Сучасні моделі інноваційної політики країн світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні моделі інноваційної політики країн світу

Нечипорук К.О.

доцент кафедри міжнародної політики

ДВНЗ "Ужгородський національний університет"

Русин В.І.

магістр ІІ курсу

ДВНЗ "Ужгородський національний університет"

Анотація

У статті розглядається роль інноваційної активності суб'єктів господарювання у забезпеченні конкурентоспроможності фірм у сучасних умовах. Надається порівняльна характеристика інноваційної активності господарюючих суб'єктів у різних країнах. Показано особливості інноваційної політики держави у різних умовах та основні національні моделі державного регулювання інноваційної діяльності. Зазначається відсутність універсальної моделі національної інноваційної системи, яка однаково підходить для всіх країн. Вирізняються деякі характеристики інноваційних систем успішних країн. Зазначається, які елементи інноваційних систем інших країн можуть бути використані під час удосконалення національної інноваційної системи. Проаналізовано сучасні проблеми вдосконалення державної інноваційної політики у країні світу. На думку авторів статті, державі поки що не вдалося виробити ефективну інноваційну політику в рамках ринкової економіки.

Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, конкурентоспроможність, інноваційна модель економіки, національна інноваційна система, моделі інноваційної політики.

MODERN MODELS OF INNOVATION POLICY OF THE COUNTRIES OF THE WORLD

Nechiporuk Kirill

Associate Professor of the Department of International Policy

Uzhhorod National University

Rusyn Vasyl

Master of the 2nd year Uzhhorod National University

The article examines the role of innovative activity of business entities in ensuring the competitiveness of firms in modern conditions. The modern economy forces the state to pursue a policy of searching for innovative and promising sources of development. The most complete implementation of such a search takes place in the innovative policy of the state. The need to adapt innovation policy to the complex, spatially distributed, changing nature of innovation directly affects its directions and tools, such as taxation; support for the development of human and social capital; regulation of labor and investment markets; conducting research and development; demonstration of best practices in the field of enterprise development strategy, corporate finance, management, etc. The problem is related to the need for the state to implement an effective innovation policy with the aim of achieving higher business results, in particular, increasing the competitiveness of products on foreign markets. Thus, innovative activity involves a simultaneous focus on increasing production results and reducing the costs that arise at the same time. Based on this, the specified activity is objectively aimed at increasing the efficiency of production in the country, and stimulating its activation can be considered as a factor of increasing the competitiveness of the country's enterprises, providing the development of the state with a progressive character. A comparative description of the innovative activity of business entities in different countries is provided. Features of state innovation policy in different conditions and main national models of state regulation of innovation activity are shown. The absence of a universal model of the national innovation system, which is equally suitable for all countries, is noted. Some characteristics of the innovation systems of successful countries are distinguished. It is noted which elements of innovation systems of other countries can be used during the improvement of the national innovation system. Modern problems of improving the state innovation policy in the countries of the world are analyzed. According to the authors of the article, the state has so far failed to develop an effective innovation policy within the framework of the market economy. інноваційний політика державний

Key words: innovation, innovative activity, competitiveness, innovative economic model, national innovative system, innovative policy models.

Вступ і постановка проблеми

Сучасна економіка змушує державу проводити політику пошуку інноваційних та перспективних джерел розвитку. Найбільш повно реалізація такого пошуку відбувається в інноваційній політиці держави. Необхідність адаптації інноваційної політики до комплексної, просторово розподіленої, мінливої природи інновацій безпосередньо зачіпає такі її напрями та інструменти, як оподаткування; підтримка розвитку людського та соціального капіталу; регулювання ринків праці та інвестицій; проведення досліджень та розробок; демонстрація кращих практик у галузі стратегії розвитку підприємств, корпоративних фінансів, управління та ін. Проблематика пов'язана з необхідністю проведення державою ефективної інноваційної політики з метою досягнення більш високих результатів господарювання, зокрема підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішніх ринках.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвитку інноваційної політики, інноваційного потенціалу присвячені дослідження провідних вітчизняних учених: Ф. Андрощук, Л. Безчасний, О Веклич, А. Гальчинський, М. Гаман, В. Геєць, Б. Данилишин, О. Дацій, А. Ельчинський, В. Кудряшов, В. Мельник, О. Тивончук, А. Федорищева, Л. Федулова, В. Чижова.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження існуючих моделей інноваційним політики, вибір оптимальної моделі управління для регіонів світу.

Результати дослідження. У сучасних умовах інновації стають фактором, здатним істотно впливати на формування конкурентоспроможності країн. Це завдання особливо актуальне для України, яка володіє значним інноваційним потенціалом, що використовується недостатньо [1].

Щоб дати прогноз і визначити конкретні моделі інформаційного розвитку України, визначити набір найбільш ефективних його способів, невірно було б орієнтуватися на ту, або іншу модель, той або інший спосіб у чистому виді [2, c. 25].

В умовах розвитку "нової економіки" активність державної науково-технічної та інноваційної політики перетворюється на ефективний фактор розвитку, що зумовлює інтерес до світового досвіду проведення державної інноваційної політики. Дослідження особливостей реалізації державної інноваційної політики різних країн свідчить про наявність не лише загальних закономірностей формування національних інноваційних систем, а й специфіки, яка відображає соціально-економічні умови та національні особливості, що склалися. У світовій практиці виділяють три моделі інноваційного розвитку держави: модель "нарощування" науково-інноваційного розвитку; модель "перенесення" результатів інноваційного розвитку; модель "наздоганяючого" розвитку.

Для високорозвинених країн США, Європи, Великобританії характерна модель "нарощування" науково-інноваційного розвитку на основі інтеграції фундаментальних наукових академічних досліджень та прикладних фірмових розробок, пріоритетності розвитку системи освіти, значної державної підтримки та активної участі бізнесу.

Модель "перенесення" результатів інноваційного розвитку й у державної інноваційної політики Японії. За такої моделі інноваційного розвитку впровадження нових знань та технологій в економіку країни здійснюється за допомогою удосконалення зарубіжного науково-технічного потенціалу з урахуванням національних особливостей та потреб. Модель "наздоганяючого" інноваційного розвитку властива країнам, що розвиваються, зокрема Китаю, Південній Кореї, Гонконгу, Сінгапуру і спрямована на освоєння нових технологій і продукції, що випускаються в розвинених країнах. Державна інноваційна політика в цих країнах відіграє пріоритетну роль і спрямована на стимулювання нововведень за допомогою розвитку інноваційної інфраструктури, сприяє підвищенню сприйнятливості національної економіки до науково-технічних досягнень.

Очевидними є загальні закономірності у формуванні національних інноваційних систем, такі як інтеграція науково-освітньої сфери та виробництва, перехід до інноваційного характеру інвестування в економіку, прагнення міжнародної взаємодії в галузі фундаментальних досліджень та технологій.

Натомість специфіка формування національної інноваційної системи визначається пріоритетами державної макроекономічної політики, станом науково-технічного, промислового та кадрового її потенціалів, нормативноправовим забезпеченням, різними формами державної підтримки, а також культурними традиціями та історичними особливостями конкретної країни.

Особливості державної інноваційної політики розвинутих країн виявляються в наступному:

1. Державна інноваційна політика охоплює всі сторони науково-технічної сфери: економічну, правову, організаційно-управлінську.

2. Системний характер державної інноваційної політики передбачає виділення трьох рівнів: національного (федерального), регіонального та локального (місцевого). Незважаючи на те, що масштаби і значущість політики, що проводиться на кожному з рівнів різні, в цілому вони доповнюють один одного.

3. Посилюється роль регіональної інноваційної політики. У Лісабонській стратегії зростання європейської конкурентоспроможності та у політиці "нового федералізму" США вона вважається провідною.

4. Однією з головних цілей державної інноваційної політики стає скорочення диференціації на рівні розвитку регіональних науково-інноваційних потенціалів зі ставкою на активізацію та мобілізацію їх внутрішніх резервів, зокрема науково-технічного та кадрового потенціалу регіону.

5. Основним змістом інноваційної політики стає активізація інноваційної діяльності всіх суб'єктів економіки у вигляді формування кластерних стратегій, вкладених у створення спеціалізованих мереж знань. Формується новий принцип інноваційної політики: кластерно-мережевий.

6. Змінюється характер міжрегіонального інноваційного співробітництва. Так, реалізація кластерних стратегій та формування інноваційних регіональних мереж сприяли розвитку транснаціональної взаємодії та формуванню трансрегіональних мережевих структур. Вони створюються самими регіонами і мають як територіальний, і екстериторіальний характер, включаючи в інноваційну мережу регіони, мають спільні цілі інноваційного розвитку.

Нині більшістю дослідників прийнято виділяти такі основні моделі розвитку інновацій: азіатську, скандинавську, американську, ізраїльську, російську, основні ключові характеристики яких наведено у таблиці 1.

В другій половині 90-х років уряди майже всіх західноєвропейських країн прийняли програми стимулювання інноваційної діяльності, спрямовані, насамперед, на поширення нововведень [4, с. 46].

Одна з найбільш масштабних та ефективних національних інноваційних систем (НІС) сформувалася у США. Як її ключові характеристики виділяють чіткі пріоритети інноваційного розвитку на національному рівні, орієнтацію на побудову "економіки майбутнього", а також вищі в порівнянні з іншими країнами витрати на дослідження та розробки (до 4% від ВВП). Наголошують також на орієнтації державної політики у сфері інновацій на захист інтелектуальної власності за допомогою стимулювання патентування, високий відсоток венчурного фінансування НДДКР, налагоджена взаємодія між університетами та компаніями (як приватними, так і державними). Ключовими суб'єктами НІС США є університети, держава та приватні компанії. Розширення ЄС за рахунок нових членів привносить певні негативні особливості науковотехнічного розвитку, що залишилися від планово-державної економіки [5, с. 77]. При цьому спостерігається наступний розподіл ролей: університети відповідають за створення нових знань (у тому числі за підтримки держави та приватного бізнесу), держава створює нові знання та фінансово бере участь у підтримці університетів та приватного бізнесу; приватний бізнес фінансово підтримує створення нових знань, створює нові знання, здійснює комерціалізацію та виводить на ринок інноваційні продукти, що базуються на нових знаннях. Прикладом успішної реалізації скандинавської моделі інноваційної системи є Фінляндія, Швеція, Данія. Високе місце Фінляндії у рейтингу глобальної конкурентоспроможності пояснюється багато в чому тим, що в процесі формування національної інноваційної системи було здійснено багатоаспектну програму трансформації напівіндустріальної економіки в наукомістку та високотехнологічну. В основі даної трансформації лежало: формування сприятливого середовища для створення та розповсюдження інновацій; зростання фінансування наукових досліджень та розробки нових технологій (понад 3 % ВВП); впровадження високих технологій у регіонах; інвестиції в підготовку кадрів.

В останнє десятиліття інвестиції в знання", тобто витрати на НДДКР, вищу освіту, інформаційні та комунікаційні технології, зростають темпами, що випереджають темпи росту інвестицій в основний виробничій капітал [3, с. 1733].

Як пріоритетні для підтримки в програмах розвитку ряду НІС Південно-Східної Азії зазвичай виділяються 4 ключові сфери розвитку інноваційної економіки: розвиток людських ресурсів, ділове середовище, інноваційні системи, інформаційні та комунікаційні технології. Наприклад, у Південній Кореї підпрограма розвитку ділового середовища включає економічну та правову політику національного уряду, спрямовану на зростання інноваційної активності. Проте, досі в інноваційній сфері азіатські країни продовжують залежати від японської економіки та технологічної політики її корпорацій. Японія постачає в азіатські країни обладнання та технологію, а ті, у свою чергу, експортують споживчі товари до США та інших країн. Така взаємодія сформувало мережеву модель азіатської інтеграції, ключовим елементом якої стала регіональна виробнича мережа. Виділяють дві складові державної політики у азіатських регіонах, що швидко розвиваються: слідування за технологічною траєкторією виробничих процесів, розвиток концентрації виробництва та створення в цих регіонах центрів кооперації; значну увагу залученню іноземних фахівців та стимулювання поворотної міграції. Відсутність серйозного прогресу в інноваційному розвитку, проблеми в зв'язку з розширенням Євросоюзу, старіння населення - усі ці фактори лягли в основу пропозиції Єврокомісії по нових напрямах інноваційної політики [6, с. 22].

Таблиця 1