Використання ноу-хау - досвід наднаціональних організацій

Вступ

Питання ноу-хау (секретів виробництва) постає в випадках появи виключно важливих для виробничо-господарської діяльності підприємств результатів інтелектуальної діяльності і, в зв'язку з цим, з підвищенням конкурентоспроможності, а також в разі придбання за договором купівлі - продажу різних документів (методик, рецептур, специфікацій), або в разі надання ліцензій на використання інтелектуальної власності в режимі секретів виробництва. Коли питання про ноу-хау встає в результаті появи цінних результатів інтелектуальної діяльності працівників підприємств, оприлюднення та популяризація яких вкрай небажана, наприклад, розробки методики аналізу і прогнозування ефективності ліцензійної політики правовласника в відношенні службових виробів, баз даних, винаходів, корисних моделей. Питання не дозвільне, адже використання інтелектуальної власності має окупати витрати на її створення та / або придбання шляхом відчуження виключного права.

Дане питання на сьогодні є малодослідженим. Більшість наявних наукових праць є досить неактуальними по часових канонах функціонування нормативно-правових документів. Серед обраних науковців варто відзначити наступні: Новіков Є. А. [2], Hoeren Th. [7], Jamin C. [8], Junge F. [9], Nunes D. P. D. [10], Radon B. [11].

Мета роботи - дослідити міжнародний досвід регулювання використання ноу-хау.

Результати

Відомості, що становлять комерційну та службову таємницю, є предметом конфіденційної інформації. На практиці судові органи не завжди поділяли дані поняття і вимагали дотримання режиму комерційної таємниці по відношенню до секрету виробництва. Предметом дотримання режиму конфіденційної інформації ставали відомості, що входять в комерційну і службову таємницю, які згодом виступали в якості ноу-хау [5]. Міжнародний кодекс про регулювання передачі технологій вказує наступне: «Висловлюючи повагу... до секретів виробництва, ноу-хау і іншої конфіденційної інформації, отриманої від іншої сторони відповідно з передачею даної технології, при умові, що це зобов'язання не виходить за адекватний проміжок часу після передачі кожного елемента секретної інформації». Оскільки ноу-хау є об'єктом інтелектуальної власності, що не вимагає патентування або державної реєстрації, відсутня правової документ, який міг би підтвердити і гарантувати виняткове привласнення ноу-хау. Звідси також з'являється ряд суперечок, пов'язаних з присвоєнням чужих секретів виробництва [10].

Міжнародне визначення правового режиму ноу-хау пов'язано не тільки з особливим характером ноу-хау, але також і з різним законодавчим регулюванням складових відомостей ноу- хау і його режиму в юрисдикціях різних країн [1]. Чого не можна сказати про патенти, товарні знаки і авторське право, де правове регулювання досягло більшого розвитку, відбившись у численних конвенціях (наприклад, Конвенції по охороні промислової власності, Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів). Міжнародна асоціація по охороні промислової власності в своєї резолюції 1974 (1) 47 (053В) сформулювала визначення ноу-хау як знання і досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використовувати на практиці під час експлуатації в виробництві або ремеслі [8].

Комісія Європейського Співтовариства прийняла спеціальний директивний документ - Правила № 556 / 89 від 30 листопада 1988 року про використання статті 85 (3) Римського договору стосовно до деяких категоріях ліцензійних угод щодо ноу-хау. У цьому документі ноу-хау визначається як сукупність технічної інформації, яка є секретною, суттєвою і ідентифікованої в будь-який формі [3]. Експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відомостей, професійних знань і досвіду, які використовуються в технології виробництва будь-якого продукту. Стаття 10 Постанови Європейського Ради 1996 / 240 / ЄС про передачу технологій визначає ноу-хау як основну частину технічної інформації, що є секретною, суттєвою і ідентифікованою в будь-який формі. По суті, ноу-хау не є результатом інтелектуальної діяльності - воно тільки прирівняне до них, як і засоби індивідуалізації; при цьому воно повинно охоронятися авторським або патентним правом (без цього цивільний оборот ноу-хау як інтелектуальної власності неможливий) і мати комерційну цінність для правовласника і зацікавлених осіб; при цьому, в відношенні ноу-хау правовласником повинен вводитися режим комерційної таємниці господарюючого суб'єкта [7].

Реалізація стратегії щодо формування Єдиного цифрового ринку поставила ЄС перед необхідністю перегляду значної кількості правових норм з метою забезпечення конкурентоспроможності та залучення інвестицій. Даний перегляд торкнувся норми, що регулюють охорону комерційної таємниці. Це було викликано склалася фрагментацією правового регулювання і відсутністю необхідного ступеня гармонізації національних законодавств. Тому гармонізація правового регулювання на загальноєвропейському рівні в сфері охорони комерційної таємниці стала одним з напрямів правової політики ЄС, спрямованої на розвиток внутрішнього ринку і транскордонної комерційної діяльності. Існування відмінностей в національному законодавстві окремих держав- членів ЄС призводить власників комерційної таємниці в скрутне становище щодо встановлення змісту їх суб'єктивних прав, особливо в разі транскордонного здійснення останніх в межах території ЄС. Визнаючи важливість забезпечення ефективної правової охорони комерційної таємниці на крос-європейської основі, Європейська Комісія запропонувала в 2013 р, а Рада ЄС підтримала проект директиви, яка повинна встановлювати вдосконалений і комплексний європейський правовий режим [11]. Після прийняття Директиви обговорення правової природи комерційної таємниці було продовжено через відсутність єдиного підходу. Зокрема, виникло питання про те, чи визнається щодо комерційної таємниці суб'єктивне право, подібне з традиційними правами інтелектуальної власності. Охорона комерційної таємниці в ЄС не передбачає надання права використання, швидше за це захист від незаконного доступу. Пункт 16 преамбули Директиви встановлює, що в інтересах інновацій та розвитку конкуренції положення Директиви не повинні створювати будь-якого виключного права на ноу-хау або інформацію, яка охороняється в якості комерційної таємниці. Отже, допускається можливість самостійного відкриття одного і того ж ноу-хау або інформації. У зв'язку з цим зворотне проектування (reverse engineering) правомірно придбаного продукту розглядається як законний засіб отримання інформації, за винятком випадків, коли інше було погоджено в контракті. Однак свобода укладати такі договори може бути обмежена законом [8]. Заходи по охороні відомостей вводяться в відношенні речових носіїв, що містять результати інтелектуальної діяльності, що використовуються в режимі ноу-хау (комерційної таємниці). Роботодавцем також повинні прийматися заходи по обмеженню і забороні розголошення працівниками інформації, в відношенні якої введено режим комерційної таємниці, складовою змісту результатів інтелектуальної діяльності, що охороняються авторським правом (про негативних наслідках режиму комерційної таємниці в відношенні об'єктів патентного права зазначено вище).

Для цивільного обороту інтелектуальної власності ноу-хау необхідно ідентифікувати тільки як результати інтелектуальної діяльності, яким надано правова охорона, а також в відношенні яких введено режим комерційної таємниці і обмеження доступу до конфіденційної інформації [6]. Створення і оформлення ноу-хау не вимагають значних зусиль, тимчасових витрат, державних мит і підтримки, як в разі оформлення патентів. Престиж і бонуси правовласника наявності. А якщо існує ризик витоку конфіденційної інформації про технічних рішеннях до оформлення патентів на службові винаходи і корисні моделі через недобросовісних працівників до конкурентам, то режим комерційної таємниці дозволяє обмежити «відцентрову мотивацію» працівників. Часто трудового договору недостатньо для утримання і потрібна додаткова угода по інтелектуальній діяльності працівника, оформлення та використання результатів, закріплення майнових інтелектуальних прав і прав на отримання патентів на службові винаходи і корисні моделі за роботодавцем. Тільки не потрібно в трудовій договір і додаткові угоди до нього вносити цивільно-правові норми - в трудовому договорі вони будуть недоречні [8]. Скасувати ризики адміністративних, податкових і кримінальних правопорушень цивільного обороту інтелектуальної власності, витоку конфіденційної інформації підприємству доцільно заздалегідь - в момент переходу до роботодавцю виняткового права на службовий винахід, базу даних або права отримання патенту на охоронну здатність, технічне рішення; шляхом документального закріплення за роботодавцем відповідних прав, включаючи право на отримання патенту, цивільно-правовим договором з зазначенням підстав і дати перехід права календарної дати звіту про оцінку відповідності результатів інтелектуальної діяльності працівника, а також цивільно-правовим договором про дотриманні працівником режиму конфіденційності відомостей (інформації) та комерційної таємниці підприємства. Форма і спосіб публічного сповіщення контрагентів про склад, порядок і пріоритети реалізації інтелектуальних активів (майнових інтелектуальних прав) підприємства; оформляється як декларація або локальний нормативний акт підприємства; включає призначення, способи, порядок використання інтелектуальної власності підприємства і види угод з інтелектуальними активами, умови надання виняткових і невиключних ліцензій ліцензіатам підприємства, порядок визначення розміру ліцензійних платежів і інших виплат підприємству, основи взаємовідносин з авторами і правовласниками; може містити принципи визнання і підтвердження ефективності та перспективності інтелектуальної власності, обліку, дотримання, оцінки вартості, комерціалізації інтелектуальних прав і управління ризиками правовласника [8].

Розголошення ноу-хау в режимі комерційної таємниці карається позбавленням волі громадян до семи років. Належним чином оформлений документ з описом інтелектуальної діяльності працівника і її результатів, аргументацією охорони результату інтелектуальної діяльності авторським правом, творчого характеру його створення і приналежності інтелектуальних прав; призначений для виявлення необхідності та можливості оформлення прав - підтверджують документи на інтелектуальну власність і свідоцтва про реєстрацію програм для ЕОМ або баз даних, для об'єктивного підтвердження приналежності і дотримання інтелектуальних прав, доцільності та порядку використання службового твору або бази даних, включаючи режим ноу-хау. Євразійська мережа трансферу технологій є однією з форм просування інновацій в державах-членах Євразійського економічного союзу, інструментом для передачі результатів інтелектуальної діяльності, а також прав на їх використання, між фізичними особами або організаціями з метою їх подальшого впровадження та / або комерціалізації [12]. Основними формами передачі результатів інтелектуальної діяльності є:

— передача або відчуження виключного права на результати інтелектуальної діяльності (як правило, об'єкти промислової власності);

— надання права на використання об'єктів інтелектуальної власності в рамках ліцензій;

— передача ноу-хау, технологічного досвіду, супровідних до переданим обладнанню та техніці документів, а також навчання фахівців, консультативне супроводження та ін.;

— передача технологічних відомостей, супутніх придбання або оренду (лізингу) устаткування і машин;

— інформаційний обмін в персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках і т. п.;

— проведення різними фірмами і вченими спільних розробок і досліджень;

— наймання нових кваліфікованих співробітників, що володіють певними знаннями;

— інші форми передачі інформації.

В цілях формування і подальшого використання Євразійської мережі трансферу технологій держави-члени Євразійського економічного союзу на базі національних систем реалізують такі заходи [10]:

— створюють загальну мережеву систему для пошуку розробників технологій та зацікавлених в них підприємств;

— створюють загальну мережеву систему для пошуку партнерів для виконання спільних «Research & Development» (R&D);

— інтегрують Євразійську мережеву систему в міжнародну.

Сторони спільно з Комісією функціонують питання про доцільність створення спільної організації в частині, що стосується трансферу технологій.

Висновки

Доходимо висновку, що розголошення відомостей, що становлять ноу-хау, а разом з цим і втрата виняткових прав на секрет виробництва, виявляються цілком імовірними. Тому на даний момент єдиним способом охорони таких прав на ноу-хау виступає введення режиму комерційної таємниці, при якому правовласник може вимагати на законній підставі від всіх осіб, які отримали доступ до таких відомостей, відшкодування збитків при її розголошенні.

В подальшому доцільно акцентувати увагу на визначенні шляхів удосконалення нормативно-правового регламентування використання ноу-хау в європейському просторі.

Список використаних джерел

1. Новіков Є. А. Правове регулювання діяльності мережі трансферу технологій: монографія. Харків: НДІ ПЗІР НАПрНУ, 2019. 173 с.

2. Treaty of Rome (EEC). URL: https : //www .europarl .europa.eu/ about-parliament/en/in-the - past/the-parliament-and-the-treaties/treaty-of-rome (Last accessed: 17.03.2021)

3. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European economic and Committee and the Committee of the regions «A Digital Single Market Strategy for Europe» (2015) 192 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A52015DC0192 (date of access: 15.11.2021).

4. Europe 2020 targets Official Site of European Comission. URL:

https://ec.europa.eu/info/business-economy-euro/economic-and-fiscal-policy-coordination/eu-economic-governance-monitoring-prevention-correction/european-semester/european-semester-your-country/greece/europe-2020-targets-statistics-and- indicators-greece_en (date of access: 15.11.2021).

5. Fact Sheet. Trade secrets: An efficient tool for competitiveness / European IPR helpdesk. June 2017. URL: https://www.boip.int/svstem/files/document/2017-11/Fact-Sheet-tradesecret.pdf (date of access: 15.11.2021).

6. Hoeren Th. The EU Directive on the protection of trade secrets and its relation to current provisions in Germany. JIPITEC. 2018. Vol. 9 (2). P. 138-145.

7. Jamin C. Managing big data in the digital age: an industry perspective. Intellectual Property and Digital Trade in the Age of Artificial Intelligence and Big Data; ed. by X. Seuba, Ch. Geiger and J. Penin. CEIPI-ICTSD, 2018. Issue 5. P. 149-156.

8. Junge F. The Necessity of European Harmonization in the Area of Trade Secrets. SSRN Electronic Journal. 2016. URL: https://doi.org/10.2139/ssrn.2839693 (date of access: 15.11.2021).

9. Pereira Dias Nunes D. The European trade secrets directive (ETSD): nothing new under the sun? Lex research topics on innovation. 2015. Vol. 1. URL: https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm7abstract id=2635897 (date of access: 15.11.2021).

10. Study on trade secrets and parasitic copying (look-alikes) : Report on trade secrets for the European Commission. 2011. URL: https://op.europa.eu/en/publication-detail/-/publication/068c999d-06d2-4c8e-a681-a4ee2eb0e116 (date of access: 15.11.2021).

11. Study on Trade Secrets and Confidential Business Information. European Commission. 2013. URL: https://ec.europa.eu/growth/publications/study-trade-secrets-and-confidential-business-information-internal-market pt (date of access: 15.11.2021).

12. The Council for Scientific and Industrial Research. URL: https://www.csir.co.za/ (date of access: 15.11.2021).

13. The Measurement of Scientific and Technological Activities. Proposed Standart Practice for Surveys on Research and Experimental Development: Frascati Manual. Paris: OECD Publishing, 2002. 256 p.

14. United Nations Conference on Trade and Development: Transfer of technology. New York; Geneva, 2001. URL: https://unctad.org/system/files/official-document/psiteiitd28.en.pdf (date of access: 15.11.2021).

Размещено на Allbest.ru