Еволюція світового порядку як результат розвитку міжнародних відносин

У політологічному аспекті новий світовий порядок - це поняття, яке наприкінці XX століття для характеристики оновленої системи міжнародних стосунків, у якій світ базується не на іде о- логічній боротьбі (політично-ідеологічних конфліктах) та рівновазі страху взаємного знищення двох соціально-політичних систем, а на визнанні приписів міжнародного права й норм людської моралі, рівноправ'я держав та націй, що мають координувати власні відносини. Основним для нової системи міжнародних відносин стало спільне визнання, що всілякі протиріччя між різними країнами необхідно розв'язувати у мирний спосіб, експансіонізм та військова агресія повинні отримати загальний осуд, ядерні арсенали та конвенційні озброєння мають одержати хоча б якийсь інтернаціональний контроль. Усі нації заслуговують на справедливе ставлення до себе на базі гарантування усієї сукупності прав і свобод людини.

Теперішній історичний період - це період переходу до оновленого міжнародного порядку, регульованого інститутами, законні права яких складатимуться з добровільно відчужуваної та постійно зростаючої частки суверенітетів усіх учасників міжнародних відносин.

Як зазначає А.Б. Міщенко, "майбутнє мирне співжиття націй - це баланс між свободою дій національних суб'єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між "регіональним порядком" та "міжнародним". Загалом, міжнародний дискурс щодо пошуку меж "нового світового порядку" спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин" Міщенко, А.Б. (2020). Новий світовий порядок: міжнародний дискурс. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, Вип. 6, с. 44..

Безперечно, становлення нового світового порядку на справедливих та демократичних принципах представлятиме з себе неоднозначний та довготривалий процес. Існуюча система міжнародних відносин зазнає істотних трансформацій. Фундаментальними підвалинами цього процесу мають виступити: народоправство, колективна безпека, суспільний добробут, вшанування свобод і прав людини. Усі суб'єкти міжнародних відносин мають зробити свій посильний внесок у реформування світового порядку.

У структурі світової політики вирізняють власне міждержавні відносини та діяльність недержавних суб'єктів (міжнародних організацій і рухів). Міжнародні відносини охоплюють як поведінку держав у їх зовнішніх стосунках, так і всі форми взаємодії між членами різних суспільств незалежно від того, визначаються вони державою чи ні. Визначення міжнародних відносин передбачає: аналіз зовнішньої політики чи політичних стосунків між державами та з'ясування усіх аспектів стосунків між різними суспільствами.

Держава зберігає роль головного актору світової політики, адже саме вона уособлює найбільший масштаб колективної волі певної нації та репрезентує її на світовій арені.

До недержавних акторів світової політики належать: громадянське суспільство, територіальні утворення, місто, мегаполіс, регіон, інститути бізнесу, фінансові структури, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, міжурядові організації, професійні, релігійні та національні рухи, екстремістські організації, окремі індивіди.

Особливість сучасних міжнародних відносин полягає у тому, що їх здійснюють різноманітні актори, які мають різні потреби та інтереси та знаходяться у непростій взаємодії між собою. У міжнародному середовищі переплітаються потреби та інтереси певних груп, транснаціо наль- них корпорацій, держав, окремих міжнародних організацій. Це викликає істотне ускладнення їхньої взаємодії та взаємозалежності. Учасники міжнародних стосунків у результаті взаємодії між собою, утворюють певну специфічну систему, яка має особливу структуру. Ця система й детермінує загально визнані правила та норми їхньої поведінки. Учасники міжнародних відносин перебувають у стабільній взаємодії між собою та з світовою спільнотою. Діяльність міжнародної системи врешті решт й визначається взаємодією суб'єктів інтернаціональних стосунків.

Згідно характеру відносин основних суб'єктів (акторів) світової політики можна виділити наступні типи міжнародних відносин.

1. Домінування однієї держави або групи держав у світовій політиці.

2. Баланс держав з приблизно однаковою військовою та економічною потугою.

3. Демократичний тип світової політики і міжнародних відносин на основі рівності прав і рівної відповідальності суб'єктів світової політики.

Особливості сучасної світової політики та міжнародних відносин виявляються у наступних тенденціях.

Світовими автократіями робиться ставка на силове вирішення проблем міждержавних стосунків, що свідчить про їхнє намагання переглянути існуючий світовий порядок, де тон задає коаліція демократичних країн. Світові автократії (Росія, Іран, Китай, Північна Корея) намагаються через військову агресію нав'язати авторитаризацію міжнародної системи. Їм протистоїть демократична коаліція "Рамштайн" (США, Велика Британія, Німеччина, Канада, Польща, Україна тощо), яка намагається зберегти існуючий баланс сил та існуючий світовий порядок.

Намітилося розширення євроатлантичної спільноти та західної цивілізації загалом за рахунок перспективи приєднання до цього кола народів України, Молдови, потенційно у середньо терміновому вимірі Білорусі та Грузії.

Формується потужний запит на радикальне реформування глобальних міжнародних організацій, серед яких ООН, ОБСЄ, НАТО та ін. У теперішньому вигляді вони є мало ефективними та не виконують свої головні функції. Можливо, нова архітектура світового порядку потребує створення й нових міжнародних організацій глобального рівня.

За умов зростання загрози з боку світових автократій виникла тенденція до денейтралізації - позбавлення нейтрального статусу деяких країн та перехід їх під безпекову парасольку НАТО (Фінляндія, Швеція, у перспективі Україна, Молдова та ін.).

Також треба наголосити, що зберігає свої позиції тенденція до глобалізації, яка полягає у формування цілісності людства та у розширенні взаємодії між країнами та націями. Розширюється роль у сучасних міжнародних відносинах транснаціональних корпорацій, неурядових міжнародних організацій та окремих регіонів різних держав. Названі суб'єкти міжнародних відносин мають різноманітну гамму потреб та інтересів: від ідеалів поступального розвитку та гуманітарного співробітництва до організації терористичних актів та руйнації міжнародного порядку як такого. Це загалом викликає помітні зміни у структурі світової політичної системи та загальних уявленнях про природу міжнародних відносин.

Глобалізація призводить до того, що інститут держави зменшує свій зовнішній суверенітет і, у вигляді компенсації, - намагається встановити свій контроль на зовнішні чинники діяльності та посилити політичну й етнічну самоідентифікацію своїх громадян. Окремі зусилля спрямовуються на забезпечення загального визнання усією світовою спільнотою кордонів держави, що має стабілізувати її суверенний статус. У сучасному світі продовжує існувати відповідна ієрархія держав за критерієм їх силової спроможності забезпечити свій національний суверенітет. Неспівпадіння державних кордонів з етнічними кордонами виступає дестабілізуючим чинником для міжнародного порядку та слугує грунтом для розповсюдження націоналізму та національного екстремізму. Функціонування транснаціональних корпорацій, як правило, обмежується відповідальністю та часом, що надає їм імпульс для більш динамічного розвитку, будувати більш інтенсивні міжнародні стосунки. Взаємодія між неурядовими організаціями та державними інституціями сприяє формуванню багаторівневої та багатосторонньої дипломатії. Це призводить до більш швидкого знаходження компромісів та розв'язання глобальних проблем. По- заяк варто передбачити, що національні держави ще тривалий час зберігатимуть роль провідного актора міжнародних стосунків, хоча їх колишня монополія у цій сфері поступово втрачатиметься. Причому цей процес вже зраз має тенденцію до пришвидшення.

Ще одним важливим явищем процесу глобалізації є поява системи глобального управління, яка поступово за допомогою сучасних комунікаційних технологій видавлює класичні та звичні національні управлінські системи.

Наочною стала проблема реформування ООН згідно тих викликів, які виникли у ХХІ столітті. Одна з головних пропозицій щодо реформування ООН полягає у тому, щоби вона запозичила у Європейського Союзу інститут незалежної влади (подібно до Єврокомісії), зобов'язаної визначати загальні інтереси країн-членів, кожна з яких продовжує дотримуватись своїх власних інтересів. При цьому жодна держава не є підпорядкованою іншій, але створюється місце для обговорень і незалежних ініціатив.

Широкомасштабний план реформування ООН був запропонований колишнім генеральним секретарем ООН К.Аннаном. У його основі знаходиться ідея створення нової структури ООН. Реалізація цього плану здійснювалася правонаступником К.Аннана на посаді керівника ООН Пан Гі Муном. Особливості змін в ООН виглядали так: 1) реформа ООН носить певний термінологічний характер; 2) вона містить ряд системних багаторівневих новацій організаційного і організаційно-правового характеру, що вимагає її поетапної реалізації; 3) центральною домінантою вказаної реформи виступає бажання держав -членів ООН бачити її в якості ефективного і оперативного інструменту з ініціюваня та координації діяльності Організації та її держав-членів в умовах нових політико-правових реалій XXI століття.

Поряд із концепціями, які у центр глобального управління ставлять ООН, виникли теоретичні підходи, які пов'язують світову координацію з домінуванням однієї наддержави. Розглядаючи у глобальному масштабі геополітичну карту світу, З. Бжезінський виділяє США як єдину наддержаву у сучасному світі. Цей американський геополітик наголошує, що, використовуючи розвал Радянського Союзу, США у власній зовнішньо-політичній доктрині перейшли від концепції "стримування" до концепції "поширення". США почали здійснювати своє лідерство в рамках нового світового порядку.

Демократичні ідеали, що асоціюються з американською політичною традицією, і далі зміцнюють те, що дехто сприймає як "культурний імперіалізм" Америки. У вік наймасовішого поширення демократичної форми правління американський політичний досвід має тенденцію служити моделлю для наслідування. Дедалі поширенішим у світі стає наголошування на важливості писаної конституції та на верховенстві закону над політичною вигодою - без уваги на те, наскільки виправдують вони себе на практиці, - і це черпається з сили американської конституційної системи Бжезінський, З. (2000). Велика Шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. "Аілея-НВ", Львів - Івано-Франківськ, с. 39..