Миротворчість в умовах сучасних аполітичних загроз

Размещено на http://allbest.ru

Київський інститут інтелектуальної власності та права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Миротворчість в умовах сучасних аполітичних загроз

Постановка проблеми. Світова спільнота за останні сто років пережила дві найбільш руйнівні в історії людства світові війни та тривалу й виснажливу холодну війну, які принесли горе і невимовні страждання мільйонам і мільйонам людей. Історія повторюється, і мав рацію Гегель, ще свого часу зауважуючи: «Досвід та історія вчать, що народи й уряди ніколи й нічому не навчилися в історії і не діяли, спираючись на досвід, який можна було б з неї почерпнути». Нині всі згодні з тим, що ми живемо зовсім в іншому світі, порівняно з тим, який був не лише кілька десятиліть, а й кілька років тому. Це - світ, де нема зловісного символу післявоєнної системи міжнародних стосунків - «залізної завіси», нема «холодної війни» старого зразка. Однак це світ, який у багатьох випадках більш небезпечний, ніж попередній. Залишилася тотальна військова (ядерна) загроза, мають місце конфлікти національного, етнічного та релігійного характеру. Тому проблема ведення збройних конфліктів і надалі є актуальною.

Отже, міжнародне гуманітарне право націлене на те, щоб захистити жертв збройного конфлікту та встановити хоча б елементарні правові норми у хаосі війни. Як слушно зазначив Олів'є Рюссбак: «Усе на війні суперечить поняттю гуманності, і все в ній волає до збереження гуманності. Завдання й зміст норм права війни укладається в тім, щоб примирити ці дві крайності».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ті чи інші її аспекти теми розглядалися, зокрема, у працях В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, Л.Г. Заблоцької, С.В. Ісаковича, О.О. Мережка, Л.Д. Тимченка, В.В. Фуркала, Є.М. Цибуленка, І.М. Арцибасова, І.П. Бліщенка, І.І. Лукашука, Р. Бакстера, Я. Броунлі, Ф. Буньйона, Х.-П. Гассера, Фр. Кальсховена, Фр. де Мулінена, С. Нахліка, Л. Оппенгейма, Ж. Пікте, В. Сломансона, Л. Фуллера, Ч. Хайда, Ф. Хайєка, Д. Харші, Р. Хігінса, А. Шлезінгера та інших науковців, проте в умовах сьогодення існують проблеми, які постають перед людством в ході військового протистояння.

Формулювання мети статті. Мета статті полягає у дослідженні питання щодо захисту прав особи під час збройного конфлікту та діяльності світової спільноти з підтримання миру й безпеки.

Виклад основного матеріалу

Сучасні міжнародні відносини як і все людство в цілому, відчувають суттєві зміни, які пов'язані насамперед з глобалізаційними процесами. Вони пронизують життя всієї людської спільноти і зокрема впливають на кожну окрему людину.

Виходячи з того, що держави в сучасних умовах взаємопов'язані і будь-яка проблема (соціальна, політична, релігійна, екологічна), що виникла в окремій країні, може вплинути на сусідні і навіть на дуже віддалені країни та регіони, сьогодні постало перед людством серйозне завдання - створення механізму подолання й попередження криз та кризових явищ, які можуть призвести до катастроф.

Одним із механізмів попередження та подолання криз вважають миротворчі операції, або миротворчість. Поняття миротворчість доволі нове. Його можна трактувати як творення миру. Для сучасних міжнародних відносин миротворчість знаменує собою операції з підтримання миру та безпеки. Щоправда, сам термін та перші миротворчі операції були пов'язані з діяльністю Генерального секретаря ООН Дага Хаммаршельда, який обіймав цю посаду два терміни - з 10 квітня 1953 р. до 18 вересня 1961 р. (загинув в авіакатастрофі на території Африки під час проведення миротворчої місії). Під час опису Перших надзвичайних сил ООН у 1956 р., які спрямовувалися на Синайський півострів, було вперше застосовано термін миротворчість.

Сьогодні під терміном миротворчість розуміють операції з підтримання миру та безпеки, які наприкінці ХХ ст. здобули певної активізації і є одною з форм співробітництва країн світу і міжнародних організацій в питаннях миру та безпеки.

З огляду на те, що проведення миротворчих місій проходить в тісному співробітництві країн світу, саму миротворчість можна вважати одним із інструментів творення нової системи міжнародних відносин як і нової архітектури безпеки1.

У відносинах між державами і народами нового століття мир повинен характеризуватись або незастосуванням збройної сили у відносинах чи відсутністю загрози силою, дотриманням прийнятих зобов'язань мирного співіснування народів, або хоча б припиненням на тривалий час широкомасштабних збройних конфліктів, закріпленням їх результатів у мирній обстановці. За цих умов можна стверджувати про збільшення значення універсальних правових взаємовідносин, прискорення процесу становлення гуманітарного права всього планетного співтовариства («jus gentium communis»). міжнародний збройний конфлікт

Тобто, складається об'єктивна тенденція зростання ролі тих галузей міжнародного права, що керують всім міжнародним суспільством, у тому числі сферою виконавчої влади суверенних держав у напрямі їх звернення до права людини. Так, приймаючи Женевські конвенції 1949 р., держави вважали за необхідне наголосити на своєму обов'язку «за будь-яких обставин виконувати та примушувати виконувати чинну Конвенцію»2.

Ми глибоко переконані, що проблема миру модифікується на кожному ступеню розвитку людства залежно від об'єктивних обставин на міжнародній арені (розклад соціальних сил і воєнної потуги держав, наявність коаліцій та військових блоків, післявоєнний устрій), а також від розвиненості творчості особливого роду - миротворчої діяльності міжнародних інституцій. Серед останніх ми розрізняємо: «гуманітарну інтервенцію», «операції по підтриманню миру», «операції зі встановлення миру».

Проблема гуманітарної інтервенції привернула увагу вчених юристів вже на ранніх етапах розвитку міжнародного гуманітарного права. Гуго Гроцій визначав гуманітарну інтервенцію як «справедливу війну задля захисту чужих підданих».

Представники позитивного напряму у міжнародному праві в цілому схилялись на користь гуманітарної інтервенції як винятку з принципу невтручання, коли «ситуація поза межами терпіння» Вітчизняні юристи-міжнародники, зокрема Ф. Мартенс, М. Захаров та інші, вважали «правомірним втручання освічених (цивілізованих) держав проти варварського гоніння та винищення».

Сучасні українські вчені М. Неліп і О. Мережко схильні розцінювати концепцію гуманітарної інтервенції як таку, що суперечить цілій низці основних принципів сучасного міжнародного права.

Донедавна вважалось, що сучасною правомірною альтернативою гуманітарній інтервенції в рамках існуючого міжнародного правопорядку можуть бути: а) гуманітарні силові операції ООН встановлення миру («реасе-іоггі^-орегаіїош»), які здійснюються на підставі глави VII Статуту і згідно з резолюцією Ради Безпеки міжнародними збройними силами з метою не допустити поглиблення «гуманітарної кризи»; б) операції ООН з підтримання миру («peace-keeping operation») у конфліктогенних регіонах, які вживаються відповідно до глави VI Статуту з метою запобігання поновленню бойових дій.

Коли внутрішньодержавний конфлікт починає процес дестабілізації безпеки в цілому регіоні, настає час для дій регіональної організації зі збереження миру та стабільності згідно зі ст. 52 Статуту ООН3.

Першим випробуванням гуманітарних силових операцій «встановлення миру» ООН після закінчення «холодної війни» стала операція з надання допомоги курдам і шиїтам, яка була санкціонована резолюцією Ради Безпеки № 688. Дії військ з тринадцяти країн були допоміжними у боротьбі з іракською агресією і проходили синхронно з військовою операцією «Буря в пустелі» у січні 1991 р. Цілком самостійною гуманітарною силовою акцією ООН стала операція в Сомалі 1992 р. у спробі врегулювати внутрішній збройний конфлікт, в якому тільки від голоду щодня гинуло біля 3000 осіб. Згідно з резолюцією Ради Безпеки № 794, на підставі глави VII, операція в Сомалі здійснювалась за розсудом Генерального Секретаря, а у практичному аспекті її виконували США. Подальші трагічні події в Сомалі показали, що ніяка військова потуга не може відмінити обов'язковість керуватись всім сторонам конфлікту міжнародним гуманітарним правом.

Таким чином, гуманітарним силовим операціям ООН у спробі приборкати змішані збройні конфлікти притаманні такі риси:

- невизначений міжнародно-правовий характер воєнних гуманітарних акцій. Так, рішення про бомбардування сербських позицій навколо Сараєва було прийнято Радою НАТО без спеціальної резолюції Ради Безпеки ООН, тобто рішенням військово-політичної організації всупереч Статуту ООН (порушені ст. ст. 51, 52). В ході бомбардувань вбито понад 2000 осіб, понад 6000 осіб тяжко поранені. Багато з них стали інвалідами. 92 відсотки вбитих становить цивільне населення - жінки, старі, діти. Близько 300 тисяч дітей перенесли серйозні психічні травми і потребували тривалого лікування. Не виключна загибель дітей від підриву на касетних бомбах, розкиданих на території всієї країни, від радіоактивного ураження. Ракетно-бомбові удари практично повністю зруйнували більшість господарських об'єктів країни. У цілому країні було завдано шкоди у 19 разів більше, ніж вона отримала за роки Другої світової війни4.

- нездатність учасників силових акцій уникнути порушень міжнародного гуманітарного права, особливо що стосується захисту цивільного населення, споруд цивільного і культурного призначення;

- неприкритий політичний характер більшості силових акцій. Так, незважаючи на найжахливіші наслідки громадянської війни в Руанді 1994 р. (1,5 мільйона вбитих, 4 мільйони поранених на 8 мільйонів мешканців за даними руандійських джерел) США зайняли позицію невтручання відповідно до «національних інтересів».

Операції зі встановлення миру (примушення до миру) проводяться на підставі глави VII Статуту ООН, найчастіше задля припинення конфліктів, що відбуваються переважно у вигляді громадянських або міжетнічних війн5. Такі дії можуть бути проведені за рішенням Ради Безпеки ООН щодо використання військової сили з метою примушення конфліктуючих сторін до згоди з міжнародними санкціями та резолюціями. Головною ознакою операцій ООН з підтримання миру порівняно з гуманітарною інтервенцією виступає принцип незастосування сили, а зброя використовується тільки з метою оборони. Війська, розташовані згідно з мандатом Ради Безпеки в Анголі, Іраку, Сомалі, Руанді, Боснії прагнули до підтримання хоча б нестійкого мирного «status quo».

Перша місія Організації Об'єднаних Націй започаткована у 1948 р. і відтоді було проведено 63 операції з підтримання миру. Деякі з миротворчих операцій тривають до тепер: з січня 1949 р. присутня група військових спостерігачів у Індії та Пакистані, військові сили ООН з підтримки миру присутні з березня 1964 р. і до тепер на Кіпрі, з березня 1974 р. сили ООН за спостереженням за роз'єднанням присутні в ізраїльсько-сірійському регіоні, з березня 1978 р. тимчасові сили ООН присутні в Лівані, з квітня 1991 р. розпочалася місія ООН з проведення референдуму на території Західної Сахари, з червня 1999 р. діє місія ООН з питань тимчасової адміністрації у Косово, з вересня 2003 р. - місія ООН в Ліберії, з квітня 2004 р. триває місія у Кот-д'Івуарі, з червня 2004 р. - місія ООН із стабілізації діє на Гаїті, з березня 2005 р. - в Судані, з серпня 2006 р. інтегрована місія ООН присутня у Тіморі-Лешті, з липня 2007 р. змішана операція Африканського Союзу - Організації Об'єднаних Націй діє у Дарфурі, з липня 2010 р. - місія ООН з стабілізації на території Конго. Таким чином, на сьогоднішній день миротворчі місії ООН присутні у 13 країнах і регіонах світу6.

Щодо природи гуманітарних силових операцій та операцій підтримання миру, то слід також вказати на суттєві відмінності. Операції «peace-keeping» належать до превентивних заходів міжнародного права, реалізація яких покликана запобігти ще більшим проявам насильства. Гуманітарна інтервенція є за своєю природою винятком із принципу незастосування сили такими надзвичайними умовами і масштабами порушень фундаментальних прав людини, що невтручання само становить «кримінальну бездіяльність».

Водночас з лінгвістичної точки зору термін «інтервенція» звучить доволі непривабливо, тому деякі спеціалісти пропонують новий термін «гуманітарні акції», у зміст яких передбачається внести також несилові елементи.

На думку Міжнародного Суду ООН, яка була висловлена у Консультативному висновку щодо законності застосування або загрози застосування ядерної зброї 1996 р., міжнародне гуманітарне право є lex specialis (спеціальним правовим режимом) щодо міжнародного права прав людини, адже воно здатне більш ефективно захищати права людини під час збройних конфліктів7. Основою міжнародного гуманітарного права є чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни, а також два Додаткові протоколи до них від 8 червня 1977 р.:

- Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Женевська конвенція І);

- Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (Женевська конвенція ІІ);

- Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (Женевська конвенція ІІІ);

- Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (Женевська конвенція IV);

- Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І);

- Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (ДП ІІ).

До Женевських конвенцій 1949 р. був прийнятий також третій Додатковий протокол, що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми (ДП III) від 8 грудня 2005 р., який, як видно із назви, вводить в обіг і надає міжнародного захисту емблемі так званого «Червоного кристалу» («Емблемі Третього протоколу») поряд із традиційними емблемами Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Крім того, важливим джерелом міжнародного гуманітарного права є міжнародний звичай - правило поведінки, конституйоване загальною практикою держав. Тобто, міжнародний звичай формується на основі згоди або мовчазної згоди держав на те, щоб певне правило поведінки стало для них юридично обов'язковим. У 2005 р. Міжнародний Комітет Червоного Хреста, найвпливовіша гуманітарна організація світу і «хранитель» міжнародного гуманітарного права, видала дослідження «Звичаєве міжнародне гуманітарне право»8. Це дослідження містить перелік 161 норми, які, на думку Міжнародного Комітету Червоного Хреста, наразі за допомогою загальної практики держав сформувалися як норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Звичайно, дослідження «Звичаєве міжнародне гуманітарне право» не є юридично обов'язковим і не може бути джерелом для рішення суду, але та 161 норма, яка у ньому міститься, може бути аргументом у суді, і на ці норми можна посилатися як на сформовані норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права, обов'язкові для всіх держав світу, використовуючи ту аргументацію, яку наводить Міжнародний Комітет Червоного Хреста у дослідженні.

У застосування міжнародного гуманітарного права є один важливий момент - ця галузь міжнародного права застосовується лише до ситуацій двох видів збройних конфліктів (міжнародного і неміжнародного характеру), і не застосовується до внутрішніх заворушень та інших актів насильства, які не досягли порогу збройного конфлікту.

Висновки

Таким чином, основним завданням є виконання норм міжнародного гуманітарного права. На сьогодні існує контраст між розробленими положеннями гуманітарного права, більшість із яких є практично загальновизнаними, і тими порушеннями їх, що спостерігається під час конфліктів в усьому світі. Незважаючи на низку розроблених міжнародних механізмів, основну відповідальність за дотримання норм гуманітарного права несуть держави.

Ефективних стандартних важелів врегулювання збройних конфліктів міжнародна спільнота не виробила й дотепер. На думку експертів, причина цього криється у невирішеному протиріччі між основними принципами міжнародного права - правом націй на самовизначення та правом окремих держав на суверенітет і територіальну недоторканність9.

Отже, все це доводить суперечливе значення миротворчих операцій в сучасних міжнародних відносинах, оскільки, з одного боку, вони сприяють створенню безпечнішого світу, а, з другого, провокують подальші проблеми і конфлікти.

Посилання

¹ Лисак В.Ф. Миротворчість в сучасних міжнародних відносинах. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: філософія, соціологія, політологія. 2015. № 2. С. 24-33.

² Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним (Международный Комитет Красного Креста 1997). С. 3.

³ Голопатюк Л.С. Миротворча діяльність Збройних Сил України у сучасній системі міжнародної безпеки. URL: http://wwwse2.dcaЈch/serviceengine/Files/DCAF/26007/.../bm_ukrndefence.pdf

⁴ Юрковский Анатолий. Правда о НАТО. URL: http://www.otechestvo.org.ua/main/20061/605.htm

⁵ Устав Организации Объединенных Наций. URL: http://www.un.org/ru/documents/charter

⁶ Хронология операций ООН по поддержанию мира. URL: http://wwwun.org/mssian/peace/pko/chronoLhtm

⁷ International Court of Justice. Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons. Advisory Opinion (1996). URL: http://www. icj -cij .org/docket/files/95/7495 .pdf 23

⁸ Обычное международное гуманитарное право. Нормы. URL: https://www.icrc.org/rus/assets/files/other/customary.pdf

⁹ Гогош О. Проблематика сучасної миротворчості. URL: http://natoua.org/index.php

Резюме

Миротворчість в умовах сучасних геополітичних загроз

Дяченко В.І.

Сучасні міжнародні відносини, як і все людство в цілому, відчувають суттєві зміни, які пов'язані передусім з глобалізаційними процесами. Вони пронизують життя всієї людської спільноти і зокрема впливають на кожну окрему людину. Виходячи з того, що держави в сучасних умовах взаємопов'язані і будь-яка проблема, що виникла в окремій країні, може вплинути на сусідні і навіть на дуже віддалені країни й регіони, сьогодні постало перед людством серйозне завдання - створення механізму подолання та попередження криз і кризових явищ, які можуть призвести до катастроф.

Ключові слова: війна, міжнародне право, міжнародне гуманітарне право, міжнародні відносини, миротворчі операції, встановлення миру, підтримання миру та безпеки.

Резюме

Миротворчество в условиях современных геополитических угроз

Дяченко В.И.

Современные международные отношения, как и все человечество в целом, испытывают существенные изменения, которые прежде всего связаны с глобализационными процессами. Они пронизывают жизнь всей человеческого сообщества и в частности влияют на каждого отдельного человека. Исходя из того, что государства в современных условиях взаимосвязаны и любая проблема, возникшая в отдельной стране, может повлиять на соседние и даже на очень отдаленные страны и регионы, сегодня перед человечеством стоит серьезная задача - создание механизма преодоления и предупреждения кризисов и кризисных явлений, которые могут привести к катастрофам.

Ключевые слова: война, международное право, международное гуманитарное право, международные отношения, миротворческие операции, установление мира, поддержания мира и безопасности.

Summary

Peacekeeping in the context of modern geopolitical threats.

Valery Dyachenko

In the system of modem international law, a relatively new branch has emerged - international humanitarian law, the rapid development of which over the past 100 years has highlighted both the achievements and certain problems. On the one hand, the world community has recognized the need to protect human rights and fundamental freedoms from all conditions: peacetime or wartime, “great wars” or minor armed conflicts, interstate armed conflicts, or the use of violent means by insurgents. Almost 60 years later, four Geneva conventions were added to the Hague law, which was intended to legally restrict the means and forms of warfare, the main purpose of which was to determine the legal status of victims of war and armed conflict.

Today, another branch of legal norms, the so-called “soft” law of New York, joins the main sources of international humanitarian law in an effort to humanize the inherently brutal armed struggle, to protect its participants and victims on the basis of humanity and mercy. On the other hand, there are more and more signs: the low effectiveness of the above regulations and norms, which are mostly only referred to by the conflicting parties, the presence of hundreds of articles of thousands of pages of agreements and conventions, which often contain inconsistent positions that do not address current issues policy and international relations, including the testing and use of nuclear weapons. All this suggests the need for accelerated development of this branch of law.

Analysis of the science of international humanitarian law also shows the existence of inconsistent and sometimes contradictory theoretical positions of lawyers on the nature of humanitarian law, especially in matters of “humanitarian intervention”, the relationship of state sovereignty and the right to “intervene for humanitarian purposes.” There are also unresolved questions of the philosophical plan: should the brutal and inherently brutal armed struggle be humanized at all instead of a complete ban on wars and armed conflicts, on what should the coercive force of international humanitarian law be based?

Modern international relations, as well as all humanity as a whole, are experiencing significant changes, which are primarily associated with globalization processes. They pierce the life of the entire human community and in particular affect each individual person. Given that the states are interconnected in modern conditions and any problem that has arisen in a particular country can affect neighboring and even very remote countries and regions, today a serious task for humanity has emerged - the creation of a mechanism for overcoming and preventing crises and crisis phenomena that can lead to disasters.

The purpose of the article is to determine the significance of the activities of the world community for the maintenance of peace and security.

For its achievement peacekeeping operations are considered as an actual problem of modern international relations. The types and types of international operations are described. The most dangerous and large-scale conflicts of the present are analyzed.

As a result, it was concluded that the conduct of international peacekeeping operations (missions) should be carried out on the basis of the provisions of the UN Charter in strict compliance with international law

Key words: war, international law, international humanitarian law, international relations, peacekeeping operations, establishing peace, maintaining peace and security.

Размещено на Allbest.ru