Своєрідність соціально-економічних і політичних передумов європейської міжнародної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра економічної теорії, обліку та оподаткування

Реферат

з дисципліни “Міжнародна економіка”

на тему: " Своєрідність соціально-економічних і політичних передумов європейської міжнародної інтеграції "

Виконала: студентка МО-21 групи

Будівельного факультету

Сорока Анастасія Миколаївна

Київ-2022

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретично-методичні аспекти європейської інтеграції

1.1 Поняття та зміст європейської інтеграції

1.2 Принципи та аспекти європейських інтеграційних процесів

Розділ ІІ. Причини євроінтеграції, теорії інтеграції та її результати

Розділ ІІІ. Етапи становлення Європейського Союзу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Європейська інтеграція по праву вважається однією з найцікавіших та найскладніших проблем сучасних досліджень. У вітчизняній та зарубіжній літературі склалося кілька основних підходів до вивчення цих питань, але жоден із них не дозволяє однозначно глибоко проаналізувати ідею найважливішого досягнення - Європейського Союзу. Слід зазначити, що хоча аналізу ЄС присвячено чимало фундаментальних наукових робіт, питання вивчення його керівних та ідеологічних принципів досі залишається найбільш дискусійним у сучасній політичній науці.

Сьогодні Європейський Союз є унікальним місцем, де можна спостерігати сталий розвиток як у сфері регіонального співробітництва, так і в рамках глобального світоустрою. Поступове поширення європейських цінностей у світі зумовлене насамперед економічною привабливістю Європейського співтовариства як інтеграційного центру, а також реалізацією

Питання розвитку євроінтеграційних процесів у їхній історичній ретроспективі приділяється велика увага у публікаціях як зарубіжних, а й вітчизняних учених. Зокрема, слід особливо відзначити роботи В. Андрійчука, В. Барановського, В. Копійки, Р. Кривоноса, В. Манжоли, М. Стрежнєвої, Т. Шинкаренка, М. Яковенка.

Розділ І. Теоретично-методичні аспекти європейської інтеграції

1.1 Поняття та зміст європейської інтеграції

Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємопроникнення, в процесі об'єднання окремих частин в єдине ціле. Європейська інтеграція - це процес політичної, економічної ,соціальної та культурної інтеграції європейських держав. Від часу свого заснування Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансових ,економічних і політичних центрів світу.

Інтеграційний процес включає у собі спільний розвиток всіх сфер суспільно-політичного та економічного життя країни. Вважається, що сутність нових явищ не знаходить відображення у понятті «міжнародна кооперація», а сутність інтеграції передбачає формування нової, якісної підсистеми суспільних відносин, формування єдиної системи шляхом перевищення звичайного співробітництва. Якщо проаналізувати основні тези теорії інтеграції, можна сказати, що явище європейської інтеграції не просте, має структурний характер, включає у собі ряд фаз і виявляється у кількох формах. А враховуючи досвід Євросоюзу, можна зробити висновок, що ця думка заслуговує на увагу.

Європейська інтеграція - це модернізаційний напрямок економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.[2]

Міжнародна ситуація на початку 1950-х років призвела до зростання розмов про економічну інтеграцію в Європі. До основних причин європейської інтеграції належать:

- необхідність порозуміння між країнами, особливо між Німеччиною та Францією. Після багатьох років націоналістичних урядів у Європі настав час нової якості європейської політики - час загального функціонування та співіснування всіх народів Європи. Вся справа була в економічному зв'язку між Францією та Німеччиною, яка гарантувала б мир у Європі. Цю думку поділяли, зокрема, члени французького уряду Ж. Моне і Р. Шуман:

- потреба у світі та безпеці. Нова Європа та країни цієї Європи мали зробити так, щоб звірства двох світових воєн більше ніколи не повторилися. Спільне прийняття рішень мало стати бар'єром для нових конфліктів, а тісне політичне та економічне співробітництво мало стати успішним бар'єром для зростаючого комунізму та економічної експансії США в Європі.

- надії на економічний розвиток та процвітання: співпраця в рамках об'єднаної Європи має принести економічну стабільність та процвітання її народам. Формування загального ринку для оптимізації економічної діяльності та розвитку торгівлі на континенті. Загальний ринок також має гарантувати вільне пересування людей, капіталу, товарів та послуг;

- збереження економічної та політичної значущості на міжнародному рівні. Європейці усвідомлювали, що дві світові війни значно послабили позицію європейських країн у світі. Тільки тісна співпраця у цих галузях допомогла б їм повернути втрачену владу.[6]

1.2 Принципи та аспекти європейських інтеграційних процесів

Аналізуючи концепцію та практику інтеграції в ЄС, слід виділити три принципи, сформульовані Жаном Монне та закріплені у з Декларації Шумана. Перший принцип можна сформулювати так: інтеграція це засіб, а не мета. Це означає, що інтеграція є взаємовигідною, а не універсальним рішенням усіх складнощів. Зокрема, вказується, що економічна співпраця між членами нової Європи не є самоціллю, проте найкраще відповідає повсякденним практичним потребам учасників, сприяє підвищенню добробуту народів і водночас менше чіпає чутливих областей, таких як державний суверенітет, національна безпека, оборона та зовнішня політика [3].

Другий принцип виходить із необхідності поступового та обережного інтеграційного руху: від початкових та обмежених форм регіональної інтеграції до складнішихта масштабних; від митного союзу та загального товарного ринку до внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, послуг, капіталу та людей, потім до економічного та валютного союзу та, нарешті, до політичного союзу. У цьому контексті варто наголосити, що еволюційну модель, в якій є поетапні та необмежені рамки загальної концепції інтеграції на шляху до європейської інтеграції, заведено називати «методом Моне».

Третім принципом є теза необхідність адекватного механізму інтеграційних процесів, який, з одного боку, сприймає чинні суперечності як джерело подальшого розвитку інтеграційних процесів, з другого боку, приймає зважені рішення і реалізує їх. Це означає, що Європа не може бути створена одразу або за єдиним планом. Він ґрунтується на конкретних досягненнях, які спочатку ведуть до так званої солідарності де-факто.[4]

Сьогодні економічна сторона європейської інтеграції в першу чергу представлена Економічним та валютним союзом (ЕВС), який є взаємозалежність грошово-кредитної політики з економічною (переважно бюджетною) політикою та передбачає гармонізацію економічної та валютної політики держав-членів Союзу з метою запровадження єдиної валюти - євро. Економічний та валютний союз тримається на двох стовпах. Перший- це координація економічної політики (Рада та міністри держав-членів у галузі економіки та фінансів). По-друге, здійснення суверенних грошових повноважень Європейським центральним банком у чіткій та прозорій співпраці з національними центральними банками. Прийнято розрізняти запровадження ЕВС як обов'язкової всім членів ЄС та запровадження євро як єдиної валюти. Це означає, що новим членам не обов'язково одразу переходити на євро на момент приєднання, навіть якщо вони безпосередньо беруть участь у ЕВС.

Розглядаючи європейські інтеграційні процеси у економічному та політичному аспекті, слід виділити і третій - духовний. Цей аспект є одним із основоположних, тому що саме завдяки духовній спільності європейських народів, здебільшого одновірних, Європейський Союз зміг пройти через низку хворобливих проблем та питань.

Повертаючись до економічних джерел європейської єдності, слід зазначити, що в історичній ретроспективі економічний аспект європейської інтеграції пов'язаний із формуванням однорідного європейського економічного простору зі стабільною економічною системою та єдиною валютою. Спочатку він був представлений Європейськими спільнотами, а саме Європейським співтовариством з вугілля та сталі (1952 р.), Європейським економічним співтовариством (1957 р.) та Європейським співтовариством з атомної енергії (1957 р.). [2]

Перша була створена за Паризьким договором, щоб об'єднати вугільні та сталеві ресурси країн-учасниць (Бельгії, ФРН, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Франції) і цим запобігти новій війні в Європі. Метою Європейського економічного співтовариства було створення спільного ринку, суть якого полягає в усуненні бар'єрів у торгівлі між державами-членами, що є основою для створення єдиного внутрішнього ринку, що функціонує як єдиний ринок. Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) мало сприяти розвитку та дослідженням у галузі ядерної енергетики, створенню спільного ринку ядерного палива, контролю за ядерним виробництвом та розвитку ядерних технологій у мирних цілях у рамках загальних стандартів безпеки. [5]

Розділ ІІ. Причини євроінтеграції, теорії інтеграції та її результати

Нині є кілька теорій інтеграції як наднаціонального явища. Загальна теоретична основа теорій інтеграції зазвичай така:

- класичний раціоналізм, за яким історичний процес є так зване «рух по коліям прогресу»;

- механістична концепція рівноваги, згідно з якою всі процеси у світі вже визначаються законами фізики та фізичної реальності - законами природи, тому існує можливість і необхідність, висока стійкість та конкретна та бажана рівновага, рівновага та рівність забезпечувати в державі та суспільстві;

- ідеологія універсалізму, на основі якої - розвиток суспільства відбувається у певному напрямку, з метою створення та конкретизації сил економії, порядку та універсальної політико-філософської моделі в суспільстві, незалежно від обставин, місця чи часу;

- ідеологія гуманізму чи «людський вимір» інтеграційного процесу;

- теорія «системного дисбалансу», за якою розвиток відбувається через альтернативи та можливості.

Проте всі існуючі нині теорії інтеграції слід розділити на великі групи:

- класична, присвячена типу політичної та правової системи об'єднаної Європи;

- сучасна, прихильної до повсякденного функціонування вже єдиної Європи як політичної та правової системи.

Класичні теорії інтеграції включають наступне. [4]

Федералізм. Однією з найвищих політичних цілей її представники вважають створення загальноєвропейської федерації, а також те, що її створення є унікальним і всеосяжним конституційним актом європейського значення.

Функціоналізм, який логічно виник із існуючого співробітництва між державами, а також поширення цієї співпраці на новостворені галузі, лише зрештою може призвести до плідної, тісної та взаємовигідної співпраці між країнами.

Теорія комунікації, яка розглядає майже всі соціальні комунікації, що є засобом забезпечення стабілізації існуючої надсистеми в європейських націях.

Неофункціоналізм- представники якої представляють першочергову позицію щодо найважливішого наднаціонального та наднаціонального характеру інтеграційних процесів та інститутів. Міжурядовий підхід підкреслював, що європейська інтеграція має бути схвалена національними урядами за умови, що вона повністю відповідає їхнім першочерговим інтересам.

Так звана теорія «історичного компромісу» між неофункціоналізмом і урядовим підходом в останні роки 20 століття дала поштовх до розвитку сучасних інтеграційних теорій. Сюди входить неофедералізм, принципи якого базуються на федералістських розв'язаннях як загальних, так і специфічних проблем і спрямовані на них. Іншими словами, йдеться про пошук як функціональних, так і державних рішень для якісної інтеграції.

Теорія багаторівневого управління. Він ґрунтується на очевидному факті, що різні компетенції різних рівнів та різних урядів перетинаються, їхня взаємодія з політичними акторами пронизує ці рівні.

Теорія «нового інституціоналізму». Ця теорія найкраще привертає нашу увагу до такого питання, як важливість інституцій у процесі спільного прийняття рішень в Європейському Союзі.

Теорія політичних мереж. Ця теорія привертає увагу до проблеми «внутрішнього процесу переговорів еліти».

Ліберальний міжурядовий підхід. Згідно з цією теорією, євроінтеграція не лише послаблює європейські країни, а, навпаки, сприяє зміцненню європейських націй, оскільки феномен успішного просування різних інтересів національних суспільних і політичних груп на європейському рівні зміцнює внутрішні позиції уряду. [10]

Ніколас Мусис вважає, що всі інтеграційні теорії ігнорують найважливіший елемент європейської інтеграції - поступове формування, можливі шляхи розвитку та якісне зміцнення спільної політики держав-членів Євросоюзу. Ніколас Мюсис пропонує свій підхід до вивчення європейської інтеграції держав, який сам Ніколас Мюсис описує як «емпіричний підхід, заснований на виробленні спільної державної політики (незалежних держав), спільних інститутів шляхом направлення туди представників з різних країн, та поступового розвитку єдина політика у сфері якості, керована загальними цілями та інтересами.

Загальна політика є поєднанням стратегічних рішень, можливих дій, встановлених правил і кодексів поведінки, схвалених спільно делегованими установами, створеними групою незалежних держав і реалізованих під наглядом спільно делегованих установ та держав-членів. Загальна політика виникає там, де уряди країн, які підписали договір про інтеграцію, представляють учасників договору про інтеграцію. Вони (партії) починають вважати, що ця політика краще задовольняє та виконує індивідуальні інтереси держав, ніж політика окремих національностей.[4]

Розглянуті вище теорії інтеграції вказують на широкий можливий розвиток інтеграційних процесів, оскільки інтеграція, як живий організм, повинна і постійно розвивається. Але серед різноманітних теорій є деякі вже реалізовані. Такі теорії мають показувати подальший шлях розвитку інтеграційних процесів, а також переваги вже завершеного процесу інтеграції на конкретній моделі.

європейський наднаціональний інтеграція економічний

Розділ ІІІ Етапи становлення Європейського Союзу

Європейський Союз - це довгостроковий проект із понад півстолітньою історією, процес якого є важким і болючим для держав-членів Союзу. Однак цей процес ще не завершений. Процеси європейської інтеграції почалися після Першої світової війни, коли люди повністю реалізували свій потенціал у сфері тотального насильства над однолітками. Але після закінчення Першої світової війни політична еліта Європи почала шукати шляхи запобігання подальшим кривавим зіткненням у Європі та світі в цілому.

Вже після Другої світової війни не лише окрема легальна еліта, а й населення європейських країн та їх лідери закликали припинити подальші бойові дії та зменшити конфлікти в Європі. Але це лише одна з причин євроінтеграції. Поряд з небажанням допустити нову війну в Європі, основні причини європейської інтеграції включають:

1. Необхідність німецького примирення у Франції.

2. Протидія монополії США на світовому економічному ринку.

3. Створити механізм підтримки безпеки на континенті.

4. Протидія націоналістичних рухів та їх поширення.

5. Економічний розвиток країн.

6. Підтримувати міжнародне значення країн на міжнародній арені.

Економічна та валютна інтеграції в Європейському Союзі відбувалися одночасно і були між собою тісно пов'язані. Неможливо говорити про повну інтеграцію економік держав- членів без спільної валюти, або, хоча б сталих курсів валют. Так само, запровадження спільної европейської валюти і проведення единої грошової політики не завершиться успіхом, якщо не буде співпраці в економічній площині, не відбудеться усунення бар'єрів для руху товарів, осіб, послуг та капіталів, а економіки окремих держав не досягнуть такого рівня розвитку.[10]

Економічна та валютна інтеграція держав Європейського Союзу охоплює п'ять основних етапів:

1. Зона вільної торгівлі (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування);

2. Митний союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф);

3. Спільний ринок (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили);

4. Економічний Союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики);

5. Повна інтеграція - Економічний та Валютний Союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики, спільна валюта, едина грошова політика).[8]

Зміст 1-го етапу був таким: скасування мита. Квоти та інші обмеження торгівлі між договірними державами при збереженні їхньої самостійності в митній та торговельній політиці щодо третіх країн.

Почалося з реалізації плану Маршалла. У квітні 1948 р. була створена Організація європейського економічного співробітництва (ЄЕС), яка була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄНС) у вересні 1950 р., яку замінила Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1961 р. Наступним кроком було створення Європейського економічного співтовариства («Спільний ринок») і Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄАЕС) або «Євратом» 25 березня 1957 року, які також були закріплені в Римському договорі 1957 року.

Зміст 2-го етапу: Введення єдиних зовнішніх тарифів та перехід до єдиної торговельної політики щодо третіх країн. Брюссельський договір 1965 р

Етап 3: митний союз та здійснення заходів щодо забезпечення вільного руху послуг, капіталу та робочої сили (включаючи свободу праці). Консолідація в Єдиному європейському акті 1986 р., Маастрихтські договори про створення Європейського співтовариства, 1992 р.

Їх зміст визначається в наступному:

· Перша колона - серцевиною Європейського Союзу визнаються Європейські Співтовариства.

· Друга колона - спільна зовнішня політика, зокрема зовнішня політика в сфері безпеки.

· Третя колона - кооперація у правовій сфері та сфері внутрішніх справ.

Етап 4: Єдиний внутрішній ринок та гармонізація та координація економічної політики держав-членів на основі спільного прийняття рішень та контролю за їх виконанням, заміна національних валют єдиною валютою. Спільна валюта та монетарна політика, Ніццький договір 2001 р. Лісабонський договір 2009 р.[6]

Сенс Ніццького договору полягає в обмеженні складу Єврокомісії та перерахуванні важливості голосів у Раді міністрів. Окремим питанням стало спрощення процедури укладання договорів. Ніцьку декларацію було доповнено Декларацією про майбутнє Союзу, так званою Ніцькою декларацією, в якій було викладено подальші покрокові кроки інституційної реформи. Договір набув чинності після його ратифікації всіма державами-членами. Це сталося 1 лютого 2003 року.

На початку 2002 р. в обіг було введено єдину валюту Європейського Союзу - євро, що ознаменувало перехідний етап до формування економічного та валютного союзу Європейського Союзу, завершальний етап інтеграції. На початок 2016 року валюта Євросоюзу - євро - перебуває у обігу у 19 державах-членах Євросоюзу. Щодо країн, які поки що відмовилися від запровадження євро на своїй території, то це Великобританія та Данія, а решта країн рано чи пізно змушені приєднатися до єврозони.

1 травня 2004 року 10 держав стали членами Європейського Союзу. Наступного місяця, 17-18 червня, текст Конституції ЄС схвалили на саміті в Брюсселі. Угоду про Конституцію ЄС підписали 25 держав-членів та глави цих країн.

Цей договір спричинив заміну європейської конституції, прийняття якої фактично не вдалося. Договір містить положення щодо реформи інститутів у Європейському Союзі. Угода передбачала створення поста Президента ЄС, який обиратиметься терміном на 2,5 роки і представлятиме Євросоюз на міжнародній арені. Лісабонський договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів та членів Європарламенту.

Водночас із Лісабонським договором європейські інститути отримують більше влади у вирішенні спільних питань. До них відносяться питання безпеки, боротьби зі зміною клімату та міграції. Усі дипломатичні функції перейшли до рук Верховного представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки. Ця угода стала остаточною угодою у формуванні міцного фундаменту Європейського Союзу та поставила нові цілі подальшої європейської інтеграції.[7]

Таким чином, Європейський Союз пройшов довгий шлях від ідеї свого створення до фактичного формування та успішного функціонування. Тепер можна говорити про його існування як потужну політичну та економічну систему, але не цілісну державу. І важко передбачити, скільки часу знадобиться в нинішніх умовах для завершального етапу інтеграції, оскільки очевидно, що два етапи, що минули, -- лише основа для завершальних етапів.

Висновок

Правова культура Європейського Союзу є багатогранним і неоднозначним явищем. Для нього в основному характерна призма свободи, оскільки суть і мета об'єднання європейських країн полягає в гарантії чотирьох свобод: вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталу [2, с.25]. Таким чином, правова культура всього суспільства і кожного громадянина країни-члена ЄС передбачає визнання рівних прав і національних свобод громадян інших країн, які також входять до Європейського Союзу.

Принцип формальної рівності слугує міжнародною основою права, забезпечуючи ще більший захист правоздатності суб'єкта як національними, так і європейськими правовими засобами. Правовий порядок ЄС гарантує чесну конкуренцію та співпрацю між компаніями з різних країн, значно розширює ринки збуту та гарантує правовий захист людей та їх власності в Суді ЄС.

Формування, розвиток та функціонування демократичних інститутів у Європейському Союзі наочно демонструють необхідність формування середнього класу в суспільстві як умови легітимізації обраних представників народу.

Європейська інтеграція - це багатоетапний, складний і довготривалий процес, який вимагає точності та своєчасності, чіткого виконання правил та взаємних зобов'язань, який відбувався в минулому і, очевидно, буде відбуватися в майбутньому. Перш за все, явище, взаємопов'язане з домінуючими в суспільстві політичними ідеями. Водночас європейська інтеграція - це процес розвитку та співробітництва, який тісно пов'язаний із позицією громадянського суспільства.

Європейська інтеграція базується на певних фундаментальних вимогах і принципах, на основі яких діє і Європейський Союз. Ці принципи та правила є загальнообов'язковими та не підлягають виняткам. Як уже зазначалося, євроінтеграція характеризується точністю та чіткістю виконання замовлення. Європейський Союз за своєю природою є не лише політичним та економічним, а й військовим, основним завданням якого є усунення будь-яких проявів загострення військової ситуації в Європі та світі.

Аналізуючи духовний аспект європейської інтеграції, можна дійти до висновку, що Європейський Союз також є спробою об'єднати в одну країну християн, які густо заселені в Європі. Не можна забувати про об'єднавчу позицію так званої Західної та Східної Європи, колишніх історичних та територіальних уламків Римської імперії.

Європейська інтеграція - це також наукове співробітництво та взаємний розвиток країн у науковій сфері. А в сучасному суспільстві все більша роль лягає на плечі вчених, адже саме суспільство бачить велику користь у науці. Таким чином, євроінтеграція - це багатогранна призма, через яку проливаються надії людей на мирне майбутнє, взаємний розвиток, зростання науки, економічного зростання, неупередженої політики. Європейський Союз є однією з найкращих спроб людства об'єднатися під егідою рівності та права.

Список використаної літератури

1. Горюнова Є.О. Євроінтеграція : навчальний посібник / Є.О. Горюнова. - К.: Академвидав, 2013. - 224 с

2. Ганзенко О.О. Теоретичні аспекти інтеграції України в європейський культурно-правовий простір / О.О. Ганзенко // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Юридичні науки. - Запоріжжя, 2009. - № 1. - с. 23-27.

3. The Schuman Declaration - 9 May 1950

4. Шульга М. Принципи та аспекти європейської інтеграції / М. Шульга // Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. - 2012. - №1 - с.142-146

5. Седляр Ю. Інтеграційні процеси в Європі в ХХ ст..: ідейні засади та механізми реалізації / Ю. Седляр // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - Вип. 13. - c. 331-340

6. Копійка В.В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. / В.В. Копійка, Т.І. Шинкаренко. - К.: Ін Юре, 2001. - 448 с.

7. Тиркус Ю.С. Теоретичні засади дослідження процесів політичної інтеграції / Ю.С. Тиркус // Вісник СевНТУ. Сер.: Політологія. - 2013. - Вип. 145. - с. 100-

8. Беренда С.В. Еволюція економічної інтеграції в країнах Євро-пи : монографія / С.В. Беренда. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2012. - 168 с.

9. . Казімір Р. Історія Європейської Інтеграції: Від декларації Шумана до розширення на Схід [Електронний ресурс] / Р. Казімір; пер. з англ. І. Андрейко, А. Максимук. - Перемишль: Парламент Молоді, 2003.

10. Матюшенко І.Ю. Євроінтеграція України в системі міжнародної економічної інтеграції / Матюшенко І. Ю. - Харків, 2015. - 501 с.

Размещено на Allbest.ru