Особливості зовнішньополітичного курсу США у Східній Європі в період президентства Д. Трампа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, м. Суми, Україна

Особливості зовнішньополітичного курсу США у Східній Європі в період президентства Д. Трампа

Вікторія Михтуненко

кандидат історичних наук

Анотація

зовнішньополітичний трамп східноєвропейський

У статті розглядається зовнішньополітичний курс США за президентства Дональда Трампа щодо країн Східної Європи. Країни східноєвропейського регіону є одними з головних гравців, від внутрішнього становища яких залежить як розстановка сил і загальне становище Європи, так і зовнішньополітичний курс США. Актуальність дослідження визначається тим, що після приходу до влади Д. Трампа зовнішньополітичний вектор щодо Східної Європи було змінено, саме тому це питання почало дедалі більше вивчатися дослідниками.

Метою статті є комплексне дослідження зовнішньополітичного курсу США у Східній Європі за часів президента Д. Трампа. У статті проводиться контент-аналіз основних стратегій Сполучених Штатів за президентства Д. Трампа, завдяки яким досліджується важливість східноєвропейського вектору у зовнішній політиці США. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та об'єктивності; застосовано методи аналізу та синтезу, критичного аналізу джерел, в тому числі контент-аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в змістовно-структурному аналізі зовнішньополітичного курсу США в Східній Європі в період президентства Д. Трампа. У висновках увага акцентується на важливості східноєвропейського вектору у зовнішньополітичній стратегії США на сучасному етапі, а також визначено особливості двостороннього співробітництва США з країнами східноєвропейського регіону.

Ключові слова: США, Східна Європа, НАТО, Д. Трамп, європейська інтеграція, зовнішньополітичний курс США.

Viktoriia Mykhtunenko, Ph.D. (History), Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko, Sumy, Ukraine

Peculiarities of the foreign policy course in Eastern Europe during the presidency of D. Trump

Abstract

The article examines the US foreign policy in Eastern Europe course under Donald Trump's presidency. It is noted that the countries of the Eastern European region are one of the main players, whose internal situation influences the balance of power and the general position of Europe, as well as the foreign policy of the United States. It is worth noting that US foreign policy and its practical implementation in the international arena, including in historical retrospect, is of great interest to American scientists. In the wake of the Russian- Ukrainian war, the study of US foreign policy strategy for Eastern Europe becomes even more relevant and is determined by the fact that after D. Trump came to power, the foreign policy vector was changed.

The aim of the article is a comprehensive study of US foreign policy in Eastern Europe under President D. Trump. The article provides a content analysis of the main strategies of the United States during the presidency of D. Trump, which examines the importance of the Eastern European vector in US foreign policy.

Research methods are based on the principles of historicism and objectivity. In the process of analysis, the author applied general scientific principles of analysis and synthesis and the method of critical analysis of sources, which includes content analysis.

The scientific novelty of the obtained results lies in the substantive and structural analysis of the US foreign policy in Eastern Europe during the presidency of D. Trump.

The conclusions emphasize the importance of the Eastern European vector in US foreign policy strategy at the present stage. It is noted that after the Russian aggression in eastern Ukraine in 2014 and the annexation of Crimea, a new wave of US interest in the Eastern European region began. The author considers the peculiarities of bilateral cooperation between the United States and Eastern Europe. The basic principles of D. Trump's policy towards this region are analyzed and the probability of their implementation in specific political steps is assessed.

Key words: USA, Eastern Europe, NATO, D. Trump, European integration, foreign policy of USA.

Постановка проблеми

Зовнішньополітичний курс США та його практична реалізація на міжнародній арені, у тому числі й в історичній ретроспективі, є предметом постійного аналізу американістів. Увага приділяється цілям та завданням, принципам, методам та засобам, окремим напрямам зовнішньої політики США. Вже до початку ХХ століття зовнішня політика США перетворилася на найважливіший фактор міжнародних відносин та залишається ним і на сучасному етапі. Очевидно, що багато процесів, які відбуваються в даний час, так чи інакше пов'язані з діяльністю США на світовій арені. У контексті російсько-української війни вивчення зовнішньополітичної стратегії провідних країн світу набуває ще більшої актуальності. Водночас великого значення набули регіональні процеси. На рівні регіонів також триває боротьба за лідерство, яка, втім, також вписується у розширений глобальний контекст. Останні місяці особливу увагу світу привернула на себе не лише Україна, але і в цілому регіон Східної Європи.

Східна Європа з природно-географічних причин опинилася в самому епіцентрі протистояння Росії та США/НАТО щодо майбутнього європейської безпеки. Історично це звичний стан справ для регіону прикордоння, де, за словами Семюела Гантінгтона, стикаються західна та православна цивілізації [10, с. 24]. Загострення суперечностей між центрами геополітичного тяжіння на континенті традиційно проявлялося в конфліктах у Східній Європі. І саме в такій ситуації регіон перебуває сьогодні попри на структурні зміни у міжнародних відносинах, що відбулися за останні три десятиліття.

Аналіз досліджень та публікацій

Незважаючи на актуальність теми зовнішньополітичного курсу США за президентства Дональда Трампа, у вітчизняній історіографії їй приділено недостатню увагу в порівнянні з дослідженнями американської зовнішньої політики інших президентів. Серед українських дослідників варто відзначити роботи А. Худолія [3], О. Брусиловської [1] та І. Погорської [2], присвячені окремим етапам становлення зовнішньополітичної доктрини США щодо Східної Європи від концепцій 1990-х - початку 2000-х рр. до кризи трансатлантизму на сучасному етапі.

У роботах С. Кортунова та Д. Доленко проаналізовано теоретичні аспекти зовнішньої політики країн на міжнародній арені: їх мета, способи і засоби. З огляду на те, що на сучасні міжнародні відносини суттєво впливає глобалізація, у працях Г. Глєбова та А. Уткіна зовнішня політика США розглядається через призму впливу глобалізації, досліджуються процеси її зміни та трансформації.

Серед американських та європейських дослідників зовнішньої політики Д. Трампа варто відмітити роботи У.Р. Міда [12], Н. Гінгріча [8], у яких досліджуються витоки неоднозначних зовнішньополітичних кроків 45-го президента США, наводяться історичні паралелі політики Дональда Трампа зі стратегією першого президента Ендрю Джексона та підводяться підсумки президентства Д. Трампа.

Метою статті є комплексне дослідження політичного курсу США щодо Східної Європи за часів президента Д. Трампа.

Виклад основного матеріалу. Ставлення до зовнішньої політики Д. Трампа можна охарактеризувати однією фразою - «лише б не заважала проводити економічні реформи в США». Висуваючи свою кандидатуру на пост президента Сполучених Штатів в 2016 році, він всього трьома словами дав зрозуміти, якою буде його зовнішня політика: «Америка - перш за все» [7]. За майже чотири роки його перебування в Білому домі під це гасло був підведений фундамент з фактів і подій.

Ще однією важливою характеристикою зовнішньополітичного курсу адміністрації Д. Трампа була його серйозна відмінність від стратегій республіканців-попередників. У більшості президентів республіканського напряму в їх Стратегії національної безпеки прописувалася концепція так званої «дипломатії перетворень» (transformational diplomacy) [13]. Відповідно до неї американські дипломати мали займатися не лише інформуванням Вашингтона про «стан справ в світі», але і «зміною самого світу» з метою створення демократичних режимів. Для досягнення цих завдань в Державному департаменті був заснований спеціальний підрозділ, головною функцією якого стало «просування демократії» [9, с. 225].

Стратегія адміністрації Д. Трампа, оприлюднена в грудні 2017 р., не містить жодного пункту, де б йшлося про необхідність «просування демократії» і навіть відсутній сам цей термін [16]. Головні загрози американській безпеці Вашингтон часів Д. Трампа вбачав не в авторитарних режимах і міжнародному тероризмі, а у великих «ревізіоністських» державах, які посилювалися (Китаї та Росії), геополітичне суперництво з якими відроджувалося. У стратегії Д. Трампа прямо говориться: «Ми не збираємося нав'язувати наші цінності іншим» [13]. Іншими словами, в зовнішній політиці США була відмова від претензій щодо глобального «поширення демократії», і заявлено намір очолювати лише ту частину світу, яка на добровільних засадах вибирає «ліберальну модель» економіки і державного устрою.

На зовнішню політику США часів Д. Трампа наклали відбиток як конфронтація і безоглядне переслідування своїх особистих інтересів, так і постійні кадрові перестановки, несподіванки і конфузи. Після вступу на посаду Д. Трамп почав змінювати напрями зовнішньої політики, при цьому допускаючи постійні зміни своїх передвиборчих обіцянок. Наприклад, президент обіцяв пошук точок дотику з Росією, більш жорсткий підхід до Ірану та Китаю, а також потужну підтримку ізраїльського лідера Б. Нетаньяху. Але вже через місяць після інавгурації його адміністрація змінила пріоритети [5].

Ще в період передвиборчих перегонів Г. Клінтон та Д. Трампа, політичні опоненти останнього відносили Східну Європу до регіонів, які мали найбільше постраждати від майбутнього президентства Д. Трампа. За цією логікою східноєвропейські лідери мали щосили вболівати за Г. Клінтон як «спадкоємицю» курсу Б. Обами, адже він, навпаки, зміцнював НАТО і не шкодував грошей на те, щоб захищати західні цінності у таких регіонах, як Східна Європа. Проте, насправді знайти східноєвропейських лідерів, які реально підтримували б під час кампанії Г. Клінтон, досить складно - такі були хіба що в Україні, Албанії чи країнах Балтії. Натомість прихильники Д. Трампа ще до виборів заявляли про себе цілком відкрито, причому очолювали найбільші та найвпливовіші країни регіону. Справа в тому, що, з точки зору більшості східних європейців, Д. Трамп не зміг би зменшити присутність США в цьому регіоні більше, ніж це зробив Б. Обама. За Буша-молодшого Східна Європа «товаришувала» з Вашингтоном напряму, а не через структури ЄС і разом готувалася воювати в Іраку, будуючи протиракетну оборону та розширюючи НАТО на Схід. Але з приходом Б. Обами такі відносини себе вичерпали: США переглянули концепцію ПРО у Польщі та Чехії, зменшили темпи розширення НАТО, знизили рівень візитів до віце-президента Дж. Байдена та взагалі передовірили європейські справи Брюсселю [2, с. 61]. Аж до 2014 року і початку російської агресії в Україні адміністрація Б. Обами майже не звертала уваги на Східну Європу. І за ці роки більшість країн Східної Європи переорієнтувалися або на ЄС, або на РФ. Лідери країн східноєвропейського регіону почали вибудовувати власну політику стосовно Москви та Брюсселю, не розраховуючи на підтримку Вашингтона.

Однак, перш ніж розглянути особливості зовнішньої політики Д. Трампа щодо Східної Європи, важливо простежити політичні кроки його попередників. Починаючи з 2000-х років, коли РФ почала проявляти загарбницькі настрої щодо сусідніх суверенних держав (Грузії, Молдавії, України), стратегічним вектором зовнішньої політики США стала Східна Європа. Оцінюючи роль Східної Європи у сучасній системі міжнародних відносин, неможливо не погодитися, що як самостійний політичний суб'єкт цей регіон не склався. Для Заходу він продовжує залишатися «молодшим братом», який потребує постійного контролю.

Послідовність зовнішньополітичних пріоритетів США у східноєвропейському регіоні (а його географічні межі інтерпретуються у Вашингтоні та на Заході в цілому все ширше - з включенням не тільки колишніх членів ОВС та країн Балтії, але й України, Білорусії, Молдови, країн Закавказзя) визначається насамперед необхідністю збереження НАТО як основного інструменту американського впливу.

Якщо розглянути геополітичні позиції країн Східної Європи на сучасному етапі, можна відзначити, що більшості з країн регіону притаманна проамериканська орієнтація. Практично усі держави регіону потрапляють до нової категорії європейських країн, що утворили так звану «нову Європу». Поділ континенту на «стару» та «нову» частину запропонував міністр оборони США Д. Рамсфельд у 2003 р. [3, с. 195]. Обґрунтований такий поділ був прихильністю країн Східної Європи до американських поглядів та цінностей. Насправді керівництво держав Східної Європи відкрито позиціонувало себе як форпост Заходу. Вашингтон же довгий час покладав на країни Східної Європи місію провідників американських інтересів, які надалі будуть сприяти трансформації пострадянського простору.

Розмірковуючи, яку ж роль відіграють країни Східної Європи в сучасній геополітиці та визначаючи їх цивілізаційні особливості, виходить, що фактично вони належать до західного табору, але, як і раніше, багато в чому мають властиві пострадянські характеристики [1, с. 92].

Після початку збройної агресії Росії в 2014 року проти України (анексія Криму та війна на сході України) і санкції, які були накладені на неї, значно зменшився вплив РФ у східноєвропейському регіоні та обмежився історично та географічно сформованою залежністю від енергоресурсів [5, с. 112]. Саме агресивні зазіхання Росії на території суверенних сусідніх держав призвели до того, що країни Східної Європи закріпили свої проамериканські погляди та переорієнтувалися на Західну Європу (особливо це стосується тих країн, які безпосередньо постраждали від російської агресії: Україна, Грузія, Молдова).

Однак ще напередодні президентських виборів у США в 2017 році, ситуація на міжнародній арені виглядала вкрай неоднозначно. Д. Трамп своїми провокативними виступами породив ворожість до свого зовнішньополітичного курсу з боку деяких лідерів європейських країн (Косово, Албанії, Боснії та Герцеговини, Латвії, Литви, Естонії). Причини такої неприязні до Д. Трампа крилися не стільки в антиісламських висловлюваннях американського президента, скільки у тій ролі, яку у балканській кризі відіграв Білл Клінтон у 1990-х рр. У місті Приштині йому (Біллу Клінтону) встановили прижиттєвий пам'ятник, а албанці і в Косові, і в самій Албанії щосили вболівали за Г. Клінтон. Що ж до країн Балтії, то пріоритетом їх зовнішньої політики в останнє десятиліття була протидія російській загрозі. Найменший натяк на можливість втратити американські гарантії безпеки змушував балтійських керівників хвилюватися (не дивлячись на те, що усі три держави завжди щонайменше 2% ВВП виділяли на оборону, із запасом виконуючи нормативи НАТО) [2, с. 62]. Переважна більшість східноєвропейських країн від Польщі до Сербії виявилися задоволеними перемогою Д. Трампа на виборах 2017 року.

Однак, не зважаючи на всі безпекові ризики, перед країнами Східної Європи зараз стоять набагато складніші виклики, ніж просто отримати захист від Росії. І президент Д. Трамп для багатьох країн Східної Європи у 2017 - 2018 рр. був набагато зручнішим, ніж Г. Клінтон. Тому що з інших, не менш важливих, ніж Росія, питань (скажімо, міграція чи проблеми глобального потепління) позиція Д. Трампа набагато ближча для них.

Варто зазначити, що Д. Трамп почав свою президентську каденцію із політичних загравань з Росією, називаючи її великою та сильною державою, а її президента В. Путіна - великим лідером. І у зв'язку з цим Д. Трамп навіть висловив побажання налагодити американсько-російські відносини, як свого часу це намагався зробити Б. Обама. З першого погляду зрозуміло, що незважаючи на зростання РФ, як сильного політичного центру за часів Б. Обами і «санкційний період», на який припало президентство Д. Трампа, обидва президенти намагались побудувати вигідні для США відносини з РФ [15].

Не зважаючи на регулярні коливання своїх політичних орієнтацій, Д. Трамп намагався вирішити питання відносин з Росією дипломатичним шляхом. 16 липня 2018 року у м. Гельсінкі (Фінляндія) відбулася зустріч лідерів РФ та США. Перемовини стосувалися проблеми радикального ісламізму, ситуації в Сирії та втручання Росії у вибори США під час останньої виборчої кампанії. Але питання щодо України і санкцій, які наклав Євросоюз за ініціативи Б. Обами, не були розглянуті на саміті у Фінляндії. Основний вектор зовнішньої політики Д. Трампа фокусувався на тому, аби за рахунок двосторонніх угод контролювати великих політичних гравців, при цьому використовуючи дієвий принцип «розумної сили» [16]. При всій неоднозначності східноєвропейського зовнішньополітичного курсу Д. Трампа все ж публічно він неодноразово заявляв, що український Крим був анексований незаконно [6].

Прийшовши до влади, Д. Трамп активно критикував трансатлантичні відносини, неодноразово ставив під сумнів цінність таких альянсів, як НАТО, оголошував про виведення частини американських військ з Німеччини, мотивуючи це тим, що Берлін витрачає занадто мало ресурсів на оборону та вводив мита на торгівлю з ЄС.

Д. Трамп, починаючи з серпня 2017 року, виступав за заборону російсько- європейського газового проекту «Північний поток-2», вважаючи його загрозою енергетичній безпеці Європи. Весь час своєї каденції, Д. Трамп критикував німецьку владу та приватні компанії за фінансування агресивної російської політики, купуючи газ через «Північний потік-2». Також Д. Трамп зазначав, що при колосальних інвестиціях у спільні проекти з РФ, європейські країни забувають про свою безпеку та не роблять необхідних відрахувань до фонду розвитку НАТО: «Сполучені Штати Америки витрачають занадто багато коштів на те, щоб кордони Європи були безпечними та неприступними, тоді як європейці вважають за краще платити росіянам. Російські трубопроводи - неприйнятні», - заявив Д. Трамп на брифінгу у Брюсселі під час Саміту НАТО (12 липня 2018 р.) [14].

Варто відзначити, що існує принаймні чотири серйозні фактори, які можуть зруйнувати російську газову монополію на східноєвропейському ринку енергоресурсів. По-перше, це високі темпи нарощування американських потужностей з виробництва, транспортування та експорту енергоресурсів. Подруге, у Східній Європі відповідно до ціни на нафту знижується споживання газу, ціна якого прив'язана до ціни нафти. На споживання газу впливає і дедалі ширше використання відновлюваних джерел енергії. По-третє, необхідно враховувати політичні аспекти цієї проблеми. В умовах продовження конфронтації між Росією та США, Вашингтон часів Д. Трампа докладатиме серйозних зусиль для витіснення Росії з європейського газового ринку, використовуючи свої чималі можливості впливу на європейську політику. І, нарешті, по-четверте, з огляду на різницю вартості між американським та російським газом, купівля американського газу згодом може стати для Східної Європи економічно вигідною.

Незважаючи на те, що довгий час США сприймали країни Східної Європи, як об'єкти, а не суб'єкти міжнародних відносин, все ж російська агресія в Грузії (2008 р.) та Україні (починаючи з 2014 р.) перетворила цей регіон у форпост європейської безпеки. Великі надії уряд США часів президенства Д. Трампа покладав на Польщу. На його думку, саме вона мала очолити східноєвропейський регіон і стати надійним союзником країнам колишнього Радянського союзу. Ще в липні 2017 року у Варшаві відбувся Саміт «Ініціативи трьох морів», де почесним гостем був Д. Трамп, який підтримав ініціативу Польщі та Хорватії створити спільний проект.

«Ініціатива трьох морів» охоплювала країни, розташовані між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями: три країни Балтії, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Австрію, Хорватію, Словенію, Румунію та Болгарію. Всі вони є членами ЄС, а також (крім Австрії) НАТО. Так склалося історично, що транспортні та транзитні артерії в Центральній та Східній Європі йдуть переважно у напрямку Схід-Захід чи навпаки, а ініціатива «Тримор'я» мала б пустити комунікаційні, транспортні, енергетичні та торгові магістралі з Півночі на Південь. Одним із ключових напрямків «Тримор'я» був енергетичний. Польща та Литва ще в 2017 році побудували термінал для прийняття зрідженого газу на Балтиці, а Хорватія тільки збиралася будувати його на Адріатиці.

В історичному аспекті концепція «Тримор'я» базувалася насамперед на геополітиці та безпеці, враховуючи експансіоністські настрої Росії, а також більше в польському історичному баченні Німеччини. Назважаючи на те, що українські парламентарі теж брали участь у Варшавському саміті, Україна як учасник проекту не розглядалася.

Після візиту Д. Трампа до Польщі відбулася зустріч і з президентом РФ В. Путіним. Невипадково також те, що на зустрічі у форматі «Ініціатива трьох морів» основною темою переговорів була співпраця в галузі енергетики, зокрема експорт рідкого газу зі США до Європи. Відтак візит Д. Трампа до Польщі та його участь на зустрічі у такому форматі мали на меті посилити позиції США у переговорах з РФ, показавши, що США продовжать зберігати та зміцнювати свою присутність у Східній Європі. Крім того бажання США знайти нових союзників у ЄС пояснювалося також фактом виходу Великої Британії з ЄС. Втративши надійного союзника в ЄС, адміністрація Д. Трампа мала на меті знайти нові точки опори всередині союзу, щоб не послабляти свій вплив.

Крім того у червні 2019 р. президенти США та Польщі Д. Трамп та А. Дуда домовилися, що американська ротаційна військова присутність у цій країні буде збільшена додатково приблизно на 1 тисячу військовослужбовців. Також Вашингтон та Варшава у 2018 р. розпочали переговори про розміщення на польській території американської військової бази.

Прихід Д. Трампа до влади у 2016 році став величезною несподіванкою для офіційних Риги, Вільнюса та Таллінна. Д. Трамп «лякав» їх своєю непередбачуваністю та бажанням налагодити відносини з Росією. Побоювання виявилися марними: незважаючи на те, що Латвія, Литва та Естонія не входили до сфери інтересів Д. Трампа, кардинальних змін у політиці Вашингтона щодо них не сталося, оскільки зовнішня політика США залишилася переважно підконтрольною політичним опонентам 45-го президента.

Ключовою подією у взаєминах США та країн Балтії став квітень 2018 року, коли тодішні президенти Латвії та Литви Раймонд Вейоніс і Даля Грібаускайте та президент Естонії Керсті Кальюлайд зустрілися з Дональдом Трампом з нагоди річниці незалежності республік. Під час прийому у Вашингтоні глави балтійських країн продемонстрували свою лояльність до США, аналізуючи «російську загрозу» та домовилися збільшити військову присутність у регіоні. У прийнятій за підсумками саміту декларації йшлося, що «США мають намір продовжувати періодично направляти до Балтії американських солдатів для посилення стримування РФ та підтримувати зусилля Естонії, Латвії та Литви щодо розвитку державної оборони» [2, с. 60]. Іншими словами, наголошувалося на відношенні США до країн Балтії як до простору, що межує з Росією.

В цілому Д. Трамп - прихильник ізоляціонізму, і, на наш погляд, йому байдужі Латвія, Литва та Естонія. Президенту важливо було, щоб Балтія оплачувала військові витрати в рамках НАТО - не більше. Інші балтійські ініціативи Д. Трамп наполегливо ігнорував: наприклад, заява міністра оборони Латвії Артіса Пабрікса про готовність країни оплачувати утримання військового контингенту США в країні залишилося без відповіді [16]. Незважаючи на такий підхід, при Д. Трампі США не втратили лояльності балтійських республік - підтримка ними інтересів Вашингтона є непорушною і зафіксовано в офіційних документах.

Зазначимо, що в період президентства Д. Трампа інтеграція у Східній Європі відбувалася не так інтенсивно. Насамперед, це пов'язано з тим, що країни ЄС та США були стурбовані більш важливими проблемами на світовій арені, зокрема величезна увага приділялася в той час Сирії. При цьому як зовнішньополітична, так і економічна складова геополітики країн зазнала чималих змін [7]. Загалом простежується відданість прозахідним інтересам та європейським цінностям.

Весь період президентства Д. Трампа в США для Європейського Союзу став епохою форсованого і зрештою недобровільного процесу остаточного «дорослішання». Адже зростання розриву між членами трансатлантичної спільноти продемонструвало європейцям, що вони все менше й менше можуть покладатися на свого американського союзника. Особливе загострення принесла з собою російська агресія на сході України, а також напруженість у східному Середземномор'ї.

Висновки

Східноєвропейський регіон почав набувати важливого значення для США невдовзі після завершення біполярного протистояння в Європі, а залучення більшості її держав до Європейського союзу і НАТО стало одним з найважливіших елементів міжнародних відносин, які встановилися після «холодної війни». Разом з тим довгий час східноєвропейський регіон залишався не об'єктом, а суб'єктом зовнішньої політики США. Політична ситуація змінилася лише після початку російської агресії в Україні (2014 р.), коли саме Східна Європа опинилася буферною зоною між США та РФ. Політична та військова нестабільність перешкоджала повноцінній інтеграції держав цього регіону в євроатлантичне співтовариство.

Після анексії Криму Росією було започатковано новий етап конфронтації між Росією та Заходом, інтерес США до східноєвропейського регіону, на відміну від періоду після вступу більшості його держав до НАТО і ЄС став визначатися не завданнями «просування демократії», а насамперед військово-стратегічними міркуваннями. Ця тенденція почала проявлятися ще за адміністрації Б. Обами, а його наступник Д. Трамп, продовживши цю лінію, значно посилив і енергетичну складову американського впливу в Східній Європі, пов'язану із прагненням максимально звільнити країни регіону від російських енергоносіїв, тим самим позбавивши Росію основного засобу маніпуляцій в європейській політиці.

Варто зазначити, що без підтримки США ініціатива «Тримор'я» (економічного та енергетичного об'єднання 12 країн Центральної та Східної Європи) ризикувала залишитися одним із численних форматів регіональних консультацій. Однак вже поява такої ініціативи свідчить про певне структурування політичного простору Центральної та Східної Європи. Довгий час ініціатива «Тримор'я» знаходилася на периферії американського зовнішньополітичного курсу, однак у зв'язку з російсько-українською війною та зміною регіональної динаміки в Східній Європі, даний проект отримав «нове життя» у червні 2022 року - Україна отримала статус партнера-учасника «Тримор'я» [4].

Саме в роки президентства Д. Трампа, коли особливо активізувалася лінія США та НАТО на нарощування військової інфраструктури альянсу на його східному фланзі, головними бенефіціарами політики США в регіоні Східної Європи стали Польща та країни Балтії, які до 2014 року були основними бастіонами опору російській агресії. Однак з 2014 року і до сьогодні основним форпостом захисту європейських принципів та цінностей є Україна, яка вже довгих вісім років веде боротьбу з російським агресором.

Список використаних джерел та літератури

1. Брусиловська О.І. Політика США у Східній Європі: концепції і реальність / О.І. Брусиловська // Правова держава. - 2000. - № 2. - С. 90-95.

2. Погорська І. Відносини США - Європа: криза парадигми трансатлантизму / І.І. Погорська // Політикус: наук. журнал. - 2019. - № 5. - С. 59-64.

3. Худолій А. Зовнішня політика США у Східній Європі та перспективи розвитку України в 90 -х роках ХХ століття / А. Худолій // Науковий вісник Ужгородського університету. - Ужгород: Говерла, 2009. - Вип. 12. - С. 194-198.

4. Andrzej Duda na szczycie Trojmorza: stworzylismy nowy rodzaj partnerstwa [Zasob elektroniczny]. // TVN24. Polska. - 2022. - 20 czerwca. - Tryb dostcpu: http://surl.li/cgmof.

5. Blackwill R., Rappleye Т. Trump's Five Mistaken Reasons for Withdrawing From the Trans -Pacific Partnership [Electronic Resource] // FPinsider. Foreign Policy. - 2017. - June 22. - Mode to Аccess: http: //surl .li/cgmoj.

6. Crimea Declaration [Electronic Resource] // U.S. Department of State. - 2018. - July 25. - Mode of Аccess: https://www.state.gov/crimea-declaration/.

7. Dale H.C. Trump's foreign trip tells a tale of two Europes [Electronic Resource] / Н.C. Dale // Heritage Foundation. - 2017. - Mode to Аccess: http://surl.li/cgmoq.

8. Gingrich N. Understanding Trump / N. Gingrich. - N.Y.; Nashville, TN: Hachette Book Group, 2017. - 368 p.

9. Hastedt G. American Foreign Policy: Past, Present and Future / G. Hastedt. - Lanham: Rowman & Littlefield Publishers, 2017. - 428 p.

10. Huntington S. The Clash of Civilizations? / S. Huntington // Foreign Affairs. - 1993. - Vol. 72. - № 3. - P. 22-49.

11. Malley R. Ukraine Is Ground Zero for the Crisis Between Russia and the West [Electronic Resource] / R. Malley // The Atlantic. - 2018. - July 16. - Mode to Access: http://surl.li/cgmor.

12. Mead W. The Jacksonian revolt: American populism and the liberal order [Electronic Resource] / W. Mead // Foreign affairs. - N.Y., 2017. - Vol. 96. - Issue 2. - P. 2-7. - Mode to Access: http://surl.li/cgmov.

13. National Security Strategy of the United States of America [Electronic Resource] // Historical Office. Office of the Secretary of Defense. - 2017. - December - Mode to Access: http://surl.li/cgmoy.

14. Stanford С. NATO Summit, Papa John's Pizza, Stormy Daniels: Your Thursday Briefing [Electronic Resource] /C. Stanford // The New York Times. - 2018. - July 12. - Mode to Access: http: //surl .li/cgmoz.

15. Trump: What does the US contribute to NATO in Europe? [Electronic Resource] // BBC News. - 2021. - June 14. - Mode to Access: http://surl.li/cgmpi.

16. Trump says NATO «no longer obsolete» [Electronic Resource] // CNN. - 2017. - April 13. - Mode to Access: http://surl.li/cgmpd.

17. Watkins E. Trump hits EU on trade days after imposing new tariffs [Electronic Resource] / E. Watkins // CNN. - 2018. - March 10. - Mode to Access: http://surl.li/cgmpg.

References

1. Brusylovska, O. (2000). US policy in Eastern Europe: concepts and reality. Rule of Law, 2, 90-95. [In Ukrainian].

2. Pohorska, I. (2019). US-Europe relations: the crisis of the transatlantic paradigm. Politicus: Science magazine, 5, 59-64. [In Ukrainian].

3. Khudolii, A. (2009). US foreign policy in Eastern Europe and prospects for Ukraine's development in the 90s of the twentieth century. Scientific Bulletin of Uzhgorod University, 12, 194-198. [In Ukrainian].

4. Andrzej Duda at the summit of the Three Seas Initiative: we have created a new type of partnership. (2022, June 20). TVN24. Poland. http://surl.li/cgmof. [In Polish].

5. Blackwill, R. & Rappleye, Т. (2017, June 22). Trump's Five Mistaken Reasons for Withdrawing From the Trans-Pacific Partnership. http://surl.li/cgmoj. [In English].

6. Crimea Declaration. (2018, July 25). U.S. Department of State. https://www.state.gov/crimea-declaration/. [In English].

7. Dale, H. (2017). Trump's foreign trip tells a tale of two Europes. Heritage Foundation. http://surl.li/cgmoq. [In English].

8. Gingrich, N. (2017). Understanding Trump. N.Y.; Nashville, TN: Hachette Book Group. [In English].

9. Hastedt, G. (2017). American Foreign Policy: Past, Present and Future. Lanham: Rowman & Littlefield Publishers. [In English].

10. Huntington, S. (1993). The Clash of Civilizations? Foreign Affairs, 72 (3), 22-49. [In English].

11. Malley, R. (2018, July 16). Ukraine Is Ground Zero for the Crisis Between Russia and the West. The Atlantic. http://surl.li/cgmor. [In English].

12. Mead, W. (2017). The Jacksonian revolt: American populism and the liberal order. Foreign affairs, 96 (2), 2-7. http://surl.li/cgmov. [In English].

13. National Security Strategy of the United States of America. (2017, December). Historical Office. Office of the Secretary of Defense. http://surl.li/cgmoy. [In English].

14. Stanford, С. (2018, July 12). NATO Summit, Papa John's Pizza, Stormy Daniels: Your Thursday Briefing. The New York Times. http://surl.li/cgmoz. [In English].

15. Trump: What does the US contribute to NATO in Europe? (2021, June 14). BBC News. http://surl.li/cgmpi. [In English].

16. Trump says NATO «no longer obsolete». (2017, April 13). CNN. http://surl.li/cgmpd. [In English].

17. Watkins, E. (2018, March 10). Trump hits EU on trade days after imposing new tariffs. CNN. http://surl.li/cgmpg. [In English].

Размещено на Allbest.ru