Імідж дипломата

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний торговельно-економічний університет, м. Київ

Імідж дипломата

Прокопчук Ірина Іванівна

кандидат політичних наук, доцент

доцент кафедри філософії, соціології та політології

Анотація

імідж дипломат міжнародні відносини

Зовнішньополітична діяльність держави потребує забезпечення висококваліфікованими професійними кадрами для дипломатичної служби. Дипломат в іноземній державі є представником політики своєї країни, захисником її національних інтересів. Для проведення успішної зовнішньої політики державі потрібні дипломати, які мають набір певних моральних, особистісних та професійних якостей.

Позитивний імідж дипломата викликає не тільки гордість за свою країну, патріотичні почуття, а й є одним із факторів успішного чи неуспішного вирішення зовнішньополітичних завдань держави. Є взаємозв'язок іміджу дипломата та іміджу країни, яку він представляє. Негативний або невиразний зовнішньополітичний імідж держави позначається на успіхах дипломатичного корпусу цієї держави в країні перебування, а пасивні, некваліфіковані дипломати, в свою чергу, і не сприяють формуванню позитивного, ефективного іміджу своєї держави в країні перебування та на міжнародній арені. Питання вимог до бажаного образу дипломата та змістовного наповнення іміджу дипломата є актуальним в тому числі і для української держави, яка останні тридцять років вибудовує самостійну зовнішню політику, представляє та захищає свої геополітичні інтереси в умовах ускладненої глобальної світової політики.

Метою статті є: 1) проаналізувати бажаний образ дипломата з точки зору моральних, особистісних та професійних рис; 2) розглянути імідж дипломата; 3) окреслити та охарактеризувати зміни ролі дипломата в контексті розвитку дипломатії та міжнародних відносин.

Автор статті дослідила імідж дипломата крізь призму наступних структурних складових іміджу: персональних, соціальних, символічних характеристик. На основі системного аналізу поглядів відомих дипломатів-практиків та власних підходів автор запропонувала узагальнений набір рис бажаного образу дипломата, який включає особистісні, ділові якості та фахові компетентності дипломата. Автор статті охарактеризувала еволюцію професійних вимог до дипломатів, виконуваних ними функцій та їхню роль в історії розвитку міжнародних відносин та дипломатії, акцентувала увагу на очікуваннях держави та громадськості від сучасного дипломата.

Ключові слова. імідж, політичний імідж, структура іміджу, дипломат, дипломатична практика, імідж дипломата

Prokopchuk Iryna Ivanovna PhD, Associate Professor of the Department of Philosophy, Sociology and Political Science, Kyiv National University of Trade and Economics, Kyiv

Image of a diplomat

Abstract

The foreign policy activity of the state needs to be provided with highly qualified professional personnel for the diplomatic service. A diplomat in a foreign country is a representative of his country's politics, a defender of its national interests. To conduct a successful foreign policy, the state needs diplomats who have a set of certain moral, personal and professional qualities.

The positive image of a diplomat evokes not only pride for one's country, patriotic feelings, but is also one of the factors in the successful or unsuccessful solution of the state's foreign policy tasks. There is a relationship between the image of a diplomat and the image of the country he represents. A negative or vague foreign policy image of a state affects the success of the diplomatic corps of that state in the host country, and passive, unqualified diplomats, in turn, do not contribute to the formation of a positive, effective image of their state in the host country and on the international arena. The question of the requirements for the desired image of a diplomat and meaningful filling of a diplomat's image is relevant, including for the Ukrainian state, which for the past thirty years has been building an independent foreign policy, representing and protecting its geopolitical interests in the conditions of complicated global world politics.

The purpose of the article is: 1) to analyze the desired image of a diplomat from the point of view of moral, personal and professional traits; 2) consider the diplomat's image; 3) outline and characterize changes in the role of the diplomat in the context of the development of diplomacy and international relations.

The author of the article investigated the diplomat's image through the prism of the following structural components of the image: personal, social, symbolic characteristics. Based on a systematic analysis of the views of well-known practicing diplomats and their own approaches, the author proposed a generalized set of features of the desired image of a diplomat, which includes personal, business qualities and professional competences of a diplomat. The author of the article characterized the evolution of professional requirements for diplomats, the functions they perform and their role in the history of the development of international relations and diplomacy, focused on the expectations of the state and the public from a modern diplomat.

Keywords: image, political image, image structure, diplomat, diplomatic practice, image of a diplomat.

Постановка проблеми

Зовнішньополітична діяльність держави потребує забезпечення висококваліфікованими професійними кадрами для дипломатичної служби. «Коли йдеться про міжнародні зносини, в яких суб'єктами виступають суверенні держави і задіяні державні службовці різних рангів, що працюють в дипломатичній сфері, один необережний крок може призвести до серйозних наслідків для всієї держави». [5; с. 33]

Позитивний імідж дипломата викликає не тільки гордість за свою країну, патріотичні почуття, а й є одним із факторів успішного чи неуспішного вирішення зовнішньополітичних завдань держави.

В масовій свідомості щодо дипломатії сформувалися певні міфи та стереотипи. Для широкого загалу дипломатія «зводиться лише до інтриг, і якщо посол не займається інтригами, то здається, що він живе в своє задоволення та поглинув у святкування та парадні обіди». [3; c. 12]

Дипломат в іноземній державі є представником політики своєї країни, захисником її національних інтересів. Для проведення успішної зовнішньої політики державі потрібні дипломати, які мають набір певних моральних, особистісних та професійних якостей.

Як зазначив український дипломат І. Кизима, «на порядку денному зовнішньополітичної служби залишається важливе завдання - кваліфіковане кадрове посилення штату МЗС України разом із закордонними дипломатичними установами заради формування сильної фахової інституції, незалежної від історичних викликів і політичної кон'юнктури, а також від прорахунків влади чи її забаганок». [4]

Тому питання вимог до бажаного образу дипломата та змістовного наповнення іміджу дипломата є актуальним в тому числі і для української держави, яка останні тридцять років вибудовує самостійну зовнішню політику, представляє та захищає свої геополітичні інтереси в умовах ускладненої глобальної світової політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед значної кількості праць, присвячених дипломатичній та консульській службі, не так багато робіт, в яких увага привернута саме дипломатам, зокрема: Грачевська Т.О., Камбон Ж., Кочубей Ю.М., Тимошенко Н.Л., Федчишин С.А. Проте майже не розглянутою є проблема іміджу дипломата.

Метою статті є: 1) проаналізувати бажаний образ дипломата з точки зору моральних, особистісних та професійних рис; 2) розглянути імідж дипломата; 3) окреслити та охарактеризувати зміни ролі дипломата в контексті розвитку дипломатії та міжнародних відносин.

Виклад основного матеріалу

Імідж дипломата можна вивчати крізь призму наступних структурних складових:1. Персональні характеристики: стать, фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо. 2. Соціальні характеристики: громадянство, соціальний статус. 3. Символічні характеристики: світогляд, цінності. [7; с. 30].

Зовнішності дипломата, яка відноситься до персональних характеристик іміджу, в історії дипломатії завжди надавали серйозного значення. Габітарна складова іміджу дипломата -- це перше, що сприймають та оцінюють у новопризначеного дипломата в країні перебування. Слід пам'ятати про психологічні ефекти сприйняття іміджу, зокрема феномен першого враження, ефект ореолу, коли позитивне враження про зовнішність переходить в позитивне оцінювання особистих та ділових якостей незнайомої людини.

Зовнішній вигляд дипломата -- габітарний імідж дипломата регламентує дипломатичний протокол та етикет. Вимоги до одягу дипломатів різняться залежно від традицій, звичаїв, клімату тієї чи іншої країни, виду протокольного заходу. В даний час зростає тенденція до меншого офіціозу у формі одягу. Тим не менш, існують деякі стандартні правила, яких необхідно дотримуватися (крім дипломатичної уніформи або національних костюмів, які носять дипломати деяких країн). Вимоги до форми одягу зазвичай зазначаються у запрошеннях дипломату на діловий захід чи прийом і різняться в залежності від виду заходу: white tie, black tie, business best, casual.

На противагу нудним і стандартизованим чоловічим костюмам, фракам, смокінгам жіночі вечірні та коктельні сукні вносять пожвавлення в атмосферу прийомів і виразно акцентують індивідуальність кожної дами.

Впродовж віків в дипломатії формувалися вимоги до професійних, інтелектуальних, моральних та особистісних якостей ідеального дипломата. Оттавіано Маджі у своїй книзі «Про посла», опублікованій в 1596 р., стверджував, що посол має бути вченим теологом, добре знати Аристотеля і Платона і бути в змозі вирішити будь-яке найбільш абстрактне питання за всіма правилами діалектики. На його думку, посол має бути спеціалістом з математики, архітектури, музики, фізики, цивільного та церковного права. Дипломат має вільно говорити і писати латиною, знати грецьку, іспанську, французьку, німецьку та турецьку мови. Посол повинен мати класичну освіту, знати історію та географію, бути фахівцем військової справи, а також знавцем поезії. Крім цього, він повинен бути шляхетного походження, багатий і мати привабливу зовнішність.

Протягом століть дискутувалося питання, які ж якості важливіші для дипломата: розум чи характер, хитрість чи чесність. Деякі дипломати намагалися виправдати дипломатичну брехню. Ж. де Лабрюйєр вважав, що «вся політика дипломатів прагне до однієї єдиної мети - не бути обманутими та обманювати інших». [3; c. 11]

В 1716 р. Ф. де Кальєр опублікував трактат під назвою «Про спосіб переговорів з государями, про дипломатичні звичаї, про вибір послів і посланців і особисті якості, необхідні для успіху у виконанні доручень за кордоном». «Гарний дипломат, -- вважав Ф. де Кальєр, -- ніколи не домагатиметься у переговорах успіху, заснованого на брехливих обіцянках чи обмані; помилкове припущення, якого дотримується громадська думка, що добрий посол має бути першокласним майстром у мистецтві обману. Підступність насправді є доказом недалекого розуму особи, яка до нього вдається, і показує, що ця особа недостатньо озброєна для того, щоб досягти успіху чесними та розумними методами». [6; c. 78]

Чимало професійних дипломатів намагалися переконати громадськість, що помиляються ті, хто бачить в інтризі сутність дипломатичної професії. Голова французької дипломатії при Людовику ХУ А. Шуазель, стверджував, що «справжня тонка дипломатія полягає в правді, що висловлюється нерідко рішуче, але люб'язно». [ 3; c. 13]

Відомий англійський дипломат першої половини ХХ ст. чий твір «Дипломатія» став класикою у своїй сфері Г. Нікольсон серед моральних чеснот дипломата на перше місце поставив саме чесність. Під правдивістю він розумів не тільки прагнення дипломата втримуватися від свідомої брехні, але й «найретельнішу турботу уникати натяку на брехню або приховування істини». «Хороший дипломат має намагатися не залишати неправильного враження у тих, з ким він веде переговори. Якщо він несвідомо ввів в оману міністра, з яким він веде переговори, або якщо наступні відомості суперечать тим, які він повідомив, він негайно повинен виправити непорозуміння, незважаючи на тимчасову вигоду, яку він може отримати, якщо не виправить його». [6; c. 78]

Виправлення неправильної інформації збільшує репутаційний капітал та довіру до дипломата як у теперішньому, і у майбутньому. Г. Ніколсон критикує макіавеллізм в дипломатії, коли безчесність інших виправдовує власну безчесність. Подібну точку зору висловлював і барон Сонніно, італійський міністр закордонних справ у 1918 р. Він велів вигравірувати над каміном свого кабінету вислів латиною: Aliis licet: tibi non licet, що перекладається: «Іншим можна -- тобі не можна». [6; c. 78]

Було б добре, щоб цей вислів пам'ятали усі дипломати.

Звичайно історія дипломатії демонструє приклади успішного застосування брехні, проте цей успіх нерідко є недовговічним. Дипломат, що розраховує на тривалу кар'єру повинен дбати про гарну репутацію, реноме порядної, чесної людини, словам якої можна довіряти. Прикладом негативного іміджу дипломатії та дипломатів є сучасна російська дипломатія, побудована на маніпуляціях, фейках, відвертій брехні, нахабстві та цинізмі.

Однак, не сказати зайве в міжнародних відносинах та дипломатичній практиці може не сприйматися як обман. Відомий французький дипломат першої половини ХХ ст. Ж. Камбон вважав, що не можна називати брехуном того, «хто проявляє стриманість та вміє вичікувати». [3; c. 11-12]

Найнеобхіднішою якістю дипломатичного агента Ж. Камбон називає також моральний авторитет та вміння «викликати в уряду, при якому він акредитований, та його власному уряду таку довіру, щоб слова його не викликали підозр» [3; c. 13].

Високо цінується комунікабельність дипломата, вміння встановити дружні, особисті стосунки з дипломатами інших країн, що породжує корпоративні товариські почуття. Це дозволяє дипломату отримувати цінні поради, обережні попередження, важливі повідомлення, які важко, або іноді неможливо отримати дипломату особисто і які можна використовувати для служіння своїй країні. [3; c. 17]

Посол, якщо бажає мати професійний успіх та гарно виконати свою задачу повинен прагнути сподобатися в країні перебування. Дипломат має володіти мистецтвом самопрезентації та керуванням позитивного враження про себе.

Для цього дипломат має досконало знати країну перебування, тобто перейнятися її духом, жити в атмосфері її ідей, розуміти зв'язок її зовнішньої та внутрішньої політики.

Проте не правильно, коли дипломат розглядає функцію -- створювати «хороші стосунки» з іноземними урядами -- не як частину своїх завдань, а як єдину мету своєї діяльності.

Ж. Камбон застерігає дипломатів від «прагнення викликати до себе довір'я зайвою одкровенністю зі своїми колегами, які її можуть підступно заохочувати, щоб використати їх наївність». [ 3; c.16 ]

Важливою професійною рисою дипломата Г. Нікольсон називає точність мислення, сумлінність. Г. Нікольсон звертає увагу, що дипломатія «мистецтво письмове, а не усне» [6; c. 79]

Англійський дипломат підкреслює важливість дотримання вироблених дипломатичною практикою правил та методів роботи. Посол від своєї держави майже завжди отримує інструкції письмово; подання іноземному уряду він робить або за допомогою ретельно складеної ноти або в особистій бесіді, в останньому випадку він негайно після завершення перемовин має відіслати запис розмови своєму уряду. Крім того, згідно з дипломатичними правилами, якщо посол збирається зробити іноземному уряду важливе повідомлення, він повинен принести з собою короткий конспект, або aide-memoire, що перекладається з французької «пам'ятна записка», з викладом того, що він повинен передати. Дипломат може прочитати цей меморандум міністрові іншої держави та навіть залишити йому копію. У свою чергу, якщо посол отримує від іноземного міністра, з яким він веде переговори, якесь важливе усне повідомлення, то посол виявить розумну обережність, якщо покаже іноземному міністру свою версію їх розмови, перш ніж офіційно повідомить її уряду своєї країни. Неприйняття подібної обережності в історії дипломатії призводило до серйозних непорозумінь між сторонами переговорів і державами.

Як справедливо зазначає Грачевська Т.О., «точність є тією ознакою, яка відрізняє професійного дипломата від дипломата-аматора, адже з самого початку кар'єри у дипломатів формується усвідомлення того, що у дипломатичній діяльності не існує дрібниць й будь-який їх крок має бути вчинений у відповідності з отриманими інструкціями». [1; c. 81]

Від дипломата очікують вміння аналізувати та прогнозувати розвиток суспільних процесів та явищ в країні їхнього перебування. Нерідко, за спостереженнями англійського дипломата Г. Нікольсона, посли настільки бояться бути звинуваченими у неправильній оцінці ситуації, що сталася в країні їх перебування, що взагалі уникають давати будь-яку оцінку та особистий прогноз. [6; c.80]

Доволі поширену серед дипломатів негативну рису -- бажання політично мімікрувати перед своїми урядами описували Ф. Кальєр, Ж. Камбон, Г. Нікольсон.

На думку французького дипломата Ж. Камбона, дипломат «слідує інструкціям свого уряду, але в той же час інформує його, дає роз'яснення, застерігає, а іноді має стримувати його. Незалежність суджень не повинна звичайно доходити у дипломата до порушення дисципліни. Але міністр, якому така незалежність псує настрій, виявляє не більше здорового глузду, ніж людина, що виколола собі очі перед тим як відправитися у подорож. З іншого боку посол, що не наважується бути чим-небудь іншим, крім як поштовою скринькою, є небезпечним для свого уряду». [3; с. 13]

Ф. Кальєр застерігав дипломатів проти спокуси говорити уряду те, що він хотів би чути, а не те, що йому слід знати. Г. Нікольсон також вважав, що найбільш поважні посли піддаються цій спокусі, не розуміючи, що, таким чином, вони «здійснюють акт зради щодо свого уряду, якому вони повинні говорити правду, якою б гіркою вона не була». [6; с. 86]

Не висловлюючи власному уряду свою позицію щодо ситуації, яку дипломати спостерігають, і можливих напрямків її розвитку, посли тим самим ухиляються від відповідальності і не виконують одного з найважливіших обов'язків дипломата -- інформувати.

Якщо подібний підхід дипломата проявляється у взаєминах з урядом, до країни якого він акредитований, то цим може бути завдано серйозної шкоди справі.

Посол цілком слушно намагається підтримувати добрі стосунки з владою країни перебування. Проте на думку Г. Нікольсона, іноді це прагнення дипломатів може стати невиправданим. Наприклад, дипломат, отримавши інструкцію від свого уряду зробити повідомлення іноземному уряду, яке, як він знає, може викликати негативну реакцію: роздратування, засмучення, так пом'якшує отримані інструкції, що зрештою дає неправильне і слабке уявлення про цілі, наміри, що переслідуються цими інструкціями. Якщо дипломат навіть досить лояльний і сумлінний, щоб виконати точно букву інструкції свого уряду, у нього часто виникає спокуса, щоб не образити представників влади іноземної держави, супроводжувати передачу отриманих інструкцій такою інтонацією, жестами, які давали б зрозуміти, що він особисто не згоден з представленнями, які йому доручено зробити. [ 6; c.80 ]

Можливо тому, Ж. де Лабрюйєр називав дипломатів «хамеліонами». Він дорікав їм тим, що вони «рахуються з часом, місцем, обставинами, темпераментом і характером людей» [3; c. 11]

Однак на думку іншого дипломата Ж. Камбона, не є нерозумним враховувати час, місце, обставини та характер людей, з якими ведеш дипломатичні справи. Навпаки, це свідчить про обережність дипломата. [3; c. 11-12]

Дипломата відрізняє від загалу те, що він, принаймні зовнішньо, «не піддається емоціям, пристрастям» [3; c. 12]: він зобов'язаний дотримуватися професійної стриманості. Вишколений дипломат характеризується витримкою, гарним самовладанням, вмінням контролювати як свою вербальну комунікацію, так і свої невербальні сигнали, зокрема мову тіла: міміку, жести, поставу, ходу, тембр, темп голосу.

Комунікативні вміння та навичкі як усні, так і письмові є вельми затребувані в дипломатичні роботі. Важливу роль в дипломатичній діяльності відіграють переговори, конференції, спілкування із ЗМК як власної країни, так і країни перебування. На думку Г. Ніколсона мистецтво вести переговори потребує спеціальних якостей особистості, якими не завжди володіють політики, а тим більш пересічні люди. [6; c. 77]

Посол в процесі дипломатичних бесід не повинен показувати свої негативні емоції як зворотню реакцію на «дурість, безчесність, жорстокість або зарозумілість тих, з ким на нього падає сумний обов'язок вести переговори, але він повинен зректися будь-якої особистої ворожості, особистої схильності, від ентузіазму, забобонів, марнославства, перебільшень, театральності та морального обурення». Видатний французький дипломат кінця ХУІІІ - першої третини ХІХ ст. Ш.М. де Талейран, який обіймав посаду міністра закордонних справ при трьох політичних режимах, починаючи з Директорії та закінчуючи урядом Луї-Філіпа на прохання дати пораду молодому дипломату-початківцю: сформулював свою відому епіграму: «Et surtout pas trap de zele», що перекладається з французької «головним чином менше старанності». Англійський дипломат Г. Нікольсон цю пораду сформулював: «не приходьте у збудження від вашої роботи». [6; c. 82] На наш погляд, дана порада є корисною не тільки під час дипломатичних переговорів, а й для інших сфер, наприклад при перемовинах у сфері політики, бізнесу.

Отже витримка професійного досвідченого дипломата проявляється у його манерах: обережність суджень та висловлювань, терпіння, терпимість, безпристрасне ставлення до всього, позитивний настрій, або принаймні вміння приборкувати свій поганий настрій та негативні емоції, вміння зберігати спокій та самовладання.

Необхідною рисою успішного дипломата, на думку, Г. Нікольсона, Ж. Камбона є скромність. [3; с. 15-16], [6; с. 84]

Англійський дипломат Г. Нікольсон критикує таку, на жаль, поширену рису дипломатів, як пихатість. «Важко перебільшити небезпеку марнославства для дипломата. Пихатість може спонукати його не зважати на поради і думки людей, які мають більший досвід і краще, ніж він, які знають країну і те чи інше питання. Пихатість робить посла легко вразливим для лестощів або нападу осіб, з якими він веде переговори. Марнославство сприяє виробленню надто суб'єктивних поглядів на характер і завдання дипломата і іноді навіть змушує віддавати перевагу яскравому, але небажаному успіху, замість більш обережного компромісу. Пихатість спонукає дипломата вихвалятися перемогами і цим викликати ненависть переможених. Марнославство може навіть завадити дипломату в критичний момент зізнатися своєму уряду, що його передбачення чи інформація були невірними. Марнославство призводить до того, що дипломат провокує непотрібні тертя у незначних питаннях, що стосуються становища у світському суспільстві. Пихатість може змусити дипломата ображати своїм чванством, снобізмом чи вульгарністю. Марнославство -- корінь необережних вчинків і нетактовності. Воно штовхає тих, хто страждає цим недоліком до прояву краснобайства і до великих дипломатичних вад -- іронії, епіграмам, необґрунтованим звинуваченням та словесним шпилькам... Воно змушує посла не зізнаватись навіть самому собі, що він не настільки володіє турецькою, перською, китайською мовами, щоб у важливих питаннях обходитися без перекладача. Марнославство може породити небезпечну ілюзію, властиву часто професійним дипломатам, що його посада -- це центр дипломатичного всесвіту і що міністерство закордонних справ тільки через сліпоту й упертість не дотримується його порад. Воно може підвести його, змушуючи відгукуватися перед політичними діячами або журналістами, які відвідали його, підступно і лукаво про свого міністра закордонних справ. З усіх недоліків дипломатів, а їх багато, марнославство -- найпоширеніший і найшкідливіший недолік». [6; с. 84]

Пихатість, самозакоханість дипломата впливає на практику переговорів, веде до втрати дипломатом гнучкості та проникливості. За спостереженнями англійського дипломата Г. Нікольсона, дипломатичні працівники, що обіймають нізові посади в дипломатичному корпусі «поступово переходять від звичайного людського марнославства до перебільшеного усвідомлення своєї особливої важливості». [6; с.84]

Пихатий дипломат втрачає також цінну професійну якість -- емпатію, тобто бажання цікавитися психологією інших людей, здатність ставити себе у становище іншого, що має величезне значення для успіху дипломатичних переговорів та вирішення зовнішньополітичних завдань своєї країни. А оскільки психологічна гнучкість, -- одне із найважливіших чинників у переговорах, «інертний дипломат, підкреслює Г. Нікольсон, не приносить користі» своїй державі. [6; с. 84]

Неприпустим для дипломата в той же час і сором'язливість, зазначав Ж. Камбон [3; с. 16]

Важливою рисою дипломата Г. Нікольсон називає лояльність. «Професійний дипломат перебуває під впливом різних, часом суперечливих зобов'язань лояльності. Він має бути лояльний щодо свого ... уряду, міністра та міністерства, своїх співробітників, певною мірою щодо дипломатичного корпусу столиці перебування. Він має зберегти особливий вид лояльності щодо уряду, у якому він акредитований, і міністра, з яким він веде переговори». [6; с. 86]

Вимоги до професійної компетентності дипломата закріплюються в нормативно-правових актах країни. Так в ст. 13 Закону України «Про дипломатичну службу» вказано, що вимогами до осіб, які претендують на вступ на дипломатичну службу, є вимоги до їхньої професійної компетентності, які складаються із загальних та спеціальних вимог. [2]

На сучасному етапі вимоги до претендентів, що прагнуть вступити на дипломатичну службу базуються на принципах «системи заслуг» (“merit system”), концепції, яка виникла у США і державах Західної Європи та згодом поширилася серед багатьох держав світу. «В основі «системи заслуг» - відбір та призначення на посади в державних органах осіб, а також їх просування по службі з огляду на знання, здібності, навички та досвід, а не на політичні погляди та належність до певних політичних сил» [8; с. 236]

Політизація дипломатичної служби України, отримана у спадок від СРСР, і нині є однією із проблем. Не можна не погодитися з С.А. Федчишиним, що «система відбору претендентів з огляду на їхню професійну компетентність, а не політичну належність, сприятиме розбудові вітчизняної дипломатичної служби як професійного, політично неупередженого та стабільного інституту, забезпеченню рівного доступу громадян до дипломатичної служби». [8; с. 236]

Традиційно на дипломатичну службу відряджали чоловіків. Дружина дипломата доповнювала імідж чоловіка, допомагала йому в його роботі встановлювати неформальні відносини в країні перебування. Обов'язком дружин дипломатів було влаштовувати деякі види прийомів, зокрема «жур фікс», «чай» куди запрошувалися дружини інших дипломатів, відомі представники громадськості. В сучасному світі, в тому числі і в Україні збільшується кількість жінок-дипломатів. Виникає риторичне питання: Чи готові чоловіки надавати дружинам-дипломатам гідну допомогу та підтримку в їх роботі?

Таким чином, імідж дипломата, це гармонійне поєднання габітарної складової, тобто зовнішнього образу, особистісних, ділових якостей та фахових компетентностей дипломата.

Як справедливо зазначає Кочубей Ю.М. існує діалектичний взаємозв'язок «іміджів»: іміджу дипломата та іміджу країни, яку він представляє. [5; с. 31]

Негативний або невиразний зовнішньополітичний імідж держави позначається на успіхах дипломатичного корпусу цієї держави в країні перебування, а пасивні, некваліфіковані дипломати, в свою чергу, і не сприяють формуванню позитивного, ефективного іміджу своєї держави в країні перебування та на міжнародній арені.

Висновки

В процесі розвитку дипломатичних відносин, дипломатичної практичної діяльності відбулася еволюція кадрових вимог та обсягу функцій, які покладалися на дипломатів. Схематично еволюцію професійних вимог до дипломатів та їхню роль можна представити наступним чином: дипломат-вісник, дипломат-оратор, дипломат-інформатор, дипломат-захисник національних та геополітичних інтересів. На перших етапах виникнення дипломатії дипломати грали роль вісника, згодом по мірі розвитку дипломатії представники держав виконували виключно функції «передавачів інформації» зі своєї країни до країни перебування і навпаки. В подальшому з розвитком держав, ускладненням зовнішньої політики, виникненням та розвитком нових інформаційних технологій та процесів глобалізації повноваження дипломатів розширювались і доповнювалися: 1) необхідністю ведення дипломатичних бесід, переговорів, конференцій і для виконання своїх функцій дипломати повинні були також мати комунікаційні навички, ораторські здібності. 2) Завдяки електронній пошті, SMS-повідомленням, соцмережам, телеконференціям дипломатичні депеші тепер пишуть по-іншому. У багатьох питаннях інформаційні функції посла тепер зведені майже до нуля. 3) Від дипломатів сьогодні головно очікують:

оцінок суспільних процесів та явищ, вміння аналізувати та синтезувати інформацію, робити політичне прогнозування.

формувати та управляти позитивним іміджем своєї держави в країні перебування;

переходити від таємної до відкритої дипломатії, користуватися інструментами публічної дипломатії та взаємодіяти з усіма акторами сучасної дипломатії, перелік яких істотно розширився і включає крім державних і недержавних, неурядових суб'єктів.

4) особисті якості дипломата та його активність стали все більше впливати на міжнародні відносини, ніж в попередні історичні періоди.

Зміна ролі дипломатів супроводжувалася посиленням кадрових вимог до дипломата. Систематизуючи погляди відомих дипломатів-практиків, сформуємо узагальнений набір рис бажаного образу дипломата:

особистісні якості: «правдивість, акуратність, спокійність, терпіння, гарна вдача, скромність, лояльність,... спостережливість, обережність, гостинність, шарм, мужність і такт» [6; с. 87], впевненість, надійність, вміння викликати довіру, патріотизм, уособлювати в собі найкращі якості успішної людини -- успішного бізнесмена, обдарованого адміністратора і державного чиновника, лідерський потенціал, соціальна та особиста відповідальність, готовність до змін, дипломат має любити людей та щиро цікавитися ними, володіти емпатією, розуміти інші країни, інші культури та суспільства, механізм їхнього розвитку.

Професійні характеристики дипломата: фахові компетентності, які передбачають як ґрунтовну теоретичну підготовку, так і опанування методів дипломатичної роботи та основ дипломатичного протоколу та етикету, гострий розум, ерудиція, комунікаційні навички для переговорів, конференцій, спілкування з ЗМК власної та іноземної країни, мистецтво самопрезентації та керування позитивним враженням про себе, менеджерські навички для управління дипмісією, навички спостереження, аналізу та прогнозування суспільних процесів та явищ, бути командним гравцем та мати навички ефективної взаємодії.

Вказані якості, що є затребуваними для створення іміджу успішного дипломата рідко бувають притаманні одній людині і є швидше орієнтиром, метою, до якої слід прагнути дипломатам у своїй роботі.

Література

1. Грачевська Т.О. Погляди Г. Нікольсона на дипломатичну практику та дипломатичний інструментарій. Політичні проблеми міжнародних систем та глобільного розвитку. 2019. № 1. с. 79-84.

2. Закон України «Про дипломатичну службу». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2449-19#Text (дата звернення 23.12.2023).

3. Камбон Ж. Дипломат. К.: Полиграфкнига, 1997. 88 с.

4. Кизима І. Дипломатія - це не політична пенсія і не місце збагачення. Про українських послів часів війни. Главком. 6 грудня. 2023. URL: https://glavcom.ua/publications/diplomatija-tse-ne-politichna-pensija-i-ne-mistse-zbahachennja-pro-novikh-ukrajinskikh-posliv--972622.html (дата звернення 23.12.2023).

5. Кочубей Ю.М. Імідж дипломата - імідж країни. Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2001. Вип. 5. С. 30-33.

6. Никольсон Г. Идеальный дипломат. Дипломатия. М.: Государственное издательство политической литературы, 1941. с. 75-88.

7. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика. К.: АДЕФ-Украина, 1998. 392 с.

8. Федчишин С.А. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на дипломатичну службу України. Актуальні проблеми держави і права.2020. с. 235-244.

References

1. Grachevs'ka T.O. (2019) Poglyady' G. Nikol'sona na dy'plomaty'chnu prakty'ku ta dy'plomaty'chny'j instrumentarij. [G. Nicolson's views on diplomatic practice and diplomatic tools] Polity'chni problemy' mizhnarodny'x sy'stem ta globil'nogo rozvy'tku. № 1. s. 79-84. [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrayiny' «Pro dy'plomaty'chnu sluzhbu». [Law of Ukraine «On Diplomatic Service»] Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2449-19#Text [in Ukrainian].

3. Kambon Zh. (1997) Dy'plomat. [Diplomat] K.: Poly'grafkny'ga. 88 s [in Ukrainian].

4. Ky'zy'ma I. (2023) Dy'plomatiya - ce ne polity'chna pensiya i ne misce zbagachennya. [Diplomacy is not a political pension or a place of enrichment. About Ukrainian ambassadors during the war ] Pro ukrayins'ky'x posliv chasiv vijny'. Glavkom. 6 grudnya. [in Ukrainian].

5. Kochubej Yu. (2001) M. Imidzh dy'plomata - imidzh krayiny'[ The image of a diplomat is the image of the country]. Naukovy'j visny'k Dy'plomaty'chnoyi akademiyi Ukrayiny'. Vy'p. 5. S. 30-33. [in Ukrainian].

6. Ny'kol'son G. (1941) ^deal^] dy'plomat. [An ideal diplomat] Dy'plomaty'ya. M.: Gosudarstvennoe y'zdatel'stvo poly'ty'cheskoj ly'teratury. s. 75-88. [in Ukrainian].

7. Pochepczov G.G. (1998) Y'my'dzhelogy'ya: teory'ya y' prakty'ka. K.: ADEF-Ukray'na. [Imageology: theory and practice] 392 s. [in Ukrainian].

8. Fedchy'shy'n S.A. (2020) Vy'mogy' do osib, yaki pretenduyut' na vstup na dy'plomaty'chnu sluzhbu Ukrayiny'. [Requirements for persons applying for admission to the diplomatic service of Ukraine] Aktual'ni problemy' derzhavy' i prava. s. 235-244. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru