше, оскільки в епоху глобалізації поширення якісної освіти, доступної для всіх, здобуває усе більш важливе значення, необхідно забезпечити, як мінімум, загальну середню освіту, пропагувати переваги вищої освіти, запрошувати незалежних експертів для оцінки якості всіх щаблів освіти і т.д. Крім того, необхідно створювати можливості для науково-дослідної роботи через сприяння фундаментальним дослідженням, створення централізованої регіональної творчо- інноваційної мережі, що охоплює суспільний простір арабського регіону, а також отримує підтримку і допомогу від відповідних міжнародних структур.

По-друге, політика урядів арабських країн повинна зосередитися на економічному зростанні у бік високотехнологічного виробництва (за прогнозами, не менш 6-7 % на рік), що дозволить створити тисячі робочих місць, суттєво зменшити рівень безробіття, прискорити прийняття рішень владними структурами щодо диверсифікації і модифікації національної промисловості, скорочення залежності економік від енергоресурсів. А це можливе лише за умови більш активної присутності арабського регіону у «новій економіці», зміцнення системи суспільних стимулів, що підтримує активне застосування знань [21, с. 9].

Щодо прогнозу та оцінки довгострокових економічних перспектив арабських країн ЛАД та можливостей досягнення ними цілей третього етапу перетворень, необхідно зазначити, що роль аравійських нафтоекспортерів у якості одного зі світових фінансових центрів буде зростати. У ключові інвестиційні сектори перетворяться нафтохімічний, металургія, алюмінієва і цементна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, гірничодобувна і харчова промисловість, об'єкти інфраструктури, сфера послуг. Помірковано оптимістичний сцерій - продовження економічних реформ, що розпочалися напередодні «арабської весни» (приватизація, лібералізація ринків капіталу, праці, системи зовнішньоекономічних зв'язків, модернізація фінансових інститутів) - передбачає посилення ролі держави у стимулюванні прогресивних структурних зрушень; поглиблення експортної орієнтації обробної промисловості та послуг; соціальні реформи (переорієнтація гранторієнтованої системи соціального забезпечення на стимулювання участі у виробничій діяльності, а національних систем освіти на задоволення кадрового попиту галузей з підвищеним технологічним рівнем) [22].

Висновки з проведеного дослідження

економіка модернізація інноваційний технологія

У цілому, «Арабська стратегія з розвитку науки, технологій і інновацій» припускає погоджену програму дій, довгострокове фінансування та участь у міжнародному співробітництві за 14 науковими дисциплінами і стратегічними економічними секторами, у тому числі у сфері атомної енергетики, науки про космос і міждисциплінарних технологій, таких як біоінформатика і нанобіотехнології. Однак стратегія не дає відповіді на запитання про участь (частки) окремих країн ЛАГ у фінансуванні реалізації стратегії, що містить портфель орієнтованих на рішення наукових проектів і програм, які відповідають потребам арабського регіону. Так, у деяких країнах (Судан, Сирія, Туніс, Ємен) спостерігається відсутність добре функціонуючої інноваційної системи та підповідної урядової політичної програми, на додаток до слабкої інфраструктури інформаційно-комунікативних технологій, що перешкоджає доступу до інформації і можливостям розширенного відтворення знань.

Незважаючи на те, що держав ЛАД домовилися ще більш ніж 25 років тому підвищити витрати НДДКР до 1% ВВП, жодна арабська країна до цього часу не досяглася цієї мети з низки об'єктивних причин: відносно слабка база кваліфікованих фахівців, вчених-дослідників та інженерів, недостатня кількість студентів вузів, що навчаються з природничо-наукових дисциплін, недостатня організаційна підтримка і наслідки несприятливих політичних і соціальних перспектив для науки. Так статистика свідчить, що пересічний випускник арабського університету залишається безробітним у середньому протягом 2-3 років, перш ніж влаштується на свою першу роботу. Крім того, у віковому відношенні арабський регіон - це один з найбільш «молодих» регіонів світу: у 2017 р. населення арабських країн у віці 14-25 років досягло 52,7%, однак при цьому безробіття серед молоді склало приблизно 50%. Щоб зменшити соціальну напругу і стабілізувати ринок праці, за підрахунками експертів ООН, за період 2014-2020 рр. у країнах ЛАД необхідно створити не менше ніж 60 млн. нових робочих місць, що в умовах сучасних економічних та соціально-політичних реалій, є досить проблематичним [23].

Крім того, для розвитку національних інноваційних систем (крім матеріальної бази, що формується) важливими є нематеріальні чинники та цінності, такі як інформаційна відкритість, верховенство права, нетерпимість до корупції, заохочення ініціативності та енергійності, мотиваційні умови для підприємництва. У цьому контексті необхідно враховувати також наступний аспект: країни з найвищою часткою військових витрат у ВВП перебувають на Близькому Сході. Вирішення політичних проблем і реалізація колективних заходів безпеки у арабському регіоні повинне звільнити державні ресурси, які можуть бути спрямовані на пошук вирішенння поточних соціально-економічних проблем за рахунок інтенсифікації інтеграційної взаємодії у сфері НДДКР, НТІ та наукових досліджень. Для країн-учасниць ЛАД важливо використати можливості поширення інноваційних технологій шляхом розробки масштабних проектів у пріоритетних галузях і сферах, включаючи поновлювані енергетичні системи. Це у свою чергу дозволить створити критичну масу висококваліфікованих спеціалістів-технологів у регіоні, прискорить процес диверсифікації їх економік.

Список літератури

1. UNESCO. Arabian states

2. INSEAD, WIPO, Cornell University: The Global Innovation Index 2017.

3. BP Statistical Review of World Energy 2018.

4. Algerian Energy Stats.

5. Algeria: Gross domestic product (GDP) in cur rent prices from 2012 to 2022 (in billion U.S. dollars)

6. Business Climate Review of Egypt. Investment Policies and Public-Private Partnerships. OECD. 2014. 7.Sector Review of the Implementation of the Labour Force Survey in Egypt. Final report October 2014 / Prepared by Antonio R. Discenza // Egyptian National Statistical Office (CAPMAS) - 29 p.

8.1st Jordan-Spanish Joint Technological Cooperation Call 2018.

9.Kuwait University's Strategic Plan 2013-2017. Kuwait University-Office of Vice President for Planning

10.Strategic Forecast: Libya. 24 June 2016. DANU Strategic Forecasting Group. - Marocco: Country Strategy Paper 2017-2021.

11. How Qatar plans to drive its long-term economic development. World Finence, November 5, 2016.

12. Qatar University Strategy (2018-2022). From Reform to Transformation.

13. Kingdom of Saudi Arabia. Ministry of Economy and Planning. Brief Report of the Ninth Development Plan. 1431/32-1435/36 (2010-2014). - Riyadh, 2009. - p. 19-21.

14. Long Term Strategy for Saudi Economy. Ninth Development Plan. Kingdom of Saudi Arabia. Ministry of Economy and Planning. - Riyadh, 2009 - 56p.

15. The Arab Knowledge Economy Report 2015 - 2016 // Inbusiness.ae, 29.03.2016

16. The Government of Abu Dhabi. «Abu Dhabi Economic Vision 2030», November 2008

17. Charterhouse Salary Guide 2011 - UAE. Middle East - Australia - Europa - Asia // Charterhouse partnership

18. Salary Ranges in the UAE // Ehov: Discover the Expert in You.

20. Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными /Э. Райнерт // - М.: Издательский дом ВШЭ, 2016. - 384 с.

21. Шкваря Л. В. Преобразования в арабских странах ССАГПЗ и некоторые их результаты в XXI веке / Л. В. Шкваря // Управление экономическими системами: электронный научный журнал. - 2015. №7 (79). - С. 7-12.

22. Акимов А., Наумкин В. Перспективы развития ситуации в странах Ближнего Востока до 2020 года / А. Акимов, В. Наумкин // РСМД, 29.04.2013

23. Арабский мир-2018: молодежь разобщена и раздираема противоречиями.

Размещено на Allbest.ru