Міжнародно-правові механізми захисту прав і свобод людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародно-правові механізми захисту прав і свобод людини і громадянина

Топоркова Марина Миколаївна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри державно-правових дисциплін та міжнародного права, Державний біотехнологічний університет

Анотація

Ідея розвиненої правової держави міцно пов'язана з ідеєю про ефективне здійснення прав і свобод людини та громадянина як на національному, так і на міжнародному рівнях. При цьому ефективний міжнародно-правовий захист прав людини часто ускладнюється недоліками та вадами у внутрішньодержавному праві.

У сучасному світі стан економіки, проблеми функціонування соціально- політичних інститутів, правова культура більшості населення України піддаються впливу кризових явищ. У зв'язку з цим і стан справ у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина також знаходиться інколи далеко від задовільного. Різні аспекти дотримання прав і свобод людини і громадянина (особистих, політичних, соціально-економічних і культурних) не залишаються поза увагою, як звичайних громадян, так і представників державного апарату та правозахисників. За допомогою ратифікації міжнародних договорів з прав людини уряд, в першу чергу, бере на себе обов'язок вживати різних заходів на внутрішньодержавному рівні та створювати відповідну законодавчу базу, яка була б сумісною з договірними зобов'язаннями та обов'язками держав. Таким чином, національна правова система покликана забезпечити нормативний захист прав людини, визначених та гарантованих міжнародним правом. Для тих випадків, коли національний судовий розгляд неефективний щодо розгляду порушення прав людини, на регіональному та міжнародному рівнях забезпечуються механізми та процедури для індивідуальних та групових скарг, які здатні реалізувати ситуацію, за якої міжнародні стандарти в області прав людини насправді дотримувалися б, а також застосовувалися і здійснювалися на різних рівнях. правовий міжнародний захист

У статті аналізуються правові основи та принципи міжнародного права, наводяться положення та акти міжнародного права захисту прав людини та громадянина. На підставі наведених міжнародних актів щодо захисту прав та свобод наводяться приклади взаємодії та розвитку міжнародного права у сфері співробітництва на платформі міжнародних організацій та способи залучення держав до дотримання основних прав і свобод людини та громадянина.

Ключові слова: права людини, принципи міжнародного права, загальна декларація прав людини, цивільні та політичні права, конвенція.

Toporkova Maryna Mykolaivna PhD in Law, associate professor, associate professor of Department of State Legal Disciplines and International Law of State Biotechnological University

INTERNATIONAL LEGAL MECHANISMS FOR THE PROTECTION OF HUMAN AND CITIZEN RIGHTS AND FREEDOMS

Abstract. The idea of a developed legal state is firmly connected with the idea of the effective implementation of the rights and freedoms of human and citizen both nationally and internationally levels. At the same time, effective international legal protection of human rights is often hampered by gaps and shortcomings in national law.

It is noteworthy that in the modern world the state of the economy, problems functioning of socio-political institutions, the legal culture of the majority of the population of Ukraine are influenced by crisis phenomena. In this regard, the state of affairs in the field observance of the rights and freedoms of human and citizen is also in a state far from satisfactory. Various aspects of compliance rights and freedoms of human and citizen (personal, political, socio-economic and cultural) do not go unnoticed as ordinary citizens, as well as representatives of the state apparatus and human rights activists. Through the ratification of international treaties on the rights the government's human is taken first responsible for taking various measures at the national level and create relevant legal framework, which would be consistent with treaty obligations and obligations of States. Thus, the national legal system is designed to provide normative protection of human rights, defined and guaranteed by international law. For cases where national proceedings are ineffective in addressing the violation human rights, mechanisms and procedures are provided at the regional and international levels for individual and group complaints, capable of handling the situation which international standards in the field human rights would actually be respected and applied and implemented in various levels.

The article analyzes the legal foundations and principles of international law, provides the provisions and acts of international law for the protection of human and civil rights. Based on the above international acts on the protection of rights and freedoms, the author gives examples of interaction and development of international law in the field of cooperation on the platform of international organizations and ways to involve states in the observance of fundamental human and civil rights and freedoms.

Keywords: human rights, principles of international law, universal declaration of human rights, civil and political rights, convention.

Постановка проблеми. Права людини, а саме їх захист це одна з основних цілей розвиненої демократичної правової держави, яка у процесі свого розвитку та становлення дійшла справедливого висновку, що саме людина є творцем історії, і, для того, щоб держава не зупинялася у розвитку, необхідно, щоб людина, за допомогою реалізації прав і свобод, стала особистістю, здатною до напряму держави на шлях прогресу. Для такої держави як Україна, що прагне забезпечити добробут суспільства, гідність, свободу і безпеку людей, і формування правової держави, та громадянське суспільство, проблема дотримання та захисту прав людини дуже актуальна.

Актуальність цієї статті обумовлюється основним завданням будь-якої демократичної держави створити ефективну систему захисту прав і свобод людини, побудовану на принципах законності та рівності всіх перед законом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема прав людини, законодавчого закріплення механізму їх реалізації, а також судового захисту посідає провідне місце в сучасному суспільстві. Варто зазначити, що дослідженням проблеми забезпечення та захисту прав людини і громадянина займались такі правники як М.А. Гурвич, який створив вчення про право на позов та його передумови, С.В. Ківалов, В. Маляренко, Г. Макаренко, М. Аракелян, Ю. Шульженко та інші, що свідчить про її актуальність.

Мета статті - провести аналіз міжнародно-правового та внутрішньодержавного механізмів забезпечення прав людини.

Виклад основного матеріалу. Права людини у світі регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Процес детальної розробки міжнародних принципів та норм, що належать до прав людини, супроводжується і створенням міжнародного механізму їх захисту.

Можливості міжнародного механізму захисту прав людини полягають у контролі за здійсненням державами загальновизнаних принципів та норм у цій сфері та у застосуванні примусових заходів за їх порушення. Міжнародно- правовий контроль головним чином виражений у перевірці втілення в життя зобов'язань, взятих державами, і застосовується у випадках, коли іншими засобами неможливо встановити справжній стан справ у сфері прав людини.

Принципи міжнародного права, закріплені у ст. 2 Статуту ООН більш розгорнуто визначені у Декларації про принципи міжнародного права, прийнятої ООН у 1970 році. Декларація містить сім таких принципів:

- незастосування сили чи загрози силою;

- мирне вирішення міжнародних суперечок;

- невтручання у справи, що входять до внутрішньої компетенції держави;

- обов'язок держав співпрацювати одна з одною відповідно до Статуту ООН;

- рівноправність та самовизначення народів, суверенна рівність держав;

- сумлінне виконання державами зобов'язань, прийнятих ними відповідно до Статуту.

Заключний акт Гельсінської наради з безпеки та співробітництва у Європі (1975 р.) додав до цих принципів ще три:

- непорушність кордонів;

- територіальна цілісність держав;

- повага до прав людини та основних свобод.

Необхідність вирішення глобальних проблем, що стоять перед світовою спільнотою висуває новий принцип як обов'язок держав охороняти навколишнє середовище.

Говорячи про загальновизнані принципи міжнародного права слід мати на увазі насамперед обов'язок їхнього неухильного дотримання саме державами- учасницями, які основують міжнародно-правові документи підписані главами цих держав та ратифіковані їх парламентами. Дотримання зазначених принципів міжнародного права є юридичним обов'язком держав-учасниць. Проте положення Декларації про принципи міжнародного права допускають і більш розширене їх тлумачення.

Основним актом, що має важливе практичне значення, є Міжнародний білль про права людини, ідея прийняття якого була висунута в 1945 при створенні в Сан-Франциско Статуту ООН.

Міжнародний білль про права людини включає чотири документи:

1. Загальну декларацію прав людини, проголошену ООН 10 грудня 1948 року.

2 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

4. Факультативний протокол до Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Загальну декларацію прав людини проголошено Г енеральною Асамблеєю ООН "завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав- членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією".

У Декларації заявлено також, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини - невід'ємний елемент людської особистості і людського буття. Процес формування прав людини пройшов довгий шлях свого розвитку, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.

Декларація складається з преамбули та 30 статей, у яких викладено основні права та свободи людини.

Положення Декларації знайшли своє відображення у багатьох міжнародно- правових актах, зокрема, таких як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція про політичні права жінок, Конвенція про статус біженців, Конвенція про статус апатридів, Європейська соціальна хартія, Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інші нормативно-правові акти.

Крім того, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права передбачав створення Комітету з прав людини, завданнями якого є:

1 Отримання і розгляд доповідей держав-учасників про здійснені ними заходи для втілення у життя прав, визнаних у цьому Пакті, і про прогрес, досягнутий у використанні цих прав (ч. 1 ст. 40 Пакту);

2. Проведення державою-учасницею своїх доповідей та зауважень загального порядку, які Комітет вважатиме доцільними. Комітет може також послати Економічній і соціальній раді ці зауваження разом з примірниками доповідей, одержаними ним від держав, які беруть участь у цьому Пакті. (ч. 4 ст. 40 Пакту);

3. Одержувати і розглядати повідомлення про те, що якась держава- учасниця твердить, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'язань за цим Пактом. (ст. 41 Пакту);

4. Отримання та розгляд повідомлень від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушень певною Державою-учасницею якогось із прав, викладених у Пакті.

Остання функція є дуже важливою та закріплена у Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Визнання юрисдикції міждержавних органів із захисту прав людини та право кожного звертатися до них закріплено у Конституції України. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Таким чином, встановлено дві умови звернення громадян України до цих органів: перше, це має бути передбачено міжнародними договорами України, та, друге, мають бути вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту порушеного права.

Серед міждержавних органів захисту прав і свобод людини особливу роль відіграє Європейський Суд із прав людини при Раді Європи (Страсбург). Цей суд засновує свою діяльність на Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Він розглядає індивідуальні скарги громадян держав-учасників на порушення їхніх прав, закріплених у Конвенції та доповнюючих усі протоколи, ратифіковані Україною.

Поява у другій половині XX століття міжнародних органів захисту прав та свобод людини - важлива тенденція у розвитку міжнародного права, в якому центральне місце займає інститут права і свободи людини і громадянина.

Таке становище - це результат міжнародного співробітництва держав у рамках ООН і Ради Європи. Заснування міжнародного контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у галузі прав людини є одним з найбільш важливих досягнень у міжнародному регулюванні прав людини.

Певного поширення в ООН набула практика створення спеціальних комісій для вивчення конкретних ситуацій та проведення розслідувань грубих, масових та систематичних порушень прав людини, включаючи політику апартеїду та расової дискримінації.

Поряд із заснуванням робочих груп Комісії з прав людини можуть створюватися й інші спеціальні органи. Так на заклик Міжнародної конференції з прав людини, що відбулася 7 травня 1968 року, Генеральна Асамблея ООН заснувала спеціальний комітет із розслідування порушень прав людину на територіях, окупованих Ізраїлем. Цей комітет надавав свої доповіді Генеральній Асамблеї, де відзначалися факти порушення Ізраїлем основних прав і свобод людини і наводилися конкретні рекомендації.

20 грудня 1993 року на Генеральній Асамблеї ООН було засновано посаду Верховного комісара з прав людини, який згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї, здійснює "загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини".

Для сприяння загальної поваги та дотримання прав людини держави, Відповідно до статті 56 Статуту ООН, зобов'язуються робитися як спільні, так і "самостійні дії у співпраці з ООН". Під "самостійними діями" слід розуміти не лише можливість, а й обов'язок держави вживати заходів для захисту прав і свобод людини, співпрацюючи та консультуючись із ООН.

Рада Безпеки ООН розглядає питання міжнародних злочинів за скаргами держав. У Секретаріаті ООН є спеціальний підрозділ "Сектор ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя", який займається профілактичною роботою та готує рекомендації Генеральному секретарю ООН та секретаріату.

Для захисту прав та свобод людини велике значення має і діяльність конвенційних органів, створених виходячи з низки міжнародних угод.

Серед них, насамперед, можна назвати підписану 38 державами у 1926 році Конвенцію про рабство. У 1956 році Женевська Конвенція представників 43 держав схвалила додаткову Конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів, звичаїв, подібних до рабства.

У 1910 році було підписано Міжнародну конвенцію про заборону торгівлі жінками, яка покладала на держави обов'язок вести боротьбу з таким міжнародним кримінальним злочином, як "примушування або втягнення до заняття проституцією неповнолітніх та повнолітніх жінок та дівчат... ".

Потім Женевська конвенція про заборону торгівлі жінками та дітьми, прийнята у 1921 році, рекомендувала державам залучати до кримінальної відповідальності осіб, які втягують жінок до проституції або займаються купівлею-продажем жінок та дітей.

У 1949 році в Нью-Йорку прийнято Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, яка замінила всі міжнародні угоди, що раніше діяли з цього питання.

У Декларації прав дитини 1959 року наголошується, що діти потребують спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту та їм має бути наданий спеціальний міжнародно-правовий захист від усіх злочинних спроб. Тому з ініціативи Міжнародного дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) у 1989 році було прийнято Конвенцію про права дитини, яка є відкритою для підписання всім державам. Продаж дітей та експлуатація дитячої праці прямо заборонені ст. 32, 34-36 Конвенції.

Конвенція про права дитини поклала на державу обов'язок захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. Відповідно до ст. 35 Конвенції держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Ст. 5 Загальної декларації прав людини та ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачають, що ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. Наприклад, у Конвенціях про геноцид, апартеїд і рабство, практику застосування тортур оголошено поза законом. 10 грудня 1984 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Стаття 4 Конвенції зобов'язує держави-учасниці забезпечує розглядання всіх актів катування згідно з її кримінальним законодавством як злочини.

У сучасних міжнародних відносинах практика надання громадянам права на прямий доступ до судових та несудових міжнародних органів - нове явище у міжнародному праві. Такий доступ до міждержавних органів, передбачений як універсальними та регіональними угодами, так і внутрішньодержавним законодавством, став одним із принципів сучасного міжнародного права у сфері основних прав і свобод людини.

Одним із специфічних та ефективних міжнародно-правових засобів захисту прав людини в умовах масових та систематичних їх порушень є проведення акцій, які називаються "операціями з підтримки миру і безпеки". Ці акції міжнародні дії або заходи, спрямовані на виконання миротворчих чи гуманітарних завдань, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ та інших міжнародних організацій з метою запобігання чи припинення військових зіткнень, що тягнуть за собою численні людські жертви, масові порушення основних прав та свобод людини. Подібні операції здійснюються відповідно до ст. 1 та 2 Статуту ООН.

Однією з перших регіональних організацій є Рада Європи, члени якого 4 листопада 1950 року в Римі ухвалили Європейську Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, що набула чинності 3 вересня 1959 року. У Конвенції міститься практично весь перелік громадянських та політичних прав, закріплених у Загальній декларації, Пактах про права людини та Додаткових протоколах до Конвенції.

На основі цієї Конвенції було започатковано Європейський суд з прав людини та Європейську комісію з прав людини, які наділені повноваженнями щодо розгляду скарг як держав, так і окремих осіб. Однак, перш ніж скарга приватної особи потрапить на розгляд суду, вона має пройти експертизу у Комісії. Комісія правомочна розглядати також скарги неурядових організацій та груп осіб про порушення їх прав державами-учасницями Конвенції. Скарги розглядаються лише в тому випадку, якщо держава, проти якої вони подані, визнала таку компетенцію Комісії.

Будь-яка держава, яка вступає до Ради Європи, має приєднатися до Європейської Конвенції та внести до свого законодавства необхідні зміни, що випливають із прецедентного права, створюваного рішеннями Суду з прав людини. Невиконання рішень Суду може спричинити призупинення членства у Раді Європи і навіть виключення із організації.

У 1961 році членами Ради Європи була підписана в Турині Європейська соціальна хартія, яка набула чинності 1965 року. Вона закріпила основні соціально-економічні права людини. Відповідно до Хартії держави учасники можуть визнати для себе обов'язковими лише деякі перелічені в ній права.

Незважаючи на те, що Конституція України проголосила практично весь комплекс прав і свобод людини, що містяться у Загальній Декларації та Пактах, однак реальних гарантій здійснення деяких прав (право кожного на достатній життєвий рівень, достатнє харчування, житло, винагорода за працю) досі немає через слабкий економічний розвиток.

У рамках Ради Європи у 1987 році було прийнято Європейську конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, що передбачає періодичне відвідування держав-учасниць Комітетом незалежних експертів з метою огляду місць позбавлення волі, казарм та психіатричних закладів. Для відвідування попередньої згоди держав-учасниць Конвенції не потрібно.

Вступ України до Ради Європи, та приєднання до Конвенції та протоколів до нею є однією з найважливіших юридичних гарантій громадян України з забезпечення своїх прав і свобод.

Висновки

Аналіз міжнародно-правового та внутрішньодержавного механізмів забезпечення прав людини дозволяє зробити такі висновки:

1. Правовий механізм охорони та захисту прав людини та громадянина представляє собою взаємопов'язану систему внутрішньодержавних та міжнародних норм, засобів та способів, що гарантують умови нормальної життєдіяльності особи.

2. До структури даного механізму входять такі елементи: громадські норми та громадська думка, міжнародно-правові та національно-правові принципи та норми; міжнародні угоди; правомірна діяльність суб'єктів правовідносин; гласність; процедури; контроль; "операціями з підтримки миру і безпеки".

3. Контроль із забезпечення прав людини: у формі звичайної процедури контролю держави, наприклад, в особі Конституційного Суду за конституційністю нормативних актів та у вигляді процедур.

4. Механізм правової охорони та захисту прав людини носить універсальний характер.

5. Специфіка розвитку міжнародного права у сфері прав людини полягає у тому, що його норми створюються шляхом узгодження інтересів різних держав.

У даний час кардинальні зміни, які відбуваються в міждержавних відносинах сприяють зближенню політичних та економічних систем різних країн.

Цей процес полегшує узгодження міжнародних норм у галузі прав людини, їхнє практичне здійснення. Україна має прийняти найактивнішу участь у процесі формування універсального механізму правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. [6]

Література

1. Європейська соціальна хартія (переглянута). Страсбург, 3 травня 1996 року. https://zakon.rada.gov.ua/go/994_062

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

3. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021

4. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 02 грудня 1949 року https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_162

5. Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 року із змінами, внесеними Протоколом від 7 грудня 1953 року. https://zakon.rada.gov.ua/go/995_161

6. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 06 жовтня 1999 року. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207

7. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 13 листопада 1998 року № 995 085. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085

8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) від 04 листопада 1950 року. (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004

9. Конвенція про статус біженців від 28.07.1951 року. https://zakon.rada.gov.ua/go/995_011

10. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 19 жовтня 1973 року. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043

11. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26 червня 1945 року № 995_010. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010

12. References:

13. Yevropeys'ka sotsial'na khartiya (perehlyanuta). Strasburh, 3 travnya 1996 roku. https://zakon.rada.gov.ua/go/994_062

14. Konstytutsiya Ukrayiny // Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. - 1996. - № 30. - St. 141.

15. Konventsiya pro prava dytyny vid 20 lystopada 1989 roku https ://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_021

16. Konventsiya pro borot'bu z torhivleyu lyud'my i z ekspluatatsiyeyu prostytutsiyi tretimy osobamy vid 02 hrudnya 1949 roku https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_162

17. Konventsiya pro rabstvo vid 25 veresnya 1926 roku iz zminamy, vnesenymy Protokolom vid 7 hrudnya 1953 roku. https://zakon.rada.gov.ua/go/995_161

18. Konventsiya Orhanizatsiyi Ob'yednanykh Natsiy pro likvidatsiyu vsikh form dyskryminatsiyi shchodo zhinok vid 06 zhovtnya 1999 roku. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207

19. Konventsiya proty katuvan' ta inshykh zhorstokykh, nelyuds'kykh abo takykh, shcho prynyzhuyut' hidnist', vydiv povodzhennya i pokarannya vid 13 lystopada 1998 roku № 995_085. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085

20. Konventsiya pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod (z protokolamy) (Yevropeys'ka konventsiya z prav lyudyny) vid 04 lystopada 1950 roku. (Konventsiyu ratyfikovano Zakonom № 475/97-VR vid 17.07.97) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004

21. Konventsiya pro status bizhentsiv vid 28.07.1951 roku. https://zakon.rada.gov.ua/ go/995_011

22. Mizhnarodnyy pakt pro hromadyans'ki i politychni prava vid 19 zhovtnya 1973 roku. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043

23. Statut Orhanizatsiyi Ob'yednanykh Natsiy i Statut Mizhnarodnoho Sudu vid 26 chervnya 1945roku № 995_010. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010

Размещено на Allbest.ru