Ісламський стандарт прав людини: тенденції трансформації під впливом глобалізаційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ісламський стандарт прав людини: тенденції трансформації під впливом глобалізаційних процесів

Тетяна Олександрівна Шеховцова, аспірантка Запорізького національного університету

Резюме

Шеховцова Т.О. Ісламський стандарт прав людини: тенденції трансформації під впливом глобалізаційних процесів

Стаття присвячена дослідженню тенденцій трансформації прав людини в ісламських правових системах під впливом глобалізації, а також ролі у цьому процесі ісламу як основного правотворчого чинника країн Арабського Сходу. Встановлено, що на формування інституту прав людини в ісламських країнах впливає одночасне співіснування як принципів класичного ісламського права, так і норм, запозичених з інших правових систем. У сучасних умовах відбувається розширення дуалізму, що має наслідком зміну структури прав людини. Одночасно визначальним чинником розвитку ісламського стандарту прав людини і його практичної реалізації залишаються принципи шаріату. Особливо це стосується сфери політичних прав людини, зокрема, виборчого права і права на супротив владі.

Ключові слова: права людини, ісламська правова система, тенденції трансформації, глобалізація, шаріат, ісламський стандарт прав людини, політичні права людини, "арабська весна".

Резюме

Шеховцова Т.А. Исламский стандарт прав человека: тенденции трансформации под влиянием глобализационных процессов

Статья посвящена исследованию тенденций трансформации прав человека в исламских правовых системах под влиянием глобализации, а также роли в этом процессе ислама как основного правотворческого фактора стран Арабского Востока. Установлено, что на формирование института прав человека в исламских государствах влияет одновременное сосуществование как принципов классического исламского права, так и норм, заимствованных из других правовых систем. В современных условиях происходит расширение дуализма, следствием чего является изменение структуры прав человека. В то же время определяющим фактором развития исламского стандарта прав человека и его практической реализации остаются принципы шариата. Особенно это касается сферы политических прав человека, в частности, избирательного права и права на сопротивление власти.

Ключевые слова: права человека, исламская правовая система, тенденции трансформации, глобализация, шариат, исламский стандарт прав человека, политические права человека, "арабская весна".

Summary

Tatiana Shekhovtsova. Islamic standard of human rights: transformation trends under the influence of globalization processes

An article is devoted with transformation trends of human rights in Islamic law system under the influence of globalization and the role of Islam as a main lawmaking factor in this process. Globalization processes lead to large-scale changes. Consider specific of social and spiritual life of Islamic countries, consequences of this influence are different from the similar processes in other countries. It is established that the formation of institute of human rights in Islamic states is influenced by simultaneous coexistence of classic Islamic law principles and norms, borrowed from another law systems. There is an expansion of dualism in modern conditions, that lead to changing of structure of human rights. However, sharia principles remain a determining factor of developing of Islamic standard of human rights and its practical realization. For instance, one of consequences of "Arab spring" was Islamization policy in some countries of Arabic East, including those that were traditionally considered secular. This is especially concerns with political rights. шаріат право ісламський

The specificity of electoral law in states of Arabic East is determined with existence in theirs constitutional laws "constitutional triads". It includes three requirements: securing the status of the state religion for Islam, recognition of sharia as a source of legislation and confession by the head of state of the Islam. These provisions are a real mechanism, which ensures the operation of norms of Islamic law nowadays.

The right to resist authorities is one of the most controversial in politic rights in Islamic countries. Submission to authorities is one of the main secular duties of Muslim. It can't be respected in exceptional cases, only if the decisions or activity of the head of the state are do not correspond to the principles of Islam. Despite this, in the most Arab countries the exercise of this right is difficult and has the consequence of applying tough punitive measures to the citizens.

General trend for the countries of Arabic East after the "Arab spring" is an expansion of political opportunities of citizens and humanization of legislation in this sphere. But in fact their implementation depends on regional specificity of Arab East and local political customs of national countries.

Key words: human rights, Islamic law system, transformation trends, globalization, sharia, Islamic standard of human rights, political rights, "Arab spring".

Постановка проблеми. Процеси глобалізації, які набули активного розвитку у світі з другої половини XX ст., призводять до суттєвих і складно прогнозованих за масштабами змін: інтенсифікації та розширення економічного співробітництва між державами й регіонами, трансформації політичних і конвергенції правових систем, уніфікації суспільних та культурних укладів країн. При цьому нерідко така трансформація супроводжується численними протиріччями та конфліктами, в основі яких лежить намагання національних держав протистояти обмеженню їх національних суверенітетів з боку наддержавних та глобалістських структур, небажання сприймати західний стандарт політичного та суспільного життя, а також прагнення зберегти національні традиції та самобутність. Ці тенденції посилюються в умовах суперечливості геополітичного розвитку, боротьби за природні ресурси, прагнення до посилення глобального та регіонального політичного, економічного, військового впливу окремих держав ¹. У цьому контексті особливої уваги заслуговує ісламська правова система, яка традиційно відзначається значним впливом релігії на політичну та правову культуру суспільства і консерватизмом.

Загальновідомо, що формування багатополярного світу супроводжується зміщенням акцентів та оформленням декількох "центрів сили", серед яких не останнє місце займають країни Арабського Сходу. Так, Індекс глобальної конкурентоспроможності 2020 р. демонструє, що низка держав цього регіону в економічному плані посідає високі позиції та не поступається розвиненим країнам. Зокрема, Об'єднані Арабські емірати з результатом 75 балів займають 25 місце в рейтингу, Катар (72,9) - 29, Саудівська Аравія (70) - 36, Бахрейн (65,4) - 45, Оман (63,6) - 53². Наведені показники свідчать про значний економічний потенціал арабських країн, який зумовлює посилення їх позицій у світі і зростання економічного й політичного впливу не тільки на регіональному, а й на глобальному рівні.

Слід погодитись із Х. Бехрузом, який зазначає, що посилення позицій ісламу та його впливу на події у світі свідчать про те, що в сучасних умовах йдеться про визнання ісламу в якості одного з найважливіших чинників трансформації політичної та правової карти світу ³. Разом із тим, з огляду на специфіку суспільного та духовного життя ісламських країн, вплив глобалізації на розвиток держави, права та її наслідки в цих країнах відрізняються від аналогічних процесів в інших державах світу. У цьому сенсі наріжним каменем критики ісламських правових систем виступають права людини. Демократизація Арабського Сходу детермінувала необхідність нормативного закріплення прав людини в законодавстві. Незважаючи на це, зазначена тема постійно опиняється в центрі складних проблем і конфліктів, які призводять до утвердження негативного погляду на сутність ісламської правової системи у цілому, дають можливість критикам робити висновок про її архаїчність та невідповідність сучасним реаліям.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологічним підґрунтям дослідження впливу глобалізації на трансформацію ісламських правових систем у цілому та інституту прав людини зокрема є наукові доробки вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджували загальні тенденції трансформації прав людини під впливом глобалізації, насамперед таких, як: І. Білас, О. Зайчук, Д. Лук'янов, Л. Луць, С. Максимов, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, О. Петришин, Л. Удовика, І. Яковюк та інші. Крім того, у пригоді стануть здобутки українських та зарубіжних вчених щодо особливостей ісламських правових систем та їх функціонування в умовах глобалізації, зокрема таких, як: Х. Бехруз, А. Браїло, Т. Дураєв, Л. Кияниця, Г. Косач, І. Краснюк, Л. Сюкіяйнен та інших. Водночас, слід зауважити, що тематика прав людини в ісламських країнах та їх трансформацій під впливом глобалізації не знаходить належного висвітлення в наукових публікаціях, внаслідок чого актуальним є проведення більш ґрунтовних досліджень цієї проблеми.

Формулювання мети статті. Виходячи з викладеного, метою статті є дослідження тенденцій трансформації інституту прав людини в ісламській правовій системі під впливом глобалізації, а також ролі в цьому процесі ісламу як основного правотворчого чинника країн Арабського Сходу.

Виклад основного матеріалу. Досвід розвитку більшості арабських країн після 70-х років XX ст. свідчить, що вони були охоплені процесом демократизації, що знайшло своє відображення в імплементації в національне законодавство міжнародних стандартів прав людини. Юридичною передумовою цього процесу стало членство країн Арабського Сходу в ООН та зобов'язання, які були ними взяті в рамках Статуту ООН. Більшість із них ратифікували ряд міжнародних нормативно-правових актів, що стосуються прав людини, зокрема, Загальну декларацію прав і свобод людини і громадянина 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.

Одночасно відповідні зміни вносились до конституцій арабських країн, в яких, на думку Х. Бехруза, знайшли відображення "больові точки" сучасних громадянських суспільств. Сучасні редакції конституцій арабських країн закріплюють низку прав і свобод людини - соціальних, економічних, політичних, принципи гендерної рівності у багатьох сферах суспільного життя, рівність громадян (підданих) перед законом незалежно від походження, расової, тендерної чи соціальної приналежності⁴. Однак на практиці імператив впровадження універсального стандарту прав людини в ісламських країнах було сприйнято неоднозначно.

Так, Саудівська Аравія та ОАЕ категорично заявили про неприйняття Загальної декларації прав і свобод людини і громадянина, вказуючи на те, що світське розуміння іудейсько-християнської теорії прав людини не може бути реалізоване в мусульманських країнах без порушення ісламського законодавства ⁵. Навіть в державах, які законодавчо закріпили інститут прав людини, реалізація його положень залишається формальною. Зокрема, у Туреччині спостерігається систематичне застосування насилля та катувань щодо затриманих та ув'язнених, а також обмеження політичних прав громадян, що стало особливо відчутним після невдалої спроби військового перевороту в 2016 р. Чимало нарікань викликає ситуація із правами людини в Ірані: серед основних порушень міжнародні експерти називають дискримінацію жінок, насилля стосовно етнічних та релігійних меншин, переслідування дисидентів і правозахисників, а також жорстоке поводження із ув'язненими.

Сучасна ісламська правова думка не вважає позитивістську концепцію західного права досконалою або хоча б раціональною, придатною для довготривалого регулювання відносин через те, що вона "заснована не на об'єктивному критерії, а на суб'єктивних швидкоплинних інтересах особи, держави та інших". Крім того, негативне ставлення до ідеї прав людини як такої зумовлюється також тим, що більшість політиків та дослідників розглядають її як засіб ідеологічної експансії, спробу захоплення культури, нав'язування західних цінностей ⁶. Така позиція знайшла неочікуване підтвердження в подіях "арабської весни": антиурядові виступи в країнах Арабського Сходу активно використовувались зовнішніми силами для нав'язування власних політичних поглядів і забезпечення геополітичних інтересів. Причому в якості головного аргументу проведення такої політики нерідко виступала саме ситуація із правами людини у конкретній країні. Наприклад, одним із приводів військової інтервенції в Лівію в 2011 р. стала необхідність захисту населення від систематичних і широкомасштабних порушень прав людини, які начебто мали місце з боку прихильників М. Каддафі. Наслідком цієї непродуманої політики стало загострення ситуації на Арабському Сході, збільшення впливу міжнародних терористичних організацій (насамперед "Ісламської держави", яка стала першою в історії терористичною організацією, що оголосила про створення власної держави) та розширення збройних конфліктів, які дестабілізують не лише регіон, а й міжнародну ситуацію у цілому.

Головною особливістю, яка визначає функціонування інституту прав людини в арабських країнах, є дуалізм ісламської правової системи, що полягає в одночасному співіснуванні правових норм, різних за змістом та специфікою - норм класичного ісламського права та норм, запозичених з інших правових систем ⁷. Зазначена характерна риса ісламського права зумовлює його пластичність, здатність пристосовуватись до економічних та соціально-політичних змін, які відбуваються у світі, і спроможність більш ефективно регулювати різні сфери суспільних відносин, особливо ті з них, які є новими для мусульманських суспільств.

Проаналізувавши події останніх років, можна зробити висновок про подальше посилення дуалізму в ісламському праві та розширення сфер запозичення правових положень і норм з інших правових систем. Причому цей процес не оминув навіть найбільш ортодоксальні країни: так, у Саудівській Аравії, яка є абсолютною монархією і сповідує ваххабізм - найбільш радикальне ісламське сунітське вчення, в 2018 р. було скасовано заборону на управління автомобілем для жінок, допущені послаблення у дрес-коді та відвідуванні публічних місць. Крім того, в рамках стратегії Saudi Vision 2030, запропонованої наслідним принцом Мухаммадом бен Сальманом, передбачається популяризація та реформа освіти, розвиток малого бізнесу та обмеження впливу на світське життя з боку ваххабітського духовенства.

Разом із тим, незважаючи на багатосторонні трансформації ісламського права, принципи класичного ісламу залишаються основоположними у правових системах арабських країн. Як слушно зазначає Х. Бехруз, не останню роль в ісламізації правових систем арабських країн відіграє глобалізаційний фактор, який впливає на релігійні процеси інакше, ніж на фінансові чи технологічні. Глобалізація не лише інтегрує, але й диференціює, а щодо релігії - регіоналізує, спеціалізує, відокремлює, внаслідок чого не гальмує зростання релігійності та збереження традиційних, укорінених в релігії інститутів суспільного життя ⁸. Так, одним із наслідків "арабської весни" стало звернення до політики ісламізації суспільного життя ряду країн Арабського Сходу, які традиційно вважались світськими. Зокрема, в Єгипті після відсторонення від влади Х. Мубара- ка та обрання президентом М. Мурсі, який був висунутий ісламістською партією "Брати-мусульмани", була підготовлена Конституційна декларація, згідно з якою шаріат визнавався єдиним джерелом права. Після її оприлюднення в країні розпочались масові протести, результатом яких став військовий переворот, скасування Конституційної декларації та відсторонення М. Мурсі.

Більш вдалою виявилась політика ісламізації у Туреччині, ключовою складовою якої називають реформу освіти 2012 р. У ході неї було введено систему освіти "4+4+4", згідно з якою перші чотири роки приділяються початковій освіті, наступні чотири - обов'язковій загальній середній освіті, здобувати яку можливо в т.ч. в релігійних школах. Крім того, до навчальних програм вносяться зміни в частині розширення навчання принципам класичного ісламу і права, при школах і університетах розпочалось широке будівництво мечетей. Як зазначив Р.Т. Ердоган, система освіти республіки заснована лише на поверховому викладанні матеріалу без необхідного морального виховання, що є її значним недоліком: "Зокрема, через засоби масової інформації вплив традиційної освіти і виховання, включаючи сім'ю, послаб. Прогалини, створені в розумах і серцях наших дітей, були заповнені західним корінням популярної культури або абсурдом девіантних хвиль"⁹. Не менше значення в утвердженні курсу ісламізації мали політичні реформи. Так, у 2017 р. на референдумі був затверджений пакет поправок до Конституції, які конституювали перехід від президентсько-парламентської до президентської форми правління, що фактично призвело до концентрації повноти влади в руках президента Р.Т. Ердогана. У березні 2021 р. Туреччина заявила про вихід із Конвенції про запобігання і боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насиллям, обґрунтувавши цей крок тим, що окремими положеннями даного документа виправдовується гомосексуалізм, що є несумісним із сімейними і соціальними традиціями Туреччини. Низка дослідників схиляється до думки, що політика президента спрямована на поворот від світської моделі держави і традицій кемалізму до пантюркізму і неоосманізму.

Таким чином, у правових системах сучасних ісламських держав саме норми ісламського права формують основні принципи правової системи, тобто вони є головними, спрямовуючими та виступають мірилом, оцінкою "нових" норм ¹⁰. Зазначена позиція повною мірою стосується інституту прав людини, який, будучи відносно новим явищем в ісламській правовій доктрині, формується та розвивається під впливом і в руслі принципів ісламу, з урахуванням специфіки кожної конкретної країни. Саме бажання зберегти свою національно-культурну та державно-правову ідентичність покладено в основу ісламського стандарту прав людини.

Т. Дураєв під ісламською концепцією прав людини в узагальненому вигляді розуміє сукупність допустимих ісламом норм, що регулюють взаємовідносини ісламських держав з мусульманами та немусульмана- ми, які проживають на їх території і спрямовані на захист прав і свобод людини ¹¹. Причому, норми шаріату, які регулюють мирське (світське) життя людини, на відміну від релігійних, відзначаються високим ступенем диспозитивності та надають особі широку свободу дій. Забороненим є лише те, що прямо встановлено однозначно висловленим текстом Корану та Сунни. У цілому ж обмеження в світській поведінці людини обумовлені двома основними принципами:

- принцип "виключних інтересів", згідно з яким при вирішенні питань, які не врегульовані шаріатом, повинні враховуватись інтереси людей. При цьому будь-яка норма ісламського права виражає поняття справедливості, яка гарантує свободу і рівність в рамках дозволеного і забороненого ¹²;

- принцип "цілей шаріату" означає, що будь-яке суб'єктивне право оцінюється не саме по собі, а з урахуванням тих цінностей та інтересів, на реалізацію яких воно спрямоване. В ісламі такими цінностями є: релігія та віра, людське життя, розум, продовження роду та власність ¹³. Їх ієрархія зберігається в ісламській теорії прав людини і зумовлює особливості її змістовного наповнення та реалізації в арабських країнах.

На відміну від ісламської концепції, європейська (ліберальна) теорія прав людини є "людиноцентрич- ною", тобто основним джерелом прав і свобод людини в ній визнається сама людина як розумна істота. Сформована християнською культурою, вона характеризується слабкими зв'язками між релігійними цінностями та законодавчими нормами, натомість суттєвий вплив на її формування має західна філософська традиція, яка трактує цінності в залежності від контексту і часу ¹⁴. Відмінність підходів у розумінні прав людини у цих правових системах призводить до конфліктів, які, як показує практика, інколи вирішуються досить радикально, навіть із застосуванням засобів військового впливу до "країн-порушників".

Все очевиднішим стає факт, що ігнорування регіональних стандартів інституту прав людини має негативний вплив на стан їх забезпечення у цілому. У контексті зазначеного більш раціональним було б унеможливлення ситуації доведення існуючих відмінностей до крайнощів, а врахування їх при розбудові міжнародних відносин з країнами Арабського Сходу з метою більш ефективного співробітництва. З цього приводу султан Оману Кабус бен Саїд сказав наступне: "Співробітництво та дотримання взаємних інтересів в умовах миру і злагоди є життєво необхідною основною відносин між державами"¹⁵.

Водночас багато дослідників висловлюють скептицизм стосовно ісламського підходу до трактування прав людини. На їх думку, права людини в ісламській традиції існують тільки відносно обов'язків, суть і характер яких визначені Кораном та шаріатом. Лише якщо особа виконує ці обов'язки, вона набуває певні права та свободи; фактично права є наслідком дій чи соціального статусу, а не просто факту існування людини як розумної істоти ¹⁶.

Така позиція є суперечливою та дискусійною, оскільки ґрунтується на буквальному й догматичному тлумаченні норм шаріату без урахування специфіки ісламського права, його казуальності та конкретних умов відповідної держави. Більш слушною є теза Х. Бехруза, що лише розуміння глибинного змісту послання людству, що закладене в ісламських релігійно-правових нормах, допоможе зрозуміти ісламську правову культуру, що, в свою чергу, дозволить прийняти ісламську концепцію прав людини в якості рівноправної з європейською ¹⁷.

З огляду на обмеженість за обсягом даного дослідження вважаємо за доцільне більш детально розглянути окремі права, які в сучасних умовах піддаються найсуттєвішим трансформаціям.

Для ісламської концепції політичних прав людини характерною є орієнтація на критерії та обмеження, які містяться в нормах шаріату, оскільки історія виникнення ісламської держави знаходиться в нерозривному зв'язку з ісламом. Разом із тим дослідники зазначають, що політичні права цікавили традиційну ісламську правову теорію менше, ніж приватні, передусім майнові права, внаслідок чого ісламська концепція держави сформувалась значно пізніше виникнення власне самої держави ¹⁸. Саме ісламська теорія держави та державного устрою лежить в основі концепції політичних прав людини, визначає їх змістовне наповнення та специфіку їх реалізації в сучасних арабських країнах.

Ісламська правова доктрина передбачає існування різних моделей держави з різними формами правління та державного устрою. Але, незважаючи на різноманіття поглядів і концепцій, які стосуються моделей ісламської держави, можна виділити основні принципи, покладені в основу цих теорій. Це, зокрема: дорадчий характер влади; наявність визначених форм народовладдя; підпорядкування діяльності держави основним принципам ісламського права; вимога справедливого правління відповідно до положень ісламу; виборність ¹⁹. Останні два принципи становлять найбільший інтерес в контексті дослідження основних політичних прав людини, які найбільш динамічно розвиваються в арабських країнах на сучасному етапі їх існування, зокрема, виборчого права та права на антиурядові виступи.

Специфіка здійснення виборчого права в країнах Арабського Сходу зумовлюється існуванням в їх конституційних законодавствах т. зв. "конституційної тріади", яка складається з трьох положень: закріплення на конституційному рівні за ісламом статусу державної релігії, визнання шаріату джерелом законодавства і приналежність глави держави до ісламської релігії. Зазначені норми на сьогоднішній день є реальним механізмом, який забезпечує дію норм ісламського права та підпорядкування його принципам діяльності всіх інститутів сучасної ісламської держави ²⁰. Наочним прикладом, який підтверджує дану тезу, є конфлікт у Сирії, який розпочався з антиурядових виступів проти влади в т.ч. через те, що президент Б. Асад належав до общини алавітів, яка останнім часом визнається шиїтською, в той час як згідно з Конституцією Сирійської Арабської республіки президентом може бути лише мусульманин сунітського толку. Щоправда, Б. Асад перейшов у сунізм, але більшість його найближчого оточення були алавітами, що було сприйнято як порушення вимог "конституційної тріади".

Особливостями відзначається політична система Лівану, яка побудована з урахуванням конфесійних особливостей населення. Так, відповідно до Конституції, президентом в цій країні може бути лише представник християнської общини, прем'єр-міністром - мусульманин-сунніт, спікером парламенту - мусульманин- шиїт. Така конструкція вищої державної влади є наслідком компромісу, який було досягнуто після завершення громадянської війни 1975-1990 рр. і, очевидно, мала на меті сприяти реалізації принципу справедливості та участі у політичному житті країни представників всіх релігій. Проте останнім часом вона зазнає все більше критики: зокрема, формування кабінету міністрів С. Харірі відбувалось упродовж восьми місяців - з травня 2018 по січень 2019 р., що негативно позначилось не тільки на політичній, а й на економічній ситуації в країні. У ході акцій протесту, які охопили Ліван у 2020 р., звучали заклики ліквідувати систему конфесійних квот та провести ротацію політичних еліт.

Особливої уваги у сенсі реалізації та забезпечення політичних прав людини, на нашу думку, заслуговує досвід Оману, який на сьогоднішній день є однією з найрозвиненіших країн Арабського Сходу. Незважаючи на те, що за формою правління Оман є абсолютною монархією, в політичній культурі його суспільства укорінилась традиція консультативності, яка знайшла свій подальший правовий розвиток в період правління султана Кабуса. Наразі в султанаті існують два дорадчих органи - Державна Рада і Консультативна Рада, наділені, згідно з указом султана № 99/2011, численними законодавчими та контрольними повноваженнями. Консультативна Рада є виборним органом, члени якого представляють всі провінції султанату. При цьому право обирати та бути обраними отримали не тільки чоловіки, а й жінки. Так, у період з 2015 по 2019 рр. Консультативна Рада складалась з 84 членів, з яких одна - жінка; у період з 2019 по 2023 рр. кількість членів збільшилась до 86, з яких дві - жінки. Крім того, зазначається, що на останніх виборах зросла явка виборців - з 611,907 тис. на виборах 2015 р. до 713,335 тис. у 2019 р. Що стосується Державної Ради, то його члени призначаються султаном з числа спеціалістів та досвідчених осіб, які мають можливість компетентно виконувати свою місію. У 2012 р. серед членів Державної Ради було п'ять жінок, у 2015-2019 рр. - 17²¹.

У цілому можна зазначити, що Оман має досить прогресивне законодавство, яке регулює політичні права громадян. Зокрема, принцип рівноправності чоловіків та жінок реалізується не тільки у наявності у жінок активного і пасивного виборчого права до консультативних органів, а й в їх участі в управлінні на місцях, роботі в державних органах та національних установах, в дипломатичному корпусі, генеральній прокуратурі²². Іншою характерною рисою правління султана Кабуса були щорічні поїздки по провінціям та районам, під час яких він не лише контролював реалізацію проєктів у різних галузях, але й зустрічався з пересічними громадянами.

Дискусійним моментом у реалізації політичних прав в ісламській правовій системі є право на антиурядові виступи. Так, підкорення владі є одним із обов'язків мусульманина, який, як вказують ісламські правознавці, встановлений Аллахом: "Послух і покора покладені на мусульманина незалежно від того, подобаються чи неприємні йому накази влади". Однак такий обов'язок виключається у тому випадку, якщо рішення або діяльність правителя не відповідає основним принципам ісламської релігії. Першому Праведному халіфу Абу-Бакру належать наступні слова: "Підкоряйтесь мені, поки я сам буду підкорятись Аллаху та його посланнику, якщо ж я ослухаюсь Аллаха і його посланника, ви будете вправі не підкорятись мені"²³. Показовими у цьому сенсі стали демонстрації в Алжирі в 2019 р. проти переобрання на п'ятий строк президента А. Бутефліки, який займав цю посаду з 1999 р.: після шести тижнів протестів президент відкликав свою кандидатуру та достроково покинув посаду за станом здоров'я. Головною особливістю алжирських протестів став їх мирний характер - за весь час демонстрацій відсутні серйозні заворушення та жертви, що демонструє високу правову та політичну культуру населення.

Однак, проаналізувавши події останніх років, можна зробити висновок, що даний ісламський принцип працює далеко не завжди. Навпаки, у більшості арабських країн непокора державній владі викликає не тільки роздратування, а нерідко стає причиною застосування до громадян жорстких каральних заходів. Так, в Ірані тактика придушення масових протестів в 2019-2020 рр. включала в себе використання вогнепальної зброї проти демонстрантів і погрози застосування фізичного насилля щодо членів їх сімей. Але найбільшим резонансом відзначилось жорстоке вбивство у жовтні 2018 р. саудівського журналіста Дж. Хашукджи, який відомий критикою королівської сім'ї Аль-Сауд та особисто принца Мухаммада бен Сальмана. Суд в Саудівській Аравії засудив до смертної кари п'ятьох обвинувачених, наголошуючи на тому, що вбивство не було сплановано завчасно, а стало наслідком перевищення повноважень з боку працівників саудівського консульства. Дана версія спростовується турецькою прокуратурою, яка стверджує, що журналіст став жертвою заздалегідь спланованого вбивства за критику саудівської влади.

Дискусія про можливість спротиву державній владі і правових формах такого спротиву набула особливої актуальності в період "арабської весни" 2011-2012 рр., коли внаслідок народних протестів відбулась суттєва перебудова політичної системи суспільств і зміна правлячих партій та еліт в ряді країн Арабського Сходу. Так, Х. Бехруз наголошує на тому, що режими, які існували в цих країнах напередодні, відверто нехтували такими принципами, як виборність, справедливість, відповідальність перед населенням, що є очевидним та безперечним порушенням основоположних постулатів ісламу ²⁴. Фактично у більшості арабських країн, незважаючи на проголошений курс демократизації, державна влада була узурпована кількома особами, що призвело до консервації політичного розвитку та наростання економічної і соціальної кризи.

Разом з тим на сьогоднішній день очевидно, що досягнення "арабської весни" виявилися досить сумнівними з точки зору забезпечення ефективного і стабільного розвитку. Незважаючи на свій розмах, ці події в цілому не привели до вирішення проблем, які стали їх причиною. Навпаки, у більшості держав Арабського Сходу соціально-економічна ситуація залишається складною, а політичні реформи не мають всеохоплюючого характеру. Більше того, події "арабської весни" призвели до загострення існуючих конфліктів, які в ряді країн вилились у збройне протистояння. Так, Лівія після військової інтервенції західних держав розпалась на декілька утворень та фактично втратила державність, а жорстоке вбивство М. Каддафі було кваліфіковано як злочин проти людяності. У Ємені за військової підтримки коаліції Саудівської Аравії та ОАЕ продовжується збройний конфлікт між офіційною владою та шиїтськими повстанцями-хуситами, який призвів до гуманітарної кризи в країні. Але найдраматичніше ситуація склалась в Сирії, де антиурядові виступи переросли в повномасштабну громадянську війну, до якої долучились як треті держави, так і терористичні організації ("Фронт ан-Нусра", "Ісламська держава").

Висновки

Дослідження тенденцій трансформації інституту прав людини в ісламській правовій системі під впливом глобалізації дає підстави зробити низку висновків і узагальнень. Процеси демократизації, які охопили Арабський Схід після 70-х рр. XX ст., мали наслідком імплементацію в національні законодавства відповідних країн міжнародних стандартів прав людини. Однак на практиці цей імператив було сприйнято неоднозначно, оскільки більшістю арабських правників та політиків він розглядався в якості інструменту ідеологічної експансії і руйнування національної самобутності та культури. У таких умовах в межах ісламської правової системи був сформований власний стандарт прав людини, для якого характерним є дуалізм, тобто одночасне співіснування норм класичного ісламу із положеннями, запозиченими з інших правових систем. Разом із тим верховенство норм ісламу залишається беззаперечним: вони формують основні принципи правової системи і виступають критерієм оцінки придатності запозичених норм.

Ісламська теорія прав людини, на відміну від європейської, тісно пов'язана з релігією і основним джерелом прав і свобод особистості вбачає волю Аллаха. Сутнісне наповнення прав людини в ісламській правовій системі визначається з урахуванням цілей шаріату і принципу справедливості. За загальним правилом людині дозволено робити все те, що прямо не заборонене Кораном та Сунною, що свідчить про високий ступінь диспозитивності норм шаріату, які регулюють світське життя, і надання особі широкої свободи дій. Тим не менш, регіональні особливості та їх відмінність від універсального стандарту прав людини призводять до виникнення непорозумінь і конфліктів. Особливо це стосується сфери політичних прав людини, зокрема, виборчого права і права на супротив владі.

У цілому при оформленні політичних прав в ісламських країнах за основу було взято ліберальний стандарт, закріплений у міжнародних документах. Проте значний вплив на їх реалізацію має пріоритет принципів ісламу, який ґрунтується на закріпленні в конституціях арабських країн положень "конституційної тріади". Загальною тенденцією для держав Арабського Сходу після "арабської весни" є подальше розширення політичних можливостей громадян з участі в управлінні та пом'якшення законодавства у цій сфері. Проте на практиці його реалізація відбувається з урахуванням як регіональних особливостей Арабського Сходу в цілому, так і місцевих політичних звичаїв у кожній конкретній країні.

Література

1. Удовика Л.Г. Правова система України: глобалізаційні трансформації. Запоріжжя: КСК-Альянс, 2014. 320 с. С. 71.

2. Рейтинг стран мира по Индексу глобальной конкурентоспособности. URL: https://gtmarketru/ratmgs/global-competitive ness-index (дата обращения: 21.02.2021).

3. Бехруз Х. Классическая концепция исламского государства и ее современная интерпретация. Актуальні проблеми держави та права. 2012. № 64. С. 54-62. С. 54.

4. Бехруз Х. Конституционализм в исламских государствах: становление, современное состояние и направления трансформации. Наукові праці НУ ОЮА. 2012. № 11. С. 261-271. С. 264.

5. Мамедов Ю. Ісламське кримінально-процесуальне законодавство: питання прав людини. Грані. 2020. № 10. С. 47-57. С. 50.

6. Алмугхід І.М. Захист прав і свобод людини в країнах Арабського Сходу: політичний аспект. 2019. № 141. С. 11-14. С. 12.

7. Бехруз Х. Релігійні та світські норми в правових системах ісламських держав. Порівняльне правознавство. 2012. № 3-4. С. 120-129. С. 124.

8. Бехруз Х. Функционирование правовых систем исламских государств в эпоху современных глобальных процессов. Актуальні проблеми держави та права. 2011. № 62. С. 488-496. С. 489.

9. Эрдоган предложил существенную реформу образования. URL: https://mk-turkey.ru/politics/2020/10/20/reformu-obrazo vaniya.html (дата звернення: 10.03.2021).

10. Бехруз Х. Релігійні та світські норми в правових системах ісламських держав. Порівняльне правознавство. 2012. № 3-4. С. 120-129. С. 125.

11. Дураев Т.А., Тюменева Н.В. Значение прав человека в исламском праве. URL: https://cyberlenmka.ru/article/n/znacheme- prav-cheloveka-v-islamskom-prave (дата звернення: 03.03.2021).

12. Бехруз Х. К вопросу о влиянии римского права на исламское право: некоторые концептуальные размышления. Альманах міжнародного права. 2014. № 4. С. 3-13. С. 7.

13. Бехруз Х. Исламские и западные правовые традиции: ценностный подход. Наукові праці НУ ОЮА. 2015. № 15. С. 150-160. С. 151.

14. Там само. С. 158-159.

15. Аль-Балуши Абдалла Ахмед. Султан Омана Кабус бен Саид: политик и дипломат. Вестник РУДН. 2012. № 1. С. 103-111. С. 109.

16. Дураев Т.А., Тюменева Н.В. Значение прав человека в исламском праве. URL: https://cyberlenmka.ru/article/n/znacheme- prav-cheloveka-v-islamskom-prave (дата звернення: 03.03.2021).

17. Бехруз Х. Исламские и западные правовые традиции: ценностный подход. Наукові праці НУ ОЮА. 2015. № 15. С. 150-160. С. 155.

18. Бехруз Х. Классическая концепция исламского государства и ее современная интерпретация. Актуальні проблеми держави та права. 2012. № 64. С. 54-62. С. 54-55.

19. Там само. С. 58.

20. Бехруз Х. Конституционализм в исламских государствах: становление, современное состояние и направления трансформации. Наукові праці НУ ОЮА. 2012. № 11. С. 261-271. С. 264.

21. Международные договоры по правам человека. Оман. URL: https://undocs.org/ru/HRI/CORE/OMN/2019 (дата обращения: 03.03.2021).

22. Аль-Балуши Абдалла Ахмед. Султан Омана Кабус бен Саид: политик и дипломат. Вестник РУДН. 2012. № 1. С. 107-108.

23. Бехруз Х. Классическая концепция исламского государства и ее современная интерпретация. Актуальні проблеми держави та права. 2012. № 64. С. 54-62. С. 55-56.

24. Там само. С. 60.

Размещено на Allbest.ru