Огляд основних аспектів Міжнародної конвенції про рятування суден і майна 1989 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська морська академія

Одеський національний морський університет

ОГЛЯД ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО РЯТУВАННЯ СУДЕН І МАЙНА 1989 РОКУ

Мельник Олексій Миколайович к. т. н., доцент, Бурлаченко Дементій Анатольович ст. викладач, Котенко Олег Васильович ст. викладач, Корбан Віктор Харитонович к. т. н., Васильченко Олександра Євгеніївна асистент, Шахов Валентин Іванович ст. викладач

Анотація

міжнародний морський конвенція судно

Міжнародна морська конвенція про рятування є важливою правовою основою, яка регулює рятувальні операції на морі в усьому світі. Конвенція встановлює права та обов'язки рятувальників, судновласників та інших сторін, що беруть участь у рятувальній операції, і забезпечує чіткий і передбачуваний режим компенсації рятувальникам за їхні послуги з надання допомоги судну або будь-якому іншому майну, яке перебуває в небезпеці в судноплавних водах або інших водах. Конвенція також встановлює принципи оцінки винагороди за рятування, беручи до уваги різні фактори, такі як майстерність і зусилля рятувальників, ризик, пов'язаний з цим, і вартість врятованого майна. Також конвенція зберігає права прибережних держав, вживати заходи відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, з метою захисту свого узбережжя або пов'язаних із ним інтересів від забруднення або загрози забруднення внаслідок морської аварії або дій, пов'язаних із такою аварією. Головними рисами конвенції є необхідність співробітництва між рятувальниками, іншими зацікавленими сторонами та публічною владою для забезпечення ефективного та успішного виконання рятувальних операцій задля порятунку людей або майна, які перебувають у небезпеці, а також запобігання шкоді навколишньому середовищу. Дана стаття містить огляд Міжнародної конвенції про рятування, її ключових положень і аспектів та їх роль у взаємовідносинах сторін. Пропонується дослідження проблем, які можуть виникнути під час рятування суден а також ідентифікація факторів впливу на процесу рятування суден в контексті планування, координації та виконання рятувальних операцій. Також розглядаються деякі останні зміни, включаючи появу нових технологій і посилення уваги до захисту навколишнього середовища при проведенні рятувальних операцій.

Ключові слова: морські судна, рятувальні операції, винагорода за рятування, процедури безпеки, оцінка ризиків, безпека життєдіяльності, міжнародні конвенції, охорона навколишнього середовища, морські аварії, правові аспекти.

Annotation

Melnyk Oleksii Mykolaiovych PhD in Engineering, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Navigation and Maritime Safety, Odesa National Maritime University

Burlachenko Dementiy Anatoliiovych Senior Lecturer at the Department of Navigation and Maritime Safety, Odesa National Maritime University

Kotenko Oleh Vasyliovych Senior Lecturer at the Department of Life Safety, Ecology and Chemistry, Odesa National Maritime University

Viktor Korban Kharytonovych PhD in Engineering, Associate Professor of the Department of Fleet Maintenance, National University "Odesa Maritime Academy"

Vasylchenko Oleksandra Yevheniivna Assistant at the Department of Life Safety, Ecology and Chemistry, Odesa National Maritime University

Shakhov Valentyn Ivanovych Senior Lecturer at the Department of Ship Maintenance and Repair, Odesa National Maritime University

AN OVERVIEW OF THE MAJOR ASPECTS OF THE 1989 INTERNATIONAL CONVENTION ON THE SALVAGE OF SHIPS AND PROPERTY

The International Maritime Convention on the Law of the Sea is an important legal framework governing salvage operation at sea worldwide. The Convention establishes the rights and obligations of salvors, shipowners and other parties involved in a salvage operation and provides a clear and predictable regime for compensating salvors for their services in assisting a ship or any other property in danger on navigable waters or other waters. The Convention also establishes principles for assessing remuneration for salvage, considering various factors such as the skill and effort of the salvors, the risk involved and the value of the salvaged property. It is also preserving the rights of coastal states to take measures, in accordance with the generally recognized principles of international law, to protect their coasts or related interests from pollution or threat of pollution resulting from a marine accident or acts connected with such an accident. The main features of the convention are the need for cooperation between rescuers, other stakeholders and public authorities to ensure effective and successful rescue operations to save people or property in danger and to prevent damage to the environment in general. This article provides an overview of the International Convention on Salvage, its key provisions and impact on the maritime industry. Paper provides an overview of the problems that may arise during ship salvage and explores the factors that influence the ship salvage process in the context of planning, coordinating and executing salvage operations. Some recent developments are also discussed, including the emergence of new technologies and increased attention to environmental protection in salvage operations.

Keywords: shipping, salvage operations, maritime transport, salvage remuneration, safety procedures, risk assessment, life safety, international conventions, environmental protection, maritime accidents, legal aspects.

Постановка проблеми

Ефективні та своєчасні рятувальні операції можуть внести значний внесок не лише у збереження людського життя на морі та забезпечити безпеку суден та майна, що перебувають у небезпеці, але й істотною мірою забезпечити захист довкілля та морської екосистеми від негативних наслідків морських аварій що в цілому характеризується високим ступенем актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Рятування суден може бути складним і відповідальним процесом, який може призвести до виникнення різних правових питань і питань безпеки [6]. Рятувальні операції можуть призвести до цивільних спорів, а право рятувальника на винагороду може бути спірним питанням [1,3]. Рятувальні операції також можуть завдати додаткової шкоди морському середовищу і морським мешканцям, оскільки інструменти, що використовуються в процесі рятувальних заходів несуть певну шкоду коралам та іншим місцям існування ссавців [2]. Також операції з порятунку суден можуть бути небезпечними, і під час них можуть статися нещасні випадки і травми [4]. Рятування великих суден може бути особливо складним процесом через їхні розміри та конструкцію [8], що може спричинити або підвищити ризик повної загибелі судна [5]. Операції з порятунку суден можуть створювати значні екологічні проблеми, особливо в разі розливу нафти або шкідливих витоків з пошкоджених суден [7]. Однак, існують правові рамки для вирішення цих проблем, а практика рятувальних робіт може допомогти власникам реагувати на проблеми забруднення [9]. Важливо зазначити, що рятувальні операції можуть бути важливими для запобігання забрудненню моря, оскільки судна, які зазнали структурних пошкоджень або сіли на мілину, становлять ризик забруднення через втрату вантажу або розливу палива [10].

Мета статті - дослідити основні аспекти конвенції про рятування суден та майна, з метою визначення її ключових положень та компонентів, що зумовлюють характерні фактори впливу на процес рятування та ідентифікують можливі проблеми під час рятування суден з метою мінімізації ризиків та негативних наслідків.

Виклад основного матеріалу

Рятувальна операція - це будь-яка дія або діяльність, що вживаються для надання допомоги будь-якому судну або іншому майну, яке перебуває в небезпеці в будь-яких судноплавних або інших водах. З цього визначення випливають такі ознаки рятувальної операції, за наявності яких у рятувальників виникає право на винагороду: наявність небезпеки для майна; діяльність або дії рятувальників, спрямовані на усунення, відвернення або зменшення небезпеки, що загрожує; успішний результат рятувальних дій з усунення, запобігання або зменшення небезпеки, що загрожує; причинний зв'язок між дією або діяльністю рятувальників та успішним результатом рятування; добровільність послуг рятувальників.

Міжнародна конвенція про рятування, також відома як "SALAVAGE- 89", - це договір, який був прийнятий 28 квітня 1989 року і набув чинності 14 липня 1996 року. Він замінив Брюссельську конвенцію про допомогу та рятування на морі і є основною міжнародною угодою, що регулює морське рятування. Одним з ключових нововведень є поширення дії закону про рятування на випадки заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Конвенція також включає принцип "немає рятування - немає оплати", який означає, що рятувальник отримує винагороду за свої послуги лише в разі успішного завершення операції. Станом на квітень 2016 року 69 держав, що представляють 52% валового тоннажу світового торгового флоту, ратифікували Міжнародну конвенцію з рятування, серед них Україна. Слід зазначити що конвенція не застосовується до стаціонарних або плавучих платформ чи морських рухомих бурових установок, коли такі платформи або установки здійснюють у місцях їхнього розташування розвідку, розроблення або видобування мінеральних ресурсів морського дна.

Рятування суден може бути складною і відповідальною операцією, і є кілька проблем, які можуть виникнути в процесі рятування. Деякі з поширених представлені на Рис.1;

Рис. 1 Фактори впливу на процес рятувальних операцій

Рятувальні операції можуть бути однаково небезпечними і для рятувальників і для екіпажу, особливо якщо судно знаходиться в небезпечному місці або в аварійному стані. Рятувальні компанії повинні забезпечити дотримання процедур і протоколів безпеки, щоб запобігти нещасним випадкам і травмам. Також такі операції можуть становити значні екологічні ризики, особливо якщо судно містить небезпечний вантаж або знаходиться в крихкій екосистемі тому рятувальники повинні вживати запобіжних заходів, щоб мінімізувати вплив на навколишнє середовище під час рятувальних робіт. Операції з рятування можуть бути пов'язані зі складними юридичними питаннями, особливо якщо судно знаходиться в міжнародних водах або якщо є суперечки про право власності або відповідальність, тому рятувальники повинні орієнтуватися в цих правових питаннях, щоб переконатися, що вони дотримуються закону і їхні інтереси захищені. Рятувальні операції можуть бути пов'язані з низкою технічних проблем, від роботи з пошкодженими або затопленими суднами до роботи в несприятливих погодних умовах тому рятувальники повинні мати досвід і обладнання для вирішення цих проблем і мінімізації ризику подальшого пошкодження судна. Додатково іноді рятувальні операції можуть бути дорогими і не гарантують успіху в такому випадку повинно бути оцінено потенційні витрати і вигоди від рятувальної операції і визначено, чи варто її проводити.

Загалом, рятувальні операції вимагають ретельного планування, координації та виконання, щоб забезпечити їхній успіх і мінімізувати ризики та негативні наслідки, пов'язані з процесом порятунку тому існують основні компоненти, необхідні для визнання операції як рятувальною це добровільність надання рятувальних послуг, успішний результат рятування, досягнутий в результаті діяльності рятувальників та реальна небезпека, що загрожує судну і вантажу.

Рятувальні операції, як правило, пов'язані з трьома основними обставинами які характеризують аварії: судно знаходиться вільно на воді, сіло на мілину або затонуло. Додатково рятувальні роботи повинні розглядатися з трьох правових аспектів: з точки зору загального права, статутного права і договірного права. (Рис.2);

Рис. 2 Правові аспекти рятувальної операції

Концепція рятування за загальним правом була встановлена англійським Адміралтейським судом і визначається як "добровільна успішна послуга, що надається з метою порятунку морського майна, яке перебуває в небезпеці на морі, і дає право рятувальнику на винагороду". Статутний аспект стосується законів і правил, що регулюють рятувальні операції. Договірний аспект включає в себе договір рятування, який визначається як будь-який договір, спрямований на проведення рятувальної операції щодо судна або іншого майна, яке перебуває в небезпеці в будь-яких судноплавних водах. У договорі визначаються умови проведення рятувальної операції, в тому числі винагорода рятувальника. Для судновласників важливо мати базові знання про морську рятувальну операцію і права на страхування.

Під час рятувальних операцій екологічні проблеми є першочерговими для запобігання забрудненню моря та іншим екологічним катастрофам. Вони передбачають порятунок судна, його екіпажу та вантажу від небезпеки або загрози на морі і можуть знадобитися, коли судно сіло на мілину, затонуло в доці або було покинуте в морі. Рятувальні операції вимагають від рятувальників вжиття заходів для запобігання шкоди навколишньому середовищу, таких як локалізація розливів нафти і запобігання витоку небезпечних матеріалів та також можуть включати використання осушення стисненим повітрям для підйому затонулих суден на мілину, зняття тих що сіли на мілину, або запобігання затопленню пошкоджених суден, що має свої переваги і недоліки. Операції з порятунку повинні проводитися відповідно до законів і правил, що регулюють рятувальні операції, щоб запобігти заподіянню шкоди навколишньому середовищу.

Міжнародна конвенція про рятування була прийнята з метою забезпечення належних стимулів для осіб, які здійснюють рятувальні операції щодо суден та іншого майна, що перебуває в небезпеці. Основним в Конвенції є те, що сфера дії рятувального права охоплює "екологічний порятунок". Конвенція має на меті виправити недолік Брюссельської конвенції 1910 року, передбачивши підвищену винагороду за рятування з урахуванням кваліфікації та зусиль рятувальників, спрямованих на запобігання або мінімізацію шкоди навколишньому середовищу та регулювання права рятування в міжнародних водах. До ключових положень конвенції належать (Табл.1):

Ці ключові положення спрямовані на забезпечення того, щоб рятувальні операції проводилися ефективно і справедливо, а рятувальники отримували винагороду за свої зусилля з порятунку майна на морі.

Таблиця 1

Ключові положення конвенції SALVAGE-89

Щодо принципу "немає рятування - немає оплати" в Міжнародній конвенції про рятування означає те, що рятувальник отримує винагороду за свої послуги тільки в разі успішного завершення операції. Цей принцип був закладений у Брюссельській конвенції про допомогу і рятування на морі, прийнятій у 1910 році, і замінений Міжнародною конвенцією з рятування у 1989 році. Статті 13 і 14 Конвенції передбачають виплату "спеціальної компенсації" рятувальникам, які не змогли отримати винагороду у звичайний спосіб. Положення SCOPIC (Special Compensation P&I Club Clause) передбачає альтернативну винагороду рятувальникам, яка розраховується інакше, ніж винагороди, передбачені статтями 13 і 14 Конвенції.

Відповідно до Міжнародної конвенції з рятування, "спеціальна компенсація", що виплачується рятувальникам, які не змогли отримати винагороду у звичайний спосіб, зазвичай еквівалентна їх витратам на надання послуг з рятування. Якщо рятувальникові вдалося запобігти або зменшити шкоду навколишньому середовищу, він має право на надбавку до своїх витрат у розмірі до 30% від цих витрат. Застереження SCOPIC передбачає узгоджені тарифні ставки у формі винагороди як компенсацію за виконані рятувальні роботи та інвестиції рятувальника в операцію. Винагорода ґрунтується на інших принципах, ніж ті, що лежать в основі відповідного положення Конвенції.

Процес отримання "спеціальної компенсації" відповідно до Міжнародної конвенції про рятування передбачає доведення того, що рятувальник навмисно здійснив рятувальні операції щодо судна, яке саме по собі або його вантаж загрожували заподіянням шкоди навколишньому середовищу. Спеціальна компенсація сплачується виключно судновласником, а власники вантажу взагалі не зобов'язані брати участь у виплаті спеціальної компенсації. Загальна сума спеціальної компенсації за статтею 14 підлягає сплаті лише в тому випадку і в тій мірі, в якій така компенсація перевищує будь-яку винагороду, що підлягає стягненню за статтею 13.

Стаття 13 і стаття 14 Міжнародної конвенції з рятування - це різні положення, які стосуються різних аспектів рятувальних операцій. Стаття 13 стосується розподілу винагороди між рятувальниками і власником, капітаном та іншими особами, які обслуговують кожне рятувальне судно. Розподіл винагороди за статтею 13 між рятувальниками здійснюється на основі певних критеріїв. Стаття 14, з іншого боку, надає право рятувальнику на спеціальну компенсацію, незалежно від того, чи було врятовано судно, паливо або вантаж, якщо може бути доведено, що рятувальник навмисно проводив рятувальні операції щодо судна, яке саме по собі або його вантаж загрожували заподіянням шкоди навколишньому середовищу.

"Спеціальна компенсація" і "винагорода за порятунок" - це два різних поняття відповідно до Міжнародної конвенції з рятування. Винагорода за порятунок - це компенсація, що виплачується рятувальнику за успішне врятування судна і вантажу. Винагорода за порятунок зазвичай розподіляється середнім актуарієм на врятовані цінності, і частка суднових витрат на порятунок покривається за договором каско, тоді як внески за порятунок вантажу сплачують зацікавлені сторони, відповідно, їхні підписанти. Спеціальна компенсація, з іншого боку, виплачується рятувальнику незалежно від того, чи було врятовано судно, бункери або вантаж, якщо буде доведено, що рятувальник навмисно здійснив рятувальні операції щодо судна, яке саме по собі або його вантаж загрожували заподіянням шкоди навколишньому середовищу.

Варто зазначити, що з моменту прийняття Конвенції у 1989 році до неї кілька разів вносилися поправки. Одна з найбільш значних поправок до Конвенції SALVAGE-89 була внесена у 2015 році, коли Міжнародна морська організація (ІМО) прийняла Найробійську міжнародну конвенцію про видалення затонулих суден. Ця Конвенція, яка набула чинності в 2015 році, доповнює SALVAGE-89, забезпечуючи правову основу для ліквідування затонулих суден, які можуть становити небезпеку для судноплавства, морського середовища або берегової лінії. Ще одна поправка до Конвенції SALVAGE-89 була внесена в 2002 році, коли був прийнятий Протокол до Конвенції про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику. Цей протокол додав до SALVAGE-89 нову статтю, яка вимагає від рятувальників, що працюють в антарктичному регіоні, вживати особливих заходів для захисту навколишнього середовища.

Хоча останнім часом в саму Конвенцію SALVAGE-89 не було внесено жодних серйозних змін, важливо відзначити, що окремі країни можуть мати власне національне законодавство щодо операцій з рятування, яке може відрізнятися від Конвенції. Тому для рятувальників і морських операторів завжди важливо бути обізнаними з конкретними законами і правилами рятування в країнах, де вони працюють.

Незважаючи на те, що конференція SALVAGE-89 була організована в 1989 році для обговорення поточного стану морських рятувальних робіт і захисту навколишнього середовища, вона і досі має високий ступінь актуальності. Починаючи з того часу зростало усвідомлення необхідності захисту морського середовища під час рятувальних операцій, а також зростала увага до використання нових технологій для підвищення ефективності та безпеки рятувальних операцій. Однією з ключових сфер уваги під час прийняття SALVAGE-89, як тоді так і зараз була розробка нових технологій для виявлення і очищення нафтових розливів. Сюди входило використання технологій дистанційного зондування, таких як супутникові знімки, для відстеження руху нафтових розливів і керування зусиллями з очищення. Це також включало розробку нових методів локалізації і збору нафтових розливів, таких як використання бонових загороджень і скімерів.

Ще однією сферою уваги SALVAGE-89 є розробка нових методів порятунку пошкоджених суден і морських споруд. Це включає використання нових технологій підйому і різання, а також розробку нових матеріалів і методів суднобудівництва, щоб зробити сучасні судна більш стійкими до пошкоджень. Також зберігається акцент на необхідності балансування економічної вигоди від рятувальних операцій з необхідністю захисту морського середовища що передбачає розробку нових правил і керівних принципів рятувальних операцій, а також підвищення обізнаності громадськості про важливість захисту навколишнього середовища.

Загалом, SALVAGE-89 є ключовою подією в історії морської рятувальної справи, оскільки вона сприяє розвитку нових технологій і практик захисту морського середовища під час рятувальних операцій. Багато таких технологій і практик, розроблених в рамках SALVAGE-89, продовжують успішно використовуватися морськими рятувальними компаніями та службами з порятунку на морі.

Висновки

У підсумку Міжнародна конвенція про рятування, відома як SALVAGE-89, є важливою угодою, яка регулює процедури та юридичні права, пов'язані з морськими рятувальними операціями і є дієвим міжнародним інструментом що регулює процеси порятунку суден і майна. У статті було розглянуто передумови та основні положення конвенції, включаючи визначення рятування, критерії присудження винагороди за рятування та відповідальність рятувальників. Також виявлено деякі критичні зауваження і проблеми, пов'язані з конвенцією, такі як стосунки між інтересами рятувальників та інтересами судновласників або страховиків, а також підкреслено необхідність оновлення конвенції з урахуванням нових технологічних розробок і екологічних проблем. Незважаючи на ці виклики, Конвенція SALVAGE-89 залишається важливою основою для забезпечення ефективного і справедливого врегулювання морських рятувальних операцій.

Література