Державна підтримка процесів євроінтеграції в Україні: недалеке минуле та новітні тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна підтримка процесів євроінтеграції в Україні: недалеке минуле та новітні тенденції

Савченко Володимир Федорович

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Маклюк Олег Володимирович

Північноукраїнський інститут імені Героїв Крут

Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом»



Більшість населення вважають, що стратегія України має бути спрямована на вступ до Європейського Союзу. Це дозволить побудувати економічно розвинену державу, а також відповідає національним інтересам та зміцненню позицій у світовому просторі. Такої ж думки дотримуються і лідери держави. Проте чи все так однозначно і одновекторно в цьому питанні? Чи абсолютно безпроблемними є функціонування самого Євросоюзу та позиція країн-членів щодо розширення його меж і надання односторонньої безкорисливої допомоги? Спробуємо у невеликому дослідженні з'ясувати деякі аспекти зазначеного питання.

Різні сторони соціально-економічної інтеграції, а також розвитку країн-членів ЄС розглядаються у роботах сучасних зарубіжних вчених Ю. Борка, Ф. Ванденбрука, Д. Воган-Уайтхеда, Дж. Мейнса, Х. Меєра, М. Річчері, Дж. Рузерфорда, Т. Палмера, А. Сапіра, М. Спенса, К. Херманна, М. Таннера.

Вивченню євроінтеграційного простору приділяють значну увагу такі вітчизняні вчені-економісти як A. Бредухін, В. Вінник, Т. Глинська, І. Грибник, В. Копійка, Н. Костенко, О. Сльозко, Н. Смолінська, B. Ходикіна, А. Фіалко.

В їх працях переважає трактування переваг Європейського Союзу та преференцій, які отримає Україна в разі потрапляння до його складу:

- можливість використовувати фонди регіонального розвитку ЄС для прискореного виходу на вищий рівень економіки;

- посилення взаємообміну в галузях з підвищеними наукоємністю та інноваційністю;

- вільний доступ до новітніх технологій, капіталу, інформації;

- зростання продуктивності економіки і темпів модернізації під впливом конкуренції;

- підвищення кваліфікації робочої сили за умов вільного руху в межах ЄС;

- збільшення обсягів торгівлі;

- створення сприятливого інвестиційного середовища;

- підвищення якості державного та ринкового регулювання у бюджетній, фінансовій, банківській і бізнесовій сферах [1, с. 64].

Зазначені та багато інших декларативних переваг потребують окремого вивчення. Як колись висловлювався класик, не все так однозначно «в Датському королівстві». Є і зворотня сторона місяця. Взяти хоча б внутрішній ринок, заполонений іноземними (до речі, в більшості не європейськими) товарами, мільйони наших в основному нелегальних заробітчан на низькокваліфікованих роботах чи той омріяний населенням європейський рівень життя, від якого ми все більше віддаляємося.

Проте спершу поглянемо наскільки реальне саме бажання потрапити до складу Європейського Союзу. Згідно ст. 121 Угоди про утворення Європейського Союзу та Протоколу про критерії конвергенції було встановлено такі основні параметри входження до ЄС: рівень життя населення і рівень ВВП нижчий в межах не більше 30% від відповідного показника країн-членів (в нас вони далекі навіть від рівня 1990 р. і в 10 раз менші середньоєвропейського показника); стабільність курсу національної валюти (за 12 років впала в 12 разів); інфляція не вища ніж 1,5% за рік (у нас навіть офіційна статистика її ніколи не показувала нижче 10%, не говорячи вже про стрімке зростання цін). Перелік можна продовжувати.

Тому суто економічно ми не готові стати повноправним членом Євросоюзу, як і вони прийняти нас в такій якості. Навіть дві найбільш важливі структури мають різні точки зору: Єврокомісія утримується від обіцянок прийняти, тоді як Європарламент всіляко заохочує наші євроінтеграційні не завжди підкріплені конкретними діями потуги.

По-різному відносяться до потенційного членства України в ЄС і держави-учасники. Найбільше прихильників серед нових членів союзу, (і то не всіх - автори) що пов'язано з багаторічними економічними, культурними та історичними зв'язками країн Східної і Центральної Європи з нашою державою.

Дещо негативне ставлення до України (в кращому випадку нейтральне) розвинених країн Західної Європи, а вони там найбільш впливові, пов'язане з побоюванням подальшого розширення угрупування, проблемами з деякими тільки що прийнятими країнами, внутрішніми негараздами нашої держави, сприйняттям України як небажаного конкурента по окремих видах важливої продукції.

Крім того, навіть за наявності Угоди про асоціацію Європейський Союз не зобов'язаний фінансувати чи якимось іншим чином підтримувати Україну. Для нас важливо, щоб вітчизняна економіка була комплексною і багатогалузевою, мала тісні ділові стосунки зі всіма країнами світу. Залежність України тільки від Євросоюзу призведе до самоізоляції від світового простору [2, с. 71-75].

Євроінтеграція - це побудова економічної моделі розвитку, що відповідатиме сучасним світовим тенденціям. При цьому необхідно враховувати як позитивні, так і негативні наслідки, які можуть чекати вітчизняну економіку. Це взаємодія економічних систем учасників без дискримінації між ними і створення якісно нової структури вищого порядку через злиття економічних систем країн, що інтегруються (спрацьовує ефект синергії).

Передбачається вільне або регульоване перетікання між економічними системами країн-членів капіталів, товарів, трудових та інших ресурсів для їх використання, не порушуючи взаємоузгоджених економічних та юридичних документів [3].

Відповідно до договору про функціонування Євросоюзу, його економічна політика базується на координації дій країн-членів на внутрішніх ринках та визначенні і досягненні загальних цілей [4].

Водночас було узгоджено цілі національних економічних політик, такі як повна зайнятість працездатного населення, стабільність цін, рівновага платіжного балансу. Розробка та реалізація національних економічних політик проводяться згідно законодавчої бази держав-членів, проте з обов'язковим врахуванням інтересів Євросоюзу.

Країни, які входять до об'єднання, не зовсім рівноправні. Вони поділяються на країни центру (розвинені західноєвропейські) та периферії (всі інші). У країнах центру реалізований механізм впровадження єдиного економічного курсу згідно стратегії «Європа-2020». Кінцева мета стратегії мотивує зазначені країни до досягнення встановлених високих показників, укріплення лідируючих позицій та переходу на новий економічний рівень.

Країни периферії мають проводити економічну політику, яка в кінцевому рахунку дещо підвищить внутрішній економічний рівень відповідно до стратегії та піде на користь всьому ЄС.

Таким чином, країни периферії фактично не впливають на встановлення єдиного економічного курсу Євросоюзу, водночас останній визначає пріоритетні напрямки економіки цих країн (до них якраз і прагне потрапити Україна) в рамках єдиної стратегії [5, с. 62-63].

Вивчення досвіду реформування економік країн Східної та Центральної Європи при проведенні підготовки до вступу в Європейський Союз примушує, в числі інших заходів, акцентувати увагу на таких спрямуваннях:

- тісне співробітництво держави і приватного сектора економіки задля підвищення конкурентоспроможності продукції і послуг та посилення експортного потенціалу;

- прискорений розвиток галузей економіки з високим потенціалом - продуктів харчування (ми можемо стати головним виробником для країн-членів кінцевої продукції), сучасних телекомунікаційних послуг, меблів, текстилю, хімічної промисловості, машинобудування;

- подолання загроз демографічній безпеці - масове безробіття осіб працездатного віку, міграція, міжрегіональні переміщення, пов'язані з пошуками роботи, швидке старіння населення;

- реалізація потенціалу регіонів на шляху до формування єдиного європейського простору [6, с. 68].

Стратегічні орієнтири у розвитку Євросоюзу в «Європі-2020» складалися із чотирьох блоків:

1. Підвищення до 75% рівня зайнятості населення у віці 20-64 роки.

2. Скорочення до 10% частки учнів, які залишили школу, не закінчивши навчання.

3. Збільшення частки молоді з вищою освітою до 40%.

4. Зменшення до 20 млн. чисельності осіб, які ризикують опинитися за межею бідності та соціальної ізоляції.

Прямо скажемо, не дуже вражаючі цілі. В останні роки зростаюча неоднорідність соціального розвитку, посилення тенденцій загальноєвропейської дезінтеграції, збільшення соціальної напруженості, демографічні проблеми, нова хвиля мігрантів, гальмування соціально-економічної конвергенції, гострі кризи в окремих країнах-членах (Греція, Кіпр тощо), слабка пристосованість більшості країн до зовнішніх і внутрішніх шоків призвели до деформації та розуміння неефективності європейської соціальної моделі. Вихід Великобританії з Євросоюзу став черговим викликом збереженню інтеграції ЄС.

Враховуючи ситуацію та новітні запити європейської громадськості щодо об'єднаної Європи, на початку березня 2017 року, напередодні святкування 60-річчя підписання Римського, а потім Лісабонського, договорів, що заклали фундамент функціонування Європейського Союзу, Єврокомісія затвердила «Білу книгу про майбутнє Європи: шляхи збереження єдності в рамках Союзу 27 країн», в якій представлені сценарії розвитку ЄС на період до 2025 року, визначені з урахуванням можливостей та основних викликів, що постали перед ним.

Соціальні питання, а якраз їх основна частина нашого суспільства бачить найбільш привабливими в Європі, є для Європейського Союзу гострими та актуальними. Посилилися соціальні конфлікти, знизився внутрішній попит через занадто повільне зростання заробітних плат, упав людський капітал у зв'язку з погіршенням стану та умов зайнятості, мінімізувалися державні виплати на соціальні потреби, зросла частка бідних і безхатченків у суспільстві, а значить скоротився середній клас як гарант стабільності і спокою.

Відхід від моделі держави загального добробуту (соціальної держави) можна розглядати як результат світової трансформації моделей державного управління на рубежі XX-XVI століть, одним із визначальних чинників чого є глобалізаційні процеси.

В сучасних умовах для подолання кризи необхідні системні перетворення, які включають у себе посилення виробничого фактора та його підпорядкування завданням розвитку людського потенціалу.

Водночас навіть за наявності зазначених проблем у країнах ЄС відстань між їх розвитком та Україною тільки збільшується. Так станом на 2017 рік наша держава отримала перше місце за рівнем корупції в бізнес - середовищі згідно світового рейтингу британської аудиторської компанії «Ernst & Young», в той час як розвинені держави займають найнижчі позиції. Існує нагальна необхідність змінювати ситуацію через державне регулювання, створення відповідного інституційного середовища, прискорення структурної перебудови та макроекономічного зростання [7, с. 69-80].

В країнах, де влада залучена в корупційні схеми, це підриває розвиток, призводить до неадекватності економічної системи, сприяє відставанню від світових інноваційних процесів. Тому боротьба з корупцією має стати першочерговим завданням держави.

Для ліквідації корупції і взагалі тіньової економіки потрібно залучити як кримінальні, так і моральні важелі відповідальності, оскільки суспільству потрібно позбавитися влади бюрократії та вульгарного підходу до різного виду хабарів і подачок, починаючи з подарунків «потрібним» людям і закінчуючи багатомільйонним відмиванням бюджетних коштів через офшорні та подібні їм схеми.

Як складову боротьби, необхідно активізувати зусилля для створення постійно діючої аналітичної бази, для чого проводити системні дослідження і опитування, спрямовані на виявлення моделей і масштабів корупції в органах державної влади, організаціях, галузях і сферах господарського комплексу, а також оприлюднення статистичних даних щодо діяльності служб, створених для боротьби з корупцією [8, с. 108111].

Учасники інтеграційних процесів можуть розглядати кожну окремо взяту країну в якості повноцінного партнера чи сировинного придатку. При цьому одним із ключових чинників є інвестиційна привабливість, зростання якої забезпечить можливість стати учасником міжнародного ринку капіталу через залучення інвестиційних ресурсів та зменшить відтік власних коштів з країни.

Проаналізуємо стан капітальних інвестицій в Україні і наскільки він відповідає рівню техніко-технологічного забезпечення виробництва в провідних країнах Євросоюзу.

Згідно з Методикою розрахунку індексу капітальних інвестицій, затвердженою наказом Державного комітету статистики України [9], капітальні інвестиції - це вкладення у придбання чи виготовлення своїми силами для власного використання матеріальних і нематеріальних активів з терміном служби більше одного року. Систематизуємо види активів (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація об'єктів інвестування за видами активів Джерело: [10, с.45].



Надана на рисунку структура капітальних інвестицій характеризується комплексом напрямків, які беруть участь у відтворенні. Вони мають вплив на економіку при накопиченні капіталу. Водночас зв'язок капітальних інвестицій з виробництвом уповільнює накопичення через амортизацію. Для досягнення збалансованого впливу в частині формування капіталу необхідне своєчасне і повне фінансове забезпечення модернізації виробництва, впровадження інноваційних ресурсо- й енергозберігаючих технологій.

В нашій державі інвестування стабільно знижується, що є наслідком і водночас першопричиною стагнації виробництва, фізичної зношеності основних фондів, зменшення робочих місць, вкладання коштів у неприбуткові галузі, скорочення іноземного інвестування. Бажаного ефекту від вкладених інвестицій теж не досягнуто. Позитивних змін щодо нарощування коштів та їх ефективного використання можливо досягти при вдосконаленні існуючих підходів та інвестиційного механізму [10, с. 44-51].

Для інтеграції України у європейську економічну систему необхідна стабільна і прогресуюча економіка, забезпечена постійно поступаючими фінансовими ресурсами через важелі податкової системи, недосконалість і сучасна суперечливість якої потребує кардинальних змін.

У Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» підкреслювалось, що мета податкової реформи - побудова системи, яка є простою, економічно справедливою, з мінімальними затратами часу на розрахунок і сплату податків, забезпечує достатнє наповнення Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Необхідно створити умови для економічного зростання через прискорений розвиток інтелектомістких галузей, що набуває особливого значення при наших євросоюзівських устремліннях [11].

Основними напрямками змін повинні стати: зменшення сукупних (підприємств і держави) витрат на адміністрування та інших суспільних втрат; досягнення декорумпованості в податковій сфері; зниження навантаження на доброчесних платників за допомогою більш рівномірного оподаткування; встановлення «прозорих», незалежних і рівних «правил гри» у сфері оподаткування; скасування практики планів із надходжень [12, с. 97-104].

Євроінтеграційні наміри нашої країни поставили на порядок денний розвиток фінансової системи, а особливо банківської діяльності. Суть перетворень полягає у необхідності імплементації норм банківського законодавства, чинних у Європейському Союзі, та європейських методів банківської діяльності у вітчизняну практику, а також у зростанні присутності та впливу іноземних банків в Україні.

Банківська система нашої держави відкрита для іноземного капіталу. Чинне законодавство дає змогу створювати банки з іноземним капіталом, а після вступу нашої держави до Світової організації торгівлі дозволена і діяльність філій іноземних банків. Позитивні сторони та ризики залучення іноземного банківського капіталу в економіку України наведено у таблиці 1.

євроінтеграційний соціальний економічний

Таблиця 1

Наслідки залучення іноземного капіталу до банківської системи України

№ п\п	Позитивні чинники	Ризики
1.	Поява додаткових обсягів ресурсів, що сприятиме прискореному розвиткові економіки	Можливість відпливу прибутків до материнських банків
2.	Розширення обсягів кредитування як передумови необхідних структурних зрушень	Незацікавленість у фінансуванні конкурентоспроможної промисловості, необхідної українській економіці
3.	Прискорений розвиток фінансових ринків	Рішення щодо надання значних кредитів та інвестицій будуть прийматись за межами держави
4.	Використання сучасних банківських технологій та досвіду банківського менеджменту	У разі фінансової нестабільності іноземний капітал може бути виведений із країни впродовж незначного періоду
5.	Підвищення прозорості діяльності банків	Економічна криза в іншій країні може спричинити ланцюгову реакцію банкрутства банків

Джерело: [13, с. 141].



Проаналізувавши позитивні та негативні чинники впливу іноземних банків на банківську систему України, можна зробити висновок, що вони в цілому сприяють більш динамічному розвитку банківської системи та її адаптації до вимог Євросоюзу.

Проблема у основному в іншому - з січня 2014 року по листопад 2017 року перестали функціонувати 87 банків, що було продекларовано як очищення банківської системи, але основною першопричиною стали: девальвація гривні більш ніж у 3 рази, не спровокована ніякими світовими кризовими явищами; махінації уряду (точніше президентських структур та Національного банку України).

Вкладникам було виплачено 81 млрд. грн., проте валютні вклади, а їх більше половини, поверталися у гривнях, причому девальвованих, вкладники втратили більше двох третин коштів. Не отримали грошей і власники депозитів понад 100 тис. грн. Перспектива повернення коштів юридичних осіб, що перебували на рахунках у банках, відсутня. В результаті:

1. Занепали підприємства господарського комплексу, і так достатньо занедбані.

2. Експортні вигоди здешевлення гривні не використані через слабкість підприємців, зате імпортери заполонили наш ринок.

3. Втратила роботу велика кількість працівників банківської сфери.

4. Знизилися життєвий рівень і чисельність середнього класу та людей похилого віку, які в основному тримали депозити у валюті.

5. Недовіра клієнтів щодо банківських установ досягла максимальної позначки, охопила всі верстви населення і не зменшується з плином часу.

Крім зазначеного, специфікою функціонування банківського сектора в Україні є слабка контрольованість процесів діяльності, значна економічна та географічна відмінність, високий рівень ризиків, низька капіталізація, вплив корупції тіньової економіки.

Удосконалюючи банківську діяльність, необхідно дотримуватися загальновідомої сентенції, що «гроші люблять тишу» і не проводити різних, викликаючих недовіру фахівців і населення, реформувань, а створювати безпечні, легітимні і транспарентні умови ведення банківської справи [13, с. 137-142].

Створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом активізувало процеси входження вітчизняної продукції на ринок ЄС. Враховуючи в основному сировинну спрямованість господарського комплексу, проблеми з чорними металами на світових ринках і агресивні дії росії, провідним експортом стала агропродовольча продукція.

Проте в 2017-2018 рр. в цьому виді товарів максимальної межі і, за підрахунком фахівців, у подальшому не існує резервів для її суттєвого нарощування, а це вимагає від держави активізації переговорів щодо збільшення розміру квот на постачання до Євросоюзу. Крім того, на державному рівні доцільно розробити та впровадити програму імпортозаміщення аграрних видів продукції, що стимулюватиме виробництво продукції, профільної на території нашої держави - свиней, великої рогатої худоби, птиці, металопродукції, овочів, фруктів та ін. [14, с. 85-89].

Дані таблиці 2 засвідчують дещо неоднозначний вплив асоційованого членства в Євросоюзі на розвиток потенціалу України.

Таблиця 2

Основні показники розвитку експортного потенціалу України до і після запровадження режиму Зони вільної торгівлі.

Період	Вартість експорту, млн. дол. США	ВВП, млн. дол. США
І півріччя 2012 р.	40328,20	75362,91
І півріччя 2013 р.	37635,30	80218,10
І півріччя 2014 р.	34625,45	54149,91
І півріччя 2015 р.	23272,22	30628,12
І півріччя 2016 р.	21133,79	33043,41
І півріччя 2017 р.	25655,58	40193,69

Джерело: [15, с. 72], доопрацьовано авторами



Разом з тим посилилася можливість впливу глобальних криз на економіку нашої держави, що є наслідком економічної інтеграції, а це матиме результатом, у тому числі, зниження експортних поставок [15, с. 72-74].

Проблема підсилюється високим рівнем відкритості вітчизняної економіки та залежністю виробників від іноземних ринків. Так, на експорт значною мірою вплинули зниження обсягів виробництва і падіння світових цін на сировину [16].

Останніми роками для торгівлі товарами та послугами характерні істотні коливання через дестабілізацію економічної ситуації. Експорт переважно представлений аграрною продукцією. Зокрема, сільськогосподарські товари, зерно та насіння олійних культур становлять близько 38% експорту.

Посилення зв'язків з Європейським Союзом, євроатлантичні прагнення нашої держави відбилися на активізації щодо її законодавчо-нормативної бази. З'явилися стратегії розвитку багатьох галузей, розроблено ще чимало подібних документів [17, с. 69-74].

Будучи прихильником планового підходу до розвитку держави навіть в часи її ринкової трансформації, а також наслідуючи досвід країн ринкової економіки, такий напрямок не може не радувати. Тільки кілька застережень:

- документи носять занадто декларативний характер;

- до них не залучається і про них мало знає громадськість;

- не існує зв'язку з попередніми розробками, аналізу стану їх виконання, взаємного впливу різних галузей і спрямувань;

- термін дії більшості з них закінчився. Результатів поки що не видно, як не відоме і відношення до розробок діючої влади (все це напрацювання «попередників»).

Дотримуючись концепції індустріально-аграрного розвитку нашої країни, проте враховуючи зазначені дещо вище тенденції виробництва і експорту, доцільно детально зупинитися на останній складовій держави - агропромисловому виробництві.

Європейські орієнтири надають серйозні можливості для повного відродження та розвитку сільського господарства, спонукають до реалізації переваг на агропродовольчих ринках в умовах глобалізації.

Пріоритети нашого аграрного сектора загальновідомі: вікові традиції господарювання на селі; збережений уклад сільського життя; величезний природно-ресурсний потенціал; досвід прикладних наук і практики щодо господарської діяльності; інвестиційна привабливість галузі.

Індикатором поступової інтеграції до внутрішнього ринку ЄС у аграрному секторі є вільне переміщення продукції, що можливе тільки при її виробництві з дотриманням вимог, чинних у Євросоюзі.

Гостро стоїть питання щодо необхідності діагностики ситуації у сфері нормативного забезпечення та подальшого вдосконалення вітчизняної системи безпечності агрохарчової продукції у відповідності з вимогами ЄС. Робота повинна охопити: санітарні й фітосанітарні заходи у сфері сільського господарства; національну систему технічного регулювання.

Треба враховувати, що в Євросоюзі особливе відношення до якості агропродовольчої продукції, оскільки з нею пов'язані здоров'я і життя людей, тварин і рослин, а також стан навколишнього середовища. Тому там сформована чітка, прозора, задокументована багаторівнева система, що включає такі елементи: управління ризиком; оцінка ризику; впровадження рекомендацій. Продукція третіх країн, в тому числі України, має відповідати всім вимогам, які діють відносно членів ЄС [18, с. 77-78].

Необхідно також мати на увазі, що орієнтація на вивіз сировинних ресурсів з України є основним чинником нестабільності зовнішньоторговельних операцій, оскільки сировинні ринки багато в чому залежать від світової кон'юнктури, нестабільні як за обсягами, так і за цінами. Водночас ми імпортуємо в основному машини та обладнання, а також продукцію хімічної промисловості, передусім фармацевтичні вироби й мінеральні добрива, затребувані на ринках.

В Україні в основному відпрацьована система експорту рослинницької продукції. Щодо продукції тваринного походження є цілий ряд серйозних перешкод. Ми не можемо здійснювати її поставки через незадовільну санітарну й фітосанітарну ситуацію. Невідповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000 в управлінні якістю на сільськогосподарських підприємствах, які займаються тваринництвом, не дозволяє експортувати вироби.

Переважна більшість тварин утримуються в особистих господарствах селян, які не мають можливостей застосовувати сучасні технології, впроваджувати системи якості, оформляти стандарти підприємств, проводити роботу із сертифікаційними центрами та ін. Тому їх продукція не може бути експортована. До того ж її об'ємні показники не задовольняють навіть внутрішніх потреб [19, с. 70-71].

Стан екології в Україні можна порівняти із ситуацією в теперішніх країнах ЄС у 60-х роках минулого століття. З тих часів вони кардинально змінили підхід до навколишнього середовища. В нашій країні сільське господарство на сучасному етапі його розвитку характеризується суттєвим негативним впливом на довкілля.

Нарощування агрохолдингами засіяних площ і застосування ними сучасних методів ведення сільського господарства підвищили ризик ерозії ґрунтів. Механізація аграрних робіт призвела до руйнування ландшафтів, осушення заболочених ділянок, розорювання пасовищ. Інтенсивне використання мінеральних добрив мало наслідком підвищення вмісту нітратів у ґрунтових водах. Внесок агропромислового комплексу у забруднення та деградацію довкілля становить до 40%, зокрема земельних ресурсів - понад 50%, поверхневих вод - 45% [20, с. 56; 21, с. 19].

Підсумовуючи, в Європейському Союзі вдосконалення аграрної політики відбувається через зростання уваги до безпеки харчових продуктів і збереження довкілля внаслідок дотримання вимог екологічних стандартів, ефективного управління природними ресурсами, розвитку сільських територій.

В Україні природоохоронні вимоги не завжди враховуються при розробці та впровадженні економічної політики держави, а особливо під дією стихійного, схильного до надприбутків, великого агрохолдингового бізнесу.

Інтеграція екологічної політики в аграрну є запорукою збалансованого розвитку сільського господарства [22, с. 79-83]. З огляду на це, на передній план подолання екологічних проблем виходять основні напрями науки агроекології.

Агроекологія в нинішніх складних екологічних та економічних умовах має визначати стратегію розвитку, що повинна бути спрямована на збереження і відтворення ґрунтових, водних та біологічних ресурсів, охорону довкілля і забезпечення населення високоякісними та в необхідній кількості продуктами харчування.

Сучасна європейська модель регіональної політики змінюється у спрямуванні посилення ефективності використання економічного потенціалу територій не через централізований розподіл ресурсів, а забезпеченням можливостей для тривалого розвитку регіонів [23]. На регіональний розвиток поширюються принципи, визначені Цілями сталого розвитку Організації Об'єднаних Націй у 2015 році [24].

Альтернативою політиці вирівнювання стало посилення конкурентних переваг регіональних економік, орієнтованих на надання сприятливих умов для залучення та ефективного використання інноваційних моделей ресурсів [25, с. 7].

Останніми роками динамічно змінюється й регіональна політика в Україні. Нарешті в реальних діях зрушила з місця адміністративна реформа, яку ми продекларували ще на самому початку створення держави. Законодавчо забезпечені і функціонують на місцях об'єднані територіальні громади. В їх роботі ще багато проблем, зокрема у взаємовідносинах з обласною і, особливо, районною ланками управління, фінансовій самодостатності слабких і малочисельних громад. Тому потрібна стабільна підтримка держави на основі законодавчо-нормативної бази, що буде вдосконалюватись.

Розв'язання стратегічних завдань регіональної політики України потребує видатків на рівні 0,22-0,24% ВВП для фінансування інвестиційних проектів підприємств інноваційного характеру на слабких територіях.



Висновки

1. Згідно продекларованої політики керівництва держави і позиції більшості населення, стратегія України повинна бути спрямована на вступ до Європейського Союзу, що дозволить побудувати розвинену економіку, забезпечить заможне життя людей.

2. Євросоюз - найбільш потужна економічна і політична сила на континенті і співпраця з ним, а особливо входження до його складу, має багато переваг. Проте ЄС не зобов'язаний фінансувати чи якимось іншим чином підтримувати нашу країну. Для нас важливо, щоб вітчизняна економіка була комплексною і багатогалузевою, мала тісні ділові стосунки зі всіма країнами світу. Залежність України тільки від Євросоюзу призведе до самоізоляції від світового простору.

3. Соціальні питання, а якраз їх основна частина нашого суспільства бачить найбільш привабливими, є для самого Європейського Союзу гострими та актуальними. Посилилися соціальні конфлікти, знизився внутрішній попит через занадто повільне зростання заробітних плат, послабився людський капітал у зв'язку з погіршенням стану та умов зайнятості, впали державні виплати на соціальні потреби, скоротився середній клас як гарант стабільності і спокою.

4. Навіть за наявності зазначених проблем у країнах ЄС відстань між їх розвитком та Україною, особливо результаті воєнної агресії росії, тільки збільшується. Існує нагальна необхідність змінювати ситуацію через державне регулювання, створення відповідного інституційного середовища, прискорення структурної перебудови та макроекономічного зростання.



Джерела

1. Сльозко О. Європейський вибір України в контексті інтеграції в ЄС. Україна у світовому економічному просторі. Ін-т економіки упр. та госп. права. К.: Таксон, 2003. С. 63-81.

2. Боярчук А. І. Орієнтація України на євроінтеграційний курс. Актуальні проблеми економіки. 2016. № 5. С. 70-75.

3. The common economic policy of the EU. URL: http//europedia.moussis.eu/books/Book_2/3/7/3/index.tkl?all=1

4. Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства). Режим доступу: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/994_017#T ext

5. Рєзніков В. В. Економічна політика Європейського Союзу (на прикладі країн центру та периферії). Статистика України. 2018. № 3. С. 59-65.

6. Жукова Л. М. Інституційне забезпечення системи державного регулювання економіки країн Східної Європи в умовах членства в ЄС. Економіка та держава. 2017. № 12. С. 65-68.

7. Бурлай Т. Оновлення соціального виміру Євросоюзу: причини, підходи ЄС та орієнтири для України. Економічна теорія. 2017. № 2. С. 69-83.

8. Волошенко А. В. Проблема подолання корупції на євроінтеграційному шляху України. Актуальні проблеми економіки. 2016. № 2. С. 108-114.

9. Про затвердження Методики розрахунку індексу капітальних інвестицій. Наказ Державного комітету статистики України № 494 від 25.12.2009. Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/metod_doc/2009/494/metod.htm.

10. Соколов М. О., Михайлов А. М. Формування інвестиційних ресурсів в економіці України в умовах глобалізації. Економіка АПК. 2017. № 12. С. 44-51.

11. Матвійчук Ю., Трегубова Я. Знищення спрощеної системи загрожує «податковим майданом». (Електронний ресурс): за даними Радіо Свобода. 15 лютого 2015 року. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.Org/a/27358073.html

12. Криштоф Н. С. Модернізація податкової системи в умовах європейської інтеграції та структурних зрушень. Інвестиції: практика та досвід. 2016. №5. С. 97-105.

13. Метлушко О. Обґрунтування засад європейської інтеграції банківської системи України. Світ фінансів. 2018. № 2. С. 136-144.

14. Пугачова К. М. Зовнішньоторговельні відносини України з ЄС. Економіка АПК. 2018. № 2. С. 85-90.

15. Десятнюк О., Войцешин В. Вплив інтеграційних об'єднань на розвиток експортного потенціалу України. Світ фінансів. 2017. № 4. С. 65-76.

16. The Eurasian Wheat Belt and Food Security. Global and Regional Aspects/ S. Gomez y Paloma et al. (eds.) Springer International Publishing Switzerland. 2017. 318 p.

17. Лисак М. А. Зовнішня торгівля в умовах інтеграції України. Економіка АПК. 2017. № 12. С. 69-74.

18. Крисанов Д. Ф. Інтеграція аграрного сектору України до внутрішнього ринку Європейського Союзу. Економіка АПК. 2016. № 9. С. 68-78.

19. Кашуба Ю. П. Експортні можливості аграрних підприємств України на ринках ЄС. Економіка АПК. 2017. № 10. С. 70-74.

20. Дегодюк Є. Г. Еколого-техногенна безпека України. К.: ЕКМО. 2006. 306 с.

21. Фурдичко О. І. Сучасний стан агроландшафтів України. Екологічний вісник. 2014. № 1. С. 19-20.

22. Марушевський Г. Б. Інтеграція екологічної політики в аграрну політику в ЄС та Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 3. С. 79-83.

23. OECD Regional Outlook 2016. Productive Regions for Inclusive Societies. Paris: OECD Publishing. 2016.

24. European Regional Policy, an aspiration for countries outside the EU? Applying the principles, sharing the lessons, exchanging experience. Luxembourg: EU- EC. 2009. 16 p. URL: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/international/exernal_en.pdf

25. Грищенко А., Песоцька Є. Формування інформаційно-мережевої економіки. Економічна теорія. 2013. № 1. С. 5-19.

Размещено на Allbest.ru

...