Історичні аспекти діяльності міжнародних організацій у контексті світової безпеки і миру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти діяльності міжнародних організацій у контексті світової безпеки і миру

Ремез Олена Леонідівна здобувач ступеня доктора філософії кафедри теорії держави та права, Національна академія внутрішніх справ

Анотація

міжнародна організація конфлікт відносини

Дослідження питання щодо виникнення і еволюції міжнародних організацій в історичній ретроспективі дозволяє сформувати розуміння того, що є міжнародними організаціями в теперішній час і яка їх роль у сучасній системі міжнародних відносин. Двадцяте століття принесло людству дві найкривавіші війни в історії і після закінчення обох здавалося що уникати кровопролиття у майбутньому можливо, однак, реальність виявилася дещо складнішою. Система колективної безпеки виявилась не такою надійною якою б мала. Кінець другого і початок третього тисячоліття показав нам, що світові організації, такі як: Ліга Націй, Організація Об'єднаних Націй та інші не можуть мати значного впливу і бути абсолютно дієвими для врегулювання збройних конфліктів. Висловлення «глибокої стурбованості» або економічні санкціє не є дієвим інструментом для зупинки держави -порушника міжнародних договорів і забезпечення колективної безпеки, у тому числі цивільної. Політичне керівництво окремих держав іноді обирає шлях «моя хата з краю». Тобто, якщо на території тієї чи іншої держави не відбуваються безпосередньо бойові дії, то така країна може вільно продовжувати торгово- економічні зв'язки з державою-агресором для власного збагачення замість того, щоб засудити злочинні дії і показати свою незгоду до порушення світової безпеки і миру. У таких випадках доречно коли на світовій арені з'являється міжнародна організація яка б могла виступати як посередник, або ж гарантом врегулювання міждержавних конфліктів. Однак, така організація має бути потужною, владною, правовою, без лобіювання інтересів жодної з держав зберігаючи нейтралітет. При цьому, нейтралітет не повинен бути присутнім під час виникнення конфліктних ситуацій між державами, адже вподальшому під загрозу одна за одною потраплятимуть наступні країни. Першопричиною створення міжнародної організації є політична воля, що визначає діяльність суб'єкта міжнародних відносин, щоправда, вона характерна для реалізації не лише довготривалих, але й короткотривалих зовнішньополітичних інтересів тієї чи іншої держави. Тому обов'язковою ознакою міжнародної організації мала би бути розвинена інституційна структура, орієнтована на реалізацію діяльності на міжнародній арені.

Ключові слова: Організація Об'єднаних Націй, Ліга Націй, колективна безпека, збройний конфлікт, безпека, держава-терорист, вето.

Abstract

Remez Olena Leonidivna Candidate for the degree of Doctor of Philosophy, Department of Theory of State and Law, National Academy of Internal Affairs

HISTORICAL ASPECTS OF THE ACTIVITIES OF INTERNATIONAL ORGANIZATIONS IN THE CONTEXT OF WORLD SECURITY AND PEACE

Researching the issue of the emergence and evolution of international organizations in historical retrospect allows to form an understanding of what international organizations are today and what their role is in the modern system of international relations. The twentieth century brought humanity two of the bloodiest wars in history, and after the end of both, it seemed possible to avoid bloodshed in the future, however, the reality turned out to be somewhat more complicated. The system of collective security turned out to be not as reliable as it should have been. The end of the second and the beginning of the third millennium showed us that world organizations such as the League of Nations, the United Nations and others cannot have significant influence and be absolutely effective in settling armed conflicts. Expressing "deep concern" or economic sanctions are not an effective tool for stopping a state that violates international treaties and ensuring collective security, including civilian security. The political leadership of individual states sometimes chooses the path of "my house from the edge". That is, if hostilities are not taking place directly on the territory of a particular state, then such a country can freely continue trade and economic ties with the aggressor state for its own enrichment instead of condemning criminal actions and showing its disapproval of violations of world security and peace. In such cases, it is appropriate when an international organization appears on the world stage that could act as a mediator or guarantor of the settlement of interstate conflicts. However, such an organization must be powerful, powerful, legal, without lobbying the interests of any of the states, while maintaining neutrality. At the same time, neutrality should not be present during conflict situations between states, because in the future, the following countries will fall under threat one by one.

The primary reason for the creation of an international organization is political will, which determines the activity of the subject of international relations, although it is characteristic for the realization of not only long-term, but also short-term foreign policy interests of one or another state.

Keywords: United Nations, League of Nations, collective security, armed conflict, security, terrorist state, veto.

Постановка проблеми

Онтологія війни і миру є і буде актуальною в будь якому тисячолітті. Люди воюють між собою з давніх-давен: племенами, поселеннями, країнами. Водночас з розвитком цивілізації розвинулись норми права, які стали основою регулювання конфліктів: від цивільно -правових до міжнародно-правових. Однак, чи достатньо укласти міжнародний договір щоб отримати мир і безпеку? Як показала світова історія - ні. У прагненні забезпечити сталий мир у всьому світі постає чи мало перешкод, наприклад, відвертий цинізм однієї з держав, яка укладає міжнародні пакти про збереження миру і у той самий час готує та реалізовує план-захоплення території і навіть населення іншої незалежної країни з якою уклала такий договір. При цьому, прикриваючись і маніпулюючи закріпленими нормами у таких договорах, начебто для власного захисту. У такому випадку, державу - порушника важко зупинити чи покарати, адже потрібно показати що така держава чинить не правильно і помиляється. А як відомо із відомого афоризму: «Той хто каже правду завжди буде у програші аргументів перед тим, хто каже не правду. Адже, правда - єдина, а не правдою можна маніпулювати безкінечно». Тож, щоб вплинути на подібні ситуації потрібен колективний механізм, за допомогою якого державу-порушника можна було б, якщо не повністю зупинити то хоча б обмежити у неправомірних діях. Зокрема, і тому, впливові світові держави на чолі зі своїм політичним керівництвом прийняли рішення про утворення організацій, які мали бути відповідальними за світову безпеку та мир. Однак, не все так однозначно. Адже, коли одна з держав може перешкоджати загальному благу заради своїх інтересів використовуючи інструмент - «право вето» - питання світового миру і безпеки цивільних громадян може значно похитнутися.

Актуальність теми дослідження ґрунтується на фактичних історичних подіях результати яких виявились не ефективними. Створення і діяльність міжнародних світових організацій, які можуть відповідати за мир і безпеку у світі не є дієвими і однозначно ефективними. Зловживання своїми правами однією з країни призводить до негативних наслідків для інших. Безпека пересічних - цивільних людей підпадає під велику загрозу, адже цивільне населення стає заручниками ситуації в результаті збройних конфліктів держав.

Метою цієї статті є аналіз діяльності міжнародних організацій та їх учасників у безпековій колективній сфері, зокрема, світових організацій, які мали б відповідати за світову безпеку та мир, а у разі їх порушення приймати необхідні рішення та дії. Увагу зосереджено на неналежній ефективності прийнятих рішень для врегулювання збройних конфліктів між державами.

Виклад основного матеріалу

Згадаємо фрагменти з історії діяльності Ліги Націй. У 1919 коли людство приходило до тями після Великої вітчизняної війни президент США Вудро Вільсон сказав: «Я можу з абсолютною впевненістю передбачити, що за життя наступного покоління буде нова світова війна, якщо нації світу не знайдуть методів, за допомогою яких можна їй запобігти». Того ж року з'явилася перша міжнародна організація Ліга Націй [1] до складу якої увійшли 44 країни, а згодом їх стало 52, при цьому завданням її було зберегти мир та безпеку у світі. За статутом Ліга Націй мала вирішувати суперечки між державами до моменту зародження збройного конфлікту та агресії - війни. Якщо все ж таки війна розпочиналася то всі торгівельні та фінансові відносини країни-члени розривали з цими країнами, також заборонялися будь-які контакти між своїми громадянами та громадянами країни-агресора. Чітких умов втручання, як і власних військових формувань, у воєнний конфлікт статут організації не містив, він лише передбачав використання власних військових сил воюючим країнам (можливо тому, Білорусія не боїться наслідків того що дозволила Російській Федерації розмістити її війська на своїй території і у 2022 році дозволити перетнути державний кордон з Україною). Кожна держава-учасник мала один голос, а прийняття резолюції потребувало одностайності. Тож, як відомо за мотивами загально-відомої фрази «скільки людей - стільки думок» така схема виявилась провальною. Однак не слід забувати що у Ліги Націй було чи мало успіхів: Швеція та Фінляндія домовилися про статут «Аланських островів», Німеччина та Польща про Верхню Сілезію, при цьому вдалося зупинити збройні конфлікти між Грецією та Болгарією, Колумбією та Перу, Албанією та Югославією і відновити їх раніше затверджені кордони. Але практично відразу після таких успіхів пішли провали: Чехословаччина захопила Польський регіон Заолжія, сама Польща здобула Литовський Вільнюс, а Франція з Бельгією окупувала німецький Рур. І це усе лише за перші 4 роки існування організації. У 1930 ситуація погіршилася ще більше, адже Ліга Націй нічого не змогла вдіяти коли Італія вторглася в Ефіопію, а ССРС у Фінляндію. Чому відбувся такий провал? А все тому, що ідея колективної безпеки суперечила вже існуючим тривалим відносинам між окремими державами. Великі країни не поспішали із санкціями проти агресора, якщо в цей момент з ним було вигідніше дружити. У лютому 2022 року, коли РФ повномасштабним вторгненням [2] з використанням важкої зброї вторглася на територію незалежної України історія повторилася: візьмемо для прикладу список компаній, які станом на 2 березня 2022 року розірвали зв'язки з росією - їх налічується більше 500. Одні оголосили про «вихід з ринку країни- агресора», деякі про блокування сервісу чи відкликання ліцензій, інші про закривання заводів та блокування поставок. Загалом, такі рішення були прийняті на підтримку України і сподівання, що завдяки санкціям РФ усвідомить те, що її економіка зазнає значного краху. Прагнучи стати світовим лідером за допомого такого інструменту, як війна і захоплення чужих територій держава-терорист стала країною-ізгоєм. Однак, не все так однозначно. Усі міжнародні компанії можна поділити на три групи: повний вихід з ринку, ті хто залишились і ті, хто обрав середній варіант. Тобто, деякі компанії здійснили повний вихід і згорнули свою діяльність на території країни-агресора, інші - лише призупинили свій бізнес або відмовилися від запланованих інвестицій, а деякі продовжують роботу в звичайному режимі. Ті, хто продовжує працювати в росії, як повідомляється в офіційних джерелах засобів масової інформації, виправдовує свої сплачення в економіку держави - агресора наступним чином: «ми продаємо продукцію першої необхідності», «ми зобов'язані дбати про добробут російських працівників», «наш вихід принесе користь російській державі» - адже їхні заводи за безцінь дістануться країнам, які підтримують РФ у цій війні [3].

Найсерйознішим викликом для Ліги націй стали «апетити» Адольфа Гітлера, які швидко зростали. І врешті-решт, великі країни - Британія та Франція, найвпливовіші країни відмовилися від концепції «колективної безпеки» на користь умиротворення агресора, чим це завершилося - світу відомо.

Спроба друга - ООН. Лігу Націй формально було розпущено у 1946, але ще у 1945 з'явилася структура, яка мала її замінити - Організація Об'єднаних Нації, організатори якої сподівалися навчитися на помилках попередньої організації то цю, намагалися створити сильнішою. Як здалося, це стало можливим, адже кількість держав з 51 країни збільшилась до 193 [4]. П'ять впливових країн (Китай, Росія, Велика Британія, США, Франція) це постійні члени Ради безпеки ООН, до них додають 10 тимчасових країн-членів які обираються на дворічний термін. Саме Рада Національної безпеки ООН є тим органом, який відповідає за мир на планеті, принаймні в теорії. Резолюції Ради Безпеки ООН обов'язкові до виконання, тоді як інші рішення органів ООН, а їх чи мало мають характер рекомендацій. Що в дійсності може зробити Радбез ООН, якщо десь на планеті розпочалась війна окрім «висловити стурбованість»?. Є два варіанти: перший економічні санкції проти країни агресора, другий відправити у бук воєнного конфлікту миротворчу місію, до складу якої входять добровільно надані країнами-членами військовослужбовці які мають легке озброєння і можуть застосовувати його виключно для самооборони. Миротворчими операціями керує безпосередньо Секретар ООН. Станом на 2019 рік ООН провела 72 операції переважно у Африці та Близькому Сході.

Розглянемо, основну проблему сучасної системи колективної безпеки, яка закладена в ключовий механізм роботи Радбезу ООН. Отже, для прийняття рішення Радбезу ООН необхідно мінімум 9 голосів, при цьому, усі 5 постійних членів, а це Китай, Росія, Велика Британія, США і Франція мають проголосувати одностайно [5]. В інакшому разі, рішення не можливо буде прийняти, адже кожна з країн-п'ятірки має право вето - заборону на прийняття рішення. Цим правом можна користуватися безлімітно. Оскільки, погляди постійних членів Ради Нацбезу є діаметрально-протилежними з питань війни і миру, то зрозуміло що в такому випадку хтось буде блокувати прийняття того чи іншого рішення, фактично зводячи нанівець миротворчий процес. Станом на червень 2022 року (остання інформація яка є у відкритому доступі з даного питання) право вето було використано понад 260 разів. До рекордсменів блокування належать США та СРСР включно з наступником - Росією.

Ідея права вето полягала в дотримані інтересів країн-засновників ООН, щоб ніхто з них не залишився ображений. На практиці ж, цей інструмент призвів до катастрофічного зниження системи колективної безпеки особливо в останні десятиліття. Візьмемо, наприклад, Балкани, а саме: Косово. Населення регіону, переважно албанці, наприкінці 1990-х прагнули виходу зі складу Югославії. У березні 1998 року Югославський президент Слободан Мілошевич розпочав у Косові військово-поліцейську операцію, жертвами якої стали близько тисячі місцевих жителів. Операція мала всі ознаки етнічних чисток. Жорстокість югославських сил призвела до того що понад 230 000 косовських албанців вимушено залишили країну. ООН організувала тимчасові табори бля біженців на території Македонії та вимагала від С. Мілошевича негайно вивести війська. Белград вимогу проігнорував. Відтак Рада Безпеки ООН зібралась для прийняття рішення про введення до Косова миротворчого контингенту. Дві резолюції прийняті Радою Безпеки (31 березні 1998 року S/RES/1160 та 23 вересня 1998 року S/RES/1199) по Косово не спрацювали, безпекові інструменти ООН були вичерпані. І тоді у ситуацію втрутилися сили Північно-атлантичного альянсу. 30 січня 1999 року попередили офіційний Белград про використання сили у разі чергової відмови С. Мілошевича вивести військових із Косова. Цього ж року, 24 березня в обхід офіційних процедур ООН почалася військово-повітряна операція НАТО в Югославії. Силами Алянсу було скинути 23 000 бомб та ракет. Повітряні удари наносилися по військових цілях та об'єктах інфраструктури, хоча зовсім уникнути жертв серед цивільного населення очікувано не вдалося. 3 червня С. Мілошевич погодився на всі вимоги НАТО. Згодом до Косова увійшли миротворці ООН. Протягом 10 років край фактично був міжнародним протекторатом, а у 2008 році проголосив незалежність. Спостерігачі ООН досі залишаються на його території щоб запобігати конфліктам між сербським та албанським населенням [6].

Після окупації Криму та початку російсько-української війни у 2014 році звернення України до Ради безпеки ООН також очікувано не принесли користі. Вимоги з припинення вогню, відведення військових формувань та залучення міжнародного миротворчого контингенту кожного разу блокувалися Росією. Дії держави-агресора були двічі засуджені рішенням Генеральної Асамблеї ООН з вимогою негайного виведення російськог о військового контингенту. Однак ці резолюцію навідмінно від Ради Нацбезу ООН не мають обов'язкового характеру. Так само двічі були заблоковані резолюції Рад

Нацбезу про створення міжнародного трибуналу за справою про катастрофу Малазійського авіарейсу MN-17.

Раду безпеки можна назвати ексклюзивним клубом ядерних держав, що існує для захисту лише власних інтересів, інколи на їх адресу лунають звинувачення у расизмі через представництво головним чином білих розвинених країн, наголошують на численних невдачах у регулюванні збройних конфліктів. Лунають конкретні пропозиції щодо реформування системи колективної безпеки: сам статут ООН сьогодні не відображає актуальну картину світу, адже відповідно до нього досі постійним членом Радбезу ООН є СРСР і жодного слова не зазначено про Росію. Проте, зазвичай пропозиції змін зводяться до простого розширення кількості постійних членів Ради Безпеки і намагання інших держав також потрапити до «ексклюзивного клубу». У 2004 році поклав початок процес підготовки до розширення кількості постійних членів до 10 і включення Бразилії, Німеччини, Індії, Японії та однієї з Африканських країн, однак процес досі незавершений. Ситуацію з Радою безпеки могло б вирішити традиційне прийняття рішень більшості голосів. Але ідея відмови від права вето є не популярною серед держав, які вже його мають.

Попри велику кількість успішних серед миротворчих заходів ООН та вдалу роботу комітету з питань розброєння і міжнародної безпеки кризові явища в організації мають системний характер. Помилки в роботі її базових механізмів не дозволяють покладатися на організацію у справі підтримання миру. Що залишається робити країнам, які хочуть почуватися в безпеці? Шукати захисту у військово-політичних союзах?

Росія одна з п'яти постійних членів Радбезу ООН, тому має право вето і блокує резолюції, які стосуються України. Так, наприклад, 1 жовтня 2022 року РФ наклала вето на резолюцію Радбезу із засудженням анексії українських територій. Також, держава-терорист розлючена через резолюцію ООН про репарації Україні. Варто зазначити, що війна в Україні забрала життя більше 7 тисяч цивільних громадян.

Українське Міністерство закордонних справ стверджує, що РФ зайняла крісло постійного члена Радбезу в обхід визначених статутом ООН процедур. Це відбулося на підставі листа президента РРФСР Бориса Єльцина на ім'я генерального секретаря ООН. А чинний статут ООН, зокрема у статті 23, де перелічені постійні члени Ради безпеки - слова «Російська федерація» відсутні. При цьому, українське МЗС наголошує, що ані домовленість групи країн колишнього СРСР, ані думка юридичного радника Секретаріату ООН не можуть підміняти чинний Статут. «Це був безпрецедентний випадок в історії ООН, коли країна нав'язала своє членство в організації одностороннім рішенням, а країни-члени ООН були позбавлені статутного права висловити свою позицію шляхом голосування», - наголошує відомство у писмовій заяві, якою порушує питання про те, щоб Росію виключили з ООН [7].

Висновки

Виявляється право вето у Раді національної безпеки ООН паралізовує світову дипломатію. Виключення Росії зі складу ООН було б правовим рішенням. Чому ідея колективної безпеки не значить що це ефективна ідея? Можливо, якби РФ не поводила себе як правонаступник СРСР з правом вето в ООН, якби їй не «дали» такої можливості то ця країна-агресор на чолі зі своїм політичним керівництвом не плекали надії захоплення сусідніх територій із числа колишніх країн, які входили до складу ССРС. Відкритим залишається питання як ж так сталося: здавалося б, міжнародна організація яка в теорії мала б забезпечувати світову безпеку та мир, бути гарантом дотримання міжнародних нормативно-правових актів допустила той факт, що без будь яких договорів та угод РФ стала правонаступницею СРСР з повноправним правом голосу і правом на вето. Також, відкритим залишається питання про те, що якщо ж українському МЗС все-таки вдасться досягнути результатів і довести, що РФ не має легітимного права правонаступництва СРСР - тоді як діяти з усіма прийнятими рішеннями (резолюціями) за які голосувала РФ за всі ці роки.

Література

1. Люк'янюк В. Цей день в історії: утворення Ліги Націй [Електронний ресурс] / Володимир Люк'янюк. - 2012. - Режим доступу до ресурсу: https://www.jnsm.com.ua/hi0110N/.

2. 2022 - початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам'яті. - 2022. - Режим доступу до ресурсу: https://uinp.gov.ua/ istorychnyy-kalendar/lyutyy/24/2022-pochatok-povnomasshtabnogo-vtorgnennya-rf-v-ukrayinu.

3. Чому деякі західні бренди досі не йдуть з Росії [Електронний ресурс] // BBC NEWS Україна. - 2022. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c3g7gnen4zgo.

4. Заснування Організації об'єднаних Націй [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://necu.org.ua/zasnuvannya-oon/.

5. Статут Організації Об'єднаних Націй [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN% 20Charter_Ukrainian.pdf.

6. Бессонова М. М. Участь міжурядових та громадських організацій у подоланні наслідків воєнних злочинів у країнах колишньої Югославії (1991 -2008 р.р.) [Електронний ресурс] / Марина Миколаївна Бессонова // Запорізький національний університет. - 2016. - Режим доступу до ресурсу: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/14905/1/diser-shymkevych.pdf.

7. Заява МЗС України щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об'єднаних Націй у цілому [Електронний ресурс]. - 2022. - Режим доступу до ресурсу: https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-nelegitimnosti- perebuvannya-rosijskoyi-federaciyi-v-radi-bezpeki-oon-ta-organizaciyi-obyednanih-nacij-u-cilomu.

References

1. Ljuk'janjuk, V. (2012). Cej den' v istorii: utvorennja Ligi Nacij [This day in history: the formation of the League of Nations]. Retrieved from www.jnsm.com.uahttps://www.jnsm.com.ua/ h/0110N/. [in Ukrainian].

2. 2022 - pochatok povnomasshtabnogo vtorgnennja RF v Ukrainu [2022 - the beginning of a full-scale invasion of the Russian Federation into Ukraine]. uinp.gov.ua Retrieved from https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/24/2022-pochatok-povnomasshtabnogo- vtorgnennya- rf-v-ukrayinu. [in Ukrainian].

3. Chomu dejaki zahidni brendi dosi ne jdut' z Rosii [Why some Western brands still do not leave Russia]. www.bbc.com Retrieved from https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c3g7 gnen4zgo. [in Ukrainian].

4. Zasnuvannja Organizaci'i ob'ednanih Nacij [Establishment of the United Nations]. necu.org.ua Retrieved from https://necu.org.ua/zasnuvannya-oon/. [in Ukrainian].

5. Statut Organizacii Ob'ednanih Nacij [The Charter of the United Nations]. unic.un.org Retrieved from https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/ uncharter/ UN%20Charter_Ukrainian.pdf. [in Ukrainian].

6. Bessonova, M. M. (2016). Uchast' mizhurjadovih ta gromads'kih organizacij u

podolanni naslidkiv voennih zlochiniv u krainah kolishn'oi Jugoslavii (1991-2008 r.r.)

[Participation of intergovernmental and public organizations in overcoming the consequences of war crimes in the countries of the former Yugoslavia (1991-2008)]. Zaporiz'kij nacional'nij universitet. elibrary.kubg.edu.ua Retrieved from https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/14905/1/ diser-shymkevych.pdf. [in Ukrainian].

7. Zajava MZS Ukraini shhodo nelegitimnosti perebuvannja Rosijs'koi Federacii v Radi Bezpeki OON ta Organizacii Ob'ednanih Nacij u cilomu [Statement of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine regarding the illegitimacy of the Russian Federation's presence in the UN Security Council and the United Nations as a whole]. mfa.gov.ua Retrieved from https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-nelegitimnosti-perebuvannya-rosijskoyi- federaciyi-v-radi-bezpeki-oon-ta-organizaciyi-obyednanih-nacij-u-cilomu. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru