Зовнішня політика Президентської адміністрації Дональда Трампа (2016-2020 роки): вплив на систему зовнішньої політики США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут міжнародних відносин Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Зовнішня політика президентської адміністрації Дональда Трампа (2016-2020 рр): вплив на систему зовнішньої політики США

Краев Олександр Валерійович

аспірант кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики,

Галака С.П.

доктор політичних наук, професор

Україна

Анотація

Президентська адміністрація Дональда Трампа радикально відрізнялася за своїм підходом до провадження зовнішньополітичного курсу держави від його попередників. В загальних рисах вона відходила від прийнятих рамок так званої «великої' стратегії» Сполучених Штатів Америки та активно - свідомо чи не свідомо - впроваджувала елементи ізоляціонізму, який був притаманний зовнішній політиці США початку-середини ХІХ століття. Важливим елементом такої політики Трампа стали його особисті вподобання та політичні погляди, проте з урахуванням усіх наявних обставин та умов імплементації його рішень, варто зауважити, що системний фактор запиту на подібну оновлену зовнішню політику відігравав не менший вплив, ніж особисті інтереси президента.

Ключові слова: Дональд Трамп, «велика стратегія», зовнішня політика США, ізоляціонізм.

Період першої каденції президента Дональда Трампа став насправді унікальним часом для політичної історії Сполучених Штатів Америки. Прийшовши до влади як антисистемний кандидат, Дональд Трамп протягом майже з чотирьох років і був апологетом такої антисистемності. Хоча і вірним буде твердження що і в передвиборчій кампанії і під час власне перших років президентства першочергову увагу Трамп надавав питання внутрішньої політики особливо в сфері соціальної політики та розбудови економічного потенціалу зовнішня політика також займала вагому частину його програми та його діяльності. І саме в зовнішній політиці на нашу думку чи не більш яскраво проявилася його власна антисистемність. Виражалася вона як в одиничних випадках та провокація так і в загальній стратегії підходу 45 президента США до втілення зовнішньополітичної стратегії - вона по всім ключовим параметром відрізнялися від того, що в наукових та експертних колах звикли називати «великою стратегією» Сполучених Штатів. ізоляціонізм політика економічний

На цьому етапі доцільно буде розібрати, що саме включається так звану велику стратегію і чому її важливість теоретичної та практичної точки зору для зовнішньої політики США. Так звана велика стратегія Сполучених Штатів є своєрідним не писаним зводом правил та установок американської зовнішньої політики ключовими з яких є лідерство США в демократичному світі поширення та захист демократії та поваги до прав людини в глобальному масштабі так підтримання існування та адекватне функціонування міжнародної системи засноване на міжнародному праві. Унікальністю цієї неформальної доктрини є те що з часу закінчення холодної війни вона підтримувалася і розвивалися кожною наступною президентською адміністрацією незалежно від політичної приналежності правлячого президента. Свою еволюцію вона знаходила у інструментарій та певних особливостях підходу щодо інформаційного наповнення чи географічних детермінант застосування доктрини. Однією з ключових позицій підтримки цієї системи є система міжнародних альянсів та союзних держав, які допомагали Сполученим Штатам.

На сучасному етапі до великої стратегії повернувся президент Джозеф Байден. Очевидно, що його курс на повернення до нормальності означає і повернення до попередніх форм, інструментів та патернів зовнішньої політики США. Не зважаючи на партійну приналежність, такий підхід сповідували як демократичні, так і республіканські адміністрації впродовж більшої частини Холодної війни. Як і зазначалося раніше, в цей період ми спостерігали і побудову розширених систем альянсів, і комбінування «м'якої сили» із підтримкою потужного збройного потенціалу. Відповідно, з 1991 року ця система зазнала лише поверхневих змін, які переважно стосувалися переорієнтації на більш помірковані та м'які засоби впливу як на союзні держави, так і на опонентів.

Розберемо, чи же відрізняється стратегія президента Трампа від наведеної доктрини. За достатньо популярним визначенням Еліота Кена, яке він дав у своїй статті для Foreign Affairs на початку 2019 року, американська зовнішня політика Дональда Трампа заснована «на недовірі до союзників США, на зневажливому ставленні до міжнародних інституцій і байдужості, якщо не відвертій ворожості, до ліберального міжнародного порядку, який Сполучені Штати підтримують майже вісім десятиліть» [1]. Хоча таке твердження і видається достатньо різким, воно багато у чому відображає підхід попередньої адміністрації до зовнішньої політики, проте це не є проблема сама в собі. Автор надалі розвиває свою думку і зазначає, що «справжня трагедія, проте, полягає не у тому, що президент висунув це хибне бачення на перший план; вона полягає у тому, що це є лише однією зіпсованою інтерпретацією того, що швидко формується як новий консенсус лівих і правих: Сполучені Штати повинні прийняти більш скромну роль у світових справах» [1].

У такому випадку перед нами постає дві гіпотези. Перша приводить до індивідуального фактору Трампа як антисистемного, нестандартного політика, схильного до індивідуалістичного підходу у процесі прийняття рішень та превалюючого особистий фактор над системним. Друга виходить з того, що на зовнішню політику, яку провадив Дональд Трамп, існував у суспільстві певний запит і його діяльність - як і його обрання - було дійсним втіленням поточних суспільних запитів.

Перша гіпотеза являє собою матеріал, який важко піддати практичній перевірці та довести чи спростувати його основну тезу. Тому для цілей цієї статті варто звернути увагу саме на другий аспект, а саме наявність певного суспільного запиту на «трампівську» зовнішню політику.

Американські дослідники відзначають, що база електоральної підтримки Трампа було широко розміщена серед усіх верств населення [2, ст. 738 -739]. До такого висновку дослідники прийшли, порівнюючи дані з дослідження, проведеного із учасниками республіканських конвенцій під час передвиборчої кампанії 2016 року - American National Election Studies (ANES) [3], яке показало варіантивність настроїв та ставлення республіканських виборців до декількох ключових питань зовнішньої політики та загроз, які вони несуть:

Ізоляціонізм;

Загроза від мігрантів/біженців з мусульманських країн;

Ставлення до договорів про вільну торгівлю.

Очікувано, в даних вибірках виборці Трампа сповідували більш ізоляціоністські позиції, відчували більшу загрозу від мігрантів та не були апологетами вільного ринку. Проте більше глибокий аналіз даної проблематики не лише показав значні відмінності між прихильниками Трампа та виборцями інших республіканських кандидатів [детальніше - див. 2, ст.741743], але і цікаві аспекти узгодження. В той час, як дослідження ANES показало разючу різницю між активістами )себто партійними працівниками та волонтерами нижніх ланок) між представниками різних республіканських кандидатів навіть у таких питаннях, як вільна торгівля - яке зазвичай виглядає як найменш конфліктне з трьох -, серед звичайних виборців ці розбіжності зменшувалися до допустимої похибки [3]. На думку автора, саме таке зближення може пояснити частково збільшення підтримки Трампа зі сторони як республіканців, так і більш консервативно налаштованих демократів. В той час як серед активного пулу виборців його ідеї знаходилися у маргінезі та центральних ліній обох партій, звичайний виборець був більш схильний до мімікрування до його позиції. Це можна охарактеризувати як певну «погоджуваність» як з його кандидатурою, так і з його політикою, яка була не в останню чергу підсилена одноосібністю його кандидатури (варто нагадати, що результатом праймеріз обох партій в США стає вибір одного кандидата від кожної партії). Проте в той же час не можна визначати факт одноосібності кандидатури як вирішальний в даному випадку - результати праймеріз 2016 року промовисто демонструють різницю у підтримці кандидатів, яка виходить на користь Трампа далеко за можливу похибку. [3,4]

Підтримка кандидатури Дональда Трампа на президентських виборах 2020 року яскраво показує наявність тенденції на підтримку його політичного курсу. За офіційними даними, на останніх виборах президента Трампа підтримало 46.86 [5] відсотків виборців загальнонаціонального голосування. Звісно, у цьому контексті варто зважати на те, що він був єдиним представником власної партії на виборах і деяка частина цих виборців голосувала за нього відповідно до партійних вподобань, а не підтримки певного курсу політики, але навіть з вирахуванням цього числа громадян стає зрозумілим, що істотна частина населення надає свою підтримку трампізму у зовнішній політиці і означений автором тренд до «погодливості» у голосуванні за такого кандидата.

Відповідаючи на питання про системний вплив Дональда Трампа на зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів, на жаль, буде недостатньо лише окреслити базу його підтримки та загальний напрямок його діяльності протягом першого терміну на посаді. Проте це буде яскравим виразником не лише запиту на ізоляціонізм, транспонування внутрішньополітичних наративів на зовнішню арену та економізацію відносин. Вибори 2016-2020 року яскраво показали запит на, якщо не формування нової зовнішньої політики, то як мінімум на певну еволюцію існуючих позицій. В свою чергу це не означає повний відхід від лідерства у демократичному світі та відмова від статусу «світового поліцейського», яку активно пропагував Трамп. Це дійсно варто розглядати, як вже зазначалося, як певні точкові запити на зміну певних позицій американської дипломатії.

Відповідно, у висновку можна зробити припущення, що з певною долею ймовірності вже починаючи із президентства Джозефа Робінета Байдена американська зовнішня політика, залишаючись на сталих засадах «великої стратегії», почала розвивати нові додаткові сенси та впроваджувати нові оновлені стратегії. По першим трьом рокам президентства Байдена ми насправді приходимо до висновку, що повернення до нормальності, проголошене ним під час передвиборчої кампанії 2020 року, насправді відбувається і так звана стратегія Дональда Трампа - в даному контексті обмежимося вживанням слова «стратегія» в тому скоріше публіцистичному вимірі, в якому воно використовувалося за часів каденції Трампа - стає здебільшого предметом для вивчення прихильників дослідження політичних девіацій, а не реальним наративом зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки.

Проте інформаційний супровід та медіа довкола виборів 2016 року - як і результати загального голосування - показували достатньо велику підтримку трампівського підходу (який, здавалося б, своєю непередбачуваністю та непостійністю не міг би бути сформульованим як окрема чітко окреслена стратегія). Себто, відштовхуючись від базових демократичних засад та розуміння народовладдя, до якого так часто апелював сам Дональд Трамп ще будучи кандидатом, ми можемо підтвердити наявність суспільної підтримки тих змін в стратегії 45-го президента Сполучених Штатів Америки, які частково чи повністю відкидають положення вихідної «великої стратегії».

Таким чином, вплив мав не стільки окремо взятий Дональд Трамп та його персональні політичні особливості, а новосформований суспільний запит на нову зовнішню політику.

Список використаних джерел

1. Cohen, E. A. (2019). America's Long Goodbye. The Real Crisis of the Trump Era. Foreign Affairs.

2. Blum, R. M., & Parker, C. S. (2019). Trump-ing Foreign Affairs: Status Threat and Foreign Policy Preferences on the Right. Cambridge Press.

3. American National Election Studies. (2016). 2016 Time Series Study. ANES Official Website.

4. Politico. (2016). 2016 Presidential Primaries Results.

5. Federal Election Commission. (2020). Official 2020 Presidential General Election Results. FEC Official Website.

Размещено на Allbest.ru