Нанотехнологічний сегмент глобального ринку: азійська модель

Окрім того, об'єктивна неможливість розвитку наноіндустрії на основі дії виключно ринкових механізмів обумовлена також величезними обсягами необхідного для її розвитку первинного капіталу та тривалими термінами окупності капіталовкладень, високим рівнем ризикованості господарських операцій та жорсткою конкуренцією у нанотехнологічному секторі, а також колосальними загрозами щодо втрати контролю національних урядів над параметрами гуманітарної й екологічної безпеки. Не слід скидати з рахунків і цілої низки інших причин, котрі обумовлюють нагальну необхідність державного регулювання наноіндустрії, а саме: по-перше, величезних загроз для національних інтересів держав з боку монополізації нанотехнологічного сектору та інтервенційної експансії зарубіжних компаній; по-друге, об'єктивних потреб формування ефективного конкурентного середовища діяльності нанотехнологічних фірм і компаній, зниження інституційних бар'єрів у їх функціонуванні та недопущення саботажу з боку бюрократичних інституцій і можновладців; по-третє, необхідності нівелювання можливих негативних наслідків впливу нанотехнологій на людський організм та довкілля, що належить до функціональних повноважень державних інститутів та наднаціональних регуляторних органів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості розвитку нанотехнологій як новітнього феномена світової економіки знайшли своє відображення в публікації як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Серед яких можемо відзначити К. Шваб, Р Фейнман, М. Андерсен, Н. Линдер, І. Тарасов, К. Павлов, С. Іванов, В. Карасюк. та інші. Однак ряд аспектів цієї багатогранної наукової проблеми залишається недостатньо розкритим, зокрема необхідність оцінки нанотехнологічного лідерства країн в контексті глобальних структурних трансформацій.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є оцінка азійської моделі державної підтримки нанотехнологічного сегменту глобального ринку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Кінцевий результат боротьби за лідерство в галузі нанотехнологій визначається взаємодією сил країн у глобальній моделі міжнародного поділу праці та світовій фінансово-валютній системі. Відомо, що незважаючи на постійні зміни у структурі останньої, вона залишається спрямованою на обслуговування процесу присвоєння глобальної технологічної ренти країнами, що визначають технологічний напрямок. Практично це означає глибокий зв'язок між глобальним попитом на нанотехнологічні розробки та рівнем валютної конкурентоспроможності країн, які можуть представити такі технології на світовому ринку. Таким чином, еволюція світової фінансово-валютної системи визначатиметься великою мірою тими державами, які найефективніше зможуть використовувати переваги підключення своїх економік до нової фази розвитку світового господарства, що визначається тривалою хвилею науковотехнологічного й інноваційного прогресу. Роль інституту держави в цьому процесі є визначальною.

Доволі ефективну модель державної підтримки нанотехнологій демонструє Японія, котра з початку 2000-х років на тлі посилення конкурентного тиску з боку швидко зростаючих економік держав Азійсько-Тихоокеанського регіону переходить до реалізації доволі амбітної програми розвитку нанотехнологій. Їх стратегічними напрямами стали наступні: напівпровідникові технології ХХІ ст.; терабітові запам'ятовуючі пристрої; технології мережевих пристроїв; властивості і функції наноструктур; біонаносистеми і нанопристрої; нановимірювальна техніка і нанооброблення матеріалів; моделювання наносистем та обчислювальні методи у нанотехнологіях. З метою їх прискореного розвитку Японія впроваджує на практиці горизонтальну систему управління науково-технологічною діяльністю у цій сфері на основі конвергентного об'єднання в один тематичний напрямок ізольованих наукових розробок інформаційного, медичного та біологічного профілю. Завдяки цьому забезпечується максимальна концентрація ключових гравців ринку нанотехнологій на реалізації стратегій розроблення і комерціалізації нанотехнологічних продуктів, інновацій, а також злиттях і поглинаннях з метою зміцнення міжнародних конкурентних позицій на глобальному ринку.

Не випадково, нарощування капіталізації японського ринку нанотехнологій забезпечується, головним чином, неухильним збільшенням масштабів їх впровадження у медичній діагностиці та обробці зображень, а також динамічним технологічним прогресом у нанотехнологічних пристроях з автономним живленням. З цією метою в останні десятиліття здійснюється всебічна державна підтримка національної наноіндустрії, а вартісний обсяг її державного фінансування досяг у 2021 р. відмітки у майже 20 трлн ієн. Крім того, японський уряд вже у найближчий період часу сподівається довести обсяги державних інвестиційних капіталовкладень у нанотехнологічні ДіР до рівня 30 трлн ієн, а сумарних приватних інвестицій - до 120 трлн у рік [1].

Головним інституційним майданчиком державного стимулювання нанотехнологічного сектору японської економіки є Об'єднана науково-технічна рада з узгодження і міждисциплінарного співробітництва, функціональні повноваження якої пов'язані з розробленням національної стратегії розвитку науки і техніки та реалізацією Основного плану з розвитку японської науки. Окрім того, у структурі японської федерації бізнесу "Кейданрен" засновано спеціальний промислово-технологічний комітет з нанотехнологій, який займається вивченням найважливіших для Японії напрямів нанотехнологічних ДіР, впровадженням наукових програм та підтримкою процесу впровадження нанотехнологічних інновацій у промисловому виробництві.

Так, вже у Першому базовому плані розвитку науки і технологій (1996-2000 рр.) Японія започатковує реалізацію національної стратегії з розвитку нанотехнологій і наноматеріалів. У Другому (2001-2005 рр.) і Третьому базових планах (2006-2010 рр.) нанотехнології позиціонуються вже в якості одного зі стратегічних напрямів розвитку науки і техніки нарівні з матеріалознавством, науками про життя, інформацією і комунікацією, а також захистом довкілля. У період реалізації Четвертого базового плану (2001-2015 рр.) державна політика нанотехнологічного розвитку переходить від фінансової підтримки пріоритетних ДіР у цій сфері до розроблення механізмів вирішення завдяки нанотехнологіям найгостріших соціально-економічних проблем. Своєю чергою, у П'ятому базовому плані (2016-2020 рр.) нанотехнології кваліфікуються як фундаментальні інновації з ключовими перевагами для створення нових цінностей щодо розбудови Суспільства 5.0 [2, с. 19]. Нарешті, у рамках реалізації схваленого у 2020 р. Шостого базового плану продовжено впровадження стратегії створення розумного суспільства, у тому числі на основі всебічної підтримки нанотехнологічного сектора економіки, розвитку суперкомп'ютерної техніки, квантових технологій та напівпровідників, а також біота аграрних технологій [3, с. 125].

Важливим напрямом державного стимулювання нанотехнологічного сектору економіки Японії є також розроблення з кінця 1980-х років державної політики активізації співробітництва між університетами та бізнес-структурами способом заснування у структурі університетських закладів центрів спільних досліджень на основі контрактних відносин; виконання університетами ДіР на замовлення бізнес-сектору; прямого фінансування корпоративними структурами науководослідних робіт університетів без покладання на них жодних зобов'язань [4, с. 56]. Отже, ключові конкурентні переваги Японії у сфері державного стимулювання нанотехнологічного сектора випливають на сьогодні з його зорієнтованості на підтримку фундаментальних і прикладних досліджень у сфері неодимових магнітів, літієво-іонних батарей, синіх світлодіодів, фотокаталізаторів та вуглецевих волокон. З урахуванням минулого глобального домінування Японії в електронній промисловості ця держава і сьогодні має усі передумови для нарощування свого конкурентоспроможного впливу на нанотехнологічний сегмент глобального ринку.

У комплексній характеристиці механізмів державного стимулювання наноіндустрії особливої уваги заслуговує досвід Китаю у цій сфері, який в останні десятиліття активно рухається вперед глобальною нанотехнологічною траєкторією завдяки насамперед високому рівню фінансування даного сектору, зростаючому резерву наукових талантів та диверсифікованим каналам міжнародного науково-технологічного співробітництва. Так, уряд КНР зосереджується сьогодні на підвищенні конкурентоспроможності розроблених нанотехнологій шляхом їх масштабної законодавчої і регуляторної підтримки та включення до Тринадцятого п'ятирічного плану в якості провідного науково-технологічного пріоритету. Окрім того, ДіР у сфері нанонауки та нанотехнологій є також невід'ємним компонентом амбітної інноваційної ініціативи "Зроблено в Китаї 2025", спрямованої на перетворення цієї держави у глобальний високотехнологічний виробничий центр [5].

Маємо зазначити, що реалізовувані нині в КНР державні програми й ініціативи у сфері нанонауки та нанотехнологій базуються на сформованій ще за часів Ден Сяопіна централізованій політичній архітектурі. Йдеться насамперед про ухвалену у 1986 р. Національну програму досліджень і розвитку високих технологій, широко відому під назвою "Програма 863". Будучи спрямованою на максимізацію державного стимулювання процесу розробки нових матеріалів і передових виробничих технологій, "Програма 863" була реалізована на основі послідовних п'ятирічних планів та забезпечила значне нарощування національного науководослідного й інноваційного потенціалу. Якщо говорити конкретними цифрами, то у період 1990-2002 рр. дана програма профінансувала понад 1 тис проривних нанотехнологічних проєктів, одним з яких став реалізований у період 1990-1999 рр. під наглядом Державної комісії з науки і технологій КНР "Проєкт сходження" [6].

Потужний імпульс подальшому розвитку нанотехнологічного сектора Китаю надала ухвалена у 1997 р. "Національна програма фундаментальних досліджень", більш відома як "Програма 973". Дана програма, органічно доповнивши свою попередницю, стала загальнонаціональним проєктом комплексних досліджень у сфері наноматеріалів і наноструктур за таким напрямом як вуглецеві нанотрубки [7]. При цьому упродовж багатьох років у КНР було розбудовано доволі розгалужену національну інноваційно-інфраструктурну мережу за участі численних науково-дослідних інститутів та університетів (Пекінського університету, Міського університету Гонконгу, Нанкінського університету, Гонконгського університету науки і технологій, Університету Сучжоу, Університету науки і технологій Китаю тощо), у структурі яких були сконцентровані сучасні дослідницькі лабораторії нанотехнологій для сприяння навчанню та ДіР у сфері нанонауки та нанотехнологій [8].

Активно підтримуваними і масштабно фінансованими з боку уряду КНР є також Китайська академія наук, Національний центр нанонауки та технологій, а також Сучжоуський інститут нанотехнологій та нанобіоніки, котрі, володіючи численними лабораторіями та маючи у своєму штаті видатних дослідників-теоретиків, в останні роки закріпили за собою статус провідних спеціалізованих дослідницьких центрів нанонауки та нанотехнологій. Їх глибоке залучення у програми державно-приватного партнерства в інноваційній сфері дало життя цілій низці проривних нанотехнологічних компаній, найбільш відомими з яких є Array Nano, Times Nano, Haizisi Nano Technology, Nano Medtech, Sun Nanotech, XP nano тощо [9]. При цьому головним координатором діяльності китайських агентств у просуванні нанонауки і нанотехнологій є Міністерство науки і технологій КНР.

Висновки