Роль міжнародних судових органів у вирішенні спорів, пов’язаних із договірними зобов’язаннями під час воєнного стану

Сьогодні людство стикається з багатьма глобальними викликами, які можна подолати лише спільними зусиллями. Взаємозалежність держав у сучасному світі настільки висока, що жодна з них не може здійснювати власну політику без урахування інтересів інших. З огляду на це використання насильства в міжнародній політиці та конфліктах між державами є надзвичайно небезпечним, оскільки загрожує всьому міжнародному співтовариству.

У сучасному глобалізованому світі зростає кількість конфліктів між державами, у яких сторони часто не дотримуються принципу мирного вирішення спорів - одного з основоположних принципів міжнародного права.

Як відомо, міжнародні спори можуть бути вирішені лише шляхом мирного врегулювання. Механізмом виконання цих завдань є міжнародні суди. Інтенсивність діяльності міжнародних судів істотно зросла за останні десятиліття. Особливо це стосується участі України в міжнародно-правових спорах. Це пояснюється тим, що суди є зручним і ефективним засобом мирного вирішення наявних розбіжностей між сторонами конфлікту. У цьому контексті важливо розглянути роль судів у вирішенні міждержавних спорів.

Стан дослідження проблеми

Виклад основного матеріалу

Міжнародний конфлікт можна визначити як конфлікт між двома чи більше аспектами міжнародних відносин у процесі досягнення несумісних цілей чи інтересів [13]. Проте часто можна почути тези, згідно з якими міжнародні конфлікти спрямовані на реалізацію національних інтересів. Історія наводить багато прикладів воєн, які служать реалізації патологічних амбіцій диктаторів і не мають нічого спільного з національними інтересами.

Пріоритетним способом вирішення міжнародних спорів є, без сумніву, правовий. Правові інструменти для вирішення міжнародних спорів за своєю сутністю є складними й передбачають численні взаємопов'язані процедури для отримання якісних та справедливих рішень. Обов'язком сторін є визнання й виконання рішень міжнародних організацій. Сучасне міжнародне право також передбачає такі механізми вирішення спорів, як міжнародні переговори, дипломатичні заходи, медіація, міжнародні договори й угоди. Найпоширенішим способом вирішення міжнародних спорів є переговори. Це розв'язання питань, які виникають у взаємовідносинах між суб'єктами міжнародного права при безпосередньому контакті відповідних органів влади. Іншими словами, переговори - це встановлення контактів між сторонами конфлікту за участю їх офіційних представників. Переговори для вирішення спорів часто відбуваються на послідовних ієрархічних рівнях. У міжурядових відносинах вони починаються на рівні дипломатичних представників, продовжуються, у випадку негативного результату, на рівні міністрів закордонних справ, а потім відбуваються на рівні глав держав і урядів.

Більшість справ міжнародного права, зазначених у Єдиному національному реєстрі судових рішень, не пов'язані з договірними відносинами з іноземними елементами. Відповідно, розглядаючи такі справи, судді та арбітри застосовують широкий спектр правових норм із різних галузей права - від національного до міжнародного, і ці норми (не обов'язково шляхом ратифікації) інтегруються в закон. Крім того, при вирішенні договірних відносин застосовуються як матеріальні, так і процесуальні та колізійні норми [4]. З огляду на це можуть виникнути питання щодо природи приватного чи публічного права тієї або іншої конституційної держави. Зокрема, міжнародні договори можуть містити норми приватного й публічного права.

До того ж держави не втрачають здатності укладати договори, беручи участь у міжнародних і неміжнародних збройних конфліктах. Вони можуть укладати угоди про припинення вогню та обмін полоненими, а також угоди про припинення або призупинення дії договорів і договірних стандартів, або про доповнення чи зміну договорів [11].

Таким чином, Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року вказує, що коли зацікавлені сторони досягають згоди про географічне положення нейтральної території, управління нею, постачання її продовольством і здійснення контролю над нею, представники сторін конфлікту укладають і підписують письмову угоду. Угода встановлює початок і тривалість нейтралізації території [3].

Розірвання або призупинення дії договору внаслідок збройного конфлікту жодним чином не вплине на зобов'язання держави виконувати викладені в договорі зобов'язання, що існують відповідно до міжнародного права, незалежно від цього договору.

Діяльність суду з розгляду та вирішення спорів здійснюється у формі процедур, передбачених законом, на основі норм матеріального права. Суд встановлює необхідні умови для розгляду справи та, як наслідок, ухвалює законні й обґрунтовані судові рішення.

Захист судової форми забезпечує сторонам, які беруть участь у спорі, законність вирішення спорів, рівність процесуальних прав і юридичні гарантії процесуальних зобов'язань сторін, зобов'язує суд ефективно й результативно вирішувати справу і відновлювати порушені права та інтереси. Варто зазначити, що з початку війни десятки судів були змушені припинити роботу в різних регіонах України, де тривають воєнні дії. Однак припинення роботи конкретного суду не означає припинення розгляду відповідної справи. У цьому випадку інші суди, найближчі географічно, починають здійснювати правосуддя замість таких судів. Проте розпорядженням Голови Верховного Суду робота суду може бути припинена з одночасним визначенням іншого суду, який буде здійснювати правосуддя на території суду, що припинив діяльність та який найбільш територіально наближений до суду, роботу якого припинено, або до іншого визначеного суду [5].

Найбільш успішні приклади міжнародних механізмів, які можуть вирішувати спори між державами, демонструють, зокрема, ЄСПЛ, Міжнародний суд та СОТ.

Роль Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй у вирішенні міждержавних спорів, безумовно, важлива. Це пов'язано з важливістю питань, включених у звернення до суду, особливо тих, які демонструють чітке розуміння взаємних прав і обов'язків держав, що випливають із загальновизнаних найважливіших принципів і норм сучасного міжнародного права. Суд здійснює аналіз щодо застосування сили й актів агресії в міжнародних відносинах, роз'яснює зміст та обмеження права держави на самооборону й колективну самооборону, формулює концепцію паралельних дій, яка враховує як традиційні, так і договірні норми міжнародного права. Міжнародне правосуддя стає дійсно ефективним, коли судові рішення фактично виконуються й порушені права та інтереси відновлюються. Серед заходів, що сприяють фактичному відновленню порушених прав та інтересів, слід назвати тимчасові заходи та заходи, спрямовані на виконання судових рішень у разі відмови від добровільної санкції. Їх завдання полягає в тому, щоб зробити все необхідне для фактичного виконання судових рішень.

Суд відіграє центральну роль у розробці питання про застосування сили в міжнародному праві. Сьогодні немає жодних сумнівів у тому, що суд може ухвалювати рішення щодо збройного конфлікту - навіть в умовах його розпалу. Справи про застосування сили, які до створення ООН могли розглядатися як такі, що зачіпають життєво важливі інтереси держав і не придатні для судового розгляду, нині, безсумнівно, є прийнятними для розгляду в суді. Крім того, головна роль Ради Безпеки у підтриманні міжнародного миру й безпеки, і її спеціальні функції щодо самооборони не виключають юрисдикції суду щодо справ, якими займається Рада Безпеки [6].

Практика Міжнародного суду показує, що встановлення юрисдикції є основним завданням суду в кожній справі, яку він приймає до розгляду. Відповідно на початку своєї оцінки Міжнародний суд завжди звертає увагу на питання юрисдикції. Встановлення юрисдикції, особливо якщо одна зі сторін відмовляється від юрисдикції суду, зазвичай визначається розділом 1 Статуту Суду. Юрисдикція Суду поширюється тільки на міждержавні спори. Суд вирішує спори між окремими особами й державою [8].

Статут Міжнародного суду включає кілька варіантів наділення його обов'язковою юрисдикцією [9]. Таким чином, держава може зробити відповідну заяву або стати учасником двосторонніх міжнародних угод, включаючи положення, що стосуються обов'язкової юрисдикції. Такі угоди включають мирні угоди, угоди про співробітництво, угоди про спільне використання природних ресурсів та угоди про межі морського простору. Положення, що стосуються обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду, також включені в широку групу багатосторонніх і насамперед універсальних міжнародних договорів. Таким чином, обов'язкова юрисдикція Міжнародного суду дозволяється конвенцією в цілому або із застереженнями, або щодо певних категорій міжнародних спорів.

Суд забезпечує ефективний і доступний механізм вирішення спорів. Рішення про вибір третьої сторони замість суду або іншого механізму вирішення спорів залишається на розсуд сторін. Наприклад, звернення до арбітражу може бути гнучким і швидким, проте дорогим способом. При проведенні судового розгляду адміністративні витрати суду оплачуються Організацією Об'єднаних Націй. Щодо витрат, яких зазнали зацікавлені сторони (зокрема, витрати на юрисконсульта, представників, експертів, складання меморандумів і витрати, не пов'язані з меморандумами), Цільовий фонд Генерального секретаря для допомоги державам у вирішенні спорів через Міжнародний суд може надати фінансову допомогу. Суд несе відповідальність за юридичні спори, згадані сторонами щодо характеру та суми компенсації за порушення міжнародних зобов'язань [9].

Міжнародні традиції, що сприяють вирішенню збройних конфліктів, також розвивалися і змінювалися протягом десятиліть. Якщо проаналізувати наступну статтю ООН, то можна зрозуміти, що ми дотримуємося принципу мирного вирішення всіх спорів. Крім того, варто зазначити, що найважливіший принцип діяльності ООН полягає в тому, що держава має можливість вибирати учасників і засоби вирішення конфліктів у найбільш прийнятний для неї спосіб.

Яскравим прикладом конфлікту, який вимагав мирного врегулювання, став початок збройного конфлікту на сході України, що перетворився в повномасштабну війну.

Рис. 1 Обмеження юрисдикції ЄСПЛ.

Джерело: створено автором на основі власних спостережень.

Російська агресія в Криму та Донбасі згуртувала світову спільноту. 21 травня 2014 року створено комісію щодо воєнної ситуації на підставі запиту Уряду України. Крім того, важливу роль у врегулюванні конфлікту зіграли жовтневі переговори трьох контактних груп, що відбулися в Мінську. Результатом роботи контактної групи стало підписання так званої Мінської угоди, яка закріпила режим припинення вогню на сході України [10]. Однак варто зазначити, що якщо держава не буде дотримуватися норм і принципів, визначених договорами, це не принесе суспільно корисних результатів. Дотримання встановлених норм, зазначених вище, просування до сталого розвитку і прогресу без посягання на інші землі та скарби, без спроб контролювати думку інших людей призведе до бажаних результатів і підтримки миру й безпеки при мінімізації ймовірності глобальної військової катастрофи.

Зрозуміло, що сьогодні наша держава переживає дуже складний період. У результаті вторгнення російської федерації в Україні йде повномасштабна війна. 26 лютого 2022 року Україна подала позов проти російської федерації до Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй [12] за звинуваченням у геноциді. Також було подано апеляцію до Європейського суду з прав людини. Суд зобов'язав уряд росії "утримуватися від військових нападів на цивільні об'єкти, включаючи житлові будинки, машини швидкої допомоги та інші цивільні об'єкти, що знаходяться під особливою охороною, зокрема школи й лікарні [1]. Варто зауважити, що в кожному із цих випадків ситуація є невтішною, оскільки не лише сам процес розгляду справ буде, зважаючи на певні важелі впливу з боку російської федерації (до прикладу право вето як постійного члена Ради Безпеки ООН), вкрай складним і затяжним, а й суттєві проблеми прогнозують у плані виконання рішень міжнародних судових установ.

Варто зазначити, що ЄСПЛ вважається одним з найбільш ефектнвних механізмів захисту прав людини. Особа, яка перебуває під його юрисдикцією, може подати скаргу безкоштовно протягом 4 місяців після вичерпання всіх національних засобів правового захисту. Як правило, цей термін починає відраховуватися з моменту прийняття рішення вищою судовою інстанцією держави в конкретній справі (наприклад, Верховним судом України). Водночас суд також є важливим форумом для декомунізації спорів між державами. Станом на початок 2023 року в суді перебуває 16 міждержавних справ, на боці яких є Україна. Росія вийшла з Європейської конвенції про права людини й малоймовірно, що ЄСПЛ виконає рішення, які вона прийме в майбутньому, але такі рішення мають політичну і юридичну цінність. З політичного погляду - це підтвердження злочинів, скоєних росією, з юридичного погляду - встановлені факти можуть бути використані й в інших міжнародних справах (зокрема, компаніями, які довели провину росії в Міжнародному інвестиційному арбітражі для відшкодування шкоди, заподіяної війною) [2].

Поняття "ефективне управління", яке використовується судом, має бути зазначено окремо. Згідно з Конвенцією, ЄСПЛ може порушувати справи проти держави тільки в разі можливого порушення прав людини, вчиненого на території, що знаходиться під його юрисдикцією. Що стосується територій, які перебувають під контролем конкретної країни за межами міжнародно визнаного кордону, суд використовує термін "ефективний контроль". ЄСПЛ застосовує це до справ про окупацію та має значну практику щодо цього (наприклад, проти Туреччини на окупованих територіях північного Кіпру та проти росії на окупованих територіях Грузії, Придністров'я та Криму).

Таким чином, ЄСПЛ є дуже важливим інструментом вирішення міждержавних спорів. Однак існують певні обмеження юрисдикції ЄСПЛ (рис. 1).

Таким чином, цей інструмент може використовуватися тільки в обмеженій кількості випадків і не стосується держав, розташованих за межами європейського континенту.

Міжнародний арбітраж є також одним із багатьох варіантів вирішення міждержавних спорів. Однак варто зазначити, що міждержавний арбітраж значно відрізняється від уже зазначених механізмів, зокрема юрисдикцією та процедурою. По-перше, кожна міжнародна установа (або механізм) має чітко визначену юрисдикцію. Наприклад, Міжнародний суд може розглядати лише спори, що стосуються морського права, тоді як механізм вирішення спорів СОТ може використовуватися лише для вирішення торгових спорів. Спори, подані сторонами до суду для розгляду, можуть розглядатися в міжнародному арбітражі.

Висновки