Правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві

Мачарашвілі Рінат Бондовіч аспірант, Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова, м. Хмельницький



Анотація

У статті досліджуються правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві. Встановлено, що поняття "народ" визначається одним з головних термінів для цілої низки суспільних наук - правознавства, політології, соціології. З'ясовано, що міжнародні та українські мислителі здійснили розроблення ідеї вільного народу, що має право на самовизначення і являється суб'єктом конституційного та міжнародного права. Визначено, що суверенні права народу тлумачаться в актах універсального міжнародного права ООН та її спеціалізованих установах, інших універсальних інструментах, актах регіональних міжнародних організацій, рішеннях міжнародних судових органів, звичаєвих нормах міжнародного права, авторитетних доктринальних матеріалах, а також двосторонніх міждержавних угодах і рішеннях національних верховних і конституційних судів. З'ясовано, що у статуті ООН слово "народи" вжито як позначення всього населення держави або іншої територіально визначеної одиниці - несамоврядної території або стратегічного району в її межах. Встановлено, шо повнота та невичерпність суверенних прав є притаманною лише суверенній державі. Визначено, що державний суверенітет формує беззаперечну презумпцію повноти суверенних прав, повновладдя, неподільності та незалежності держави. Встановлено, що незалежність як складова державного суверенітету проявляється у тому, що держава як суверен самостійно встановлює і реалізує власні внутрішні та зовнішні функції поза впливом влади інших держав. Визначено, що у відповідності до норм міжнародного права, кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших держав і діяти у вирішенні зовнішніх справ не на шкоду їхньої незалежності. З'ясовано, що суверенітет держави випливає з народного суверенітету, оскільки народ є носієм і джерелом суверенітету в державі, саме волевиявлення народу породжує державну владу. Проаналізовано права народів у міжнародному праві.

Ключові слова: правові засади, суверенні права, народ, міжнародне право. правовий міжнародний народ



Macharashvili Rinat Bondovich Post graduate student, Leonid Yuzkov Khmelnytskyi University of Management and Law, Khmelnytskyi

LEGAL BASIS OF SOVEREIGN RIGHTS OF THE PEOPLE IN INTERNATIONAL LAW

The paper studies the legal foundations of the sovereign rights of the people in international law. It has been established that the concept of "people" is defined as one of the main terms for a number of social sciences - jurisprudence, political science, sociology. It was found that international and Ukrainian thinkers developed the idea of a free people, which has the right to self-determination and is a subject of constitutional and international law. It was determined that the sovereign rights of the people are interpreted in the acts of universal international law of the UN, its specialized institutions, other universal instruments, acts of regional international organizations, decisions of international judicial bodies, customary norms of international law, authoritative doctrinal materials, as well as bilateral intergovernmental agreements and decisions of national supreme and constitutional courts. It was found that in the UN Charter, the word "nations" is used to denote the entire population of a state or another territorially defined unit - a non-self-governing territory or a strategic district within its borders. It has been established that the completeness and inexhaustibility of sovereign rights is inherent only to a sovereign state. It was determined that state sovereignty forms an indisputable presumption of the completeness of sovereign rights, authority, indivisibility and independence of the state. It was established that independence as a component of state sovereignty is manifested in the fact that the state as a sovereign independently establishes and implements its own internal and external functions outside the influence of the authorities of other states. It was determined that in accordance with the norms of international law, each state is obliged to respect the sovereignty of other states and to act in solving foreign affairs not to the detriment of their independence. It was found that the sovereignty of the state derives from the sovereignty of the people, since the people are the bearer and source of sovereignty in the state, it is the manifestation of the will of the people that gives rise to state power. The rights of peoples in international law are analyzed.

Keywords: legal principles, sovereign rights, people, international law.



Постановка проблеми. З-за сучасних кондицій розуміння суверенних прав народу набуває важливого значення, адже на початку ХХІ ст. відбувся інтенсивний розвиток світових глобалізаційних процесів між державами, що вносить відповідні корективи у всі сфери життя суспільства. Трансформаційні тенденції в глобалізованому суспільстві поставили чимало новітніх викликів перед людством, від розв'язання яких багато в чому залежить стабільний і прогресивний розвиток країн. З огляду на це, однією з найбільш гострих і дискусійних проблем в міжнародному праві являється визначення сутності, місця, ролі, значення й тенденції розвитку суверенних прав народу і повноти суверенних прав держави, адже їх наявність є обов'язковою та найважливішою ознакою кожної держави.

Дослідження даного складного феномену, як суверенних прав народу у сучасному міжнародному праві має важливе значення. Це спричинено тим, що суверенні права народу являються важливою ознакою загальносоціального і територіального суб'єкта, що охоплює все населення держави чи групи взаємопов'язаних держав, відображає її органічну характеристику, самодостатність, рівність і незалежність. Суверенні права народу є засадничими чинниками щодо інших властивостей, що базуються на його основі. Суверенні права народу являються однією з найдієвіших політичних гарантій територіальної цілісності, недоторканності державних кордонів, дотримання прав і свобод людини та громадянина, створених державою та забезпечених міжнародно-правовими засобами, тому актуальним являється розгляд правових засад суверенних прав народу в міжнародному праві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематику правових засад суверенних прав народу в міжнародному праві досліджує значна кількість науковців. Зокрема, наукові праці І. Кресіної, О. Кресіна, В. Ковтуна, У. Кузенка, Є. Кубка, М. Гаврильціва, Г. Лук'янова, М. Баймуратова присвячені аналізу проблем реалізації правових засад суверенних прав народу в міжнародному праві з-за сучасних умов.

Постановка завдання. Метою роботи є дослідження правових засад суверенних прав народу в міжнародному праві. Для досягнення мети передбачено вирішити наступні завдання: визначити сутність понять "народ" та "суверенні права"; проаналізувати правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві. При проведенні дослідження були використані загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, зокрема аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, системно-структурний аналіз.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналізуючи сутність поняття "народ", який визначається одним з головних термінів для цілої низки суспільних наук - правознавства, політології, соціології тощо, та, враховуючи відмінності у підходах стосовно трактувань даного поняття, всі галузі наук визнають народ одним з визначальних суб'єктів суспільних відносин.

Концепція становлення поняття "народ" як суб'єкта публічного (згодом - конституційного) права і міжнародного права розпочалась розвиватися в

Європі через вплив реформації та отримала найповніше відображення в ідеях народного суверенітету, права народу на опір тиранічній владі.

Міжнародні, а також українські, мислителі XVI - XVIII ст. здійснили розроблення ідеї вільного народу, що має право на самовизначення і являється суб'єктом конституційного та міжнародного права. На практиці ідея вільного народу відображалася, зокрема, у вимозі, імплементованій у низці держав раннього Нового часу, стосовно ратифікації міжнародних договорів станово-представницькими органами. У відповідності до Вестфальських договорів 1648 р. сукупності особисто вільних станів німецьких держав стали об'єктами і, з обмеженими правами, суб'єктами міжнародного права, одержавши змогу укладати міжнародні договори.

Основними актами, які взаємопов'язані з проголошенням незалежності США і Французькою революцією, сформували бачення стосовно ідеї народного суверенітету і народу як загальносоціального і територіального суб'єкта, що включає все населення держави чи групи взаємопов'язаних держав і йому належить право щодо зміни форми правління, яка не асекурує додержання державою прав людини. Однак з-за даних кондицій народ і нація в основному вважалися тотожними поняттями. Науковці висували припущення, щодо того, що в базі створення народів у додержавну епоху знаходилися етнічна, мовна, культурна належність, однак при формуванні держави основною являється волевиявлення всього населення в межах відповідної території формувати одностайне політичне ціле, уклавши в основу суспільний договір [1].

У 1795 р. Конвентом Французької республіки здійснювався розгляд, однак не був імплементований, один з перших у світі проєктів кодифікованого акту про права, обов'язки і відносини народів - "Декларація про право народів", яким передбачалося невідчужуваний суверенітет народу та його території, міжнародну правосуб'єктність народу, невтручання у справи народу, право народу встановлювати конституційний лад держави тощо [2, с. 37-38].

У Центральній та Східній Європі в період від кінця XVIII ст. та у першій половині ХІХ ст. відбулося поширення розуміння народу-нації як об'єктивного феномена, історично сформованої етнокультурної спільноти [1; 3]. Для Західної Європи та американських країн притаманною була суб'єктивна, вольова теорія народу, яка співвідноситься з терміном народного суверенітету.

Беручи початок з часів наполеонівських воєн при видозміні статусу територій у Західній Європі, досить інтенсивно відбувалося застосування принципу волевиявлення народів. Квестія стосовно міжнародно-правового визнання прав народів була сформована через ідею права народів (націй) на самовизначення на Берлінському конгресі 1878 р. і згодом постійно актуалізувалася ліберальними і соціалістичними рухами.

Країни-учасниці Першої світової війни, виходячи з диференційованих політичних мотивів, забезпечували підтримку самовизначення народів у колоніях та на території Австро-Угорської, Російської, Німецької, Британської й Османської імперій, здійснюючи відокремлення екзогенного та ендогенного самовизначення народу, однак з-за даних кондицій твердо не виокремлювалося етнічне і загальносоціальне розуміння народу, а також нації і національних меншин.

Дане право було проголошене у Рішенні Українського національного конгресу 1917 р., разом з принципами рівності та суверенітету народів, у 1917 р. ІІ З'їздом Рад, у Декларації прав народів та інших нормативно-правових актах документах більшовицького уряду.

Відбулося застосування в основному етнічного розуміння народу та його прав у післявоєнних мирних договорах і практиці Ліги Націй стосовно імперій, які розпалися (зокрема, договори стосовно Польщі й Туреччини, справа про греко-болгарські общини 1930 р. [4] тощо), однак стосовно західноєвропейських держав відбулося використання політико-територіального розуміння народу та його права на самовизначення.

Під час ІІ Світової війни фашистська Німеччина, Польща і СРСР, зокрема у випадку з поділом Судетів, приєднанням Австрії у 1938 р., Західної України та Західної Білорусі у 1939 р., Північної Буковини і Буджаку в 1940 р. забезпечували підтримку етнічного розуміння народу, але із застосуванням структурних компонентів волевиявлення всього населення відповідної території.

Було укладено Атлантичну хартію в 1941 р. між США і Британською імперією, в якій одним з принципів післявоєнного устрою світу визнавалося ендогенне і екзогенне самовизначення народів на засадах демократичного волевиявлення, право народів на суверенітет, включаючи визначення засад конституційного ладу держав.

В актах універсального міжнародного права ООН та її спеціалізованих установах, інших універсальних інструментах, актах регіональних міжнародних організацій, рішеннях міжнародних судових органів, звичаєвих нормах міжнародного права, авторитетних доктринальних матеріалах, а також двосторонніх міждержавних угодах і рішеннях національних верховних і конституційних судів стосовно тлумачення норм міжнародного права розглядаються поняття, статус і суверенні права народу.

Право народу на обмеження суверенних прав території в результаті вільно прийнятого власного рішення, свобода від контролю чи втручання уряду іншої держави у діяльність органів влади та в управління територією, право на участь населення в управлінні територією на основі виборчої та представницької системи, право на повне самоврядування у соціально- економічних питаннях, які загалом можна визначити як право на народний суверенітет, були проголошені у резолюції ГА ООН № 567 1952 р. - як такі, що проявляються при імплементації права народу на самовизначення у вигляді формування відокремленої незалежної держави.

У Статуті ООН слово "народи" вжито як позначення всього населення держави або іншої територіально визначеної одиниці - несамоврядної території або стратегічного району в її межах (преамбула, ст. 55, 73, 75, 76, 82, 83). Таке ж розуміння терміна дається у Загальній декларації прав людини (преамбула, ст. 21), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., міжнародних пактах 1966 р., резолюціях ГА ООН "Право народів і націй на самовизначення" 1952 р., "Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам" 1960 р., Віденській декларації і програмі дій 1993 р., Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва (ЮНЕСКО) 1966 р., Заключному акті НБСЄ 1975 р., Документі Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 р., Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р. вказується на включення до поняття народу населення незалежно від "раси, релігії чи кольору шкіри", а у співробітництві між державами згідно з Статутом ООН" 1970 р., "Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав" 1981 р. та ін., Африканській хартії прав людини і народів 1981 р. та інші [5; 6].

Перелік суверенних прав є необмеженим у зв'язку з тим, що за своєю юридичною сутністю суверенні права народу невичерпні і надають своєму народу широку свободу у виборі шляху в процесі самовизначення та розвитку своєї державності. Міжнародно-правове закріплення норми про повноту суверенних прав держави міститься в "Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН" [7], де відзначено, що будь-яка держава користується правами, які притаманні відповідному суверенітету.

Таким чином, суверенна держава володіє повнотою суверенних прав, що не вимагають санкціонування з будь-якої сторони і не вимагають доказів, якщо встановлено, що держава має суверенітет. Такий зв'язок між суверенними правами надає здатність мовити про презумпцію невичерпності суверенних прав щодо суверенної держави.

Суверенні права трактуються як невичерпні права, якими володіє суверен (народ), сфера реалізації яких може бути обмеженою, однак лише в тому обсязі, який він вважає для себе доцільним і потрібним, у межах, визначених Конституцією [8, с. 55]. Науковці класифікують на наступні групи суверенних прав:

1) повноваження з управління держави в цілому;

2) повноваження у сфері представництва держави у ендогенних і екзогенних відносинах;

3) повноваження з визначення статусу диференційованих суб'єктів правовідносин і здійснення контролю за додержанням даного статусу.

Повнота та невичерпність суверенних прав є притаманною лише суверенній державі, однак державний суверенітет формує беззаперечну презумпцію повноти суверенних прав, повновладдя, неподільності та незалежності держави.

Незалежність як складова державного суверенітету проявляється у тому, що держава як суверен самостійно встановлює і реалізує власні внутрішні та зовнішні функції поза впливом влади інших держав. Згідно з нормами міжнародного права, кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших держав і діяти у вирішенні зовнішніх справ не на шкоду їхньої незалежності [9, с. 16].

Посилаючись на конституційні норми, можемо дійти висновку, що суверенітет держави випливає з народного суверенітету, оскільки народ є носієм і джерелом суверенітету в державі, саме волевиявлення народу породжує державну владу. Водночас народ являється гарантом державного суверенітету, через те, що будь-яке обмеження незалежності держави чи верховенства влади означає порушення інтересів народу, а, отже, формує передумови для внутрішніх чи міжнародних конфліктів. З-за кондицій глобалізації розуміння суверенних прав народу набуває особливого значення у зв'язку з багатоманітністю впливів на державну владу - з погляду новітніх технологій, світових економічних процесів, політичних зрушень регіонального і загальносвітового характеру, змін у ідеологічному наповненні державної діяльності [10, с. 6; 11].

Також у ст. 80 Статуту ООН відзначено існування (не розкритих) прав народів, а у ст. 1 і 55 проголошено принцип рівноправ'я і самовизначення народів (також у Резолюції ГА ООН "Право народів і націй на самовизначення" 1952 р. тощо). Визнані права народів у міжнародному праві відображені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Визнані права народів у міжнародному праві

Категорія права	Міжнародно нормативно-правові акти
право на самовизначення	Резолюція ГА ООН №421 "Проект Міжнародного пакту про права людини і заходи з його імплементації: подальша робота Комісії з прав людини" 1950 р. і №545 "Включення до Міжнародного пакту чи Міжнародних пактів з прав людини статті про право народів на самовизначення" 1952 р.
право на здійснення власного економічного, соціального та культурного розвитку	Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1981 р., Декларація принципів міжнародного культурного співробітництва ЮНЕСКО 1966р., Декларація ООН про права корінних народів 2007 р.
право на національну незалежність	Декларація соціального прогресу і розвитку 1969 р., Резолюція №2621 (XXV) 1970 р., Декларація про принципи міжнародного права 1970 р.
право на рівноправ'я народів	Резолюція ГА ООН №545 1952 р. та №554 1952 р.
право народу на міжнародну правосуб'єктність	Протокол І 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.
право народу на рівноправ'я в державах, у складі яких є більше як один народ	Резолюція ГА ООН № 567 1952 р.
право народів на рівність і свободу від експлуатації	Декларація соціального прогресу і розвитку 1969 р.
право народів на розпорядження їх природними багатствами і ресурсами	Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Арабська хартія прав людини 1994 р., резолюція ГА №1803 (XVII) "Невід'ємний суверенітет щодо природних ресурсів" 1962 р.
право всіх народів на спротив і пошук зовнішньої підтримки в умовах протидії держави здійсненню їх права на самовизначення	Декларація про принципи міжнародного права 1970 р., Віденська декларація і програми дій 1993 р., Резолюція №2189 (ХХІ) 1966 р.
право народів на життя у гідних умовах, в умовах свободи і користування плодами соціального прогресу	Декларація соціального прогресу і розвитку 1969 р., Декларація про расу і расові забобони 1978 р.
право народів на мир	Декларації про виховання народів у дусі миру 1978 р. і на мир 1984 р.

Джерело: сформовано автором на основі [6; 12-34].

Першим з прав народів було визнане право на самовизначення, що вже не як принцип, а як право яке докладно конкретизоване й уточнене у актах ООН та інших міжнародних організацій. Похідними від даного права являються права народу на вільне встановлення свого політичного статусу та здійснення власного економічного, соціального та культурного розвитку. Похідним від даного права, яке було поширене на всі народи було право на національну свободу і незалежність.

Право на рівноправ'я народів проголошене у резолюції ГА ООН №545 1952 р. та ін., а у резолюції №554 1952 р. дане право розкривається як право народів несамоврядних територій на статус, рівний з державами. Значною мірою право на рівноправ'я розкривається через право народу на міжнародну правосуб'єктність.

Право народу на рівноправ'я в державах, у складі яких є більш як один народ, що виникають при реалізації права народу на самовизначення у вигляді об'єднання з іншими країнами чи народами в єдину державу. В Декларації соціального прогресу і розвитку 1969 р. проголошено право народів на рівність і свободу від експлуатації. Право на міжнародну правосуб'єктність виникає при реалізації права народу на самовизначення у вигляді формування окремої незалежної держави.

Право народів на розпорядження їх природними багатствами і ресурсами визначено головним елементом права народу на самовизначення та розкривається як право на визначення правил і умов стосовно господарської діяльності на території народу. У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. право формулюється ширше - як право всіх народів на спротив і пошук зовнішньої підтримки в умовах протидії держави здійсненню їх права на самовизначення.

Право народів на життя у гідних умовах, в умовах свободи і користування плодами соціального прогресу проголошене у Декларації соціального прогресу і розвитку 1969 р. Право народів на мир було проголошено у Декларації про виховання народів у дусі миру 1978 р. і Декларації про право народів на мир 1984 р.

З огляду на це, глобалізація зміцнює не лише правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві, однак, враховуючи їх соціальний потенціал, узгоджує через наднаціональні організації визнання національних та міжнародних інтересів та узгодження їх з інтересами інших спільнот.



Висновки

Таким чином, у результаті проведеного дослідження визначено, що у сучасних умовах правові засади суверенних прав народу в міжнародному праві за своєю юридичною сутністю суверенітет держави є невичерпним та надає своєму народу широку свободу у виборі шляху в процесі самовизначення та розвитку своєї державності. Встановлено, що невичерпність суверенних прав притаманна лише суверенній державі, оскільки державний суверенітет формує беззаперечну презумпцію повноти політичної правосуб'єктності держави, верховенства, неподільності та незалежності державної влади.

На основі проведеного нами дослідження вважаємо народ як один з первинних суб'єктів міжнародного права, що є носієм народного суверенітету, що реалізується через права народу та людини і в демократичних державах, може імплементуватися через національний та державний суверенітет. Подальших розвідок потребує дослідження правових засад суверенних прав народу в національному праві, урахування якого може стати базою для видозміни в міжнародному праві.



Література

1. Кресін О.В. Німецька філософія національного права наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. і трансформація юридичної науки. Філософія права і загальна теорія права. 2014. № 1-2. С. 312-322.

2. Мартыненко А.П. Права народов в современном международном праве. К., 1993. С. 142-144.

3. Кресін О.В. Дискусія історичної та історико-філософської шкіл і питання про соціальні та компаративні засади права і юридичної науки. Історія порівняльного правознавства як сфера наукових досліджень: Зб. наук. праць / За ред. О.В. Кресіна, І.М. Ситара. Київ; Львів: Ліга-прес, 2015. С. 121-151.

4. The Greco-Bulgarian "communities". Publications of the Permanent Court of International Justice. Series B. Collection of Advisory opinions. № 17. Leiden: Sijthoff, 1930.

5. Кресіна І., Кресін О. Народ як суб'єкт міжнародного права. Права людини: філософські, теоретико-юридичні та політологічні виміри: збірка статей учасників ІІ Міжнародного круглого столу (м. Львів, 24-26 листопада 2017 року). Львів: ЛОБФ "Медицина і право", 2018. С. 36-61.

6. Summers J. Peoples and international law. 2^nd ed. Leiden: Brill, 2014.

7. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнята резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_569

8. Ковтун В.І. Гарантії державного суверенітету України: конституційні аспекти: монографія. Х.: Фактор, 2014. 216 с.

9. Кузенко У.І. Трансформація державного суверенітету в умовах глобалізації: загальнотеоретичний аспект. Право і суспільство: науковий фаховий журнал. 2016. №6. С. 14-19.

10. Кубко Є.Б. Державний суверенітет як властивість державної влади. Вісник Національної академії наук України. 2011. №6. С. 6-7.

11. Гаврильців М.Т., Лук'янова Г.Ю. Реалізація державного суверенітету та суверенних прав держави в умовах євроінтеграції. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Випуск 4. С. 89-98.

12. 12.Study of the Concept of the Rights of Peoples, convened by UNESCO. Paris 27-30 November 1989, SHS-89/CONF.602/7. URL: http://unesdoc.unesco.org/images/0008/000851/085152eo.pdf

13. Eide A. Protection of minorities. Possible ways and means of facilitating the peaceful and constructive solution of problems involving minorities: Report / Commission on Human Rights. Sub-Commission on Prevention of Discrimination and Protection of Minorities. Forty-fifth session Agenda, item 17. E/CN.4/Sub.2/1993/34 (10 August 1993).

14. Partsch K.J. Fundamental Principles of Human Rights: Self- Determination, Equality and Non-Discrimination. International Dimensions of Human Rights. Paris, 1982.

15. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право. Х.: Одіссей, 2008. 704 с.

16. Міжнародне публічне право: підручник / За ред. В.М. Репецького. 2-ге вид., стер. К.: Знання, 2012. 437 с.

17. General Assembly, Fifth Session, 317th Plenary Meeting, UNGA Resolution 421(V): Draft International Covenant on Human Rights and Measures of Implementation: Future Work of the Commission on Human Rights, A/RES/421(V) (4 December 1950) 1950. URL: https://opil.ouplaw.com/view/10.1093/law/9780198758303.001.0001/law-9780198758303-chapter-84

18. United Nations General Assembly Resolutions. Inclusion in the International Covenant or Covenants on Human Rights of an Article Relating to the Right of Peoples to Self- Determination. UNGA 80; A/RES/545 (VI) (5 February 1952). 1952. URL: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/80.pdf

19. United Nations General Assembly. Declaration on the Inadmissibility of Intervention and Interference in the Internal Affairs of the States. General Assembly Resolution 36/103, adopted on 9 December 1981. URL: https://archive.unescwa.org/declaration-inadmissibility-intervention- and-interference-internal-affairs-states

20. UN Educational, Scientific and Cultural Organisation (UNESCO). Declaration on Fundamental Principles Concerning the Contribution of the Mass Media to Strengthening Peace and International Understanding, to the Promotion of Human Rights and to Countering Racialism, Apartheid and Incitement to War, 28 November 1978. URL: https://www.refworld.org/docid/3ae6b36f17.html

21. United Nations General Assembly. The United Nations Declaration on the Rights of Indigenous Peoples (UNDRIP). 2007. URL: https://humanrights.gov.au/our-work/un-declaration- rights-indigenous-peoples-1

22. United Nations General Assembly. Declaration of Social Progress and Development.

23. URL: http://www.unhchr.ch/html/menu3/b/m_progre.htm

24. UN General Assembly. Programme of action for the full implementation of the Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples, 12 October 1970, A/RES/2621. URL: https://www.refworld.org/docid/3b00f0530.html

25. General Assembly Resolution 2625 (XXV), adopted on 24 October 1970. Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States in accordance with the Charter of the United Nations (24 October 1970). 1970. URL: https://archive.unescwa.org/declaration-principles-international-law-concerning-friendly-relations- and-cooperation-among-states

26. United Nations General Assembly Resolution. Inclusion in the International Covenant or Covenants on Human Rights of an Article Relating to the Right of Peoples to SelfDetermination [1952] UNGA 80; A/RES/545 (VI) (5 February 1952). 1952. URL: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/80.pdf

27. United Nations General Assembly Resolution. Participation of the Indigenous Inhabitants of the Trust Territories in the Work of the Trusteeship Council [1952] UNGA 22; A/RES/554 (VI) (18 January 1952). 1952. URL: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/22.pdf

28. Geneva Conventions of 1949 and Additional Protocols I and II of 1977. URL: https://guide-humanitarian-law.org/content/article/3/geneva-conventions-of-1949-and-additional- protocols-i-and-ii-of-1977/

29. United Nations General Assembly Resolution. Future Procedure for the Continuation of the Study of Factors which Should be Taken into Account in Deciding Whether a Territory is or is Not a Territory Whose People Have Not yet Attained a Full Measure of Self-Government [1952] UNGA 20; A/RES/567 (VI) (18 January 1952). 1952. URL: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/20.pdf

30. Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples New York, 14 December 1960. URL: https://legal.un.org/avl/ha/dicc/dicc.html

31. League of Arab States, Arab Charter on Human Rights, 15 September 1994. URL: https://www.refworld.org/docid/3ae6b38540.html

32. UN General Assembly, Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States in accordance with the Charter of the United Nations, 24 October

33. A/RES/2625(XXV). 1970. URL: https://www.refworld.org/docid/3dda1f104.html

34. UN General Assembly, Vienna Declaration and Programme of Action, 12 July 1993, A/CONF.157/23. 1993. URL: https://www.refworld.org/docid/3ae6b39ec.html

35. Declaration on Race and Racial Prejudice, adopted by the General Conference of UNESCO at its twentieth session, Paris, 27 November 1978. URL: https://unesdoc.unesco.org/ ark:/48223/pf0000039429

36. UN General Assembly. Declaration on the Right of Peoples to Peace [1984] UNGA 10; A/RES/39/11 (12 November 1984). 1984. URL: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1984/10.pdf

37. References:

38. Kresin, O.V. (2014). Nimetska filosofiia natsionalnoho prava naprykintsi XVIII - na pochatku KhIKh st. i transformatsiia yurydychnoi nauky. [German philosophy of national law at the end of the 18th - the beginning of the 19th century and the transformation of legal science]. Filosofiia prava i zahalna teoriia prava. № 1-2, 312-322 [in Ukrainian].

39. Martyinenko, A.P. (1993). Prava narodov v sovremennom mezhdunarodnom prave. [People's rights in modern international law]. K. [in Ukrainian].

40. Kresin, O.V. (2015). Dyskusiia istorychnoi ta istoryko-filosofskoi shkil i pytannia pro sotsialni ta komparatyvni zasady prava i yurydychnoi nauky. [Discussion of historical and historical-philosophical schools and questions about social and comparative foundations of law and legal science]. Istoriia porivnialnoho pravoznavstva yak sfera naukovykh doslidzhen: Zb. nauk. prats / Za red. O.V. Kresina, I.M. Sytara. Kyiv; Lviv: Liha-pres. [in Ukrainian].

41. The Greco-Bulgarian "communities". (1930). Publications of the Permanent Court of International Justice. Series B. Collection of Advisory opinions. № 17. Leiden: Sijthoff. [in English].

42. Kresina, I., Kresin, O. (2018). Narod yak subiekt mizhnarodnoho prava. [People as a subject of international law]. Prava liudyny: filosofski, teoretyko-yurydychni ta politolohichni vymiry: zbirka statei uchasnykiv IIMizhnarodnoho kruhloho stolu (m. Lviv, 24-26 lystopada 2017 roku). Lviv: LOBF "Medytsyna i pravo", 36-61. [in Ukrainian].

43. Summers, J. (2014). Peoples and international law. 2nd ed. Leiden: Brill. [in English].

44. Deklaratsiia pro pryntsypy mizhnarodnoho prava, shcho stosuiutsia druzhnikh vidnosyn ta spivrobitnytstva mizh derzhavamy vidpovidno do Statutu OON, pryyniata rezoliutsiieiu 2625 (XXV) Heneralnoi Asamblei OON vid 24.10.1970. [Declaration on the principles of international law relating to friendly relations and cooperation between states in accordance with the UN Charter, adopted by resolution 2625 (XXV) of the UN General Assembly dated 10/24/1970]. Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_569 [in Ukrainian].

45. Kovtun, V.I. (2014). Harantii derzhavnoho suverenitetu Ukrainy: konstytutsiyni aspekty: monohrafiia. [Guarantees of state sovereignty of Ukraine: constitutional aspects: monograph]. Kh.: Faktor [in Ukrainian].

46. Kuzenko, U.I. (2016). Transformatsiia derzhavnoho suverenitetu v umovakh hlobalizatsii: zahalnoteoretychnyy aspekt. [Transformation of state sovereignty in the conditions of globalization: general theoretical aspect]. Pravo i suspilstvo: naukovyy fakhovyy zhurnal, 6, 14-19. [in Ukrainian].

47. Kubko, Ye.B. (2011). Derzhavnyy suverenitet yak vlastyvist derzhavnoi vlady. [State sovereignty as a property of state power]. VisnykNatsionalno'i akademii nauk Ukrainy, 6, 6-7. [in Ukrainian].

48. Havryltsiv, M.T., Lukianova, H. Yu. (2017). Realizatsiia derzhavnoho suverenitetu ta suverennykh prav derzhavy v umovakh yevrointehratsii. [Realization of state sovereignty and sovereign rights of the state in the conditions of European integration]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriia yurydychna, 4, 89-98. [in Ukrainian].

49. Study of the Concept of the Rights of Peoples, convened by UNESCO. (1989). Paris 2730 November 1989, SHS-89/CONF.602/7. Available at: http://unesdoc.unesco.org/images/0008/ 00085U085152eo.pdf [in English].

50. Eide, A. (1993). Protection of minorities. Possible ways and means of facilitating the peaceful and constructive solution of problems involving minorities: Report / Commission on Human Rights. Sub-Commission on Prevention of Discrimination and Protection of Minorities. Forty-fifth session Agenda, item 17. E/CN.4/Sub.2/1993/34 (10 August 1993). [in English].

51. Partsch, K.J. (1982). Fundamental Principles of Human Rights: Self- Determination, Equality and Non-Discrimination // International Dimensions of Human Rights. Paris [in English].

52. Baymuratov, M.O. (2008). Mizhnarodne publichne pravo. [International public law]. Kh.: Odissey [in Ukrainian].

53. Repetskoho, V.M. (2012). Mizhnarodne publichne pravo. [International public law].: pidruchnyk. 2-he vyd., ster. K.: Znannia [in Ukrainian].

54. General Assembly, Fifth Session, 317th Plenary Meeting, UNGA Resolution 421(V): Draft International Covenant on Human Rights and Measures of Implementation: Future Work of the Commission on Human Rights, A/RES/421(V) (4 December 1950). (1950). Available at: https://opil.ouplaw.com/view/10.1093/law/9780198758303.001.0001/law-9780198758303-chapter-84 [in English].

55. United Nations General Assembly Resolutions. (1952). Inclusion in the International

56. Covenant or Covenants on Human Rights of an Article Relating to the Right of Peoples to SelfDetermination. UNGA 80; A/RES/545 (VI) (5 February 1952). Available at:

57. http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/80.pdf [in English].

58. United Nations General Assembly. (1981). Declaration on the Inadmissibility of Intervention and Interference in the Internal Affairs of the States. General Assembly Resolution 36/103, adopted on 9 December 1981. Available at: https://archive.unescwa.org/declaration- inadmissibility-intervention-and-interference-internal-affairs-states [in English].

59. UN Educational, Scientific and Cultural Organisation (UNESCO). (1978). Declaration on Fundamental Principles Concerning the Contribution of the Mass Media to Strengthening Peace and International Understanding, to the Promotion of Human Rights and to Countering Racialism, Apartheid and Incitement to War, 28 November 1978. Available at: https://www.refworld.org/ docid/3ae6b36f17.html [in English].

60. United Nations General Assembly. (2007). The United Nations Declaration on the Rights of Indigenous Peoples (UNDRIP). Available at: https://humanrights.gov.au/our-work/un- declaration-rights-indigenous-peoples-1 [in English].

61. United Nations General Assembly. (1969). Declaration of Social Progress and Development. Available at: http://www.unhchr.ch/html/menu3/b/m_progre.htm [in English].

62. UN General Assembly. (1970). Programme of action for the full implementation of the Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples, 12 October 1970, A/RES/2621. Available at: https://www.refworld.org/docid/3b00f0530.html [in English].

63. General Assembly Resolution 2625 (XXV), adopted on 24 October 1970. (1970). Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States in accordance with the Charter of the United Nations (24 October 1970). Available at: https://archive.unescwa.org/declaration-principles-international-law-concerning-friendly-relations- and-cooperation-among-states [in English].

64. United Nations General Assembly Resolution. (1952). Inclusion in the International Covenant or Covenants on Human Rights of an Article Relating to the Right of Peoples to SelfDetermination [1952] UNGA 80; A/RES/545 (VI) (5 February 1952). Available at: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/80.pdf [in English].

65. United Nations General Assembly Resolution. (1952). Participation of the Indigenous Inhabitants of the Trust Territories in the Work of the Trusteeship Council [1952] UNGA 22; A/RES/554 (VI) (18 January 1952). Available at: http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/22.pdf [in English].

66. Geneva Conventions of 1949 and Additional Protocols I and II of 1977. (1977). Available at: https://guide-humanitarian-law.org/content/article/3/geneva-conventions-of-1949-and- additional-protocols-i-and-ii-of-1977/ [in English].

67. United Nations General Assembly Resolution. (1952). Future Procedure for the

68. Continuation of the Study of Factors which Should be Taken into Account in Deciding Whether a Territory is or is Not a Territory Whose People Have Not yet Attained a Full Measure of SelfGovernment [1952] UNGA 20; A/RES/567 (VI) (18 January 1952). Available at:

69. http://www.worldlii.org/int/other/UNGA/1952/20.pdf [in English].

70. Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples

71. New York, 14 December 1960. (1960). Available at: https://legal.un.org/avl/ha/dicc/dicc.html [in English].

72. League of Arab States, Arab Charter on Human Rights, 15 September 1994. (1994). Available at: https://www.refworld.org/docid/3ae6b38540.html [in English].

73. UN General Assembly, Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States in accordance with the Charter of the United Nations, 24 October 1970, A/RES/2625(XXV). (1970). Available at: https://www.refworld.org/ docid/3dda1f104.html [in English].

74. UN General Assembly, Vienna Declaration and Programme of Action, 12 July 1993, A/CONF.157/23. (1993). Available at: https://www.refworld.org/docid/3ae6b39ec.html [in English].

75. Declaration on Race and Racial Prejudice, adopted by the General Conference of

76. UNESCO at its twentieth session, Paris, 27 November 1978. (1978). Available at: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000039429 [in English].

77. UN General Assembly. (1984). Declaration on the Right of Peoples to Peace [1984] UNGA 10; A/RES/39/11 (12 November 1984). Available at: http://www.worldlii.org/int/other/ UNGA/1984/10.pdf [in English].

Размещено на Allbest.ru

...