Органи міжнародного кримінального правосуддя: множинність інституційних моделей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНИ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ: МНОЖИННІСТЬ ІНСТИТУЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ

Вадим Вікторович Попко, доктор юридичних наук, доцент

Інституту міжнародних відносин Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

У статті аналізується процес формування правових основ міжнародного кримінального правосуддя, сучасні моделі організації і діяльності міжнародних судів кримінальної юрисдикції, ознаки, що об'єднують органи міжнародної юстиції. Особливу увагу автора притягують організаційні (інституційні) елементи, що становлять систему сучасного міжнародного правосуддя.

Зазначається, що міжнародне кримінальне правосуддя, як відносно нове явище у системі міжнародного права, є одним із напрямів міжнародного співробітництва, яке полягає у здійсненні судами, заснованими міжнародною спільнотою за участі ООН, на підставі чи на виконання міжнародних договорів, діяльності з розгляду і вирішення по суті справ про міжнародні, а також про інші, віднесені до їх юрисдикції, злочини. Міжнародне кримінальне правосуддя також розглядається як міжнародний судовий механізм і процедура, створені світовою спільнотою держав для розгляду кримінальних справ осіб, які скоїли міжнародні злочини.

Ключове місце у статті посідає характеристика наукових підходів щодо типології моделей міжнародних судових установ та аналіз інституційних моделей заснування, формування, організації і діяльності органів міжнародного кримінального правосуддя. Розвиток цих інституційних моделей розглядається від першого позитивного досвіду в цій діяльності Нюрнберзького й Токійського трибуналів, поклали початок формуванню системи основоположних принципів міжнародного кримінального права, діяльності міжнародних трибуналів ad hoc, змішаних (гібридних) судів до постійно діючого Міжнародного кримінального суду.

Ключові слова: міжнародне кримінальне правосуддя, міжнародні суди, інституційні моделі, міжнародний судовий механізм, міжнародне співробітництво, юрисдикція.

Резюме

Попко В.В.

Органы международного уголовного правосудия: множественность институциональных моделей.

В статье анализируется процесс формирования правовых основ международного уголовного правосудия, современные модели организации и деятельности международных судов уголовной юрисдикции, признаки, которые объединяют органы международной юстиции. Особенное внимание автора привлекают организационные (институционные) элементы, которые составляют систему современного международного правосудия.

Отмечается, что международное уголовное правосудие, как относительно новое явление в системе международного права, представляет собой одно из направлений международного сотрудничества, которое состоит в осуществлении судами, основанными международным сообществом при участии ООН, на основании или на исполнение международных договоров, деятельности по рассмотрению и решению по сути дел о международных, а также других, отнесенных к их юрисдикции, преступлениях. Международное уголовное правосудие также рассматривается как международный судебный механизм и процедура, созданные мировым сообществом государств для рассмотрения уголовных дел лиц, которые совершили международные преступления.

Ключевое место в статье занимает характеристика научных подходов относительно типологии моделей международных судебных учреждений и анализ институциональных моделей учреждения, формирования, организации и деятельности органов международного уголовного правосудия. Развитие этих институциональных моделей рассматривается от первого позитивного опыта в этой деятельности Нюрнбергского и Токийского трибуналов, заложили начало формирования системы основополагающих принципов международного уголовного права, деятельности международных трибуналов ad hoc, смешанных (гибридных) судов к постоянно действующему Международному уголовному суду.

Ключевые слова: международное уголовное правосудие, международные суды, институциональные модели, международный судебный механизм, международное сотрудничество, юрисдикция.

Summary

Vadym Popko.

International criminal justice bodies: multiplicity of institutional models.

The article analyses the process of formation of the legal framework of international criminal justice, modem models of organisation and activity of international courts of criminal jurisdiction, features that unite the bodies of international justice. The author's special attention is drawn to the organisational (institutional) elements that make up the system of modern international justice. Theoretical problems are not left out, in particular, the characteristics and properties of this system are described.

It is noted that international criminal justice, as a relatively new phenomenon in the system of international law, is one of the areas of international cooperation, which is the implementation of courts established by the international community with the participation of the UN, on the basis of international treaties, review and resolution activities. In essence, cases of international crimes, as well as other crimes within their jurisdiction. International criminal justice is also seen as an international judicial mechanism and procedure established by the world community of states to deal with the criminal cases of perpetrators of international crimes. It is noted that international criminal justice is an activity of application of international law, its legal norms and principles, which are fundamental for ensuring peace, protection of the person and vital interests of the international community.

International criminal justice is characterised by a number of essential features that distinguish international criminal justice from other types of international cooperation. It is noted that the basis of the activities of international criminal justice bodies and their decision-making are international law, both substantive and procedural.

A key place in the article is occupied by the characteristics of scientific approaches to the typology of models of international judicial institutions and the analysis of institutional models of establishment, formation, organisation and activity of international criminal justice bodies. The development of these institutional models is considered from the first positive experience in this activity of the Nuremberg and Tokyo tribunals, initiated the formation of a system of fundamental principles of international criminal law, the activities of international ad hoc tribunals, mixed (hybrid) courts to the permanent International Criminal Court. Their legal basis for establishment, jurisdiction and problematic issues of international criminal justice are considered.

Key words: international criminal justice, international courts, institutional models, international judicial mechanism, international cooperation, jurisdiction.

Постановка проблеми

Стурбованість міжнародної спільноти серйозними порушеннями загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та безпрецедентне зростання злочинності сприяє значному поширенню практики формування й діяльності міжнародних судів кримінальної юрисдикції. Багатоманітність міжнародних зв'язків, різний рівень соціально-економічного розвитку країн, розвиток доктрини міжнародного права і юридичної науки привели до створення складної системи міжнародних відносин та органів правосуддя. Судові органи, що покликані діяти у сфері правозастосування міжнародного кримінального права, здійснюють міжнародне кримінальне правосуддя. Воно представляє собою один із напрямів міжнародного співробітництва, яке полягає у здійсненні судами, заснованими міжнародною спільнотою при участі ООН, на підставі чи на виконання міжнародних договорів, діяльності з розгляду і вирішення по суті справ про міжнародні злочини.

Діяльність органів міжнародного кримінального правосуддя знаходиться під пильною увагою міжнародної спільноти, а іноді піддається критиці. Діапазон оцінок простягається від виключно позитивних, що визнають за судовою практикою органів міжнародного кримінального правосуддя прецедентний і основоположний характер для міжнародного права, до повного заперечення законності їх заснування та легітимності здійснюваного ними правосуддя. Іноді в цих оцінках переважають політичні мотиви, ігноруючи те, що міжнародне кримінальне правосуддя спрямовано на припинення міжнародних злочинів, суспільна небезпека яких визнана міжнародною спільнотою. Вивчення обставин становлення органів міжнародного кримінального правосуддя, особливостей їх заснування, призначення, інституційних моделей, принципів діяльності тощо має сприяти об'єктивній характеристиці системи органів міжнародного кримінального права, здійсненню правосуддя та підстав для формування міжнародного кримінально-процесуального права.

Метою статті є дослідження органів міжнародного кримінального правосуддя, їх становлення та розвитку, а також виявлення особливостей множинних інституційних моделей.

Аналіз останніх досліджень. Розвиток доктрини міжнародного кримінального права зумовив появу ряду публікацій, що стосуються концепції міжнародного кримінального правосуддя. У працях М.О. Баймуратова, М.І. Костенка, І.І. Лукашука, В.В. Мицика, Т.Л. Сироїд, Л.Д. Тимченка, М.М. Гнатовського, В. Шабаса, О.Г. Волеводза, Н.В. Дрьоміної-Волок, Л.В. Іногамової-Хегай, А. Кассезе розкриваються фундаментальні питання концепції міжнародного кримінального правосуддя, її розвитку та принципів. У статтях періодичних видань, у спеціалізованих випусках викладаються, зазвичай, структура і функції окремих міжнародних судів, зокрема особливу увагу вчених притягує з моменту заснування до нашого часу діяльність і принципи

Нюрнберзького трибуналу, формування міжнародних судів ad hoc по колишній Югославії та Руанді та ін. Сплеск публікацій викликало заснування Міжнародного кримінального суду (далі МКС) у 1998 р., у яких порушувались важливі питання правосуб'єктності МКС, принципів діяльності, юрисдикції, процедури тощо.

Разом із тим варто зазначити, що монографічних видань, посвячених діяльності міжнародних органів правосуддя, небагато. Слід наголосити, що організація і діяльність міжнародних кримінальних судів у вітчизняній юридичній науці розглядались, як правило, у рамках проблем міжнародного кримінального права. Проте існують праці, посвячені міжнародній кримінальній юстиції, зокрема вагомим внеском у розробку концепції міжнародної кримінальної юстиції є дисертаційне дослідження Н.В. Дрьоміної «Юрисдикція міжнародних кримінальних судів і трибуналів» (Одеса, 2005), а також монографія О.М. Солоненка «Міжнародна кримінальна юстиція: етапи становлення та розвитку» 2019 р. У зарубіжній літературі відмітимо праці І.П. Бліщенка й І.В. Фісенка «Міжнародний кримінальний суд» 1998 р., О.Г. Волеводза «Правові основи нових напрямів міжнародного співробітництва у сфері кримінального процесу» 2002 р., М.І. Костенка «Міжнародна кримінальна юстиція. Проблеми розвитку» 2002 р., І.С. Марусіна «Міжнародні кримінальні судові установи: судоустрій і судочинство» 2004 р., А. Кассезе «Статут Міжнародного Кримінального Суду: деякі попередні коментарі» 1999 р.

Виклад основного матеріалу

Складні політичні і фактичні ситуації, що спостерігаються в різних куточках земної кулі, стурбованість міжнародної спільноти серйозними порушеннями загальновизнаних принципів і норм міжнародного права сприяють значному поширенню практики формування і діяльності судових органів, що покликані діяти у сфері правозастосування міжнародного кримінального права, тобто здійсненні міжнародного правосуддя.

Розвиток міжнародного співробітництва у протидії міжнародним злочинам у XX ст. привів до створення зовсім нового інституту міжнародного права міжнародних кримінальних судів. Як зазначає Н.В. Дрьоміна-Волок, «сьогодні більше, ніж коли, відчувається гостра потреба у функціонуванні судових органів, що мають міжнародну кримінальну юрисдикцію»¹. Ідея міжнародного правосуддя отримала розвиток у сучасних концепціях і втілена в загальних та в особливих рисах діючих моделей органів правосуддя. Ці органи здійснюють міжнародне кримінальне правосуддя. Воно представляє собою один із напрямів міжнародного співробітництва, яке полягає у здійсненні судами, заснованими міжнародною спільнотою при участі ООН, на підставі чи на виконання міжнародних договорів, діяльності з розгляду і вирішенню по суті справ про міжнародні, а також про інші, що належать до їх юрисдикції, злочини. Центральне місце у цій діяльності посідають органи міжнародного кримінального правосуддя (міжнародної кримінальної юстиції) суди, засновані міжнародною спільнотою при участі ООН. Їх цілями є: 1) притягнення до відповідальності й покарання осіб, винних у здійсненні цих злочинів; 2) захист від таких злочинів міжнародної спільноти у цілому, кожного її члена і всіх людей; 3) попередження міжнародних злочинів, відновлення і підтримання на цій основі миру і безпеки.

Міжнародне кримінальне правосуддя порівняно нове правове явище в системі міжнародного права, знаходиться в процесі розвитку й представляє собою один із напрямів міжнародного співробітництва держав та інших суб'єктів міжнародного права й характеризується низкою суттєвих ознак, які відрізняють міжнародне кримінальне правосуддя від інших видів міжнародного співробітництва. Перше, міжнародне кримінальне правосуддя здійснюється тільки органами міжнародного правосуддя спеціально створеними для відправлення правосуддя по справам про міжнародні злочини судами (трибуналами), які з цією метою наділяються відповідною юрисдикцією. Друге, міжнародне кримінальне правосуддя має специфічні цілі, визначені в міжнародно-правових актах: притягнути до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні міжнародного злочину; сприяти забезпеченню відновленню і підтриманню миру, а також процесу національного примирення тощо. Зазначені цілі визначені в резолюціях Ради Безпеки ООН, угодах між державами та ООН, статутах. Третє, міжнародне кримінальне правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення органами міжнародної юстиції (незалежно від їх назви і конкретної організаційної форми) кримінальних справ про міжнародні злочини. При цьому вирішення міжнародним судом кримінальної справи передбачає встановлення факту здійснення міжнародного злочину, надання йому юридичної оцінки, застосування норм міжнародного права, визначає юридичні наслідки, що випливають із застосування норм міжнародного права до встановлених фактів. Четверте, розгляд і вирішення справи про міжнародні злочини проводяться в чітко визначених формах, встановлених джерелами міжнародного процесуального права. Зазначимо, що основою діяльності органів міжнародного кримінального правосуддя і винесення ними рішень є міжнародне право як матеріальне, так і процесуальне.

Призначення міжнародного кримінального правосуддя, яке «стало частиною міжнародної правової системи в процесі еволюції»², охоплює створення і функціонування органів міжнародного кримінального правосуддя, що дозволяє уточнити усталені в доктрині міжнародного права уявлення про індивідуальну міжнародно-правову відповідальність, рівно як і теорії, що відкидають наявність самостійної галузі міжнародного права міжнародного кримінального права. Крім того, в системі сучасного міжнародного права складається не лише матеріальне міжнародне кримінальне право, а й міжнародне кримінально-процесуальне право (міжнародний кримінальний процес, міжнародне кримінальне судочинство)³, причому питома вага процесуальних норм у статутах міжнародних кримінальних судів постійно зростає, у тому числі норм, що передбачають процесуальні гарантії прав підсудних (обвинувачених).

У міжнародних відносинах і міжнародному праві існує об'єктивна потреба в розширенні застосування судових засобів для мирного врегулювання міжнародних спорів і вирішення інших міжнародних проблем. Проте, не дивлячись на значне кількісне зростання міжнародних судів і ускладнення їх функцій, термін «система» по відношенню до світової мережі міжнародних судових органів можна використовувати умовно, у збірному сенсі для позначення усієї сукупності діючих міжнародних судів різного рівня, призначення і характеру. Сучасну сукупність (систему) міжнародних судових установ, що включає міжнародні суди й інші судові установи (міжнародні арбітражі, третейські суди, Постійну палату третейських судів) характеризує децентралізований характер і самостійність окремих елементів щодо один одного. Проте існує й інша точка зору. Так, О.Г. Волеводз схильний розглядати міжнародну кримінальну юстицію саме з точки зору ознаки системності⁴. Видається більш доречним вживання поняття «система міжнародного кримінального правосуддя», конструкція якого передбачає весь комплекс правових засобів, дій, форм та інших елементів, що знаходяться у взаємному зв'язку і єдності, без яких можливість відправлення правосуддя саме у власному сенсі слова виключається.

Міжнародне кримінальне правосуддя це міжнародний судовий механізм і процедура, створений світовою спільнотою держав для розгляду кримінальних справ осіб, що скоїли міжнародні злочини. Слід зазначити, що міжнародне кримінальне правосуддя представляє собою діяльність із застосування міжнародного права, тих його юридичних норм і принципів, які мають основоположне значення для забезпечення миру, захисту особи і життєво важливих інтересів міжнародної спільноти від особливо небезпечних для людської цивілізації порушень принципів і норм міжнародного права.

У юридичній літературі існує кілька підходів щодо типології моделей міжнародних судових установ. У дисертаційній праці І.С. Марусін наводить наступну типологію: 1) установи, які є допоміжним органом організації, тобто органом, не передбаченим в установчому договорі, а створеним нею самою у процесі функціонування (Міжнародний трибунал по Руанді); 2) установи, які є головним органом, тобто одним із керівних органів даної організації, як визначено в її установчому договорі (Суд Андського Співтовариства); 3) установи, що є основним органом, тобто органом, для здійснення функцій якого й була створена дана організація (Міжнародний кримінальний суд, Спеціальний суд по С'єрра-Леоне); 4) установи, що займають проміжне становище, тобто формально є автономними, а фактично перебувають у самому тісному зв'язку з організацією (Європейський і Міжамериканський суди по правам людини)⁵. Критерієм цієї класифікації стало правове становище судової інституції, залишивши поза увагою автора ряд органів юстиції за спеціалізацією, зокрема із розгляду кримінальних справ, із розгляду торговельних спорів тощо. Дещо іншу типологію міжнародних судових установ наводить С.А. Грицаєв⁶, який виокремлює універсальні суди (Міжнародний Суд ООН, Міжнародний трибунал по морському праву, Міжнародний кримінальний суд) і регіональні (Європейський суд по правам людини та інші суди); суди загальної компетенції (Міжнародний Суд ООН) і суди спеціальної компетенції (суди у сфері міжнародного кримінального права).

Нині відомо декілька інституційних моделей заснування, формування, правового регулювання, організації і діяльності органів міжнародного кримінального правосуддя. О.Г. Волеводз розглядає основні типи (моделі) органів міжнародного кримінального правосуддя, виокремлюючи чотири основні: 1) міжнародні кримінальні трибунали ad hoc, створені Радою Безпеки ООН; 2) змішані (гібридні) трибунали (суди); 3) національні суди, до юрисдикції яких належать розгляд справ про міжнародні злочини за участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства; 4) Міжнародний кримінальний суд⁷. А.Р. Каюмова акцентує увагу на окремих моделях і аналізує діяльність «змішаних» (гібридних) трибуналів та «інтернаціоналізованих» судів⁸.

Ґрунтовне дослідження міжнародної кримінальної юстиції здійснив професор О.М. Солоненко⁹. Він виокремлює п'ять основних етапів становлення інституту міжнародної кримінальної юстиції, детально характеризуючи організаційні, структурні та юрисдикційні аспекти судових органів міжнародної юстиції, і представляє систему міжнародної кримінальної юстиції таким чином: 1) міжнародні воєнні трибунали (Нюрнберзький та Токійський); 2) міжнародні кримінальні трибунали ad hoc, створені Радою Безпеки на підставі Глави VII Статуту ООН (МТКЮ, МТР, Міжнародний залишковий механізм для Міжнародних кримінальних трибуналів); 3) змішані (гібридні) міжнародні органи кримінальної юстиції, створені на підставі договорів між державами й ООН (Спеціальний суд по С'єрра-Леоне, Спеціальний суд по Лівану, колегії з винятковою юрисдикцією щодо серйозних кримінальних злочинів у Східному Тиморі); 4) квазі-міжнародні суди національні суди, до юрисдикції яких спеціальними рішеннями віднесено правосуддя у справах про міжнародні злочини з участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства (Надзвичайні палати у судах Камбоджі); 5) постійно діючі міжнародні органи кримінальної юстиції, створені на договірній основі (Міжнародний кримінальний суд)¹⁰. Наведена класифікація є найбільш повною, проте виникає запитання: чи можна національні суди, нехай із належною їм юрисдикцією розгляду міжнародних кримінальних справ та участю міжнародних суддів, вважати елементом міжнародної кримінальної юстиції?

Так, для забезпечення участі у внутрішньодержавному кримінальному судочинстві міжнародних суддів держави можуть формувати в національних судах спеціалізовані судові склади («суд у суді»), наділені обмеженою предметною юрисдикцією (щодо міжнародних злочинів) з участю міжнародних і національних суддів та обвинувачів. Такі суди засновуються згідно з національним законодавством, а матеріально-правову і процесуальну основу їх діяльності становлять внутрішньодержавне кримінальне право й кримінально-процесуальне право. На відміну від міжнародних ad hoc і змішаних (гібридних) судів, національні суди з так званим «міжнародним елементом» (О.Г. Волеводз)¹¹ можуть бути позначені як інтернаціоналізовані суди. Слід зазначити, що цей термін є доволі умовним, оскільки дані суди формуються у порядку, встановленому законодавством конкретної держави, але в силу певних фактичних обставин допускають до числа учасників судочинства (до складу суддів, обвинувачення чи захисту) іноземних (міжнародних) представників на умовах, передбачених національним правом. До числа таких судів можна віднести:

- відділ по воєнним злочинам Суду Боснії і Герцеговини, створений на основі поправок, внесених 14грудня 2004 р. до Закону про Суд Боснії і Герцеговини та Закон про Прокуратуру Боснії і Герцеговини;

- надзвичайні палати у судах Камбоджі для переслідування за злочини, вчинені в період Демократичної Кампучиї, правову основу діяльності яких становить Закон про заснування Надзвичайних палат у судах Камбоджі для переслідування за злочини, вчинені в період Демократичної Кампучиї від 10 серпня 2001 р. та Угоди між ООН і Королівським урядом Камбоджі про переслідування згідно з камбоджійським правом за злочини, вчинені у період Демократичної Кампучиї, схвалена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 57/228В від 13 травня 2003 р. і підписана Сторонами в м. Пномпені 6 червня 2003 р.

Національні суди, до юрисдикції яких віднесено правосуддя у справах про міжнародні злочини з участю міжнародних суддів та інших учасників кримінального судочинства, є складовою частиною національних судових систем. Однак ці органи кримінального правосуддя, безумовно, мають міжнародний характер, оскільки головною метою їх створення є здійснення правосуддя стосовно осіб, винних у здійснення міжнародних злочинів.

Слід зазначити, що першим позитивним досвідом діяльності органів міжнародного кримінального правосуддя стали Нюрнберзький і Токійський трибунали, а їх уставні документи і вироки поклали початок формуванню системи основоположних принципів міжнародного кримінального права, що нині є загальновизнаними. Важливим досягненням цих трибуналів, серед іншого, стало формування нових принципів, які раніше не існували, принципів міжнародного кримінального права і міжнародного кримінального процесу. кримінальна юстиція правосуддя юрисдикційний

Отриманий досвід правового регулювання, організації і практичної діяльності Нюрнберзького та Токійського трибуналів показав, що міжнародне правосуддя повинно спиратися на розвинену матеріально-правову і процесуально-правову базу. Правовою основою організації і функціонування міжнародних судових установ є, як правило, конвенції, двосторонні, багатосторонні договори та інші міжнародні акти. Водночас зазначимо, що названі Нюрнберзький і Токійський воєнні трибунали створювались на основі установчих документів, підписаних урядами СРСР, США, Великобританії і Франції. Нині діючі міжнародні трибунали по колишній Югославії і Руанді засновані на основі резолюцій Ради Безпеки 1993 і 1994 рр. Так само були затверджені і статути обох трибуналів. Не розглядаючи в рамках даної статті питання про легітимність зазначених трибуналів, разом із тим вважаємо за необхідне підкреслити принциповість позиції ряду авторів про необхідність договірної основи діяльності міжнародних судових установ (і органів міжнародного кримінального правосуддя зокрема).

Рада Безпеки ООН неодноразово засуджувала порушення норм міжнародного гуманітарного права й ставила вимогу від усіх конфліктуючих сторін дотримання обов'язків, що випливають з міжнародного гуманітарного права, і особливо з Женевських конвенцій 1949 р. Не зважаючи на це, поведінка сторін стала недопустимою, тому народилась ідея нової міжнародної кримінальної інстанції для покарання за воєнні злочини і злочини проти людяності. Рада Безпеки ООН, констатувавши той факт, що ситуація в Югославії є загрозою миру і міжнародній безпеці, вирішує Резолюцією № 808 від 22 лютого 1993 р. утворити Міжнародний трибунал для засудження осіб, відповідальних за грубе порушення міжнародного гуманітарного права, допущене на території колишньої Югославії починаючи з січня 1991 р. Дещо пізніше, 25 травня 1993 р., Радою Безпеки, Резолюцією № 827, було прийнято Статут Міжнародного кримінального трибуналу по Югославії. Такий метод утворення трибуналу порушив питання про легітимність цієї інстанції, так як за правилами він повинен бути утворений шляхом договору на основі рішення Генеральної Асамблеї ООН. Тому неодноразово було аргументовано, що такий метод був обраний з метою оперативності, оскільки, якщо дотримуватися всіх правил, навіть якщо в остаточному висновку результат буде позитивним, утворення трибуналу затягнулося б, і не було б гарантії в отриманні необхідної кількості ратифікацій для вступу рішення в дію. Дещо пізніше був заснований Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні порушення, здійснені на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 р. по 31 грудня 1994 р. (МТР) Резолюцією Ради Безпеки ООН № 955 від 8 листопада 1994 р. З урахуванням того, що трибунали були створені рішенням одного з основних органів ООН, вони є допоміжними органами Ради Безпеки. Як зазначає Н.В. Дрьоміна-Волок, «джерелом повноважень міжнародних кримінальних судів ad hoc стала не угода між державами, що безпосередньо мали юрисдикцію над злочинами, що розглядались, а рішення Ради Безпеки. Створюючи трибунали ad hoc, Рада Безпеки не делегувала їм свою кримінальну юрисдикцію, оскільки не мала і не має судових повноважень. Рада Безпеки звернулась до заснування судових органів у формі міжнародних кримінальних трибуналів як засобу здійснення своєї власної основної функції із захисту міжнародного миру і безпеки, загроза яким виникла у зв'язку з ситуаціями на території колишньої Югославії та у Руанді. Таким чином, міжнародні трибунали були правомірно засновані в порядку здійснення заходів, передбачених главою VII Статуту ООН. Створюючи їх, Рада Безпеки діяла від імені світового співтовариства, і юрисдикція, якою вона наділила трибунали, цілком може бути названа «юрисдикцією від імені світового співтовариства». Така юрисдикція є імперативною і пріоритетною»¹².

Заснування цих міжнародних трибуналів не мало на меті заміну національних судів у кримінальному переслідуванні осіб, відповідальних за серйозні порушення норм міжнародного права. Трибунали і національні суди мають конкуруючу юрисдикцію¹³. Значним є те, що незалежно від способу утворення Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії повернувся до обговорення проблеми створення постійного Міжнародного кримінального суду. Тільки компетентна судова інстанція, заснована світовою спільнотою на договірній основі, могла б сприяти розвитку міжнародного кримінального правосуддя¹⁴. Таким чином, органи міжнародного кримінального правосуддя, що засновані як допоміжні органи Ради Безпеки ООН на підставі Глави VII «Дії відносно загрози миру, порушень миру і актів агресії» Статуту ООН і є ad hoc судовими органами, є окремою інституційною моделлю.

Іншу групу інституційних моделей органів міжнародного кримінального правосуддя становлять змішані (гібридні) кримінальні суди (трибунали), в якій виокремимо дві категорії: 1) спеціальні суди, створені відповідно й на основі міжнародних договорів держав з ООН; 2) суди, створені тимчасовими адміністраціями ООН на територіях держав, де проводяться миротворчі операції. До першої категорії належать: Спеціальний суд по С'єрра-Леоне, заснований на підставі Угоди між ООН та Урядом С'єрра-Леоне про заснування Спеціального суду по С'єрра-Леоне на виконання Резолюції 1315(2000) Ради Безпеки ООН від 14 серпня 2000 р. Його Статут набув чинності 16 січня 2002 р. після прийняття Закону про ратифікацію угоди про Спеціальний суд; Спеціальний трибунал по Лівану, заснований Угодою між ООН і урядом Лівану 23 січня і 6 лютого 2007 р. на виконання Резолюції 1664(2006) Ради Безпеки ООН від 29 березня 2006 р. До Угоди додається Статут Спеціального трибуналу по Лівану, що є його невід'ємною частиною (ст. 1 п. 2 Угоди).

Особливістю другої категорії змішаних (гібридних) судів є те, що вони засновані місіями по підтримці миру, яким наданий адміністративний мандат ООН. Відповідно до нього вони реалізують повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади за місцем проведення миротворчих операцій. Саме такий широкий адміністративний мандат Місії ООН у справах Тимчасової адміністрації в Косово (МООНТАК) наданий Резолюцією Ради Безпеки ООН 1244 (1999), Тимчасової адміністрації ООН у Східному Тиморі Резолюцією Ради Безпеки ООН 1272 (1999). На виконання цих мандатів були створені: змішані суди на території Косово, сформовані, як і вся судова система, в рамках операції ООН по підтриманню миру з участю міжнародного елементу. Правову основу їх створення і функціонування становили Розпорядження МООНТАК № 2000/6 від 15 лютого 2000 р. «Про призначення і відсторонення від посади міжнародних суддів і міжнародних прокурорів», № 2000/64 від 15 грудня 2000 р. «Про притягнення до розгляду міжнародних суддів/прокурорів і/чи зміну місця розгляду справи», № 2003/26 від 6 липня 2003 р. «Тимчасовий Кримінально-процесуальний кодекс Косово»; колегії з виключною юрисдикцією стосовно серйозних злочинів у Східному Тиморі, засновані Тимчасовою адміністрацією ООН у Східному Тиморі (ТАООНСТ). Їх діяльність регулюється Розпорядженнями ТАООНСТ № 2000/11 від 6 березня 2000 р. «Про організацію судів у Східному Тиморі» і № 2000/15 від 6 червня 2000 р. «Про заснування Колегій з виключною юрисдикцією стосовно серйозних злочинів».

Визначення «змішаний (гібридний)» зумовлене тим, що порядок діяльності і юрисдикція цих судів визначаються сукупністю норм міжнародного права (угодами з ООН, іншими міжнародними договорами) і внутрішнього державного права (кримінально-процесуального). Юридична основа правосуддя, що здійснюється такими судами, є «змішаною»: застосовне цими судами право включає норми як міжнародного, так і внутрішньодержавного кримінального права. Насамкінець, зазначені судові органи мають змішаний склад суддів, обвинувачів, слідчих, адміністративного персоналу, який включає не тільки представників держав суду, а й міжнародних (іноземних) учасників кримінального судочинства. Угодами про заснування змішаних (гібридних) судів допускається можливість запрошення зі сторони захисту як національних адвокатів, так і міжнародних (іноземних) захисників. З урахуванням такого характеру заснування й діяльності змішані (гібридні) спеціальні судові органи не входять до судової системи держав, для яких вони створені, а є так званими «зовнішніми» судами.

Кожен гібридний трибунал чи суд має особливі передумови створення, які, безсумнівно, відображаються на його юрисдикції як предметній, так і персональній. Оскільки всі вони створені у постконфліктних суспільствах (за винятком Спеціального трибуналу по Лівану), спільним для них, як правило, є включення в предметну юрисдикцію воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду. Ці склади базуються на нормах міжнародного кримінального права, а також залучаються положення статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді і Римського статуту МКС. Особливості предметної юрисдикції залежать від цілей створення трибуналів і від характеру конфлікту. В усіх змішаних (гібридних) трибуналів є багато спільного, проте кожен із них унікальний, оскільки створений для конкретного, певного випадку і в силу цього володіє особливостями юрисдикції, механізму здійснення судочинства, визначення міри покарання тощо.

Насамкінець, зазначимо, що найбільш досконала з діючих нині інституційних моделей органів міжнародного кримінального правосуддя Міжнародний кримінальний суд. Потреби в створенні міжнародно-правових гарантій підтримки міжнародної законності наприкінці XX ст. поставили питання про необхідність заснування органу міжнародної кримінальної юстиції, що було вирішено на Дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 р. під егідою Організації Об'єднаних Націй. Забезпечення міжнародного правопорядку було покладено на судовий орган, покликаний здійснювати кримінальну юрисдикцію щодо тих категорій правопорушень, які є найбільш серйозними і викликають стурбованість усієї світової спільноти, Міжнародний кримінальний суд (МКС). Ухвалений на Римській конференції Статут¹⁵, після ратифікації більше ніж 60 держав, набув чинності 1 липня 2002 р. Н. В. Дрьоміна-Волок пише: «Міжнародний кримінальний суд як перший реалізований проєкт постійно діючого кримінального суду значною мірою відрізняється від своїх попередників трибуналів ad hoc, хоча й успадкував багато їх напрацювань»¹⁶. Проте з появою Міжнародного кримінального суду 1998 р., на відміну від попередніх міжнародних трибуналів ad hoc, міжнародна юстиція набула превентивного значення, оскільки МКС створений не для розгляду злочинів, що вчинялись у минулому, а звернений у майбутнє. Серед важливих критеріїв, які характеризують юрисдикційну компетенцію (юрисдикція ratione temporis) Міжнародного кримінального суду, значимим є те, що вона поширюється лише на діяння, вчинені після вступу в силу Римського статуту (ст. 11). При цьому держава, яка стає учасником Статуту, автоматично без будь-якої заяви визнає його юрисдикцію щодо злочинів, зазначених у ст. 5 Статуту. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду поширюється лише на найбільш серйозні злочини, якими є злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії. При цьому умовою здійснення його юрисдикції є вчинення зазначених злочинів на території держави-учасниці Статуту Суду чи громадянином даної держави, за винятком випадків передачі ситуації Раді Безпеки ООН, яка діє на підставі Глави VII Статуту ООН. У Римському статуті сформульована концепція міжнародного злочину, яка отримала визначення «римської» модифікації. Стаття 88 Статуту Міжнародного кримінального суду покладає на держави-учасниці зобов'язання розробити процедури, передбачені їх національним правом, для всіх форм співробітництва, вказаних у ч. 9. Від них вимагається забезпечити всі матеріальні й процесуальні норми, які дозволять здійснити всі форми співробітництва з Судом.

У наш час Міжнародний кримінальний суд є центральним органом міжнародного кримінального правосуддя. У його провадженні знаходяться ситуації, що стосуються вчинення злочинів, які підпадають під юрисдикцію Римського статуту: в Демократичній Республіці Конго (ICC-01/04); в Уганді (ICC-02/04); в Центральній Африканській Республіці (lCC/01/05); в Судані (ICC-02/05); в Кенії (lCC-01/09); в Лівії (IcC-0 і/ll) і Кот-д'Івуаре (ICC-02/11)¹⁷. Заснування постійно діючого Міжнародного кримінального суду поклало початок новому етапу у розвитку міжнародного кримінального правосуддя та сприяло закріпленню непорушної істини в тому, що винні особи не залишаться безкарними.

Об'єднання в єдину систему таких різних органів міжнародного кримінального правосуддя уявляється вельми складним і дискусійним питанням. При іноді вельми суттєвих розбіжностях у правовому регулюванні їх діяльність має специфічні і, по суті, єдині матеріально-правові основи криміналізацію в міжнародному праві злочинів, що належать до їх юрисдикції, тобто міжнародних злочинів. Вона заснована на єдиних принципах міжнародного права, що отримала визнання ще у Статуті Нюрнберзького трибуналу. Крім того, органи міжнародного кримінального правосуддя, хоча і не знаходяться в ієрархічній підпорядкованості щодо один одного (подібно організаційному підпорядкуванню судів першої, апеляційної, касаційної і наглядової інстанцій на внутрішньодержавному рівні), однак взаємодіють між собою. Це свідчить про досягнення принципової згоди різних держав як основних суб'єктів міжнародного права, з питань компетенції і повноважень судових органів, наділених міжнародною кримінальною юрисдикцією.

Висновки

Органи міжнародного кримінального правосуддя (міжнародної кримінальної юстиції) це суди, засновані міжнародною спільнотою при участі ООН на підставі чи на виконання міжнародних договорів. Вони у складі міжнародних суддів, з участю міжнародних обвинувачів і захисників, у процесуальному порядку, передбаченому міжнародно-правовими документами, здійснюють розгляд і вирішення по суті кримінальних справ щодо осіб, винних у здійсненні найбільш тяжких злочинів, що викликають стурбованість міжнародної спільноти (міжнародних злочинів), а також у справах про інші злочини, віднесені до їх юрисдикції при заснуванні, а також реалізують інші функції, необхідні для відправлення правосуддя.

Міжнародне кримінальне правосуддя представляє собою міжнародний судовий механізм і процедуру, що створені світовою спільнотою держав для розгляду кримінальних справ осіб, які вчинили міжнародні злочини. Здійснюється ця діяльність спеціальними органами міжнародного кримінального правосуддя (міжнародної кримінальної юстиції), що мають низку специфічних ознак, які відрізняють їх від усіх інших органів і установ, а також володіють певними організаційними (інституційними) особливостями.

Матеріально-правовою основою міжнародного кримінального правосуддя, що відправляється цими органами, є міжнародні договори, які встановлюють злочинність і караність міжнародних злочинів, а також принципи міжнародного кримінального права, визнані міжнародною спільнотою. До предметної юрисдикції міжнародних органів юстиції віднесені найбільш тяжкі злочини, що викликають стурбованість міжнародної спільноти, а саме: злочини геноциду, злочини проти людяності і воєнні злочини. В окремих випадках їх юрисдикційна сфера доповнюється злочинами з внутрішньодержавного права окремих країн. Територіальна юрисдикція органів міжнародної кримінальної юстиції обмежена: або територією держави-учасниці (МКС), або держав, на території яких здійснені злочини, віднесені до їх предметної юрисдикції, і названі в статутних документах. Органи міжнародної кримінальної юстиції наділені універсальною персональною юрисдикцією: ними до кримінальної відповідальності можуть бути притягнені будь-які фізичні особи за здійснення злочинів, віднесених до їх предметної юрисдикції. Єдиним винятком із наведених принципів встановлення предметної, територіальної і персональної юрисдикції є Спеціальний трибунал по Лівану, у Статуті якого (ст. ст. 1-2) визначено, що Суд володіє юрисдикцією над особами, винними у здійсненні нападу 14 лютого 2005 р., у результаті якого загинув колишній прем'єр-міністр Лівану Рафік Харірі, а також загинули чи були поранені інші особи. Предметна юрисдикція Спеціального трибуналу по Лівану визначається положеннями

Кримінального кодексу Лівану та Закону Лівану від 11 січня 1958 р. «Про посилення покарань за ведення підривної діяльності, громадянської війни і міжконфесійну ворожнечу».

Склади міжнародних судових органів є інтернаціональними, що впливає на їх ефективність та неупередженість у прийнятті рішень. Навіть у випадках заснування деяких із них на базі національних органів юстиції забезпечується обов'язкова участь у відправленні правосуддя міжнародних (іноземних) суддів. Відправлення правосуддя зазначеними судами здійснюється, переважно, згідно з кримінально-процесуальними приписами, що містяться у документах, які належать до системи міжнародного, а не внутрішньодержавного права, тобто за правилами міжнародного кримінального процесу. Основними його джерелами є статути, а також правила процедури і доказування відповідних судів. Разом із тим, залежно від особливостей їх заснування і юрисдикції, такі суди можуть керуватися приписами внутрішньодержавного кримінально-процесуального законодавства.

Література

1. Теорія та практика міжнародного кримінального права: підручник / Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., ДрьомінаВолок Н.В., Коваль Д.О.; за ред. проф. Зелінської Н.А. Одеса: Фенікс, 2017. 582 с. С. 366.

2. Бассиуни М.Ш. Философия и принципы международного уголовного правосудия / Международное уголовное правосудие: Современные проблемы. Под ред. Г.И. Богуша, Е.Н. Трикоз. М.: Институт права и публичной политики, 2009. С. 28-29.

3. Теорія та практика міжнародного кримінального права: підручник / Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., ДрьомінаВолок Н.В., Коваль Д.О.; за ред. проф. Зелінської Н.А. Одеса: Фенікс, 2017. 582 с. С. 26.

4. Волеводз А.Г. Современная система международной уголовной юстиции: понятие, правовые основы, структура и признаки. Международное уголовное правосудие: Современные проблемы / под ред. Г.И. Богуша, Е.Н. Трикоз. Москва: Институт права и публичной политики, 2009. С. 305-323.

5. Марусин И.С. Международные судебные учреждения, стороной разбирательства в которых вправе выступать физические лица: новые тенденции развития и совершенствования их деятельности: автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10. Санкт-Петербург: Санкт-Петербургский гос. университет, 2008. 48 с. С. 9-10.

6. Грицаев С.А. Теоретико-правовые и институциональные основы международного уголовного правосудия. Вестник Московского университета МВД России. 2013. № 9. С. 216-226.

7. Волеводз А.Г. Современная система международной уголовной юстиции: понятие, правовые основы, структура и признаки. Международное уголовное правосудие: Современные проблемы / под ред. Г.И. Богуша, Е.Н. Трикоз. Москва: Институт права и публичной политики, 2009. 748 с. С. 305-323.

8. Каюмова А.Р. Перспективы развития системы международной уголовной юстиции: смешанные (гибридные) трибуналы и интернационализированные суды. Международное уголовное правосудие: Современные проблемы / под ред. Г.И. Богуша, Е.Н. Трикоз. Москва: Институт права и публичной политики, 2009. С. 459-466.

9. Солоненко О.М. Міжнародна кримінальна юстиція: етапи становлення та розвитку: монографія. Київ: Видавництво Ліра-К, 2019. 360 с.

10. Там само.

11. Волеводз А.Г. Современная система международной уголовной юстиции: понятие, правовые основы, структура и признаки. Международное уголовное правосудие: Современные проблемы / под ред. Г.И. Богуша, Е.Н. Трикоз. Москва: Ин-т права и публичной политики, 2009. 748 с. С. 305-323.

12. Теорія та практика міжнародного кримінального права: підручник / Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., ДрьомінаВолок Н.В., Коваль Д.О.; за ред. проф. Зелінської Н.А. Одеса: Фенікс, 2017. 582 с. С. 279-280.

13. Blakesley C.I. Atrocity and Its Prosecution: The Ad Hoc Tribunals for the Former Yugoslavia and Rwanda. McCormack & Simpson eds., Martinus Nijhoff Publishers 1997). P. 189-228.

14. Лаити Кама. Предисловие председателя Международного уголовного трибунала по Руанде. Международный Журнал Красного Креста. 1997. № 19, ноябрь-декабрь. С. 698.

15. Римський Статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. із змінами. Чинна редакція від 16 січня 2002 р. Документ 995_588. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_588

16. Теорія та практика міжнародного кримінального права: підручник / Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., ДрьомінаВолок Н.В., Коваль Д.О.; за ред. проф. Зелінської Н.А. Одеса: Фенікс, 2017. 582 с. С. 367.

17. Офіційний вебсайт Міжнародного кримінального суду. URL: www.icc-cpi.int

Размещено на Allbest.ru