Організаційно-правові аспекти трансформації сектору національної безпеки і оборони України у контексті Євроатлантичної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-правові аспекти трансформації сектору національної безпеки і оборони України у контексті Євроатлантичної інтеграції

Іван Доронін

доктор юридичних наук, доцент, завідувач Наукової лабораторії права національної та міжнародної безпеки, Державної наукової установи "Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України"

Оновлення вітчизняного законодавства, що регламентує суспільні відносини у сфері національної безпеки і оборони, яке відбулось протягом останнього часу, зумовило певні зміни і у підходах до організації відповідної системи державних органів. Традиційний підхід, що був започаткований прийняттям спеціального законодавства у сфері національної безпеки полягав у визначенні системи відповідних компетентних суб'єктів. Оскільки на етапі проголошення незалежності України як основа зовнішньої політики визначалась позаблоковість, багато в чому система забезпечення національної безпеки ґрунтувалась виходячи із так званої "самодостатності" у побудові системи державних органів. Варто зауважити, що зміст "позаблоковості" у міжнародному праві та зовнішній політиці є доволі розпливчастим [1, с. 133]. Така розпливчатість мала більшою мірою політико-правовий характер, оскільки встановлюючи зміст принципів зовнішньополітичної діяльності у статті 18, Конституція України позаблоковість не згадує. Загалом зазначений принцип можливо розглядати як синонім нейтрального статусу держави, хоча обрання саме такої законодавчої термінології ще у 1990-1991 роках дозволило доволі по-різному розглядати можливості для формування зовнішньополітичного курсу держави на рівні законодавства і документів стратегічного планування.

Слід також додати, що законодавство у сфері оборони ще на етапі його формування ґрунтувалось багато в чому на поглядах, які були притаманні радянському періоду. Певне узгодження законодавства у сфері національної безпеки із військовим законодавством протягом 1990-х та на початку 2000-х років відбувалось при оновленні базових законодавчих актів час від часу.

Ухваленням Закону України "Про національну безпеку України" 21 червня 2018 року процес організаційної трансформації системи було виведено на новий рівень. У цьому законодавчому акті було уточнено зміст складових сектору безпеки і оборони у напряму належної його систематизації. Відповідно і визначено критерії для розмежування компетенції окремих складових сектору безпеки і оборони. Зазначені організаційні трансформації загалом відповідають меті правової регламентації, що визначена у преамбулі зазначеного законодавчого акту.

Але слід зазначити про існування доволі значного проблемного поля, що полягає у необхідності врахування вимог законодавчих актів, спрямованих на побудову системи державних органів, що складають виконавчу владу. На сьогодні в Україні існує велика різниця у правовому статусі державних органів, що зумовлено незавершеністю реформи державного управління. Тому вбачається за доцільне дослідити систему державних органів, що визначена спеціальним законодавством у сфері національної безпеки, їх зв'язки, особливості компетенції (у розрізі уточнення їх завдань і функцій)та напрями реформування в умовах політико-правових змін.

Фактором впливу на процес реформування державного управління є проголошений курс на євроатлантичну інтеграцію, що знайшло втілення у змінах до Конституції України. Так "стратегічний курс" визначений у тексті ст. ст. 85, 102, 116 Конституції України, а саме до повноважень Верховної Ради України належить "визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору". Президент України є "гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору", а Кабінет Міністрів України "забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору".

Критерії набуття членства в зазначених організаціях відомі і досліджуються доволі давно. Якщо враховувати процес набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО), то усі критерії формалізуються в Плані дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і їх можливо розподілити на наступні групи - політичні та економічні питання, військові питання, питання безпеки та правові питання [2, с. 69]. Загальні принципи визначено у Північноатлантичному договорі від 04 квітня 1949 року. У літературі зазначені принципи визначаються як вимоги (у контексті очікування політики) для держав. Зокрема, вважається, що держави, які є претендентами на вступ до організації будуть: вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом; демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини; вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин; встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами; утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН; сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя; продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програмі "Партнерство заради миру" та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО; демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля; робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності; належним чином брати участь у роботі установ НАТО; прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності; створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання таких оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу; враховувати належні правові механізми та угоди, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членству [2, с. 72-73]. інтеграція євроатлантичний конституція

Таким чином, адаптація до стандартів НАТО на сьогодні є напрямом реалізації зовнішньополітичного пріоритету України і формально є проявом її доброї волі, а не вимогою НАТО. Таку адаптацію можливо розглядати як важливий підготовчий етап до отримання ПДЧ. Тому важливим є врахування у чинному законодавстві численних вимог стандартів НАТО та відповідних процедур, оскільки це доволі великий обсяг технічних приписів та правил. Водночас, з точки зору права найбільш важливим є врахування принципів ПДЧ загального характеру для організації системи державної влади та управління, а також застосування норм права і дотримання прав людини. У загальному вигляді мова йде про належне організаційно-правове визначення засад державної політики щодо дотримання принципів верховенства права і прав людини, здійснення демократичного цивільного контролю над збройними силами, створення належної структури планування та виконання оборонного бюджету. У зазначеному контексті потребує належної правової регламентації питання організації державного управління у сфері національної безпеки і оборони, до числа яких у першу чергу належить здійснення належної систематизації у сфері національної безпеки із чітким розмежування функцій та компетенції державних органів у відповідності до конституційної вимоги розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, усунення дуалізму та зайвої "виключності" статусу окремих державних органів у системі влади [3, с. 232-233], налагодження дієвих механізмів демократичного цивільного, у т.ч. парламентського контролю над збройними силами, подолання зайвої політизації процесів управління, налагодження ефективного механізму державного управління виконання оборонних бюджетів.

Вирішення визначених вище проблем потребуватиме подальшого вдосконалення чинного законодавства, у першу чергу в рамках можливої конституційної реформи. Слід також зазначити, що дотримання основних принципів діяльності НАТО є загальної передумовою до подальшої адаптації вітчизняного законодавства до визначених критеріїв.

Список використаної літератури