Досвід залучення збройних сил країн НАТО для боротьби з міжнародним тероризмом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет оборони України, м. Київ

Досвід залучення збройних сил країн НАТО для боротьби з міжнародним тероризмом

Білюга Андрій Дмитрович

ад'юнкт кафедри історії війн і воєнного мистецтва

Анотація

збройний сила міжнародний тероризм

У ХХІ ст. тероризм перетворився на явище, яке створило загрозу національній безпеці не лише окремих держав, а й міжнародній спільноті в цілому, оскільки його посягання були спрямовані на усі існуючі сфери діяльності суспільства. Терористичні прояви поширилися на економічний розвиток країн, інформаційний простір, безпеку навколишнього середовища, людські життя тощо.

Діяльність міжнародних терористичних організацій та численні терористичні акти змусили військово-політичне керівництво Організації Північноатлантичного договору (далі - НАТО) переглянути політику Альянсу щодо боротьби з міжнародним тероризмом. Це було зумовлено наступними причинами: тероризм із проблеми окремих країн, де функцію боротьби з ним виконували правоохоронні органи та спецслужби, трансформувався у транснаціональну проблему, що потребувала військово-політичної реакції; виникла загроза оволодіння міжнародними терористичними угрупованнями зброєю масового ураження; “слабкі” держави не в змозі протидіяти терористам, надаючи останнім територію для розташування баз та тренувальних таборів терористичних організацій;терористичні організації інтегрувалися в систему державного управління окремих країн;утворилися чисельні, добре озброєні терористичні угруповання та незаконні збройні формування, для боротьби з якими виникла нагальна потреба залучення потужних угруповань військ (сил) збройних сил.

З огляду на зазначене, автором статті досліджено досвід залучення військових контингентів збройних сил окремих країн НАТО та Альянсу в цілому у боротьбі з міжнародним тероризмом. У праці окреслені окремі аспекти дослідження форм та способів боротьби військових контингентів збройних сил з міжнародним тероризмом. Висновки роботи містять пояснення щодо доцільності вивчення Збройними Силами України досвіду НАТО у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

Ключові слова: НАТО, ООН, тероризм, міжнародний тероризм, збройні сили, військово-морські сили, антитерористична операція.

Biliuha Andrii Dmytrovych, Ph DStudent, History of Wars and Military Art Department, National Defence University of Ukraine, Kyiv

NATO military contingents experience in the struggle against international terrorism

Abstract

In the 21st century terrorism turned into a phenomenon that posed a threat to the national security not only of an individual state, but also of the international community as a whole, after which its encroachments were directed at all existing spheres of society. Terrorist manifestations spread to the country's economic development, information space, environmental safety, human life, etc.

The activities of international terrorist organizations and numerous terrorist acts forced NATO's military-political leadership to review the Alliance's policy on combating international terrorism. This was caused by the following reasons: terrorism from a problem of individual countries, where the function of combating it was performed by law enforcement agencies and special services, transformed into a transnational problem that required a military and political response; there was a threat of international terrorist groups acquiring weapons of mass destruction; “weak” states are unable to oppose terrorists, providing the latter with territory for the location of bases and training camps of terrorist organizations; terrorist organizations have integrated into the system of state administration of individual countries; numerous, well-armed terrorist groups and illegal armed formations were formed, to combat which there was anurgent need to involve powerful groups of troops (forces) of the armed forces.

Inview of the above, the author of the article investigated the experience of involving military contingents of thea rmed force so find ividual NATO countries and the Alliance as a whole in the fight against international terrorism. The work out lines certain aspects of the study of the forms and methods of fighting the military contingents of the armed forces against international terrorism. The conclusions of the work contain an explanation of the expediency of study in the experience of NATO in the field of combating international terrorism by the Armed Forces of Ukraine

Key words: NATO, UN, terrorism, international terrorism, armed forces, naval forces, anti-terrorist operation.

Постановка проблеми

Після терористичних актів, що відбулися на території США у 2001 р. у світі зрозуміли, що глобальна безпека потребує кардинальних змін. Попередні традиційні методи боротьби з міжнародним тероризмом, напрацьовані протягом десятиліть, виявилися неефективними. Переорієнтація НАТО на комплексну боротьбу з міжнародним тероризмом стала ключовим аспектом організації та передбачала ряд організаційно-правових та практичних заходів: від удосконалення антитерористичної бази до фактичної участі збройних сил Альянсу в антитерористичних операціях поза його географічними межами. У зв'язку з цим у НАТО розпочали системну роботу, що дозволила за короткий час створити військову управлінську структуру та угруповання військ (сил), які почали боротьбу з міжнародним тероризмом.

Аналіз основних досліджень та публікацій

Вивченням боротьби з міжнародним тероризмом займалася значна кількість науковців різних категорій: воєнної справи, представників системи правового регулювання боротьби з тероризмом, істориків та ін. Кожна група вчених досліджувала питання, виходячи із власної сфери наукових інтересів. Так, питання боротьби з фінансуванням міжнародного тероризму можна знайти в наукових працях К. Войтовського, С. Дрьомова, В. Коваленка, А. Місюри, О. Резнікова. Правові аспекти регулювання боротьби з тероризмом розкривалися у наукових доробках В.Ф.Антипенка, Ю.Антоняна, Д. Біленчука, С. Кудінова, В. Ліпкана [1], Г. Ляхова, І. Серкевич та ін. Окремі аспекти боротьби НАТО з міжнародним тероризмом розкривають наукові праці Н. Андріянової, О. Вонсовича, Д. Катлета, А. Магомедова, К. Наврата, В. Шведа та ін. Попри значну кількість наукових праць поза увагою вчених залишилося недостатньо розкритим питання щодо участі збройних сил НАТО у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Мета статті полягає у дослідженні процесів залучення та участі військових контингентів збройних сил країн НАТО у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Виклад основного матеріалу

Терористичні акти 11 вересня 2001 р. кардинально змінили погляди науковців, військово-політичного керівників провідних країн світу на феномен тероризму. Терористична атака мусульманських екстремістів Аль-Каїди продемонструвала, що міжнародна система безпеки виявилася вразливою перед ударом міжнародних терористичних організацій. Відтак, виникла потреба у необхідності запровадження більш конкретних дій по боротьбі з міжнародним тероризмом.

Одним із першим, хто висловився про початок боротьби з тероризмом був американський президент Дж. Буш молодший, в офіційній промові президент зазначив: “Американці починають боротьбу не з окремими особами, а з тероризмом у будь-якому місці планети, ця боротьба триватиме до повного його знищення” [1]. Проте історичні факти свідчать, що США розпочали боротьбу з міжнародним тероризмом дещо раніше.

Вперше збройні сили США брали участь у антитерористичній операції у 1980-х рр. Обставинами залучення угруповань військ (сил) збройних сил США стали вибух на борту літака з рейсом TWA 840 2 квітня 1986 року (загинуло четверо американців); вибух у нічному клубі в Західній Німеччині, в результаті якого загинуло двоє військовослужбовців США та 79 отримали поранення. Адміністрація президента США Р. Рейгана отримала розвідувальні дані про відношення лівійських бойовиків до вчинених терористичних актів. Це стало приводом для проведення антитерористичної операції в Лівії “Каньон Едьдорадо” (англ. Е1 Dorado Canyon) [2].

20 січня 1986 року президент США затвердив Національну безпекову директиву N° 207 з грифом “Таємно”, основні положення якої були спрямовані на боротьбу з тероризмом [3]. Текст директиви передбачав розподіл повноважень між державними відомствами США у боротьбі з тероризмом на території країн та поза її межами і застосування усіх наявних ресурсів щодо боротьби з міжнародним тероризмом. Таким чином, у США було розроблено документ, який на офіційному рівні давав повноваження президенту залучати збройні сили проти країни, що підтримує тероризм, зокрема й Лівії.

Під час планування операції було розроблено понад 30 варіантів застосування військ (сил) збройних сил США. Більшість планів передбачали застосування винищувачів-бомбардувальників F-111F, які, використовуючи повітряний простір Франції, завдаватимуть авіаційні удари по військових цілях на території Лівії [4].

9 квітня 1986 року Президент США Р. Рейган затвердив проведення повітряної операції в Лівії та спробував отримати підтримку у союзників по НАТО на європейському континенті. На офіційний запит США про участь в операції “Каньйон Ельдорадо” Велика Британія дала згоду на використання британських військових баз. Інші партнери НАТО, зокрема Франція та Іспанія, відмовилися надавати повітряний простір над своїми територіями, тим самим ускладнивши та збільшивши довжину маршруту польоту авіаційних підрозділів військово-повітряних сил (далі - ВПС) США майже на 6 тис. миль. 15 квітня 1986 року операцію проводили морським угрупованням шостого флоту ВМС США у взаємодії з 48 винищувальним крилом [5].

Мета операції передбачала фізичну ліквідацію президента Лівії М. Кадаффі.

Оперативні (бойові) завдання включали:

ліквідацію бойовиків, які розміщувалися на території тренувальних таборів;

завдання авіаційних ударів по аеродромах ВПС збройних сил Лівії з метою знищення літаків та засобів протиповітряної оборони.

У результаті проведення операції встановлено, що оперативні завдання були досягнуті. ВПС США вперше показали свою здатність проводити антитерористичну операцію на значних відстанях поза територією країни [6].

Водночас підготовка та проведення операції мали негативні сторони, що проявилися у неготовності окремих країн - членів НАТО (Франції та Іспанії) підтримувати США у боротьбі з міжнародним тероризмом. Відмова від участі в операції зазначеними країнами частково вплинула на її підготовку і ведення. Цей приклад став свідченням того, що боротьба з міжнародним тероризмом потребує колективних зусиль на рівні НАТО, адже у випадку прийняття рішення на проведення операції силами Альянсу Іспанія не могла би відмовити у наданні свого повітряного простору. У цьому випадку операція потребувала би принаймні залучення менших ресурсів.

7 серпня 1998 року були вчинені терористичні акти поблизу посольств США в м. Найробі (Кенія) та Дар-ес-Саламі (Танзанія), в результаті яких загинуло 224 особи, з них 12 американців та понад 4500 чол. отримали поранення [7]. Характерною рисою терористичних актів 1998 р. стало те, що вони відбулися майже одночасно. Це свідчить про їх детальне планування та синхронізацію дій терористів. Відповідальність за вчинення терористичних актів взяла на себе терористична організація Аль-Каїда.

У 1990-х р. адміністрація Президента США Б. Клінтона дотримувалась ненасильницького підходу до боротьби з тероризмом. Його суть полягала в ізоляції терористів, зміні їх поведінки та повернення до повсякденного життя [8]. Разом з тим, в результаті спланованої операції “Нескінченний простір” (англ. Infinite Reach) 20 серпня 1998 року було завдано ударів ракетами “Tomahawk”: перший по табору бойовиків Аль-Каїди на території Афганістану, другий - по хімічному заводу “Ель Шіфа” у Судані. Визначення цілей було зумовлено тим, що Аль-Каїда в кінці ХХ ст. на території Афганістану створила мережу тренувальних таборів бойовиків, за даними американської розвідки на території заводу “Ель Шіфа” виготовлялися компоненти ядерної та хімічної зброї, які могли використовуватися Аль-Каїдою для здійснення терористичних актів [9].

Застосування крилатих ракет ще раз підтвердило ефективність їх дії. По-перше, точність ураження окремих військових цілей була досить високою та звела до мінімуму втрати серед цивільного населення, по-друге, крилаті ракети застосовували з кораблів, які перебували у нейтральних водах в Індійському океані. Це не вимагало залучення інших країн до проведення операції. На думку американських вчених, одним із негативних аспектів застосування крилатих ракет стала їх вартість, яка складала 75 тис. дол. за 1 од. [10].

Подальша антитерористична діяльність країн-членів НАТО була спрямована, як і раніше, на попередження та недопущення терористичних проявів, ізолюванні осіб, які вчиняють терористичні акти, та ліквідацію наслідків терористичної діяльності. Для протидії тероризму були необхідні спільні зусилля держав та міжнародних організацій [11].

У ХХ ст. збройні сили різних держав НАТО за своїм призначенням не були пристосовані до боротьби з тероризмом, ця функція належала спеціальним службам та правоохоронним органам (ПрО). Але в умовах зростання масштабу терористичної діяльності, транснаціоналізації тероризму, набуття терористичними організації ознак міжнародних, сил та засобів спеціальних та правоохоронних служб стало недостатньо для протидії новим загрозам. Більше того, спецслужби та ПрО боролися з тероризмом лише на національному рівні, їх повноваження не поширювалися за межі державних кордонів країн НАТО. Мало місце встановлення терористичними організаціями контролю над окремими країнами або значними територіями цих країн. Створення чисельних терористичних угруповань та незаконних збройних формувань потребувало залучення угруповань військ (сил) збройних сил, зокрема коаліційних. Для залучення військових контингентів збройних сил виникла потреба у виробленні правових механізмів.

Терористичні акти 11 вересня 2001 р. на території США створили необхідність переоцінки загроз міжнародного тероризму та його наслідків. З метою негайного реагування на терористичні акти, 18 вересня 2001 року Конгрес США прийняв резолюцію про застосування збройних сил проти осіб, організацій та держав, відповідальних за терористичні акти [12]. Резолюцію обґрунтували як право на самооборону згідно Статуту ООН.

Отримавши достовірну інформацію про причетність Аль-Каїди до терактів у вересні 2001 р., яка планувала та здійснювала їх з території Афганістану, США висунули Талібану ультиматум з п'яти пунктів, в якому було зазначено:

таліби повинні передати США лідерів Аль-Каїди, які керували терористичною діяльністю з території Афганістану;

таліби повинні звільнити всіх іноземних громадян, зокрема США, які незаконно перебували у в'язницях Афганістану;

журналісти, дипломати та працівники міжнародних структур, які працюють в Афганістані, повинні перебувати під міжнародним захистом;

таліби повинні закрити всі табори підготовки терористів в Афганістані та передати їх відповідним ПрО;

таліби повинні надати США доступ до таборів підготовки терористів з метою їх перевірки. Зазначені вимоги Білого Дому не були виконані Талібаном, що стало причиною для початку планування операції “Нескорена свобода” (англ. Enduring Freedom) в Афганістані[13].

США під час оголошення боротьби з тероризмом та початком військової операції в Афганістані 07 жовтня 2001 року, застосували ст. 51 Статуту ООН, в якій зазначено право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на країну-члена ООН. Тим самим ООН визнала акт тероризму 11 вересня 2001 року не лише діями окремих осіб терористичного угруповання, а й окремої держави.

28 вересня 2001 року Рада Безпеки ООН (далі - РБ ООН) прийняла резолюцію № 1373, в якій зазначено про застосування всіх необхідних заходів з метою недопущення терористичних актів. Її прийняття стало переломним моментом у боротьбі з міжнародним тероризмом. Резолюція була прийнята у відповідності з главою VII Статуту ООН (загрози міжнародному миру та безпеці) [14].

В арсеналі США було достатньо розвідувальних даних про тісний зв'язок терористичної організації “Аль-Каїда” з урядом Афганістану “Талібаном”, що в подальшому призвело до початку антитерористичної операції на території Афганістану. Таким чином, США перед початком операції в Афганістані 07 жовтня 2001 р. спиралися на ст. 51 Статуту ООН, в якій зазначено право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на країну-члена ООН [15].

У контексті боротьби НАТО з міжнародним тероризмом варто зазначити, що операція в Афганістані не є вичерпним переліком. У вересні 2001 р. США направили до НАТО офіційний запит про надання необхідних сил та засобів для забезпечення безпеки повітряного простору. 04 жовтня 2001 року Північноатлантична рада дала згоду для направлення п'яти літаків E-3A АВАКС (AWACS) [16]. 09 жовтня 2001 року НАТО розпочала першу у своїй історії антитерористичну операцію “Підтримка орла” (англ. Eagle Assist). Головна мета операції полягала у проведенні повітряної розвідки над територією США, попередження та недопущення терористичних атак з повітря. За час проведення операції членами екіпажів було виконано понад 4 тис. 300 годин нальоту та 360 бойових вильотів [17]. Операцію завершили 16 травня 2002 року після набуття модернізованою системою ППО США необхідних спроможностей, налагодження взаємодії між військовими та цивільними відомствами та зменшенням загрози терористичних актів [18].

У 2003 р. відповідно до резолюції РБ ООН № 1386 НАТО перейняла на себе командування Місією сприяння сил безпеки в Афганістані (ISAF) (далі - МССБ) [19], яка передбачала виконання п'яти стратегічних завдань: оцінку та підготовку місії, географічне розширення місії на всю територію країни, стабілізацію, забезпечення внутрішньої безпеки, виведення військових контингентів [20].

Упродовж 2001 - 2015 рр. на території Афганістану коаліційними силами та силами МССБ, були досягнуті наступні результати:

терористична організація Аль-Каїда була суттєво ослаблена, її лідера Усама бен Ладена ліквідували у 2011 р, радикальний рух Талібан втратив контроль над країною;

був сформований уряд та органи місцевого самоврядування, які проявляли лояльність до США та союзників.

Для виконання завдань НАТО в Афганістані була сформована найбільша за всю історію існування Альянсу коаліція з 52 країн-членів Альянсу та їх союзників.

1 січня 2015 р. НАТО офіційно розпочала небойову операцію “Рішуча підтримка” (англ. Resolute Support Mission) на території Афганістану. Головною метою місії була підготовка збройних сил та сил безпеки до рівня, що дозволяв їм самостійно забезпечувати безпеку на території країни. Завдання полягали у підготовці та тренуванні особового складу для збройних сил та сил безпеки, наданні допомоги уряду для розвитку правової системи держави, забезпеченні безпеки військовослужбовців та цивільного персоналу країн-учасників операції [21, с. 1].

В жовтні 2001 року Альянс розпочав антитерористичну операцію “Активні зусилля” (англ. Active Endeavour) у Середземноморському басейні. Головна мета операції полягала у патрулюванні та моніторингу судноплавства в Перській і Оманській затоках, в Аравійському і Червоному морях, у прибережній зоні країн Африки й в інших акваторіях Індійського океану. Зміст таких дій носив переважно превентивний характер, оскільки завданнями були виявлення, стримування та захист суден від морських терористів. Для виконання цих завдань були розгорнуті два постійних з'єднання Військово-Морських Сил НАТО (Атлантичне і Середземноморське), які контролювали Східне Середземномор'я. Тільки під час патрулювання з листопада 2001 року по серпень 2002 року було оглянуто понад 200 суден із сумарним екіпажем близько 16 тис. осіб. У випадку виникнення підозри судна конвоювалися до найближчих портів для подальшого огляду за участю інспекторів ООН [22, c. 18 -21].

Антитерористична операція НАТО “Активні зусилля”, проводилася на підставі ст. 5 Статуту НАТО про колективну самооборону. Вона стала складовою частиною заходів НАТО на підтримку США після терористичних нападів 11 вересня 2001 року. Діяльність військово-морських сил НАТО виключила можливість забезпечення діяльності міжнародних терористичних організацій морським шляхом, контролювала рух всього цивільного судноплавства у басейні Середземного моря у реальному масштабі часу для запобігання нелегальних перевезень в інтересах фінансування міжнародних терористичних організацій з найбільш загрозливих напрямків - Близького Сходу, Північної Африки, протоки Гібралтар та Чорного моря. Основними завданнями операції були: запобігання незаконному обігу наркотиків, перевезення зброї, вибухівки, елементів зброї масового ураження, нелегальних мігрантів та товарів, що були основою фінансування діяльності міжнародних терористичних організацій [23, с. 200-206].

Загалом операція мала позитивний вплив принаймні з двох причин:

по-перше, вона носила роль стримуючого чинника та мала запобіжний характер, направлений проти терористичної діяльності в Середземноморському регіоні; її проведення сприятливо вплинуло на регіональну безпеку; присутність військово -морських сил НАТО в регіоні стала стримуючим чинником для потенційно незаконної діяльності, зокрема тероризму, а відтак забезпечила стабільну безпеку для всього судноплавства;

по-друге, це ефективний інструмент, за допомогою якого країни-члени Альянсу та країни-партнери стратегічно зміцнили свою міжнародну співпрацю та розширили морську безпеку із залученням міжнародних організацій. Спочатку в операції брали участь лише країни-члени, але з 2004 р. країни-партнери також зробили свій внесок, офіційно погодившись підтримати зусилля обміном інформацією та/або наданням необхідних сил та засобів.

Висновки

Проаналізувавши досвід проведення антитерористичних операцій США “Каньйон Ельдорадо”, “Нескінченний простір”, “Нескорена свобода” та НАТО “Активні зусилля”, “Підтримка орла”, “Рішуча підтримка”, МСББ в Афганістані встановлено спільні риси у їх проведенні та певні розбіжності.

Спільними рисами були:

демонстрація НАТО спроможностей реагувати на терористичні загрози, застосовуючи статтю 5 Вашингтонського договору;

надання країнами-членами НАТО сил і засобів для участі в антитерористичних операціях з урахуванням їх військового потенціалу та економічних можливостей.

Розбіжності полягали в тому, що політичне керівництво США схилялося до проведення операцій в односторонньому порядку, в окремих випадках направляли запити до Альянсу для отримання додаткової допомоги. В свою чергу, європейські країни-члени НАТО виявляли стриманість і демонстрували готовність залучати військові контингенти збройних сил шляхом консенсусу на підставі резолюцій Радбезу ООН.

Участь країн-членів НАТО у боротьбі з міжнародним тероризмом показала, що процес залучення військових контингентів збройних сил залежить від консолідованого політичного рішення міжнародних безпекових організацій,зокрема ООН і Північноатлантичної ради. На підставі резолюцій Радбезу ООН Північноатлантична рада ухвалювала політичні рішення щодо відправлення військових контингентів збройних сил за межі Альянсу.

Застосування міжнародними терористичними організаціями сучасних технологій, досягнень воєнної науки і техніки зумовило розглянути питання залучення військових контингентів збройних сил НАТО вже на ранніх етапах проведення антитерористичної операції. Участь НАТО у боротьбі з міжнародним тероризмом потребує внесення певних змін у систему підготовки Збройних Сил України, одним з таких елементів міг би стати окремий розділ оперативної (бойової) підготовки Збройних Сил України у Програмі підготовки та участі військових контингентів Збройних Сил України у антитерористичних операціях у складі НАТО.

Література

1. Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). КНТ. Київ. 2006. С. 56.

2. Walter B. Jone. Air Force and Navy aircraft crossed Qaddafi's “Line of Death” to strike the terrorist state of Libya. Air Force magazine / March 1999. URL: https://media.defense.gov/2016/Mar/09/2001475953/-1/-1/0/0399CANYON.PDF. (дата звернення 16.10.23).

3. National Security Decision Directive 207. URL: https://irp.fas.org/offdocs/nsdd/nsdd-207.pdf (дата звернення 19.10.23).

4. Walter J. Boyne. El Dorado Canyon. 1999. P. 58.

5. Judy G. Endicott. Raid on Libya: Operation Eldorado Canyon. April 14-15, 1986. P. 148.

6. Todd R. Phinney, Major, Airpower versus Terrorism. March 2007. P. 16.

7. East African Embassy Bombings. URL: https://www.fbi.gov/history/famous-cases/east-african-embassy-bombings (дата звернення 20.10.23).

8. Ryan C. Hendrickson. The Clinton Wars. The Constitution, Congress, and War Powers. 2002. P. 101.

9. Todd R. Phinney. Operation Infinite Reach The 1998 US Embassy Bombing Response. 2007. P. 29. URL: https://www.jstor.org/stable/pdf/resrep13776.9.pdf (дата звернення22.10.23).

10. Levins, “In the Beginning,” B4.

11. Стаття 24 Статуту ООН. URL: https://www.un.org/ru/about-us/un-charter/full-text.

12. Joint Resolution To authorize the use of United States Armed Forces against those responsible for the recent attacks launched against the United States. URL: https://www.congress.gov/107/plaws/publ40/PLAW-107publ40.pdf (дата звернення 25.10.23).

13. Geoffrey A. Catlett. Regarding NATO: An Examination Of The Alliance's Role In The Global War On Terrorism / Geoffrey A. Catlett // School of Advanced Military Studies United States Army Command and General Staff College Fort Leavenworth. -2004. - P. 53.

14. Резолюція Ради Безпеки ООН 1373 (2001). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_854#Text.(дата звернення28.10.23).

15. United Nations Charter (full text). URL: https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text. (дата звернення 30.10.23).

16. EagleAssist. Counter-Terrorism. URL: http://www.freedomanatomy.com/en/missioni/eagle-assist/.(дата звернення: 03.11.23).

17. Governement of Canada. Operation Eagle Assist. URL: https://www.canada.ca/en/department-national-defence/services/military-history/history-heritage/past-operations/north-america/eagle-assist.html. (дата звернення04.11.23).

18. Statement by the Secretary General on the conclusion of Operation Eagle Assist. URL: https://www.nato.int/docu/update/2002/04-april/e0430a.htm. (дата звернення 16.10.23).

19. Resolution 1386 (2001). URL: https://digitallibrary.un.org/record/454998 (дата звернення 06.11.23).

20. International security assistance force (ISAF). URL:https://www.understandingwar.org/international-security-assistance-force-isaf. (дата звернення: 17.11.23).

21. Julio Miranda CalhaAfghanistan Post ISAF. Special report. NATO Parliamentary Assembly. - 2015.- P. 1.

22. Парфенов М. Пірати ХХІ століття: подія зі щасливим кінцем / М. Парфенов // Камуфляж. 2006. № 2. С. 18-21.

23. Береза Б.П. Деякі аспекти підготовки Військово-Морських Сил Збройних Сил України до участі в операції НАТО “Активні зусилля” / Б.П. Береза, В.В Радчук, В.О. Арістов // Миротворча діяльність Збройних Сил України: досвід, проблеми та перспективи: [Під заг. ред. Кириченка С.О.]. Київ. ННДЦ ОТ і ВБ України. 2006. С. 200-206.

References

1. Lipkan V.A.(2006). Osnovy terorolohiyi (synerhetychna teoriya teroryzmu). [Fundamentals of terrorism (synergistic theory of terrorism]. Kyiv: KNT [in Ukrainian].

2. Walter, B. Jone. (1999) Air Force and Navy aircraft crossed Qaddafi 's “Line of Death” to strike the terrorist state of Libya. [Air Force magazine]. Retrieved from https://media.defense.gov/2016/Mar/09/2001475953/-1/-U0/0399CANYON.PDF [in English].

3. National Security Decision Directive 207. Retrieved from: https://irp.fas.org/offdocs/nsdd/nsdd-207.pdf [in English].

4. Walter, J. (1999) Boyne. El Dorado Canyon [in English].

5. Judy, G. Endicott. (1986) Raid on Libya: Operation El dorado Canyon [in English].

6. Todd R. Phinney (2007). Major, Airpower versus Terrorism [in English].

7. East African Embassy Bombings. Retrieved from: https://www.fbi.gov/history/famous-cases/east-african-embassy-bombings [in English].

8. Ryan, C. Hendrickson. (2002). The Clinton Wars. [The Constitution, Congress, and War Powers] [in English].

9. Todd R. Phinney. (2007)Operation Infinite Reach The 1998 US Embassy Bombing Response. Retrieved from: https://www.jstor.org/stable/pdf/resrep13776.9.pdf [in English].

10. Levins, “In the Beginning” B4 [in English].

11. Article 24 of the UN Charter. Retrieved from: https://www.un.org/ru/about-us/un-charter/full-text [in Ukrainian].

12. Joint Resolution To authorize the use of United States Armed Forces against those responsible for the recent attacks launched against the United States. Retrieved from: https://www.congress.gov/107/plaws/publ40/PLAW-107publ40.pdf [in English].

13. Update on chemical demilitarisation. Retrieved from: https://www.opcw.org/media-centre/news/2009/04/update-chemical-demilitarisation [in English].

14. Rezolyutsiya Radi Bezpeky OON 1373 (2001). «Security Council Resolution 1373 (2001)». Retrievedfromhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_854#Text [in Ukrainian].

15. United Nations Charter (full text). Retrievedfrom https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text [in English].

16. Eagle Assist. Counter-Terrorism. Retrieved from http://www.freedomanatomy.com/en/missioni/eagle-assist/ [in English].

17. Governement of Canada. Operation Eagle Assist. Retrieved from https://www.canada.ca/en/department-national-defence/services/military-history/history-heritage/past-operations/north-america/eagle-assist.html [in English].

18. Statement by the Secretary General on the conclusion of Operation Eagle Assist. Retrieved from https://www.nato.int/docu/update/2002/04-april/e0430a.htm [in English].

19. Resolution 1386 (2001). Retrieved from https://digitallibrary.un.org/record/454998.

20. International security assistance force (ISAF). Retrieved from https://www.understandingwar.org/international-security-assistance-force-isaf. [in English].

21. Julio Miranda Calha (2015). Afghanistan Post ISAF. Special report. NATO Parliamentary Assembly.1 [in English].

22. Parfenov M. (2006). Piraty XXI stolittya: podiya zi shchaslyvym kintsem [Pirates of the 21st century: an event with a happy ending]. Kamuflyazh. Camouflage, 2, 18-21 [in Ukrainian].

23. Bereza B.P. (2006) Deyaki aspekty pidhotovky Viys'kovo-Mors'kykh Syl Zbroynykh Syl Ukrayiny do uchasti v operatsiyi NATO “Aktyvni zusyllya” [Some aspects of the preparation of the Naval Forces of the Armed Forces of Ukraine for participation in the NATO operation “Active Efforts”]. Myrotvorcha diyal'nist' Zbroynykh Syl Ukrayiny: dosvid, problemy ta perspektyvy - Peacekeeping activity of the Armed Forces of Ukraine: experience, problems and prospects, 200-206. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru