Зовнішня політика Святого Престолу у пост-біполярну добу: трансформаційні зміни та тенденції модернізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ У ПОСТ-БІПОЛЯРНУ ДОБУ: ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Тихоненко І.В., кандидат політичних наук, доцент

кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Тамарянська С.В., студентка VI курсу

факультету політичних наук

Анотація

Стаття присвячена аналізу трансформаційних змін та тенденцій модернізації зовнішньої політики Святого Престолу у пост-біполярну добу. Підкреслено, що Святий Престол має характерні риси позиціонування у міжнародних відносинах та дотримується нейтралітету, що сприяє його залучення у міждержавну взаємодії з позиції посередницьких послуг у врегулюванні конфліктів, миротворчості та гуманізму. У свою чергу, підтверджено вплив та вагомість постаті Папи Римського як суб'єкта та представника Святого Престолу у міжнародних відносинах.

Авторами виявлено еволюційні зміни зовнішньої політики Святого Престолу за допомогою проведеного компаративного аналізу діяльності понтифікатів Івана Павла ІІ, Бенедикта XVI та Франциска. Детермінантами проведеного аналізу став розгляд територіального, функціонального вимірів зовнішньої політики Понтифіків, а також інструментів її реалізації.

Акцентується увага на важливості візитів Папи Римського у реалізації зовнішньої політики та визначення пріоритетів у регіональному вимірі міждержавної взаємодії для Святого Престолу. Проведено контент-аналіз енциклік виданих Папою Іваном Павлом ІІ, Папою Бенедиктом XVI та Папою Франциском, який дозволив стверджувати про вагомість для Святого Престолу питань миру і війни, врегулювання конфліктів та глобальних проблем сучасності, а також виявити деякі відмінності у політиці Понтифіків, що підтверджує трансформаційні зміни у діяльності Святого Престолу. зовнішній політика святий престол

Виявлено, що основною тенденцією модернізації дипломатичної діяльності Святого Престолу є перехід від традиційних форм дипломатії до «нових». Зазначена тенденція найбільш виразною є за понтифікату Папи Франциска. Авторами проведено історичну аналогію між Папою Франциском та Папою Григорієм VII у підходах до реалізації реформ та модернізації інструментів та методів зовнішньої політики Святого Престолу.

Ключові слова: Святий Престол, Папа Іван Павло II, Папа Бенедикт XVI, Папа Франциск, зовнішня політика.

Annotation

FOREIGN POLICY OF THE HOLY SEE IN THE POST-BIPOLAR ERA: TRANSFORMATIONAL CHANGES AND MODERNIZATION TRENDS

The article is devoted to the analysis of transformational changes and tendencies of modernization of the Holy See's foreign policy in the post-bipolar era. It was emphasized that the Holy See has specific characteristics of positioning in international relations and adheres to neutrality, which contributes to its involvement in interstate cooperation from the standpoint of mediation services in conflict resolution, peacekeeping and humanism. In turn, the influence and importance of the figure of the Pope as a subject and representative of the Holy See in international relations was confirmed.

The authors have identified evolutionary changes in the foreign policy of the Holy See through a comparative analysis of the pontificates of John Paul II, Benedict XVI and Francis. The determinants of the analysis are the consideration of the territorial and functional dimensions of the foreign policy of the Pontiffs, as well as tools for its implementation.

The attention was paid on the importance of the Pope's visits in the implementation of foreign policy and setting priorities in the regional dimension of interstate cooperation for the Holy See. A content analysis of the encyclicals published by Pope John Paul II, Pope Benedict XVI and Pope Francis, allowed to assert the importance of peace and war questions for the Holy See, conflict resolution and global issues and consider some differences in the policies of the Pontiffs. The results of content analysis confirm changes in the international activities of the Holy See.

It was found that the main trend in the modernization of diplomatic activities of the Holy See is the transition from traditional forms of diplomacy to “new”. This tendency is most implemented during the pontificate of Pope Francis. The authors draw a historical analogy between Pope Francis and Pope Gregory VII in their approaches to the implementation of reforms and modernization of instruments and methods of foreign policy of the Holy See.

Key words: Holy See, Pope John Paul II, Pope Benedict XVI, Pope Francis, foreign policy.

Постановка проблеми

Сучасна доба міжнародних відносин характеризується низкою змін, що безпосередньо прослідковується у системі інструментів та механізмів реалізації зовнішньої політики держав на міжнародній арені. У постбіполярну добу Ватикан проявляє неабияку активність зважаючи на те, що зовнішня політика Святого Престолу також значно змінюється та пристосовується до нових викликів, які перед ним ставить міжнародна спільнота. Варто зазначити, що Святий Престол керується загальносвітовою ідеєю миру через єднання вірян та впливу Папи Римського як постаті у католицькому світі, намагається реагувати на усі світові процеси, існуючі конфлікти, глобальні проблеми. Наразі, за понтифікату папи Франциска, можна спостерігати розширення дипломатичного випливу Святого Престолу, зокрема, використання нових методів дипломатії, комунікаційних технологій, що стає приводом до виявлення трансформаційних змін у позиціонуванні Ватикану на міжнародній арені у пост-біполярну добу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Різним аспектам зовнішньої політики все більше приділяється увага серед вітчизняної наукової школи. Варто відзначити дисертаційні дослідження - І. В. Данилюка [5] щодо особливостей миротворчої діяльності Святого Престолу у регіоні Латинської Америки, а також І. Ф. Ощипка [7] щодо загального аналізу позиціонування Святого Престолу у світовій політиці з акцентом на понтифікат папи Франциска, а також розвідки Т Динь [6] та О. Волинець [3].

Серед російських науковців особливості папської дипломатії, зокрема, у сучасних міжнародних відносинах та з акцентом на політику папи Франциска стають об'єктом наукових розвідок Є. О. Шебаліної [9; 10]. У монографії Г Викової [2], проаналізовано основні дипломатичні пріоритети Святого Престолу у пост-біполярну добу щодо Європейського континенту.

Серед західної наукової школи, відзначимо дослідження М. Каравалє щодо сучасного напрямку розвитку Ватикану, його зовнішньополітичних пріоритетів. Т Вернс [11] та Дж. Трой [19] розглядають «м'яку силу» в дипломатії Папи Франциска як інструмент вирішення конфліктів - папські послання, енцикліки, ЗМІ, активне використання соціальних мереж.

Зважаючи на існуючий науковий доробок щодо зовнішньої політики Святого Престолу, виявляється доцільним проведення певної систематизації та компаративного аналізу структурного та функціонального виміру політики понтифіків у пост-біполярної добу міжнародних відносин.

Формулювання цілей статті

Основним завданням дослідження є виявлення та обґрунтування змін у векторах та пріоритетах зовнішньополітичної діяльності Святого Престолу у пост-біполярну добу та з'ясування модернізації інструментів її реалізації, зокрема елементами «м'якої сили» та нових форм дипломатичної діяльності за допомогою проведення компаративного аналізу понтифікатів Івана Павла ІІ, Венедикта XVI та Франциска, зокрема, із використанням інструментарію контент-аналізу у міжнародних відносинах.

Виклад основного матеріалу дослідження

Для міжнародної спільноти Святий Престол - це центр Вселенської Католицької Церкви на чолі якої стоїть Папа Римський. Незважаючи на існуючі особливості реалізації зовнішньої політики та дипломатії Святого Престолу, можна помітити значну її еволюцію та трансформацію із завершенням «холодної війни» та формування нового порядку денного міжнародно-політичного життя.

Святий Престол здійснює управління міжнародними відносинами з певними відмінними характеристиками: активне використання церкви для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей на рівні з центральними органами управління і дипломатичними представництвами; основне завдання папських нунціїв є підтримання зв'язку між Папою Римським та єпископами в інших з метою єдності церкви та привнесення миру; функція розвитку двосторонніх відносин між Святим Престолом і державами є другорядною; в силу релігійної правосуб'єктності Святого Престолу одним із пріоритетних направлень зовнішньополітичної діяльності є захист Католицької церкви, захист прав та свобод людини; на основі статті 24 Латеранського договору 1929 р. було визнано нейтралітет Ватикану [18, p. 833]. Відповідно до цього, Святий Престол засуджує будь-які форми військового втручання, вирішення конфліктів та спорів немирними засобами, надає посередницькі послуги лише з метою вирішення конфлікту мирними засобами. Святий Престол виступає певним регулятором всіх сфер життя, а особливо: релігійної та гуманітарної.

На міжнародній арені Святий Престол реалізує свою політику через три канали: 1) заходами, що здійснює Папа Римський (повчання, проповіді, апостольські поїздки по різним країнам; 2) через апостольські дії Державного Секретаріату, що відповідають за зовнішню політику; 3) через Папське Представництво за кордоном, що забезпечує інструментарій для забезпечення щоденного перебування Папи при окремих Церквах та державах [1, с. 133].

Пост-біполярна доба міжнародних відносин у діяльності Святого Престолу представлена понтифікатами Івана Павла ІІ, Венедикта XVI та Франциска, яким притаманні певні особливості у імплементації функціонального та територіального виміру зовнішньої політики.

Територіальний вимір пріоритетів реалізації зовнішньої політики Святого Престолу можна прослідкувати на основі аналізу візитів Понтифіків (Таблиця 1)

Варто зазначити, що Папа Іван Павло II був активним співучасником процесів перебудови у Східній Європі, які стали детермінантою завершення «холодної війни» та відкрили нову еру міжнародних відносин. Політика Папи Івана Павла II включала в себе не тільки відновлення впливу Ватикану в католицьких країнах колишнього соцтабору, а й його затвердження в цих країнах.

Таблиця 1

Візити Понтификів у пост-біполярну добу міжнародних відносин