Контекстуально-часова парадигма основних уроків російсько-української війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контекстуально-часова парадигма основних уроків російсько-української війни

Алла Киридон,

д-р іст. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України, Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», Київ, Україна

Сергій Троян,

д-р іст. наук, проф., Університет Жешува, Жешув, Республіка Польща Національний авіаційний університет, Київ, Україна

Анотація

У статті пропонується узагальнення (станом на 2023 рік) уроків російсько-української війни 2014-2023 рр. Російська агресія проти України наприкінці лютого 2022 року переросла у фазу повномасштабної війни. Це викликало потужний опір української держави та суспільства, а також західні антиросійські санкції. Російсько- українська війна вийшла далеко за межі України та Росії, набула регіонального та світового значення. Проміжні підсумки та результати війни спонукають до розуміння й узагальнення її уроків для України, Європи і світу, особливо важливих для розуміння характеру й тенденцій еволюції сучасних міжнародних відносин і світового порядку. Саме цим зумовлена актуальність і мета дослідження проблеми. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, системності, узагальнення, поліфакторності в поєднанні з використанням методів аналізу і синтезу, історико-порівняльного і історико-генетичного, системного і структурно-функціонального аналізу. Уроки широкомасштабного етапу російсько-української війни базуються на аналізі сучасного стану ситуації на фронті, військово-дипломатичних зусиль для забезпечення перемоги України. Це необхідно для припинення російської агресії та злочинів російських окупантів, відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, покарання агресорів, повернення до міжнародного правопорядку та забезпечення тривалого та стабільного миру в Європі та світі. Ще одним узагальнюючим уроком є усвідомлення союзниками та партнерами України того, що вона є справжнім оплотом, який захищає демократичні права і свободи, загальнолюдські цінності. Українці своєю стійкістю та боротьбою дали нові імпульси північноатлантичному партнерству та євроінтеграції. У майбутньому це має велике значення для пріоритетів європейського та світового цивілізаційного розвитку.

Ключові слова: російсько-українська війна, повномасштабна агресія, Росія, Україна, уроки війни, міжнародні відносини, світопорядок.

Abstract

Alla Kyrydon,

Dr. Habil. (History), Professor,

State Research Institution «Encyclopedia Press», Kyiv, Ukraine

Serhiy Troyan,

Dr. Habil. (History), Professor,

University of Rzeszov, Rzeszov, Poland,

National Aviation University, Kyiv, Ukraine

CONTEXTUAL-TEMPORAL PARADIGM OF THE MAIN LESSONS OF

THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR

The article offers a generalization (as of 2023) of the lessons of the Russian- Ukrainian war of 2014-2023. Russian aggression against Ukraine at the end of February 2022 turned into a phase of a large-scale war. It caused strong resistance from the Ukrainian state and society, as well as Western anti-Russian sanctions. The Russian-Ukrainian war went far beyond the borders of Ukraine and Russia, it gained regional and global significance. Intermediate summaries and results of the war encourage us to understand and generalize its lessons for Ukraine, Europe and the world, which are especially important for understanding the nature and trends of the evolution of modern international relations and the world order. This is what determines the relevance and purpose of researching the problem. The research methodology is based on the principles of scientificity, historicism, systematicity, generalization, multifactoriality in combination with the use of methods of analysis and synthesis, historical-comparative and historical-genetic, systemic and structural-functional analysis. The lessons of the large-scale phase of the Russian- Ukrainian war are based on the analysis of the current state of the situation at the front, military and diplomatic efforts to ensure the victory of Ukraine. This is necessary to stop Russian aggression and the crimes of the Russian occupiers, to restore the territorial integrity and sovereignty of Ukraine, punishment of aggressors, to return to the international legal order, and to ensure lasting and stable peace in Europe and the world. Another generalizing lesson is the awareness of Ukraine's allies and partners that it is a real stronghold that protects democratic rights and freedoms, universal human values. Ukrainians, with their resilience and struggle, gave new impulses to the North Atlantic partnership and European integration. In the future, this is of great importance for the priorities of European and world civilizational development.

Keywords: Russian-Ukrainian war, large-scale aggression, Russia, Ukraine, lessons of war, international relations, world order.

Актуальність та постановка проблеми

Збройна агресія Російської Федерації проти України (з 26 лютого 2014 р.), а надалі її переростання в широкомасштабну війну (з 24 лютого 2022 р.) фактично стали початком серйозної трансформації постбіполярної системи міжнародних відносин, яка склалася в основних рисах після падіння СРСР і світової системи соціалізму в 1991 р. Росія в односторонньому порядку поставила під загрозу не лише суверенітет і територіальну цілісність України, але й почала демонтаж всієї міжнародно-правової конструкції сучасного світового порядку. Відповідно, її агресивні кроки викликали реакцію опору не лише української держави і суспільства, але й спричинилися до санкційного тиску з боку переважної частини світового співтовариства. Свідченням цього стали запроваджені з 2014 р. (а особливо від кінця лютого 2022 р.) індивідуальні та секторальні санкції проти Росії, російських компаній, юридичних і фізичних осіб, та підтримка Генеральною Асамблеєю ООН 14-ти резолюцій (прийнятих упродовж 2014-2023 рр.) щодо відновлення повної територіальної цілісності та суверенітету України в міжнародно визнаних кордонах 1991 р.

Осмислення ролі та значення української боротьби проти російської агресії (насамперед на стадії повномасштабної фази російсько-української війни) актуалізує порушену проблему й спонукає до виокремлення низки важливих для України, Європи і світу наслідків і уроків війни. Автори свідомі того, що виведення уроків обумовлюється динамічним подієвим контекстом і часовою перспективою. Перебуваючи в зоні об'єктивного реагування, в умовах калейдоскопу бурхливих і доленосних для України, Європи і світу подій, які тривають, вкрай стрімкої динаміки перебігу процесів, фоново-інформаційної насиченості тощозрозуміло, що ще складно робити глибинні узагальнення уроків війни. Це завдання на перспективу: фундаментальне знання генеруватиметься після завершення війни на підставі новітніх даних і відповідних аналітичних процедур.

Як зауважив німецький дослідник Г. Мюнклер, - «у момент початку великих і радикальних війн, неможливо передбачити, як довго триватиме війна та які тривалі наслідки вона матиме» [51, s. 17]. Водночас актуальні для сучасників внутрішні смисли подій, особливості сприйняття війни, маркування подієвого ряду тощо, на нашу думку, вже зараз потребують належного виявлення та фіксації для подальшого осмислення та теоретичних побудов. Йдеться про незамінний для дослідника «досвід прямого спостереження» саме під час війни: наявні смисли й сенси, на відміну від матеріальних артефактів, - швидкоплинні та змінні. Неминучими є розбіжності розуміння смислу подій тими, хто пише історію, і уявленнями тих, хто її творить. Сукупності смислів, пов'язаних із війною, у ході контекстуально-часового аналізу неминуче зазнають модифікацій, значеннєво-смислового переозначення, або перетворюються на стійкі наративи (останні забезпечують спадковість колективної пам'яті та спрямовані на підтримку ідентичностей спільнот), іноді увиразнюючи асиметрію у вираженні цих смислів, суб'єктивну забарвленість оцінок тощо. При цьому в контекстуально-часових зонах перетину виопуклюються найвагоміші результати / точки фіксації, конкретизуються чи генералізуються смисли тощо. Контекстуальність передбачає аналіз подієвого ряду з урахуванням логічних відношень пролонгованості дії/процесу, включеності, перетину, заперечення/несумісності тощо.

Актуалізує задекларовану тему й те, що «проблемою фундаментального характеру є той факт, що зміни, що вже відбулися на даний момент, істотно відстають від їх осмислення» [48].

З огляду на ці зауваги, пропонуємо кілька рефлексій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Зі зрозумілих причин незавершеності на даний час війни і поточного перебігу подій та їхнього впливу на регіональні і глобальні процеси, задекларована проблематика знайшла лише часткове або ситуативне відображення в науковому дискурсі. Йдеться й про випрацювання й осмислення поняттєво-категоріального апарату (зокрема, щодо назви війни й характеру: Велика війна, вітчизняна війна України, цивілізаційна війна, екзистенційна війна, війна за Незалежність України, національно - визвольна, колоніальна війна Росії / антиколоніальна війна України, неоімперська війна Росії тощо), й про подієву історію, й про міжнародне резонування тощо. Водночас від початку широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну практично кожна подія цієї війни знаходить відображення у ЗМІ, дискусіях, публіцистиці, наукових текстах, виставково - музейних проєкта тощо. Наповнення інформаційного простору активізувало міждисциплінарні розвідки й відповідне формування історіографічного сегменту, в якому «не тільки фіксуються події та процеси, а й здійснюються протяжні реконструкції українсько-російських відносин, версії ідеологічних, економічних, політичних причин і передумов нинішнього воєнного протистояння» [11, с. 6]. Про це свідчить й історіографія проблеми [1; 2; 5-21; 23-27; 31; 32; 34; 36; 43; 45; 47; 49 та ін.].

Мета пропоновагої наукової розвідки полягає в систематизації і узагальненні уроків повномасштабної фази російсько-української війни та окресленні їхнього значення (станом на липень, 2023 р.) з точки зору української, європейської і глобальної перспектив розвитку.

У методологічному ключі автори керуються принципами науковості, історизму, системності, узагальнення, поліфакторності в поєднанні з використанням методів аналізу і синтезу, історичного, історико-порівняльного, історико-генетичного, системного та структурно-функціонального аналізу, а також міждисциплінарного дослідницького інструментарію на помежів'ї історії, політології, юридичних наук, воєнної історії тощо. Методологічні підходи вибудувано на підставі та з урахуванням теоретико-концептуальних напрацювань дослідників проблеми.

З урахуванням викладеного, окреслимо кілька груп проміжних підсумків, усвідомлюючи, що глибинний аналіз та осмислення уроків повномасштабної війни ще попереду.

Воєнно-історичний діапазон

Урок перший. Епоха великих воєн не пішла в минуле, «закінчились класичні міждержавні війни, але не епоха війн загалом, які стають периферійними війнами» [51, s. 17]. Здебільшого сучасну російсько-українську війну відносять до війн четвертого покоління, для яких характерна асиметричність. Йдеться про антиколоніальні або національно-визвольні війни після Другої світової війни (напр., Алжирська війна 1954-1962 рр., В'єтнамська чи Друга індокитайська війна 1959-1975 рр., Афганська війна 1979-1989 рр.).

Особливістю сучасної російсько -української війни як «війни четвертого покоління» - вже на стадії «гібридної війни, а потім і повномасштабного збройного зіткнення - слід вважати асиметричність потенціалів (у тому числі військових) сторін. Проте асиметрія протистояння не обов'язково призводить до прямо пропорційних наслідків: не завжди значно численніші й початково краще озброєні окупаційні війська можуть бути дієздатнішими порівняно з армією, яка боронить свою Батьківщину від вторгнення загарбників. У цьому сенсі «спеціальна військова операція» Путіна майже за всіма параметрами виявилася стратегічним провалом.

Не маючи на початку достатньо озброєння, українці спромоглися протиставити ворогу відвагу, мужність і військовий професіоналізм. Груба сила, застосування терористичних методів, вбивства мирного населення не допомогли росіянам переломити ситуацію на свою користь. Військовий «похід» в Україну, задуманий московитами як блискавичний тріумфальний марш, вже перетворився для них (хоча далеко не всі ще це розуміють) у невпинне і катастрофічне сходження в пекло війни. І цей катабасис можна і треба зупинити лише жорстким впливом на рашистського агресора - російську владу і суспільство, які все більше акумулюють загрози і ризики, в тому числі ядерні.

Путіну не вдалося ні успішно повторити в Україні застосування воєнної концепції, яка в СРСР спрацювала під час німецько-радянської війни, ні нав'язати Україні капітуляцію під виглядом «миру» на умовах Кремля. Акцентування зусиль на важкій артилерії - сталінському «богові війни», а потім закидання позицій українців трупами росіян - не дало Москві бажаного ефекту чи переваг. Навпаки, це тільки критично зменшило чисельність дієздатних військ Російської Федерації. За час широкомасштабної фази війни відповідно до офіційних даних Генштабу ЗСУ (станом на 27.08.2023) ліквідовано понад 260 тис. російських окупантів. ЗСУ зараз набагато потужніші, ніж рік тому, в усіх відношеннях. Це підтверджує і піднесення України в мілітарному світовому рейтингу з 22 -го місця в 2022 р. на 15-е в 2023 р. [4].

Зауважимо, що у повномасштабній рсійсько-українській війні окремі дослідники увиразнюють обриси війни п'ятого покоління: події від вторгнення російського агресора в Україну 24.02.2022 стало своєрідним (водночас логічним) продовженням стратегій і практик гібридної фази війни у вимірі концепції «необмеженої війни» (запропонованої полковниками Народно - визвольної армії КНР Цяо Ляном і Ван Сянсуєм в 1999 р. в однойменній книзі) [39]. «Необмежена війна» розгортається в усіх можливих матеріальних, віртуальних, культурних, ментальних й інших вимірах і просторах, повністю нівелюючи межі між «полями і неполями битв». Маніпуляція інформацією, експерименти з масовою свідомістю та зміна колективного сприйняття реальності є ключовими аспектами війни п'ятого покоління, які формують її структуру в цілому, але сфери, підпорядковані їм, можуть легко включати найжорстокіші кінетичні дії, включаючи великі масштабні війни та застосування зброї масового ураження [39].

Урок другий. Нав'язана Росією війна, з одного боку, повторює окремі стандарти класичних воєн ХХ ст., але, з іншого, вона є абсолютно новою з точки зору застосування технологічних складників сучасної цивілізації, свого роду «війною в онлайн режимі». Ця війна - перша в історії людства, яка відбувається за часів існування соціальних мереж, мобільних телефонів, з яких можна керувати супутниками, самих супутників, з яких видно все на землі, атомних електростанцій, бойових дронів тощо. Тим самим, сучасна російсько- українська війна має всі ознаки «війн четвертого покоління» або «мережево - центричних війн». Її характеризує використання високоточних «розумних» видів зброї, організація і ведення бойових дій за допомогою інформаційно- комп'ютерних мереж, здійснення інформаційно-психологічних операцій і кібератак, зникнення границь між категоріями війна і миру, фронту і тилу, військові і цивільні тощо.

Вперше велика війна стала інформаційно доступною в реальному часі багатомільйонним аудиторіям глядачів завдяки телевізійним каналам CNN, CBS, NBC, Fox, BBC, ABC, ЗМІ й соціальним мережам [ 23]. Надання новітньої західної зброї, боєприпасів і постійна фінансова допомога від українських союзників і партнерів стали можливими завдяки тому, що громадяни держав вільного світу були добре поінформовані про ті злочини й звірства, які вчиняли російські терористичні війська на українських територіях [54]. Це вплинуло на громадську думку в багатьох провідних країнах світу, зокрема йдеться про Сполучені Штати, Велику Британію, Німеччину, Францію, Японію, Південну Корею. Саме тому Україні вдалося отримати таку безпрецедентну підтримку від наших західних союзників.

Урок третій. Політика умиротворення агресора, як і в попередні часи, є хибною і недієвою. На жаль, «події, що передували та супроводжують війну Росії проти України, свідчать про те, що світові сили впливу продовжують сповідувати засади егоїзму окремих держав і груп, вирішувати свої геополітичні завдання за рахунок третіх країн, а це обертається для останніх важкими випробуваннями» [54, с. 26].

У ході війни в Україні Кремль продемонстрував світові ігнорування норм міжнародного права та загальноприйнятих законів збройних конфліктів, встановлених у рамках міжнародного права. Відтак із путінським режимом не варто шукати угод: йому потрібно завдати поразки. Для досягнення стійкого миру потрібно використати єдину мову, яку розуміє Путін, - мову сили. Росія йде на ескалацію, коли відчуває слабкість, і відступає, коли відчуває силу.

Як зауважив у серпні 2022 р. Вільям Ф. Векслер (директор Центру ім. Рафіка Харірі та близькосхідних програм The Atlantic Council), півроку геноциду проти народу України, роки окупації українських земель та гібридна війна проти Заходу чітко показали, що будь-які угоди з режимом Путіна є нежиттєздатними та контрпродуктивними [5]. Москва відкрито заявляє про неповагу до міжнародного права та домовленостей з партнерами та суперниками. Здійснюючи військові злочини та злочини проти людяності в Україні, порушуючи базовий принцип свободи судноплавства, використовуючи продовольство та біженців як зброю, займаючись енергетичним та ядерним шантажем, путінський режим створив екзистенційну загрозу не лише майбутньому українського народу, а й світовому правопорядку.

Відповіді всього цивілізованого світу мають бути в площині жорстких, повністю обмежувальних санкцій насамперед щодо російського енергетичного сектора, російського атомного агентства «Росатом», фінансових і транспортно - логістичних зв'язків з Росією. Це - по-перше. А, по-друге, союзники і партнери України врешті повинні максимально зміцнити як оборонні, так і наступальні можливості ЗСУ шляхом поставок відповідних озброєнь, що серйозно посилить перспективу значно швидшого повернення Україною контролю над своїми тимчасово окупованими територіями [17, с. 31-45].

Державно-ідентичнісний діапазон

Урок четвертий. Російсько-українська війна є вираженням протистояння російського дискурсу війни українському дискурсу миру за прямою аналогією «Свій - Ворог».

Оприсутнена російська парадигма війни ґрунтується не лише на прагненні реалізувати сучасну неоімперську ідею геополітичного просторового розширення і повернути Росію до статусу СРСР доби Холодної війни. Стратегемність російського військово-політичного мислення базується також на ідеології «русского мира» та повному підпорядкуванні України, без контролю над якою немислима будь-яка «європейськість» Росії. З огляду на це, як відзначають українські науковці-співробітники Національного інституту стратегічних досліджень Б. Парахонський і Г. Яворська, «правляча верхівка РФ вже з 2004 р. визначила свої стратегічні пріоритети на відновлення панування в пострадянському просторі та розпочала інтенсивно готуватися до війни з Україною та іншими державами: розгортала програми переозброєння і модернізації власних збройних сил, водночас тестуючи реакцію міжнародної спільноти на можливі агресивні дії щодо сусідніх держав» [32].

Проте в рамках української парадигми мирного співіснування в Поствестфальському світі виключалася сама можливість будь-якого великого конфлікту з сусідньою державою. Росія навіть ще до початку повномасштабної війни не розглядалася крізь призму екзистенційної загрози. Тільки після 24 лютого 2022 р. настала парадигмальна зміна в українському дискурсі миру: війна проти Росії набула національно-визвольного і екзистенційного характеру збройної боротьби за перемогу на полі бою, деокупацію українських територій, покарання агресора і майбутнє України в рамках європейського і євроатлантичного інтеграційно-безпекових союзів.

Урок п'ятий. Головною стратегічною метою війни Росії є підкорення чи знищення України як держави та українського етносу. Безкарність агресора призводить до неминучих негативних наслідків як для безпосереднього об'єкта агресії - України, так і наявного міжнародно-правового порядку функціонування всієї системи світової політики.

Війна стала трагедією і травмою для мільйонів українців. Вторгнення військ РФ на територію України викликало масштабну гуманітарну катастрофу, внаслідок якої мільйони громадян України змушені були залишити територію України або стати внутрішньо переміщеними особами в своїй країні. Росіяни влаштували в Україні геноцид проти мирного населення: масові вбивства цивільних громадян, розстріли, тортури, сексуальне насильство, викрадення та депортацію дітей, обстріли критичної інфраструктури, знищення воєнними злочинцями лікарень, шкіл, дитячих садків, музеїв і церков, житлових будинків тощо. За рік від початку повномасштабного вторгнення (станом на лютий 2023 р.) зруйновано або пошкоджено понад 81 тисяча цивільних об'єктів. Це понад 62 000 житлових будинків, понад 2 300 - навчальних та виховних закладів, понад 450 - медичних закладів. Пошкоджено або знищено 4 040 інфраструктурних мереж - газопроводів, водопроводів, електромереж. Агресія РФ спричинила довгострокову шкоду довкіллю; збитки українській екології від війни, за даними Уряду, вже перевищують 46 мільярдів доларів США. Починаючи з жовтня 2022 р., ворог цілеспрямовано знищує критичну цивільну інфраструктуру, зокрема, енергетичну. Завдано 255 ударів по 112-и об'єктах (понад 77 % цих ударів було завдано з жовтня по лютий - 197) [22]. Ці атаки - навмисне створення непридатних для життя умов, що відповідає одній з ознак геноциду, зазначеній у Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Урок шостий. Потужним і дієвим чинником успіху є сила нації, об'єднаної проти загарбника. Характер війни змінювався, водночас війна змінювала кожного з нас - загартовувала, консолідувала, наповнювала новим змістом раніше буденні речі, вчила цінувати кожну мить, долати стереотипи. Українська нація ще ніколи не була такою згуртованою довкола віри в Україну та її перемогу, як зараз. «Новітня українська історія... відображатиме панораму цементування нації і створення просто посеред жорстокої, кривавої війни потужної національної ідеї. Від Криму, Іловайська і Донецького аеропорту до Бучі й Маріуполя з непереможною Азовсталлю відстань у роках начебто невелика, але вражає панорама протистояння ворогу», - як слушно акцентували українські науковці В. Горбулін і В. Бадрак [10]. Динаміка відбувалась в реальному збройному протистоянні з ворогом на фронті та в ментально - оцінному сприйнятті самої війни та її кінцевої мети. «Свобода і звільнення - наша постійна робота. Вона не закінчується ніколи» [13], - ці слова Умберто Еко є прикметними для українців.

Урок сьомий. У реаліях російсько-української війни характерним є тісний симбіоз військових та інформаційних заходів. Зокрема, безпосереднім інструментом ведення війни й ідейним підживленням зовнішньої агресії є сучасна російська пропаганда [14; 29; 30; 33 та ін.]. Конструювання і просування наративів російської пропаганди є спробою трансформації реальності у зловмисних цілях. Не можна не дооцінювати вплив інформаційних та смислових важелів, силу «пропагандистської машини» диктаторських режимів, оскільки пропаганда війни є невід'ємним елементом російської агресії впродовж століть. Цинічно розв'язана Росією повномасштабна війна - це перманентна війна спотворених змістів у дусі орвеллівської антиутопії війни («війна - це мир», «фашисти - це антифашисти», «Росія веде війну, аби врятувати світ від фашизму» тощо) [28].

Путінська влада за два десятиліття спромоглася потужно вплинути на історичну свідомість населення Російської Федерації, яка уґрунтовувалася на становленні тоталітарної рашистської ідеології. У підсумку це стало вирішальним моментом мовчазної згоди більшості населення РФ з початком війни в Україні. Зазомбувати неправдою і дезінформацією понад 140 мільйонів громадян РФ - це грандіозне завдання, і штатним телевізійним рупорам Кремля з ним вдалося чудово впоратися. У сучасних реаліях ця пропаганда, сфокусована на створенні системи духовного поневолення, спрямованої на населення не лише РФ, але й країн-жертв її експансії з метою зміни їхньої ідентичності, стала загрозою для всьго світу [40].

Одна з цілей розв'язаної війни - встановлення всеохоплюючого (тотального) контролю над Україною і насадження силоміць любові до «Старшого Брата», а також перетворення Європи і навіть усього світу на антиутопію. Небезпека зміни/підміни понять і заміни їх суперечливими брендами й символікою дозволяє (принаймні всередині країни-агресора) виправдали або легітимізувати її агресивні мотиви й дії. Штучно конструйований шовіністичною російською пропагандою симулякр «русского мира» (що намагається поєднати історичне та релігійне підґрунтя і демонструє симбіоз влади й церкви), як інформаційна матриця накладається на тканину історичної реальності з метою зміни останньої як мирними, так і насильницькими методами. Здійснюється масове «зомбування» росіян міфами про «історичну велич» і «великі перемоги», створюєтьсясимуляційна «оболонка», яка прикриває не лише справжній зміст суспільних процесів, але й безпосередні форми, через які він виражається» [30, с. 1103].

Називаючи вторгнення на суверенну територію Української держави «спеціальною воєнною операцією», Москва наділила сама себе правом окуповувати чужі території і майно українців. Водночас у виправдання Кремль наполягає на тому, що розв'язана ним війна є ніби законним актом превентивної самооборони від сусідів, які, прагнучи приєднатися до Європейського Союзу й оборонного блоку НАТО, демонстрували цим нібито ворожі наміри щодо Росії [30, с. 1108].

Осмислюючи уроки російсько-української війни, варто пам'ятати, що «паралельні світи»/симулякри російської пропаганди існують як логічні конструкції. Відтак для системної протидії цим конструкціям необхідно розробляти докази й контрдокази, тези й антитези у стрункій послідовності та взаємному узгодженні, не надто спрощені та не занадто складні для сприйняття. Глибокого дослідження потребують механізми просування пропагандистських наративів у науці та освіті Росії та на окупованих нею територіях, що корелюється з пограбуванням і знищенням російськими загарбниками культурних надбань українського народу [30, с. 1107].

Інтеграційно-безпековий діапазон

Урок восьмий. Російсько-українська війна (а зокрема її повномасштабна фаза) радикально вплинула на безпекову ситуацію в Європі й світі, засвідчивши пріоритетність військово-політичних механізмів та слабкість дипломатичних іміжнародно-правових інструментів. Унаслідок агресії безпекове середовище у Європі змінилося на тривалу перспективу [52].

Україну, яка зробила свій вільний вибір на користь євроатлантичної інтеграції ще 2014 р., довго тримали на порозі НАТО і Європейського Союзу, демонструючи цим Путіну, що в українців невеликі шанси приєднатися до об'єднаної Європи. Ця двозначність позиції європейців остаточно й переконала російського диктатора, що в разі воєнного вторгнення в Україну колективний Захід не прийде нам на допомогу.

Війна докорінно вплинула на зміну як відносин Україна-ЄС, Україна- НАТО, перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції України. Головна суть перелому полягає в переході від співробітництва на засадах Угоди про асоціацію без перспективи членства України в ЄС до отримання 23.06.2022 р. офіційного статусу держави-кандидата в члени ЄС. 30.09.2022 р. Україна направила в Брюссель офіційну заявку на вступ до

Північноатлантичного альянсу за пришвидшеною процедурою (ця ініціатива була сприйнята Брюсселем доволі стримано) [46]. Очікування на запрошення до Альянсу на Вільнюському саміті НАТО (11-12 липня 2023 р.) для України не справдилися: вкотре НАТО виявило неготовність діяти з необхідною стратегічною рішучістю. Хочеться сподіватися, що після перемоги України в російсько-українській війні Європа погодиться виправити ці геополітичні помилки, й наша держава якнайшвидше буде інтегрована до євроатлантичної архітектури безпеки.

Підкреслимо: в умовах російсько-української війни посилення підтримки Північноатлантичним альянсом безпекової спроможності України є вкрай важливим. Відрадно, що Ссред реальних кроків Альянсу щодо підтримки України в захисті своєї незалежності та територіальної цілісності: політична підтримка, допомога у відновленні енергетичної інфраструктури після ракетних атак, програми фінансування від Трастового фонду НАТО щодо медичної допомоги бійцям, реабілітації поранених і ветеранів тощо. Сстаном на березень 2023 р. союзники по НАТО вже надали близько 120 мільярдів доларів військової, фінансової, гуманітарної допомоги та наклали масштабні санкції на російську економіку [52]. Звісно, таке поєднання санкційних заходів з узгодженими колективними військово-політичними кроками демократичних країн, спрямованими на підтримку України, засвідчило суттєвий вплив на співвідношення сил і завдало відчутних економічних втрат РФ (відповідно - зменшує її загального військового потенціалу). Але кроки Заходу мають бути рішучишими.

Станом на 2023 р. 87% громадян України підтримують вступ до Європейського Союзу, 86% - до НАТО [1]. 03 лютого 2023 р. в Києві відбувся саміт Україна-ЄС, під час якого очільники Євросоюзу запевнили в незворотності процесу євроінтеграції України, яка зрештою має стати членом ЄС. Натомість, українська влада оприсутнила найважливіші очікування щодо євроінтеграційного курсу - якнайшвидший перехід до переговорів про вступ до ЄС, посилення санкцій проти Росії і термінова допомога Україні озброєнням, зокрема сучасними системами ППО, броньованими машинами, далекобійною артилерією тощо.

Хоча рік повномасштабної війни Росії в Україні згуртував Захід, водночас не ліквідував розбіжності, котрі й досі існують в НАТО і Європейському Союзі. Так, прем'єр Угорщини Віктор Орбан постійно робить заяви й усіляко підтримує Москву в намірах останньої досягти «миру» на умовах РФ, залишивши за нею 20% українських територій. Однак попри таку позицію орбанівської Угорщини (яка стала п'ятою колоною Кремля у Європі), жодних суттєвих санкцій щодо неї в Європі не застосовується.

Повоєнний безпековий пояс України може бути гарантований лише в результаті її входження до оборонно-політичного простору Північноатлантичного Альянсу.

Урок дев'ятий. Російсько-українська війна засвідчила / увиразнила необхідність створення нової світової архітектури безпеки, системи міжнародної взаємодії.

Європа і Світ мають «дозріти» до розуміння неминучості та необхідності безумовної поразки Росії у нею ж безпідставно і віроломно розв'язаній війні проти України. У 1991 р. схожим способом намагалися «врятувати» СРСР. Тоді це не вдалося. Маємо сподівання, що не вдасться врятувати і цю рашистсько - клептократичну і ядерно-терористичну Росію. Вона сама зініціювала свого роду «відтягнуту» в часі самогубну війну для прискорення свого розпаду.

Захід має діяти рішучіше в підтримці української держави й прийнятті сміливих стратегічних рішень на підтримку України, а не лише дозовано надавати військову допомогу. Суттєві зрушення в цьому плані відбуваються завдяки діяльності «Коаліції на підтримку України для протистояння російській агресії» (Ukraine Defense Contact Group), відомої як «Рамштайн», створеної в квітні 2022 р. (на сьогодні об'єднує 54 держави світу) [20, с. 633-636]. Вона стала «справжньою коаліцією вільного світу на підтримку України» [38].

Потужний безпековий пояс світу, ядром якого є консолідований Захід (загалом понад 140 держав, що в березні та жовтні 2022 р. та в лютому 2023 р. проголосували за резолюції Генасамблеї ООН з осудом російських анексій в Україні і підтримали повне відновлення територіальної цілісності та суверенітету Української держави), все ще не бачить ясної перспективи нової світової безпекової архітектури. Найбільше його лякає (з огляду, втім, і на заяви президента Франції, і на ритми військового співробітництва з Україною) [17; 19] майбутнє без Росії-агресора та енергетичного вампіра або ж без Росії як держави-постійного члена Радбезу ООН взагалі.

Світ має усвідомити, що російсько -українська війна - це не регіональна війна, а битва за подальше існування демократичної західної цивілізації [16]. Воєнне протистояння між демократичною Україною та авторитарно - тоталітарною Росією кристалізувало два основних табори держав - демократичну коаліцію на чолі зі США (група «Рамштайн» із понад 50 країн світу) і союз світових автократій, у якому першість посідає Китай, що розглядає РФ як свою проксідержаву для обкатування воєнних сценаріїв утвердження власних геополітичних інтересів. За фактом до проросійського союзу авторитарних режимів увійшли Білорусь, Іран та Північна Корея. Таке гуртування країн навколо демократичної й авторитарної системи цінностей видається закономірним результатом глобалізації, адже окреслене протистояння між альянсами різних держав можна розглядати як конфлікт між глобалістами (демократична коаліція на чолі зі США) та антиглобалістами (союз автократій на чолі з КНР) [37, с. 197].

Відтак серед головних уроків російсько-української війни - об'єктивно увиразнюється тенденція до створення мережевої багатоконтурної та дієвої структури безпеки Нового світу, яка покликана у найближчій перспективі замістити неефективні забюрократизовані інституції світу Старого. Йдеться про механізм колективного виживання людської цивілізації в умовах безпрецедентних спільних викликів. Як зауважили дослідники В. Шевченко і А. Саварець: якщо раніше таким механізмом для кожного суб'єкта світової спільноти була прагматично-цинічна концепція realpolitik, то зараз прагматичним механізмом виживання є рішуча відмова від неї. Нова система, крім базового - ціннісного, матиме правовий, економічний та ефективний силовий складник. Автори звертають увагу на вкрай небезпечну тенденцію формування союзу деспотій і дедалі тіснішу координацію їх між собою. Це становить фундаментальну загрозу світу, що включає всі типи загроз: військову, технологічну, екологічну і гуманітарну [48]. Тому зараз критично важливою є мудрість народів та відповідальність їхніх лідерів за прийняті рішення. Суперечки, що періодично виникають між політиками окремих країн Заходу та України, а також усередині еліт «Коаліції Рамштайн», країн Північноатлантичного альянсу та інших держав-учасників Вільнюського саміту, «хто кому більше винен», і «чи стомився Захід від допомоги Україні», позбавлені конструктивного сенсу [48]. Наслідки нестворення нової архітектури світової системи міжнародної взаємодії можуть бути фатальними.

Урок десятий. У ході російсько-української війни оприсутнилася / виопуклилася глибока криза / недієздатність міжнародних організацій, утворених після Другої світової війни. Передовсім йдеться про ООН загалом та її структури (Рада Безпеки, ЮНЕСКО та ін.), Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі тощо. Вони створювалися з метою запобігання війнам, ефективно їх зупиняти у разі виникнення, забезпечувати максимально справедливий сталий розвиток для усіх учасників світової спільноти. Поділяємо точку зору, що «за 80 років з моменту закінчення Другої світової війни ця система набула ознак забюрократизованих міжнародних інституцій, які продемонстрували свою недієздатність і навряд чи підлягають реформуванню» [48]. Так, Рада Безпеки ООН - це недієвий апарат для підтримки міжнародного миру й безпеки. Адже абсолютно алогічно, коли представники Російської Федерації (країни, яка розв'язала криваву війну в Україні, визнана міжнародною спільнотою агресором, чий лідер оголошений у міжнародний розшук за військові злочини, яка вчинила всі можливі військові злочини і продовжує це робити) і досі мають там право голосу. Збереження Радбезу ООН в чинному вигляді й право вето Кремля уможливлює Москві легкість блокування будь-яких дій, спрямованих проти найпідліших воєнних злочинів Росії. Під загрозою опинилася вся система безпеки та міжнародних відносин, а міжнародні правові механізми просто проігноровано РФ.

Російсько-українська війна засвідчила, що в нинішньому вигляді ООН більше існувати не може (оскільки вона перестала бути чинником гарантування миру й безпеки державам, які є її членами) [36, с. 150-160]. Це констатував і Генеральний секретар ООН А. Гутерріш на зустрічі країн «Групи семи» (G7) у травні 2023 р.: «Перед обличчям економічних потрясінь, спричинених пандемією та бойовими діями в Україні системі не вдалося виконати функцію глобальної мережі безпеки... Настав час реформувати Раду Безпеки ООН та інститути Бреттон-Вудської системи відповідно до реалій сьогоднішнього світу». Ігнорування цих висновків щодо концептуальної кризи та кризи дієздатності неминуче поставить долю людства у залежність від непередбачуваних рішень окремих лідерів, політичних груп чи окремих країн [48]. «Водночас це переконує у необхідності не лише переформатування принципів організації безпеки окремих держав, а й набуття Україною рівня економічної та військової потужності, спроможної гарантувати збереження територіальної цілісності та нейтралізацію інших загроз, - зауважують дослідники В. Грицюк і О. Лисенко [11].

Урок одинадцятий. Усвідомлення загрози та небезпеки ядерного шантажу: наявність ядерної зброї в руках диктаторів типу Путіна провокує їх до безвідповідальної агресивної поведінки і залякування нею противників. Тимчасове захоплення Чорнобильської АЕС та окупація Запорізької АЕС, яка досі триває, спричинюють безпосередню загрозу ядерного інциденту непередбачуваного масштабу. Відтак нагального аналізу потребує питання як всеосяжного контролю в ядерній сфері (мирній і військовій), так і обов'язкової денуклеаризації Росії, порушення питання щодо позбавлення Російської Федерації права взагалі володіти ядерною зброю.

Історико-перспективний діапазон

Урок дванадцятий. Поділяємо точку зору, що сучасну російсько - українську війну необхідно розглядати не ізольовано від подій минулого і поза поточними міжнародними відносинами, а в системних рамках, на теоретико - методологічних рівнях одиничного, особливого і загального, що продукує виважені оцінки і реалістичне глобалістичне прогнозування [29, с. 9]. Причому якісні студії конкретно-історичної проблематики передбачають отримання достовірних фактів передовсім на основі найновіших здобутків спеціальних історичних дисциплін.

Урок тринадцятий. Ефективна й дієва західна військова допомога вкупі з консолідацією українського суспільства і звитягою Сил оборони України є запорукою загального українського успіху - перемоги у війні проти сучасного неоімперського рашистану, вигнання окупантів з території України, захисту загальноєвропейських цінностей і повернення до чинних міжнародно-правових норм і принципів. Загалом, наприклад, військова допомога США Україні за каденції Адміністрації Джо Байдена становить майже 27,5 млрд дол., а загальний внесок ЄС в рамках Європейського фонду миру (EPF) для України зріс до 3,6 млрд євро. Згідно з аналізом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), Україна на тлі російського повномасштабного вторгнення у 2022 році стала третім найбільшим у світі імпортером зброї [53]. Збільшення і прискорення комплексної військової допомоги Україні з боку союзників і партнерів значно пришвидшить деокупацію української території, наблизить нашу перемогу і дозволить уникнути подальших численних людських трагедій, руйнувань цивільних об'єктів, знищення інфраструктури, культурних цінностей тощо.

Урок чотирнадцятий. Для перемоги над російським мілітаризмом потрібна консолідація дій: військових, інформаційних, санкційних, культурних, дипломатичних, правових. Причому це стосується як України, так і наших союзників і партнерів у всьому світі. Тільки такий «колективний Рамштайн» стане запорукою перемоги України, деокупації всіх українських територій, покарання винних в акті російської агресії проти України та викликаних нею злочинів [3], відбудови України, створення нової міжнародної (європейської та глобальної) безпекової конфігурації.

При цьому, як зазначає В. Фісанов, європейська ідея та практики демократії мають бути нерозривно поєднані у нашій державі. Дослідник спирається на думку Дені де Ружмона щодо ролі середніх і малих держав: «Мала держава існує, щоб у світі був зелений куток, де б якнайбільше мешканців могли насолоджуватися статусом громадянина. Мала держава не має нічого, окрім правдивої та реальної свободи, якою вона повністю компенсує в ідеальному плані навіть могутність великих держав». Однак сьогодні дуже доречно буде зауважити, що цей зелений куток має бути надійно захищеним і креативним. Україна й українці мають бути своєрідним взірцем для сусідів, відмовляючись від пут неоколоніалізму та макіавеллізму і торуючи власний непростий шлях до Європейської демократії [43].

Урок п 'ятнадцятий. Агресія РФ проти України та її повномасштабна фаза оприсутнили комплекс воєнних, політичних, економічних, фінансових, ментальних, культурно-ідентифікаційних та ідеологічних аспектів глобалізації. Глобальний вплив цих подій виявився, зокрема, у погіршенні економічної ситуації у світі, перерозподілі енергетичних ринків та кризових явищах в енергетиці, суттєво постраждала світова система логістики, поглибилася продовольча криза. Значно погіршилася екологічна ситуація, і не лише в зоні військових дій, особливо у зв'язку із підривом та руйнуванням дамби Каховської ГЕС.

Перемога України на полі бою відкриває шлях до досягнення миру як у регіональному, так і глобальному вимірі. Українська звитяга не лише зупинить російську агресію, вбивства, руйнацію інфраструктури і цивільних об'єктів, але закладе базову підвалину для переговорів на всіх рівнях. Йдеться не лише про досягнення російсько-українського порозуміння, але й укладання і підписання всеосяжних мирних і безпекових домовленостей і угод у рамках утвердження нового міжнародного і світового правового устрою, який би гарантував надійний захист від агресії всім членам світового співтовариства. Тобто, перемога України в російсько-українській війні матиме своїм прямим наслідком поширення простору демократичного миру і зміцнення регіональної та глобальної безпеки. При цьому, як слушно відзначають українські науковці, «досягнення стійкого миру можливе або в разі знищення противника як дієздатної сили або його включення у свою систему владного порядку, через його підкорення або упокорення. Тоді суб'єкт дії позбавляється ідентичності та власної волі» [32].

Росія повинна програти цинічно і невмотивовано розв'язану війну проти України в ім'я збереження демократичним світом загальнолюдських цінностей, подолання авторитарних тенденцій і посилення демократичних засад буття, недопущення геноцидних практик, зниження ризику загрози розповсюдження ядерної зброї і ядерної війни, подолання загрози скочування до хаотизації міжнародних відносин і зміцнення тенденції їх впорядкування та раціоналізації, збереження міжнародного правопорядку і створення інноваційних соціально орієнтованих моделей розвитку людства на сучасному етапі функціонування неоінформаційного суспільства. У цьому контексті актуальними є міркування американського історика Тімоті Снайдера: «Українці дали нам шанс перевернути це століття, шанс на свободу та безпеку, яких ми не змогли б добитися самотужки, ким би ми не були. Все, що нам потрібно зробити, це допомогти їм перемогти» [41].

Висновки

Підсумовуючи огляд головних уроків повномасштабної фази російсько-української війни, які увиразилися у фокусі 2023 р., окреслимо їхнє значення з точки зору української, європейської і глобальної перспектив розвитку. Українська перспектива передбачає повну деокупацію території, отримання безпекових гарантій у результаті повноцінного членства в НАТО і ЄС, та перетворення України в потужного регіонального гравця. Європейська перспектива має ґрунтуватися на усвідомленні для всіх європейських акторів первинності безпекових принципів і засад для розбудови вертикальних і горизонтальних взаємовигідних відносин в економічній, фінансовій, науково - технічній тощо сферах.

Глобальна перспектива повинна передбачати розбудову глибинної взаємозалежності світу на основі чіткого дотримання міжнародно - правового поля міждержавних взаємодій як основи нової архітектури світопорядку.

Констатуємо, що ми свідомі того, що виокремлений перелік є лише частиною подальшої значної роботи з осмислення та узагальнень уроків російсько-української війни: в умовах розгортання її повномасштабної фази об'єктивно не можна претендувати на завершеність і повноту. Насамперед це пояснюється незавершеністю української боротьби проти російської агресії - війна ще триває.

Відповідно, практика консолідованої боротьби України за відновлення своєї територіальної цілісності та суверенітету в міжнародно визнаних кордонах 1991 р. за свободу, гідність, загальноєвропейські цінності і повернення до життя міжнародно-правових норм і принципів Статуту ООН й інших чинних міжнародних актів продукуватиме нові підходи до бачення й узагальнення підсумків, досвіду і уроків як повномасштабної фази, так і сучасної російсько-української війни загалом.

Подальші результати подібних досліджень спиратимуться на ширшу емпіричну і теоретичну базу, але, безумовно, враховуватимуть і вже набутий досвід історичних напрацювань в царині вивчення і осмислення ключових уроків повномасштабної стадії російської агресії проти України.

Список використаних джерел і літератури

російсько-українська війна

1. Барсукова О. Воюють і волонтерять: як війна вплинула на життя українців? Опитування [Електронний ресурс] / О. Барсукова. - 24.02.2023. - Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2023/02/24/253034/ (Дата звернення: 03.03.2023).

2. Бистрицький Є. Філософські уроки війни як екзистенційного зіткнення світів / Є. Бистрицький // Філософська думка. - 2022. - № 3. - С. 21-22.

3. Буняк В. Генпрокурори підписали угоду про створення Центру з розслідування злочинів агресії Росії у Гаазі [Електронний ресурс] / В. Буняк. - 05.03.2023.- Режим доступу: https://detector.media/infospace/article/208617/2023-03-05-genprokurory-pidpysaly-ugodu-pro- stvorennya-tsentru-z-rozsliduvannya-zlochyniv-agresii-rosii-u-gaazi/ (Дата звернення:

05.03.2023) .

4. Бурда В. Рейтинг армій світу Global Fire Power 2023: яке місце посіла Україна, яка армія найсильніша та як це визначають [Електронний ресурс] / В. Бурда.- Режим доступу: https://chas.news/current/reiting-armii-svitu-global-fire-power-ukraina-obignala-izrail-polschu-ta- nimechchinu (Дата звернення: 03.03.2023).

5. Векслер В.Ф. Сім уроків, які військові та політики світу мають винести після пів року війни в Україні / В.Ф. Векслер [Електронний ресурс] // The Atlantic Council. - 2022.- Режим доступу: https://forbes.ua/inside/sim-urokiv-yaki-viyskovi-ta-politiki-svitu-mayut-vinesti- pislya-piv-roku-viyni-v-ukraini-the-atlantic-council-27082022-7959 (Дата звернення: 02.03.2023).

6. Віднянський С. Російсько-українська війна та міжнародне співтовариство / С. Віднянський, А. Мартинов / Відп. ред. В. Смолій. НАН України. Інститут історії України. - Kh'ib : Інститут історії України, 2023. - 264 с.

7. Волт С. П'ять уроків, яких навчила світ війна Росії проти України [Електронний ресурс] / С. Волт // Foreign Policy. - 2023. - Режим доступу:https://www.bbc.com/ukrainian/features-64594530 (Дата звернення: 02.03.2022).

8. Гай-Нижник П. Війна за життя / П. Гай-Нижник // Україна дипломатична. - Київ,- Вип. ХХІІІ. - С. 31-52.

9. Горбулін В. Як нам перемогти Росію у війні майбутнього / В. Горбулін. - Київ: Брайт-Букс, 2021. - 248 с.

10. Горбулін В. Над прірвою. 200 днів російської війни / В. Горбулін, В.Бадрак. - Київ: Брайт Букс, 2022. - 280 с.

11. Грицюк В. Війна Російської Федерації проти України: воєнний, міжнародно- правовий, геополітичний та економічний виміри / В. Грицюк, О. Лисенко // Український історичний журнал. - 2023. - № 2 (569). - С. 5-33.

12. Заборонити рашизм / За заг. ред. В. Піскун. - Київ: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка,- 252 с.

13. Еко У. Ур-фашизм [Електронний ресурс] / У. Эко. - 1995. - Режим доступу: https://www.jnsm.com.ua/h/PM6/ (Дата звернення: 02.03.2023).

14. Ільницький В. Російська пропаганда як елемент підготовки до збройної агресії проти України / В. Ільницький, В. Старка, М. Галів // Український історичний журнал. - 2022. - № 5. - С. 43-55.

15. Каспрук В. Важкі уроки війни Росії з Україною [Електронний ресурс] / В. Каспрук. - 24.07.2022. - Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/poglyad/_vazhki-uroki-vijni- rosiyi-z-ukrayinoyu/1102474 (Дата звернення: 03.03.2023).

16. Каспрук В. Рік війни. Путін забив останній цвях у труну російсько-радянської імперії [Електронний ресурс] / В. Каспрук. - 01.03.2023. - Режим доступу: https://newsua.one/news-opinion/80001-rik-viini_-putin-zabiv-ostannii-cvyah-u-trunu-rosiisko- radyanskoi-imperii.html (Дата звернення: 02.03.2023).

17. Киридон А. Захід і російсько-українська війна: аспект військово-технічної допомоги / А. Киридон, С. Троян // Україна і світ в умовах воєнних викликів: колективна монографія /за заг. ред. к.і.н., доц. Подрєз Ю.В. - Суми: Сум ДПУ імені А.С. Макаренка, 2023. - С. 31-45.

18. Киридон А. Цивілізаційна війна 2014-2022 рр.: національновизвольна війна Уграїни ХХІ століття (теоретичний дискурс) / А. Киридон С. Троян // The Russian-Ukrainian war (1914-2022): historical, political, cultural-educational, religions, economic, and legal aspects. Scientific monograph. - Riga: Baltija Publishing, 2022. - P. 523-534.

19. Киридон А. Як політика впливових міжнародних гравців щодо Росії в 2014-2023 рр. оприсутнюється в плошині акторно-мережевої теорії? ) / А. Киридон С. Троян // ПЕРЕЛОМ: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками. - Кн. 3 / Відп. ред. В. Смолій. - Київ: Інститут історії України, 2023. - С. 629632.

20. Киридон А. Яка роль "Рамштайну" як інструменту протидії російській агресії? ) / А. Киридон С. Троян // ПЕРЕЛОМ: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками. - Кн. 3 / Відп. ред. В. Смолій. - Київ: Інститут історії України, 2023. - С. 633 - 636.

21. Корсунський С. Агресія Росії проти України: уроки нашої війни (2022) [Електронний ресурс] / С. Корсунський. - Режим доступу: https://glavcom.ua/columns/korsunsky/agresiya-rosiji-proti-ukrajini-uroki-nashoji-viyni- 855899.html (Дата звернення: 03.03.2023).