Правові позиції Європейського Суду з прав людини як інструменти непрямого захисту права на громадянство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові позиції Європейського Суду з прав людини як інструменти непрямого захисту права на громадянство

Колунтаєв Антон Володимирович --

аспірант 3-го року навчання ПВНЗ "Університет сучасних знань"

Анотація

Через розширення сфери міжнародно-правового регулювання, яка стосується прав людини, міжнародна правотворча та правозастосовна практики торкаються, зокрема, і права людини на громадянство, внаслідок чого постає проблема визначення меж впливу такої міжнародної юридичної практики на питання, які традиційно належать до сфери виключної національної компетенції. У зв'язку з чим, актуалізується проблема вивчення й осмислення правових позицій Європейсього суду з прав людини, що стосуються набуття і втрати громадянства держави як непрямих інструментів захисту права на громадянство, що актуально з точки зору теоретичних досліджень і повинно бути враховано у правотворчій та правозастосовчій практиках України як держави-члена Ради Європи.

Ключові слова: громадянство, набуття і втрата громадянства, апатрид, поліпатрид, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, правові позиції Європейського Суду з прав людини.

A. V. Koluntaiev Legal Positions of the European Court of Human Rights as Instruments of Indirect Protec- tion of the Right to Citizenship

Issues related to the acquisition and loss of citizenship, the legal status of holders of multiple citizenships, and the interaction of domestic and international norms on these issues are studied in this article. The citizenship is a necessary feature of the State, the basis for the exercise of personal jurisdiction of the State, in which its sovereignty is manifested, but due to the expansion of the scope of international legal regulation relating to human rights, international law-making and law enforcement practices affect, in particular, the human right to citizenship, and as a result, the problem arises of determining the limits of influence at of international legal practice on matters relating to citizenship that are traditionally considered the sphere of national competence of the state. The Convention on Nationality (adopted in 1997 by the Council of Europe) can be seen as a sort of European Citizenship Code that incorporates all key issues of citizenship. At the same time, as an additional help in the mechanism of legal regulation of citizenship of the Council of Europe member states, the decisions of the European Court of Human Rights (ECHR) can be considered, as they formulate their legal positions on citizenship. According to the ECHR, the loss of acquired citizenship by a person, the refusal of the state to recognise the right to acquire citizenship may affect personal and family life, have a discriminatory nature, and therefore this may be the subject of consideration of violations of certain articles of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. In this regard, the problem of studying and understanding the legal positions of the ECHR regarding the acquisition and loss of citizenship is becoming more relevant for the legal community of the Council of Europe member states. The results presented in the article on the indirect protection of the right to citizenship in the ECHR may be useful in theoretical studies and taken into account in law-making and law enforcement practices in Ukraine as one of the Council of Europe member states.

Keywords: citizenship, acquisition and loss of state citizenship, stateless, polypatrid, European Convention on Nationality, European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, legal positions of the European Court of Human Rights human rights.

Постановка проблеми. У сучасному світі громадянство - це один із найважливіших правових інститутів, що визначає правовий статус особи, а також врегульовує значну частину взаємовідносин між особою та державою. Питання права особи на громадянство і його захист є важливим аспектом як в національній так і в міжнародній правотворчості. В питанні захисту прав на громадянство, нерідко не враховується прецедентна діяльність Європейського суду з прав людини, проте аналіз рішень суду дозволяє визначити, що його рішення (що є обов'язковими до виконання державами підписантами Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) відіграють чималу роль в захисті прав осіб на громадянство. Дослідження такого виду захисту права на громадянство є важливим як в науковій так і в практичній площині захисту прав людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У статті досліджені праці таких науковців, як Г. Юдківська, О. Поєдинок, Р.-Г де Грут (de Groot R.-G.), О. Вонк (Vonk O.), А. Тіммер (A. Timmer). Також проаналізовані ряд рішень ЄСПЛ, чинних міжнародних конвенцій, що регулюють питання громадянства, рішення Європейського Суду (Суду ЄС), позицію Венеціанської комісії. суд громадянство правовий

Невирішені раніше проблеми. Хоча питання громадянства, за загальним правилом, не входить до компетенції Європейського суду з прав людини, ряд його рішень доповнюють правове регулювання питань громадянства, здійснюючи тим самим непрямий (опосередкований) захист права індивіда на громадянство. Такому виду захисту присвячено надто мало уваги з боку науковців і це питання потребує ґрунтовного дослідження.

Мета статті полягає у проведенні аналізу практики Європейського суду з прав людини на предмет непрямого захисту права на громадянство, та має визначити основні правові позиції Суду, щодо цього питання.

Виклад основного матеріалу. В сучасній науці існує чимало визначень поняття "громадянство". Найлаконічніше його можна визначити так: "ГРОМАДЯНСТВО - правова належність особи до певної держави" [1]. Воно передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та інших прав та обов'язків.

На нашу думку, найвлучніше описав важливість права на громадянство, чотирнадцятий Голова Верховного Суду США Ерл Уоррен своєю фразою: "Громадянство - це основне право людини, оскільки воно являє собою право мати права" [2].

Утім, серед науковців немає єдиної позиції щодо належності права на громадянство до категорії гарантованих міжнародним правом прав людини. Так, до найбільш проблемних питань, які ускладнюють визначення рівня сформованості та забезпеченості права на громадянство в сучасному міжнародному праві, можна віднести такі:

1) співвідношення міжнародного та національного права у регулюванні питань громадянства; 2) відсутність права на громадянство в "класичних" міжнародних договорах із захисту прав людини або його поширення лише на певні категорії осіб;

3) неучасть багатьох держав у міжнародних договорах з питань громадянства взагалі та попередження без громадянства зокрема;

4) невелика практика міжнародних судових і квазісудових установ [3; с.281-282].

Розгляд захисту права на громадянство, варто почати з дослідження чинних міжнародних конвенцій, котрі заклали основи нинішнього міжнародно-правового врегулювання окреслених питань.

Важливим принципом міжнародного права є теза про самостійність держав під час розв'язання питань громадянства, сформульована ще в "Конвенції щодо деяких питань, пов'язаних із колізією законів про громадянство" від 12.04.1930 р. Так в ст.1 зазначеної Конвенції було зокрема закріплено, що: "Кожна держава сама визначає відповідно до свого законодавства, хто є її громадянином. Це законодавство визнається іншими державами, у разі його відповідності міжнародним конвенціям, міжнародному звичаю і загальновизнаним принципам права, що стосуються питань громадянства." [4]. Цей тезис також був підтверджений у відомому рішенні Міжнародного Суду ООН у справі Nottebohm (Liechtenstein v. Guatemala) від 6.04.1955р., в якому Міжнародний Суд ООН вказав: "Будь-яка держава має право самостійно встановлювати норми, що регулюють набуття громадянства, і здійснювати натуралізацію через свої органи, на підставі визначених норм" [5; с.20]. У зв'язку з чим, на перший погляд, здається, що усі питання, пов'язані з набуттям, втратою громадянства, належать до сфери внутрішньої компетенції держави і закриті для міжнародного права. Проте, існує низка міжнародних договорів та ряд офіційних міжнародних документів, котрі закріплюють суб'єктивне право кожного на громадянство, ключові принципи щодо громадянства дітей, встановлюють подвійне (множинне) громадянство і вирішують колізії, котрі виникають у зв'язку з ним (наприклад, надання дипломатичного захисту, уникнення подвійного оподаткування тощо) з якими можуть зіткнутися держави, чиїми громадянами є біпатриди (і поліпатриди), вирішують деякі питання правонаступництва громадянства.

Найважливішим етапом міжнародно- правового врегулювання питань пов'язаних із громадянством в Європі, слід вважати, ухвалення 6.11.1997 року Радою Європи "Європейської конвенції про громадянство", котру можна розглядати, як повноцінний Європейський кодекс про громадянство. Ця конвенція не є першою, серед договорів з питань громадянства ухвалених у рамках Ради Європи. Так, варто зазначити, що ще у 1963 р., було ухвалено "Конвенцію про скорочення випадків множинного громадянства і про військовий обов'язок у випадках множинного громадянства", котрою передбачено, що від осіб, які мають громадянство двох чи більше держав- учасниць, вимагається виконувати свій військовий обов'язок тільки щодо однієї із цих країн. [6]. Цей приклад наведено у зв'язку з тим, що у Європейській конвенції про громадянство, в ст. 26 окремо зазначено, що "Ця Конвенція не зашкоджує застосуванню Конвенції 1963 року про скорочення випадків множинного громадянства та про виконання військового обов'язку у випадках множинного громадянства (994_302) і протоколів (994_303, 994_304, 994_037) до неї" [7].

Необхідно зазначити, що Європейська конвенція 1997 р. про громадянство, є важливим міжнародним інструментом, котрий регулює ключові питання щодо набуття та втрати громадянства держави, питання множинного громадянства, правонаступництва держав у питаннях громадянства, підтверджуючи в ст. 3 тезу про те, що "Кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами" [7].

Незважаючи на те, що ця конвенція не може бути предметом розгляду в Європейському Суді з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський Суд), однак, Європейський Суд все ж використовує її для здійснення допоміжної юридичної кваліфікації, під час визначення того, чи мало місце порушення державою своїх міжнародних зобов'язань за Європейською конвенцією 1950 р. про захист прав людини та основоположних свобод (далі - ЄКПЛ), коли питання, на розгляді у ЄСПЛ, пов'язане з громадянством.

У зв'язку з цим, ряд рішень ЄСПЛ доповнюють правове регулювання питань громадянства, здійснюючи тим самим непрямий (опосередкований) захист права індивіда на громадянство, суть якого полягає в тому, що, розглядаючи питання щодо порушення державою прав та свобод людини, закріплених у ЄКПЛ, Європейський Суд формує правові позиції, що стосуються прав людини, не передбачених у ЄКПЛ та Протоколах до неї, але таких, що мають тісний зв'язок з правами, свободами людини, встановленими в ЄКПЛ.

У цьому випадку держави, виконуючи рішення ЄСПЛ у частині реалізації заходів індивідуального (приватного) та загального характеру у зв'язку з виявленими порушеннями норм ЄКПЛ, повинні враховувати правові позиції ЄСПЛ, зокрема, і щодо захисту тих прав, які в ЄКПЛ та Протоколах до неї не закріплені, змінюючи свою правозастосовчу і правотворчу практики. У разі непрямого (опосередкованого) захисту прав людини Європейським Судом можуть виникнути питання щодо правомірності виходу ЄСПЛ за рамки окреслені ЄКПЛ.

Проте, виходячи зі сформованого в ЄСПЛ підходу, відмова держави в наданні свого громадянства, скасування рішення про громадянство, а так само і втрата громадянства, обмеження в правах (наприклад, політичних) власних громадян, які мають також громадянство іноземної держави, можуть бути предметом розгляду в контексті прав людини, і, насамперед, гарантованих ст. 8 і 14 Європейської конвенції 1950 р. про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) з огляду на те, що окреслені питання, пов'язані з громадянством, можуть впливати на особисте життя людини, охоплювати різні аспекти її соціальної ідентичності, мати дискримінаційний характер.

Право кожної людини на громадянство, вперше було проголошено у ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 року [8], а Конвенція ООН про права дитини від 1989 року закріпила право на громадянство за кожною дитиною (ст.7) [9]. Також, Європейська конвенція 1997 р. про громадянство (далі - Конвенція про громадянство) також гарантує кожній людині право на громадянство (ст. 4, п. "а").

При цьому, варто зазначити, що ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Petropavlovskis v. Latvia" підтвердив, що "згідно з міжнародним правом, рішення з питання про прийняття до громадянства належать... до компетенції внутрішньодержавних органів влади та, зазвичай, ґрунтуються на критеріях, які мають на меті встановити зв'язок між державою та особою, що подає клопотання про прийняття у громадянство " і додатково відмічає, що "... міжнародне право загалом не передбачає права на набуття громадянства тієї чи іншої конкретної країни" [10].

За загальним правилом, громадянство може бути набуте особою або в порядку народження, або натуралізації. ЄСПЛ у своїй практиці, виходить з того, що держава має надати вагомі причини для виправдання неоднакового поводження за мотивами народження в питаннях надання громадянства дітям. Так, важливим прецедентом є рішення за скаргою "Genovese v. Malta" (2012) [11], в якому ЄСПЛ констатував порушення Мальтою ст. 14 ЄКПЛ, оскільки держава не надала переконливих доказів для встановлення відмінності в питаннях надання свого громадянства за народженням дітям, народженим у шлюбі та поза шлюбом.

За цією скаргою ЄСПЛ встановив, що заяву матері, яка не має мальтійського громадянства, про надання її дитині мальтійського громадянства, було відхилено, незважаючи на те, що батьком дитини був громадянин Мальти, батьківство якого було встановлено в судовому порядку. Держава посилалася на своє національне законодавство, за яким мальтійське громадянство не може бути надано позашлюбній дитині, мати якої не є громадянкою Мальти.

ЄСПЛ не переконав аргумент Мальти про те, що діти, народжені в шлюбі, мають зв'язок із батьками, заснований на шлюбі їхніх батьків, а в дітей, народжених поза шлюбом, такого зв'язку немає, тож у даній справі ЄСПЛ констатував відсутність розумних, об'єктивних підстав для розбіжностей в поводженні в питаннях набуття громадянства дітьми [11].

ЄСПЛ визначив, що положення ст. 8 ЄКПЛ безпосередньо не гарантує право на громадянство конкретної держави, однак, і не передбачає його свавільного позбавлення, про що вказав у п. 30 свого рішення. Враховуючи, що народжена у шлюбі дитина, мати якої не є громадянкою іншої країни, а батько -громадянин Мальти, мала би можливість отримати мальтійське громадянство за походженням (ius sanguinis), то у цій справі Суд у п. 36, 39, 43, 49 рішення встановив наявність непрямої дискримінації заявника з огляду на його правовий статус позашлюбної дитини та статі того з батьків, який може передавати мальтійське громадянство [11].

Важливість даного прецеденту, відзначили голандські правники Рене де Грут та Олів'є Вонк, котрі, у своїй статті "Nationality, Statelessness and ECHR's Article 8: Comments on Genovese v. Malta" від 1.01.2012 р.

Вони зазначили, рішення у цій справі має дуже вагоме значення, адже вперше ЄСПЛ чітко окреслив, що "питання щодо доступу до громадянства перебуває у матриці Конвенції (прим. ЄКПЛ) як частина соціальної ідентичності особи і належить до її приватного життя" [9, c. 319]. Також ними відмічено, що наслідком цього рішення постали зміни до мальтійського законодавства щодо громадянства (щоб уникнути подібних випадків у майбутньому) [12, c. 324].

Слід зазначити, що використання Конвеції про громадянство в рішеннях ЄСПЛ для здійснення допоміжної юридичної кваліфікації, у зв'язку зі своєю субсидіарністю, часто залежить від позиції суддів.

Так, варто зазначити рішення ЄСПЛ у справі "Biao v. Denmark" (2016) [13].

У п.95 рішення Суд вважає, що Європейська конвенція про громадянство не має відношення до цієї справи (справа стосувалася у відмови надати дружині заявника з Гани право на возз'єднання з сім'єю в Данії. Сім'ї не дозволили возз'єднатися в Данії, оскільки вони не відповідали критеріям, відомим як "вимога прихильності". Серед іншого, пан і пані Біао скаржилися в Страсбурзі, на те, що правила щодо возз'єднання сім'ї є дискримінаційними щодо них, оскільки вони мають непропорційний вплив на людей, які пізніше стали громадянами Данії. Найменшою більшістю голосів Суд не встановив порушення заборони дискримінації у поєднанні з правом на сімейне життя (ст. 14 і 8). Одностайно Суд також не визнав порушення окремої статті 8) [11].

Профессор Олександра Тіммер з Нідерландського інституту прав людини (SIM) у коментарі до цього рішення ЄСПЛ відзначила дискусійність і проблематичність того, у який "буденний і дуже сумнівний спосіб більшість Суду відхиляє Європейську конвенцію про громадянство як таку, що не має відношення до даної справи. Хоча це Конвенція Ради Європи, яку Данія ратифікувала" [14].

Європейська конвенція 1997 р. про громадянство встановлює, що "ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства" (ст. 4 п. "c"), визначаючи в ст. 7 можливість втрати громадянства ex lege або з ініціативи держави-учасниці, у конкретно визначених випадках, до яких конвенція відносить:

"1) добровільне набуття іншого громадянства (пп. "а" п. 1);

2) набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника (пп. "Ь" п. 1, при цьому особа, втрачаючи громадянство з цієї підстави, може стати апатридом, що, у свою чергу, на підставі п. 3 ст. 7 Конвенції про громадянство є законним);

3) добровільна служба в іноземному військовому формуванні (пп. "с" п. 1);

4) поведінка, яка серйозно зашкоджує життєво важливим інтересам держави-учасниці (пп. "d" п. 1);

5) відсутність справжнього зв'язку між державою-учасницею та її громадянином, який постійно проживає за кордоном; (пп. "е" п. 1);

6) якщо під час неповноліття дитини встановлено, що визначені у внутрішньодержавному праві умови, які дозволили їй набути ex lege громадянства держави-учасниці, більше не виконуються (пп. "f" п. 1);

7) усиновлення дитини, якщо дитина набуває іноземного громадянства або має іноземне громадянство одного чи обох усиновителів. (пп. "g" п. 1)" [7].

Таким чином, держава може за своєю ініціативою скасувати рішення про надання свого громадянства в суворо визначених випадках.

У зв'язку із зазначеними положеннями Конвенції про громадянство інтерес представляють наступні рішення ЄСПЛ. Так, на думку ЄСПЛ, скасування рішення про надання громадянства (втрата громадянства) може стати втручанням у права людини, гарантовані ст. 8 ЄКПЛ, що й було підтверджено Європейським Судом у рішенні за скаргою "Usmanov v. Russia"(2021) [15]. Справа "Усманов проти Росії" (заява № 43936/18) стосувалася скарги громадянина Таджикистану на рішення про позбавлення його громадянства Росії та висилки з території Росії. Пан Usmanov отримав громадянство Росії в 2008 році, але воно було скасоване через десять років, коли органи влади виявили, що він не вказав імена своїх братів і сестер (котрі не проживають на території РФ) у своїй заяві [16].

Унаслідок чого, щодо заявника були застосовані такі заходи з боку держави: скасування рішення про набуття громадянства, ануляція внутрішнього і закордонного паспортів, встановлення заборони на повторний в'їзд у країну, розпочата процедура видворення з території РФ.

ЄСПЛ під час розгляду скарги Усманова підтвердив, що скасування рішення про громадянство не є несумісними з вимогами ЄКПЛ, проте, в деяких випадках може бути втручанням у права, закріплені в ст. 8 ЄКПЛ, за умови, що вжиті державою заходи були необгрунтованими і мали негативні наслідки для особи.

У справі Усманова, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що скасування рішення про громадянство заявника стало втручанням у права за ст. 8 ЄКПЛ, оскільки, по-перше, воно мало негативні наслідки для заявника у вигляді обмежень його правового статусу в Російській Федерації, пов'язаних із відсутністю документів, що засвідчують особу, що стало перешкодою для виконання не лише повсякденних дій, а й більш значущих дій у вигляді працевлаштування, отримання медичної допомоги, а згодом і для застосування таких примусових заходів, як штраф, заборона на в'їзд у країну, видворення, а, по-друге, була застосована державою необґрунтовано, тому що з огляду на вимоги ЄКПЛ закони держави мають бути сформульовані із застосуванням зрозумілих термінів, а в розглянутій справі чинний у Росії закон (прим. закон "Про громадянство Російської Федерації") не містить чітких формулювань стосовно характеру недостовірної чи прихованої інформації, що є достатньою для скасування рішення про прийом до російського громадянства. Розглядаючи скаргу Усманова, ЄСПЛ встановив, що згідно з російським законодавством міграційна влада, незважаючи на те, що була наділена правом скасувати рішення про прийняття до громадянства, не була зобов'язана виносити вмотивоване рішення, яке містило б вказівку на точні фактичні причини, які слугували підставою для прийняття відповідного рішення, а також від неї не вимагалося враховувати супутні фактори, такі, як міцність зв'язків, встановлених заявником у країні набуття громадянства, сімейний стан тощо. Крім того, міграційна влада і суди Російської Федерації не визнали обґрунтованим аргументи Усманова про те, що відсутня інформація про родичів була несуттєвою для набуття російського громадянства, водночас від державних органів не вимагали пояснень, чому точна кількість близьких родичів була важливим фактором для надання громадянства.

ЄСПЛ дійшов висновку, що на момент розгляду скарги заявника чинне в Росії законодавство було формальним, не забезпечувало конкретній особі належного захисту від довільного втручання в права, гарантовані ст. 8 ЄКПЛ [15].

В іншому своєму рішенні "Ramadan v. Malta" (2016) [17] ЄСПЛ, навпаки, не знайшов у діях держави порушень ст. 8 ЄКПЛ і констатував, що рішення держави щодо позбавлення мальтійського громадянства заявника не було необґрунтованим, базувалося на законі держави та стало наслідком шахрайських дій заявника, який набув громадянства Мальти завдяки шлюбу з громадянкою Мальти, єдиною метою укладення якого, було набуття заявником мальтійського громадянства (шлюб був анульований, як фіктивний рішенням суду Мальти у 1995 році). Тому здійснене анулювання шлюбу з мальтійською громадянкою спричинило в подальшому анулювання мальтійського громадянства заявника (через що він став апатридом).

Український юрист і суддя Європейського суду з прав людини від України (з 15 червня 2010 по 26 червня 2022) Ганна Юдківська, у своєму коментарі до цієї справи зазначила її важливість, адже "Раніше (подібні справи) були відкинуті конвенційними органами як несумісні ratione materiae, оскільки Конвенція не гарантує права на громадянство" і, що рішення у цій справі "стало першою справою ЄСПЛ стосовно позбавлення громадянства" [18].

Професор, доктор Марі-Бенедикт Дембур, у своєму коментарі до цього рішення ЄСПЛ, стверджує, що це рішення суду має чотири очевидні недоліки: по- перше - "рішення про позбавлення громадянства має бути піддано набагато суворішій перевірці, ніж "природна" відмова у громадянстві особі, яка, як вважається, ніколи не мала тісних стосунків з державою - наприклад, тому, що вона завжди проживала за межами її території і народилася від батьків- негромадян"; по друге - "суд, здається, припускає, що не має значення те, що заявник визнаний особою без громадянства"; по третє - "незважаючи на вказані заявником данні, Суд дозволяє собі сумніватися в тому, що заявник фактично став особою без громадянства", по- четверте - "Суд неодноразово звинувачує заявника у ситуації, в якій він перебуває" [19]. На її думку це рішення викликає занепокоєння, адже у світі, де анулювання громадянства почало відбуватися прискореними темпами, подібні прецеденти можуть мати пролонговані негативні наслідки для багатьох мігрантів.

У своєму рішенні "K2 v. the United King- dom" (2017), ЄСПЛ також не знайшов порушень ст. 8 ЄКПЛ при прийнятті Сполученим Королівством рішення про позбавлення британського громадянства (підданства) заявника "К 2", який перебуває за межами держави, наголосивши, що ст. 8 ЄКПЛ "не може тлумачитися як така, що покладає на держави- учасниці позитивне зобов'язання створювати умову для повернення будь-якої особи, позбавленої громадянства в період перебування за межами юрисдикції, з метою підтримання скарги на це рішення" (п. 57), тож рішення про скасування громадянства може бути ухвалене і в разі відсутності особи на території держави [20].

Скасування рішення про набуття громадянства держави може спричинити стан безгромадянства. Згідно з положеннями Європейської конвенції про громадянство "держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами... якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, . коли набуття громадянства держави стало наслідком шахрайських дій заявника або надання ним неправдивої інформації, а також приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника" (ст. 7 п. 3). Інтерес у зв'язку із зазначеним становлять уже зазначені рішення ЄСПЛ у справах "Ramadan v. Malta" (2016) і "K2 v. the United Kingdom" (2017).

Так, у своїй Постанові у справі "K2 v. the United Kingdom" (2017), ЄСПЛ звернувся до практики Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) і послався на рішення у справі "Janko Rottman v. Freistaat Bayern" [21] (в пп. 10, 13, 44 рішення), в якому Суд ЄС підтвердив правомірність анулювання Німеччиною рішення про натуралізацію пана Роттмана, який, будучи громадянином Австрії, щоб уникнути відповідальності за скоєння великого шахрайства, при здійсненні професійної діяльності, в себе на батьківщині, переїхав до ФРН та звернувся за натуралізацією, і у зв'язку з набуттям громадянства ФРН втратив громадянство Австрії. "Після отримання інформації від влади Австрії, про те, що стосовно нього (Роттмана) було видано ордер на арешт у їхній країні, влада Німеччини анулювала факт набуття ним громадянства ФРН, на тій підставі, що він набув його шахрайським шляхом" (п. 44 рішення К 2), у результаті чого пан Роттман став апатридом. У справі "Роттман проти землі Баварія" Суд Європейського Союзу визнав себе компетентним розглядати це питання з огляду на те, що рішення Німеччини про анулювання німецького громадянства Роттмана спричинило втрату ним громадянства Європейського Союзу, зазначивши при цьому, що "..скасування державою-членом натуралізації на підставі обману є законним, навіть якщо наслідком цього є втрата особою громадянства Союзу на додаток до громадянства цієї держави-члена. Однак таке рішення повинно відповідати принципу пропорційності, який, серед іншого, вимагає надання особі розумного періоду часу для відновлення громадянства держави-члена, з якої вона походить" (п. 45 рішення К 2).

Щодо скарги заявника - К 2, то ЄСПЛ дійшов висновку, що позбавлення заявника британського громадянства, набутого ним у порядку натуралізації, з підстави того, що таке рішення слугує суспільному благу (через участь заявника в діях терористичного характеру), не було ні необґрунтованим, ні безпідставним, відповідало закону держави, не містило негативних наслідків для особи, оскільки "заявник не став особою без громадянства і мав право на отримання паспорта Судану" (п. 62 рішення К 2), який і отримав у подальшому.

За скаргою "Ramadan v. Malta" (2016) ЄСПЛ зазначив, що відмова особи від наявного в неї громадянства з метою набуття громадянства іншої держави не означає, що держава, яка її приймає, зобов'язана легалізувати перебування особи у себе. Крім того, особа, яка втратила громадянство держави, що приймає, і стала апатридом, щоб пред'явити державі порушення зобов'язань за ст. 8 ЄКПЛ, повинна надати, по- перше, докази того, що справді відмова від громадянства своєї держави мала місце, а, подруге, докази того, що не зможе набути (відновити) знову громадянство своєї держави.

Європейська конвенція про громадянство закріплює принцип недискримінації в сфері громадянства, що вимагає від держав такого: "правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводить до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження" (п.1 ст. 5 Конвенції), а також не проводити розбіжностей між громадянами, незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше (п.2 ст. 5 Конвенції).

Особливої актуальності принцип недискримінації набуває в ситуації множинного громадянства, що виникає внаслідок того, що в питаннях громадянства, кожна держава діє самостійно і неминуче виникають колізії між законами про громадянство держав, або через дію спеціального міжнародного договору, що встановлює можливість мати громадянство договірних держав. У будь-якому разі, коли особа стає володарем громадянства двох і більше держав, неминуче виникають не тільки юрисдикційні конфлікти між державами- громадянствами особи, а й проблеми, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків, що випливають зі стану множинного громадянства.

У зв'язку з чим, становить інтерес Постанова ЄСПЛ у "Tanase and Chirtoaca v. Moldova" (2010), в якій ЄСПЛ встановив порушення Молдовою своїх міжнародних зобов'язань за ст. 3 Протоколу 1 до ЄКПЛ, що гарантує право на вільні вибори [22]. У цій справі ЄСПЛ встановив, що в період з 2002 по 2003 роки парламент Молдови ухвалив законодавчі акти, які дозволили громадянам цієї держави мати також громадянство іншої держави, не встановлюючи при цьому, що політичні права володарів множинного громадянства будуть якимось чином у майбутньому обмежені (п.12) І з 2003 року частина громадян Молдови почали набувати громадянство іноземних держав. ЄСПЛ встановив, що 10 квітня 2008 року парламент Молдови провів реформу, яка передбачала також заборону особам з подвійним або множинним громадянством ставати депутатами парламенту (п. 30), тим самим обмеживши цю категорію людей у виборчих правах під час виборів до парламенту держави.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, уточнюючи при цьому, що до його компетенції не належить розв'язання конфлікту норм національного права і норм Конвенції про громадянство, що Європейська конвенція про громадянство, як ратифікований Молдовою міжнародний договір, що став частиною її правової системи, має верховенство щодо національних норм, і це ставить питання про законність даного обмеження (п.106). Водночас ЄСПЛ наголосив, що визнає аргумент держави- відповідача про те, що вжитий захід спрямований на забезпечення лояльності членів молдавського парламенту до держави, проте вказує, що

Молдова мала інші засоби, які б дали змогу забезпечити лояльність до держави, наприклад, через складення присяги. Відповідно, введені обмеження не є обґрунтованими.

Крім того, ЄСПЛ навів позицію Венеціанської комісії (Європейська комісія за демократію через право) (п. 48), яка наголошувала на несумісності між положеннями виборчого закону та зобов'язаннями Молдови за Європейською конвенцією 1997 р. про громадянство, що передбачають рівне поводження з громадянами Молдови, які мають громадянство іншої держави і тими, хто має тільки громадянство Молдови.

Висновки

Узагальнюючи правові позиції ЄСПЛ, що стосуються громадянства, можна сформулювати такі основні тези:

- право особи на громадянство і норми держави про прийняття до свого громадянства, не означають право на безумовне набуття особою громадянства держави і відповідно, не накладають на державу безумовний обов'язок надати особі своє громадянство;

- держава не повинна робити відмінність у питаннях набуття громадянства за народженням дітям, народженими в шлюбі або поза шлюбом, без надання з боку вагомих доводів для відмінності в поводженні за мотивом народження;

- рішення держави про скасування набуття особою її громадянства не повинне мати негативних наслідків для правового статусу особи і не повинно бути ухвалене державою необґрунтовано;

- ухвалюючи рішення про анулювання (втрату) громадянства, державі необхідно мати на увазі такий наслідок для особи, як стан безгромадянства;

- ухвалюючи рішення про анулювання (втрату) громадянства, державі слід брати до уваги, що особа повинна мати можливість відновлення раніше втраченого нею громадянства.

Результатом непрямого захисту права індивіда на громадянство рішеннями ЄСПЛ уже стали зміни в правозастосовній і правотворчій практиках ряду держав (так, як це було у випадку з рішенням "Genovese v. Malta" (2012), коли держава змінила власне законодавство, щодо права набуття громадянства за народженням). Тож у подальшому, з метою вдосконалення подальшої правотворчості в царині захисту права на громадянство, слід більш ґрунтовно досліджувати і відслідковувати це питання.

Насамкінець зазначимо, що питання про визначення громадянства винятково як внутрішньодержавних повноважень не є абсолютним і залежить від ступеня розвитку міжнародних відносин, згоди держав на втручання у зазначену сферу з боку міжнародних інструментів, що й знаходить своє підтвердження в наявних міжнародних правотворчій та правозастосовчій практиках.

Список використаних джерел

1. Кульчицький С.В. Громадянство. Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во "Наукова думка", 2004. 688 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Gromadyanstvo._

2. U.S. Supreme Court. Perez v. Brownell, 56 U.S. 6-6 (958). URL: https://supremejustia.com/cases/fed- eral/us/ 56/ /case.html.

3. Поєдинок О. Неконвенційне право? Право на громадянство в практиці Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Сучасні проблеми міжнародного права. Liber Amicorum до 60-річчя проф. М.В. Буроменського: моногр. / авт.кол.; за ред. В.М. Репецького та В.В. Гутника. Львів; Одеса: Фенікс, 2017. С. 281-290. URL: https://intrel.lnu.edu.ua/wp-content/up-loads/2015/09/М_В_монографія.pdf.

4. Конвенція щодо деяких питань, пов'язаних із колізією законів про громадянство від 12.04.1930 р. URL: https://zakononline.com.ua/documents/show/141065 141065.

5. Nottebohm (Liechtenstein v. Guatemala). URL: https://www.icj-cij.org/sites/default/files/case- related/18/018-19511217-APP-1 -00-EN.pdf.

6. Конвенція про скорочення випадків множинного громадянства і про військовий обов'язок у випадках множинного громадянства від 6.05.1963 р. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/mu63002?an=2&ed=1993_02_02.

7. Європейська конвенція про громадянство Редакція від 27.05.2009. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_004#Text.

8. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/l aws/show/995_015#Text.

9. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/l aws/show/995_021#Text.

10. Judgment of the Fourth Section of the European Court of Human Rights in case of "Petropavlovskis v. Latvia" (2021). URL: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=002-10322&file- name=002-10322.pdf&TID=ihgdqbxnfi.

11. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Genovese v. Malta" (2012). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-106785.

12. Groot R.-G. and Vonk O. Nationality, Statelessness and ECHR's Article 8: Comments on Genovese v. Malta. European Journal of Migration and Law. 2012., Vol. 14, Iss. 3. P. 317-325. URL: https://cris.maas- trichtuniversity.nl/en/publications/nationality-statelessness-and-echrs-article-8-comments-on-genoves.

13. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Biao v. Denmark" (2016). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-163115%22]}.

14. Timmer А. Guest Post on Biao v Denmark. URL: https://www.echrblog.com/2014/04/guest-post-on- biao-v-denmark.html.

15. Judgment of the Third Section of the European Court of Human Rights in case "Usmanov v. Russia" (2021). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001- 206716%22]}.

16. Практика ЄСПЛ. Український аспект - справа "Усманов проти Росії". URL: https://www.echr.com.ua/translation/sprava-usmanov-proti-rosi%D1%97/.

17. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Ramadan v. Malta" (2016). URL: http://hudoc.echr. coe.int/ eng?i=001-163820.

18. Юдківська Г. ЄСПЛ: позбавлення людини громадянства не порушує стандартів Ради Європи. Європейська правда, 22 червня 2016. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2016/06/22/7051091/.

19. Dembour M.-B. Ramadan v. Malta: When will the Strasbourg Court understand that nationality is a core human rights issue? URL: https://strasbourgobservers.com/2016/07/22/ramadan-v-malta-when-will-the- strasbourg-court-understand-that-nationality-is-a-core-human-rights-issue/.

20. The European Court of Human Rights (First Section)in case of "K2 v. the United Kingdom" (2017). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-172143%22]}.

21. Judgment of the Court (Grand Chamber) of 2 March 2010. Janko Rottman v Freistaat Bayern. URL:https://eurlex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/?uri=CELEX%3A62008CJ0135.

22. The European Court of Human Rights (Fourth Section), in case of "Tanase and Chirtoaca v. Moldova" (2008). URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22ap-pno%22:[%227/08%22],%22documentcollectionid2%22:[%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001 - 89713%22]}.

23. References:

24. Kulchytskyi S.V. Hromadianstvo. Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 2: H-D / Redkol.: V. A. Smolii (holova) ta in. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K.: V-vo "Naukova dumka", 2004. 688 s. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Gromadyanstvo.

25. U.S. Supreme Court. Perez v. Brownell, 56 U.S. 6-6 (958). URL: https://supremejustia.com/cases/fed- eral/us/ 56/ /case.html.

26. Poiedynok O. Nekonventsiine pravo? Pravo na hromadianstvo v praktytsi Yevropeiskoho sudu z prav liudyny ta Yevropeiskoi komisii z prav liudyny. Suchasni problemy mizhnarodnoho prava. Liber Amicorum do 60-richchia prof. M. V. Buromenskoho: monohr. / avt.kol.; za red. V. M. Repetskoho ta V. V. Hutnyka. Lviv; Odesa: Feniks, 2017. S. 281-290. URL: https://intrel.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/09/M_V_mon- ohrafiia.pdf.

27. Konventsiia shchodo deiakykh pytan, poviazanykh iz koliziieiu zakoniv pro hromadianstvo vid 12.04.1930 r. URL: https://zakononline.com.ua/documents/show/141065 141065.

28. Nottebohm (Liechtenstein v. Guatemala). URL: https://www.icj-cij.org/sites/default/files/case-re- lated/18/018-19511217-APP-1 -00-EN.pdf.

29. Konventsiia pro skorochennia vypadkiv mnozhynnoho hromadianstva i pro viiskovyi oboviazok u vypadkakh mnozhynnoho hromadianstva vid 6.05.1963 r. URL: https://ips.ligazakon.net/docu-ment/view/mu63002?an=2&ed=1993_02_02.

30. Yevropeiska konventsiia pro hromadianstvo Redaktsiia vid 27.05.2009. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/l aws/show/994_004#Text.

31. Zahalna deklaratsiia prav liudyny vid 10 hrudnia 1948 roku. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/l aws/show/995_015#Text.

32. Konventsiia OON pro prava dytyny vid 20 lystopada 1989 roku. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/l aws/show/995_021#Text.

33. Judgment of the Fourth Section of the European Court of Human Rights in case of "Petropavlovskis v. Latvia" (2021). URL: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=002-10322&file- name=002-10322.pdf&TID=ihgdqbxnfi.

34. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Genovese v. Malta" (2012). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-106785.

35. Groot R.-G. and Vonk O. Nationality, Statelessness and ECHR's Article 8: Comments on Genovese v. Malta. European Journal of Migration and Law. 2012., Vol. 14, Iss. 3. P. 317-325. URL: https://cris.maas- trichtuniversity.nl/en/publications/nationality-statelessness-and-echrs-article-8-comments-on-genoves.

36. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Biao v. Denmark" (2016). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-163115%22]}.

37. Timmer A. Guest Post on Biao v Denmark. URL: https://www.echrblog.com/2014/04/guest-post-on- biao-v-denmark.html.

38. Judgment of the Third Section of the European Court of Human Rights in case "Usmanov v. Russia" (2021). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001- 206716%22]}.

39. Praktyka YeSPL. Ukrainskyi aspekt - sprava "Usmanov proty Rosii". URL: https://www.echr.com.ua/translation/sprava-usmanov-proti-rosi%D1%97/.

40. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Ramadan v. Malta" (2016). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163820.

41. Yudkivska H. YeSPL: pozbavlennia liudyny hromadianstva ne porushuie standartiv Rady Yevropy. Yevropeiska pravda, 22 chervnia 2016. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2016/06/22/7051091/.

42. Dembour M.-B. Ramadan v. Malta: When will the Strasbourg Court understand that nationality is a core human rights issue? URL: https://strasbourgobservers.com/2016/07/22/ramadan-v-malta-when-will-the- strasbourg-court-understand-that-nationality-is-a-core-human-rights-issue/.

43. The European Court of Human Rights (First Section)in case of "K2 v. the United Kingdom" (2017). URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-172143%22]}.

44. Judgment of the Court (Grand Chamber) of 2 March 2010. Janko Rottman v Freistaat Bayern. URL: https://eurlex.europa.eu/legalcontent/EN/TXTUurUCELEX%3A62008CJ0135.

45. The European Court of Human Rights (Fourth Section), in case of "Tanase and Chirtoaca v. Moldova" (2008). URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22ap-pno%22:[%227/08%22],%22documentcollectionid2%22:[%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001 - 89713%22]}.

Размещено на Allbest.ru