Юрисдикційний імунітет держави: еволюція доктрини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юрисдикційний імунітет держави: еволюція доктрини

Анотація

Досліджено основні етапи та напрями розвитку доктрини юрисдикційного імунітету іноземної держави в міжнародному приватному праві. Розглянуто розвиток міжнародного законодавства та законодавства окремих країн, а також судову практику національних і міжнародних судів щодо застосування імунітету іноземної держави в судовому процесі. Визначено тенденції розвитку доктрини юрисдикційного імунітету держави при розгляді приватноправових спорів за участі іноземних осіб.

Ключові слова: імунітет у цивільному судочинстві, юрисдикційний імунітет держави, судовий імунітет, імунітет у праві, ефективність судочинства, справедливий судовий розгляд, цивільне судочинство за участю іноземних осіб. імунітет міжнародний право

Stepanenko T.V. Jurisdictional immunity of the state: evolution of the doctrine

Key words: immunity in civil proceedings, jurisdictional immunity of the State, judicial immunity, immunity in law, efficiency of proceedings, fair trial, civil proceedings involving foreign persons.

Постановка проблеми

В умовах збройної агресії рф проти України актуальним є питання судового розгляду вимог про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, життю чи майну громадян України внаслідок таких дій та звернення судових рішень до виконання. Однією з ключових проблем його вирішення є подолання юрисдикційних імунітетів іноземної держави, що включає в себе судовий імунітет (імунітет від притягнення іноземної держави до участі у провадженні в суді іншої держави), імунітет від ужиття забезпечувальних заходів, імунітет від виконання судового рішення та від звернення будь-якого стягнення і накладення заборон щодо майна іноземної держави.

В Україні правове регулювання питань юрисдикційного імунітету іноземної держави в цивільному судочинстві врегульовано ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право"¹, яка закріплює абсолютний юрисдикційний імунітет іноземних держав, що формально обмежує національні суди в розгляді будь-яких позовів до рф без її згоди та унеможливлює забезпечення ефективного захисту порушених прав ¹.

Україна вже давно потребує сучасного законодавчого вирішення питання щодо юрисдикційних імунітетів іноземних держав ². Отже, наявність у законодавстві нашої країни суттєвих прогалин щодо регулювання надання юрисдикційного імунітету іноземній державі при розгляді судом приватноправових спорів за її участю зумовлюють нагальну потребу в дослідженні основних положень доктрини юрисдикційного імунітету держави на теоретичному та практичному рівнях і з урахуванням сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права, що має суттєве значення для подальшого розвитку та реформування національного права.

Навряд чи можна стверджувати, що питання юрисдикційного імунітету іноземної держави в міжнародному приватному праві та цивільному процесі отримали достатньо уваги у вітчизняній правовій науці. Більшість фундаментальних праць у цій сфері було розроблено ще за радянських часів і спрямовано на обґрунтування необхідності надання державі абсолютного імунітету. Після здобуття Україною незалежності питання юрисдикційних імунітетів держави на дисертаційному рівні досліджувалося Є. В. Корнійчуком (2008), О.Т. Гіренком (2009), І. С. Ніколаєвим (2006). В опублікованих роботах сучасних представників української правової думки проблема юрисдикційного імунітету держави, на відміну від праць іноземних фахівців, висвітлюється здебільшого як окреме питання в підручниках з міжнародного приватного права та невеликій кількості статей.

Метою цієї статті є демонстрація наявних у юридичній науці досягнень у розробці доктрини юрисдикційного імунітету іноземної держави при розгляді приватноправового спору і визначення подальших тенденцій її розвитку з урахуванням у розробці перспективного національного законодавства. Для досягнення окресленої дослідницької мети необхідним є проведення наукового аналізу, систематизації та інтеграції теоретичних досліджень інституту юрисдикційного імунітету держави, міжнародного законодавства та законодавства окремих країн, а також судової практики, що й стало завданням статті.

Результати дослідження мають порівняно новий характер і полягають у систематизації теоретико-практичних положень, отриманих попередніми дослідниками. Продемонстровано сучасні доктринальні концепції юрисдикційного імунітету держави в міжнародному приватному праві та процесі. Окреслено перспективні напрями подальших теоретичних досліджень і розвитку інституту юрисдикційного імунітету іноземної держави.

Доктрина імунітету іноземної держави, як і більшість правових доктрин, розвивалася та змінювалася протягом останніх століть і пройшла окремі періоди свого розвитку [1, с. 3; 2, с. 8-9]. Історія виникнення та становлення доктрини юрисдикційного імунітету держави - це насамперед історія національних судових рішень і національних законодавств.

Починаючи з ХІХ ст. питання імунітету держави як окремого суб'єкта є предметом судового розгляду у практиці окремих держав. Справа The Schooner Exchange v. McFaddon, розглянута Верховним судом США в 1812 р., цитується як "перший остаточний виклад доктрини абсолютного імунітету іноземної держави"The Schooner Exchange v. MFaddon / / Wikipedia : сайт. URL: https: / / en. wikipedia. org/wiki/The_S chooner_Exchange_v. _M%27Faddon (дата звернення: 20.03.2023).. Обставини справи полягали в такому. У грудні 1810 р. під час трансатлантичного рейсу корабель під назвою "Exchange", власниками якого були два громадяни США, був захоплений частинами французького військового флоту, доставлений в один із портів Франції та перетворений на французький військовий корабель під назвою "Balaou". У липні 1811 р. корабель, озброєний і під французьким командуванням, увійшов до порту Філадельфії з метою сховатися від негоди. МакФадден і його партнер (власники "Exchange") звернулися до окружного суду США округу Пенсільванія з позовом про визнання права власності на судно. Суд наказав заарештувати судно та затримати до визначення законних власників. Окружний суддя 4 жовтня 1811 р. відхилив позов, в основу обґрунтування свого рішення поклавши запропоновану Державним департаментом США позицію, що державне військове судно іноземного суверена, який перебував у дружніх стосунках зі Сполученими Штатами, не підлягало юрисдикції судів країни, якщо це стосується питання права власності, за яким такий суверен претендує на володіння судном. Апеляційний суд скасував рішення окружного суду. Верховний суд скасував рішення апеляційного суду та підтвердив рішення окружного суду, ухваливши, що як "державне військове судно на службі іноземного суверена, з яким уряд Сполучених Штатів перебуває в мирі", корабель має бути "звільнено від юрисдикції держави". Верховний Суд США зазначив, що згідно з визначенням суверенітету держава має абсолютну та виключну юрисдикцію в межах своєї території, але вона також може за неявною або прямою згодою відмовитися від юрисдикції, наприклад, іноземні суверени та їхні дипломатичні представники, які відвідували країну, загалом не підпадали під юрисдикцію національних судів. Подібним чином держава, що надає дозвіл іноземній армії на вільний прохід через свою територію, зазвичай передбачає відмову від юрисдикції над цією армією. Цей звичай був встановлений настільки міцно і є необхідним для міжнародних відносин, що для країни було б протиправним порушувати його без попереднього повідомлення ¹.

Наголошуючи, що основою імунітету є згода держави за місцем суду, Верховний Суд США у рішенні по вищезгаданій справі також відмітив, що безсумнівно, суверен місця суду здатний знищити цей наслідок і може вимагати та здійснювати юрисдикцію або шляхом застосування сили, або шляхом підпорядкування таких кораблів звичайним судам. Крім зауваження про те, що держави дали свою непряму згоду на такі обмеження їх територіальної юрисдикції, Верховний Суд США запропонував дві причини, чому держави зробили це: захистити свою суверенну рівність і незалежність та сприяти взаємовигідним міжнародним відносинамSchooner Exchange v. McFaddon, 11 U.S. 116 (1812) // JUSTIA : сайт. URL: https: //supreme.justia.com/cases/ federal/ us/11/116/ (дата звернення: 20.03.2023). The Schooner Exchange v. M'Faddon / / Wikipedia : сайт. URL: https://en. wikipedia.org/wiki/The_Schooner_Exchange_v._M%27Faddon (дата звернення: 20.03.2023)..

Упродовж ХІХ-ХХ ст. доктрина юрисдикційного імунітету держави набула розвитку в декількох напрямах. По-перше, змінювалася сфера застосування (охоплення) доктрини, було розроблено дві основні теоретичні концепції юрисдикційного імунітету держави - абсолютного й обмеженого (функціонального) імунітету [4, с. 154; 7, с. 6, 9-11].

Найбільш поширеною є думка, що доктрина імунітету іноземної держави була із самого початку абсолютною і забезпечувала імунітет проти всіх позовів, поданих проти держави в судах іншої держави [4, с. 159-160; 7, с. 9; 8, с. 118; 9, с. 76]. Деякі дослідники заперечують цю точку зору, натомість стверджуючи, що доктрина спочатку була більш обмеженою [6, р. 18-19; 10, р. 169-171]. Міркування головного судді Маршалла у справі The Schooner Exchange v. M'Faddon надають певну підтримку цій альтернативній точці зору [15, р. 2041]. Крім того, на існування принаймні теоретичних дискусій щодо питань обмеження обсягу юрисдикційного імунітету іноземних держав за кілька десятків років до середини ХХ ст. вказують матеріали їх обговорення Інститутом міжнародного права ¹, Комітетом експертів Ліги Націй з прогресивної кодифікації міжнародного праваCompetence des tribunaux dane les prooea oontre lee Etats on souveraine etrangers. Institut de Droit International. Annuare. Tome 11 1889/92. Pp. 408-438. URL: https: //www.idi-iil.org/app/ uploads/2017/05/4025-11-OCR-min- TBU.pdf (дата звернення: 20.03.2023); Projet de reglement international sur la competence des tribunaux dans les proces contre les Etats, souverains ou chefs d'Etat etrangers. Institut de Droit International. Session de Hambourg - 1891. URL: https: / /www.idi-iil.org/ app/ uploads/2017/06/1891_ham_01_fr.pdf (дата звернення: 20.03.2023). Questionnaire No. 11. Competence of the Courts in Regard to Foreign States. The American Journal of International Law. 1928. Vol. 22, Iss. S5: Supplement: Codification of International Law. Pp. 117-132. DOI: https://doi.org/10.2307/ 2213312..

Як переконує М. Баєрс, дослідження національних судових рішень і національного законодавства різних країн свідчить про те, що абсолютний імунітет не був встановленим правилом, зокрема для країн системи цивільного права. Скоріше історія свідчить про те, що не існувало жодного правила, яке регулювало б імунітет іноземної держави від юрисдикції суду до того, як обмежений імунітет став нормою звичаєвого міжнародного права, і що помилкова віра в первинність абсолютного імунітету сповільнила подальший розвиток доктрини. За твердженням дослідника, суди Бельгії застосовували обмежений юрисдикційний імунітет держави ще в 1857 р., тоді як італійські суди робили це в 1886 р., швейцарські суди - у 1918 р., австрійські суди - у 1919 р. Аргентинські і французькі суди розрізняли акти jure imperii і акти jure gestionis з 1924 р., єгипетські суди - з 1926 р., грецькі суди - з 1928 р., ірландські суди - з 1941 р., а німецькі суди - з 1949 р. У цей же час суди країн загального права керувалися доктриною абсолютного імунітету, тривало це до законодавчих змін 1970-1980-х рр.

Різницю між юрисдикціями країн загального права та цивільного права з точки зору їхньої готовності включити доктрину обмеженого юрисдикційного імунітету держави в національне законодавство М. Баєрс пояснює трьома обставинами. По-перше, суди країн загального права залишалися зв'язаними доктриною імунітету корони ("суверенний імунітет" у Сполучених Штатах). По-друге, суди в системах загального права були пов'язані доктриною stare decisis і не могли відмовитися від своїх попередніх застосувань абсолютного імунітету. По-третє, держави системи загального права були менш зацікавлені в розвитку доктрини обмеженого імунітету, ніж більшість країн континентальної системи права. Країни загального права були або великими, як-от Сполучені Штати, або частиною колишньої Британської імперії з її внутрішньою згуртованістю та історичними, політичними й комерційними зв'язками. І навпаки, невеликі континентальні держави Європи, такі як Нідерланди, Бельгія чи Італія, значно більшою мірою залежали від торгівлі між повністю суверенними державами [10, р. 169-173].

По-друге, дискусійним питанням є визначення правової природи доктрини імунітету іноземної держави, що впливає на її застосування. Поширеною є наукова позиція, що імунітет іноземної держави став нормою міжнародного звичаєвого права насамперед через поступове накопичення практики держав у формі рішень національних судів та національного законодавства [10, р. 172-173]. Багато прибічників має й концепція визнання державного імунітету основним державним правом унаслідок принципу суверенної рівності, традиційною відправною точкою якої є максима "par in parem non habet imperium". Ґрунтуючись на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав, імунітет виявляється не лише у праві держави не бути підпорядкованою владним прерогативам іноземного суверену, а й в обов'язку цього суверена не поширювати ці прерогативи на іншу державу без її згоди [4, с. 154-158; 9, с. 75]. Єер Герш Лаутер- пахт стверджував, що не існує жодної норми міжнародного права, яка б зобов'язувала держави надавати юрисдикційний імунітет іншим державам [13, с. 228]. Існує точка зору, якої дотримуються деякі дослідники та яка принаймні непрямо відображена в рішенні Верховного суду США ¹, що імунітет іноземної держави є не нормою міжнародного права, а радше продуктом ввічливості (comitas gentium), наданої державою на свій розсуд іноземній державі як виняток із принципу державної юрисдикції [5, р. 754]. Прибічниками цієї наукової позиції юрисдикційний імунітет, що надається іноземній державі, пояснюється практичною необхідністю або зручністю і, зокрема, бажанням сприяти добрим взаємовідносинам та взаємній ввічливості між націями [14, р. 5-6].

По-третє, хоча до сьогодні не існує чинного універсального міжнародного договору, що регулює юрисдикційний імунітет іноземної держави, має місце рух до його правового врегулювання на національному, регіональному та міжнародному рівнях.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з юрисдикційним імунітетом держав у міжнародних приватних відносинах, здійснюється здебільшого на базі національного законодавства шляхом включення відповідних норм до законів про міжнародне приватне право (Угорщина, Чехія, Швейцарія тощо) або прийняття окремих законів про імунітет (США, Великобританія, Канада, Австралія, ПАР, Сінгапур, Пакистан та ін.) [4, с. 162-163].

Мали місце і спроби міжнародно-правового визначення юрисдикційного імунітету держави. Серед міжнародних конвенцій, норми яких є вираженням волі держав щодо згоди на підпорядкування спору суду певної держави, хронологічно першою є Міжнародна конвенція щодо уніфікації деяких правил щодо імунітету державних суден від 10 квітня 1926 p. та Додатковий протокол до неї від 24 травня 1934 р.The Schooner Exchange v. MFaddon. / / Wikipedia : сайт. URL: https:/ / en. wikipedia. org/wiki/The_S chooner_Exchange_v_M%27F addon (дата звер-нення: 20.03.2023). International Convention for the Unification of Certain Rules Concerning the Immunity of State-owned Ships (Brussels, 10 April 1926) and Additional Protocol to this Convention (Brussels, 24 May, 1934) / / Maritime and Insurance Law : сайт. URL: http://www.fortunes-de-mer.com/mer/images/documents%20pdf/ legislation/Internationale/International%20Convention%20unification%20rules %20Immunity%20State%20owned%20Vessels%20Brussels%201926%20RU.pd f (дата звернення: 20.03.2023).

16 травня 1972 р. була укладена Європейська конвенція про імунітет держав (далі - Європейська конвенція) та ратифікована вісьмома державами - членами Ради ЄвропиEuropean Convention on State Immunity (ETS No. 074). Basle, 16 May, 1972 // Council of Europe : сайт. URL: https://rm.coe.int/16800730b1 (дата звернення: 20.03.2023).. Генеральною Асамблеєю ООН 2 грудня 2004 р. було прийнято Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (далі - Конвенція ООН)¹.

Конвенція ООН та Європейська конвенція втілюють концепцію обмеженого юрисдикційного імунітету держави, визначають, у якій формі може мати місце відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Із часу ухвалення Конвенції ООН минуло майже 20 років. Станом на березень 2023 р. вона нараховувала 23 учасники з 30, необхідних для набрання нею чинності через ст. 30United Nations Convention on Jurisdictional Immunities of States and Their Property. New York, 2 December, 2004 / / United Nations Treaty Collection : сайт. URL: https://treaties.un.org/doc/source/RecentTexts/English_3_13.pdf (дата звернення: 20.03.2023). Там само.. Втім, незважаючи на не- набрання Конвенцією ООН чинності, деякі з її положень визнані міжнародними і національними судами як такі, що відображають норми міжнародного звичаєвого права. Навіть у тих випадках, коли суди сумніваються у правовому статусі Конвенції ООН, посилання на неї стали нормальною практикою під час судових розглядів, що торкаються питань імунітету. Положення Конвенції ООН включено до національного законодавства таких держав, як Іспанія, Швеція та Японія. У деяких державах її положення введено в дію лише частково: наприклад, положення про забезпечувальні заходи частини IV Конвенції ООН покладено в основу французького закону 2016 р. У рф, яка підписала Конвенцію ООН, проте не ратифікувала її, діє закон 2015 р., яким закріплено доктрину обмеженого імунітету аналогічно до того, як це відображено у Конвенції [15].

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також визнає положення Конвенції ООН як вираз міжнародного звичаєвого права щодо юрисдикційного імунітету держав. При цьому згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція ООН (або її конкретні положення) поширюється на держави, які її ратифікували, а також на всі держави, що підписали її, але Конвенція не ратифікована державоюCase of Oleynikov v. Russia (Application no. 36703/04), 14 March 2013 // HUDOC : сайт. URL: https:/ /hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117124 (дата звер-нення: 20.03.2023)., перебувають у процесі ратифікації Конвенції¹; не заперечували проти її ухваленняCase of Sabeh El Leil v. France (Application no. 34869/05), 29 June 2011 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105378 (дата звер-нення: 20.03.2023). Case of Cudak v. Lithuania (Application no. 15869/02), 23 March 2010 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-97879 (дата звер-нення: 20.03.2023); Case of Naku v. Lithuania and Sweden (Application no. 26126/07), 8 November 2016 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-168382 (дата звернення: 23.03.2023)., не заперечували ухвалення конкретної норми у складі проектів статей Комісії міжнародного праваCase of Wallishauser v. Austria (Application no. 156/04), 17 July 2012 / / HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-112194 (дата звер-нення: 20.03.2023).. На думку ЄСПЛ, участь держави в обговоренні або прийнятті Конвенції ООН дозволяє стверджувати, що вона застосовується до держави-відповідача (Cudak v. Lithuania, п. 66-67)Case of Cudak v. Lithuania (Application no. 15869/02), 23 March 2010 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-97879 (дата звер-нення: 20.03.2023)..

Втім, незважаючи на позицію ЄСПЛ щодо визнання положень Конвенції ООН як виразу міжнародного звичаєвого права з питань юрисдикційного імунітету держави, підхід ЄСПЛ щодо тлумачення її змісту є доволі дискусійним. Так, ЄСПЛ було розглянуто низку справ, у яких оскаржувалися рішення судів держав-членів про надання юрисдикційного імунітету іноземним державам з підстав недотримання прав скаржників на справедливий суд згідно зі ст. 6 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Європейська конвенція з прав людини)Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : від 04.11.1950 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 20.03.2023).. ЕСПЛ визнає порушення ст. 6 (1) Європейської конвенції з прав людини в разі надання імунітету державі у спорах, що виникають з трудового договору (Cudak v. Lithuania; Sabeh El Leil v. France) чи комерційного правочину (Oleynikov v. Russia)Case of Cudak v. Lithuania (Application no. 15869/02), 23 March 2010 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-97879 (дата звер-нення: 20.03.2023); Gase of Sabeh El Leil v. France (Application no. 34869/05), 29 June 2011 // HuDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001- 105378 (дата звернення: 20.03.2023); Case of Oleynikov v. Russia (Application no. 36703/04), 14 March 2013 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-117124 (дата звернення: 20.03.2023)..

Що ж стосується інших категорій справ, за якими згідно з Конвенцією ООН не діє імунітет держави, зокрема про відшкодування шкоди, то ЄСПЛ зайняв таку позицію: якщо надання іноземній державі імунітету державою-членом суду в конкретній справі відповідає принципам міжнародного публічного права, тоді це не може розглядатись як порушення ст. 6 (1) Європейської конвенції з прав людини. У такому разі обмеження доступу до суду внаслідок надання іноземній державі юрисдикційного імунітету переслідує законну мету та має розумне співвідношення пропорційності між засобами обмеження та цілями, яких прагне досягти. Так, у справі McElhinney v. Ireland ЄСПЛ визнав правомірною відмову судів Ірландії розглядати справу у зв'язку з наявністю у Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії юрисдикційного імунітету. Заявник же посилався на відсутність імунітету, оскільки його позов стосувався відшкодування шкоди, завданої йому діями британського військовослужбовця, і він вважав, що Верховний суд Ірландії таким чином порушив його право на доступ до правосуддя відповідно до ст. 6 (1) Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що "в міжнародному та порівняльному праві існує тенденція до обмеження імунітету держави щодо тілесних ушкоджень, спричинених дією чи бездіяльністю в державі суду, але ця практика аж ніяк не є універсальною. Крім того, ця тенденція може стосуватися передусім тілесних ушкоджень, які "підлягають страхуванню", тобто інцидентів, що виникають внаслідок звичайних дорожньо-транспортних пригод, а не питань, що стосуються основної сфери державного суверенітету, такі як дії солдата на іноземній території, які за своєю природою можуть стосуватися делікатних питань, що впливають на дипломатичні відносини між державами та національну безпеку" (п. 38) Case of McElhinney v. Ireland (Application no. 31253/96), 21 November 2001 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59887 (дата звернення: 20.03.2023)..

У справі Al-Adsani v. the United Kingdom заявник пред'явив в Англії цивільний позов до шейху та держави Кувейт щодо відшкодування шкоди, завданої його фізичному та психічному здоров'ю внаслідок тортур у Кувейті у травні 1991 р. ЄСПЛ більшістю голосів підтвердив існування принципу імунітету держави в міжнародному праві і також постановив, що "обмеження права на справедливий суд наданням юрисдикційного імунітету іноземним державам переслідує мету підтримки добрих міждержавних стосунків і є пропорційним цій меті (п. 54). Незважаючи на особливий характер заборони катувань у міжнародному праві, Суд не може знайти в міжнародних документах, судових органах чи інших матеріалах, які він має, будь-якої твердої підстави для висновку, що з точки зору міжнародного права держава більше не користується імунітетом від цивільного позову в судах іншої держави, де стверджується, що були застосовані катування (п. 61)" Case of Al-Adsani v. the United Kingdom (Application no. 35763/97), 21 November 2001 // HUDOC : сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i= 001-59885 (дата звернення: 20.03.2023).. Отже, відмова в доступі до правосуддя в таких випадках, на думку ЄСПЛ, не призводить до порушення ст. 6 (1) Європейської конвенції з прав людини.

Науковий інтерес поряд з розглянутими вище рішеннями ЄСПЛ становить рішення Міжнародного суду ООН у справі про юрисдик- ційні імунітети держави (Німеччина проти Італії: втручання Греції). Так, 23 грудня 2008 р. Федеративна Республіка Німеччина звернулась до Міжнародного суду ООН проти Італійської Республіки, вимагаючи визнати, що Італія порушила юрисдикційний імунітет, яким Німеччина користується згідно з міжнародним правом, дозволивши подавати проти неї цивільні позови в італійських судах щодо відшкодування шкоди, завданої порушеннями Третім Рейхом міжнародного гуманітарного права під час Другої світової війни. Крім того, Німеччина просила визнати, що Італія також порушила імунітет Німеччини, вживши забезпечувальних заходів щодо Villa Vigoni - державної власності Німеччини на території Італії. Нарешті, Німеччина звернулася до Міжнародного суду ООН з проханням визнати, що Італія порушила юрисдикційний імунітет Німеччини, оголосивши такими, що підлягають виконанню в Італії, рішення грецьких цивільних судів, винесені проти Німеччини за позовами про відшкодування шкоди, завданої різаниною, вчиненою німецькими збройними силами під час їх відходу в 1944 р. в грецькому селищі Дістомо.

У своєму Рішенні, винесеному 3 лютого 2012 р., Міжнародний суд ООН постановив, що рішення італійських судів щодо відмови Німеччині в імунітеті становлять порушення міжнародних зобов'язань Італії. Суд зауважив: якщо припустити, що норми права збройних конфліктів, які забороняють убивство, депортацію та рабську працю, є нормами jus cogens, то не було конфлікту між цими нормами та нормами про державний імунітет. Ці два набори правил стосувалися різних питань. Правила державного імунітету обмежувалися визначенням того, чи можуть суди однієї держави здійснювати юрисдикцію щодо іншої держави. Вони не стосувалися питання, чи була поведінка, щодо якої було порушено справу, законною чи незаконною.

Одним з аргументів Італії в Міжнародному суді ООН було те, що в цій справі має бути відмовлено в імунітеті, оскільки всі інші спроби забезпечити компенсації різним групам жертв, залучених до італійського провадження, зазнали невдачі. Міжнародний суд ООН відхилив цей аргумент, заявивши, що він не може "знайти жодної підстави у... звичаєвому міжнародному праві ... що робить право держави на імунітет залежним від наявності ефективних альтернативних засобів захисту права"¹.

Свою позицію щодо рішення Міжнародного суду ООН у справі Німеччини проти Італії та його виконання висловив Конституційний суд Італії, який у своєму рішенні від 22 жовтня 2014 р. визнав, що певні законодавчі положення Італії, які були прийняті для виконання рішення Міжнародного суду ООН, порушують Конституцію Італії та є недійсними. Зокрема основним конституційним правом, про яке йдеться, було право особи на доступ до правосуддя, закріплене у ст. 24 Конституції Італії. І хоча висновок Міжнародного суду ООН про існування державного імунітету щодо військових злочинів і злочинів проти людяності, безсумнівно, являли собою звичаєве міжнародне право, такі норми не можуть бути прийняті у національному законодавстві Італії, оскільки вони порушуватимуть фундаментальне право доступу до правосуддя. Два аргументи були особливо переконливими для італійського суду: по-перше, дії Німеччини були безсумнівно незаконними, а по-друге, надання імунітету іноземній державі не залишило б у окремих жертв жодних альтернативних засобів захисту. За таких обставин імунітет має схилитися перед "вищим" правом на доступ до правосуддяJurisdictional Immunities of the State (Germany v. Italy: Greece intervening) / / International Court of Justice : сайт. URL: https://www.icj-cij.org/case/143 (дата звернення: 20.03.2023). Italian Constitutional Court Judgment 238/2014 Declares Customary In-ternational Law on State Immunity Inapplicable in the Italian Legal Order as far as War Crimes and Crimes Against Humanity are Concerned / / Questions of International Law : сайт. URL: http://www.qil-qdi.org/wp-content/uploads/ 2014/10/Italian-Constitutional-Court-Judgment-238-2014.pdf (дата звер-нення: 20.03.2023)..

Наведені вище рішення міжнародних судових установ свідчать про відсутність натепер готовності визнання ними обґрунтованості обмеження юрисдикційного імунітету іноземної держави в разі серйозного порушення нею прав людини і вчинення міжнародного злочину в державі суду. У той же час необхідно зауважити, що вказані рішення викликали як протилежні коментарі з боку суддів ЄСПЛJoint Dissenting Opinion of Judges Rozakis and Caflisch Joined by Judges Wildhaber, Costa, Cabral Barreto and Vajic', Dissenting Opinion of Judge Ferrari Bravo, Dissenting Opinion of Judge Loucaides in Case of Al-Adsani v. the United Kingdom (Application no. 35763/97), 21 November 2001 / / HUDOC: сайт. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59885 (дата звернення: 20.03.2023)., так і активні дискусії серед науковців та практиків щодо співвідношення юрисдикційного імунітету й прав людини, а також про необхідність обрання нових підходів до визначення міжнародного звичаєвого права з питань імунітету держави [11; 16], зокрема пропонується взагалі відмовитися від доктрини юрисдикційного імунітету іноземної держави та замінити її підходом, який спирається виключно на принцип територіальної юрисдикції держави та forum non conveniens [17; 18].

Вже доволі тривалий час одна з таких дискусій ведеться У 1999 р. під час роботи над Конвенцією ООН з юрисдикційних імуніте-тів на розгляд Шостого комітету Генеральної Асамблеї було винесено питання щодо відображення в Конвенції положень про виключення імунітет держави в разі порушення імперативних норм (jus cogens), проте на той час було ви-значено, що питання про виключення з імунітету в разі порушення норм jus cogens ще не цілком готове для кодифікації (див.: William T. R. Fox Competence of Courts in Regard to Non-Sovereign Acts of Foreign States. The American Journal of International Law. 1941. Vol. 35, No. 4. Pp. 632-640. DOI: https: //doi.org/10.2307/2192564). щодо співвідношення імунітету держави та норм jus cogens, що зводиться до так званої теорії нормативної ієрархії [19-21]. Основним аргументом доведення обґрунтованості обмеження юрисдикційного імунітету держави є твердження, що правило заборони тортур і вчинення злочинів проти людяності належить до правил jus cogens, які в ієрархії норм права стоять вище будь-якої норми міжнародного права, вони захищають orde public як базові цінності міжнародної спільноти. Як наслідок, будь-яка норма міжнародного права, яка суперечить jus cogens, є нікчемною, тобто не породжує правових наслідків. Отже, правила про імунітет держави потрібно тлумачити згідно з та у світлі правил jus cogens [21].

Лі М. Каплан, позитивно оцінюючи подальше обмеження юрисди- кційного імунітету держав, доводить, що таке обмеження має ґрунтуватися не на теорії нормативної ієрархії, яка, за його переконанням, не відображає справжню природу та дію доктрини імунітету іноземної держави, а на основі так званої теорії колективної вигоди держав (theory of collective state benefit). Свою позицію дослідник обґрунтовує сутністю правової природи юрисдикційного імунітету, яка, на його думку, полягає в конфлікті принципу суверенної рівності держав та принципу територіальної юрисдикції, а також є сутнісною метою концепції обмеженого імунітету держави, якою є покращення відносин між державами. Отже, як переконує науковець, міжнародне право вимагає державного імунітету лише щодо дій держави, що несуть колективну користь спільноті націй. Якщо ж дії держави явно шкодять міждержавним відносинам, але іноземна держава захищена національним законом про імунітет держави суду, обмежувальний підхід несумісний із суворими правилами міжнародного права та має бути змінений. Найбільш очевидним прикладом є випадки, коли національне законодавство не дозволяє подання позовів до іноземної держави про відшкодування шкоди за вбивства, катування чи переслідування громадян держави суду. За таких обставин іноземним державам надається юрисдикційний імунітет виключно відповідно до національного законодавства держави суду і їхнє право на юрисдикційний імунітет можна обмежити на підставі права держави суду здійснювати судову юрисдикцію щодо такого спору [5, р. 754].

Висновки

Зважаючи на викладене в цьому дослідженні, можна стверджувати, що доктрина юрисдикційного імунітету держави в міжнародному приватному праві зазнала істотного розвитку та змін протягом останніх двох століть. Історія її розвитку - це насамперед історія національних судових рішень і національних законодавств. На сучасному етапі доктрина юрисдикційного імунітету іноземної держави стоїть на порозі нового періоду розвитку доктрини - періоду подальшого обмеження імунітету держави на користь прав людини, забезпечення необхідного балансу між імунітетом держави та правом особи на доступ до суду і справедливий судовий розгляд. На міжнародному рівні формується підхід, за яким юрисдикційний імунітет держави має тлумачитися відповідно до та у світлі правил jus cogens, зокрема щодо справ про відшкодування шкоди, завданої життю, здоров'ю чи майну внаслідок збройної агресії іноземної держави.

Список бібліографічних посилань

1. Fox H., Webb P. The Law of State Immunity. 3rd ed. Oxford : Oxford University Press, 2013. 645 р.

2. Гіренко О.Т. Сучасні тенденції регулювання юрисдикційних імунітетів у міжнародному приватному праві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2009. 22 с.

3. Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник / за ред. А.С. Довгерта, В. І. Кисіля. Київ: Алерта, 2012. 376 с.

4. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: підручник. 4-те вид., перероб. і допов. Київ: Атіка, 2009. 500 с.

5. Caplan L. M. State Immunity, Human Rights, and Jus Cogens: A Critique of the Normative Hierarchy Theory. The American Journal of International Law. 2003. Vol. 97, No. 4. Pp. 741-781. DOI: https://doi.org/10.2307/ 3133679.

6. Badr G. M. State Immunity. An Analytical and Prognostic View. Dordrecht : Springer Dordrecht, 1984. 243 p. DOI: https://doi.org/ 10.1007/978-94-015-1181-0.

7. Корнійчук Є. В. Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності: тенденції розвитку в міжнародному та внутрішньому праві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11. Київ, 2008. 22 с.

8. Міжнародне приватне право: підручник / за ред. В.П. Жуш- мана, І. А. Шуміло. Харків: Право, 2011. 320 с.

9. Дахно І. І. Міжнародне приватне право: навч. посіб. 2-ге вид., стереотип. Київ: МАУП, 2004. 312 с.

10. Byers M. Custom, Power, and the Power of Rules. Michigan Journal of International Law. 1995. Vol. 17, Iss. 1. Pp. 109-180.

11. Whytock C. A. Foreign State Immunity and the Right to Court Access. Boston University Law Review. 2013. Vol. 93. Pp. 2033-2093.

12. Fox W. T. R. Competence of Courts in Regard to Non-Sovereign Acts of Foreign States. The American Journal of International Law. 1941. Vol. 35, No. 4. Pp. 632-640. DOI: https://doi.org/10.2307/2192564.

13. Lauterpacht H. The Problem of Jurisdictional Immunities of Foreign States. British Year Book of International Law. 1951. Vol. 28. Pp. 220-272.

14. Giuttari T. R. The American law of sovereign immunity: an analysis of legal interpretation. New York : Praeger Publishers, 1970. 438 p.

15. Webb P. United Nations Convention on Jurisdictional Immunities of States and Their Property // Audiovisual Library of International Law : сайт. 02.12.2004. URL: https://legal.un.org/avl/ha/ cjistp/cjistp.html (дата звернення: 20.03.2023).

16. Krajewski M., Singer C. Should Judges Be Front-Runners? The ICJ, State Immunity and the Protection of Fundamental Human Rights. Max Planck Yearbook of United Nations Law. 2012. Vol. 16. Pp. 1-34.

17. Garnett R. Foreign State Immunity: A Private International Law Analysis / / Research Handbook on Jurisdiction and Immunities in International Law / A. Orakhelashvili. Cheltenham Glos : Edward Elgar Publishing, 2015. Pp. 297-318.

18. Garnett R. Should Foreign State Immunity Be Abolished? Australian Yearbook of International Law. 1999. Vol. 20. Pp. 175-190.

19. McGregor L. Torture and State Immunity: Deflecting Impunity, Distorting Sovereignty. The European Journal of International Law. 2007. Vol. 18, Iss. 5. Рр. 903-919. DOI: https:// doi.org/10.1093/ejil/chm048.

20. McGregor L. State Immunity and Jus Cogens. The International and Comparative Law Quarterly. 2006. Vol. 55, No. 2. Pp. 437-445. DOI: https://doi.org/10.1093/iclq/lei091.

21. Черняк Ю. Юрисдикційний імунітет іноземної держави у цивільних справах про відшкодування шкоди: Qui Vadis // Судебно-юридическая газета: сайт. 13.03.2022. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/232109-yurisdiktsiyniy- imunitet-inozemnoyi-derzhavi-u-tsivilnikh-spravakh-pro-vidshkoduvannya- shkodi-qui-vadis (дата звернення: 20.03.2023).

Размещено на Allbest.ru