Зарубіжний досвід приватно-правового захисту прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід приватно-правового захисту прав людини

Захист цивільних прав це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації, завданої уповноваженій особі шкодиХаритонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О.В. Цивільне право України: підручник. 3-тє вид., перероб. i доп. К.: Істина, 2011. С. 20..

Реалізація цих положень здійснюється за допомогою цивільного процесу як регламентованої законом діяльності судів щодо вирішення цивільних справГоріславська І., Баран І. Захист цивільних прав та інтересів: європейський досвід. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 3.С. 75..цивільний право шкода

Міжнародний цивільний процес є формою реалізації цивільних прав та інтересів та одночасно може здійснюватися лише як публічні правовідносини. Найбільш авторитетні в континентальній правовій системі цивільні процесуальні кодекси Німеччини та Франції. Цивільне процесуальне право Німеччини це право, що регулює відносини між особистістю і державою, а обмеження впливу сторін і суду на процес одне із завдань процесуального права.

Відповідно до ЦПК Німеччини (від 30 січня 1877 року з останніми змінами) цивільний процес поділяється на позовне (позовний процес діяльність суду зі встановлення вимог позивача. Теорія позову бере свій початок у римському праві, що була вдосконалена німецькими юристами у сфері процесуального права. Залежно від предмета позову чи від його змісту у німецькій процесуальній теорії розрізняють: позови про виконання зобов'язань чи позови про присудження; установлюючи позови та позови про визнання, перетворюючі позови, що направлені на зміну правовідносин через встановлення рішення суду) та особливе провадження (спрощений процес на основі письмових доказів та вексельний процес; провадження у сімейних справах: по справах про встановлення батьківства та аліментні правовідносини; провадження за спрощеним порядком розгляду справ про стягнення заборгованості без виклику відповідача в суд на підставі судового наказу провадження про арешт та тимчасове розпорядження (судова заборона).

У французькій цивільній процесуальній теорії під цивільним процесом розуміють як цивільне процесуальне право, так і цивільне судочинство. Цивільне процесуальне право у процесуальній теорії Франції визначається як сукупність норм позитивного права, що представляють організацію та юрисдикцію цивільних судів, що регулюють порядок звернення за судовим захистом, розгляду і вирішення цивільних справ.

Відповідно до ЦПК Франції (до 5 грудня 1975 року, коли був прийнятий нині чинний кодекс, існував ЦПК Франції 1806 року як один із кодексів Наполеона, проте не досить вдалий, оскільки містив у собі 1 042 статті з яких реально діяли лише 326, та ґрунтувався на Орданансі 1667 року). Цивільний процес включає три види цивільного судочинства: позовне провадження (складається з трьох етапів: порушення цивільної справи, судове розслідування та винесення рішення); судовий розгляд у відсутності когось зі сторін та особливе провадження.

Оскарження судових постанов здійснюється в порядку апеляції та ревізії, а для Французького ЦПК поряд з ревізією (виправлення фактичної неправової помилки) та апеляцією є опозиція зі сторони осіб, які не брали участі у справі, але їм заподіяна шкода (мета перегляд та зміна судової постанови на їх користь) та касація (перевірка судового рішення на предмет відповідності правовим нормам) Горіславська І., Баран І. Захист цивільних прав та інтересів: європейський досвід. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 3.С. 75..

У різних країнах діє різний порядок приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, але всі вони можуть бути зведені, згідно із класифікацією Е. Брунцевої, до чотирьох основних моделей:

1) депонування чи реєстрація рішення в суді або іншому компетентному органі, після чого воно може бути виконане як рішення місцевого суду;

2) виконання арбітражного рішення безпосередньо без його депонування чи реєстрації (але для цього може бути потрібен дозвіл суду на виконання);

3) звернення до суду із проханням про визнання та виконання рішення (екзекватура);

4) пред'явлення в суд позову на підставі арбітражного рішення як свідчення наявності боргового зобов'язання, що підлягає судовому захисту. До цього способу вдаються тільки за відсутності можливості застосувати жоден інший спосібЮлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / під ред. О.Х. Юлдашева. К.: МАУП, 2004. С. 535-536..

Найчастіше на практиці застосовується третя модель. У широкому значенні термін "екзекватурування" це процедура, здебільшого судова, що полягає у наданні арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути приведеним у виконання із застосуванням, у разі потреби, примусових заходів з боку державних органів стосовно зобов'язаної особи чи її майна. За системи екзекватурування компетентна інстанція після розгляду в спрощеному провадженні дійсності рішення і без судового розгляду за участю сторін, як правило, видає виконавчий документ наказ про виконання рішення на прохання заінтересованої сторониТам само..

Для стимулювання сторін до самостійного залагодження цивільних спорів у всіх державах Європейського Союзу, окремих державах римської правової системи та державах англо-саксонської правової системи на законодавчому рівні було встановлено обов'язок сторін спробувати мирно врегулювати спір, перш ніж передати його до суду. Ця процедура отримала назву "медіація" або "посередництво", під яким розуміють конфіденційний процес, під час якого сторони спору через одного або декількох посередників добровільно і під власну відповідальність намагаються мирно врегулювати конфліктПорівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 83..

За результатами посередництва може бути укладено угоду, що в окремих державах має статус виконавчого документа (наприклад, Німеччина), а в деяких потребує затвердження судом (наприклад, Італія). Як правило, до посередників не висуваються особливі вимоги, але при цьому повноважними органами ведуться реєстри посередників.

У державах Європейського Союзу активно впроваджуються методи альтернативного врегулювання спорів, основним з яких є посередництво. Для цього 21 травня 2008 року було ухвалено Директиву 2008/52/ЄС Європейського парламенту "Щодо окремих аспектів медіації в цивільних і комерційних спорах"Директива № 2008/52/ЄС Європейського парламенту і Ради про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_a95#Text. На виконання цієї директиви у державах Європейського Союзу з римською правовою системою були прийняті окремі закони з питань досудового та судового посередництва.

Так, у Німеччині 26 липня 2012 року було ухвалено Закон "Про посередництво" (Mediationsgesetz). Закон сприяє мирному врегулюванню спору шляхом включення різноманітних стимулів для сторін у ЦПК НімеччиниПорівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 84..

Одним з таких стимулів є положення ЦПК, згідно з яким, коли сторони подають позов, вони повинні вказати, чи намагалися вони вирішити спір за допомогою посередництва, якщо так, то які об'єктивні причини існували для відмови від цього. Успішне посередництво завершується укладенням угоди між сторонами, яка може бути завірена посередником-адвокатом або нотаріусом, у результаті чого набуває статусу виконавчого документа (§ 796 a ЦПК Німеччини)Порівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 83..

Так само у ЦПК Швейцарії встановлено обов'язок сторін пройти процедуру примирення до моменту звернення до суду (ст. 197). Досудовому врегулюванню спорів присвячено титул 1 "Спроба примирення" частини 2 ЦПК. Процесуальним законом Швейцарії чітко визначені випадки, коли процедура примирення може не проводитися: у межах спрощеної процедури; під час встановлення цивільного статусу особи; у провадженнях, що пов'язані з дітьми, якщо один із батьків просив втрутитися орган захисту дітей до провадження у суді; у разі розірвання шлюбу, а також деяких інших; у комерційних спорах із ціною позову не менше 100 000 CHF, сторони за взаємною згодою можуть відмовитися від будь-яких спроб примирення. Позивач також може в односторонньому порядку відмовитися від процедури примирення, якщо відповідач перебуває за кордоном; місце проживання відповідача невідоме; у спорах, що виникли на підставі Закону "Про статеву рівність"Swiss Civil Procedure Code. URL: https://fedlex.data.admin.ch/filestore/fedlex.data. admin.ch/eli/cc/2010/262/20210101/en/pdf-a/fedlex-data-admin-ch-eli-cc-2010-26220210101 -en-pdf-a.pdf.

У Великобританії питання досудового врегулювання цивільних спорів було вирішено за допомогою протоколів попередніх дій це документи, затверджені старшим суддею Англії й Уельсу, що є додатками до Правил цивільного процесу, де викладені кроки, вчинення яких суд зазвичай чекає від сторін до початку слухання конкретних видів цивільних спорівПорівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 85..

В Англії й Уельсі діє 14 протоколів попередніх дій, серед яких: протокол попередніх дій щодо боргових зобов'язань; щодо вирішення клінічних спорів; щодо спорів через ДТП з невеликою ціною; щодо професійної недбалості; з претензій за кредитними зобов'язаннями, забезпеченими іпотекою; щодо спорів через професійну недбалість; зі спорів щодо розповсюдження недостовірної інформації; зі спорів у сфері будівництва та проєктування тощо. У тих випадках, коли категорія спору підпадає під дію протоколу попередніх дій, сторони повинні в обов'язковому порядку виконати його вимоги до початку подання позову. У тих випадках, коли відповідний протокол відсутній, сторони повинні до суду обмінятися претензіямиПорівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 85..

Етапи попередніх дій полягають у такому: а) заявник письмово звертається до відповідача з коротким викладом претензій. У листі повинна бути вказана підстава позову та коротке викладення фактів, а також вимоги; б) відповідач повинен дати відповідь упродовж розумного строку 14 днів за нескладного спору і не більше ніж три місяці у складному. У відповіді повинно бути вказано, чи визнає відповідач вимоги, якщо ні, то вказівка на причини з роз'ясненням того, які факти і частини позову оспорюються, а також інформація про те, чи буде відповідач подавати зустрічний позов; в) сторони розкривають ключові документи, що стосуються споруCivil Procedure rules URL: https://www.justice.gov.uk/courts/procedure-rules/civil/ rules/pd_pre-action_conduct..

У Європейському Союзі примиренню надають настільки важливе значення, що у ЦПК Болгарії, наприклад, діє положення, на підставі якого суд може скасувати своє рішення, якщо сторони заявлять про те, що вони примирилися і попросять про припинення справи (ст. 249)Граждански процесуален кодекс: 01.03.2008 / Министерство направосъдиетона република България. URL: http://www.justice.government.bg/ (last access: 17). Title from the scree.. Посередництво та інші способи врегулювання спору, що засвідчують досягнення сторонами згоди зі спірних питань під час судового розгляду справи, активно застосовується у державах римської правової системи, а також державах скандинавської групиПорівняльний цивільний процес: навчально-методичний посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 87..

Основними рисами судової медіації у державах Європейського Союзу є: 1) надання судді повноважень ініціювати процедуру примирення сторін за їх згодою; 2) визначення судом / сторонами особипосередника, яка допоможе сторонам віднайти компромісне рішення; 3) законодавче врегулювання медіації на рівні цивільних процесуальних кодексів та декретів / підзаконних актів, зокрема встановлення вимог до посередників, формування їх реєстрів Там само. С. 88..

Судова медіація як один із видів примирення визнається у всіх державах Європейського Союзу, США, Австралії та багатьох інших державах. У Франції її регулюванню присвячений розділ ІІ ЦПК "Медіація (посередництво)". Положеннями цього розділу встановлено таке: під час судового розгляду суддя після отримання згоди сторін може залучити третю сторону, щоб заслухати сторони і порівняти їх точки зору, що дасть їм можливість знайти спосіб вирішення конфлікту. Строк на примирення не може перевищувати трьох місяців і бути поновлений один раз на той же період на прохання посередника. Процедура медіації може бути доручена фізичній особі або організації.

Фізична особа-посередник повинна відповідати таким критеріям: не бути судимою, не перебувати під слідством; бути такою, що ніколи не вчиняла дій, які порочать честь і гідність або суперечать моралі, і призвели до дисциплінарних або адміністративних санкцій, звільнення; володіють необхідною кваліфікацією, враховуючи характер споруCode de procedure civile. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do7cid Texte=LEGITEXT000006070716; мати, за необхідності, підготовку або досвід у сфері медіації; мати гарантії незалежності, необхідні для здійснення посередництва.

У рішенні про введення процедури медіації суддя призначає посередника і вказує дату слухання, а також визначає суму винагороди для медіатора. Після прийняття рішення про медіацію суд негайно повідомляє про це Уповноваженого з прав людини. Суддя на прохання однієї зі сторін або Уповноваженого з прав людини може припинити процедуру посередництва у будь-який момент, а також може зробити це автоматично, якщо хід медіації опиняється під загрозою. У будь-який момент сторони можуть надати суду для затвердження угоду (стст. 131-1-131-15 ЦПК)Codice di procedura civile. URL: http://www.normattiva.it/static/codici_proc_ civile.html .

В Італії судове примирення базується на ст. 185 ЦПК, якою встановлено: "Якщо характер справи дозволяє, то суддя повинен спробувати примирити сторони у першому засіданні або в наступному засіданні-обговоренні, передбаченому ст. 183. Спроби примирення можуть бути застосовані на будь-якій стадії розгляду справи. У випадку якщо сторони примирилися, угода між ними буде затверджена постановою. Постанова це документ, що підлягає виконанню". В Австралії судова медіація може бути застосована на будь-якій стадії розгляду справи, зокрема і під час перегляду рішення суду Верховним судом Mediation. URL: http://www.supremecourt.wa.gov.au/M/mediation.aspx?uid=64302126-2447-6400.

Досить цікавим є французький інститут спільної заяви, віддаленим аналогом якого в Україні слід вважати мирову угоду. Спільна заява це документ, яким розпочинається судове провадження, якщо між сторонами існує домовленість про звернення до суду з проханням вирішити конфлікт. Спільна заява підписується усіма сторонами і може бути подана щодо усіх категорій цивільних спорів, але особливо актуальною є у спадкових справах, сусідських спорах та під час вирішення питань, що виникають під час розлучення. Подання спільної заяви можливе як на стадії розгляду справи у суді першої, так і апеляційної та касаційної інстанційПорівняльний цивільний процес: нав.-метод. посіб. / Заварза Т.В., Бервено С.М., Новікова Л. В., Тоцька К.М. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. С. 89..

У сумісній заяві сторони можуть: надати судді їх пропозиції щодо вирішення спору або вказати йому на певні правові питання, якими вони планують обмежити дискусію (ст. 57-1 ЦПК); відмовитися від права на оскарження рішення. Подання спільної заяви у Франції є результатом домовленості сторін, якій вони бажають надати силу юридичного рішення. Здебільшого такі заяви мають місце у разі розлученняCode de procedure civile. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cid Texte=LEGITEXT000006070716.

Розглянемо систему заходів самозахисту у країнах Європейського Союзу. Крім того, німецький законодавець виділяє три моделі самозахисту: 1) необхідну оборону (Notwehr); 2) крайню необхідність (Notstand); 3) самопоміч (Selbsthilfe). Загальні положення про самозахист встановлені в § 226-231 Частини 6 "Здійснення прав. Самозахист. Самодопомога" Книги 1 Німецького цивільного уложенняШвидка В.Г. Особливості правового регулювання самозахисту в цивільному праві Німеччини, Франції, Латвії. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/ 11300/12461/%D0%A8%D0%92%D0%98%D0%94%D0%9A%D0%90%20%D0%9E% D 1%81%D0%BE%D0%B 1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D 1%81%D 1%82 %D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D 0%B3%D0%BE%20%D 1%80%D0%B5%D0%B3%D 1%83%D0%BB%D1%8E%D0% B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D 1%8F%20%D 1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE %D0%B7%D0%B0%D 1%85%D0%B8%D 1%81%D 1%82%D 1%83%20%D0%B2%20 %D1%86%D0%B8%D0%B2%D 1%96%D0%BB%D 1%8C%D0%BD%D0%BE%D0% BC%D 1%83%20%D0%BF%D 1%80%D0%B0%D0%B2%D 1%96%20%D0%9D%D 1% 96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8%2C%20%D0 %A4%D 1%80%D0%B0%D0%BD%D 1%86%D1%96%D 1%97%2C%20%D0%BB%D0 %B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%97_25-27.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

Однак наведена система заходів самозахисту не вичерпується цими загальними нормами. Проаналізувавши Німецьке цивільне уложення, зробимо висновок, що в німецькому цивільному праві система способів самозахисту включає в себе: дії у стані необхідної оборони (§ 227 Німецького цивільного уложення); дії у стані крайньої необхідності (§ 228 Німецького цивільного уложення); право власника бджолиного рою проникати на сусідні ділянки для його переслідування і відкривати чужий вулик і виймати або виламувати соти з відшкодуванням завданих збитків (§ 962 Німецького цивільного уложення); самопоміч (§ 229-231), зокрема: право наймодавця на самодопомогу у захисті свого заставного права, яке виражається в такому: якщо наймодавцеві належить право заперечувати проти вилучення речей, на які він має заставне право, то наймодавець має право, не звертаючись до суду, та своїми діями перешкоджати вилученню речей.

У разі коли наймач залишає предмет найму, наймодавець може залишити вищевказані речі у себе (§ 559 та абзац 1 § 561 Німецького цивільного уложення); таким самим правом володіє власник готелю щодо речей постояльця (§ 704 Німецького цивільного уложення);

затримання боржника для встановлення його особистості; самодопомога власника (згідно з § 859 Німецького цивільного уложення, власник може силою опиратися від забороненої самоправності, а в разі якщо рухома річ буде вилучена у власника шляхом забороненого самоуправства, він може силою відібрати її в особи, яка вчинила самоуправство, в тому випадку, коли порушник був пійманий на місці або виявлено по свіжих слідах); самодопомога інших осіб від імені власника (§ 860 Німецького цивільного уложення); самостійне усунення сусідських незручностей, передбачене § 910 Німецького цивільного уложення (право власника земельної ділянки зрізати коріння дерев або куща, або звисаючі гілки, які проникли до нього із сусідньої земельної ділянки); самостійне вилучення орендарем відокремлюючих поліпшень орендованої речі (вилучення пристрою, яким він обладнав річ), передбачене § 591а.

Система способів самозахисту, встановлена в німецькому законодавстві, слугувала моделлю не тільки для країн Західної Європи (Швейцарія), але і деяких держав на пострадянському просторі (Латвія, Естонія, Грузія). Відсутність терміна "самозахист" і його понятійних аналогів ("відображення посягання", "самооборона", "оборона", "самодопомога", "самостійне здійснення права") у Французькому цивільному кодексі робить питання про заходи самозахисту досить дискусійним. Однак, як несистематизований і непоіменований захід самозахисту можна розглядати кілька правових засобів, що застосовуються без допомоги суду, таких як: притримання, зупинення зустрічного виконання і виконання договірних обов'язків за рахунок контрагента. Притримання, яке передбачено французьким законодавством, діє для досить обмеженого кола випадків. Таким правом у силу прямої вказівки закону наділяється зберігач речі (ст. 1948 Французького цивільного кодексу), тоді як відносно орендодавця (ст. 1728-1739 ФГК), підрядника (ст. 1787-1799) подібні норми відсутні. Щодо позичальника, то встановлено пряму заборону: він не може утримати у себе річ, зважаючи на те, що кредитор йому винен (ст. 1885 Французького цивільного кодексу)Code civil (version consolidee au 18 fevrier 2015). Консолідована версія. URL:

www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp?id=14526.

Зупинення зустрічного виконання договору передбачено тільки в одному випадку. Згідно зі ст. 1612 Французького цивільного кодексу продавець не зобов'язаний надати річ, якщо покупець не сплачує ціну і якщо продавець не погодився на відстрочку платежуТам само..

Система самозахисту цивільних прав у Латвії включає в себе:

1) необхідну оборону ("дозволений самозахист");

2) владний самозахист;

3) самозахист права вимоги;

4) заходи відмовного характеру.

Хоча поняття "необхідна оборона" Цивільним законом 1937 р. не визначено, право на необхідну оборону (під ім'ям "дозволений самозахист") у загальних рисах сформульовано у ст. 1636 Цивільного закону Латвії, згідно з яким "порушення права не має місця, якщо шкоду було допущено незаконним діянням особи, стосовно якої заподіювач шкоди був змушений до дозволеного самозахисту". Своєрідний аналог крайньої необхідності наведено в ст. 1040 Цивільного закону Латвії. Відповідно до цієї статті власник має право самозахисту і в зв'язку з цим правом навіть може знищити чужі речі, через які у нього могло б виникнути побоювання втратити свою власну, якщо він не має можливості іншим чином запобігти здійсненню шкодиЦивільний закон Латвійської Республіки 1937 року. URL: https://www.inlatplus.lv/ wp-content/uploads/2019/11/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B4%D0% B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%B7%D0%B0%D0%BA %D0% BE%D0%BD.pdf.

Однак, незважаючи на деяку схожість об'єктивної сторони (знищення чужого майна з метою порятунку свого) з діями в стані крайньої необхідності, вона не виходить за рамки владного самозахисту, зважаючи на те, що останнє має набагато більш широкий суб'єктний склад і включає в себе набагато більший спектр ситуаційТам само..

Розглянемо порядок компенсації моральної шкоди у зарубіжних країнах. У Німеччині компенсація моральної шкоди регулюється нормами німецького цивільного кодексу (§§ 847, 823), у яких йдеться про "немайнову" шкоду та виплату грошової компенсації за таку шкоду. У доктрині та судовій практиці застосовується термін "компенсація за страждання" (або "шкода, завдана почуттям").

Безпосередньо норми НЦК передбачають можливість такої компенсації у випадках тілесних ушкоджень, заподіяння іншої шкоди здоров'ю, неправомірного обмеження свободи потерпілого.

Під стражданнями розуміють фізичні й душевні страждання (переживання), а під немайновою шкодою зменшення немайнових прав і благ, які належать особистості.

Судовою практикою, зважаючи на конституційне закріплення прав особистості та їх недоторканності, визначено інші види порушень, які є підставою для виникнення зобов'язань з компенсації моральної шкоди: порушення таємниці листування та записів конфіденційного характеру, втручання до приватного життя особи внаслідок несанкціонованої фотозйомки, розголошення відомостей про приватне життя та інші.

Французький цивільний кодекс містить статтю 9, яка безпосередньо передбачає захист особистих немайнових прав. Однак ще до її введення судова практика застосовувала такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди на основі загальних норм щодо деліктних зобов'язань (стст. 1382, 1383). Пояснюється це тим, що у законі сам термін "шкода" згадується як загальна категорія, і розмежування її на майнову чи немайнову шкоду як підставу відповідальності не повинно проводитися; відшкодуванню повинна підлягати будь-яка шкода.

До зобов'язань із відшкодування майнової та немайнової шкоди застосовується загальний підхід; у деяких випадках у судовому рішенні за позовом про відшкодування шкоди навіть не зазначається, яка частина грошової суми присуджується для відшкодування майнової, а яка для компенсації немайнової шкоди.

Однак у теорії та судовій практиці такий розподіл існує: шкоду, завдану особистим немайновим правам і благам, називають моральною (dommage moral). Остання тлумачиться як зменшення немайнових, а в деяких випадках і майнових прав і благ, тобто можливість присудження компенсації безпосередньо не залежить від наявності у потерпілого страждань. У праві Англії та США існує декілька варіантів визначення поняття, аналогічного поняттю моральної шкоди: психічна шкода (psychological injury), психіатрична шкода (psychiatric injury), нервовий шок, потрясіння (nervous shock), звичайні переживання (ordinary chock). Найбільш поширеним у праві Англії та США і наближеним до поняття моральної шкоди є термін "психічна шкода" Палиюк В. Возмещение морального (неимущественного) вреда: монография. 2-е изд., испр. и доп. К.: Право, 2000. С. 55..

Варто зауважити, що умовами виникнення зобов'язань з компенсації немайнової (моральної, психічної) шкоди в усіх країнах є умови, аналогічні до тих, що встановлені для відшкодування майнової шкоди.

Такі зобов'язання виникають у деліктних правовідносинах, та можуть виникати у договірних. Найчастіше вони застосовуються у разі навмисного заподіяння шкоди та у тих видах контрактних відносин, де порушення умов договору за своєю природою найбільш імовірно спричинятиме і психічні втрати, тобто коли такий наслідок порушення договору, як наявність моральної шкоди, є передбачуваним, складною є проблема розміру відповідальності за таку шкоду.

У жодній з країн не існує єдиної законодавчо закріпленої або створеної судовою практикою методики визначення обсягу немайнової (психічної) шкоди та розміру адекватної компенсації. За німецьким правом (§ 847 НЦК) компенсація за перенесені страждання повинна бути справедливою: до уваги береться загальний принцип вирівнювання вигоди; потерпілий має бути поновлений у стані, який існував до порушення його прав, однак він не повинен одержати вигоду внаслідок компенсації йому такої шкоди.

У процесі встановлення розміру справедливої компенсації судова практика враховує такі показники: фізичні страждання потерпілого (особлива чутливість до болю, вид тілесного ушкодження, тривалість лікування та наслідків), психічні страждання (наслідки, спотворення зовнішності, вік, можливість продовження колишньої роботи, ступінь усвідомлення скрутності свого становища, хвилювання за долю сім'ї, можливість збереження індивідуальних якостей особистості (талантів, нахилів), особлива психічна вразливість, схильність до переживань), ступінь вини заподіювача шкоди, його майновий стан тощо. Під час обчислення розміру компенсації за моральну шкоду також будуть братися до уваги суми компенсацій, які призначалися судами раніше в аналогічних справах Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди": лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797. URL: zakon.rada.gov.ua.

У Франції, де законодавство й судова практика не обмежують особисті немайнові права й блага будь-яким визначеним переліком і допускають компенсацію моральної шкоди в необмеженій кількості випадків, суд задовольняє позови про компенсацію моральної шкоди, керуючись вимогами справедливості.

Це означає, що суддя не буде посилатися на арифметичні розрахунки, а враховуватиме всі відтінки стосунків, які важко зважити, і тому будь-яке рішення неминуче буде довільним. Воно залежатиме також від зв'язку, що існує між окремими випадками моральної шкоди, й тим відшкодуванням, яке опосередковано може полегшити стан потерпілого. Буде взято до уваги й оцінено всі конкретні обставини випадку, такі, зокрема, як справжні потреби потерпілого, зловмисність особи, яка заподіяла шкоду, причини, що спонукали потерпілого висунути вимоги про компенсацію.

В окремих випадках суддя може застосувати символічне засудження, таке, наприклад, як зобов'язання сплатити один франк. Спільність правових систем Англії та США зумовлює подібність підходів до розв'язання проблеми розміру компенсації психічної шкоди.

Судовою практикою випробувано різноманітні способи вирішення цього питання. У деяких судових рішеннях застосовувався часовий підхід, який припускає, що гострота сприйняття хвилювань, болю пом'якшується з плином часу. Сутність іншого підходу полягає у тому, що "вартість" страждань має оцінюватися за допомогою "ринкових" критеріїв: наприклад, варто з'ясувати, за яку суму грошей людина погодиться добровільно пережити операційний біль, і призначити цю суму як компенсацію Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди": лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797. URL: zakon.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru