Вплив згортання політики ізоляціонізму США на гуманітарні процеси у Європі 20-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Вплив згортання політики ізоляціонізму США на гуманітарні процеси у Європі 20-х рр. ХХ ст.

Погромський Віктор Олександрович

кандидат історичних наук, доцент кафедри економіки та підприємництва,

Чорноморський національний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв

Відхід Сполучених Штатів Америки від політики ізоляціонізму вимагав нових підходів в зовнішній стратегії відносин. Виходячи з цього, американський гуманітаризм, як інструмент зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки в країнах Східної Європи, після Першої світової війни став тим засобом, який дозволив впроваджувати політичну та економічну доктрину Сполучених Штатів Америки. Інструментами американського гуманітаризму стають американські гуманітарні організації (АГО), які здійснювали практичну складову гуманітарно-економічної, технологічної, медичної, логістичної, управлінської та інших видів допомоги, що надавалася Сполученими Штатами Америки Європі. Нове бачення відносин з європейськими країнами мала американська еліта. Президент Сполучених Штатів Америки В. Вільсон і його адміністрація зробили ставку на проведення гуманітарних компаній в країнах, що постраждали від Першої світової війни особливо в регіоні Східної Європи. Досить значним геополітичним викликом став прихід більшовиків до влади в Росії та поширення революційних рухів. Розпад європейських імперій, поява на політичній мапі нових незалежних країн спричинило важку політичну та економічну кризу, значна кількість європейських країн впритул зіткнулись із загрозою голоду. Переслідуючи цілі щодо зміцнення свого впливу в Європі, Сполучені Штати Америки вдалися до широкої гуманітарної кампанії. Гуманітарну допомогу здійснювали такі американські організації, як АРА, Джойнт, Американський Червоний хрест та ін. Саме американський гуманітаризм став новим інструментом зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки та вагомим важелем для просування американської політики в Європі.

Ключові слова: ізоляціонізм, гуманітаризм, Східна Європа, В. Вільсон, гуманітарна допомога, Американська адміністрація допомоги, Джойнт, Американський Червоний Хрест, американські гуманітарні організації (АГО).

Постановка проблеми. Транснаціональні гуманітарні потреби ускладнювали життя населення відразу декількох держав в Європі у післявоєнні роки і були прямим наслідком Першої світової війни. Особливо гостро стояли питання продовольчої безпеки, запобігання епідеміям. Країни європейського континенту вперше отримали масову проблему біженців та жебрацтва в новітньому періоді історії. Їх основний потік йшов з імперій, що припинили своє існування. Проблема біженців, поряд з іншими гуманітарними питаннями, стала предметом міжнародного дипломатичного врегулювання. Дорогу першій низці міжвоєнних гуманітарних реформ проклав Версальський договір 1919 р., підвівши риску під Першою світовою війною як водорозділом історичних епох. Відхід США від політики ізоляціонізму вимагав нових підходів і в зовнішній стратегії відносин. Таким чином, американський гуманітаризм, як інструмент зовнішньої політики США в країнах Східної Європи після Першої світової війни, став тим засобом, який дозволив впроваджувати політичну та економічну доктрину США. Інструментами американського гуманітаризму стають американські гуманітарні організації (АГО), які здійснювали практичну складову гуманітарно-економічної, технологічної, медичної, логістичної, управлінської допомоги та ін. від Сполучених Штатів Америки.

Мета. Основною метою запропонованої публікації є визначення ролі та значення гуманітарних місій США в країнах Східної Європи після Першої світової війни та встановлення особливостей діяльності американських гуманітарних організацій в контексті американського гуманітаризму, як нового явища міжнародних відносин початку ХХ століття; визначення впливу політики відходу від концепції ізоляціонізму на активну гуманітарну політику США у Європі початку ХХ століття.

Історіографічний огляд. Щодо історіографії обраної теми дослідження, то варто зазначити, що в межах вітчизняної історичної науки сформульована нами тема наукового пошуку фактично виключена з наукового обігу. В межах української історичної науки є деякі дослідження, що висвітлюють певні сторони як гуманітарної діяльності США в межах країн Східної Європи, так і певні аспекти політики згортання ізоляціоністської доктрини зовнішньої політики США після Першої світової війни. До таких робіт можна віднести «Становлення американської політики «ізоляціонізму» та її практичне втілення на початку Першої світової війни:1914 - 1915 рр. (за матеріалами Presidential Documents Archive)» автора Г. Казакова [Казаков, 2014, с. 145-151]. Щодо робіт, які певним чином ілюструють гуманітарний аспект у зовнішній політиці США по закінченні Першої світової війни, можна згадати наукові розвідки автора «Діяльність Американської адміністрації допомоги в Польській Республіці після Першої світової війни в 1919 - 1921 рр.» [Погромський, 2018], «Діяльність Американської адміністрації допомоги та інших американських філантропічних організацій у відновленій Польщі в 1918 - 1922 рр.» [Погромський, 2018а], «Діяльність Джойнт в контексті гуманітарної допомоги Третьому Болгарському царству у 20-х рр. ХХ ст.» [Погромський, 2019], «Стратегія економічної допомоги американських філантропічних організацій у Болгарії у 20-х рр. ХХ ст.» [Погромський, 2019c], «Методологічні особливості досліджень проблем діяльності американських гуманітарних організацій (АГО) в країнах Південно-Східної Європи (1920-30-ті рр.)» [Погромський, 2019b], «Загальні аспекти діяльності Американської адміністрації допомоги в Польській Республіці в контексті міжнародної допомоги (1919 р. - середина 20-х рр. ХХ ст.) [Погромський, 2019а]. Проте, ці дослідження не мають узагальнюючого характеру та не виокремлюють в межах відмови від ізоляціонізму гуманітарний чинник, не встановлюють його статус та значення як одного з провідних інструментів американського політичного та економічного експансіонізму в межах регіону Східної Європи.

Серед робіт, що контекстно мають відношення до теми дослідження, можна виділити певну кількість праць американських науковців, зокрема, спогади одного з провідних політичних діячів США початку ХХ ст. - полковника Е. Хауза [Хауз, 1937], роботу Г. Барнса [Barnes, 1940], змістовною є робота «Вічна війна за вічний мир. Критична експертиза зовнішньої політики Франкліна Делано Рузвельта та її наслідків» Дж. Лундберга [Lundberg, 1953]. Серед європейський науковців, які в своїх дослідженнях висвітлювали питання американського гуманітаризму в Європі та механізмів згортання доктрини ізоляціонізму США можна згадати французького науковця А. Токвіля [Токвиль, 1992, с. 106]. Щодо пострадянських вчених, які звертали увагу, хоча і побіжно, на питання переформатування зовнішньої політики США та залучення у вигляді інструментарію економіко-політичного впливу гуманітарних акцій можна перелічити В. О. Печатнова, А. С. Маникіна [Печатнов, Маныкин, 2012, с. 125], В. О. Кременюка [Кременюк, 2004], В. В. Романова, О. О. Артюхова [Романов, Артюхов, 2013]. Однак, в роботах вищенаведених авторів робиться наголос на політичні та ідеологічні складові американської зовнішньої політики. Відхід від ізоляціонізму пояснюється як елемент торгівельної та фінансової експансії в Європу після Першої світової війни та бажанням правлячих кіл США нав'язати свою ідеологію. Проте не враховуються гуманістичні настрої американського суспільства, вплив філантропії як явища і значення американських гуманітарних організацій на економіку та політику, як самих США, так і країн Європи.

Таким чином, опрацювавши попередній науковий доробок, ми дійшли висновку, що тема сформульована нами, як «Вплив згортання політики ізоляціонізму США на гуманітарні процеси у Європі 20-х рр. ХХ ст.» фактично не отримала висвітлення у вітчизняних наукових колах і згадується лише побіжно в межах більш вузьких наукових проблем, а в закордонній історичній науці не розглядалась як окреме історичне дослідження і була лише контекстною складовою більш масштабних наукових пошуків. Пропоноване наукове дослідження можна вважати актуальним та вчасним. Наведені нами положення та факти можуть стати підґрунтям для подальших наукових пошуків та більш повного розкриття проблеми.

Виклад основного матеріалу. В межах історичної науки наявний дискурс з приводу періоду розгортання в межах зовнішньополітичної доктрини США активного курсу на відмову від ізоляціонізму. Значна кількість авторів вважає, що це відбулось здебільшого після Другої світової війни на тлі розвитку Холодної війни та антагонізмом між соціалістичним табором та країнами західних демократій. Певна кількість вчених стверджує, що зміна зовнішнього курсу США безпосередньо пов'язана із діяльністю американського президента В. Вільсона. Однак мало хто звертав увагу на гуманітарний чинник, як інструмент впровадження американського експансіонізму в Європі. Більш того, американський гуманітаризм початку ХХ ст. досить опосередковано досліджувався з точки зору елементної бази зовнішньої політики та інструменту активного залучення в політичну орбіту США новостворених або відновлених країн Східної та Південно-східної Європи. На наш погляд слід більш детально розглянути гуманітарний аспект відмови США від політики ізоляціонізму та передумови, що склалися в першій чверті ХХ століття.

Одним із значних фінансових, економічних та політичних центрів початку ХХ ст. стають Сполучені Штати Америки. Політичні еліти США початку ХХ ст. фактично стають виразниками волі великого американського бізнесу та корпорацій, яким стає затісно в межах американського континенту.

Коли в Європі розгорнулися небачені за своїми масштабами військові битви, на посту президента Сполучених Штатів знаходився В. Вільсон. Він зайняв Білий дім за підсумками виборчої кампанії 1912 р., коли в гострій боротьбі переміг не тільки традиційного суперника демократів - республіканців, а й нового небезпечного конкурента в особі третьої партії - Прогресивної. У велику політику В. Вільсон прийшов у 1910 р. Саме тоді він був обраний на пост губернатора штату Нью-Джерсі. До цього майбутній президент займався суто академічною діяльністю. Його перу належали визначні дослідження з історії США, конституційного пргвг і міжнародних відносин. Мабуть, жоден господар Білого дому не мав такий інтелектуальний потенціал, як В. Вільсон [Печатнов, Маныкин, 2012, с. 125].

Починаючи з обрання В. Вільсона 28 президентом США в 1912 р. зовнішньополітичні вектори Америки змінюються. Одним із ідеологів більш активного впливу на політичні процеси в Європі стає радник президента Е. Хауз. Саме ця людина впливала на формування кабінету міністрів та адміністрації президента за часів В. Вільсона. Інколи полковника Е. Хауза називали сірим кардиналом американської політики. Напередодні Першої світової війни полковник Хауз виступає у якості прибічника активного втручання США в світову політику. Він висловлює думку, що США має приймати участь у формуванні нових центрів впливу та більш активно залучитися до нового геополітичного поділу світу [Хауз, 1937, с. 3-4]. Після 1913 р., коли фактично завдяки зусиллям британської дипломатії було подолано Балканську кризу, відчуття неминучості великої європейської війни не зникло, навпаки, на тлі німецько-російської торгівельної війни загроза посилилась ще більше. Саме в цей період в американських владних колах було сформульовано тезу, що європейська війна рано чи пізно відбудеться, вона набуде такого масштабу, що торкнеться будь-якої частини земної кулі, відповідно до цього інтересами США є докладання зусиль для попередження війни, або мінімізації її наслідків виходячи з цього пройшли часи ізоляції Сполучених Штатів від Східної півкулі [Кременюк, 2004].

Таким чином, адміністрація В. Вільсона фактично вперше в Новітній історії відійшла від доктрини ізоляціонізму. Ізоляціонізм - напрямок у зовнішній політиці США, в основі якого лежала ідея незалучення в конфлікти поза Американського континенту [Г ончар, 2004]. Принципи ізоляціонізму (суворе дотримання нейтралітету, відмова від укладення військово-політичних союзів і втручання в справи інших держав) були проголошені першими президентами США - Дж. Вашингтоном (викладені ним в 1796 році в «Прощальному посланні до нації»), Дж. Адамсом, Т. Джефферсоном [Powaski, 1991]. Зміст поняття «ізоляціонізм» змінювався. У епоху «класичного ізоляціонізму» (з моменту утворення США в 1776 році і до кінця XIX століття) в умовах відносної економічної і військової слабкості молодої американської держави політика ізоляціонізму мала на меті забезпечити безпеку перед обличчям загроз з боку Великобританії, яка до певного моменту сподівалася відновити свої позиції на Американському континенті, і використовувати в інтересах США протиріччя між європейськими державами [Яковлєв, 2011].

У той же час політика ізоляціонізму не була спрямована на досягнення повної економічної і політичної відокремленості США в світі. Вона дозволяла американському уряду зберігати «свободу рук» в міжнародних справах при одночасному проведенні територіальної експансії і лінії на досягнення панування США на Американському континенті (це добре проілюстровано в доктрині Монро 1823 року) [Літературознавча енциклопедія: у 2 т., 2007].

Зі вступом США наприкінці XIX століття на шлях більш активної зовнішньої політики, почався відхід американського уряду від принципів ізоляціонізму. Це призвело до виникнення суспільно-політичного руху, який висував антивоєнні і антиколоніальні гасла. Його учасників стали іменувати «ізоляціоністами». Провадження активної зовнішньої політики з боку США після початку світової війни дещо призупинилось, В. Вільсон, фактично не усвідомлюючи рівня загрози та масштабів конфлікту, сконцентрувався на внутрішніх справах США. Про що свідчать листи представників дипломатичних представництв США в країнах Європи [Хауз, 1937, с. 91-93].

За думкою Е. Хауза станом на 1915 р. США цілком визріли для активної зовнішньої політики. Незважаючи на сконцентрованість на внутрішніх справах в США адміністрація президента відчувала негативний вплив радикальних змін правлячих еліт та режимів в межах Європи на американські стратегічні інтереси. Варто зазначити, що починаючи з кінця 1913 р. в США відбувається процес переформатування дипломатичної служби - змінюються посли в ключових європейських країнах, їх активність зростає, зростає і перелік питань, що цікавлять американських дипломатів. Так, представник США в Берліні Дж. Джерерд у листі від 4 листопада 1913 р., доповідає, що зайнявся не типовими для його попередників справами: «Я приймаю активну участь в американському благодійному товаристві, допомоговій організації при американській церкві, а моя дружина зайнялась досить почесним жіночим благодійним товариством» [Хауз, 1937, с. 13].

Дуже швидко США перетворилися в арсенал перш за все Антанти, що було обумовлено її більш тісними зв'язками ділової еліти США з найбільшими корпораціями Великобританії, і давніми, тісними контактами двох споріднених соціокультурних товариств, і, нарешті, тим, що Англія, яка контролювала основні морські комунікації, обмежувала можливості поставок товарів до Німеччини. Загальна динаміка війни неминуче робила збереження нейтралітету надзвичайно вигідним для США. Так, закупівлі озброєння в період з серпня 1914 року по квітень 1917 (тобто до тих пір, поки США зберігали статус нейтральної держави) оцінювалися в суму близько 5 млрд. дол. США. До цього треба додати численні позики європейським країнам, які надавались для оплати закупівель товарів в США.

Нейтралітет справив великий позитивний вплив і на інші аспекти соціально- економічного розвитку США. Величезна потреба в американських товарах спричинила економічний бум, що мав кілька важливих наслідків. По-перше, він приніс дуже вагомі матеріальні дивіденди великому бізнесу, який ще більше зміцнив свої домінуючі позиції в економіці країни. Маючи надлишок фінансів провідні бізнесмени США почали звертати увагу на таку, раніше невідому справу, як меценатство та філантропія. По-друге, помітно підвищився життєвий рівень працюючої частини населення, у пересічних громадян США з'явилась «фінансова подушка». По-третє, сприятлива економічна кон'юнктура стала причиною серйозного скорочення безробіття, що, в свою чергу, вело до ослаблення напруженості в сфері трудових відносин. І, нарешті, масовані поставки американських товарів в Європу позитивно позначилися на ситуації в аграрному секторі Америки [Печатнов, Маньїкин, 2012, с. 126-127].

Вирішальні кроки на шляху до відмови від політики нейтралітету були зроблені в перші місяці 1917 року. Підготовка в цьому напрямку почалася ще в 1915 р., коли В. Вільсон висунув безпрецедентну для зовнішньополітичної ідеології США тезу, згідно з якою безпека Америки невіддільна від безпеки всього іншого людства. З цього виходило, що їй зовсім не байдуже стан справ у зовнішньому світі. «Ми наполягаємо на безпеці, щоб мати можливість слідувати за обраним нами шляхом розвитку. І ми робимо ще більше: вимагаємо цього і для інших. Ми не обмежуємо нашу гарячу прихильність принципам особистої свободи і вільного національного розвитку лише тими подіями і змінами, які мають відношення виключно до нас». А за місяць до виборів він зробив взагалі дуже ризиковану, на перший погляд, заяву: «Ми є частиною всього світу, ніщо з того, що хвилює інший світ, не може бути байдужим для нас». Президент підкреслив, що американці живуть «в якісно новому світі».

Правда, готуючи громадську думку до кардинального розриву з ізоляціоністською традицією та відходу від політики та стратегії ізоляціонізму, президент всіляко підкреслював, що його курс є продовженням і розвитком принципів доктрини Монро, її екстраполяцією на весь світ [Печатнов, Маныкин, 2012, с. 130].

Дійсно, В. Вільсон наполягав на універсальності американських цінностей і готовності США домагатися їх визнання і поширення в усьому світі. Так чи інакше, але це були революційні для зовнішньополітичної традиції США підходи, і не випадково полковник Хауз назвав їх «поворотним пунктом» у виробленні зовнішньополітичної стратегії США [Печатнов, Маныкин, 2012, с. 135]. Принципові засади, що втілював в життя В. Вільсон, стали важливою віхою на шляху відходу США від засад ізоляціонізму та дозволили президенту США конструювати нову систему зовнішньої політики своєї країни.

У перший час після початку Світової війни Сполучені Штати зберігали суворий нейтралітет, і ніщо не віщувало їх майбутньої відмови від цього нейтралітету. Адже американці тоді абсолютно не були залучені в європейські континентальні протиріччя. Німеччина була зовсім не чужою країною, щонайменше для третини американців німецького походження, а німецький імператор Вільгельм користувався величезним авторитетом в США. У переддень всеєвропейської війни, наприклад, влітку 1913 року, в пору святкування 25-річчя його правління, впливова «Нью-Йорк Таймс» назвала Вільгельма «головним миротворцем»; а колишній Президент У. Тафт, який програв президентську гонку В.Вільсону, заявив, що імператор Вільгельм «в попередню чверть століття зробив для практичної підтримки миру в усьому світі більше, ніж всі інші особи» [Fried, 1913, 8 June]. Навіть надзвичайно впливовий тоді зовнішньополітичний радник американського президента Е. Хауз, майбутній архітектор вступу Америки у війну проти Центральних держав, будучи командирований навесні 1914 року в Європу в якості особистого представника Вільсона, не знайшов підстав для сумнівів в миролюбності німецького імператора [Barnes, 1940].

4 квітня 1917 року Сенат США, а 5 квітня Палата представників схвалила резолюцію про стан війни з Німеччиною. Таким чином, США вступили у війну на боці Антанти. Важливо підкреслити, що на відміну від Англії, Франції та Росії, які оформили свої відносини договірними зобов'язаннями, США формально не вступили в Антанту, заявивши про свою підтримку цього союзу як «асоційованої держави». Це була явна данина доктрині ізоляціонізму, яка все ще накладала відбиток на формулювання зовнішньополітичних дефініцій [Гершов, 1983, с. 76].

Уперше в своїй історії США не тільки не прагнули дистанціюватися від європейського конфлікту, але навпаки, прямо втручалися в нього, і не просто втручалися, але всупереч заповітам «батьків-засновників» США вступили в альянс з європейськими державами, що повністю суперечило базовим постулатам ізоляціоністської ідеології про необхідність збереження за країною «свободи рук» в міжнародних справах. Все це свідчило про те, що США перебувають на порозі нового етапу в своїй історії, і майбутнє країни багато в чому залежало від того, наскільки правильними і прорахованими будуть дії уряду в найвідповідальніший період, що передував вступу США в Першу світову війну [Печатнов, Маныкин, 2012, с. 136].

Вступ США в 1917 році в Першу світову війну на боці Антанти і проголошення В. Вільсоном післявоєнної програми досягнення світового лідерства США (відображено у «Чотирнадцятьох пунктах Вільсона») знаменували подальший відхід від політики ізоляціонізму. Із закінченням Першої світової війни «інтернаціоналістський» (спрямований на розширення міжнародних зобов'язань США) курс адміністрації Вільсона був відкинутий впливовими американськими політичними і діловими колами, які вважали за краще добиватися реалізації зовнішньополітичних цілей ізоляціоністськими методами, зберігання «свободи рук» [8]. Саме в цей період В. Вільсон висловлює досить пророчу думку: «Насіння революції - в репресіях. Ліки проти неї не повинні бути негативним за своїм характером. Вони повинні бути конструктивним» [Гершов, 1983, с. 87]. Але столітня традиція американського ізоляціонізму - не тільки практично-дипломатичного, а й концептуального, ідеологічного була все ще дуже авторитетна на початку ХХ століття: знадобилося цілих три роки Великої війни в Європі, щоб пацифіст В. Вільсон зважився на заокеанську інтервенцію, а Конгрес підтримав його.

Треба визнати, що сам по собі факт участі Сполучених Штатів у Великій війні не зробив вирішального впливу на політичну культуру країни, вона все ще залишалася в достатній мірі ізоляціоністською і континентальною. Саме тому американський Конгрес, що контролювався республіканцями, упродовж 1919 - 1921 років так уперто відмовлявся ратифікувати Версальський договір, так необережно підписаний інтервенціоністом-демократом В. Вільсоном. І саме тому інтервенціоністська програма американського президента не знайшла відображення в офіційних передвиборних платформах демократів ні в 1924-му, ні в 1928 роках [Lundberg, 1953].

Моралізаторські ідеї чітко простежуються у теоретичній і практичній діяльності В. Вільсона, визнаного одним із засновників та ідеологів американського універсалізму. У 1919 році в одній з промов президент сказав: «Я вірю, що Америка містить в собі духовну енергію, яку жодна інша нація не в змозі направити на звільнення людства. У ході великої війни Америка мала необмежений привілей - виконати визначену долю і врятувати світ» [Токвиль, 1992, с. 106]. Таким чином, після Першої світової війни месіанська мораль стала реальною силою в політиці США [Романов, Артюхов, 2013]. Виходячи із вищенаведених концептуальних підходів Сполучені Штати Америки намагались виробити практичні принци як відходу від ізоляціоністської політики, так і дієві механізму впливу на країни Європи. Перші спроби окреслились на фоні спроб посередництва у вирішенні конфліктів Першої світової війни, ще тоді коли бойові дії мали активний характер. Поступово у Вашингтоні розуміли, що поразка Німеччини та її союзників справа лише часу, тому вважали що Німеччині та іншим воюючим країнам необхідно зупинитись та зберегти Статус-кво, допоки військові дії не пройшли крапку неповернення. Однак, дієвих важелів впливу в політичній та дипломатичній площині США знайти не змогли [Зубок, 1969, с. 246].

Шукаючи дипломатичні ключі до розв'язання європейських проблем американські уповноважені особи звернули увагу на досить слабке місце внутрішнього становища майже всіх європейських країн - при затягуванні бойових дій та перманентній мобілізації чоловічого населення цілком ймовірним було настання голоду та злиднів у багатьох країнах активно задіяних у військових діях. Так, вже у вересні 1914 року австрійський дипломат у приватній бесіді з радником президента США, полковником Е. Хаузом, наголошував: «якщо війна затягнеться, то Німеччина цілком ймовірно почне голодувати, а разом із нею і Австро-Угорщина» [Хауз, 1937, с. 112]. Наступним, досить непростим моментом на якому наголошували США, було становище у Бельгії, яка на думку американців заслуговувала на отримання компенсації за свої втрати в першу чергу і для якої потрібно було організувати цілеспрямовану гуманітарну компанію, що б поліпшила соціальне становище людей, послабила наслідки інфраструктурних руйнувань та відновила економічні можливості країни. Ще однією досить пророчою тезою було те, що американські дипломати вже наприкінці 1914 р. звернули увагу на значні побоювання європейських країн щодо можливості настання революційних подій та значного поширення ліво політичної ідеології, теоретичну і ідейну базу якої становили марксистські концепції.

Виходячи із загального становища та намагаючись синтезувати нові підходи зовнішньої політики, США звернули увагу саме на філантропію, як явище що набирало обертів всередині самої Америки початку ХХ ст. Сполучивши філантропію та гуманітаризм із значними державними та приватними фінансовими та сировинними ресурсами Білий дім отримав дієвий важіль впливу на країни Європи особливо на ті, які потребували гуманітарної допомоги. Найбільш враженими лихоліттями війни та політичної кризи були країни в регіоні Східної та Південно-східної Європи. Знаряддями цієї нової стратегії стали американські гуманітарні організації напівприватного характеру - Американська адміністрація допомоги, Американський єврейський об'єднаний розподільчий комітет, Американський червоний хрест, Товариство менонітів та інші більш дрібні гуманітарні організації. Їх використання у якості інструментів зовнішньої політики напряму пов'язане із відходом від доктрини американського ізоляціонізму. Фактично діяльність американських гуманітарних організацій заклала підвалини доктрини панамериканізму в Європі. Застосовуючи гуманітарну допомогу США отримала підтримку широких прошарків населення країн, де діяли її гуманітарні установи, фактично це була пряма реклама американського способу життя та американських підходів в управління та господарюванні. Отримуючи економічне покращення Америка підтверджувала переваги ринкової економіки та демократичної форми правління. Саме після Першої світової війни завдяки гуманітаризму та цілеспрямованим допомоговим акціям США отримала у Східній Європі прихильність населення та політичних еліт.

Висновки. Підсумовуючи, варто наголосити, що процес відходу Сполучених Штатів Америки від політики ізоляціонізму отримав значний поштовх в першій чверті ХХ століття. До цього призвів цілий ряд факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Адміністрація президента В. Вільсона взяла курс на вироблення нової стратегії у зовнішній політиці щодо країн Європи та країн Східної Європи. Поширення в США такого феномену, як філантропія, наштовхнуло правлячу еліту країни на думку, що гуманітарна складова зовнішньої політики може стани новим ефективним важелем дипломатії. На тлі відходу від політики ізоляціонізму та переосмислення доктрини Монро американська правляча верхівка дійшла висновку щодо можливості застосування гуманітаризму в якості елементу зовнішньополітичної доктрини США в новітній історії. Закінчення Першої світової війни та збитки, що вона спричинила, стали підґрунтям для розгортання американських гуманітарних місій в «старому світі». Організаціями, на яких покладалося завдання гуманітарної допомоги, стали напівдержавні та приватні установи нового типу - АРА, Джойнт, Американський червоний хрест та ін. Запропоноване нами дослідження не претендує на вичерпність, воно закладає підвалини наукового дискурсу щодо встановлення значення американських гуманітарних організацій міжвоєнного періоду як інструменту зовнішньої політики США в країнах Східної та Південно-Східної Європи та засобу відходу від класичного розуміння американського ізоляціонізму.

американська гуманітарна місія перша світова війна

Список використаних джерел та літератури

Гончар, Б.М., 2004. Ізоляціонізм, Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т., т. 2, Київ: Знання України, 760 с.

Гершов, З.М., 1983. Вудро Вильсон, Москва: Мысль, 335 с.

Кременюк, В.А., 2004. Две модели отношений США с окружающим миром: «заботливый отец» или «суровый шериф», США-Канада: экономика, политика, ідеологія, № 11, с. 3-15.

Зубок, Л.И., 1969. Экспансионистская политика США в начале XXвек, Москва: Наука, 457 с.

Літературознавча енциклопедія: у 2 т., 2007. Київ: ВЦ «Академія», т. 1: А-Л., 608 с.

Казаков, Г., 2014. Становлення американської політики «ізоляціонізму» та її практичне втілення на початку першої світової війни:1914-1915 рр. (за матеріалами Presidential Documents Archive), Перша світова війна в долях народів Європи та світу, Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 241 с.

Маныкин, А.С., 1980. Изоляционизм и формирование внешнеполитического курса США (1923 - 1929), Москва: Изд-во Моск. ун-та, 224 с.

Печатнов, В.О., Маныкин, А С., 2012. История внешней политики США, Москва: Междунар. отношения, 672 с.

Погромський, В.О., 2018. Діяльність Американської адміністрації допомоги в Польській Республіці після Першої світової війни в 1919 - 1921 рр., Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Історико-політичні студії, № 1(9), Серія «Історичні науки», Київ, с. 60-70.

Погромський, В.О., 2018а. Діяльність Американської адміністрації допомоги та інших американських філантропічних організацій у відновленій Польщі в 1918 - 1922 рр., Вісник аграрної історії, вип. 25-26, с. 197-204.

Погромський, В. О., 2019. Діяльність Джойнт в контексті гуманітарної допомоги Третьому Болгарському царству у 20-х рр. ХХ ст., Історичні мідраші Північного Причорномор'я, вип. VIII, т. II, с. 356-365.

Погромський, В. О., 2019b. Методологічні особливості досліджень проблем діяльності американських гуманітарних організацій (АГО) в країнах Південно-Східної Європи (1920 - 30-ті рр.), Вісник аграрної історії, вип. 27-28, с. 193-200.

Погромський, В.О., 2019c. Стратегія економічної допомоги американських філантропічних організацій у Болгарії у 20-х рр. ХХ ст., Ольвійський форум - 2019: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі: ХІІІміжнар. наук. конф. 6-9 червня 2019 р., Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, с. 63-64.

Погромський, В.О., 2019а. Загальні аспекти діяльності Американської адміністрації допомоги в Польській Республіці в контексті міжнародної допомоги (1919 р. - середина 20-х рр. ХХ ст.), Історія науки і біографістика, № 2.

Романов, В.В., Артюхов, А.А., 2013. Понятие «Изоляционизма» во внешнеполитической мысли США: концептуальные характеристики, Вестник ВятГУ, № 3, с. 67-71.

Токвиль, А., 1992. Демократия в Америке, Москва: Прогресс, 554 с.

Хауз, Э., 1937. Архив полковника Хауза, Москва, т. 1., 220 с.

Яковлєв, О., 2011. Ізоляціонізм, Політична енциклопедія, Київ: Парламентське видавництво, 277 с.

Barnes, H., 1940. The World War of 1914 - 1918, War in the Twentieth Century, New York.

Fried, A. H., 1913, 8 June. Kaiser has Kept all Europe from War, New York Times, p. 3.

Lundberg, G. A., 1953. American Foreign Policy in the Light of National Interest at the Mid-Century, Perpetual War for Perpetual Peace, A Critical Examination of the Foreign Policy of Franklin Delano Roosevelt and its Aftermath, Idaho, 562 p.

Powaski, R. E., 1991. Toward an Entangling Alliance: American Isolationism, Internationalism, and Europe, 1901 - 1950, New York: Greenwood Press, 312 p.

SUMMARY

THE INFLUENCE OF THE CONCLUSION OF THE POLITICS OF THE ISOLATIONISM OF THE UNITED STATES OF AMERICA ON THE HUMANITARIAN PROCESSES IN THE EUROPE IN THE 20'S OF THE XX CENTURY

Pohromskiy Viktor

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of Economics and Entrepreneurship, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolayiv

US withdrawal from isolationist policies required new approaches in its foreign relations strategy. As a result, American humanitarianism, as an instrument of US foreign policy in Eastern Europe after the First World War, became the means that allowed the introduction of US political and economic doctrine. The instruments of the American humanitarianism themselves are the American Humanitarian Organizations (AHOs), which have implemented the practical component of humanitarian-economic, technological, medical, logistical, administrative assistance, and so on from the United States of America. The American elite had a new vision of relations with European countries. US President W. Wilso n and his administration have relied on humanitarian campaigns in countries affected by World War I, especially in the Eastern European region. A rather significant geopolitical challenge was the coming of the Bolsheviks to power in Russia and the spread o f revolutionary movements. The collapse of the European empires, the emergence of a political map of the newly independent countries caused a severe political and economic crisis, and a significant number of European countries were faced with the threat offamine. In pursuing its goals of strengthening its influence in Europe, the United States has succeeded in a broad humanitarian campaign. Humanitarian assistance was provided by such American organizations as ARA, Joint, American Red Cross, and others. It is American humanitarianism that has become a new instrument of US foreign policy and a major lever for the promotion of American policy in Europe.

Keywords: isolationism, humanitarianism, Eastern Europe, Woodrow Wilson, humanitarian aid, American Relief Administration, Joint, American Red Cross, American Humanitarian Organizations (AHO).

Размещено на Allbest.ru