Деякі питання співвідношення прав інтелектуальної власності та прав людини у міжнародно-правовому аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання співвідношення прав інтелектуальної власності та прав людини у міжнародно-правовому аспекті

Іван Іванович Ващинець, кандидат юридичних наук, доцент Київського університету права НАН України, адвокат

Резюме

Ващинець І.І. Деякі питання співвідношення прав інтелектуальної власності та прав людини у міжнародно-правовому аспекті

Стаття досліджує співвідношення прав інтелектуальної власності та прав людини у контексті міжнародних договорів у цій сфері. З урахуванням позицій міжнародних інституцій проводиться аналіз правової природи обох систем прав та їх співвідношення. міжнародний правовий інтелектуальний

Ключові слова: права інтелектуальної власності, права людини, авторські права, права винахідників, міжнародні договори, співвідношення прав інтелектуальної власності та прав людини.

Резюме

Ващинец И.И. Некоторые вопросы соотношения прав интеллектуальной собственности и прав человека в международно-правовом аспекте

Статья исследует соотношение прав интеллектуальной собственности и прав человека в контексте международных договоров в этой сфере. С учетом позиций международных учреждений проводится анализ правовой природы обеих систем прав и их соотношение.

Ключевые слова: права интеллектуальной собственности, права человека, авторские права, права изобретателей, международные договоры, соотношения прав интеллектуальной собственности и прав человека.

Summary

Ivan Vashchynets. Certain issues of the relationship between intellectual property rights and human rights in international legal aspects

Key words: intellectual property rights, human rights, author's rights, inventor's rights, international treaties, relationship between intellectual property rights and human rights.

Постановка проблеми. Одним із стрижневих елементів верховенства права є повага до прав людини ¹, які закріплені у міжнародних актах і національних конституціях. Окрему групу таких прав людини становлять права у сфері науки та культури.

Протягом останніх десятиліть набуло актуальності питання співвідношення та взаємного впливу прав інтелектуальної власності з правами людини, зокрема у сфері науки та культури. Це питання викликало і продовжує викликати численні дискусії як серед науковців, так і серед практиків. Особливо гострі суперечки точаться на міжнародному рівні щодо кореляції авторських прав і прав людини, визначених у міжнародних договорах.

Очевидно, що такий конфлікт вимагає вирішення з огляду на необхідність чіткого визначення, які саме цінності превалюють і потребують більш широкої охорони, а яким правам буде забезпечуватися порівняно менший захист.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами співвідношення прав людини та прав інтелектуальної власності безпосередньо займаються такі іноземні вчені, як Лоренс Хелфер, Пітер Ю, Пітер Драхос, Рошель Дрейфус, Крістоф Гейгер, Єлєна Ізюменко та ін.

В Україні теоретичні дослідження природи прав інтелектуальної власності у різних аспектах досліджувалися рядом українських науковців, зокрема Ю.Л. Бошицьким, В.С. Дроб'язком, Р.В. Дроб'язком, О.Д. Святоцьким, Р.О. Стефанчуком, О.В. Кохановською, Ю.М. Капіцею, Н.М. Мироненко, О.П. Орлюк, О.А. Підопригорою, О.І. Харитоновою, Р.Б. Шишкою, О.О. Штефан та ін. Питання гармонізації прав людини та прав інтелектуальної власності у сфері медицини і фармації досліджувалися у роботах О.Ю. Кашинцевої. Разом із тим питання співвідношення конкретних прав людини та прав інтелектуальної власності залишається недостатньо дослідженим у вітчизняній науці.

Метою даної статті є короткий аналіз понять "права людини" і "права інтелектуальної власності", а також співвідношення цих понять і їхнього змісту з огляду на положення чинного законодавства України та міжнародних документів у сфері прав людини та інтелектуальної власності.

Виклад матеріалу дослідження. Прийняття Загальної декларації прав людини у 1948 р. було визначальним етапом розвитку права та юридичної думки у ХХ ст. Однак це стало очевидним значно пізніше, ближче до кінця століття, коли переважна більшість правників заговорили про "революцію у сфері прав людини". Звичайно, така революція стала можливою завдяки багатьом факторам, не останніми з яких є розпад комуністичного блоку та прискорені глобалізаційні процеси. Під знаком захисту і розвитку прав людини проходять також перші десятиліття ХХІ ст.

У такому контексті розвиток прав інтелектуальної власності не був настільки помітним, проте їхня роль від цього не стала менш суттєвою. Істотне посилення прав інтелектуальної власності ми могли спостерігати протягом усього ХХ ст. Ця тенденція продовжується і в новому столітті.

Загальновизнано, що права людини є фундаментальними за своєю природою, оскільки стосуються основоположних, базових цінностей для кожної людини - її гідності², життя, здоров'я тощо.

Визначальними характеристиками прав людини є також їхня універсальність та невідчужуваність. Права людини є універсальними, адже належать усім людським істотам у будь-якій державі. Оскільки ці права покликані захищати саме існування людини та випливають із зазначеної мети, вони є невідчужуваними, адже не можна перестати бути людською істотою ³.

Права інтелектуальної власності стосуються менш фундаментальних цінностей, хоча їх об'єкти є також нематеріальними - результати інтелектуальної, творчої діяльності людини. Ці об'єкти, хоча і в дещо іншому формулюванні, згадуються у ст. 27 Загальної декларації прав людини та ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятого на розвиток положень Загальної декларації.

Зокрема, пункт другий ст. 27 Загальної декларації прав людини надає кожній людині право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

У п. 1с) ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зазначається, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є.

Подібне формулювання міститься у ст. 54 Конституції України, яка гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Тривалий час вважалося, що права людини як права публічні не перетинаються із правами авторів літературних і художніх творів, винахідників та іншими правами інтелектуальної власності, які за своєю природою є приватними. Відповідно, питання взаємного впливу цих прав не було предметом уваги ні з боку фахівців з інтелектуальної власності, ні з боку спеціалістів у сфері прав людини. Наслідком цього стало фактично ізольоване існування двох зазначених режимів, які займалися власними проблемами і не вбачали один в одному ні допомоги, ні загрози, ні можливостей для експансії⁴. Однак із середини 90-х рр. минулого століття ситуація змінилася, і співвідношення між правами людини та правами інтелектуальної власності стали предметом аналізу як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Це питання було також у фокусі різноманітних міжнародних актів. Так, резолюція № 2000/7 Підкомісії щодо просування і охорони прав людини при Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини, яка отримала назву "Права інтелектуальної власності та права людини", фактично вперше на такому високому рівні задекларувала наявність конфлікту між режимом прав інтелектуальної власності, установленим Угодою світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, та міжнародними договорами з прав людини ⁵.

Резолюція підтверджує, що право автора на захист моральних і матеріальних інтересів у зв'язку з будь-якими створеними ним науковими, літературними чи художніми працями, передбачене пунктом другим ст. 27 Загальної декларації прав людини та ст. 15(1) Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, є правом людини, яке може бути обмежене в суспільних інтересах. Водночас Резолюція закликала Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав прояснити співвідношення між правами інтелектуальної власності та правами людини, у т.ч. й шляхом розробки загального коментаря з цього питання, а Верховному Комісару ООН з прав людини провести аналіз впливу прав людини на Угоду ТРІПС ⁶.

Значний вклад у розмежування прав людини та прав інтелектуальної власності зробив документ, розроблений Комітетом ООН з економічних, соціальних і культурних прав 12 січня 2006 р., що отримав назву "Зауваження загального порядку 17"⁷.

У цьому документі Комітет підтвердив основні властивості прав людини, які визначені доктриною: фундаментальність, універсальність і невідчужуваність. Він зазначив також, що такі права належать фізичним особам і, за певних обставин, - групам фізичних осіб і громадам. Права людини мають основоположний характер, оскільки вони притаманні людській особистості як такій ⁸.

На відміну від прав людини, права інтелектуальної власності зазвичай мають тимчасовий характер і можуть бути анульовані, ліцензовані або передані іншій особі. Якщо в рамках більшості сучасних правових систем права інтелектуальної власності, часто за винятком моральних прав, можуть бути передані, обмежені за строками і сферою застосування, продані, змінені та навіть втрачені, то права людини є необмеженими за часом вираженням основних прав людської особистості. Якщо право людини користуватися захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з її будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, гарантує особистий зв'язок між авторами та їхніми творами і між народами, громадами або іншими групами та їх спільним культурним спадком, а також їхні основні матеріальні інтереси, які необхідні, щоб дозволити авторам досягнути достатнього життєвого рівня, то режими інтелектуальної власності головно захищають ділові та корпоративні інтереси і капіталовкладення.

Крім того, Комітет зауважив, що межі захисту моральних і матеріальних інтересів автора, передбачені в п. 1с) ст. 15 Пакту, необов'язково збігаються з тим, що називається правами інтелектуальної власності в національному законодавстві або в міжнародних угодах. Відтак, Комітет ООН підкреслює, що важливо не ототожнювати права інтелектуальної власності і право людини, яке визнається у зазначеному пункті ст. 15⁹.

Незважаючи на перераховані відмінності між зазначеними правами, Комітет фактично визнав, що деякі з прав інтелектуальної власності можуть розцінюватися як права людини. Передусім це стосується так званих "моральних інтересів", які, на думку авторів зауважень, були однією з головних цілей розробників пункту другого ст. 27 Загальної декларації прав людини. Намір останніх полягав у тому, щоб проголосити виключно особистий характер кожного творіння людського розуму, забезпечивши надійний зв'язок між творцями та їхніми творами ¹⁰.

З урахуванням історії розробки пункту другого ст. 27 Загальної декларації прав людини та п. 1с) ст. 15 Пакту Комітет вважає, що "моральні інтереси" в п. 1с) ст. 15 включають право авторів бути визнаними творцями їхніх наукових, літературних і художніх творів і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні таких творів, а також будь-якому іншому посяганню на них, здатному завдати шкоди честі або репутації автора. Іншими словами Комітет визнає, що частиною "моральних інтересів" є особисті немайнові (моральні) права автора на авторство та цілісність (недоторканність) твору, як вони визнані у ст. 6Ь^ Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів ¹¹. Стаття 14 Закону України "Про авторське право та суміжні права"¹² містить тотожні формулювання зазначених прав. Подібне формулювання особистих немайнових прав автора містять також і ст. ст. 438 і 439 Цивільного кодексу України ¹³.

Що ж стосується "матеріальних інтересів" у розумінні п. 1с) ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, то вони, на думку Комітету, відображають тісний зв'язок цього положення з правом володіти майном, яке визнане у ст. 17 Загальної декларації прав людини і в регіональних договорах про права людини, а також з правом будь-якого працівника на належну винагороду (ст. 7 Пакту). На відміну від інших прав людини, матеріальні інтереси авторів не пов'язані безпосередньо з особою творця, але є однією з передумов користування правом на достатній життєвий рівень. При цьому строк захисту матеріальних інтересів згідно зі ст. 15 Пакту не обов'язково розповсюджується на весь строк життя автора. Мета надання авторам можливості мати достатній життєвий рівень може бути досягнута радше шляхом одноразових виплат або наділення автора протягом обмеженого періоду часу виключним правом на експлуатацію його наукового, літературного або художнього твору ¹⁴.

24 грудня 2014 р. Спеціальний доповідач у сфері культурних прав Ради ООН з прав людини Фаріда Шахід представила доповідь щодо політики у сфері охорони авторських прав на науку і культуру ¹⁵, яка загалом підтримує позицію Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав стосовно хибності прирівнювання прав людини до авторських прав.

Зазначається, проте, що деякі елементи захисту інтелектуальної власності дійсно необхідно або, принаймні, наполегливо рекомендується враховувати, коли йдеться про право на науку і культуру. Інші елементи сучасних законів в області інтелектуальної власності виходять за рамки того, що вимагає право на захист авторства, і можуть навіть бути несумісними з правом на науку і культуру ¹⁶.

Захист авторства вимагає, щоб держави поважали і захищали моральні і матеріальні інтереси особи, що виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є. Термін "автор" має конкретне значення, яке укладачі правозахисних документів запозичили з авторського права. "Автор" означає творця будь-якого твору, авторські права на яке підлягають охороні. Таким чином, письменники, художники, фотографи, композитори, хореографи, автори оповідань, художники-оформлювачі, вчені, творці електронних журналів і розробники програмного забезпечення будуть розглядатися авторським правом як "автори". З точки зору прав людини термін "автор" означає окремих осіб, групи або громади, які створили твори, навіть якщо цей твір може не охоронятися авторським правом. Відповідно до норм як прав людини, так і авторського права в якості авторів можуть бути визнані особи, які як професійно, так і непрофесійно займаються авторською та/або творчою діяльністю ¹⁷.

У доповіді також вказується на відмінність між правовою охороною інструментами права інтелектуальної власності та інструментарієм прав людини. Так, політика в галузі охорони авторських прав істотно позначається на моральних і матеріальних інтересах авторів, але в деяких випадках не забезпечує належного захисту авторства. В інших випадках закони в галузі охорони авторських прав заходять занадто далеко, надмірно обмежуючи свободу в області культури і право на участь у культурному житті. На відміну від авторських прав, право людини на захист авторства є невідчужуваним, ґрунтується на концепції гідності людської особистості, а забезпечення його захисту може вимагати лише творець, незалежно від того, чи він є чоловіком, жінкою, фізичною особою або колективом. Навіть у тих випадках, коли автор продає свої авторські права видавцям або агентам по збуту, які є юридичними особами, право на захист авторства залишається у людини - автора (людей - авторів), чий творчий задум втілився у творі¹⁸.

Спеціальний доповідач окремо підкреслює, що право людини на захист авторства є не просто синонімом охорони авторських прав або посиланням на неї, а суміжною концепцією, на основі якої слід давати оцінку авторському праву. Захист авторства як права людини вимагає в одних випадках більшого, а в інших меншого, ніж це в даний час передбачено законами про охорону авторських прав більшості країн ¹⁹.

Загалом слід зазначити, що Фаріда Шахід вважає хибним прирівнювати права людини до авторських прав і вказує, що режими охорони авторських прав можуть не забезпечувати достатнього захисту моральних інтересів авторів, оскільки продюсери, видавці, агенти по збуту та інші "наступні правовласники", як правило, володіють більшим впливом на процес законотворчості, ніж окремі творці, і можуть мати протилежні інтереси, коли йдеться про ці права. У зв'язку з цим важливо не обмежуватися моральними правами, які вже визнаються режимами охорони авторських прав, і розрізняти додаткові або більш значущі моральні інтереси з точки зору прав людини, наприклад, зокрема, інтерес осіб, що займаються творчою діяльністю, і дослідників щодо творчої, художньої та академічної свободи, свободи вираження думок і особистої самостійності.

Моральні права авторів на художню свободу і самостійність можуть служити корисними керівними принципами для встановлення правил стосовно того, що можна або не можна робити з творами, які охороняються авторським правом. Багато країн вже визнають, що для цілей, необхідних для здійснення права на художню свободу і самостійність потрібні правила охорони авторських прав, які б дозволяли пародіювати, коментувати або по-іншому творчо змінювати існуючі твори. Для забезпечення здійснення права на художню свободу і самостійність можуть також знадобитися механізми захисту авторів від звинувачень в порушенні авторського права за адаптацію або поширення своїх власних творів, навіть у разі передачі ними своїх авторських прав видавцеві.

У контексті моральних прав слід також згадати іншу доповідь Спеціального доповідача Фаріди Шахід, яка присвячена впливу патентної політики на права людини, науку і культуру ²⁰. У цій доповіді вона визнає, що поняття "автори" у рамках права на науку і культуру може тлумачитися як таке, що включає винахідників і авторів наукових відкриттів. За такого тлумачення окремі особи і спільноти мають право на захист моральних і матеріальних інтересів у частині тих винаходів, з якими у них є сильний особистий зв'язок, аналогічний зв'язку між автором у традиційному розумінні та його авторським твором. При цьому вона також відмічає, що право, передбачене ст. 15 Пакту, не може слугувати підставою для оспорювання власниками патентів патентних правил у зв'язку з тим, що вони забезпечують недостатній захист їх фінансових або комерційних інтересів. Водночас це право не може використовуватися державами для захисту такого патентного законодавства, яке не забезпечує достатню повагу до права на науку і культуру ²¹.

Таким чином можна зробити висновок, що існує певний консенсус стосовно питання віднесення особистих немайнових (моральних) прав автора, принаймні в частині прав на авторство та цілісність (недоторканність) твору. При цьому визнається необхідність більш широкого захисту моральних інтересів авторів, які не обмежуються тільки тими, що захищаються у межах авторського права. Такий широкий захист пропонується надавати за допомогою інструментів, передбачених міжнародними угодами і національним законодавством про права людини.

Аналогічний підхід слід застосувати до особистих прав винахідників. Моральні права цієї категорії творців також визнаються правами людини. Однак особисті права винахідників фактично обмежуються правом авторства на винахід (корисну модель).

Що ж до майнових прав автора, то тут ситуація значно складніша. Як зазначалось вище, Загальна декларація та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права надають захист лише матеріальним інтересам автора у зв'язку з будь-якими створеними ним науковими, літературними чи художніми працями. При цьому коло таких інтересів не визначається, що дає привід для різних підходів та інтерпретацій.

У Зауваженнях загального порядку 17 зазначається, що оскільки п. 1 с) ст. 15 є матеріальною гарантією свободи займатися науковими дослідженнями і творчою діяльністю, яка закріплена в п. 3 цієї статті, захист матеріальних інтересів має економічний вимір і тому тісно пов'язаний з правами на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає (п. 1 ст. 6), і на адекватну винагороду (п. а) ст. 7), а також з правом людини на достатній життєвий рівень (п. 1 ст. 11).

Питанню матеріальних інтересів приділена значна увага у згаданій вище доповіді щодо політики у сфері охорони авторських прав на науку і культуру. Так, зазначається, що право людини на захист авторства вимагає ретельної розробки політики в галузі охорони авторських прав з тим, щоб автори отримували матеріальну вигоду. Проте важливо усвідомлювати різницю між людьми-авторами і корпоративними правовласниками ²².

Закони у сфері охорони авторських прав можуть також закріплювати право творця на частку в доходах від майбутнього продажу його творів, яке не може бути скасовано на підставі контракту. Наприклад, багато країн забезпечують захист прав діячів образотворчого мистецтва, твори яких перепродуються (droit de suite), завдяки чому останні отримують частку доходів від подальшого продажу. Таке право закріплене і в українському законодавстві Так, ст. 448 Цивільного кодексу України встановлює право автора на частку від суми продажу оригіналу твору, згідно з яким автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Це право переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, установленого цим Кодексом.

Наведені міркування дають підстави розглядати право автора на плату за використання його твору як право людини. Це право передбачене ст. 445 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом. Уявляється, що наведене формулювання цього права автора відповідає змісту ст. 27 Загальної декларації прав людини та ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Право слідування згідно зі ст. 448 Цивільного кодексу України також може вважатися правом людини протягом періоду життя автора оригіналу твору.

Таким чином, виходячи з позиції Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав і Спеціального доповідача у сфері культурних прав Ради ООН з прав людини, можна зробити висновок, що майнові, у тому числі виключні права інтелектуальної власності, як такі не можуть вважатися правами людини, так як вони можуть належати не тільки авторам і винахідникам, але й іншим особам. Оскільки право кожної людини на користування захистом її матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є, тісно пов'язане з правом на достатній життєвий рівень і на адекватну винагороду, окремі майнові права інтелектуальної власності можуть розглядатися в якості прав людини. Відповідно, передбачене ст. 445 Цивільного кодексу України право автора на плату за використання його твору, а також право слідування, передбачене ст. 448 Цивільного кодексу України, за певних умов можна вважати правами людини, оскільки вони відповідають цілям захисту матеріальних інтересів автора та кореспондуються з правами на достатній життєвий рівень і адекватну винагороду.

Висновки

Сучасні міжнародні документи у сфері прав людини виділяють такі визначальні характеристики прав людини, як фундаментальність, універсальність та невідчужуваність. Права інтелектуальної власності як такі не відповідають цим характеристикам, а тому загалом у своїй сукупності не можуть бути прирівняні до прав людини.

Загальний підхід міжнародних організацій до співвідношення між правами людини і правами інтелектуальної власності полягає в принциповому розмежуванні цих понять. Разом із тим до прав людини можуть бути віднесені окремі права інтелектуальної власності. Зокрема, особисті немайнові права автора і винахідника на авторство, а також право автора на цілісність (недоторканність) твору слід визнати правами людини, оскільки вони відповідають визначальним характеристикам останніх.

Серед майнових прав інтелектуальної власності до прав людини можна віднести авторські права на плату за використання твору та право слідування тією мірою, якою вони відповідають цілям захисту основоположних прав і кореспондуються з іншими правами людини.

У цілому можна стверджувати, що вирішення питання про те, чи можна конкретне право інтелектуальної власності віднести до прав людини, потребує ґрунтовного аналізу природи та змісту такого права.

Література

1. Report on the rule of law CDL-AD(2011)003rev, adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011). URL: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/defaultaspx?pdffUe=CDL-AD(20n)003rev-e

2. Ibid., p.14.

3. Ibid., p.10.

4. Laurence R. Helfer, Graeme W. Austin. Human Rights and Intellectual Property: Mapping the Global Interface. Cambridge: Cambridge University Press. P.34.

5. Intellectual property rights and human rights.Resolution 2000/7, adopted on 17 August 2000 bySub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights.URL: http://ap.ohchr.org/documents/alldocs.aspx?doc_id=8200

6. Ibid., para 11.

7. Замечание общего порядка 17. Право каждого на пользование защитой моральных и материальных интересов, возникающих в связи с научными, литературными или художественными трудами, автором которых он является (статья 15 (1) с) Пакта), тридцать пятая сессия Комитета по экономическим, социальным и культурным правам. E/C.12/GC/17. 12 января 2006 г. URL: http://www2.ohchr.org/english/bodies/icm-mc/docs/8th/HRI.GEN. 1 .Rev9_ru.pdf

8. Ibid., параграф 1.

9. Ibid., параграф 2.

10. Ibid., параграф 12.

11. Офіційний вісник України. 2007. № 75. Gr. 2809.

12. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 13. Qr. 64.

13. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Cx 356.

14. Замечание общего порядка 17, параграф 15-16.

15. Политика в области охраны авторских прав и право на науку и культуру. Доклад Специального докладчика в области культурных прав Фариды Шахид. 24 декабря 2014 г. A/HRC/28/57. URL: http://ap.ohchr.org/documents/dpage_e.aspx?si=A/HRC/28/57

16. Ibid., параграф 26.

17. Ibid., параграф 27.

18. Ibid., параграф 28.

19. Ibid., параграф 29.

20. Поощрение и защита прав человека: вопросы прав человека, включая альтернативные подходы в деле содействия эффективному осуществлению прав человека и основных свобод. Доклад Специального докладчика в области культурных прав Фариды Шахид. 4 августа 2015 г. A/70/279. URL: https://undocs.org/ru/AZ70/279

21. Ibid., параграф 34.

22. Политика в области охраны авторских прав и право на науку и культуру, параграф 40.

Размещено на Allbest.ru