Екстерналізація кордону ЄС: кооперація Італії та Лівії у сфері міграції (2000-2010-ті)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ЕКСТЕРНАЛІЗАЦІЯ КОРДОНУ ЄС: КООПЕРАЦІЯ ІТАЛІЇ ТА ЛІВІЇ У СФЕРІ МІГРАЦІЇ (2000 - 2010-ті)

Валерій Павленко, канд. іст. наук., проф.,

Віра Саварин, аспірантка

Київ

Анотація

лівія міграція угода відносини

У статті досліджено політику екстерналізації кордону ЄС, тобто перенесення контролю кордону та відповідальності за міграційні процеси на треті країни, а саме детально розглядається італо-лівійська кооперація у сфері регулювання міграції. Досліджуються угоди та домовленості між урядами двох країн у 2000 - 2010-х роках.

Детально розглядаються умови домовленостей та методи їх виконання, історичний та політичний контекст у якому приймалися дані рішення. Автор намагається з'ясувати чи досягла Італія даними угодами поставлених цілей та чи діяв Італійський уряд відповідно до європейських норм.

Особлива увага надається правовим аспектам та принципам на яких базуються договори між Італією та Лівією. Акцентується увага на декларованій необхідності поваги до прав людини, та відсутності виконання даних зобов'язань на практиці. Стаття докладно розглядає динаміку відносин між двома країнами в 2000-х роках та їх зміну після початку війни в Лівії, та початку активної фази міграційної кризи в Європі. Стаття розкриває важливі аспекти співпраці між цими двома країнами, та вплив цієї співпраці на мігрантів. Також, автор посилається на релевантні справи Європейського суду з прав людини що розглядають позови відносно примусового видворення мігрантів до Лівії базованих на двосторонніх угодах. Особлива увага приділяється змінам у відносинах між ЄС, Італією та Лівією з огляду на міграційні виклики та стратегії стабілізації у Середземноморському регіоні. Розглядаються також суперечності між стратегіями ЄС та Італії щодо міграційної кризи, автор звертає увагу на відсутність солідарності між країнами членами ЄС, що змушує держави які знаходяться на зовнішніх кордонах ЄС вдаватися до співпраці з третіми країнами в обмін на політичні та економічні поступки.

Обстоюється думка, що явище екстерналізації кордонів має складний та багатоаспектний характер. Рішення щодо регуляції міграції, які включають треті країни, вимагають більш комплексних підходів. Дані підходи повинні бути розроблені з урахуванням дотримання міжнародних зобов'язань, щодо захисту прав людини, якими не можна жертвувати, мотивуючись виключно політичною необхідністю.

Ключові слова: Італія, ЄС, європейська інтеграція, міграційна криза, права людини, імміграція.

Annotation

Valerii Pavlenko, Ph.D. (History), Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Vira Savaryn, PhD student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

THE EU BORDER EXTERNALIZATION: COOPERATION OF ITALY AND LIBYA IN THE FIELD OF MIGRATION (2000-2010th)

The article examines the policy of the EU border externalization, i.e. transfer of border control and responsibility for migration processes to third countries, namely the Italo- Libyan cooperation in the field of migration is examined in detail. Investigation of agreements and arrangements between the governments of the two countries in 2000-2010s was made. The terms of the agreements and methods of their implementation, the historical and political context in which these decisions were made are considered in detail. The author tries to find out whether Italy achieved the goals set by these agreements and whether the Italian government acted in accordance with European norms.

Particular attention is paid to the legal aspects and principles on which the treaties between Italy and Libya are based. Attention is focused on the declared need for respect for human rights, and the lack of fulfillment of these obligations in practice. The article examines in detail the dynamics of relations between the two countries in the 2000s and their change after the outbreak of war in Libya, and the beginning of the active phase of the migration crisis in Europe. The article reveals important aspects of cooperation between these two countries, and the impact of this cooperation on migrants. The author also refers to relevant cases of the European Court of Human Rights considering claims for the forced expulsion of migrants to Libya based on bilateral agreements. Contradictions between the strategies of the EU and Italy regarding the migration crisis are also considered, the author draws attention to the lack of solidarity between EU member states, which forces states located on the external borders of the EU to cooperate with third countries in exchange for political and economic concessions.

It is argued that the phenomenon of externalization of borders is complex and multidimensional, and decisions on migration regulation that include third countries require more comprehensive approaches, taking into account compliance with international obligations to protect human rights, which cannot be sacrificed solely on the basis of political necessity.

Keywords: Italy, EU, European integration, migration crisis, human rights, immigration.

Виклад основного матеріалу

Міграція стала одним з найбільших викликів для спільного Європейського простору у 2010-х роках. Початок війни в Сирії та революційні рухи в ряді країн північної Африки призвели до утворення нестабільної ситуації в безпосередній близькості кордонів ЄС. Відсутність ефективного державного контролю в Лівії на більше ніж 10 років, створили сприятливе середовище для контрабандистів, які активно оперують у Середземному морі переправляючи сотні тисяч мігрантів.

Варто розуміти що навіть якщо ми говоримо про спільний кордон ЄС, насправді це своєрідний набір з кордонів суверенних держав, де кожна з країн має своє національне законодавство, та у випадку екстраординарних ситуацій, може керуватися власною стратегією дій, та власними білатеральними угодами. Не дивлячись на те що ЄС намагається утворити спільну політику надання притулку та міграції - Директива 2013/32/EU щодо уніфікованих процедур надання та скасування міжнародного захисту [4]. Та все одно це вторинне законодавство яке має консультативний характер у порівнянні з національними нормами.

Необхідно звернути увагу на те, що спільна політика ЄС щодо міграції, надання політичного притулку та контролю кордонів є дещо ілюзорним поняттям. Тому національні уряди прагнуть отримати певні гарантії від сусідніх країн за допомогою двосторонніх угод. Даний підхід часто підлягає критиці, в пресі угоди про співпрацю та реадмісію називають постколоніальними важелями впливу [8], адже, як правило, основна мета цих домовленостей змусити сусідню країну яка не є учасником Шенгенської угоди та ЄС посилити свій контроль на кордонах в обмін на фінансові дивіденди та можливе візове спрощення для громадян цієї країни. З іншого боку країна підписант від ЄС зможе також реадмісувати до третьої країни громадян які знаходяться на території ЄС нелегально.

Дослідження екстерналізації, або спроб відсунення проблемного кордону на прийнятну відстань від Європейських кордонів, як власне і сам процес не є новим. Він стає основним джерелом дослідження науковців ще з початку 2000х років, даному питанню присвячені роботи Босвелла [2] та пізніше Лавенекс і Кунц [9]. Серед останніх робіт присвячених спробам екстерналізації кордону Італією, варто згадати статтю Мікели Чеккоруллі [3], яка аналізує відносини в трикутнику ЄС-Італія-Лівія щодо регулювання міграційної політики. Критичний аналіз щодо міжнародних зобов'язань Італії, відповідності даної кооперації з дотриманням базових прав людини надає Еліза Варі[20]. Також на питанні прав людини в італо-лівійській співпраці фокусується Фульвіо Палеолого [11]. У роботі Наталіно Ронцітті [14] проаналізовано Договір про дружбу, партнерство та кооперацію 2008 року.

У даній статті поставлено завдання проаналізувати історичний контекст у якому було розпочато італо-лівійську кооперацію, сфокусуватися на змісті домовленостей та їх ефективності, зробити висновки щодо того чи принесло дане рішення очікуваний результат та чи діяла Італія у відповідності з загальноєвропейськими нормами.

Італія, як країна що має зовнішній кордон ЄС, якщо ми підходимо до розгляду питання з точки зору концепції «Європи-фортеці» є одним з найбільш незахищених форпостів. Дане питання набуло активного обговорення ще під час дискусій щодо створення спільного Шенгенського простору у 1980 -х, вже тоді Італію вважали потенційним слабким місцем [12, р. 27]. В 2010-х Італія стикнулася з найбільшим напливом мігрантів під час міграційної кризи, маючи попередній досвід в регулюванні кордону, Італія почала вдаватися до стратегії добре відомої ще з 2000-х - підписання угод з країнами сусідами та утворення, так званого, додаткового кордону за межами своєї території.

Варто зазначити що типи угод бувають різними. Наприклад Меморандуми порозуміння, які Італія активно використовувала у 2000 -х та на початку 2010-х. Подібні документи підписані з Ганою, Нігером, Нігерією, Сенегалом, Суданом та Лівією. Ці документи є документами м'якого права, що не накладає на сторони зобов'язань швидше окреслює спільну лінію дій у певних ситуаціях. Також, Італія має угоди з поліціями третіх держав, серед яких Алжир, Гамбія, Туреччина та Єгипет, та двосторонні угоди з Марокко та Албанією.

Серед даного, достатньо широкого переліку договорів варто звернути увагу на найбільш вагомі в плані динаміки міграційної проблеми договори з Лівією. Спираючись на дані Міжнародної організації міграції 26 104 людини загинули в Середземному морі під час спроби дістатися Європейського берега. Центрально-Середземноморський шлях міграції був визнаний найбільш небезпечним у світі, особливо частина між Лівією, Тунісом та Італією [19].

Треба сказати, що Італія звернула свою увагу на цю частину кордону ще за довго до трагічних подій, пов'язаних з міграційною кризою. Починаючи з 2000 року, Лівія перестає бути лише місцем призначення для мігрантів з інших арабських країн та Субсахарської Африки, вона трансформується на транзитну територію для подальших нелегальних подорожей до Європи. З огляду на дану важливу зміну Італія та Лівія ініціювали угоди про співпрацю у сфері міграції ще на початку 2000-х, зобов'язавшись боротися з тероризмом, організованою злочинністю, торгівлею наркотиками та нелегальною міграцією. Після цього було укладено численні подібні угоди, багато з яких досі не опубліковані [20, р.110]. Найбільш відомими угодами є угоди 2000 та 2003 років, Меморандум 2006 року про співпрацю проти нелегальної міграції, Протокол 2007 року та Додатковий протокол до Меморандуму 2006 року, Договір про дружбу, партнерство та співробітництво 2008 року, Виконавча угода 2009 року та, нарешті, Меморандум про взаєморозуміння 2017 року.

Протокол 2007 року та Додатковий протокол [13]забезпечили лівійській владі великий контроль над морськими місіями, причому італійські офіційні особи приєднувалися до лівійської влади на борту виключно для навчання та надання технічної підтримки. Угоди надають право лівійській владі перехоплювати човни з мігрантами та повертати їх до свого узбережжя ще до того, як судно досягло територіальних вод Італії, звільняючи Італію від будь якої відповідальності щодо повернутих до Лівії. Таким чином, Італія убезпечувала себе від прийняття мігрантів, які були зупинені на шляху та повернуті до Лівії. Часто це відбувалося через порушення зобов'язань які Італія має на міжнародному рівні щодо дотримання прав людини. Варто зазначити що подальша доля мігрантів, яких було повернуто на територію Лівії не обумовлювалась даними угодами. Це стало причиною того що ці люди часто ставали жертвами не гуманного ставлення, тортур та торгівлі людьми.

Договір про дружбу, партнерство та кооперацію 2008 року підтвердив відносини двох країн у цілому [16]. Італія та Лівія погодилися забути про ворожнечу колоніального періоду, в обмін на що італійський уряд зобов'язався інвестувати 5 мільярдів доларів в наступні 20 років в економіку Лівії. Коментуючи дану домовленість тодішній прем'єр Італії Берлусконі сказав: «менше прихованої міграції, більше газу та нафти” [1]; тодішній керівник Лівії Каддафі зазначив що «цей історичний договір відкриє двері для майбутньої кооперації та партнерства» приймаючи «італійські вибачення за масові вбивства та репресії колоніального періоду». Як тоді зазначали журналісти «Лівія пробачала, але не забула», адже церемонію підписання влаштували в будівлі що була штаб квартирою італійського уряду в Бенгазі [1]. Країни також погодилися брати участь у регіональному співробітництві, а Італія зобов'язалася залучити інвестиції та значне фінансування до Лівії.

Коментуючи вищезгаданий договір [16], варто звернутися до Статті 6 Договору, де сторони підтвердили такі принципи як заборона погрози силою або її застосування та повага до прав людини і основних свобод. Це є цікавим оскільки дана стаття посилається виключно на статтю 14 Загальної декларації прав людини, це передбачало що Італія мала б право посилатися на даний документ у випадку недотримання, але даний документ не є юридично обов'язковим інструментом, що робить дане зобов'язання виключно декларативним.

Основною частиною договору для міграційної тематики є Стаття 19, яка зобов'язує сторони співпрацювати для запобігання нелегальній імміграції в країнах походження міграційних потоків через двосторонні та регіональні ініціативи, такі як патрулювання лівійського узбережжя змішаними екіпажами на човнах, наданих Італією, і впровадження супутникових систем для стеження за сухопутними кордонами Лівії, дана ініціатива повинна була фінансуватися Італією та ЄС. В цій частині також закладено певну невідповідність законодавств ЄС та Італії, адже, як вже було сказано вище можливість перевірки лівійських методів на предмет співвідношення з правами людини є суто декларативним.

Лівія не була учасником Конвенції про статус біженців [14, p.130], даний аспект виключав країну як потенційний пункт в який можна повертати шукачів притулку. Адже у випадку реадмісії повинен використовуватися концепт безпечної третьої країни, тобто біженцям не має загрожувати небезпека. Таким чином спрямовуючи значне фінансування на контроль лівійського кордону Італія та Євросоюз не тільки боролися з контрабандою та торгівлею людьми, але також в даний спосіб зупиняли потенційних шукачів притулку до моменту поки вони перетнули кордон Італії, оскільки у випадку коли вони б опинилися на території країни було б незаконно повертати їх у Лівію [18].

Аналізуючи динаміку відносин наступних років, необхідно наголосити, що завдяки Додатковому техніко-оперативному протоколу 2009 року, який забезпечував виконання Протоколу 2007 року, Італія передала Лівії шість італійських суден на постійній основі, що зробило участь Лівії в контролі над нелегальною імміграцією більш ефективною та проклало шлях до так званої практики видворення мігрантів [14, р.130]. Як вже було сказано, Лівія жодним чином не відповідала критеріям безпечної третьої країни для повернення потенційних біженців. Крім того, характерною рисою угод між Італією та Лівією є те, що жоден з протоколів чи угод не робили важливу різницю між шукачами притулку та іншими нелегальними мігрантами, що є критично необхідним з точки зору Європейського права.

Це стало причиною позову проти Італії до Європейського суду з прав людини у справі «Хірсі Джамаа та інші проти Італії» [5]. Справа стосувалася 24 мігрантів із Сомалі та Еритреї, які прямували з Лівії до Італії, та які були перехоплені італійською береговою охороною навесні 2009 року. Пасажири човнів були доставлені італійськими суднами до Тріполі де їх передали лівійській владі. Заявники стверджували, що під час повернення їх не було повідомлено про кінцевий пункт призначення, не було перевірено їх особи, та надано можливість подати заявку на притулок. Після повернення до Лівії вони стали жертвами негуманного ставлення, та були під ризиком примусового повернення до країн походження.

Разом з тим коментуючи цю подію тодішній міністр внутрішніх справ Роберто Мароні заявив що здійснена акція відповідала двостороннім угодам між Італією та Лівією що набули чинності на початку того ж року [16]. Дана справа стала правовим прецедентом, адже Італія була звинувачена у порушенні Європейської конвенції з прав людини, не дивлячись на те що події відбувалися в територіальних водах Лівії, італійська берегова охорона мала ефективний контроль над мігрантами, таким чином суд постановив що позивачі знаходились під юрисдикцією Італії, і до них мали застосуватися ті самі правила, як і у випадку коли б вони були на території країни, також було засуджено перехоплення та повернення мігрантів у Лівію. Фінальний вердикт суду та початок громадянської війни у Лівії призвели до тимчасово призупинення співпраці в 2012 році.

Відносини між країнами знаходилися у замороженому стані до 2017 року, який можна по праву назвати «роком центрального Середземномор'я» через кількість проектів що було ініційовано у регіоні, спричинених піковими показниками прибуття мігрантів у попередні два роки. 14 січня 2017 року Італія схвалила початок місії, спрямованої на навчання лівійської берегової охорони та збереження військово-морських потенціалу, який Італія надала до початку громадянської війни. По факту місія не була новою, вона реанімувала угоду 2007 року про спільне патрулювання лівійських територіальних вод, підкріплену пізнішим протоколом у 2009 році. Важливим моментом тут є те, що від тепер місія декларувалася, не лише як законна спроба запобігти нелегальній імміграції що було її первісною метою, але також і як потенційний важіль стабілізації Лівії [3, р.328].

Зі свого боку, ЄС також відкрив новий етап у відносинах з Лівією. 25 січня 2017 р. у координації з Італією було представлено документ, повністю присвячений центральному Середземномор'ю [3, р.335]. Документ чітко поставив Лівію в центрі уваги. Згідно аналізу стверджувалося що контрабандисти та торговці людьми отримали найбільшу вигоду від нестабільності, слабкої спроможності уряду Лівії щодо територіального та прикордонного контролю, що спричинило порушення прав мігрантів. Відповідно сприяння стабілізації країни значно обмежило б простір для маневру контрабандистів і запобігло б загибелі мігрантів у морі, одночасно суттєво зменшивши кількість прибуттів мігрантів до Європи.

Відповідно до згаданої стратегії 2 лютого 2017 року було підписано Меморандум порозуміння між італійським прем'єр міністром Паоло Джентілоні та головою Лівійського уряду визнаного ООН Фаїзом аль- Сараджем [10]. Тут також декларувалася мета боротьби з контрабандою та торгівлею людьми через посилення Лівійського кордону та прибережного патрулювання. На фоні відсутності в ЄС солідарності перед викликами міграційної кризи, Італія до певної міри опинилася на одинці з цією проблемою і намагалась її вирішити за рахунок інтенсифікації співпраці з Лівією.

Меморандум не є містким документом, він складається з 3 сторінок та містить 8 статей. Італія зобов'язувалася надати фінансові інвестиції в райони, що постраждали від нелегальної міграції, для таких галузей, як відновлювальна енергетика та інфраструктура щоб створити нові робочі місця та побороти контрабанду, як джерело доходу. Італія також обіцяла надати фінансування існуючих центрів прийому мігрантів і забезпечити медичним обладнанням, а також інвестувати у проекти що заохочуватимуть мігрантів залишатися у країнах походження. Лівія у свою чергу мала надати допомогу через поліцейські та військові інституції у боротьбі з нелегальною міграцією.

Після підписання угоди Італію звинуватили в тому, що вона платить лівійським ополченцям за додатковий контроль над міграційними потоками, ведучи з ними переговори через мерів і місцевих лідерів, щоб отримати їхню підтримку [3, р.339].

Додаткова критика договору з'явилася у листопаді 2017 коли CNN оприлюднила відео на якому два мігранти були продані в рабство в Тріполі. У власному розслідуванні CNN стверджували що їм відомо про щонайменше 9 місць в Лівії де проводяться подібні «аукціони» [7], після цього Лівійський уряд розпочав власне розслідування даного випадку. Італія в свою чергу була звинувачена в нехтуванні правами людини. Місія Управління Верховного комісара ООН із прав людини наголосила що не дивлячись на те що Італія має зобов'язання згідно договору з Лівією вона не може нехтувати правами людини. Крім того місія ООН з підтримки Лівії показала що умови утримання мігрантів в країні є жахливими. Виправдовуючись, Італія посилалася на характер документу, оскільки як меморандум він не має примусового характеру, а також на той факт що дана угода планувалась в тісній співпраці з Єврокомісією [20, р.125]. Також Італія закликала всі зацікавлені сторони долучитися до покращення умов утримання мігрантів у Лівії.

Таким чином, даний меморандум можна назвати спробою Італії перемістити кордон до Лівії і за рахунок примусового утримання мігрантів на лівійській території зменшити міграційний тиск на власний кордон. Підтверджуючи ідею що у випадку міграційної кризи спільного Європейського простору не існує, Італія як прикордонна країна зіткнулася із значною кількістю прибуттів, коли країни ЄС які не мають безпосередньої близькості з даною проблемою не відчули на собі жодного тиску та відмовилися брати участь у Загальноєвропейській схемі релокації, що мала на меті зменшити тягар прикордонних країн та справедливо розділити шукачів притулку між усіма державами-членами ЄС. За відсутності солідарності в ЄС Італія вдалася до угод які очевидно йдуть в розріз з правами людини та європейським законодавством, але на певний час фіксують кризову ситуацію за межами ЄС.

Європейський суд з прав людини на даний момент все ще розглядає справу «С. С. та інші проти Італії» [6]. В цьому випадку проти Італії позиваються 17 мігрантів з Нігерії та Гани, які вирушили з Лівії до Італії, в певний момент подорожі човен почав тонути і мігранти надіслали SOS. Італійський центр в Римі отримав його. Судна що були в безпосередній близькості до місця події були німецьким, французьким та лівійським. Італійський центр обрав лівійське. Після того, як мігранти потрапили під лівійську юрисдикцію вони піддавалися тортурам та негуманному ставленню і врешті решт були повернуті в країни походження. На даний момент рішення ще не є відомим, адже суд триває проте у своїй лінії захисту Італія посилається саме на наявність меморандуму з Лівією. Варто зазначити що ситуація в Середземномор'ї станом на зараз все ще не є стабільною і Італія знаходиться в пошуках ефективної політики щодо міграції [15].

Можна зробити висновок, що останнє десятиліття позначилося для ЄС кризовою ситуацією в сфері міграції. Екстерналізація кордонів була та залишається основним важелем контролю щодо регулювання ситуації. Італія ще з початку 2000х була однією з найуспішніших країн у стратегії оточення себе кордоном з країн-союзників які мали б вберегти її від неконтрольованих міграційних хвиль та перенести кордон на допустимо безпечну відстань. Лівія у зв'язку з географічною близькістю, спільним історичним минулим та важливою роллю в патрулюванні Середземного моря стала очевидним партнером. Незважаючи на те, що дана кооперація досягла мети скорочення міграції через Середземне море, дії Італії піддавалася неодноразовій критиці у зв'язку з недотриманням своїх міжнародних зобов'язань. Не викликає сумнівів те що меморандум 2017 року хоча і декларує бажання допомогти стабілізувати ситуацію в Лівії, є по факту оплатою за стримування мігрантів. Додатковою проблемо є й те що Лівійський уряд не має ефективного контролю над власною територією, і ця країна не може розцінюватись як безпечна третя країна. Даними угодами Італія порушує європейське право, однак дані угоди є неприховано політичними, як для Італії так для ЄС. І поки ці тимчасові міри стримують кризову ситуацію, відповідність європейським правовим нормам відходить на другий план.

Список використаних джерел та літератури

1. Alla Libia cinque miliardi di dollari [Risorsa Elettronica] // La Stampa. 2008. Modalita di Accesso: https://www.lastampa.it/politica/2008/08/30/news/alla-libia-cinque-miliardi- di-dollari-1.37093653/ (Data di Accesso: Gennaio 7, 2024).

2. Boswell C. The `external dimension' of EU immigration and asylum policy / C. Boswell // International Affairs. 2003. № 79(3). P. 619-638.

3. Ceccorulli M. Triangular migration diplomacy: the case of EU-Italian cooperation with Libya / M. Ceccorulli // Italian Political Science Review / Rivista Italiana Di Scienza Politica. 2021 - № 52(3). P. 328-345.

4. Directive 2013/32/EU of the European Parliament and of the Council [Electronic Resource] // European Parliament - 2013. Mode of access: https://eur-lex.europa.eu/legal- content/EN/TXT/?uri=celex%3A32013L0032 (Last access: January 5, 2024).

5. ECHR, Hirsi Jamaa and Others v. Italy [Electronic Resource] // ECHR - 2012. - Mode of access: https://www.unionedirittiumani.it/wp-content/uploads/2018/06/CASE-OF-HIRSI-JAMAA-AND-OTHERS-v.-ITALY.pdf (Last access: January 3, 2024).

6. ECHR, S.S. and Others v. Italy [Electronic Resource] // ECHR -2019. Mode of access: https://borderviolence.eu/legal%20actions/s-s-and-others-v-italy-21660-18/ (Last access: January 3, 2024).

7. Elbagir N. People for sale: Where lives are auctioned for $400 [Electronic Resource] / N. Elbagir, R. Razek, A. Platt // CNN. 2017. Mode of access: https://edition.cnn.com/2017/11/14/africa/libya-migrant-auctions/index.html (Last access: January 15, 2024).

8. La mappa degli accordi contro i migranti [Risorsa Elettronica] // Progetto Melting Pot Europa. 2017. Modalita di Accesso: https://www.meltingpot.org/2017/02/la-mappa-degli- accordi-contro-i-migranti/ (Data di Accesso: Gennaio 12, 2024)

9. Lavenex S. The Migration-Development nexus in EU external Relations. / S. Lavenex, R. Kunz // Journal of European Integration. 2008. № 30(3). P. 439-457.

10. Memorandum of understanding on cooperation in the fields of development, the fight against illegal immigration, human trafficking and fuel smuggling and on reinforcing the security of borders between the State of Libya and the Italian Republic [Electronic Resource]. Mode of access: https://eumigrationlawblog.eu/wp-content/uploads/2017/10/MEMORANDUM_translation_finalversion.doc.pdf (Last access: January 2, 2024).

11. Paleologo F.V. Nuove intese tra Italia e Libia e salvaguardia dei diritti umani [Risorsa Elettronica] // ADIR -L'alro diritto. 2008. Modalita di Accesso: http://www.adir.unifi.it/odv/documenti/frontiere/intese.htm (Data di Accesso: Gennaio 5, 2024).

12. Paoli, S Frontiera Sud. L'Italia e la nascita dell'Europa di Schengen / S. Paoli // Le Monnier. 2018. 365 p.

13. Protocollo aggiuntivo tecnico operativo al protocollo di collaborazione tra la Repubblica italiana e la Gran Giamahiria Araba Libica Popolare Socialista del 29 Dicembre 2007 [Risorsa Elettronica]. Modalita di Accesso: https://www.asgi.it/banca-dati/protocollo-aggiuntivo-tecnico-operativo-al-protocollo-di-collaborazione-tra-la-repubblica-italiana-e-la-gran-giamahiria-araba- libica-popolare-socialista-per-fronteggiare-il-fenomeno-della-immigrazion/ (Data di Accesso: Gennaio 2, 2024).

14. Ronzitti N. The Treaty on Friendship, Partnership and Cooperation between Italy and Libya: New Prospects for Cooperation in the Mediterranean? [Electronic Resource] / Ronziti N. // Bulletin of Italian Politics. 2009. № 1(1), P. 125-133. Mode of access: https://www.gla.ac.uk/media/Media_126121_smxx.pdf (Last access: January 8, 2024).

15. Santos A. Italy fails to reduce sea crossings across via the Mediterranean [Electronic Resource]. A. Santos // InfoMigrants. 2024. Mode of access: https://www.infomigrants.net/en/post/54274/italy-fails-to-reduce-sea-crossings-across-via-the- mediterranean (Last access: January 8, 2024).

16. Senato della Reppublica Resoconto sommario 214a seduta pubblica [Risorsa Elettronica] // Senato della Reppublica. 2009. Modalita di Accesso: https://www.senato.it/service/PDF/PDFServer/BGT/00424000.pdf (Data di Accesso: Gennaio 7, 2024).

17. Trattato di amicizia, partenariato e cooperazione tra la Repubblica italiana e la Grande Giamahiria araba libica popolare socialista [Risorsa Elettronica] // Camera Dei Deputati. 2008. Modalita di Accesso: https://documenti.camera.it/_dati/leg16/lavori/schedela/apritelecomando_wai.asp?codice=16pdl001 7390 (Data di Accesso: Gennaio 7, 2024).

18. Tria L. Gli accordi con la Libia e la lotta ai trafficanti [Risorsa Elettronica] / L. Tria // Questione Giustizia. 2018. Modalita di Accesso: https://www.questionegiustizia.it/articolo/gli- accordi-con-la-libia-e-la-lotta-ai-trafficanti_11-06-2018.php (Data di Accesso: Gennaio 5, 2024).

19. UNHCR report: Desperate Journeys Refugees and migrants arriving in Europe and at Europe's borders [Electronic Resource] // UNHCR. 2018. Mode of access: https://www.unhcr.org/desperatejourneys/ (Last access: January 31, 2024).

20. Vari E. Italy-Libya Memorandum of Understanding: Italy's international obligations [Electronic Resource] / E. Vari // Hastings International and Comparative Law Review. 2020. № 43(1). Mode of access: https://repository.uchastings.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1844&context=hastings_intern ational_comparative_law_review (Last access: January 8, 2024).

References

1. Alla Libia cinque miliardi di dollari. (2008, 30 August). La Stampa. Retrieved from: https://www.lastampa.it/politica/2008/08/30/news/alla-libia-cinque-miliardi-di-dollari- 1.37093653/

2. Boswell, C. (2003). The `external dimension' of EU immigration and asylum policy. International Affairs, 79(3), 619-638. https://doi.org/10.1111/1468-2346.00326

3. Ceccorulli, M. (2021). Triangular migration diplomacy: the case of EU-Italian cooperation with Libya. Italian Political Science Review / Rivista Italiana Di Scienza Politica, 52(3), 328-345. https://doi.org/10.1017/ipo.2021.47

4. Directive 2013/32/EU of the European Parliament and of the Council. (2013, 26 June). https://eur-lex.europa.eu. Retrieved from: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A32013L0032

5. ECHR. (2012, 23 February). Hirsi Jamaa and Others v. Italy. Retrieved from: https://www.unionedirittiumani.it/wp-content/uploads/2018/06/CASE-OF-HIRSI-JAMAA- AND-OTHERS-v.-ITALY.pdf

6. ECHR. (2019). S.S. and Others v. Italy. Retrieved from: https://borderviolence.eu/legal%20actions/s-s-and-others-v-italy-21660-18/

7. Elbagir, N., Razek, R., Platt, A., & Jones, B. (2017, 15 November). People for sale: Where lives are auctioned for $400. https://edition.cnn.com. Retrieved from: https://edition.cnn.com/2017/11/14/africa/libya-migrant-auctions/index.html

8. La mappa degli accordi contro i migranti. (2017, 24 February). Progetto Melting Pot Europa. Retrieved from: https://www.meltingpot.org/2017/02/la-mappa-degli-accordi-contro-i- migranti/

9. Lavenex, S., & Kunz, R. (2008). The Migration-Development nexus in EU external Relations. Journal of European Integration, 30(3), 439 457. https://doi.org/10.1080/07036330802142152

10. Memorandum of understanding on cooperation in the fields of development, the fight against illegal immigration, human trafficking and fuel smuggling and on reinforcing the security of borders between the State of Libya and the Italian Republic. (2017, 2 January). Retrieved from: https://eumigrationlawblog.eu/wp-content/uploads/2017/10/MEMORANDUM_translation_finalversion.doc.pdf

11. Paleologo, F.V. (2008). Nuove intese tra Italia e Libia e salvaguardia dei diritti umani. Retrieved from: http://www.adir.unifi.it/odv/documenti/frontiere/intese.htm

12. Paoli, S. (2018). Frontiera Sud. L'Italia e la nascita dell'Europa di Schengen. Le Monnier.

13. Protocollo aggiuntivo tecnico operativo al protocollo di collaborazione tra la Repubblica italiana e la Gran Giamahiria Araba Libica Popolare Socialista del 29 Dicembre 2007. (2007, December 29). Retrieved from: https://www.asgi.it/banca-dati/protocollo-aggiuntivo- tecnico-operativo-al-protocollo-di-collaborazione-tra-la-repubblica-italiana-e-la-gran-giamahiria- araba-libica-popolare-socialista-per-fronteggiare-il-fenomeno-della-immigrazion/

14. Ronzitti, N. (2009). The Treaty on Friendship, Partnership and Cooperation between Italy and Libya: New Prospects for Cooperation in the Mediterranean? Bulletin of Italian Politics, 7(1), 125-133. Retrieved from: https://www.gla.ac.uk/media/Media_126121_smxx.pdf

15. Santos, A. (2024, 3 January). Italy fails to reduce sea crossings across via the Mediterranean. InfoMigrants. Retrieved from: https://www.infomigrants.net/en/post/54274/italy- fails-to-reduce-sea-crossings-across-via-the-mediterranean

16. Senato della Reppublica, Resoconto sommario 214a seduta pubblica. (2009, 25 May). senato.it. Retrieved from: https://www.senato.it/service/PDF/PDFServer/BGT/00424000.pdf

17. Trattato di amicizia, partenariato e cooperazione tra la Repubblica italiana e la Grande Giamahiria araba libica popolare socialista. (2008, 30 August). Camera Dei Deputati. Retrieved from: https://documenti.camera.it/_dati/leg16/lavori/schedela/apritelecomando_wai.asp?codice=16p dl0017390

18. Tria, L. (2018). Gli accordi con la Libia e la lotta ai trafficanti. Retrieved from: https://www.questionegiustizia.it/articolo/gli-accordi-con-la-libia-e-la-lotta-ai-trafficanti_11-06- 2018.php

19. UNHCR. (2018). Desperate Journeys Refugees and migrants arriving in Europe and at Europe's borders. Retrieved from: https://www.unhcr.org/desperatejourneys/

20. Vari, E. (2020). Italy-Libya Memorandum of Understanding: Italy's international obligations. Hastings International and Comparative Law Review, 43(1), 105. Retrieved from: https://repository.uchastings.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1844&context=hastings_interna tional_comparative_law_review

Размещено на Allbest.ru