Роль міжнародної співпраці в забезпеченні економічної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль міжнародної співпраці в забезпеченні економічної безпеки України

Риков Вадим Володимирович, аспірант Навчально-наукового інституту Публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, начальник юридичного відділу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського

Анотація

Стаття аналізує важливість та вплив міжнародної співпраці на економічну безпеку України. Стаття досліджує, як співпраця з іншими країнами, міжнародними організаціями та угрупованнями впливає на стабільність економічних процесів в Україні. Розглядаються різноманітні аспекти міжнародної співпраці, включаючи торгівлю, фінансові відносини, технічну допомогу та інші форми партнерства. Стаття також розглядає можливі переваги та виклики, які виникають у контексті міжнародної співпраці для забезпечення економічної безпеки країни. Заключні висновки статті можуть містити пропозиції щодо стратегій співпраці, які могли б підвищити ефективність та стабільність економічної безпеки України в міжнародному контексті. Доведено, що глобалізаційні процеси розрізняються за інтенсивністю, швидкістю та результативністю.

Різне співвідношення цих трьох характеристик дозволяє виділити і відповідні типи глобальних процесів: "фундаментальна глобалізація" - висока інтенсивність, висока швидкість та висока результативність; "слаборезультативна глобалізація" - висока інтенсивність, висока швидкість і мала результативність; "високорезультативна глобалізація" - висока інтенсивність, низька швидкість та висока результативність. Узагальнено світовий досвід формування систем економічної безпеки з урахуванням новітніх технологічних підходів та визначено можливості його застосування при прийнятті державно-управлінських рішень в сучасних умовах України. Аналіз існуючих моделей економічної безпеки та відповідних систем у провідних країнах світу дає підстави стверджувати, що спільним для них є існування потужної економічної бази розвитку.

Ключові слова: державна політика, механізми державного управління в умовах глобалізації, інституційні механізми, економічна безпека держави, економічна криза, гарантування економічної безпеки.

Abstract

The role of international cooperation in ensuring the economic security of Ukraine

Rykov Vadym Volodymyrovych Graduate student, Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service of Taras Shevchenko Kyiv National University, head of the legal department of Tavri National University named after V.I. Vernadskogo

The article analyzes the importance and influence of international cooperation on the economic security of Ukraine. The article examines how cooperation with other countries, international organizations and groups affects the stability of economic processes in Ukraine. Various aspects of international cooperation are considered, including trade, financial relations, technical assistance and other forms of partnership. The article also considers possible advantages and challenges that arise in the context of international cooperation to ensure the country's economic security. The final conclusions of the article may contain proposals for cooperation strategies that could increase the efficiency and stability of Ukraine's economic security in the international context. It has been proven that globalization processes differ in intensity, speed and effectiveness.

The different ratio of these three characteristics makes it possible to distinguish the corresponding types of global processes: "fundamental globalization" - high intensity, high speed and high effectiveness; "weak globalization" - high intensity, high speed and low effectiveness; "high-performance globalization" - high intensity, low speed and high performance. The world experience in the formation of economic security systems is summarized, taking into account the latest technological approaches, and the possibilities of its application in the adoption of state-management decisions in the modern conditions of Ukraine are determined. The analysis of existing models of economic security and corresponding systems in the leading countries of the world gives reason to assert that they have in common the existence of a powerful economic development base.

Keywords: state policy, mechanisms of state management in conditions of globalization, institutional mechanisms, economic security of the state, economic crisis, guarantee of economic security.

Постановка проблеми

Міжнародна співпраця в сучасному світі стає все більш ключовим елементом для забезпечення економічної безпеки країн, включаючи Україну. Роль міжнародної співпраці в забезпеченні економічної безпеки України не може бути переоцінена через декілька важливих аспектів. По-перше, міжнародна співпраця в сфері торгівлі та економіки надає Україні можливість розширювати свої ринки збуту та привертати іноземні інвестиції. Україна може використовувати міжнародні торгові угоди та співпрацю для розвитку своїх експортних можливостей та розширення торгівельних партнерств. По-друге, участь в міжнародних економічних організаціях дозволяє Україні брати участь у прийнятті рішень, які стосуються глобальних економічних питань. Це допомагає врахувати інтереси країни та захищати її економічні інтереси на міжнародній арені. Крім того, міжнародна співпраця сприяє обміну технологіями, досвідом та кращими практиками між країнами. Це може сприяти розвитку нових галузей економіки в Україні, а також покращенню конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу.

Загалом, міжнародна співпраця стає ключовим елементом для забезпечення економічної безпеки України через розвиток торговельних відносин, участь в міжнародних економічних організаціях, обмін досвідом та технологіями, а також залучення іноземних інвестицій. Особливо в сучасному світі, коли економіки країн все більше пов'язані, співпраця на міжнародному рівні стає важливим інструментом для створення стійкого економічного майбутнього України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На виокремлення пріоритетів державної економічної політики у безпекових вимірах звертають увагу у своїх наукових дослідженнях П. Акройд, Г. Брундтланд, Дж. Голден, Т. Ілген, Р. Келлі, К. Норр, Х. Молл, М. Марієн, Д. Медоуз, К. Мердок, П. Наган, Д. Нанто, Х. Несадурай , Л. Оллвей, М. Реннер, М. Сейлз, П. Сенге, Ф. Трейгер, К. Хаммер, К. Холсті, Б. Вінстон, С. Волт.

Вагомий внесок у розвиток досліджень з проблематики державної політики забезпечення економічної безпеки пов'язаний з науковими розвідками українських учених, серед яких В. Амітан, В. Бодров, О. Булатова, З. Варналій, Г. Васильців, О. Власюк, А. Гриценко, В. Геєць, І. Грищенко, Я. Голонич, С. Давиденко, В. Дергачова, М. Добровольська, Р. Дацків, Я. Жаліло, А. Качинський, С. Кавун, Л. Кістерський, С. Козловський, Л. Коломієць, Г. Козаченко, П. Копінець, Ю. Харазішвілі, Л. Шаульська, Ю. Чентуков, Л. Шевченко.

Незважаючи на значний науковий розвиток сучасних досліджень в галузі економічної безпеки та механізмів її гарантування, ця проблематика все ще характеризується складністю і суперечливістю в аналізі, оцінках, тлумаченнях науковцями різних теоретичних шкіл.

Мета статті - розкрити роль міжнародної співпраці в забезпеченні економічної безпеки України.

Виклад основного матеріалу

Дослідження інституційного розвитку, суть самого середовища інститутів набувають великого значення і є актуальними та своєчасними. Залучення різних інститутів у державну політику може бути відправною точкою та ключовим елементом у побудові структури економічної безпеки. Оскільки економічна безпека містить у собі елементи та фактори розвитку економіки, що обумовлюють захист бюджету, населення, кордонів територій від зарубіжного втручання, інститути починають грати роль зручного матеріалу. При цьому необхідно формулювати заходи управління з урахуванням регіональних особливостей і диференційованого характеру. Ними можуть бути як програмно-проектний підхід, який дуже актуальний на сучасному етапі, так і системний підхід цілісного ведення політичного курсу. Таким чином, наукова новизна цього дослідження полягає в уточненні уявлення про збереження економічної безпеки регіону через призму інституційного середовища.

Сама по собі економічна безпека - це не що інше, як усталена система, яка забезпечує сталий розвиток і функціонування всіх процесів у суспільстві, необхідних для підтримки гідного рівня життя населення. Можна помітити, що інституційне середовище є суперечливим у забезпеченні економічної безпеки на регіональному рівні.

Найважливішу роль у суспільній модернізації відіграє інституційне середовище, включаючи формальні та неформальні інститути, сформовані під впливом національної інституційної політики. Це середовище має бути ефективним і забезпечувати врегульованість відносин між владою, бізнесом і громадянським суспільством і обмеження неформальних інституціоналізованих дій, що особливо важливо для тих інституцій, які мають на меті забезпечити ефективність процесу модернізації. Чим частіше політичні, економічні, соціальні, культурні та інші системи будуть спотворені, суперечливі інтереси людей можуть бути узгоджені в процесі соціальних змін, тим легше і менш болісно буде контролювати ці зміни.

Інституційне середовище відіграє ключову роль у позитивному розвитку економіки країни, регіону, підприємства, а її якість і ступінь відповідності інституційним змінам багато в чому визначаються роллю держави в економіці, підтримкою існуючих інститутів організаціями та громадянами, максимальним використанням всього існуючого різноманіття умінь людей, знань і знань [3, с. 84].

У зв'язку з цим низку факторів, що сприяють економічній безпеці, можна виділити через призму інституційного середовища: інституції сприяють економічній модернізації, що призводить до зростання економічної безпеки; провідні інституції, як і інші елементи інституційного середовища, також сприяти створенню державно-приватного партнерства Плани та інституції задають тон, інституційна ефективність досягається, коли генеруються економічні, політичні та соціальні наслідки.

Наповнення бюджету за рахунок податкових відрахувань, повернення коштів, створення робочих місць, підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг, а також розширення лінійки продукції створюють умови для стабільної та сталої системи економічної безпеки. Ще один важливий аспект переважного використання інститутів - це те, що саме інституційне середовище як інститут покликане ефективно впорядкувати відносини між державою, бізнесом та громадянським суспільством, сприяти подоланню розпорошеного стану економіки, двоїстості існуючих норм. Завдяки інститутам полегшується розподіл ресурсів та доходів агентів економіки (держава, фірма, домашнє господарство) [6].

Таким чином, інституційне середовище може розглядатися як фактор або елемент економічної безпеки, що впливає на неї та залежить від економічного розвитку. Насправді виходить якась спіраль взаємодії інституційного середовища та економічних процесів, а саме: з одного боку, інститути самі створюють контур інституційного середовища та економіки, а з іншого боку, вони глибоко залежать від розвитку самої економіки, бюджетного планування (якщо ми говоримо про державні інститути).

Перехід від соціалістичної до ринкової економічної системи стає предметом глибшого аналізу, розгляданого як унікальний випадок інституційної динаміки, а не лише об'єкт політекономічних досліджень. Часто інституційні механізми, які підтримують процес економічної трансформації, розглядаються як нечітко організовані, з тим, що підтримка з боку урядових органів проводиться несвідомо та без належної наукової обґрунтованості.

Інституційний підхід до аналізу економічних змін стверджує, що нова ідеологія має мати відображення у нових інститутах, що виникають як результат формування та розвитку нової системи суспільних відносин, не лише у сфері влади.

Економічна безпека забезпечується всіма наявними у розпорядженні держави засобами (політичними, економічними, правовими, військовими, організаційними) з урахуванням розмежувань відповідних повноважень та забезпечення дії органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

З позиції Дж. Волфа сукупність цих коштів включає наступний комплекс: доктрини, концепції, програми (стратегії) та практичні заходи щодо забезпечення економічної безпеки країни; механізми прийняття політичних (стратегічних та тактичних) рішень, організації взаємодії між суб'єктами та об'єктами управління [7].

Водночас практичний аналіз забезпечення національної безпеки та її економічних складових показує, що забезпечення регіональної економічної безпеки вимагає: - створити систематичний набір нормативної поведінки для кожної сфери економічної безпеки, який допоможе мінімізувати пов'язані з цим загрози та передбачити ймовірність певних коригувань у міру зміни обставин. Одним із таких документів може бути план (стратегія) реалізації важливих економічних переваг у певній галузі національної економіки тощо; - розробити законодавчу базу для складної та чітко визначеної функції нагляду за економічною безпекою, створеної окремими національними органами виконавчої влади.

На сучасному етапі, як зазначає І. Ліщинський, для забезпечення національної безпеки у цілому та економічної її складової необхідна як розробка правового механізму забезпечення діяльності органів влади та управління та організаційно-економічного механізму їх взаємодії, так і регламентування функціонування об'єктів управління (суб'єктів господарювання), що забезпечує односпрямованість дій кожного [8].

І якщо правовим механізмом має стати чіткий порядок розробки, розгляду та прийняття нормативних актів, то організаційно-економічний механізм має регулювати порядок взаємодії органів влади та управління відповідно до структури дій, спрямованих на реалізацію та забезпечення економічних інтересів. Фактично вирішення проблем забезпечення економічної безпеки передбачає забезпечення узгодженості діяльності різних міністерств та державних комітетів.

В економічній сфері це більш прийнятно через те, що ряд дій суб'єктів господарювання не належать до протиправних, але збитки, до яких вони призводять - значні. Характерним прикладом може бути, так звана, втрачена вигода для підприємств - товар проданий, але прибуток менший за можливий, що склався на світових ринках. Критерієм економічної відповідальності є менший розмір прибутку, але юридично всі дії було здійснено у рамках закону.

Відповідно, вихід із цього протиріччя може бути забезпечений через організаційно-економічний механізм взаємодії суб'єктів та об'єктів управління. Можлива модель такого механізму пропонується автором.

Структура такого механізму визначає низку загальних функцій, що виконуються кожним суб'єком управління, незалежно від сфери (галузі) діяльності. Водночас визначено конкретні напрямки взаємного інформування та відповідні обсяги та характер інформації. Відповідно, прийняття управлінського рішення та вплив на об'єкт управління реалізуються у зустрічному напрямку.

Інституційні структури покликані зменшувати невизначеність, що виникає в процесі взаємовідносин між людьми. Функціонування механізму забезпечення економічної безпеки потребує певних критеріїв та інструментарію оцінки рівня безпеки країни в галузі економіки. Для цього необхідно, щоб національні інтереси країни у галузі економіки набули кількісної визначеності.

Ефект інституціонального середовища виникає у процесі зниження рівня невизначеності середовища, в якому діють економічні агенти. Якщо правила суворо виконують, то немає необхідності спеціально витрачати додаткові зусилля на те, щоб передбачити, як поведуться суб'єкти: коло їх можливих поступків прямо обмежене діючими інститутами. Крім того, зниження рівня невизначеності довкілля, що забезпечується наявність інститутів, дозволяє планувати та здійснювати прийняття рішень на перспективу [2, с. 138].

Стабільне утворення, яке забезпечує ефективну інституційну основу, розглядається як джерело повної реалізації Порядку денного на XXI століття, імплементації всіх аспектів зони підсумків Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі та відповідей на останні запитання щодо Порядку денного на XXI століття. Стабільне формування національних інституцій у сфері економічної безпеки [4, с. 20].

Інститут є точкою перетину соціальних і виробничих відносин. Інституції є основою для розвитку національної політичної діяльності, за допомогою якої вони пов'язані у всіх напрямках, формуючи норми та правила, які допомагають майбутньому розвитку та зменшують проблеми та загрози, що виникають. Інституції обмежують вільний доступ до ресурсів, але в свою чергу встановлюють різноманітні альтернативи їх використання.

Інституції впливають на розподіл ресурсів і координують фінансових професіоналів майже на кожному кроці, враховуючи можливі обмеження та методи роботи та напрямок діяльності. Збираючи дані про нові проблеми та потреби, дослідницький інститут також враховував полярні відносини. Сфери досліджень стосуються сигналів про нові проблеми та потреби. Зокрема, вони відповідають за виникнення нових проблем шляхом аналізу та додаткової обробки раніше отриманих даних.

Крім іншого, інститутам необхідно зацікавлювати впливові організації та їх представників, які відіграють важливу роль у прийнятті рішень у підприємницькій діяльності та рішень у громадській структурі держави. Власне підприємницькі структури і структури громадськості надають величезний (підсилюють або, навпаки, послаблюють) вплив на агентів, тим самим "дають згоду" на здійснення політики, спрямованої на певні цілі. При цьому кожен рівень інституційного середовища "бере участь" у приведенні інтересів до єдиного балансу.

Для виконання головного завдання - забезпечення національної економічної безпеки та створення сприятливих умов для розвитку економіки має бути сформована ефективна система національного економічного нагляду, яка забезпечить можливості оптимальної взаємодії між різними елементами економіки, державного нагляду. Система дозволить зберегти економіку країни на безпечному рівні.

Складність формування інституту економічної безпеки полягає у тому, що за своєю природою місія є міждисциплінарною, оскільки однією з важливих її складових є наявність специфічної організаційної структури. Цей компонент спочатку буде представлено національними органами влади, чиї повноваження та можливості включають вирішення питань соціальної та економічної безпеки. Вирішення цих завдань неможливо без створення головного первинного відомства, яке відповідатиме за прийняття рішень та розробку стратегії усунення виникаючих економічних загроз та пошуку співвиконавців для забезпечення економічної безпеки.

Щоб робота органів була більш продуктивною, інститути повинні створювати систему так званих індикаторів, які повинні не тільки передбачати появу всіх можливих економічних загроз та ризиків [9], але й впливати на їх подальший розвиток та усунення. Якщо порівнювати теоретичні міркування про економічну безпеку та фактичний стан справ у країні, то можна зробити такі висновки: найбільшою перевагою в соціально -економічній системі, за умови стійкості економіки, є простота прогнозування та передбачуваність даних прогнозів.

Вся політика, що проводиться інститутами з метою забезпечення економічної безпеки, має бути звернена на підтримку всього комплексу показників, і значення одного кола не повинні досягатися на шкоду інших показників, адже розглядаючи показники окремо один від одного неможливо дійти правильних та об'єктивних висновків щодо роботи системи у цілому [9, с. 18].

Беручи до уваги специфіку національної економіки, можна побачити, що остання політична та економічна криза, яка охопила нашу країну, означає, що інституційне середовище забезпечення національної економічної безпеки зазнало фундаментальних змін. На нашу думку, можна відзначити, що трансформація представленого середовища повинна здійснюватися з позиції системного підходу [5].

Механізм функціонування системи економічної безпеки може бути ефективним у короткостроковому та довгостроковому періоді тільки при переході економіки країни з ресурсної орієнтації до інноваційного розвитку та забезпечення високої конкурентоспроможності вітчизняного продукту. При цьому необхідно створення інститутів, що дозволяють оперативно проводити моніторинг системи економічної безпеки, виявляти основні фактори, що порушують функціонування даної системи та забезпечувати її сучасними методами підвищення ефективності.

Сучасні тенденції формування нової за своєю якістю системи стратегічного планування на регіональному рівні дедалі більше характеризуються досить складними та почасти суперечливими процесами взаємодії різних рівнів регіонального управління. Природа цієї взаємодії дедалі більше визначається й не так формальними нормами, які іноді просто ігноруються на регіональному рівні, що свідчить, передусім, використання методів "ручного управління". Крім того, формування певного нового інституційного середовища породжує необхідність вироблення загальних норм і правил моніторингу самої системи прийняття рішень на всіх рівнях управління.

Цей процес не тільки пов'язаний із реалізацією загальної концепції сучасного державотворення, він визначає тенденцію історичних умов формування регіональної політики як основи визначення пріоритетів національного розвитку, а й пов'язаний із спробами створення нового національного розвитку. Норми та правила формують інституційне середовище для цього розвитку.

Вибір між інструктивним та індикативним плануванням на регіональному рівні залежить не лише від об'єктивних факторів, які встановлюють ті чи інші інституційні норми на національному рівні, а й від вірогідності того, що регіон сам згенерує ці норми та прийме їх у разі потреби. їх соціально-економічного розвитку або заперечують їх, формально відповідають вимогам, але реалізують свій потенціал.

Визначення цільових показників та індикаторів стратегічного планування на загальнодержавному рівні вимагає від регіонів самостійності у прийнятті рішень. В умовах соціально-економічної ситуації, що вже склалася, і роками накопичених системних проблем, у тому числі через відсутність дієвої моделі бюджетного федералізму, дана модель регіональної самостійності вимагає формування досить чітких інституційних критеріїв її реалізації.

З одного боку, кожен регіон повинен мати власну базу оподаткування, і за потреби він може здійснювати «бюджетне маневрування» відповідно до пріоритетного виконання завдань, що відображають специфіку регіону, щоб отримати певний мультиплікативний ефект у ЗМІ. З іншого боку, потрібна сувора «бюджетна дисципліна та відповідні обмеження, але з чітких причин».

Будь-яка зміна правил формування бюджетної системи неминуче формально закріплює нові інституційні норми щодо галузевого розвитку, і тим самим формуючи об'єктивно можливе (інвестиційні потоки) та суб'єктивно сприймане (фінансово забезпечені пріоритети розвитку) інституційне середовище реалізації регіональної політики держави.

Безумовно, сьогодні держава зробила певні кроки не лише у формуванні цього питання, в інформуванні суспільства та у поетапному визначенні пріоритетів розвитку, а й у намаганні сформувати нову інституційну основу для реалізації завдань стратегічного планування.

У цьому процесі особливу роль визначає державний проект, важливість його реалізації багато у чому залежить від формування нового інституційного середовища, в якому сучасне держава реалізує свою регіональну політику. Проте, практика показала, що при реалізації національних проектів численні показники на міжпроектному рівні є неузгодженими, що не дозволяє кожному регіону самостійно визначати пріоритети реалізації в тому чи іншому напрямку в рамках досягнення загальної мети.

І перш за все, у формуванні того інституційного середовища, яке зробить незворотними процеси відтворення системи стратегічного планування та забезпечення гарантій економічної безпеки регіонального розвитку як основи зміцнення внутрішньодержавних відносин, створення нових напрямів міжрегіональної інтеграції в умовах не тільки адміністративного фактора, що склався об'єднання їх у рамках окремих адміністративно - територіальних одиниць, а й загальної концепції територіального освоєння.

Тому, формування нової макрорегіональної стратегії соціально - економічного розвитку та її реальна інтеграція стали одним із найважливіших критеріїв формування нового рівня управління. Пріоритети розвитку програми міжрегіональної інтеграції та відновлення планування переселення та підвищення продуктивності.

Отже, необхідним є формування нової регіональної системи управління на основі взаємодії управління різних рівнів у загальній системі міжрегіонального стратегічного планування, забезпечення економічної безпеки та відповідної цим завданням системи моніторингу.

Фактично, за відсутності загальної стратегії національного економічного та соціального розвитку кожен регіон буде змушений самостійно вирішувати проблему формування нової міжрегіональної системи стратегічного планування, що може призвести до можливих інституційних ризиків у забезпеченні соціально-економічного розвитку [1]. Економічна безпека розвитку територій, що супроводжується поступовою формалізацією та деескалацією характеру стратегічного планування.

На сучасному етапі соціально -економічного розвитку та глобалізації світової економіки велике значення набуває надання якісних послуг населенню та задоволення людських потреб. При цьому як на національному, так і на регіональному рівнях спостерігаються вектори бюджетної соціалізації та зменшення частки підтримки великих гравців ринку. Парадигми реалізації місцевої політики змінюються з тенденціями до меншої централізації влади на місцевому рівні, перерахування коштів і зміни відносин між бюджетами.

Дослідження сучасного етапу міжнародної економічної глобалізації показують, що настав час змінити парадигму розвитку механізму управління глобальним суспільним відтворенням. Новий етап міжнародної економічної глобалізації характеризується інтенсивною інтеграцією найбільш життєздатних країн із досягненнями науково -технічного прогресу та діяльністю транснаціональних корпорацій як головних суб'єктів, що впливають на процес глобалізації та економічну безпеку в глобальному масштабі.

У цьому випадку проблему забезпечення національної економічної безпеки можна вирішити без органічного включення в процес міжнародної виробничої системи. У сучасних умовах міжнародне співтовариство вступило в абсолютно новий етап розвитку, на якому національне та міжнародне суспільне відтворення можливе лише за умови врахування глобальних процесів.

В умовах глобалізації економіки економічна безпека будь-якої держави набуває першорядного значення, нового якісного змісту. Вона дає орієнтири до ухвалення основних соціально-економічних рішень, на вибір стратегії розвитку в усіх її аспектах: внутрішнього, зовнішнього, економічного, торгово-політичного та інших.

Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що глобалізація стає ключовим процесом, під впливом якого відбувається становлення та розвиток кожної окремо взятої держави. Ще нещодавно було прийнято тією чи іншою мірою пов'язувати процес інтеграції держави у світовий економічний простір з моделлю її господарської системи та рівнем розвитку економіки. Однак, у сучасних умовах розвитку глобальної економіки така закономірність практично втратила своє значення. На практиці спостерігається інша залежність: рівень та масштаби інтегрованості у світовий економічний простір безпосередньо визначаються ступенем його зацікавленості в економічному потенціалі та ресурсах конкретної держави.

Об'єктивна необхідність економічної трансформації України зумовлена вимогами до гнучкості та адаптивності країн, які обирають інноваційний шлях розвитку в умовах високої конкуренції та технологічних переваг. Саме економічна глобалізація, заснована на формуванні високотехнологічних ресурсів у реальному секторі, впровадженні сучасних систем менеджменту та ефективному використанні господарського обороту та інноваційного розвитку дозволяє забезпечити економічне зростання.

Ми вбачаємо ряд ознак, які засвідчують ймовірність зсуву парадигми державного управління, зазначені трансформації мають різновекторний характер: від традиційного бюрократичного управління:

а) до ринкової моделі державного регулювання суспільних відносин;

б) до мережевих форм публічного управління, а також забезпечення захисту суспільних благ;

в) та до нового способу управління заснованого на засадах партнерства, консенсусу та рівноправності між урядовими і неурядовими інституціями.

На основі проведених наукових досліджень ми пропонуємо авторську модель реформування органів держаного управління в Україні:

На першому рівні повноваження міжнародних інституцій, зокрема Ради Безпеки ООН, яка в межах своїх повноважень:

1) приймає рішення про створення в Україні:

- Ради уповноважених представників (РУП);

- Експертної місії (ЕМ);

- Адміністративного Арбітражу (АА);

2) приймає регламентні документи щодо діяльності РУП, ЕМ та АА.

3) заслуховує щорічні звіти про діяльність зазначених публічних інституцій.

Рада уповноважених представників - це колегіальний орган державного управління, кількісний та якісний склад якого становить по одному представнику від країн G 20 та представників від ООН, МВФ та МБ з постійною їх ротацією кожні 3 роки.

До повноважень Ради уповноважених представників належать:

1) підготовка проектів законодавчих актів;

2) направлення законопроектів через Президента України до Верховної Ради;

3) наділення правом вето, з можливістю подолання його двома третинами від конституційного складу Парламенту

4) заслуховування щорічних звітів Президента України та Верховної Ради України про стан захисту прав і свобод людини та громадянина.

Експертна місія - виконавчий орган державної влади у сфері економічної безпеки та транскордонного співробітництва. Кількісний та якісний склад якого формується з урахуванням представників від Неурядових організацій Глобальної системи, ТНК.

До повноважень Експертної місії належить:

1) аналіз економічної політики та ухвалення відповідних рішень (Резолюцій);

2) виявлення ризиків щодо гарантованих показників економічної безпеки;

3) підготовка пропозицій для Ради уповноважених представників;

4) підготовка проекту Державного бюджету України та контроль за його виконанням;

5) Затвердження програм соціально - економічного розвитку та контроль за їх виконанням.

Адміністративний арбітраж орган судової влади, кількісний та якісний склад якої до 10 арбітрів з постійною їх ротацією кожні 3 роки.

До базових повноважень належить:

1) розгляд звернень уряду України у разі незгоди з ветуванням РУП рішень Президента, Верховної Ради та Уряду;

2) вирішення конфлікту повноважень органів державної влади;

3) контроль за процесом укладення адміністративних договорів з метою уникнення конфлікту повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

ІІ. Відповідно до положень ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори та угоди, а також Резолюції ООН, які регламентуватимуть порядок формування та повноваження Ради уповноважених представників, Експертної місії та Адміністративного арбітражу є складовою частиною національного законодавства України.

Завдяки створенню системи глобалізаційних правових інституцій відбудеться суттєва конвергенція концептуальних рамок, стратегій, методологій та інструментів, які використовують реформатори державного сектору. Водночас глобальність процесу реформування не означає існування єдиного, загальнообов'язкового набору ідей і практик, застосовних до всіх без винятку країн. І навпаки, ігнорування місцевих умов стане основною перешкодою для створення новіших моделей державного управління, які можуть вирішувати суспільні проблеми в глобалізованому середовищі.

Вивчення перспектив процесу глобалізації, закономірностей технологічного економічного та інноваційного розвитку, впливу соціальних та інституційних змін на розвиток національної економічної системи, вибору факторів модернізації економіки та її перехідного етапу, формування соціальної моделі виробництва та розвитку та вплив глобалізації на країну Це пов'язано з посиленням впливу ринку, що принципово змінює значення технологій у соціально-економічному та соціальному розвитку.

Доцільно виділення таких видів впливу глобалізації на національну економіку: вплив світового бізнесу та загальної виробничо-економічної культури на ідеологію та ділову практику всередині цієї країни, глобалізація не є одномірною - союз регіонального співробітництва з процесом глобалізації здатний посилити зовнішньоекономічні позиції цієї країни, глобалізація розширює економічне простір прав інтелектуальної власності за умови дотримання міжнародних правил у світовій економіці.

міжнародний співпраця економічний безпека

Висновки

Досліджено міжнародні стандарти у сфері економічної безпеки, що включають: реалізацію ефективних заходів макроекономічної стабілізації, підтримка зовнішньої та внутрішньої стабільності; забезпечення динамічного розвитку міжнародного економічного співробітництва; збільшення ефективності структурних реформ в економіці, підтримка малого та середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій; боротьба з організованою економічною злочинністю; узгодження положень фінансово-економічного законодавства, економічної, фінансової і митної політики з положеннями європейського законодавства; ефективне ринкове регулювання у фінансовій і економічній сферах; створення інформаційної інфраструктури, приєднання до транскордонних транспортних комунікацій; необхідним для розвитку високотехнологічних галузей промисловості, ефективне управління трудовим потенціалом; підтримка належного рівня освіти і науки.

Доведено, що зміна парадигми міжнародних відносин, яка передбачає надання пріоритету нормативно-правовим інструментам при врегулюванні міждержавних суперечностей наштовхується на значні труднощі, які, зокрема, зумовлені такими чинниками: різним рівнем розвитку національних держав, що породжує значну диференціацію у баченні ними свого місця та ролі у світі, знаходить відповідне відображення у готовності держави прийняти одні норми та правила та відкинути інші, які, на її думку, не відповідають її інтересам; недосконалістю та незавершеністю формування правової основи нормативної системи міжнародних відносин, оскільки нормативне регулювання вказаних відносин стало на шлях інтенсивного розвитку тільки по закінченні "холодної війни"; як правило, норми (правила) у міжнародних відносинах є політичними зобов'язаннями, а не правом, вони стають легітимними лише тоді, коли світова спільнота починає усвідомлювати, що виконувати їх вигідно.

Література

1. Бодров Володимир, Шепетько Роман. Структурна політика в умовах загострення міжнародної конкуренції.

2. Нехай В.А., Нехай В.В. Інформаційна безпека як складова економічної безпеки підприємств. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Економіка і менеджмент. 2017. Вип. 24. С. 137-140.

3. Самусевич Я.В., Височина А.В. Зарубіжні практики оцінювання обсягів виведення капіталу: методологічний аспект. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2018. Вип. 21. С. 81-85

4. Сибірна Р.І., Живко З.Б. Проблеми екологічного контролю в митній практиці. Взаємодія правоохоронних органів та державних структур у протидії екологічній небезпеці: матеріали науково-практичної конференції, м. Львів, 3 листопада 2006 року. Львів: ЛьвДУВС, 2007. С. 58-5

5. Iftikhar Lodhi (2021) Globalisation and public policy: bridging the disciplinary and epistemological boundaries, Policy and Society, 40:4, 522-544.

6. IFC (2018) “The State of Governance at State-Owned Enterprises”. Corporate Governance Group, International Finance Corporation, World Bank Group.

7. Leonard M., Pisani-Ferry J., Ribakova E., Shapiro J., Wolff G. Redefining Europe's economic sovereignty. Policy Contribution. 2019. №9.

8. Lishchynskyy I. Territorial cohesion policy in the context of EU regional security. Journal of European Economy. 2019. Vol. 18. № 4. P. 439 -453

9. Securing The Future An Egyptian National Security Strategy.The American University in Cairo, 2016. 18 p.

References

1. Bodrov Volodymyr, Shepetko Roman (2014). Strukturna polityka v umovakh zahostrennia mizhnarodnoi konkurentsii [Structural policy in the conditions of intensifying international competition]. [In Ukrainian].

2. Nekhai V.A., Nekhai V.V. (2017) Informatsiina bezpeka yak skladova ekonomichnoi bezpeky pidpryiemstv. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu [Information security as a component of economic security of enterprises]. Seriia: Ekonomika i menedzhment. Vyp. 24. S. 137-140. [In Ukrainian].

3. Samusevych Ya.V., Vysochyna A.V. (2018) Zarubizhni praktyky otsiniuvannia obsiahiv vyvedennia kapitalu: metodolohichnyi aspekt [Foreignpractices of assessing capital withdrawal volumes: methodological aspect]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Mizhnarodni ekonomichni vidnosyny ta svitove hospodarstvo. Vyp. 21. S. 81 -85 [In Ukrainian].

4. Sybirna R.I., Zhyvko Z.B. (2007) Problemy ekolohichnoho kontroliu v mytnii praktytsi [Problems of environmental control in customs practice]. Vzaiemodiia pravookhoronnykh orhaniv ta derzhavnykh struktur u protydii ekolohichnii nebezpetsi: materialy naukovo-praktychnoi konferentsii, m. Lviv, 3 lystopada 2006 roku. Lviv: LvDUVS. S. 58-5[In Ukrainian].

5. Iftikhar Lodhi (2021) Globalisation and public policy: bridging the disciplinary and epistemological boundaries, Policy and Society, 40:4, 522-544.

6. IFC (2018) “The State of Governance at State-Owned Enterprises”. Corporate Governance Group, International Finance Corporation, World Bank Group.

7. Leonard M., Pisani-Ferry J., Ribakova E., Shapiro J., (2019) Wolff G. Redefining Europe's economic sovereignty. Policy Contribution. №9.

8. Lishchynskyy I.(2019). Territorial cohesion policy in the context of EU regional security. Journal of European Economy. Vol. 18. № 4. P. 439 -453

9. Securing The Future An Egyptian National Security Strategy. The American University in Cairo, 2016. 18 p.

Размещено на Allbest.ru

...