Поняття "майно" у практиці Європейського Суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ «МАЙНО» У ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Андрусів Людмила Михайлівна, доктор юридичних наук, доцент,

професор кафедри права,

Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила»

Анотація

Мета. Метою роботи є розкриття поняття «майно» та визначення його характерних особливостей у практиці Європейського суду з прав людини.

Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення прецедентно! практики Європейського суду з прав людини, наукових позицій й формулювання відповідних особливостей. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, герменевтичний, метод аналізу й синтезу, прогностичний, системний та формально-юридичний.

Результати. У процесі дослідження констатовано, що трактування поняття майна у Цивільному кодексі України та практиці Європейського суду з прав людини є відмінними. Розглянуто справи проти України, у яких було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та виокремлено безпосередньо факти, що становили порушення. Наголошено на тому, що, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заборгованість за судовим рішенням становить майно для цілей статті 1 Першого протоколу. Виділено автономність понять ««власність», ««майно» та використовуваний значно ширший підхід до поняття ««майно» порівняно з національним законодавством України, оскільки Європейський суд не обмежується правом власності на матеріальні речі та не пов'язаний формальними класифікаціями відповідно до національних законодавств.

Практична значимість. Результати дослідження може бути використано для вдосконалення правового регулювання та нормативно-правового закріплення поняття ««майно», а також при судовому розгляді.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, власність, майно, захист права власності, заборгованість за рішенням суду.

Abstract

L. Andrusiv, PhD in Law, Associated Professor, Law Department Professor, Higher Education Establishment «King Danylo University».

THE CONCEPT OF «POSSESSION» IN THE PRACTICE OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS.

Purpose. The purpose of the article is to reveal the concept of ««property» and determine its characteristics in the case law of the European Court of Human Rights

Methodology. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of the case law of the European Court of Human Rights, scientific positions and the formulation of the relevant features. The following methods of scientific cognition have been used during the research: dialectical, hermeneutic, method of analysis and synthesis, prognostic, systemic and formal-legal.

Results. In the course of the research it has been stated that the interpretation of the concept of property in the Civil Code of Ukraine and the practice of the European Court of Human Rights are different.

The cases against Ukraine in which a violation of Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention was found have been considered and the facts constituting the violation have been singled out. It has been emphasized that, according to the case law of the European Court of Human Rights, arrears constitute property for the purposes of Article 1 of Protocol No. 1. The autonomy of the concepts of «property», «possession» is highlighted and a much broader approach to the concept of «possession» is used compared to the national legislation of Ukraine, as the European Court is not limited to property rights and is not bound by formal classifications.

Practical significance. The results of the study can be used to improve the legal regulation and legal consolidation of the concept of «possession», as well as in the trial.

Key words: European Court of Human Rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, property, possession, protection of property rights, debt by the court decision

Постановка проблеми

Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та протоколів до неї, а також ухвалення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» створили передумови для інтеграції стандартів у сфері прав людини та практики Європейського суду з прав людини у національне законодавство. Найбільш гостро питання щодо поняття майна постає під час застосування норм права та вирішення на їх основі конкретних життєвих ситуацій, випадків та під час захисту оспорюваного чи порушеного права, інтересу. Цивільний кодекс України досить часто оперує поняттям «майно», також це поняття виявляємо і в Першому протоколі до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Саме тому виникає потреба не стільки в уніфікованому розумінні цього поняття, а в з'ясуванні його обсягу та можливих варіантів, які витворені під час здійснення судової правозастосовної діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Майнові права, розуміння права власності, тлумачення поняття майна у практиці Європейського суду з прав людини та в контексті Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод досліджували Н. Блажівська [2], О. Мірошниченко [6], С. Шимон [32]. Європейський суд з прав людини як інструмент захисту права власності становив науковий інтерес О. Бігняка [1]. Захист права власності в практиці Європейського суду з прав людини у дисертаційному дослідженні розглядала Н. Горобець [3]. Зазначені праці вказують на те, що в останні роки активізувалася увага науковців до понять «власність», «майно», зокрема у практиці Європейського суду з прав людини. Водночас вважаємо, що потребує дослідження зіставлення національного підходу та практики Європейського суду з прав людини.

Постановка завдання. Розкрити поняття «майно» та визначити його характерні особливості у практиці Європейського суду з прав людини.

Виклад основного матеріалу дослідження

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України, майно є особливим об'єктом і становить окрему річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки [31]. Аналіз цієї норми права вказує на ототожнення майна та речі, сукупності речей, а також пов'язує з майновими правами та обов'язками. Насамперед з'ясуємо поняття речі. Річ, згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України, є предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки [31]. Вважаємо, що таке трактування є занадто вузьким з огляду на наступні положення Цивільного кодексу України. Стаття 191 вказує, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом [31]. Тому можемо робити висновок, що сукупність перелічених видів майна, за умови, що договір чи закон не встановили іншого, і становлять підприємство як єдиний майновий комплекс. Окрім того, стаття 193 визначає, що види майна, які вважаються валютними цінностями, встановлюються законом [31]. Також майном можемо назвати й цінні папери, з огляду на статтю 194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право [31]. Приклад із наведеними статтями дає підстави говорити саме про об'ємність поняття майна, а не про єдиний уніфікований підхід. На це також вказує і практика Європейського суду з прав людини, зокрема і в рішеннях проти України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном та ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, ніж в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права [7]. Як зауважує сам Європейський суд з прав людини в пункті 38 рішення від 10 лютого 2010 року в справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, що стаття 1 Першого протоколу гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер й проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується зокрема права держави регулювати питання користування майном [10].

Насамперед проаналізуємо справи проти України для того, щоб встановити, які ж порушення статті 1 Першого протоколу було констатовано та що Європейський суд з прав людини відносить до поняття майна. Адже, як підсумовує О. Мірошниченко, Європейський суд з прав людини значно розширив розуміння власності та майна, саме у значенні статті 1 Першого протоколу [6, с. 373].

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та 71378/10, встановив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення [22]. У цьому випадку надбавку до пенсії, як суму виплат, визнано законним очікуванням. Відповідно, Європейський суд з прав людини вважає, що «законне сподівання» на отримання «активу» може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Мотивує це тим, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, п. 52 [22].

Також Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу та відносить до поняття майна: право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь на підставі рішень національних судів (справа «Макара та інші проти України», заява № 40934/06 та 249 інших заяв [11]); відшкодування матеріальної та моральної шкоди (справа «Бурмич та інші проти України, заява № 46852/13 та інші [8]»; компенсацію за військову форму (справи «Перетятко проти України», заява № 37758/05 [23], «Войтенко проти України», заява № 18966/02 [24]); житло, присуджене заявнику відповідно до рішення суду також підпадає під поняття «майно » (справа «Комнацький проти України», заява № 40753/07) [14]; частина будинку, що будував кооператив (справа «Бочан проти України», заява № 7577/02) [9]; додаткові зобов'язання зі сплати податку (справа «Сєрков проти України», заява № 39766/05) [27]; компенсація за експропріацію, що має відповідати ринковій вартості майна на момент його експропріації (справа «Україна-Тюмень» проти України», заява № 22603/02) [16]; відкликання ліцензії банку- 143 заявника та наступна його ліквідація на підставі постанови НБУ, адже такі заходи позбавили банк-заявник можливості здійснювати його діяльність та становили втручання у його право на мирне володіння своїм майном (справа «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05) [18]; відшкодування податку на додану вартість, який є сплаченим під час здійснення експортної господарської діяльності, а також і компенсація за затримку його виплати (справа «Інтерсплав проти України», заява № 803/02) [29]. майно європейський суд цивільний

Отож, як наголошує Європейський суд, заборгованість за судовим рішенням становить майно (possession) для цілей статті 1 Першого протоколу (пункт 45 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04) [13]. Саме таке порушення статті 1 Першого протоколу Україною часто констатує Європейський суд з прав людини. Прикладом цього є рішення у справі «Макара та інші проти України», заява № 40934/06 та 249 інших заяв. Відповідно до пункту 14 рішення у вказаній справі, Європейський суд з прав людини з «огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 56-58 і 66-70, від 15 жовтня 2009 року) вважає, що в заявах, наведених у Додатку 1, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням ухвалених на користь заявників рішень» [11]. Зауважимо, що Додаток 1 містив 241 схожу заяву, на підставі основного порушеного в них правового питання, які Європейський суд об'єднав та констатував порушення [11].

На лояльне ставлення Європейського суду до змісту статті 1 Першого протоколу вказує Н. Блажівська, оскільки в його обсяг включаються не лише матеріальні речі в традиційному їх розумінні, а й право на зайняття рибним промислом [2, с. 219] (справа «Lohuis and Others v. the Netherlands») [25], доменне ім'я [2, с. 219] (справа «Paeffgen GMBH v. Germany») [15], частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю [2, с. 219] (справа «Leki v. Slovenia») [12], репутація заявника як адвоката [2, с. 219] (справа «Campagnano v. Italy») [20], право на зайняття адвокатською діяльністю [2, с. 219] (справа «Biagioli v. San Marino») [28].

В інших справах «Андрій Руденко проти України», заява № 35041/05, рішення від 21 грудня 2010 року [17], «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, рішення 23 січня 2014 року [21], «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року [10], «Новоселецький проти України», заява № 47148/99, рішення від 22 лютого 2005 року [19] було встановлено порушення вимоги законності, передбаченої статтею 1 Першого протоколу (вилучення літаків Л -410 не здійснювалось на підставі належного процесуального документа, а це було порушенням національного законодавства [21]; не існувало чітких законодавчих положень, які були б підставою для припинення прав часткової власності заявників на горище їхнього будинку [10]; рішення національних судів не мали юридичної підстави, оскільки суди, не надавши обґрунтування, свавільно відхилилися від писаного права, ідеться про те, що, відповідно до частини другої статті 365 Цивільного кодексу України, протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції, що це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні [17]), а також невиконання державою зобов'язання вжити заходів у вигляді розслідування посягання на право володіти своїм майном (держава не змогла забезпечити рівновагу між різними інтересами в справі та не вчинила жодних зусиль для здійснення ефективного та неупередженого розслідування щодо зникнення речей заявника в результаті проникнення з дозволу влади до його квартири [19]).

Окрім того, як зауважує Н. Блажівська, Європейський суд констатував поширення гарантій статті 1 Першого протоколу на такі певні специфічні об'єкти: а) суми, присуджені остаточним і обов'язковим судовим чи арбітражним рішенням; б) право на відшкодування експортного податку на додану вартість; в) право на відшкодування надмірно сплаченого податку; г) ліцензії на здійснення господарської діяльності чи надання певних послуг; д) клієнтуру і ділові зв'язки фірми; е) доменне ім'я; є) право на акцію; ж) право на заняття рибним промислом тощо [2, c. 221].

Цю ситуацію можна пояснити таким підходом Європейського суду з прав людини: «поняття «власність», яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, що не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад, заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті. Там, де майновий інтерес за своєю природою є вимогою, він може розглядатися як «майно» тільки тоді, коли має достатню підставу в національному законодавстві або у разі встановлення такого інтересу остаточним судовим рішенням, яке може бути виконано (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia ), № 44912/98, п. 52, рішення «Грецькі нафтопереробні заводи «Стрен» і Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece) від 9 грудня 1994 року, п. 59) [26].

Висновки

Можемо підсумувати, що проаналізовані приклади практики Європейського суду з прав людини вказують на такі характерні особливості:

1) автономність понять «власність», «майно»;

2) значно ширший підхід до поняття «майно» порівняно з національним законодавством України, адже Європейський суд не обмежується правом власності на матеріальні речі та не пов'язаний формальними класифікаціями відповідно до національних законодавств;

3) інші права чи інтереси Європейський суд розглядає у значенні статті 1 Першого протоколу за сукупності умов: 1) наявність не просто майнового інтересу, а саме майнового інтересу-вимоги; 2) цей майновий інтерес-вимога має підстави або згідно з національним законодавством, або є встановленим остаточним судовим рішенням національного суду.

Хоча юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, поданих йому на розгляд, однак сам суд не замінює національних судів. Національні суди таке широке тлумачення поняття «майна» повинні використовувати при здійсненні правосуддя, а окрім того, ще вчиняти ефективний судовий контроль за виконанням постановлених ними рішень, особливо щодо «заборгованостей», які підпадають під дію статті 1 Першого протоколу. З огляду на підсумоване вважаємо, що також дослідження потребують підходи Європейського суду з прав людини щодо законності та інших критеріїв втручання у право мирного володіння своїм майном.

Список використаних джерел

1. Бігняк О. В. Європейський суд з прав людини як інструмент захисту права власності. Часопис цивілістики. 2019. Вип. 34. С. 23-28.

2. Блажівська Н. Тлумачення поняття майна у практиці Європейського суду з прав людини. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 10. С. 219-223.

3. Горобець Н. Г. Захист права власності в практиці Європейського суду з прав людини : автореферат дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2018. 20 с.

4. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України № 3477-IV від 23 лютого 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3477-15#Text

5. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf

6. Мірошниченко О. А. Право власності у розумінні Європейського суду з прав людини (загальна характеристика). Форум права. 2013. № 2. С. 371-374.

7. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод № 994_535. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_535#Text

8. Рішення Європейського суду з прав людини від 01 грудня 2013 року у справі «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13 та інші. URL: https://minjust.gov.ua/m/4600

9. Рішення Європейського суду з прав людини від 03 травня 2007 у справі «Бочан проти України», заява № 7577/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_209#Text

10. Рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_672#Text

11. Рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Макара та інші проти України», заява № 40934/06 та 249 інших заяв. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d92#Text

12. Рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2017 року у справі « Leki v. Slovenia». URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-171087.

13. Рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_479#Text

14. Рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Комнацький проти України», заява № 40753/07. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_493#Text

15. Рішення Європейського суду з прав людини від 18 вересня 2007 року у справі «Paeffgen GMBH v. Germany». URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-82671.

16. Рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Україна-Тюмень» проти України», заява № 22603/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_596#Text

17. Рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі «Андрій Руденко проти України», заява № 35041/05. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_671#Text

18. Рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_c78#Text

19. Рішення Європейського суду з прав людини від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України», заява № 47148/99. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_238#Text

20. Рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2006 року у справі «Campagnano v. Italy». URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=00i-72864.

21. Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_994#Text

22. Рішення Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та 71378/10. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a16#Text

23. Рішення Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2008 року у справі «Перетятко проти України», заява № 37758/05. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_419#Text

24. Рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява № 18966/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_223#Text

25. Рішення Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі «Lohuis and Others v. the Netherlands». URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-120080. 16

26. Рішення Європейського суду з прав людини від 6 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_336#Text

27. Рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05. URL: https://taxlink.ua/ua/court/sprava- srkov-proti-ukraini/

28. Рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 2014 року у справі «Biagioli v. San Marino». URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-146102.

29. Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», заява № 803/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_194#Text

30. Фулей Т. І., Кучів О. М. Збірник витягів з рішень Європейського суду з прав людини, рекомендованих для вивчення при підготовці до письмового анонімного тестування у межах іспиту для кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Київ: Національна школа суддів України, 2018. 90 с.

31. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. URL: https: //zakon.rada.gov.ua/laws / show/ 435-15 #Text

32. Шимон С. І. Поняття майнових прав в контексті Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Університетські наукові записки. 2011. № 3. С. 228.

References

1. Bihniak, O. V. (2019). Yevropeiskyi Sud z Prav Liudyny yak instrument zakhystu prava vlasnosti. [The European Court of Human Rights as an instrument for the protection of property rights]. Chasopys tsyvilistyky, 34, pp. 23-28. (in Ukrainian)

2. Blazhivska, N. (2018). Tlumachennia poniattia maina u praktytsi Yevropeiskoho Sudu z Prav Liudyny. [Interpretation of the concept of possession in the case law of the European Court of Human Rights]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, 10, pp. 219223. (in Ukrainian)

3. Horobets, N. H. (2018). Горобець Н. Г. Protection of property rights in the case law of the European Court of Human Rights: PhD thesis abstract. K. (in Ukrainian)

4. On the implementation of decisions and application of the case law of the European Court of Human Rights: Law of Ukraine № 3477-IV. (2006, February 23). Available at: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3477-15#Text (accessed 11 April 2022). (in Ukrainian)

5. Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Available at: https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

6. Miroshnychenko, O. A. (2013). Pravo vlasnosti u rozuminni Yevropeiskoho Sudu z Prav Liudyny (zahalna kharakterystyka). [Property rights within the meaning of the European Court of Human Rights (general characteristics)]. Forum prava, 2, pp. 371-374. (in Ukrainian)

7. Protocol to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms № 994_535. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535#Text (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

8. The judgment by the European Court of Human Rights in Burmych and Others v. Ukraine, claim № 46852/13 and others. Available at: https://minjust.gov.ua/m/4600 (accessed 09 April 2022). (in Ukrainian)

9. The judgment by the European Court of Human Rights in Bochan v. Ukraine, claim № 7577/02. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_209#Text (accessed 09 April 2022). (in Ukrainian)

10. The judgment by the European Court of Human Rights in Seryavin and Others v. Ukraine, claim № 4909/04. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_672#Text (accessed 08 April 2022). (in Ukrainian)

11. The judgment by the European Court of Human Rights in Makara and Others v. Ukraine, claim № 40934/06 and 249 other claims. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d92#Text (accessed 06 April 2022). (in Ukrainian)

12. The judgment by the European Court of Human Rights in Leki v. Slovenia. Available at: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-171087 (accessed 09 April 2022). (in English)

13. The judgment by the European Court of Human Rights in Yuriy Mykolayovych Ivanov v. Ukraine, claim № 40450/04. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_479#Text (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

14. The judgment by the European Court of Human Rights in Komnatskyi v. Ukraine, claim № 40753/07. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_493#Text (accessed 11 April 2022). (in Ukrainian)

15. The judgment by the European Court of Human Rights in Paeffgen GMBH v. Germany. Available at: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-82671 (accessed 11 April 2022). (in English)

16. The judgment by the European Court of Human Rights in “Ukraina-Tiumen” v. Ukraine, claim № 22603/02. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_596#Text (accessed 01 April 2022). (in Ukrainian)

17. The judgment by the European Court of Human Rights in Andriy Rudenko v. Ukraine, claim № 35041/05. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_671#Text (accessed 16 April 2022). (in Ukrainian)

18. The judgment by the European Court of Human Rights in Feldman and Slovyanskyy v. Ukraine, claim № 42758/05. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_c78#Text (accessed 18 April 2022). (in Ukrainian)

19. The judgment by the European Court of Human Rights in Novoseletskyi v. Ukraine, claim № 47148/99. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_238#Text (accessed 08 April 2022). (in Ukrainian)

20. The judgment by the European Court of Human Rights in Campagnano v. Italy. Available at: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-72864 (accessed 11 April 2022). (in English)

21. The judgment by the European Court of Human Rights in «East/West Alliance Limited» v. Ukraine, claim № 19336/04. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_994#Text (accessed 08 April 2022). (in Ukrainian)

22. The judgment by the European Court of Human Rights in Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, claim № 68385/10 and 71378/10. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a16#Text (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

23. The judgment by the European Court of Human Rights in Peretiatko v. Ukraine, claim № 37758/05. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_419#Text (accessed 12 April 2022). (in Ukrainian)

24. The judgment by the European Court of Human Rights in Voitenko v. Ukraine, claim № 18966/02. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_223#Text (accessed 12 April 2022). (in Ukrainian)

25. The judgment by the European Court of Human Rights in Lohuis and Others v. the Netherlands. Available at: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-120080 (accessed 11 April 2022). (in English)

26. The judgment by the European Court of Human Rights in Volovik v. Ukraine, claim № 15123/03. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_336#Text (accessed 12 April 2022). (in Ukrainian)

27. The judgment by the European Court of Human Rights in Sierkov v. Ukraine, claim № 39766/05. Available at: https://taxlink.ua/ua/court/sprava-srkov-proti-ukraini/ (accessed 12 April 2022). (in Ukrainian)

28. The judgment by the European Court of Human Rights in Biagioli v. San Marino. Available at: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-146102 (accessed 15 April 2022). (in English)

29. The judgment by the European Court of Human Rights in Intersplav v. Ukraine, claim № 803/02. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_194#Text (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

30. Fulei, T. I., Kuchiv, O. M. (2018). Zbirnyk vytiahiv I rishen Yevropeiskoho Sudu z Prav Liudyny, rekomendovanykh dlia vyvchennia pry pidhotovtsi do p ysmovoho anonimnoho testuvannia u mezhakh ispytu dlia kvalifikatsiinoho otsiniuvannia suddiv na vidpovidnist zaimanii posadi. [Collection of excerpts from the decisions of the European Court of Human Rights, recommended for study in preparation for the anonymous written test within the examination for qualification assessment of judges for suitability for the position]. К. : Natsionalna shkola suddiv Ukrainy. (in Ukrainian)

31. Civil Code Ukraine. (2003, January 16). Available at : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (accessed 10 April 2022). (in Ukrainian)

32. Shymon, S. I. (2011). Poniattia mainovykh prav v konteksti Konventsii pro zakhyst prav liudyny y osnovopolozhnykh svobod. [The concept of property rights in the context of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms]. Universytetski naukovi zapysky, 3, 228. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru