Американсько-російські відносини: від "перезавантаження" до "перевантаження"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Американсько-російські відносини: від «перезавантаження» до «перевантаження»

М.В. Фесенко

Ключові слова: США, РФ, американсько-російські відносини, «перезавантаження», «перенавантаження», ядерна зброя, нова холодна війна.

М. Fesenko. AMERICAN-RUSSIAN RELATIONS: FROM “RESET” TO “OVERLOAD”

Key words: USA, Russia, US-Russian relations, “reload”, “overload”, nuclear weapons, new cold war.

Десять років тому, на весні 2009 р., держсекретар США Г. Клінтон на зустрічі з міністром закордонних справ РФ С. Лавровим у м. Женева подарувала символічну кнопку з написом «перезавантаження» англійською та російською мовами, що мала стати початком нових російсько-американських стосунків. Під перезавантаженням тоді розумілося «надання нового старту замороженим відносинам між двома державами». Однак на кнопці американські перекладачі зробили помилку і написали замість «перезавантаження» протилежне за значенням слово - «перевантаження», що виявилося в певній мірі пророцтвом, що самозбувається та знаком провалу даних благих устремлінь адміністрації Б. Обами. Символічна кнопка «перезавантаження» і політика 44 президента США, що була спрямована, у другому президентському терміну Б. Обами, на подолання суперечок у двосторонніх відносин і на запобігання нової холодної війни, що намічалася з другого терміну президента Дж. Буша молодшого і пов'язана з прагненням до розширення НАТО і встановлення ракетних систем у Східній Європі, виявилася невдалою.

Не зважаючи на те, що Б. Обама визнав, що двосторонні відносини між ядерними наддержавами опустилися до найнижчої позначки після краху СРСР і країни опинились на межі нової холодної війни. Б. Обама намагався «перезавантажити» двосторонні відносини, поліпшити світову безпеку за рахунок діалогу та взаємного скорочення ядерного потенціалу. Проте, зрозуміло, що тест на «перезавантаження» не пройдено і міжнародна система знаходиться у стадії загострення суперечок, що значно знижує світову безпеку. У науково-експертному середовищі найактуальнішою темою сучасної світової політики виявилися питання повернення до нової холодної війни і евентуальні моделі початку ядерної війни між наддержавами.

Також необхідно зазначити, що не дивлячись на амбіції РФ відновити «status quo», що виражалося наприклад у жорсткій Мюнхенській промові В. Путніа у лютому 2009 р. та агресією РФ проти Грузії у 2008 р., значно підвищити міжнародний вплив як глобального «центру сили», що обґрунтовувалося політичним керівництвом РФ як неможливістю формування повноцінної системи колективного лідерства без участі РФ, так і історичною приналежністю Росії, ЄС та США до трьох гілок європейської цивілізації та необхідністю визнання ними РФ рівноправним партнером [1] адміністрація Б. Обами все ж таки прагнула формалізувати стабільність відносин партнерства з Росією «задля вивільнення сил і потенціалу для боротьби з міжнародним тероризмом, наркотрафіком, завершення воєнної операції в Афганістані тощо. До спільних належали і такі цілі, як контроль над озброєннями і їх розповсюдженням, початок узгодження позицій щодо розміщення системи ПРО в рамках відновлення стратегічного партнерства між РФ і НАТО на Лісабонському саміті Росія - НАТО у листопаді 2010 року, стабілізація в Іраку, Афганістані і вирішення проблем ядерної програми Ірану» [2, с.4].

У міру того, як США і країни ЄС посилюють продиктовані ситуацією в Україні санкції проти Росії вчені, аналітики та політики все частіше говорять про нову «холодну війну». Багато з них переконані, що якщо між США і РФ відбудеться конфлікт, в нього будуть втягнуті інші країни, і світова система опиниться на межі абсолютно реальною третьої світової війни. Звичайно, такі обставини приховують як небезпеки, так і сприятливі можливості. Особливо це справедливо щодо КНР, для якої цей час може стати ще одним періодом «стратегічного шансу». В усякому разі очевидно, що напружені відносини між США та Росією дають більше можливостей Китаю. Останніми роками США перенесли акцент своєї зовнішньої політики в АТР та почали поступово витісняти КНР. Проте дії Росії в Україні відвернули увагу США, і стратегічний тиск на Китай значно послабшав. Фактично, те згуртування, яке спостерігається останнім часом у китайсько-російських відносинах, якраз продиктовано загальною необхідністю у створенні противаги впливу США. Виходячи із зазначеного, констатуємо можливу появу «триполюсності». Китай, США і Росія не вдаються до активних дій між собою, а аналізують один одного і тим самим визначають нову структуру світового порядку. США, без сумніву, зараз поки сильніша за дві інші держави, але у наявній ситуації Китай має найвигідніше становище. РФ потребує підтримки Китаю, а Вашингтон не наважиться сьогодні вступати в серйозні суперечки з Пекіном [3].

Тенденція від «перезавантаження» до «перевантаження» у російсько-американських відносинах, можливість повернення до «холодної війни» може призвести до відкритої конфронтації наддержав держав, що володіють ядерною зброєю, що є вкрай небезпечним для стабільності всієї міжнародної системи. Тому більш категорично налаштовані вчені та аналітики заявляють про можливий початок третьої світової війни без точної дати її початку, позиціонуючи її як війну нового типу. РФ намагається відновити колишню сферу впливу, скориставшись «вікном можливостей», доки США і НАТО не створили систему ПРО, країни колишнього соціалістичного «табору» економічно не зміцнилися та не озброїлися, європейська еліта не консолідована та простежується інституційна криза ЄС.

Виникає ризик припущення помилок, ескалації та нерозуміння, особливо в ситуації порушення взаємної довіри, а від співпраці між США і РФ сьогодні практично нічого не залишилося. Сили НАТО і союзних військ проводять військові навчання на заході України, а підтримувані Росією сепаратисти та російські військовослужбовці утримують позиції на сході країни [4, с. 34].

Так, відомий американський аналітик Дж. Тайлер на сторінках наукового журналу «The Atlantic» зазначає, що відносини США і РФ нагадують часи «холодної війни». 17 вересня 2014 р. міністр оборони Росії С. Шойгу попередив про те, що «різко загострилася ситуація в Україні і зросла іноземна військова присутність у безпосередній близькості від нашого кордону», попутно оголосивши про передачу Чорноморському флоту першого з шести підводних човнів, оснащених системою «Стелс». Ця заява була зроблена усього через кілька днів після успішного тестового запуску міжконтинентальної балістичної ракети «Булава» - ядерної ракети далекої дії, здатної вражати цілі на території США. Нарощування системи оборони, на яке уряд Росії виділяє 700 млрд доларів і яке буде завершено до 2020 р. відбувається за планом. США стали на шлях конфронтації, не маючи впевненого, досвідченого лідера в Білому домі. У цьому сенсі маємо констатувати, що в США не було жодної іншої адміністрації, яка виявилася б настільки некомпетентною у веденні справ з Росією. Некомпетентність, поєднувана з відносною слабкістю звичайних збройних сил Росії, її все ще потужний ядерний арсенал, військова доктрина, що допускає застосування тактичної ядерної зброї для деескалації конфліктів, роблять поточний момент історії вкрай небезпечним [4].

Доводиться констатувати, що сьогоднішня криза назрівала досить довго. Коли Росія була найслабшою, в середині 1990-х рр., лідери НАТО вирішили оголосити про свої плани розширення на Схід, що порушували «джентльменську» угоду, яку М. Горбачов уклав з адміністрацією Дж. Буша-старшого. Б. Єльцин категорично заперечував проти порушення угоди, однак це не вплинуло на ситуацію. Перший раунд розширення відбувся в 1997 р., коли до НАТО були прийняті Чеська республіка, Польща та Угорщина. В ході трьох наступних раундів до НАТО увійшли інші східноєвропейські держави, в тому числі країни Балтії в 2004 р. Незважаючи на те, що Україні та Грузії було відмовлено в запрошенні, необхідному для ініціації процесу підготовки до вступу в альянс, лідери НАТО запевнили їх, що в кінцевому підсумку вони увійдуть до складу цього блоку. Анулювання Договору про обмеження систем протиракетної оборони, на яке в 2002 р. пішла адміністрація Буша-молодшого, - договору, укладеного в 1972 р. між США і СРСР, що передбачав значне скорочення систем протиракетної оборони в обох країнах - у поєднанні з планами США розмістити ці системи на території Східної Європи «розпалили вогонь». Концепція військового протистояння Сходу та Заходу, яка не розглядається з закінченням «холодної війни», поступившись ідеї «єдиної та вільної Європи», знову набула актуальності [5].

Таким чином партнерські відносини між Росією і США, які були приречені, за словами Б. Єльцина, тривати не один рік, а ціле тисячоліття, почали руйнуватися всього через кілька років після їх встановлення. Такий поворот був цілком передбачуваним, і багато експертів його пророкували.

Так, ще у 1998 р. автор колонки в New York Times Т. Фрідман взяв інтерв'ю у Дж. Кенана, автора політики стримування, яка лягла в основу відносин США з СРСР у період «холодної війни», попросивши його прокоментувати розширення НАТО. Дж. Кенан зауважив: «розширення НАТО - це початок нової «холодної війни». Я думаю, що росіяни з часом відреагують досить негативно, і це впливатиме на їх політику. Я вважаю це трагічною помилкою. У розширенні не було жодної потреби. Ніхто нікому не погрожував. Це розширення змусить батьків-засновників нашої країни перевернутися в своїх могилах. Ми пообіцяли захищати цілу низку країн, незважаючи на те, що у нас немає ані ресурсів, ані бажання робити це. [Розширення НАТО] було всього лише безтурботним кроком Сенату, який по-справжньому не цікавиться зовнішньою політикою...». За словами Дж. Кенана, розширення НАТО «демонструє практично повну відсутність розуміння російської та радянської історії. Безсумнівно, за цим піде вкрай негативна реакція з боку Росії, і тоді [прихильники розширення НАТО] скажуть вам, що вони завжди знали істинну сутність Росії - але це серйозна помилка». Кенан також передбачив, що розширення Альянсу призведе до нової «холодної війни», яка, ймовірно, переросте в «гарячу» і покладе край демократії в Росії [5].

Говорячи про перспективи повернення до «холодної війни» між США та РФ, необхідно зазначити, що український учений Є. Камінський ще у 2009 р. передбачав нове протистояння держав: «існують серйозні мотивації гіпотетичної можливості початку сутнісних змін у політиці США щодо України. Це передусім гіпотетичні перспективи нового сплеску політичного та ідеологічного протистояння між РФ і США, у тому числі повернення на двосторонні відносини «боротьби за впливи» на пострадянському просторі». Є. Камінський зокрема зазначав, що нове протистояння може виникнути з багатьох причин і певних подій, кожна з яких може стати причиною, яка поставить під сумнів перспективу подолання духу «холодної війни» у відносинах між США і РФ. Своєю чергою це цілком може стати причиною для мобілізації американською владою інтелектуального ресурсу незалежних мозкових центрів та урядових експертів США на розробку адекватного, тривкого і зрозумілого курсу щодо нових незалежних держав, передусім України [6].

Російська агресія проти України виявилася чинником погіршення відносин між РФ та США. Американсько-російські відносини, на переконання багатьох дослідників досягли рівня «холодної війни». НАТО та Росія відмовились від попереднього співробітництва і військове протистояння між ними виявилося ймовірним. США і країни ЄС посилюють санкції проти Росії, що продиктовано ситуацією в Україні і на цьому тлі чимало з дослідників вважають, що евентуальний конфлікт між РФ та США в якому будуть задіяні й інші держави може призвести до початку третьої світової війни. Отже, концепція військового протистояння Сходу і Заходу, яка не розглядалася після закінчення «холодної війни», поступившись ідеї «єдиної та вільної Європи», знову набула актуальності.

Протистояння між РФ та США, на думку багатьох вчених, відкриває «вікно можливостей» для КНР. Занепокоєння економічним та військовим потенціалом КНР привернуло увагу США до азійського регіону. Однак російсько-український конфлікт відвернув увагу США, що зумовило послаблення уваги та тиску на КНР. Тим часом між РФ та КНР констатується солідарність і підтримка у вирішенні нагальних світових проблем, що не в останню чергу зумовлено їх намірами створити противагу впливу США на світовій політичній арені. Вищезазначене дає підстави моделювати гіпотетичну появу «триполюсності». КНР, РФ та США аналізують можливості і наміри один одного в структурі міжнародного порядку, що формується.

Відтак, з розпочатої наукової дискусії щодо особливостей та специфіки нової холодної війни видно, що умовно всіх дослідників, які займаються дослідженням нової холодної війни можна умовно розділити на тих хто вважає, що на початку нової холодної війни винні США і на тих, хто вважає, що винуватцем нового «холодного» протистояння є РФ. До першої групи вчених, наприклад, відноситься відомий вчений і аналітик США Т. Карпентер. Він є старшим науковим співробітником і фахівцем в області політики безпеки Інституту Катона і постійним автором журналу «American Conservative».

Т. Карпентер в цілому констатує наявність провокаційного елементу в політиці США і їх союзників по НАТО, що проводиться відносно РФ. Саме численні непродумані дії з боку урядів США і країн-членів НАТО зіпсували відносини з РФ, а в останні роки правління адміністрації Б. Обами вони привели до початку нової холодної війни. При адміністрації Д. Трампа ситуація лише погіршилася, і, крім того, виникла загроза перетворення холодної війни в гарячу [7].

Американські лідери стали неправильно вибудовувати відносини з Росією всього через кілька років після розпаду СРСР в кінці 1991 р. Р. Гейтс, який був міністром оборони в останні роки правління адміністрації Дж. Буша-молодшого і перших років правління адміністрації Б. Обами робить акцент а своїй доповіді Дж. Бушу з приводу Мюнхенській конференції з безпеки 2007 р. на якій російський президент В. Путін виступив з різкою критикою порушень Заходу в області безпеки, включаючи розміщення елементів системи протиракетної оборони в Центральній Європі. «Отримання згоди Горбачова на входження об'єднаної Німеччини в НАТО було величезним досягненням. Однак помилковими були поспішні дії відразу після розвалу СРСР по включенню багатьох з колишніх підлеглих йому держав до лав НАТО», а «угода з урядами Румунії та Болгарії про ротацію військ, розміщених на базах в цих країнах, було непотрібною провокацією», підкреслив Р. Гейтс. Високопосадовець зокрема стверджував, що «спроба привести Грузію і Україну в НАТО, насправді, свідчила про переоцінку своїх можливостей». Цей крок був «безрозсудним ігноруванням того, що в РФ вважали своїми власними життєво важливими інтересами» [7].

Критика Р. Гейтса, при всій її різкості, проте занижує ступінь нерозсудливості тієї політики, яку США і союзники по НАТО проводять відносно Росії. Позиція трьох послідовних американських адміністрацій до нової капіталістичної і демократичної Росії виявилася жахливо короткозорою. Навіть ще до приходу В. Путіна до влади, і задовго до того, як РФ стала неліберальною демократією, а потім і відверто авторитарною державою, західні держави стали ставитися до цієї країни як до ворога де-факто. Країни НАТО влаштували цілу серію провокацій, хоча сама РФ не проводила агресивну політику, яка могла б стати підставою для подібного роду дій. «Країни НАТО ставляться до Росії як до ворога, і сьогодні існує серйозна небезпека, що ця країна такою і стає. Подібний розвиток подій буде особливо трагічним випадком пророцтва, що самореалізується» [7].

З одного боку, ні РФ, ні США не стверджують, що хочуть повторення холодної війни. Однак констатується і збільшення військових бюджетів як у РФ, так і у США та країн-членів НАТО. Наприклад, Швеція, що не входить до лав НАТО повернулася до служби за призовом, а власне НАТО розміщує війська в Східній Європі в більших масштабах ніж за часів холодної війни. В свою чергу РФ відновила польоти стратегічної бомбардувальної авіації і майже кожен місяць оголошує про створення нових зразків військової техніки.

У зв'язку з цим можна погодитися із західним аналітиком О. Фрідманом, який на сторінках авторитетного видання «The Diplomat» відзначає, що холодна війна була не тільки ядерним протистоянням, і що численні небезпечні ситуації, наприклад Карибська криза ставили людство на грань взаємного знищення. Це був період колосальних фінансових і політичних витрат, а також виняткової нестабільності в усьому світі. Щоб уникнути повторення холодної війни, західному керівництву напевно доведеться приймати серйозні політичні рішення. Заходу треба визнати той факт, що Росія є великою державою» [8], яка буде захищати свої національні інтереси.

Низка аналітиків відзначають, що незважаючи на безліч відмінностей між минулою і нинішньою холодною війною нова холодна війна може перетвориться в нову світову війну. Так, С. Коен, що згадувався раніше, небезпідставно вважає, що нова холодна війна є в деяких відношеннях більш небезпечною, ніж її попередниця. На переконання С. Коена, «дві з цих нових небезпек були наочно продемонстровані 25 листопада 2018, коли російські військові атакували і захопили кілька невеликих військових кораблів України в спірних територіальних водах недалеко від новозбудованого Керченського моста, який з'єднує територію Росії з включеним Кримом» [8].

У цьому епізоді на увагу заслуговують моменти, у яких не було прецедентів в історії холодної війни. По-перше, на відміну від першої холодної війни, політичним епіцентром якої була Німеччина, цей епізод стався безпосередньо на кордонах РФ і серйозно зачепив національні інтереси України. Таким чином, «прикордонний інцидент», як його назвав президент РФ В. Путін, міг спровокувати масштабну війну Росії і Заходу. По-друге, протягом першої холодної війни американські президенти були здатні вести переговори зі своїми колегами в РФ, щоб запобігати подібній кризовій ситуації. Саме це зробив Дж. Кеннеді в 1962 р., коли вибухнула Карибська ядерна криза. Але через звинувачення в тому, що Д. Трамп вступив в змову з РФ, щоб стати президентом в 2016 р., не дивлячись на те, що обґрунтованість цих звинувачень так і не була доведена, президент Д. Трамп не йде на перемовини з РФ. Замість цього після інциденту в Керченській протоці він скасував заплановану зустріч з В. Путіним. Тобто криза, що обумовлює важливість перемовин, в реальності стала причиною їх скасування в силу внутрішньополітичної ситуації в США. У більш широкому сенсі в результаті отримуємо подальшу мілітаризацію нової холодної війни в збиток дипломатії [9].

Як справедливо зазначають вчені і аналітики, список питань, за якими РФ і США мають розбіжності значний. Проте, РФ визнає необхідність координації дій зі США і НАТО щодо Афганістану, конфліктів в Сирії і Україні, а також щодо проблеми Північної Кореї, яка знову вийшла на передній план. РФ розглядає американську військову присутність в регіоні Перської затоки, в Афганістані, мусульманських азіатських республіках і Східної Азії поряд з просуванням НАТО в Східній Європі як загрозу своїй безпеці. В результаті РФ остерігається політики США щодо розгортання системи протиракетної оборони в ряді країн, вважаючи це загрозою безпеці країни. Відповідно до заяв міністра оборони Росії С. Шойгу, з 2013 р. російська армія посилила угруповання недалеко від півдня України, а також в нестійкому регіоні Північного Кавказу. Все це відбувається в рамках процесу посилення військової присутності країни у відповідь на вплив сил НАТО в Східній Європі, що зростає [10].

Розбіжності між РФ і США як і раніше обмежуються кількома напрямками. В першу чергу це стосується конфліктів в Україні і в Сирії, в яких Росія приймає військову участь, а також інших проблем на Близькому Сході. Однак прихід до влади президента США Д. Трампа призвів до кризи у відносинах між двома країнами у зв'язку зі звинуваченнями на його адресу, а також на адресу його радників в тому, що вони координують свої дії з РФ і розкривають їй секретні дані розвідки, виступаючи проти інтересів американської національної безпеки. Це сприяло загостренню протиріч між РФ і США з близькосхідних питань, найяскравішим прикладом чого є ситуація в Сирії [10].

Згідно з доповіддю американської газети «The Nation», США і НАТО готуються до великої війни проти Росії, а масштабні військові маневри і нарощування військ на східному кордоні НАТО демонструють небезпеку цієї нової стратегії. Вперше за чверть століття виникла перспектива реальної війни: зіткнення провідних держав входить до порядку денного західних лідерів, які обговорюють плани щодо зміцнення східного напрямку НАТО з колишніми радянськими партнерами - балточорноморськими країнами, своїми новими союзниками. Ці країни побоюються нападу з боку РФ. В даній публікації зазначається, що США і їх союзники серйозно розглядають можливість розгортання військ уздовж східних берегів Польщі, Литви, Латвії та Естонії, що межують з Росією. Крім цього, США робить певні кроки по зміцненню східного кордону НАТО. Так, наприклад, витрати на європейську ініціативу в 2017 р. збільшилися на 3,4 мільярда доларів. Велика частина цих додаткових грошей була спрямована на розгортання додаткової бронетанкової бойовий бригади на півночі Європи що є ще одним підтвердження намірів США і НАТО готуватися до можливої війни проти РФ [10].

Таким чином, дослідивши науковий дискурс з приводу особливостей та специфіки нової холодної війни приходимо до висновку що, не дивлячись на те, що не існує однієї позиції з приводу того чи існує нова холодна війна та хто винен в її початку все ж таки констатуємо суттєве послаблення світової безпеки і евентуальну ескалацію аж до виникнення ядерної війни. Нова холодна війна значно небезпечніша ніж перша, адже з розвитком новітніх технологій з'являються нові приховані можливості, нова холодна війна більш завуальована і має ознаки гібридної війни. Попереднє протистояння було біполярним але з руйнуванням Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи і послабленням лідерських позицій США, які вони не змогли довго втримати після краху біполярної системи, маємо наявність багатополярного протистояння умовно рівнозначних за військовим потенціалом держав - США, РФ, КНР.

Нездатність провідних учасників міжнародних відносин посилити світову безпеку свідчить про кризу дипломатії та міжнародних організацій.

Невідворотне ускладнення суперечливих взаємовідносин поміж основними акторами міжнародної системи свідчить про неминучість подальшої ескалації, що буде викликана перш за все боротьбою за привабливі території, природні та людські ресурси, воду, ринки збуту тощо.

1. Haass R. N. The Age of Nonpolarity: What Will Follow U.S. Dominance [Electronic resource] / R. N. Haass // Foreign Affairs, - 2008. - Vol. 87, № 3. -- Mode of access: https://www.foreignaffairs.com/articles/united-states/2008-05-03/age-nonpolarity

2. Рибченко Т. О. Зовнішня політика адміністрації президента США Б. Обами щодо Російської Федерації: дис... канд. наук: спец. 23.00.04 / Тетяна Олександрівна Рибченко, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ, 2011. - 203 с. ; Rybchenko T. O. Zovnishnia polityka administratsii prezydenta SShA B. Obamy shchodo Rosiiskoi Federatsii: dys... kand. nauk: spets. 23.00.04 / Tetiana Oleksandrivna Rybchenko, Instytut svitovoi ekonomiky i mizhnarodnykh vidnosyn NAN Ukrainy. - Kyiv, 2011. - 203 s.

3. Цзинли Чэнь Россия, США и Китай - новое «Троецарствие» [Электронный ресурс] / Чэнь Цзинли // ИноСМИ.ги. - 2014. - 18 сентября. - Режим доступа: https://inosmi.ru/world/20140918/223083622.html ; Tszinli Chen Rossiya, SShA i Kitay - novoe «Troetsarstvie» [Elektronnyy resurs] / Chen Tszinli // InoSMI.ru. - 2014. - 18 sentyabrya. - Rezhim dostupa: https://inosmi.ru/world/20140918/223083622.html

4. Фесенко М. В. Проблеми адаптації зовнішньої політики України в умовах формування нового міжнародного порядку / М. В. Фесенко // Геостратегічні пріоритети України в політичній, економічній, правовій та інформаційній сферах: матер. наук. конф., м. Київ, 15 жовтня 2015 р. - Київ: Ін-т міжнар. відносин КНУ ім. Т. Шевченка. - С. 33-35 ;

5. Fesenko M. V. Problemy adaptatsii zovnishnoi polityky Ukrainy v umovakh formuvannia novoho mizhnarodnoho poriadku / M. V. Fesenko // Heostratehichni priorytety Ukrainy v politychnii, ekonomichnii, pravovii ta informatsiinii sferakh: mater. nauk. konf., m. Kyiv, 15 zhovtnia 2015 r. - Kyiv: In-t mizhnar. vidnosyn KNU im. T. Shevchenka. - S. 33-35

6. Tayler J. The Seething Anger of Putin's Russia [Electronic resource] / J. Tayler // The Atlantic. - 2014. - 22.09. - Mode of access: https://www.theatlantic.com/international/archive/2014/09/russia-west-united-states-past-future- conflict/380533/

7. Камінський Є. Є. Візит Джо Байдена до Києва: дипломатична рутина, підтвердження сумної традиції чи новий реалізм у політиці США щодо України [Електронний ресурс] / Є. Є. Камінський // Радіо Свобода. -2009. - 19.07. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/1780538.html; Kaminskyi Ye. Ye. Vizyt Dzho Baidena do Kyieva: dyplomatychna rutyna, pidtverdzhennia sumnoi tradytsii chy novyi realizm u politytsi SShA shchodo Ukrainy [Elektronnyi resurs] / Ye. Ye. Kaminskyi // Radio Svoboda. - 2009. - 19.07. - Rezhym dostupu: http://www.radiosvoboda.org/content/article/1780538.html;

8. Carpenter T. NATO Partisans Started a New Cold War With Russia [Electronic resource] / T. Carpenter // The American Conservative. - 2018. - December 27. - Mode of access: https://www.theamericanconservative.com/articles/how-nato-partisans-started-a-new-cold-war- with-russia/

9. Fridman O. Avoiding a New Cold War: The World Needs a Wind of Change [Electronic resource] / O. Fridman // The Diplomat. - 2018. - December 05. - Mode of access: https://thediplomat.com/2018/12/avoiding-a-new-cold-war-the-world-needs-a-wind-of-change/

10. Cohen St. New Cold War Dangers [Electronic resource] / St. Cohen // The Nation. - 2018. - December 5. - Mode of access: https://www.thenation.com/article/new-cold-war- dangers/

11. Кутб А. Вашингтон і Москва ... Нова глава холодної війни [Електронний ресурс] / А. Куд // Ash-Sharq Al-Qatari..2017. - 04.09. - Режим доступу: https://www.al- sharq.com/news/details/510663 . - Араб. мовою ; Kutb A. Vashynhton i Moskva ... Nova hlava kholodnoi viiny [Elektronnyi resurs] / A. Kud // Ash-Sharq Al-Qatari..2017. - 04.09. - Rezhym dostupu: https://www.al-sharq.com/news/details/510663. - Arab. movoiu