Історія створення організації з безпеки та співробітництва в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування

«Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»

Історія створення організації з безпеки та співробітництва в Європі

Хвіст Вікторія Олексіївна, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук

Сацюк Владислав Євгенійович, магістр 2-го року навчання, спеціальність

України, м. Київ

Анотація

Друга світова війна була виграна країнами антигітлерівської коаліції в основному завдяки зусиллям СРСР, Англії та США. Природно, що вони і стали центрами і головними дійовими особами світової політики в післявоєнний період. Після зникнення головної загрози в особі фашизму і мілітаризму, колишні союзники розділилися на дві групи непримиренних супротивників. На передній план знову вийшли відмінності соціально- політичних систем. Світ капіталізму об'єднався навколо США, а світ соціалізму - навколо СРСР. Формуються економічні і військові союзи окремо капіталістичних країн (ЄЕС, НАТО, СЕНТО, АСЕАН) і окремо соціалістичних країн (Ради Економічної Взаємодопомоги і Варшавський договір). Вперше в новій і новітній історії світ і світова політика стали двополюсними, уособлені двома наддержавами.

Безумовно, тривало суперництво і всередині кожної групи країн. Але західний світ виступав більш згуртовано. Поширення атомної, термоядерної, а потім і ракетної зброї могло поставити світ на грань загибелі, і тільки страх відплати у вигляді удару у відповідь утримував прихильників війни від її розв'язання.

Зате різко посилилися акції ідеологічної, психологічної, соціальної та економічної війни, відомої під назвою "холодної". На неї, як і на гонку озброєнь, людством були витрачені астрономічні суми грошей. Але держави, особливо великі, часто віддавали і віддають перевагу силі.

Зазначено, що ОБСЄ застосовує комплексний підхід до безпеки, який охоплює політико-військові, економічні та екологічні аспекти. Тому вона розглядає широкий спектр проблем, пов'язаних з безпекою, включаючи контроль над озброєннями, заходи щодо зміцнення довіри та безпеки, права людини, національні меншини, демократизацію, поліцейські стратегії, боротьбу з тероризмом та економічну та екологічну діяльність. Усі 57 держав- учасниць мають рівний статус, і рішення приймаються консенсусом на політичній, але не юридично зобов'язуючій основі.

Ключові слова: світова політика, безпека і співробітництво, міжнародна організація, запобігання та врегулювання конфліктів.

Abstract

Khvist Victoria Oleksiivna, Ph. D. in History, Associate professor of Dept. of International Relations and Social Sciences, National university of life and environmental sciences of Ukraine, Kyiv

Satsyuk Vladyslav Yevgeniyovych, master of the 2nd year of study, specialty "International relations, public communications and regional studies", humanitarian and pedagogical faculty,National university of life and environmental sciences of Ukraine, Kyiv

HISTORY OF THE ORGANIZATION FOR SECURITY AND COOPERATION IN EUROPE

The Second World War was won by the countries of the anti-Hitler coalition mainly thanks to the efforts of the USSR, England and the USA. Naturally, they became the centers and main actors of world politics in the post-war period. After the disappearance of the main threat in the face of fascism and militarism, the former allies split into two groups of irreconcilable opponents. Differences in socio-political systems came to the fore again. The world of capitalism united around the USA, and the world of socialism - around the USSR. Economic and military alliances of capitalist countries (EEC, NATO, CENTO, ASEAN) and socialist countries (Councils for Economic Mutual Assistance and the Warsaw Pact) are being formed. For the first time in recent history, the world and world politics have become bipolar, personified by two superpowers.

Undoubtedly, rivalry continued within each group of countries. But the Western world was more united. The spread of atomic, thermonuclear, and then missile weapons could put the world on the brink of destruction, and only the fear of retribution in the form of a retaliatory strike kept supporters of war from its resolution. However, the actions of the ideological, psychological, social and economic war, known as the "cold" war, intensified sharply. Astronomical sums of money were spent on it, as well as on the arms race. But states, especially large ones, often gave and still give preference to force.

It is noted that the OSCE applies a comprehensive approach to security, which covers political-military, economic and environmental aspects. It therefore addresses a wide range of security-related issues, including arms control, confidence-building and security measures, human rights, national minorities, democratization, policing strategies, counter-terrorism, and economic and environmental activities. All 57 member states have equal status, and decisions are made by consensus on a politically but not legally binding basis.

Keywords: world politics, security and cooperation, international organization, conflict prevention and settlement.

Постановка проблеми. Тільки в 1975 р на конференції глав держав Європи і Північної Америки в Гельсінкі вдалося домовитися про основні напрямки співробітництва на світовій арені [11, c. 137].

ОБСЄ була створена 1 січня 1995 р., але започатковано її становлення 1 серпня 1975 р. із заснуванням Наради з безпеки і співробітництва в Європі (далі - НБСЄ).

Держави-учасниці НБСЄ прийняли "Декларацію про принципи, що керують відносинами між державами, що беруть участь", так званий Заключний акт або "Гельсінкський Декалог" у галузі питань, що стосуються безпеки в Європі. У ньому викладено основні принципи як керівництво міждержавними відносинами, а також поведінку держав-учасниць щодо своїх громадян. Ці основні принципи такі: суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету; утримання від загрози чи застосування сили; недоторканність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи; повага прав людини та основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії чи переконань; рівні права та самовизначення народів; співпраця між державами; і, нарешті, добросовісне виконання зобов'язань, передбачених міжнародним правом [1, c. 3-8].

Усі принципи, включені до Декалогу, мають першочергове значення, і вони застосовуватимуться однаково і беззастережно. Держави-учасниці висловили рішучість повністю поважати та застосовувати ці принципи. Держави-учасниці також висловили переконання, що "повага цих принципів сприятиме розвитку нормальних і дружніх відносин та прогресу співпраці між ними у всіх сферах". Крім того, вони висловили тверду впевненість у тому, що "повага цих принципів сприятиме розвитку між ними політичних контактів, що з часом сприятиме кращому взаєморозумінню їх позицій та поглядів" [1, c. 8].

У Гельсінському Заключному акті держави-учасниці визнали важливість усіх багатосторонніх зусиль, спрямованих на зменшення воєнного протистояння та сприяння роззброєнню з метою доповнення політичної розрядки та зміцнення безпеки в Європі. Вони також були твердо налаштовані вжити необхідних та ефективних заходів у цих сферах, щоб досягти остаточного досягнення загального та повного роззброєння під суворим та ефективним міжнародним контролем, що могло б забезпечити належне середовище для зміцнення миру та безпеки у всьому світі [1, ^ 13].

У розділі Заключного акту під назвою «Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навколишнього середовища» держави-учасниці були переконані, що «їхні зусилля з розвитку співпраці у сферах торгівлі, промисловості, наука і техніка, навколишнє середовище та інші сфери чи економічна діяльність сприяють зміцненню миру та безпеки в Європі та у цілому світі» [1, а 14-16].

Отже, вперше після Другої світової війни держави, які брали участь в підписанні Заключного Акта домовилися відмовитися від будь-яких претензій на перегляд післявоєнних кордонів і регулювати всі відносини шляхом переговорів. Тут були сформульовані десять принципів взаємовідносин народів і держав, розширювали їх перелік в Статуті ООН і покликані забезпечити мир, безпеку і співробітництво в Європі і в світі в нових умовах. фашизм мілітаризм капіталістичний соціалістичний

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто зазначити, що перш за все інформаційною базою дослідження є міжнародні нормативно-правові акти, а також вітчизняне і зарубіжне законодавство, що регламентують особливості створення та функціонування Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Зокрема, при написанні роботи використовувалися праці вітчизняних та зарубіжних вчених, деякі з них заслуговують на особливу увагу. Зокрема, стаття Фалалєєвої В. під назвою «Особливості організації і діяльності ОБСЄ в умовах загострення невоєнних конфліктів» освітлює питання основних етапів створення ОБСЄ, ключових моментів її діяльності, структури тощо. На особливу увагу заслуговує конкретність та хронологічна послідовність викладеного матеріалу.

Мета статті полягає в дослідженні етапів створення та функціонування Організації з безпеки та співробітництва в Європі як міжнародної організації.

Виклад основного матеріалу. З закінченням періоду "холодної війни" ОБСЄ почала перетворюватися з процесу конференцій на регіональну організацію безпеки шляхом розширення своєї нормативної бази та створення нових структур, установ та механізмів. Після закінчення періоду "холодної війни" зустрічі на вищому рівні НБСЄ / ОБСЄ відкрили шлях для формулювання комплексних та кооперативних підходів до безпеки в ОБСЄ.

На зустрічі в Парижі (19-21 листопада 1990 г.) був прийнятий документ під назвою «Паризька Хартія для Нової Європи». У ньому проголошувався кінець «холодної війни» і початок інституціоналізації Організації безпеки і співробітництва в Європі [9].

На зустрічі в Гельсінкі 9-10 липня 1992 роки її учасники домовилися надати ОБСЄ статус регіональної організації щодо попередження та запобігання конфліктів, управління кризами та усунення їх наслідків в дусі глави VIII Статуту ООН. Була заснована служба Верховного комісара з національних меншин, досягнута домовленість про організацію форуму за безпечне співпрацю, а також економічного форуму. Рада міністрів закордонних справ в Стокгольмі в тому ж році вирішила заснувати пост Генерального секретаря ОБСЄ [11, ^ 138].

Третя зустріч ОБСЄ в верхах відбулася в Будапешті 5-6 грудня 1994 року, на якій був прийнятий документ «До справжнього партнерства нової доби», що поставив завдання щодо розробки моделі загальної і всеосяжної безпеки для Європи ХХІ ст. [6, ^ 89] Глави держав і урядів погодилися змінити назву організації. Відтепер вона переставала бути просто конференцією з безпеки і співробітництва в Європі, а ставала постійно працюючою організацією.

Зустріч глав держав і урядів в Лісабоні на вищому рівні (2-3 грудня 1996 г.) прийняла загальну політичну декларацію і схвалила Лісабонську декларацію щодо моделі загальної та всеосяжної безпеки для Європи XXI століття , намітивши проблеми, з якими зустрінуться країни - учасниці ОБСЄ в новому столітті [7].

18-19 листопада 1999 року в Стамбулі відбулася п'ята зустріч країн ОБСЄ. Вона прийняла Хартію європейської безпеки і Декларацію Стамбула. [12].

ОБСЄ є нормотворчою організацією. ОБСЄ розробила широкий спектр норм, принципів та зобов'язань у всіх трьох вимірах безпеки.

ОБСЄ виконує дві функції: по-перше, ОБСЄ допомагає державам- учасницям повністю виконувати зобов'язання, розроблені Організацією. Подруге, ОБСЄ контролює виконання зобов'язань державами-учасницями. ОБСЄ забезпечує здійснення діалогу та політичної взаємодії країн-членів з широкого кола питань безпеки, дію чи у сферах раннього попередження, запобігання конфліктам, врегулювання криз і пост конфліктного відновлення [8].

ОБСЄ також створила всеосяжну інституційну структуру та постійні інституції та механізми для підтримки зусиль держав-учасниць щодо вирішення проблем, викликів та загроз нового середовища безпеки в епоху після холодної війни.

Постійна Рада - форум для регулярних консультацій і прийняття рішень, що стосуються повсякденних дій Організації. Періодично проводяться спеціалізовані зустрічі: економічний форум, з проблем прав і свобод людини, навколишнього середовища тощо [11, ^ 139].

Форум зі співробітництва у сфері безпеки складається з представників країн-учасниць ОБСЄ, збирається щотижня у Відні в Центрі конгресів для консультацій про заходи щодо зміцнення безпеки в Європі (роззброєння, попередження небезпеки конфліктів, спільні дії в тих чи інших випадках) і виконання узгоджених дій [11, с. 139].

ОБСЄ розглядає безпеку як всеосяжну і працює над вирішенням трьох аспектів безпеки - військово-політичного, економічного та екологічного та людського - як єдине ціле. Комплексний підхід ОБСЄ до безпеки переплітає політико-воєнні аспекти безпеки з питаннями економіко-екологічного та людського виміру. Відповідно до цього багатовимірного розуміння безпеки, різні виміри безпеки є взаємодоповнюючими, взаємопов'язаними та взаємозалежними. Як вимагає комплексний підхід до безпеки, ОБСЄ намагається стати активним як у жорстких, так і у військових та м'яких питаннях безпеки, включаючи широкий спектр питань, пов'язаних з безпекою, таких як контроль над озброєннями, заходи щодо довіри та розбудови безпеки, запобігання та вирішення конфліктів, прикордонна безпека, тероризм, економічні та екологічні проблеми, права людини та основні свободи, захист меншин, демократизація, гендерна рівність, свобода ЗМІ, толерантність та недискримінація [4].

Основна місія ОБСЄ - сприяти безпеці шляхом співпраці. ОБСЄ іноді називають «загальноєвропейським органом безпеки» або «загальноєвропейською організацією безпеки». ОБСЄ прагне посилити безпеку та стабільність шляхом сприяння відкритості, прозорості та співпраці між державами-учасницями та підготовці підґрунтя для імплементації спільних норм, принципи та зобов'язання. ОБСЄ служить цінним інструментом та важливою міжнародною базою для зміцнення безпеки та стабільності євроатлантичного та євразійського регіонів навколо спільних норм, принципів та зобов'язань [4].

Всі рішення ОБСЄ повинні були прийматися шляхом консенсусу, що означає відсутність хоча б у одного з учасників яких би то ні було заперечень з якого-небудь з розглянутих і прийнятих рішень. Цей принцип передбачає спільний пошук оптимальних, задовільних з точки зору всіх членів Організації, варіантів вирішення спірних питань і дійсна рівноправність або рівний статус усіх країн. Рішення ОБСЄ політично і юридично не пов'язують її членів, оскільки Організація заснована на політичних зобов'язаннях держав, а не на міжнародному договорі або статуті, як інші міжнародні інститути. Але, будучи прийнятими на найвищому політичному рівні, вони фактично мають таку ж силу, як і інші міжнародні угоди [4].

Таким чином, конференція в Гельсінкі поклала початок діяльності нової міжнародної миротворчої організації, що називалася спочатку Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі. З 1994 р вона іменується Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

ОБСЄ має особливий статус. Вона не має статуту або установчого договору, які пов'язували б держави-члени. У той же час ОБСЄ має більшість ознак міжнародної організації: має постійні органи прийняття рішень, постійний штаб і установи, штат постійних співробітників, власні фінанси і служби спостереження на місцях.

ОБСЄ активно бере участь у запобіганні та врегулюванні конфліктів в зоні своєї відповідальності (конфлікти в Абхазії, Південній Осетії, Придністров'ї, Таджикистані, Нагірному Карабасі, Боснії і Герцеговині, Македонії, Косово, на території колишньої Югославії, Албанії. Крім ОБСЄ у вирішенні таких конфліктів брали (беруть) участь також ООН і інші регіональні організації [5, а 23].

Слід враховувати, що, будучи організацією так званого м'якого дії, яка спеціалізується на питаннях мирного врегулювання суперечок, миротворчості, запобіганні і стримуванні конфліктів, ОБСЄ змушена вдаватися до допомоги інших організацій, в першу чергу з питань надання збройних сил, логістики та ін. (НАТО, Західноєвропейський союз (далі - ЗЄС), ЄС, СНД) [2, с. 834].

Оскільки ОБСЄ не володіє, на відміну від Ради Безпеки ООН, винятковими повноваженнями в галузі підтримання міжнародного миру і безпеки, право ОБСЄ «вимагати» ресурси від інших організацій є досить сумнівним. У зв'язку з цим в Хартії європейської безпеки 1999 року була використана більш м'яке формулювання: ОБСЄ заявляє про свою готовність брати сили інших організацій для участі в операціях ОБСЄ, при цьому підкреслюючи, що така участь не створює будь-якого було роду ієрархії, субординації або остаточного поділу праці між організаціями (п. 12) [12].

На підставі вищевикладеного представляється можливим зробити наступні висновки. ОБСЄ є регіональною організацією колективної безпеки відповідно до глави УШ Статуту ООН. Вона відстоює широке бачення безпеки в цілому і військово-політичної безпеки зокрема. Остання, як наслідок, окрім заходів, безпосередньо спрямованих на врегулювання вже існуючих конфліктів, включає запобігання навіть гіпотетичної можливості конфлікту і конфліктів . ОБСЄ також напрацьована значна база щодо забезпечення верховенства права шляхом підвищення прозорості та контролю за виконанням державами і сторонами конфлікту прийнятих на себе зобов'язань або досягнутих домовленостей [10].

Будучи регіональною організацією колективної безпеки, ОБСЄ активно співпрацює з ООН. У той же час, незважаючи на спостережуваний прогрес, включаючи укладення цілого ряду меморандумів про взаєморозуміння з органами і організаціями системи ООН, механізми такої взаємодії ще знаходяться на етапі становлення і потребують удосконалення. ОБСЄ заявляє про свою готовність до співпраці з іншими регіональними організаціями та розглядає широке коло таких організацій як партнерів по діалогу. Платформа безпеки, заснованої на співробітництві (1999) докладно закріпила можливі способи взаємодії ОБСЄ з іншими регіональними організаціями на вищому і робочому рівнях, і на рівні місій [10]. На практиці, однак, досить повно реалізується перший етап співпраці, що включає зустрічі вищих посадових осіб та їх участь в засіданнях один одного. Співпраця на робочому рівні і на рівні місій знаходиться в даний час на початку свого розвитку і здійснюється переважно на ad hoc основі. На відміну від співпраці з ООН, до теперішнього моменту практично не укладено угод, що визначають хоча б загальні домовленості про співпрацю між організаціями або їх органами.

Розпад СРСР, тимчасове ослаблення однієї з великих держав світу привели до припинення діяльності всіх союзів, блоків і міжнародних інститутів, натхненником і двигуном яких він був. Тимчасово зник один з полюсів світової політики, і світ нібито став однополярним. Здавалося б, що немає більше причин для протистояння, для конфліктів, криз і воєн. На Землі повинен був запанувати загальний мир. Насправді ж цього не сталося.

Є підстави припускати, що після зникнення загальної для всіх зовнішньої небезпеки кожна з великих держав світу знову намагатиметься перетворитися в самостійний центр світової політики, інтереси якої будуть болісно перетинатися з інтересами США. Швидше за все, знову спалахнуть і почнуть горіти вогнища криз, конфліктів і воєн, тимчасово погашені за активної участі СРСР, виникнуть, причому з прямою участю провідних капіталістичних країн, нові осередки як на європейському та азійському континентах, так і на американському. Тоді людство, можливо, почне ясніше усвідомлювати, яку велику роль відігравав розподіл світу на дві врівноважуючи системи.

У зв'язку з тим що НБСЄ / ОБСЄ тривалий час спеціалізувалося на схвалення політичних декларацій і виявився нездатним вносити практичний внесок у трансформацію політичних режимів в державах-учасницях в бажаному Заходу напрямку, була висунута концепція "нової архітектури європейської безпеки", націленої нібито на те, щоб використовувати найбільш сильні сторони інших міжнародних організацій у спільній справі становлення і зміцнення системи безпеки і співробітництва в Європі. Схвалення цієї концепції дозволило залучити провідні профільні міжнародні організації Заходу - НАТО, ЄС, Рада Європи, ОЕСР до роботи всередині держав-учасників за їх зверненням в демократії західного типу. Як відомо, польові місії ОБСЄ працювали і працюють тільки і виключно в країнах Центральної і Східної Європи і на пострадянському просторі. Зазначені міжнародні організації отримали можливість проводити свою політику всередині суверенних держав, які не є їх членами, від імені ОБСЄ [3].

Жодна з існуючих міжнародних організацій, включаючи ООН, не в змозі надати аналогічні можливості. Саме в цьому полягала і полягає унікальна цінність ОБСЄ для західних союзників. Сформована в ОБСЄ ситуація дає широкі можливості окремим державам і їх об'єднанням використовувати її трибуну у власних політичних інтересах.

Ніщо не перешкоджає будь-якій країні-члену ЄС або НАТО, яка виконує функції чинного голови, представляти узгоджені зовнішньополітичні позиції цих організацій як загальноєвропейські. Посадові особи НАТО, ЄС та інших міжнародних організацій добре знають про неприпустимість робити від їх імені заяви, що відображають національні підходи до проблеми, проте у випадку з ОБСЄ вважають це нормальним. Тим часом прийняті на себе політичні зобов'язання держав-учасниць НБСЄ / ОБСЄ, включаючи питання про створення ОБСЄ і членство в ній відповідного держави, не розглядалися їх законодавчими органами і не були ратифіковані ні в одному з них [3].

Тому було б не тільки логічним, але і юридично виправданим винести ці зобов'язання на розгляд національних парламентів і, з огляду на, що принцип консенсусу в роботі ОБСЄ формально ніхто не відміняв, вважати обов'язковими і юридично зв'язують тільки ті з них, які отримають схвалення законодавчих органів всіх без винятку держав-членів.

Відмова хоча б одного законодавчого органу держави-учасниці ОБСЄ від ратифікації того чи іншого зобов'язання означатиме, що воно не може вважатися зв'язує свободу дій всіх інших держав. Такий порядок де-факто здатний не тільки замінити процедуру укладення основного договору ОБСЄ, а й наочно продемонструвати наявність або відсутність основи для збереження ОБСЄ як загальноєвропейського інституту.

Висновки

Таким чином, ОБСЄ застосовує комплексний підхід до безпеки, який охоплює політико-військові, економічні та екологічні аспекти. Тому вона розглядає широкий спектр проблем, пов'язаних з безпекою, включаючи контроль над озброєннями, заходи щодо зміцнення довіри та безпеки, права людини, національні меншини, демократизацію, поліцейські стратегії, боротьбу з тероризмом та економічну та екологічну діяльність. Усі 57 держав-учасниць мають рівний статус, і рішення приймаються консенсусом на політичній, але не юридично зобов'язуючій основі.

Однак, на основі широкої представленості інтересів континенту, ОБСЄ могла б бути стратегічно важливим гравцем міжнародних відносин. Однак, її внутрішні проблеми: часта відсутність своєчасного консенсусу між учасниками, інституційні недоробки, брак легітимною право - та нормотворчої функції, а також обмежений бюджет, поставили її в ряд другорядних інструментів. Через можливість третіх організацій доповнювати і розширювати функції ОБСЄ, існує також пряма залежність курсу даної організації від донорів. З чого можна припустити, що в деяких випадках ОБСЄ може втратити свої основні переваги, ставши інструментом інших учасників міжнародних відносин для досягнення їхніх інтересів.

Література

1. Conference on Security and Co-operation in Europe Final Act, Helsinkil975, p.2 and, `OSCE Handbook',OSCE Press and Public Information Section, Vienna 2007.

2. Hummer W., Schweitzer M. Article 52 // The Chapter of the United Nations : A Commentary / ed. by B. Simma. - 2nd ed. - Mьnchen : Verlag C. H. Beck, 2002.

3. Richter, W. (2015). Foundations and Crisis of the European Peace and Security Order.

4. The Helsinki +40 Process: Applying Enduring Principles to Meet Current Security Challenges

5. Zellner, Wolfgang, `The Role of the OSCE in the Conflict-Management Cycle: Possible New Orientations', in Daniel Warner (ed), Consolidating the OSCE,PSIO Occasional Paper 4/2006, pp.23.

6. Горбатюк С. Роль ОБСЄ у системі забезпечення соціогуманітарної безпеки, Ефективність державного управління, 2017, Вип. 2(51), ч. 1, с.89

7. Лісабонська декларація щодо моделі загальної та всеосяжної безпеки для Європи XXI століття. Офіційний вебпортал парламенту України.

8. ОБСЄ: Сучасні виклики та перспективи розвитку.

9. Паризька хартія для нової Європи. Офіційний вебпортал парламенту України.

10. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. Офіційний вебпортал парламенту України.

11. Фалалєєва В. Особливості організації і діяльності ОБСЄ в умовах загострення невоєнних конфлікті, Вісник Академії адвокатури України № 2(27), 2013.

12. Хартія Європейської безпеки. Офіційний вебпортал парламенту України.

References

1. Conference on Security and Co-operation in Europe Final Act, Helsinki1975, p.2 and, `OSCE Handbook,OSCE Press and Public Information Section, Vienna 2007.

2. Hummer W., Schweitzer M. Article 52 // The Chapter of the United Nations : A Commentary / ed. by B. Simma. - 2nd ed. - Mьnchen : Verlag C. H. Beck, 2002. - Vol. 1. - P. 834

3. Richter, W. (2015). Foundations and Crisis of the European Peace and Security Order.

4. The Helsinki +40 Process: Applying Enduring Principles to Meet Current Security Challenges

5. Zellner, Wolfgang, `The Role of the OSCE in the Conflict-Management Cycle: Possible New Orientations, in Daniel Warner (ed), Consolidating the OSCE,PSIO Occasional Paper 4/2006, pp.23.

6. Horbatiuk S. Rol OBSIe u systemi zabezpechennia sotsiohumanitarnoi bezpeky, Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia, 2017, Vyp. 2(51), ch. 1, s.89

7. Lisabonska deklaratsiia shchodo modeli zahalnoi ta vseosiazhnoi bezpeky dlia Yevropy XXI stolittia. Ofitsiinyi vebportal parlamentu Ukrainy.

8. OBSIe: Suchasni vyklyky ta perspektyvy rozvytku.

9. Paryzka khartiia dlia novoi Yevropy. Ofitsiinyi vebportal parlamentu Ukrainy.

10. Statut Orhanizatsii Obiednanykh Natsii i Statut Mizhnarodnoho Sudu. Ofitsiinyi vebportal parlamentu Ukrainy.

11. Falalieieva V. Osoblyvosti orhanizatsii i diialnosti OBSIe v umovakh zahostrennia nevoiennykh konflikti, Visnyk Akademii advokatury Ukrainy № 2(27), 2013.

12. Khartiia Yevropeiskoi bezpeky. Ofitsiinyi vebportal parlamentu Ukrainy.

Размещено на Allbest.ru