Асиметричність в українсько-польських економічних відносинах та шляхи вирішення протиріч

Размещено на http://www.allbest.ru/

Асиметричність в українсько-польських економічних відносинах та шляхи вирішення протиріч

Василь Герасимчук

Акцентується увага на актуальних питаннях розвитку взаємовигідних торговельно-економічних відносин між Україною та Республікою Польща, яка виступає одним з головних стратегічних партнерів України на її шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції. Охарактеризовані радикальні зміни у структурі та стимулах економічних відносин у двох сусідніх країнах з використанням рекомендацій Вашингтонського консенсусу, побудованих на принципах макроекономічної дисципліни, ринкової економіки та відкритості до зовнішнього світу. Проведено ретроспективний аналіз розвитку двосторонніх торговельних відносин, який свідчить про існування глибоких історичних традицій, налагоджених тісних господарських зв'язків між країнами. Зазначено суттєве пожвавлення двосторонньої торгівлі після набрання чинності в повному обсязі Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі.

Asymmetry in Ukrainian-Polish Economic Relations and Ways of Solving Contradictions

Vasyl Gerasymchuk, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»

Attention is focused on topical issues of the development of mutually beneficial trade and economic relations between Ukraine and the Republic of Poland, which is one of the main strategic partners of Ukraine on the way to European and Euro-Atlantic integration. The article describes radical changes in the structure and incentives of economic relations in two neighbouring countries using the recommendations of the Washington Consensus, based on the principles of macroeconomic discipline, market economy and openness to the outside world. A retrospective analysis of the development of bilateral trade relations is carried out, indicating the existence of deep historical traditions, established close economic ties between countries. A significant revival of bilateral trade was noted after the entry into force in full of the Association Agreement between Ukraine and the EU, including the Deep and Comprehensive Free Trade Area.

Keywords: asymmetry of economic relations, disintegration-integration processes, export-import policy, socio-economic development, strategic partnership.

Зовнішньоекономічна діяльність держави, суб'єктів господарської діяльності повинна спрямовуватися на вирішення таких ключових завдань: розширення участі України у глобальному та континентальному поділі праці, насамперед, з країнами ЄС за рахунок поглиблення спеціалізації і кооперування виробництва; підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки; досягнення істотних змін у товарній структурі експорту, в якій продовжує переважати продукція первинної обробки; створення нових робочих місць у країні, а не спостерігати за потоком трудової міграції українців за кордон. Хоча наведений перелік завдань у сфері зовнішньоекономічної діяльності держави (ЗЕД) можна продовжувати, головна мета зводиться до підвищення рівня та якості життя населення, кожного українця, а не стрімке збільшенням прірви між дуже багатими з офшорами і дуже бідними з низькими доходами.

За 30 років незалежності ми стали жити краще. Водночас не можна не помічати, що громадяни сусідніх з Україною держав -- поляки та угорці, чехи та словаки, болгари та румуни, не кажучи вже про жителів країн ЄС-15, живуть заможніше, ніж українці. Ми невипадково торкнулися рівня добробуту громадян сусідніх держав, оскільки проблематика взаємовигідних торговельно-економічних відносин як фактор економічного зростання привертає все більшу увагу як науковців, так і пересічних громадян.

Свого часу (2009 р.) ми зверталися до керівництва парламенту з аналізом структури експортно-імпортних операцій між Україною та десятьма сусідніми державами, а також з пропозиціями щодо доцільності дотримання принципу рівноваги, паритетності (від лат. paritas «рівність») у політичних та економічних міжнародних відносинах. Пропозиції були позитивно сприйняті з можливістю їх використання в законотворчому процесі. Особливе місце в зовнішній торгівлі з сусідніми державами займає Республіка Польща, як один з головних стратегічних партнерів України на її шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.

Теоретико-методологічні положення, які відображають еволюцію, проблеми соціально-економічних трансформацій, інтеграційно-дезінтеграційних процесів, торговельно-економічних відносин упродовж останніх трьох десятиліть (постсоціалістичний період) в Україні та Польщі, шляхи їх розв'язання, викладено в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед публікацій, використанням положень яких ми скористалися під час дослідження, з вдячністю та повагою назвемо їхніх авторів: В. Бонусяк [1], А. Габарта [2], Н. Коротина [3], Д. Лук'яненко, В. Чужиков та М.-Г. Возняк [4], Б. Ціхоцький [5], А. Шептицький [6].

Постійно пам'ятаючи вислів давньогрецького мислителя Платона: «Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього», ми вважаємо за необхідне під час розгляду питання українсько-польських політико-економічних відносин брати до уваги їхній вияв не упродовж короткострокового історичного періоду (місяць, квартал, півріччя, рік чи два), а з позицій їхнього формування упродовж десятиліть, століть. Відомо принаймні з першоджерел, що історія цих відносин сягає своїм корінням IX-X ст.ст. Зрозуміло, що це питання потребує окремого розгляду. Разом з тим, ми з повагою відмітимо прізвища лише деяких відомих вчених, дослідження яких охопило саме тривалий період історії взаємозв'язків між нашими народами, починаючи з часів Київської Русі: К. Грюнберг та Б. Спренгел [7], В. Литвин [8], С. Степіен [9], П. Толочко [10].

Виникає питання щодо наукової гіпотези саме авторського дослідження. Одним із ключових понять є «асиметричність» (від др.-грец. аоиццетріа, букв. «нерозмірність» від цетрёа «вимірюю»), тобто, відсутність або порушення симетрії, диспропорція. Робоча гіпотеза зводиться до пошуку відповіді на питання: чим пояснити, що наприкінці 90-х років ХХ ст. економічний потенціал України перевищував ВВП Польщі, а за підсумками 2020 року ВВП Польщі (580,9 млрд дол.) вчетверо став вищим за ВВП України (142,3 млрд дол.). Вступати до ЄС з відсталою українською економікою за підтримки Польщі? Тому політикам, представникам бізнесу, науковцям архіважливо в першу чергу шукати конструктивні, обґрунтовані шляхи суттєвого підвищення рівня конкурентоспроможності України. У статті ми налаштовані торкнутися необхідності зміцнення позицій нашої держави, насамперед, в економічній, освітянській та науково-технічній сфері.

Мета статті полягає в поглибленні теоретико-методологічних положень формування взаємовигідних торговельно-економічних відносин між Україною та Республікою Польща, розроблення практичних рекомендацій щодо оптимізації українсько-польського стратегічного партнерства, спрямованого на поглиблення європейської та євроатлантичної інтеграції.

Україна здійснює експортно-імпортні операції з 228 країнами світу (2021 р.). В оновленій стратегії економічної безпеки України на період до 2025 р. наголошується на необхідності підтримки та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків на багато- та двосторонньому рівнях, у першу чергу, зі стратегічними партнерами. До цієї групи віднесені країни G7 та G20 (за винятком Російської Федерації). Держави-партнери в зазначеній стратегії групуються за такими ознаками: стратегічні партнери; держави з «партнерськими відносинами» («інші держави Балтії (крім Литви) та держави Північної Європи»); держави, з якими Україна має «прагматичні відносини», серед яких Молдова та Білорусь; держави, з якими Україна налаштована розвивати «взаємовигідну економічну співпрацю» (країни Азії, Близького Сходу, Африки та Південної Америки). До блоку стратегічних партнерів, з якими передбачена «всебічна співпраця», крім вказаних вище країн, віднесені Азербайджан, Грузія, Литва, Польща, Туреччина [11].

Серед наших західних сусідів головним стратегічним партнером апріорі виступає Польща. І це цілком закономірно, оскільки історія відносин між давньоруською і польською державою сягає своїм корінням у глибину століть, до князівських династій перших П'ястів (842 р.) і перших Рюриковичів (862 р.). Ще за часів правління Ярослава Мудрого, великого князя київського (1016-1018 рр., 1019-1054 рр.), особлива увага приділялася налагодженню взаємовигідних відносин із Візантією, Священною Римською імперією, Німеччиною, Швецією та іншими європейськими країнами, включаючи Польщу.

Відомо, що періоди добросусідства з Польщею, зближення двох народів змінювалися охолодженням взаємовідносин, ворожими діями. Серед основних причин і передумов конфліктів не вказуються відмінності в політичному устрої держав, національні розбіжності, порушення народних традицій, конфесійні відмінності тощо. Недружні дії мотивувалися сімейними чварами в боротьбі за княжий трон, захистом від набігів сусідніх племен, повторюваними процесами захоплення спірних територій (Червенські міста). До переліку таких міст включали Червен, Белз, Волинь, Коросно, Любачов, Перемишль, Санок, Ярослав та інші.

Наведемо найбільш масштабні та драматичні епізоди з тисячолітньої історії відносин, що вимагають окремого розгляду. До таких епізодів належать: Південно-Західна Русь у складі Польського королівства та Речі Посполитої; українці та поляки в Російській та Австро-Угорській імперіях; взаємини Української Народної Республіки (УНР) та Королівства Польського, Української РСР та Польщі; трагедії двох народів під час Другої світової війни (1939-1945 рр.); післявоєнне відновлення народного господарства (1945-1950 рр.); співробітництво в рамках Організації Варшавського договору (ОВД, 1955-1991 рр.) та Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ, 1949-1991 рр.); трансформаційні процеси в Польщі та Україні після розпаду СРСР (1991 р.); конвергенція економічних моделей Польщі та України в умовах глобалізації світового господарства та європейської економічної інтеграції.

Доречними для допитливого читача можуть стати, на наш погляд, виважені думки щодо еволюції українсько-польських відносин, викладені В. Литвином у його змістовній історичній праці «Тисяча років сусідства і взаємодії»: «Досвід минулих поколінь, сконцентрований в історії нації, не може бути предметом часових спекуляцій. Намагання щось переінакшити, підправити, знівелювати на догоду політичному моментові неминуче перетворить історичну правду на правдоподібність, якщо не на міф ... Як металург виплавляє сталь із заданими властивостями, так історик, який працює на замовлення, створить працю із заданими причинно-наслідковими зв'язками ... Як у такій ситуації бути сучасним політикам? Здається, ідеальний вихід знайшли глави наших держав у травні 1997 року. Під час візиту Президента Польщі в Україну А. Кваснєвський і Л. Кучма підписали спільну заяву «До порозуміння і єднання». Таким чином, вони віддали минуле історикам і заявили про свою рішучість розвивати стратегічне партнерство двох держав. Такий спосіб дій диктується національними інтересами обох держав і якнайбільшою мірою відповідає завданням зміцнення співпраці між усіма народами Європи» [8, с. 29].

Саме з зазначених позицій ми намагаємось здійснювати аналіз стану, здобутків та протиріч у співпраці між нашими країнами, висловлювати пропозиції щодо перспектив зміцнення зв'язків у багатьох сферах діяльності. При викладенні матеріалу ми додаємо власні міркування як очевидця, як певною мірою безпосереднього співучасника розвитку міждержавного співробітництва принаймні упродовж 1950-2021 рр. Якщо переходити від масштабів добросусідства на побутовому, житейському рівні до рівня міждержавного, варто пам'ятати як проблеми, так і позитивні сторони співробітництва України та Польщі у повоєнні роки (1945-1955 рр.), у період становлення народного господарства.

Зазначимо, що саме у вказаний період Польща перетворилася з аграрно-індустріальної на індустріально-аграрну державу. Разом з тим, наприкінці 80-х років ХХ ст. у країні хоча й проводилися економічні реформи, але вони лише частково вирішували всезростаючі проблеми. Реформування торкалося перегляду ролі сейму та народних рад, робітничого самоврядування, аграрної політики, відносин із католицькою церквою тощо. Водночас зростання реальних доходів, у т.ч. за рахунок кредитів капіталістичних країн, здійснювалося без істотного підвищення продуктивних сил. Назрівала ситуація, яка вимагала докорінних змін в управлінні державою, її економічною політикою. У 1989 році соціалістична Польська Народна Республіка (ПНР) була перетворена на Республіку Польща. Розпочалися трансформаційні процеси, пов'язані з переходом від планової системи господарювання до впровадження ринкового механізму в економіці держави.

Україні, як і Польщі, в повоєнні роки також довелося відновлювати зруйновані міста та села, заводи та фабрики, шахти, енергопостачання. Завдяки героїчним зусиллям населення на трудовому фронті до кінця четвертої п'ятирічки (1946-1950 рр.) обсяг промислової продукції досяг довоєнного рівня. Україна за період відновлення народного господарства, а також у роки так званого «розвиненого соціалізму» (1964-1985 рр.) перетворилася в потужну індустріально-аграрну республіку. Її промисловий комплекс налічував близько 320 галузей. У 1985 році розпочався період «перебудови», який супроводжувався загостренням соціально-економічних проблем, різким зростанням цін, погіршенням життєвого рівня населення. Масово створювалися політичні партії та рухи. Результатом «перебудовних» процесів, системної дезінтеграції у суспільній, політичній, економічній та соціальній сфері став розпад 26 грудня 1991 р. СРСР. Відбувся «парад суверенітетів» (1988-1991 рр.), появою на політичній карті світу нових суверенних держав, включаючи Україну.

У Польщі та Україні на озброєння реформатори взяли 10 рекомендацій Вашингтонського консенсусу, в основі якого покладено три ключові принципи: макроекономічна дисципліна, ринкова економіка та відкритість до зовнішнього світу. Реформування польської економіки здійснювалося за планом Л. Бальцеровича, або «шокової терапії». Передбачалося проведення швидких і радикальних змін у структурі та стимулах економічних відносин. Трансформаційні перетворення торкнулися проведення жорсткої монетарної політики, зниження бюджетного дефіциту, скасування цінового контролю на товари та послуги, припинення державного контролю за доходами громадян, приватизація державних підприємств, лібералізації зовнішньої торгівлі.

До найважливішого результату «шокової терапії» відносять той незаперечний факт, що план Бальцеровича заклав фундамент вступу Польщі до ЄС у 2004 році. За основними показниками країні вже в 1994 року вдалося не лише досягти дотрансформаційного рівня 1989 року, а й перевищити показники 1978 року, що вважався найуспішнішим в історії ПНР. Упродовж 1989-2016 рр. у 2,6 рази зросли обсяги промислового виробництва. Істотно активізувалася зовнішня торгівля. У 1991-2018 рр. обсяг експорту товарів збільшився більш ніж у 17 разів -- з 14,9 млрд до 264,786 млрд дол. США. Майже у 18 разів (з 15,5 млрд до 270,157 млрд дол. США) зросли обсяги імпорту. Разом зі збільшенням обсягів експортно-імпортних операцій стабільним залишається негативним баланс зовнішньої торгівлі. На підтримку здійснюваних реформ у Польщі зі структурних фондів ЄС у 2004-2019 рр. виділено близько 110 млрд євро. Така форма підтримки сприймалася як компенсація за швидке відкриття внутрішнього ринку країни для ТНК, припливу європейського капіталу, зняття наявних бар'єрів та обмежень у торгівлі з країнами ЄС [2, с. 87-88].

За роки незалежності України результативність реформувань в економіці коротко можна охарактеризувати тим, що рівень ВВП зріс з 90,3 млрд дол. у 1990 році до 142,3 млрд дол. у 2020 році, тобто майже у 1,6 рази. У Польщі за цей період ВВП зріс з 67,4 млрд дол. до 580,9 млрд дол., тобто збільшився у 8,6 рази [12]. Якщо у 1990 році ВВП Польщі був нижчим за рівень України в 1,3 рази, то за підсумками 2020 року цей показник Польщі перевищував український ВВП ... у 4,1 рази (рис. 1).

Щодо наведених цифр, взятих з офіційних джерел, важливо за цифрами бачити і розуміти реальні результати соціально-економічних перетворень. Зміни ВВП вказані в доларах США. Практично ніхто з політиків і, як це не прикро, з науковців не звертає увагу на знецінення долара США. За купівельною спроможністю 100 дол. США у 1990 році на початок 2020 року рівнозначно 49 дол. США, оскільки інфляція долара за минулі 30 років сягнула близько 104 %. Не важко порахувати, що реального зростання в Україні не відбулося, а економічний потенціал Польщі де-факто зміцнів вдвічі. За розрахунками Білстату по середній зарплаті та курсу долара, якщо на 100 дол. США у 1995 році можна було прожити 2 місяці, то

у 2019 році -- лише один тиждень [13]. На наш погляд, в Україні ситуації виглядає не кращим чином.

Рис. 1. Динаміка ВВП України та Польщі за 1990-2020 рр., млрд дол. [14; 15].

Стосовно України в автора як безпосереднього свідка й учасника проведення економічних реформ ніяких сумнівів наведені цифри не викликають. Достатньо заявити, що фактично в країні знищено промисловий сектор, акценти змістилися на прискорений розвиток АПК. Напередодні президентських виборів 2010 р. у передвиборчій програмі «Сильна економіка - успішна країна» В. Янукович заявляв, що Україна до 2020 року повинна увійти до найбільш економічно розвинених країн світу (G20). Стрижневим питанням динамічних перетворень мала стати інвестиційно-інноваційна модель розвитку. Якщо тоді Україна займала 33-у позицію у світовому рейтингу за показником ВВП (номінал), то у 2020 році, за даними СБ, Україна перебувала на 55-у місці серед 200 країн (155 млрд дол. США), Польща -- на 21-й сходинці (594 млрд дол. США). За даними МВФ, у 1990 році ВВП (ПКС) на душу населення в Україні перевищував середній світовий показник на 11 % (Україна -- 5 433, світ -- 4 890 дол. США). У 2010 році цей показник по Україні (6 665 дол. США, 100-е місце серед 182 країн) став на 37 % нижче від середньосвітового рівня (10725 дол. США). У 2021 р. Україна серед 190 країн зайняла 90-місце (14 146 дол. США), Польща перебуває на 39-й позиції (37 323 дол. США). За індексом людського розвитку (ІЛР) Україна в 1991 році займала 45-е місце у світовому рейтингу, в 2008 році

— 76-е, в 2019 році -- 88-е. За підсумками 2020 року Україна зайняла 74-у позицію серед 189 країн, що нижче середнього рівня країн Європи та Центральної Азії, Польща -- на 35-му місці [14].

Середньорічні темпи приросту ВВП (ПКС) протягом 1990--2018 рр. у Польщі становили 14,5% (63-е місце у світовому рейтингу), в Україні -- лише близько 1,5 % (158-е, останнє місце у рейтингу). Чисельність населення в Польщі залишилася за 30 років практично без змін, в Україні ж вона зменшилася на 8 млн чол. (за неофіційними джерелами -- на 20 млн чол.). Разючі розбіжності у темпах розвитку двох країн за останні десятиліття торкнулися обсягів експортно-імпортних операцій, рівня зарплати, показників, що входять до численних світових індексів (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняння основних показників соціально-економічного розвитку України та Польщі у 2020/1990 рр. [14; 15].