Реалізація практики Європейського Суду з прав людини органами Судового Конституційного контролю України: загальнотеоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація практики Європейського Суду з прав людини органами Судового Конституційного контролю України: загальнотеоретичний аспект

Дмитро Михайлович Величко, кандидат юридичних наук, доцент, доцент Криворізького національного університету

Наталія Володимирівна Ченшова, кандидат юридичних наук, доцент, доцент Криворізького національного університету

Яна Миколаївна Авраменко, асистент кафедри Криворізького національного університету

Резюме

Величко Д.М., Ченшова Н.В., Авраменко Я.М. Реалізація практики Європейського суду з прав людини органами судового конституційного контролю України: загальнотеоретичний аспект

Робота присвячена аналізу проблеми реалізації та загального впливу практики Європейського суду з прав людини на такий орган судової конституційної юрисдикції, як Конституційний Суд України. Для дослідження європейського досвіду ролі та використання міжнародних засад конституційного судочинства, в розрізі імплементації Європейської конвенції з прав людини в національне законодавство, пропонується дослідити саму правову природу європейських принципів використання практики ЄСПЛ як джерела права. Також здійснити аналіз основних проблем застосування практики ЄСПЛ та надати практичні поради національним суддям для їх усунення. суд право конституційний

Ключові слова: Конституційний суд України (КСУ), Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ), джерело права, практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Резюме

Величко Д.М., Ченшова Н.В., Авраменко Я.М. Реализация практики Европейского суда по правам человека органами судебного конституционного контроля: общетеоретический аспект

Работа посвящена анализу проблемы реализации и общего влияния практики Европейского суда по правам человека на такой орган судебной конституционной юрисдикции, как Конституционный Суд Украины. Для исследования европейского опыта роли и использования международных основ конституционного судопроизводства в разрезе имплементации Европейской конвенции по правам человека в национальное законодательство предлагается исследовать саму правовую природу европейских принципов использования практики ЕСПЧ как источника права. Также осуществить анализ основных проблем применения практики ЕСПЧ и предоставить практические советы национальным судьям по их устранению.

Ключевые слова: Конституционный суд Украины (КСУ), Европейская конвенция по правам человека (ЕКПЧ), источник права, практика Европейского суда по правам человека (ЕСПЧ).

Summary

Dmytro Velychko, Nataliia Chenshova, Yana Avramenko. Implementation of the practice of the European Court of Human Rights by the bodies of judicial constitutional review: a general theoretical aspect

In the ideas of the international community, the legal realities of the globalized world are laid, which more and more clearly show the approval of the newest approach to the interaction of international, national and supranational law in the field of constitutional proceedings as a priority path. Judges should be guided by those legal provisions enshrined in the Constitution of Ukraine and in the European Convention on Human Rights, which guarantee a higher level of ensuring the democratization of society. Such a principle should become a standard for resolving conflicts in the interpretation of norms between national and international courts, in particular between the Constitutional Court of Ukraine and the European Court of Human Rights. On the other hand, today it is obvious that without the analysis and use of the experience of European countries, the full development of the national constitutional legal system of judicial control is impossible. Therefore, this article is devoted to the analysis of the problem of implementation and the general impact of the practice of the European Court of Human Rights on the body of judicial constitutional jurisdiction as the Constitutional Court of Ukraine.

Based on this, our article is devoted to the analysis of the problem of implementation and the general impact of the practice of the European Court of Human Rights on the body of judicial constitutional jurisdiction as the Constitutional Court of Ukraine.

To study the European experience of the role and use of the international foundations of constitutional proceedings in the context of the implementation of the European Convention on Human Rights into national legislation, it is proposed to study the legal nature of the European principles of using the practice of the ECHR as a source of law. Also, analyze the main problems of the application of the ECHR practice and provide practical advice to national judges on how to eliminate them.

Key words: Constitutional Court of Ukraine (CCU), European Convention on Human Rights (ECHR), source of law, practice of the European Court of Human Rights (ECHR).

Постановка проблеми. Від часу набуття незалежності України і до сьогодні основним вектором розвитку нашої країни стала інтеграція до європейського співтовариства. Приділяється надзвичайна увага питанням впровадження європейських стандартів демократії до системи судового конституційного контролю й національного законодавства. Активні процеси з такої демократизації суспільства викликають значний інтерес до проблем імплементації практики Європейського суду з прав людини до правового поля України та застосування її органами судового конституційного контролю.

Така активна співпраця з Європою свідчить про необхідність побудови ефективної взаємодії Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України, задля уніфікації загальноєвропейських принципів й стандартів. За останні роки судова практика міжнародного суду набула архіважливого значення для вітчизняного конституційного судочинства не тільки як юридично значуще джерело права, через прийняття низки законодавчих актів, а й як об'єктивний критерій оцінки правової системи держави як учасниці Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Задля того, щоб поступово наближатися до ідеалу правової держави за європейськими стандартами, Конституційний Суд України певною мірою реалізує рішення ЄСПЛ для формування власних правових позицій, після чого це стає змістовним елементом мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України. Але під час такого використання доктрин європейської спільноти виникають певні проблеми, яким ми приділимо значну увагу з теоретичної та конституційно-правової точки зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання про вплив та реалізацію практики Європейського суду з прав людини досліджували такі національні та іноземні вчені й автори, як А.С. Кельман, Н. Блажківська, М.І. Козюбра, А.Г. Алексеєнко, Ю.Є. Зайцев, П.М. Рабінович, В.П. Паліюк, О.В. Климович, К.Ю. Ісмайлов, Дж. Мак Брайд, Т.І. Дудаш, Т.М. Слінько, В.Г. Бессарабов, М.В. Кучин, A.M. Боднар, Г. Юдківська та інші.

Формулювання мети статті. Статтю присвячено комплексному теоретико-правовому аналізу загального аспекту конституційного судового контролю та динаміки використання європейських стандартів у національному судочинстві України в розрізі реалізації рішень Європейського суду з прав людини. Особлива увага приділятиметься правовим підставам здійснення конституційного судового контролю, ролі Конституційного Суду в забезпеченні імплементації Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, та впливу практики Європейського суду з прав людини на національне конституційне судочинство, способи та основні проблеми, пов'язані з реалізацією його рішень.

Виклад основного матеріалу. Конституційний судовий контроль - це діяльність спеціально уповноважених державних органів здійснення судової влади, спрямована на забезпечення верховенства Конституції, недопущення оприлюднення неконституційних норм, прийняття неконституційних законів та інших нормативних актів чи дій, а також тлумачення конституції у разі необхідності. Даний вид контролю є важливим складником сучасного демократичного устрою будь-якої провідної країни світової спільноти. Без ефективного контролю підтримання конституційної законності зводиться нанівець.

Для глибшого розуміння й огляду проблемного питання слід звернутися до дослідження автора А.Г. Алєксеєнка, який виокремив певні ознаки судового конституційного контролю:

- є різновидом державного контролю;

- характеризується наявністю державно-владних повноважень судового характеру;

- є формою професіоналізованого державного контролю, причому вищою серед спеціалізованих форм контролюючої діяльності;

- є контрольною, правоохоронною діяльністю, заснованою на самостійності юрисдикційних засобів і форм, та здійснюваною на підставі особливої судово-процесуальної форми відправлення правосуддя з питань конституційного контролю;

- є особливим, спеціалізованим механізмом охорони акта вищої юридичної сили - Конституції;

- регламентується системою норм законодавства, яку становлять норми Конституції і конституційних законів ¹.

На противагу цим ознакам, науковець М.С. Кельман у своїй праці дав уточнення, що конституційний контроль, як організаційно-правова форма діяльності держави, має й такі особливості:

- поширюється не тільки на сферу управління, а й охоплює сферу нормотворчості, яка здійснюється апаратом управління і впливає на нормотворчість законодавчої влади;

- одна з вищих форм контролю, після парламентської і референдуму ².

Порівнюючи вищенаведені дослідження, можна зробити висновок, що одним із загальних підходів до системи судового конституційного контролю є наявність саме спеціального органу. Таким спеціалізованим органом в Україні є Конституційний Суд України (далі - КСУ).

Сьогоднішня конституційна юстиція належить до міжнародно визнаних демократичних стандартів. Тому створення цього інституту в Україні та інших постсоціалістичних країнах, які стали на шлях демократичного розвитку, є природним явищем.

Конституційний контроль України ґрунтується на принципі доброзичливого ставлення до міжнародного права, згідно з яким рішенням Конституційного Суду України приймається тлумачення та імплементація прав людини в міжнародних договорах.

Слід зазначити, що КСУ є єдиною конституційною юрисдикцією в Україні. Конституція та пов'язані з нею закони визначають, що КСУ є незалежною установою і підкоряється лише принципам, визначеним Конституцією. КСУ покладається на самостійне та незалежне здійснення судової влади з метою обмеження публічної влади, забезпечення верховенства права та Конституції України, формального тлумачення Основного Закону України та інших законів, захисту конституційних прав і свобод.

Слідуючи закріпленим у ст. 150 Конституції України ³ основним повноваженням КСУ, їх умовно можна поділити на чотири групи:

1) абстрактний конституційний контроль, тобто контроль за відповідністю правових положень, чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, нормам Конституції;

2) формальний конституційний контроль як офіційне тлумачення основного та інших законів;

3) конкретний конституційний контроль, тобто конституційно гарантований захист від конкретного порушення прав і свобод державними органами влади. Захист, певною мірою, зв'язаний з концепцією незалежності КСУ, що є частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя;

4) інші питання, пов'язані із застосуванням Конституції.

Реалізація та вплив практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на КСУ безпосередньо пов'язані з його роллю в забезпеченні імплементації Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ) як примату міжнародного права.

Цей вплив полягає у активному використанні міжнародного досвіду в питаннях, що становлять вагомий суспільний інтерес, та які є фундаментальними для подальшої роботи в напрямі захисту цінностей людини.

Конституційний Суд України через визначені на конституційному рівні механізми конституційного контролю формує офіційну конституційну доктрину, надає і розвиває свої юридичні позиції, що базуються на основних цінностях Конституції України, Європейської конвенції з прав людини, інших міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.

Права людини, що містяться в Конституції України та Європейській конвенції з прав людини, мають спільну правову природу. Це сприяє формулюванню певних принципи використання практики ЄСПЛ, яким, в свою чергу, використовується дана Конвенція. Наприклад, такий принцип був сформульований у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положення третього речення ч. 1 ст. 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу). У цьому рішенні судді КСУ дійшли такого висновку: "Оскільки ст. 29 Конституції України, де зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, кореспондується зі ст. 5 ЄКПЛ, то відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права практика тлумачення та застосування вказаної статті Конвенції Європейським судом з прав людини має враховуватися при розгляді цієї справи"⁴. Це було необхідно для того, щоб дати поняття, як узгоджується принцип найвищої юридичної сили Конституції України із обов'язком використовувати практику ЄСПЛ.

Поряд із вищевикладеним необхідно приділити увагу певним чинним документам, що регламентують питання обов'язковості застосування практики Європейського суду з прав людини органами правосуддя.

Так, згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплено принцип сумлінного виконання державою своїх міжнародних зобов'язань. Відповідно до цієї норми держава-учасни- ця не може посилатися на положення свого внутрішнього права на виправдання невиконання ним міжнародного договору. А згідно зі ст. 31 Віденської конвенції рішення Європейського Суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування та тлумачення ⁵.

Натомість сам Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях роз'яснював, що існує низка причин, з яких слід дотримуватися прецеденту. Насамперед на користь правової стабільності та впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецеденту не лише прямо відповідає вимогам незалежності і неупередженості суду, а й відбиває саму суть судової політики Відповідно, Конвенція про захист прав людини та основних свобод, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини є частиною українського законодавства ⁶.

Завдяки подібним європейським стандартам судочинства КСУ вже неодноразово під час реалізації своїх основних функцій щодо контролю конституційності нормативно-правових актів нашої держави, даючи офіційне тлумачення Конституції та законів України, звертався до рішень ЄСПЛ для формулювання правових позицій. Завдяки такому використанню практики досягається певна погодженість між органами правосуддя міжнародної та національної правових систем.

В українському праві питання застосування практики ЄСПЛ врегульовано Законом України від 23 лютого 2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"⁷, ч. 1 ст. 17 якого встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи зі змісту Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р." Україна визнає на своїй території обов'язковість юрисдикції ЄСПЛ з усіх питань, що стосуються тлумачення й застосування ЄКПЛ.

Отже, практика ЄСПЛ має методологічне значення і виступає ефективним інструментом національного судового тлумачення норм права, передусім тих, що стосуються прав людини.

Розглянемо дослідження науковця П. Рабіновича, який пропонує визначати два основні напрями впливу рішень ЄСПЛ на конституційне правосуддя.

Перший полягає у врахуванні конституційними судами вказівок і оцінок ЄСПЛ, наведених у його рішеннях у конкретних справах, до розгляду яких органи конституційного контролю залучались на етапі вирішення спору в межах національних юрисдикцій. В силу прецедентного характеру практики ЄСПЛ його правові позиції щодо конституційного судочинства стосуються не лише держав, які були сторонами у справі, а й підлягають врахуванню при здійсненні конституційного судочинства та в процесі нормотворчості інших держав, що визнали його юрисдикцію, зокрема, при запровадженні ними інституту конституційної скарги.

Другим напрямом впливу практики ЄСПЛ на національне конституційне судочинство виступає врахування вироблених ним принципів, концептуально-методологічних засад судового захисту прав людини і основоположних свобод при ухваленні конституційними судами їх рішень. Другий напрям є менш формалізованим, проте сфера його застосування може бути ширшою ⁸.

Вивчаючи фактори впливу європейського права, нам вдалося виокремити деякі проблеми застосування європейських доктрин.

Так, основні проблеми застосування практики ЄСПЛ в діяльності КСУ полягають у тому, що багато положень Європейської конвенції з прав людини уже втілено в національне законодавство, тому переважає використовування норм національного права, але без посилань на Європейську Конвенцію та відповідні рішення не обійтись у ситуаціях, де відсутні інші правові регулятори у рамках національного права.

Наразі існує необхідність вирішення питання щодо закріплення обов'язковості застосування практики ЄСПЛ. Слідуючи положенням процесуальних кодексів, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК, п. 2 ст. 1116 ГПК, можна дійти висновку, що обов'язковість судової практики ЄСПЛ не визначена. Ці пункти передбачають таке: рішеннями ЄСПЛ було визнано, що українські суди у своїх рішеннях порушили Європейську конвенцію з прав людини, і що є підставою для перегляду цих рішень Верховним Судом України.

Іншими словами, рішення Європейського суду з прав людини є лише підставою для порушення відповідних судових процедур у Верховному Суді України.

Також неоднозначним є наведений вище Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", адже містить багато суперечностей.

На наш погляд, неоднозначним є тлумачення глави 4 "Застосування в Україні Конвенції та практики Суду", в якій ст. 17 передбачає, що "суд повинен застосовувати прецедентну практику ЄСПЛ, тобто будь-яке рішення чи постанову, прийняте Європейським Судом... незалежно від справи, в тому числі проти України". Водночас у ст. 18 цього ж закону йдеться лише про рішення або ухвалу Європейського суду у справі проти України.

Ще одна проблема використання практики ЄСПЛ органами конституційного контролю пов'язана з формою використання та визначенням обсягу, в якому вона має враховуватись. Слід зазначити, що в деяких своїх рішеннях КСУ, які можна віднайти в офіційних джерелах, суд лише ілюструє характер міжнародної правової аргументації, лише побіжно згадує про наявність певних європейських стандартів із питання, що є предметом спору, не конкретизуючи їх, та не розділяючи при цьому думки про основоположне значення міжнародних правил. Можлива й ситуація звичайного переліку найбільш відомих справ, у яких наявна позиція ЄСПЛ, не розкриваючи їх істинний зміст.

Звісно, такі рішення зустрічаються все рідше, що свідчить про позитивну тенденцію використання європейського права. Практичною порадою для шановних суддів КСУ стане необхідність прагнути до такого постійного стану справ, за якого Конституційний Суд не просто посилався б на те чи інше рішення ЄСПЛ, а й предметно роз'яснював, тлумачив зміст права, що було порушене, під час обґрунтування своїх правових позицій.

Таким чином, даний аналіз способів та проблем реалізації практики Європейського суду з прав людини становить інтерес для з'ясування проблем сучасного праворозуміння та правотворчості в сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. На сьогодні європейська правотворчість виступає потужним механізмом впливу на розгляд справ в органах конституційної юрисдикції. Для України одним із першорядних завдань є побудова дієвої системи впровадження правових позицій Європейського суду з прав людини, з виключенням усіх можливих проблем та недоліків.

Висновки

Підсумовуючи вищенаведене, судову практику ЄСПЛ у вигляді його правових позицій можна визнати певною мірою особливим джерелом права, що може застосовуватися судом як додаткове джерело права. Вона має пріоритет у застосуванні. А положення ЄКПЛ, витлумачені на практиці Європейського суду з прав людини, є мінімально необхідними стандартами в системі прав людини, які мають бути захищені та гарантовані.

Тому робота конституційної юрисдикції - один із інструментів адаптації та імплементації практики Європейського суду з прав людини в українське законодавство. Прецедентне право Європейського суду з прав людини відіграє вагому роль у вирішенні правових засобів вирішення справ, пов'язаних з порушеннями різних прав осіб, передбачених ЄКПЛ, хоча також може допомогти суддям держав-учасниць Європейської конвенції з прав людини набагато краще усвідомлювати ці права та тлумачити їх без розбіжностей у розумінні. Не варто забувати, що необхідність посилань на міжнародну судову практику покликана насамперед визначати змістовну конституційну сутність прав, положень та норм, що захищаються Конституційним Судом України.

Якщо в попередні роки простежувалася діяльність Конституційного Суду України, де були актуальні вимоги посилань до міжнародних стандартів, то нинішній ступінь збільшення кількості подібних посилань не може свідчити про те, що рішення буде прийнято відповідно до його початкової вимоги, про те, що рішення прийматиметься відповідно до їх початкового змісту, що буде свідченням про певну необґрунтованість рішення.

З цього є сенс визначити, що принцип дружнього ставлення до міжнародного права має ставати все більш важливим. Держава повинна звернути увагу на ті правові положення, які мають стати стандартом вирішення колізій тлумачення норм між внутрішніми та міжнародними судами.

Такий принцип повинен стати архіважливим для усунення певних розбіжностей тлумачень норм про права людини між національними і міжнародними судами. Тому слід наголосити, що без відповідного аналізу впливу ЄСПЛ на національні органи конституційного судового контролю у перспективі, без виокремлення позитивних і негативних аспектів видів застосування практики ЄСПЛ, без визначення ролі європейських стандартів та принципів конституційного судочинства, повноцінний розвиток національної правової системи є неможливим.

Отже, конституційно-правове значення реалізації та впливу європейських стандартів, принципів, практики Європейського суду з прав людини у стратегічному процесі розвитку сучасного конституційного судового контролю сприяє визначенню проблематики досліджень ступеня реалізації міжнародних механізмів конституційного судочинства. Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі полягають у тому, щоб проаналізувати більш сучасні праці українських фахівців з конституційного права з цього питання. Алєксєєнко І.Г. Європейська модель конституційної юстиції: теоретико-правові проблеми становлення та розвитку: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України. Ін-т держави і права імені В.М. Корецького. Київ, 2001. 16 с.

Література

1. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України. Ін-т держави і права імені В.М. Корецького. Київ, 2001. 19 с.

2. Конституція України: Конституція України; Верховна Рада України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. База даних "Законодавство України". URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр#Text

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ: Рішення Конституційного суду України від 01.06.2016 р. № 2-рп/2016.

4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: Конвенція; ООН від 23.05.1969 р. URL: https://zakon.rada.gov. ua/go/995_118

5. Рішення у справі "Косі проти Сполученого Королівства" / Соssеу v. The United Kingdom / 27.09.1990 р. Серія А №184, с. 14 п. 35). URL: http://hudoc.echr.coeint/ukr?i=001-57641

6. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/3477-15

7. Рабінович П. Практика Страсбурзького суду як орієнтир діяльності конституційних судів з імплементації європейських стандартів прав людини. Вісник Конституційного Суду України. 2005. № 6. С. 34-40.

Размещено на Allbest.ru