Російсько-українська війна: міжнародні виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут всесвітньої історії НАН України, Київ

Російсько-українська війна: міжнародні виміри

Андрій Кудряченко

Неспровоковане вторгнення Росії на територію України 24 лютого 2022 р. стало початком першої великої війни в умовах багатополярної міжнародної системи. Безвідносно до того, які цілі війни проти України формулюються й подаються російським керівництвом, головною метою Кремля залишається руйнація України як незалежної держави та довільне розчленування її території шляхом анексії окремих районів чи створення квазідержавних маріонеткових утворень.

Тож для України головна мета у війні полягає не лише в нейтралізації зовнішніх загроз існуванню держави та нації, але й у відновленні повного державного суверенітету, територіальної цілісності в міжнародно визнаних кордонах 1991 р. Прагнення загарбників захопити Київ і встановити російський військово-політичний контроль над усією територією України, а також масштабні жорстокості нападаючої сторони по всіх напрямках воєнних операцій об'єктивно змінили сприйняття російської загрози не лише з боку України, оголивши екзистенціальний характер багатоаспектного російсько-українського конфлікту, але й спричинили відповідну реакцію з боку демократій Європи та світу.

Російські наступальні дії у Харківській обл., на Донбасі та на півдні можуть тривати доти, поки загарбницькі війська спроможні будуть зберігати наступальний потенціал. Ураховуючи обмежені військові й технологічні можливості України, рівень бойового потенціалу вітчизняних збройних сил залежить значною мірою від якості, темпів надання озброєння з боку зовнішніх партнерів і союзників Києва.

Зухвале повномасштабне вторгнення Росії в Україну викликало набагато виразніше засудження з боку світової спільноти, аніж анексія Криму та воєнна інтервенція на Донбасі в 2014-2015 рр. Перш за все, Генеральна асамблея ООН на екстреній сесії засудила дії Росії щодо України та у своїй резолюції від 2 березня 2022 р. назвала їх агресією Російської Федерації проти України. В ухваленому документі Генасамблея вимагає вивести російські війська з країни. На цій сесії резолюцію підтримала 141 держава, проголосували проти - 5 (Сирія, Білорусь, Росія, КНДР, Еритрея), утримались 35 (серед них Китай, Казахстан, Пакистан, Іран, Куба, ПАР та ін.). У 2014 р. резолюцію Генасамблеї ООН, в якій засуджувалася російська анексія українського Криму, підтримали 100 країн, проти висловились 11 і 58 утрималися.

Також Міжнародний суд ООН у Гаазі 16 березня 2022 р. зобов'язав Росію припинити розпочаті 24 лютого воєнні дії в Україні, заявленою метою яких було «запобігання й покарання» нібито геноциду в Луганській і Донецькій обл. України. Головна суддя Міжнародного суду ООН заявила, що Російська Федерація повинна, в очікуванні остаточного рішення у справі, призупинити воєнні дії та має також припинити будь-яку військову допомогу так званим «ЛДНР».

Міжнародна підтримка України в її боротьбі з російським агресором усе сильніше проявляється в багатьох вимірах, зростають її масштаби. Це стосується запровадження державами демократичного Заходу проти країни-агресора фінансових та економічних санкцій, надання військово-технічної допомоги вітчизняним збройним силам, прийому біженців із нашої країни й гарантування їм соціальної допомоги, а також проявляється у створенні проукраїнської коаліції та пропозицій щодо переговорного процесу.

Російське вторгнення в Україну отримало широкий міжнародний осуд із боку урядів і міжурядових організацій, що зумовило запровадження нових санкцій проти Росії, які спроможні призвести до фінансово-економічної кризи РФ. Реакція урядів у всьому світі загалом була негативною, з критикою та засудженням із боку багатьох провідних країн, зокрема Великої Британії, США, Франції, Німеччини, Японії. Показово, що Європейський Союз відразу ж запровадив заборону російським літакам використовувати повітряний простір ЄС, відключення Росії від міжнародної міжбанківської мережі SWIFT, заборонив деякі російські ЗМІ. Євросоюз та країни «Великої сімки» 15 березня 2022 р. позбавили Росію преференцій від членства у Світовій організації торгівлі. Міжнародні організації, зокрема ООН та НАТО, також висловили засудження воєнної агресії РФ, вони запровадили бойкот Росії та її союзниці Білорусі в багатьох сферах.

Стосовно позиції щодо міжнародних майданчиків для переговорного процесу, як говорив у своєму зверненні президент України В. Зеленський, саме президент Азербайджанської Республіки І. Алієв та президент Туреччини Р. Ердоґан ще ввечері 26 лютого 2022 р. запропонували організувати переговори з Росією. Складним був подальший перебіг та зміни позицій сторін щодо них, проте відома конструктивна роль Туреччини.

Однак слід наголосити, що у силу низки причин початковий обсяг допомоги Україні з боку США, Великої Британії, країн НАТО та ЄС був явно недостатнім. Україна на початковому етапі протистояння агресору отримала в рамках військової допомоги з боку США й Великої Британії переважно ПТРК «Javelin», ПЗРК «Stinger» та інші озброєння. Військові експерти на Заході припускали, що в разі захоплення більшої частини або навіть усієї території України російські війська будуть втягнуті у затяжний внутрішній конфлікт, який за своїм характером нагадував би тривалі війни СРСР і США в Афґаністані. З іншого боку, адміністрація США та керівництво НАТО категорично відкидали будь-яку можливість прямого залучення до російсько-українського конфлікту, що також впливало на характер й обсяги військової допомоги.

Ситуація почала рішуче змінюватися лише внаслідок демонстрації боєздатності ЗСУ, які зуміли зупинити та відкинути російські війська від Києва. Перші ознаки того, що адміністрація США визнає «можливість перемоги» Києва у війні з Росією, прозвучали в коментарі прес-секретаря Пентаґону Дж. Кірбі на брифінгу 6 квітня 2022 р. Тоді посадовець заявив, що навіть якщо війна буде довгою, це не означає, що Україна не зможе перемогти, особливо з огляду на те, що вона змогла вже зробити. Адже «Путін не досяг нічого зі своїх стратегічних цілей в Україні. Він не взяв Київ, не скинув уряд і не зруйнував Україну як національну державу. [...] Українці мужньо виборюють свою країну. І вони відмовили Путіну в багатьох його стратегічних цілях. Тож, безперечно, вони можуть перемогти».

Під час двосторонніх консультацій 12 квітня Дж. Байдена та Б. Джонсона було погоджено плани прискорення допомоги Україні, включаючи посилення військової й економічної підтримки. Лідери США та Великої Британії вирішили посилити економічний тиск на Росію з прицілом на необхідність припинення залежності Заходу від російських нафти й газу. Більш зацікавлений підхід із боку Вашинґтона та Лондона сприяв суттєвому розширенню підтримки Києва, включаючи організацію постачання більш потужних озброєнь - засобів ППО, ракетних установок, далекобійної артилерії та бронемашин різних типів. Із середини квітня в Україну почали прибувати зброя й боєприпаси в рамках пакету американської допомоги, який включав важке озброєння та підготовку українського персоналу для його використання.

Важливою віхою в міжнародній координації допомоги Україні стала відеоконференція за участі керівників ЄС, НАТО й низки країн Європи, скликана 19 квітня 2022 р. за ініціативи президентів США та Франції. Причому залучення до участі в нараді президентів Польщі й Румунії - прикордонних з Україною держав, украй важливих з огляду на потреби забезпечення логістики військових поставок - стало вагомим кроком, що сприяв скороченню термінів поставок і підвищенню рівня їх безпеки.

24 квітня в Київ прибули міністр оборони США Л. Остін і держсекретар Е. Блінкен - найвищі посадові особи американської адміністрації, які відвідали Україну з початку російського вторгнення. За підсумками візиту на прес-конференції, яка проходила в Польщі, Л. Остін констатував, що Україна ще може виграти війну, якщо отримає необхідну підтримку. За його словами, «ми хочемо, аби Росія була ослаблена настільки, щоб вона не могла більше робити те, що вона зробила під час вторгнення в Україну. Російська сторона вже втратила багато військового потенціалу, і ми хочемо, щоб ця країна не мала можливості дуже швидко відтворити цей потенціал».

26 квітня на військовій базі США Рамштайн у Німеччині відбулася конференція міністрів оборони 43 країн - союзників і партнерів США, включаючи Україну. Головне завдання переговорів полягало у синхронізації й координації військової допомоги Україні. У зустрічі взяли участь не лише члени НАТО та європейські позаблокові держави (Фінляндія, Швеція), а й низка країн-партнерів з Азії, Африки, включаючи Японію, Південну Корею, Австралію, Нову Зеландію, Кенію, Ліберію, Марокко, Туніс, Катар, Йорданію, Ізраїль. Тож започаткований новий формат можна розцінювати як створення широкої коаліції на підтримку України, яка покликана мобілізувати військову допомогу безвідносно до тривалості воєнного конфлікту. Головна мета коаліції - дати Україні реальний шанс перемогти у війні з РФ за наявності відповідних озброєнь і необхідної підтримки.

У сенсі організації міжнародної взаємодії важливе значення має створення в рамках коаліції постійного координаційного механізму. Такі функції виконуватиме центр управління та координації постачання військової допомоги Україні (ECCU) у Штутґарті. Саме він тісно співпрацюватиме з міжнародним координаційним центром країн-донорів (IDCC), створеним за ініціативи Великобританії.

Україна отримала постійний формат узгодження та координації військової допомоги. Натомість Путін отримав те, чого він упродовж усіх останніх років прагнув уникнути - синхронізацію позицій більшості країн Заходу, консолідацію НАТО й посилення ролі США в питаннях європейської та глобальної безпеки.

Вашинґтон і Брюссель ухвалили принципово важливі рішення щодо військової підтримки. Зокрема колективне рішення ЄС закуповувати важкі озброєння для безоплатної передачі Україні. За два місяці Євросоюз виділив для безповоротної закупівлі озброєнь на потреби ЗСУ 1,5 млрд євро. Кошти надаються через інструмент European Peace Facility на додаток до підтримки багатьох країн-членів ЄС, яка надходить на двосторонньому рівні.

Украй важливим стало прийняття США та підписання Дж.Байденом у травні так званого закону про ленд-ліз - «Ukraine Democracy Defense Lend-Lease Act of 2022». Саме цей закон дозволяє Вашинґтону запустити широку програму з метою надання масштабної військової та економічної допомоги Україні. Фінансування ленд-лізу забезпечуватиметься за рахунок федерального бюджету Сполучених Штатів та заарештованих активів російських олігархів. Новий закон надає президенту США розширені повноваження щодо безоплатної передачі або надання в оренду Україні оборонних засобів для захисту від російського військового вторгнення та інших цілей. У 2022-му і 2023-му фінансових роках президент зможе дозволити уряду США надати Україні чи урядам країн Східної Європи в тимчасове користування або в оренду оборонні засоби, «щоб допомогти зміцнити обороноздатність цих країн та захистити їх цивільне населення від потенційного вторгнення або триваючої агресії збройних сил РФ».

На додаток до вже наданої Україні військової допомоги на 3,7 млрд. дол., уряд Дж. Байдена зможе реалізувати надзвичайне додаткове фінансування на 2022-й фінансовий рік у розмірі близько 35 млрд. дол. «для критичної безпеки та економічної допомоги Україні». Адміністрація США пообіцяла, що підтримуватиме нашу країну у відсічі російської агресії, оскільки президенту РФ В. Путіну не можна дозволити здобути перемогу у цій війні.

Загалом є підстави констатувати, що після 24 лютого у сприйнятті війни РФ проти України та масштабів російської загрози для європейської безпеки відбувся рішучий поворот. Насамперед, суттєво зміцнилося й поширилося усвідомлення того, що українці воюють не лише за себе, а й за збереження миру та стабільності Європи й усього цивілізованого світу. До 20 країн євроатлантичного співтовариства погодилися надавати Україні сучасні високотехнологічні озброєння. Упродовж перших двох місяців війни Україна отримала від країн НАТО та інших партнерів озброєння, боєприпасів, амуніції, розвідувальних систем на понад 8 млрд. дол. Ще більші можливості, як очікується, відкриє запровадження програми ленд-лізу, яка може включати поставку оперативно-тактичних ракет із радіусом дії 300-500 км.

Таким чином, широка підтримка України, а потім і відчутна консолідація зусиль із боку багатьох країн Заходу стала наслідком гострого усвідомлення того, що російський правлячий режим перейшов до масштабної воєнної агресії. Метою війни Кремль визначив окупацію та анексію території сусідніх держав і встановлення зони панування в дотичному геополітичному просторі. Все це в баченні демократій становить загрозу безпеці для всіх країн пострадянського простору та Східної Європи.

Постачання західних озброєнь може суттєво посилити військові можливості України. Залежно від обсягу та якості цих поставок ЗСУ матимуть змогу перейти до ведення наступальних операцій уже в передбачуваній перспективі. За твердженням федерального канцлера Німеччини, лише передача Україні найсучасніших систем протиповітряного захисту, які є в бундесвера, додасть спроможності захистити цілі міста від повітряних атак ворога. А це співмірно із закриттям повітряного простору країни, чого так бракує.

Зрештою, більшість західних політиків почали реально визнавати жорстку антагоністичність і несумісність цілей, намірів та характеру політичних систем України й Росії. Більше того, політичні лідери Заходу усвідомлюють те, що саме протилежність політичних систем і устремлінь Києва та Москви стали істинними причинами російської агресії й перешкодою для досягнення взаємоприйнятних компромісів.

Важливу роль у забезпеченні перемоги України покликана відіграти вітчизняна дипломатія, діяльність зовнішньополітичного відомства. І це стосується як поточних завдань розширення проукраїнської коаліції у світі, відновлення поваги до рівності прав незалежних держав, так і перспективних завдань досягнення прийнятного миру для України шляхом облаштування повоєнного устрою в Європі та світі. Адже певна пасивність чи навіть несхильність керівництва КНР, Індії й окремих лідерів європейських держав прийняти чітку проукраїнську позицію говорять про резерви та багато про що. Українській дипломатії слід працювати в контексті того, аби подолати різні стереотипи не лише минулого, але й нинішнього ставлення до російського ареалу. У цьому зв'язку актуалізуються задачі щодо реформування більшості міжнародних інституцій, а то і створення нових міжнародних союзів, спроможних захиститися від агресора, яким би підступним він не був. Головними аргументами вітчизняної дипломатії є нинішні та майбутні воєнні успіхи. Водночас Україна платить неймовірно високу ціну, убезпечуючи і країни демократичного світу від російської агресії. Тож голос Києва має звучати, і слід забезпечити його адекватне сприйняття навіть нинішніми світовими грандами. Історичний досвід та перебіг поточних подій засвідчують, що це нелегке завдання було в минулому й залишається нині. Є тверда впевненість, що Україна досягне переконливих успіхів на воєнному та дипломатичному напрямах.

загроза держава російський загарбник

Размещено на Allbest.ru