Китайський досвід інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці: успіхи та протиріччя

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Китайський досвід інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці: успіхи та протиріччя

Т.А. Стаян, д.і.н., професор

Анотація

Актуальність обумовлена безпрецедентними масштабами китайських інфраструктурних ініціатив, їх потенційним впливом на регіональний розвиток та геополітичний баланс сил, а також суперечливим характером їх соціально-економічних та екологічних наслідків в умовах сучасних глобальних трансформацій.

Метою дослідження є проведення критичного аналізу успіхів та протиріч китайських інфраструктурних ініціатив. У дослідженні застосовувалися методи синтезу, порівняльного аналізу, критичного аналізу, моделювання, структурно-функціонального та систематизації. Результати дослідження свідчать про значний потенціал китайських інфраструктурних мегапроектів для стимулювання економічного зростання, розвитку інфраструктури та поглиблення регіональної інтеграції в країнах Євразії та Африки. Однак, попри декларовані переваги, ці ініціативи характеризуються низкою протиріч та викликів. Зокрема, масштабні китайські інвестиції несуть ризики боргової залежності для країн-реципієнтів, оскільки часто надаються на непрозорих та невигідних умовах. Крім того, реалізація мегапроектів супроводжується високими корупційними ризиками, відсутністю належних механізмів підзвітності та обмеженим залученням місцевих ресурсів і компаній. Це мінімізує потенційні економічні вигоди для країн-учасниць та перешкоджає передачі технологій і розвитку місцевого потенціалу. Китайські інфраструктурні проекти також часто пов'язані з негативними соціальними та екологічними наслідками, такими як примусове відселення громад, деградація екосистем та забруднення довкілля. Для подолання цих протиріч розроблено рекомендації щодо впровадження механізмів прозорості, підзвітності, активного залучення місцевих компаній та забезпечення справедливого розподілу економічних вигод між усіма стейкхолдерами. Практичне значення дослідження полягає у розробці рекомендацій щодо оптимізації китайських інфраструктурних мегапроектів з урахуванням інтересів країн-учасниць, що може бути використано для вдосконалення стратегій співпраці з Китаєм та забезпечення сталості, взаємної вигоди й інклюзивності цих ініціатив

Ключові слова: інвестиційні проекти; передача технологій; справедливий розподіл вигод; підзвітність; міжнародне співробітництво; геополітичний вплив

Abstract

China's experience of infrastructure megaprojects in Eurasia and Africa: Successes and contradictions

T. Stajan, Dr of Histor. Sci., Professor Mykhailo Drahomanov Ukrainian State University

The research relevance is determined by the unprecedented scale of Chinese infrastructure initiatives, their potential impact on regional development and the geopolitical balance of power, as well as the controversial nature of their socio-economic and environmental consequences in the context of current global transformations. The study aims to provide a critical analysis of the successes and contradictions of China's infrastructure initiatives. Synthesis, comparative analysis, critical analysis, modelling, structural-functional and systematisation methods were used in the study. The results of the study demonstrate the significant potential of Chinese infrastructure megaprojects to stimulate economic growth, and infrastructure development and deepen regional integration in Eurasia and Africa. However, despite the declared benefits, these initiatives are characterised by several contradictions and challenges. Large-scale Chinese investments carry risks of debt dependence for recipient countries, as they are often provided on non-transparent and unfavourable terms. In addition, the implementation of megaprojects is accompanied by high corruption risks, a lack of proper accountability mechanisms, and limited involvement of local resources and companies. This minimises potential economic benefits for the countries involved and hinders technology transfer and local capacity development. Chinese infrastructure projects are also often associated with negative social and environmental impacts, such as forced resettlement of communities, ecosystem degradation, and pollution. To overcome these contradictions, recommendations have been developed to introduce mechanisms for transparency, accountability, active involvement of local companies and ensuring a fair distribution of economic benefits among all stakeholders. The practical significance of the study lies in the development of recommendations for optimising Chinese infrastructure megaprojects, given the interests of the participating countries, which can be used to improve cooperation strategies with China and ensure the sustainability, mutual benefit and inclusiveness of these initiatives

Keywords: investment projects; technology transfer; fair distribution of benefits; accountability; international cooperation; geopolitical influence

Вступ

Вивчення китайського досвіду реалізації інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці набуває особливої значущості в контексті сучасних глобальних трансформацій та геополітичних зрушень. Китай, як одна з провідних економічних держав світу, активно розширює свій вплив на міжнародній арені, зокрема через реалізацію масштабних інфраструктурних ініціатив. Однак, попри декларовані Пекіном цілі сприяння економічному розвитку та поглиблення регіональної інтеграції, ці проекти часто супроводжуються низкою протиріч та викликів, які ставлять під сумнів їх реальну ефективність та справедливість.

Незважаючи на потенційні переваги модернізації транспортної та енергетичної інфраструктури, реальні економічні вигоди для країн-учасниць часто виявляються мінімальними. Більше того, ці ініціативи нерідко супроводжуються корупційними скандалами та призводять до накопичення боргових зобов'язань, що ставлять держави у фактичну залежність від волі Пекіну. Крім того, над реалізацією проектів часто працюють переважно китайські компанії з китайськими робітниками, що обмежує можливості для створення робочих місць та передачі технологій у країнах-реципієнтах.

Актуалізує необхідність критичного вивчення китайського досвіду інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці низка факторів. Насамперед, масштаби та амбітність цих ініціатив вимагають ретельного дослідження їх реальних наслідків для регіонального розвитку та геополітичного балансу сил. Крім того, аналіз протиріч та викликів, пов'язаних із китайськими мегапроектами, дозволить виробити рекомендації щодо мінімізації ризиків та забезпечення більш справедливого розподілу вигод від таких ініціатив. Не менш важливим є те, що критичне осмислення китайського досвіду може стати основою для розробки альтернативних моделей міжнародного співробітництва, які б враховували інтереси всіх залучених сторін.

Так, V.V. Lymar (2021) розкриває геополітичні інтереси Китаю в контексті ініціативи «Один пояс, один шлях», яка передбачає активізацію співпраці КНР з країнами Євразії та Африки, зокрема у сфері розбудови інфраструктури. W. Zhou (2021), у свою чергу, докладно аналізує зміст цієї ініціативи, наголошуючи на її спрямованості на розвиток взаємовигідного партнерства та реалізацію спільних інфраструктурних проектів. Дослідження Y.O. Shyrshova (2021) зосереджене на динаміці китайських інвестицій в африканські економіки, значна частина яких спрямовується саме на розвиток інфраструктури - будівництво транспортних мереж, енергетичних об'єктів тощо. Натомість V.O. Perminov & A.S. Chihira (2022) вивчають еволюцію африканського вектору зовнішньої політики КНР, відзначаючи посилення ролі інфраструктурного співробітництва у відносинах Китаю з африканськими державами.

V.U. Ugwu, (2020) присвячує свою дисертацію комплексному аналізу геополітичної стратегії Китаю щодо Африки, приділяючи особливу увагу реалізації масштабних інфраструктурних проектів як інструменту розширення китайського впливу на континенті та поглиблення стратегічного партнерства з окремими африканськими країнами. У своїй роботі Y. Krykavskyy et al. (2019), аналізують вплив рівня розвитку логістичної інфраструктури на ефективність реалізації китайської ініціативи “Один пояс, один шлях”. Автори підкреслюють роль Індексу ефективності логістики (LPI) як індикатора розвитку інфраструктури та інвестиційних можливостей, розглядають регіональні особливості логістичного розвитку країн-учасниць ініціативи.

Однак, незважаючи на ґрунтовне висвітлення успіхів китайських інфраструктурних ініціатив в Євразії та Африці, проаналізовані дослідження не містять всебічного критичного аналізу потенційних протиріч та негативних наслідків, пов'язаних з реалізацією цих мегапроектів. Зокрема, недостатньо уваги приділяється таким проблемним аспектам, як боргова залежність країн-реципієнтів, корупційні ризики, обмежене залучення місцевих ресурсів тощо. Це засвідчує необхідність подальшого наукового осмислення досвіду китайських інфраструктурних ініціатив з метою розробки рекомендацій щодо оптимізації відповідних проектів та забезпечення їх максимальної ефективності й сталості для всіх залучених сторін.

Метою даного дослідження є проведення ґрунтовного аналізу досвіду Китаю у реалізації масштабних інфраструктурних проектів в Євразії та Африці. Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких ключових завдань: проаналізувати основні напрямки, масштаби та реальні наслідки (економічні, соціальні, екологічні) китайських інфраструктурних проектів в Євразії та Африці для країн-реципієнтів; виявити ключові протиріччя та виклики, пов'язані з китайськими мегапроектами, зокрема, проблеми боргової залежності, корупції та обмеженого залучення місцевих ресурсів; розробити рекомендації щодо оптимізації подібних ініціатив з метою забезпечення більш справедливого розподілу вигод та мінімізації негативних наслідків.

Матеріали та методи. Для дослідження китайського досвіду інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці було використано комплекс загальнонаукових методів. Метод синтезу дозволив зібрати дані щодо ключових галузей та регіонів, охоплених китайськими ініціативами, та сформувати цілісне уявлення про географічний і секторальний вимір китайської інфраструктурної експансії. За допомогою порівняльного методу було зіставлено потенційні переваги та реальні виклики модернізації інфраструктури за рахунок китайських інвестицій, що дозволило виявити асиметрію вигод від цих ініціатив. Критичний аналіз було застосовано для дослідження проблемних аспектів китайських мегапроектів, таких як ризики боргової залежності, корупційні ризики, відсутність належних механізмів підзвітності, обмежене залучення місцевих ресурсів тощо, що дозволило виявити системні протиріччя та потенційні загрози для країн-учасниць.

Використання методу моделювання дозволило розробити концептуальну модель оптимізації китайських ініціатив, яка передбачає впровадження заходів щодо забезпечення прозорості, підзвітності, залучення місцевих ресурсів, справедливого розподілу вигод та дотримання соціально-екологічних стандартів. Структурно-функціональний аналіз було застосовано для вивчення інституційної моделі китайської інфраструктурної експансії, яка ґрунтується на тісній взаємодії державного та приватного секторів під егідою центрального уряду. Нарешті, метод систематизації дозволив впорядкувати дані щодо геополітичних та геоекономічних наслідків китайських мегапроектів, виявити ключові тенденції в їх впливі на регіональний і глобальний баланс сил, а також оцінити їх роль у реалізації стратегічних інтересів Китаю в Євразії та Африці.

Для забезпечення комплексного аналізу китайських інфраструктурних мегапроектів у дослідженні було розглянуто низку міжнародних стандартів та керівних принципів, розроблених авторитетними організаціями. Зокрема, було вивчено Принципи високого рівня G20 щодо сприяння цілісності та прозорості в розвитку інфраструктури (G20 Osaka Leaders'..., 2019), які встановлюють рамки для забезпечення доброчесності, прозорості та належного управління в інфраструктурних проектах. Стандарт прозорості інфраструктури CoST (2024), спрямований на підвищення прозорості та підзвітності в державних інфраструктурних проектах шляхом розкриття ключової інформації на всіх етапах проектного циклу, також став важливим джерелом для дослідження. Крім того, було проаналізовано Керівництво ОЕСР щодо боротьби з корупцією та забезпечення доброчесності в державних інвестиціях (Recommendation of the Council on Guidelines..., 2019), яке надає рекомендації урядам щодо зміцнення анти- корупційних механізмів та сприяння доброчесності в процесі планування, розподілу та реалізації державних інвестиційних проектів.

Окрім міжнародних стандартів, у дослідженні було залучено широкий спектр аналітичних матеріалів та звітів, підготовлених як міжнародними організаціями, так і національними регуляторними органами. Зокрема, було використано публікації авторитетних аналітичних центрів, таких як Chatham House (Wignaraja et al., 2020) та CSIS (2023), які висвітлюють різні аспекти китайської інфраструктурної експансії в Євразії та Африці, включаючи її масштаби, рушійні сили, потенційні переваги та виклики. Також було проаналізовано звіти національних регуляторних органів, зокрема Національної ради з розвитку та моніторингу локального контенту Нігерії (Local Content Digest, 2022), які надають цінну інформацію про досвід окремих країн у розробці та впровадженні механізмів залучення місцевих ресурсів та справедливого розподілу економічних вигод від реалізації масштабних інфраструктурних проектів. Залучення цих різноманітних джерел дозволило всебічно проілюструвати специфіку китайських інфраструктурних ініціатив, виявити ключові тенденції та закономірності в їх реалізації, а також розробити рекомендації щодо їх оптимізації з урахуванням інтересів країн-учасниць та міжнародних стандартів прозорості й доброчесності.

Результати

Основні напрямки, масштаби та наслідки реалізації китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці. Ініціатива «Один пояс, один шлях», запропонована Китаєм у 2013 році, стала ключовим драйвером розширення китайських інфраструктурних інвестицій в Євразії та Африці. Ця амбітна стратегія, спрямована на розвиток транспортних коридорів, енергетичних мереж та економічних зв'язків між Китаєм та країнами Євразії й Африки, передбачає реалізацію масштабних інфраструктурних проектів на суму понад 1 трильйон доларів США (Yu, 2020).

Китай позиціонує ініціативу “Один пояс, один шлях” як платформу для поглиблення економічної інтеграції та сприяння спільному розвитку країн-учасниць. Однак, попри декларовані цілі, ця ініціатива також розглядається як інструмент розширення геополітичного впливу Китаю та посилення його стратегічних позицій у ключових регіонах світу (Petry, 2023). Китайські інфраструктурні мегапроекти в Євразії та Африці охоплюють широкий спектр галузей, серед яких особливе місце посідають транспорт, енергетика та телекомунікації. У транспортному секторі Китай активно інвестує в будівництво автомобільних та залізничних шляхів, портів та аеропортів, що покликані поліпшити сполучення між країнами та стимулювати торгівлю. Прикладом є залізниця Момбаса-Найробі в Кенії та порт Хамбантота в Шрі-Ланці. В енергетичній сфері китайські компанії беруть участь у будівництві електростанцій, ліній електропередачі та нафтогазових трубопроводів. Ці проекти спрямовані на задоволення зростаючих енергетичних потреб країн-реципієнтів та розширення доступу до електроенергії. Однак вони також викликають занепокоєння щодо посилення енергетичної залежності цих країн від Китаю (Strange, 2023).

Телекомунікаційна інфраструктура є ще одним пріоритетним напрямком китайських інвестицій. Компанії, такі як Huawei та ZTE, активно долучаються до розбудови мереж мобільного зв'язку та Інтернету в країнах Євразії та Африки. Попри потенційні переваги для цифрової трансформації, ці ініціативи також породжують питання щодо кібербезпеки та контролю над даними (Heeks, et al., 2024). Контроль над портами в ключових точках глобальних торговельних шляхів є важливим елементом геоекономічної стратегії Китаю. Інвестуючи в розвиток та модернізацію портів в Азії, Африці та Європі, Китай прагне забезпечити безперебійне функціонування своїх експортно-імпортних операцій, а також посилити свій вплив на міжнародну торгівлю. Яскравим прикладом є порт Пірей у Греції, який після значних китайських інвестицій перетворився на один з найбільших контейнерних портів Середземномор'я та ключовий транзитний хаб для китайських товарів на шлях до Європи (Lin & Kaplan, 2023; Oulmakki et al., 2023).

Що стосується доступу до цінних корисних копалин, Китай активно інвестує в розвідку та видобуток рідкоземельних елементів, літію та інших стратегічних ресурсів в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Ці ресурси мають критичне значення для розвитку високотехнологічних галузей, таких як виробництво електромобілів, вітрових турбін, електроніки та озброєнь. Забезпечуючи контроль над видобутком та постачанням цих ресурсів, Китай прагне зміцнити свої позиції в глобальних ланцюгах доданої вартості та зменшити залежність від імпорту (Liu, 2023).

Китайські інфраструктурні мегапроекти охоплюють широкий географічний простір (Рисунок 1.), включаючи країни Центральної, Південної та Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Східної Європи та Африки. В Азії ключовими партнерами Китаю в реалізації інфраструктурних ініціатив є Пакистан (Китайсько-пакистанський економічний коридор) (Afzal et al., 2023), Казахстан (автомагістраль «Західна Європа - Західний Китай») (Yermekbayev et al., 2022), Шрі-Ланка (порт Хамбантота) (Wignaraja et al., 2020) та інші. На африканському континенті Китай активно інвестує в інфраструктурні проекти в таких країнах, як Ефіопія (залізниця Аддис-Абеба - Джибуті) (Weng et al., 2021), Нігерія (залізниця Лагос-Калабар) (Yahaya, 2022) тощо. Загалом, за оцінками Міністерства комерції КНР, з 2013 по 2018 рік китайські компанії реалізували понад 3000 (Zhang et al., 2022) інфраструктурних проектів у різних регіонах світу.

Рисунок 1. Проекти, включені в китайську ініціативу «Один пояс, один шлях» Джерело: Mapping the Belt and Road initiative (2018)

Китайські інфраструктурі мегапроекти мають значний потенціал для стимулювання економічного зростання та розвитку країн-реципієнтів. Модернізація транспортної та енергетичної інфраструктури сприяє зниженню витрат на логістику, покращенню доступу до ринків та ресурсів, залученню іноземних інвестицій та активізації торгівлі. Наприклад, за оцінками Світового банку, реалізація проекту залізниці Момбаса-Найробі в Кенії може забезпечити зростання ВВП країни на 1,5% щорічно (Basu & Janiec, 2021).

Однак реальні економічні вигоди від китайських мегапроектів часто виявляються нижчими за очікувані. Значна частина коштів повертається до Китаю у вигляді оплати за товари, обладнання та послуги китайських компаній. Крім того, такі проекти можуть створювати ризики для макроекономічної стабільності країн-реципієнтів через накопичення боргових зобов'язань перед Китаєм. Китайські інфраструктурні ініціативи мають потенціал для створення нових робочих місць та підвищення доходів населення в країнах-реципієнтах. Будівництво та обслуговування об'єктів інфраструктури потребує значної кількості робочої сили, що може сприяти зниженню безробіття. Крім того, покращення транспортної доступності та енергопостачання може стимулювати розвиток місцевого бізнесу та підприємництва. Проте, в багатьох випадках китайські компанії віддають перевагу залученню власних працівників, обмежуючи можливості для працевлаштування місцевого населення. Більше того, реалізація мегапроектів часто супроводжується примусовим відселенням громад та втратою традиційних засобів до існування, що негативно впливає на добробут та соціальну стабільність (Morgan & Ghiselli, 2023).

Реалізація китайських інфраструктурних мега-проектів часто пов'язана із значними екологічними ризиками. Будівництво доріг, портів, електростанцій та інших об'єктів може призводити до вирубки лісів, деградації земель, забруднення водних ресурсів та втрати біорізноманіття. Особливе занепокоєння викликають проекти в екологічно чутливих регіонах, таких як тропічні ліси Африки чи басейн річки Меконг в Південно-Східній Азії (CSIS, 2023). Китайські компанії та банки часто не приділяють належної уваги екологічним та соціальним стандартам при реалізації інфраструктурних проектів за кордоном (Coenen et al., 2021). Це призводить до конфліктів з місцевими громадами та екологічними організаціями, а також до репутаційних ризиків для Китаю на міжнародній арені.

Виклики реалізації та перспективи оптимізації китайських інфраструктурних проектів в Євразії та Африці: врахування інтересів країн-учасниць. Однією з ключових проблем, пов'язаних з китайськими інфраструктурними мегапроектами, є ризик потрапляння країн-реципієнтів у боргову залежність від Китаю. Значна частина фінансування цих ініціатив здійснюється за рахунок китайських кредитів та інвестицій, які часто надаються на непрозорих та невигідних для позичальників умовах. В результаті, країни можуть опинитися в ситуації, коли вони не здатні обслуговувати свої боргові зобов'язання перед Китаєм, що призводить до економічної та політичної залежності (Wong, 2023).

Яскравим прикладом є випадок Шрі-Ланки, яка, не маючи змоги розрахуватися за кредитами, була змушена передати Китаю в оренду на 99 років стратегічний порт Хамбантота. Подібні ситуації викликають занепокоєння щодо потенційного використання Китаєм «дипломатії боргових пасток» для розширення свого геополітичного впливу (Gangte, 2020).

Реалізація китайських інфраструктурних мегапроектів часто супроводжується високими корупційними ризиками та відсутністю прозорості. Голова Національної земельної комісії Мохаммед Абдалла Свазурі та керівник Кенійської залізничної корпорації Атанас Каріукі Майна були заарештовані за підозрою в корупції під час виділення земель для будівництва нової залізниці Найробі-Момбаса вартістю 3 мільярди доларів США. Розслідування, що призвело до арештів, зосереджено на звинуваченнях у тому, що чиновники привласнили гроші платників податків через фіктивні компенсаційні вимоги за землю, використану для залізниці. Хоча китайські компанії безпосередньо не згадуються в справі, цей випадок демонструє, як корупція може підірвати ефективність та легітимність навіть тих проектів, що фінансуються Китаєм. Варто зазначити, що цей корупційний скандал відбувся на тлі ширших дебатів щодо економічної доцільності проекту залізниці Момбаса-Найробі. Опозиційні лідери та кенійські економісти критикували фінансування проекту за збільшення боргового навантаження країни, яке, за оцінками МВФ, становило 54-55% ВВП у 2017-2018 фінансовому році (Malalo, 2018).

Процеси відбору підрядників, розподілу контрактів та фінансування часто відбуваються кулуарно, без належного нагляду та конкурентних процедур. Це створює сприятливе середовище для корупції та зловживань як з боку китайських компаній, так і місцевих чиновників. Непрозорість китайських інфраструктурних ініціатив ускладнює оцінку їх реальної вартості, ефективності та впливу на економіку та суспільство країн-реципієнтів. Відсутність доступу до інформації перешкоджає громадському контролю та участі, що підриває демократичні процеси та підзвітність влади. Яскравим прикладом цього є проект ГЕС “Будхігандакі” в Непалі. У червні 2017 року уряд Непалу підписав контракт з китайською компанією China Gezhouba Group Corporation (CGGC) на будівництво гідроелектростанції «Будхігандакі» потужністю 1200 МВт вартістю 2,42 мільярда доларів США. Однак деталі угоди, включаючи умови фінансування та розподіл прибутків, не були оприлюднені, що викликало занепокоєння серед експертів та громадськості щодо потенційних фінансових ризиків та відсутності прозорості в процесі прийняття рішень. У листопаді 2017 року, після гострої критики з боку опозиційних законодавців та звинувачень у корупції, уряд Непалу скасував контракт з CGGC за вказівкою парламентського комітету. Заступник прем'єр-міністра та міністр енергетики Камал Тхапа заявив, що при укладанні контракту були допущені порушення, і він був підписаний без дотримання належних процедур (Nepal scraps mega hydropower..., 2017).

Цей випадок ілюструє, як відсутність прозорості в процесі укладання контрактів на китайські інфраструктурні проекти може призвести до політичних конфліктів, звинувачень у корупції та, зрештою, до скасування самих проектів. Непрозорість не лише підриває довіру громадськості до процесу прийняття рішень, але й створює ризики для самих проектів, оскільки вони стають вразливими до критики та опозиції з боку різних політичних сил. Хоча проект ГЕС «Будхігандакі» був врешті-решт скасований, цей приклад підкреслює важливість забезпечення прозорості, підзвітності та належного врядування в процесі реалізації масштабних інфраструктурних ініціатив, незалежно від джерела їх фінансування. Лише за умови відкритого доступу до інформації та залучення всіх зацікавлених сторін можна забезпечити ефективність, сталість та легітимність таких.

Ще одним протиріччям китайських інфраструктурних мегапроектів є обмежене залучення місцевих ресурсів та компаній країн-реципієнтів. Китайські підрядники часто віддають перевагу використанню власних матеріалів, обладнання та робочої сили, що мінімізує можливості для розвитку місцевої економіки та передачі технологій. В результаті, значна частина економічних вигод від реалізації проектів осідає в Китаї, а не в країнах-реципієнтах (Morgan & Ghiselli, 2023). Прикладом обмеженого залучення місцевих ресурсів та компаній є проекти в рамках Китайсько-пакистанського економічного коридору (CPEC). Частка пакистанських компаній у проектах CPEC становить лише 18%, тоді як решта контрактів отримують державні та приватні компанії з Китаю. Більше того, китайські підрядники часто імпортують будівельні матеріали, обладнання та навіть робочу силу з Китаю, обмежуючи можливості для місцевого бізнесу та працівників. Показово, що пакистанські робітники були навмисно виключені з проектування та інженерного рівня основних проектів CPEC. Те, що могло стати можливістю для пакистанців навчатися, перетворилося на одностороннє явище, оскільки Пекін, слідуючи своїм «імперіалістичним» тенденціям, відправив до Пакистану власну робочу силу (The China Pakistan economic., 2023).

Така практика викликає невдоволення серед місцевого бізнесу та населення, яке сподівається отримати економічні вигоди від реалізації проектів CPEC. Пакистанські компанії скаржаться на відсутність рівних можливостей та прозорості в процесі розподілу контрактів, а також на домінування китайських підрядників на ринку (The China Pakistan economic., 2023). Це підкреслює необхідність забезпечення більш збалансованого та інклюзивного підходу до реалізації інфраструктурних проектів, який би максимізував залучення місцевих ресурсів та сприяв передачі технологій і знань країнам-реципієнтам.

Обмежене залучення місцевого бізнесу до участі в китайських ініціативах не лише позбавляє країни потенційних економічних можливостей, але й підриває сталість та ефективність самих проектів. Відсутність місцевої експертизи та врахування специфічних потреб і умов країн-реципієнтів може призводити до прорахунків у плануванні та реалізації інфраструктурних об'єктів, що в довгостроковій перспективі знижує їх корисність та окупність.

Прикладом цієї проблеми є порт Хамбантота на Шрі-Ланці. Цей проект, профінансований та реалізований китайськими компаніями, був представлений як ключовий драйвер економічного розвитку країни. Однак через обмежене врахування місцевих умов та потреб, порт виявився комерційно нежиттєздатним. Незважаючи на значні інвестиції, він не зміг залучити достатній обсяг вантажопотоку та приносив збитки. Ситуація ускладнювалася тим, що при плануванні та реалізації проекту не було належним чином враховано думку місцевих стейкхолдерів, зокрема рибалок та фермерів, чиї засоби до існування були порушені будівництвом порту. Це призвело до соціальних конфліктів та протестів, які додатково підірвали ефективність роботи порту. У результаті, замість того, щоб стати двигуном економічного зростання, порт Хамбантота перетворився на борговий тягар для Шрі-Ланки. Країна виявилася неспроможною обслуговувати китайські кредити, надані на будівництво порту, і була змушена передати його в оренду китайській державній компанії на 99 років в рамках угоди з управління боргом (Gangte, 2020).

Для мінімізації корупційних ризиків та забезпечення ефективності китайських інфраструктурних мегапроектів необхідно впровадити механізми прозорості та підзвітності на всіх етапах їх реалізації. Це передбачає забезпечення відкритого доступу до інформації щодо планування, фінансування та виконання проектів, проведення незалежних аудитів та оцінок, залучення громадськості та місцевих стейкхолдерів до процесів прийняття рішень. Китай та країни-реципієнти мають співпрацювати у розробці та впровадженні міжнародних стандартів прозорості та доброчесності в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Це дозволить підвищити довіру та легітимність проектів, а також забезпечити їх відповідність принципам сталого розвитку та належного врядування.

У контексті забезпечення прозорості та доброчесності в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», Китай та країни-реципієнти можуть спиратися на низку міжнародних стандартів та керівних принципів, розроблених авторитетними організаціями. Принципи високого рівня G20 щодо сприяння цілісності та прозорості в розвитку інфраструктури: Ці принципи, схвалені лідерами G20 у 2019 році, встановлюють рамки для сприяння прозорості, цілісності та належному управлінню в інфраструктурних проектах. Вони охоплюють такі аспекти, як прозорість бюджету, відкриті та конкурентні тендерні процедури, оцінка ризиків та управління ними (G20 Osaka Leaders'..., 2019).

Стандарт прозорості інфраструктури CoST: Ця ініціатива, започаткована у 2012 році, спрямована на підвищення прозорості та підзвітності в державних інфраструктурних проектах шляхом розкриття ключової інформації на всіх етапах проектного циклу. CoST встановлює набір із 40 пунктів даних, які мають бути опубліковані для кожного проекту, включаючи деталі контрактів, витрат та результатів (Infrastructure Transparency Initiative., 2024).

Керівництво ОЕСР щодо боротьби з корупцією та забезпечення доброчесності в державних інвестиціях: Це керівництво, опубліковане у 2016 році, надає рекомендації урядам щодо зміцнення антикорупційних механізмів та сприяння доброчесності в процесі планування, розподілу та реалізації державних інвестиційних проектів. Воно охоплює такі аспекти, як управління конфліктами інтересів, захист викривачів та прозорість бенефіціарної власності (Recommendation of the Council on Guidelines..., 2019). Впровадження цих та інших відповідних міжнародних стандартів у проектах ініціативи «Один пояс, один шлях» допоможе підвищити їх прозорість, доброчесність та стійкість. Це, у свою чергу, сприятиме зміцненню довіри між Китаєм та країнами-реципієнтами, а також забезпечить відповідність проектів найкращим світовим практикам у сфері управління інфраструктурою.

Для максимізації економічних вигод та сталості китайських інфраструктурних мегапроектів необхідно забезпечити активне залучення місцевих ресурсів та компаній країн-реципієнтів. Китайським підрядникам слід надавати перевагу використанню місцевих матеріалів та послуг, а також забезпечувати працевлаштування та навчання місцевих працівників. Це дозволить стимулювати розвиток місцевої економіки, створювати нові робочі місця та розвивати людський капітал. Важливим аспектом є також сприяння передачі технологій та знань від китайських компаній до місцевих партнерів. Спільні підприємства, програми навчання та обміну досвідом можуть допомогти країнам-реципієнтам розвинути власний потенціал у сфері будівництва та управління інфраструктурними об'єктами, що матиме довгостроковий позитивний вплив на їх економіку та суспільство.

Для забезпечення справедливого розподілу економічних вигод від реалізації китайських інфраструктурних мегапроектів необхідно розробити відповідні механізми та угоди між Китаєм та країнами-реципієнтами. Це може включати вимоги щодо певного відсотка місцевого компоненту в проектах, зобов'язання щодо реінвестування частини прибутків у розвиток місцевих громад, а також справедливий розподіл доходів від експлуатації інфраструктурних об'єктів. Крім того, важливо забезпечити, щоб економічні вигоди від реалізації мегапроектів не концентрувалися в руках вузького кола еліт, а розподілялися серед широких верств населення. Для цього необхідно впроваджувати механізми соціального захисту, підтримки малого та середнього бізнесу, а також інвестувати в розвиток людського капіталу та надання базових послуг.

Існує декілька прикладів успішного застосування механізмів залучення місцевих ресурсів та справедливого розподілу економічних вигод в рамках реалізації масштабних інфраструктурних проектів іншими країнами. Програма «Місцевий контент» в Нігерії: У 2010 році уряд Нігерії запровадив програму «Місцевий контент» в нафтогазовому секторі, яка зобов'язує іноземні компанії залучати місцеві ресурси та кадри. Відповідно до цієї програми, компанії повинні надавати перевагу місцевим підрядникам, забезпечувати передачу технологій та знань, а також інвестувати в розвиток місцевих громад. Завдяки цій ініціативі частка місцевого компоненту в нафтогазових проектах зросла з 5% у 2010 році до 28% у 2017 році, що сприяло створенню тисяч робочих місць та розвитку місцевої економіки (Local Content Digest, 2022).

Модель «Державної директиви» в нафтогазовому секторі Норвегії: Після відкриття значних запасів нафти та газу на норвезькому континентальному шельфі в кінці 1960-х років, уряд Норвегії запровадив модель «Державної директиви» для управління цими ресурсами. Відповідно до цієї моделі, всі нафтогазові ресурси були оголошені власністю держави, а їх розробка здійснювалася під суворим контролем уряду з метою максимізації вигод для норвезького суспільства. Ключовим елементом цієї моделі стало створення державної нафтової компанії Statoil (нині Equinor), яка виступала як основний оператор на норвезькому шельфі та інструмент реалізації державної політики. Іноземні нафтові компанії допускалися до розробки родовищ лише за умови партнерства з Statoil та дотримання жорстких вимог щодо передачі технологій, підготовки місцевих кадрів та інвестицій у розвиток норвезької промисловості. Завдяки такій політиці Норвегія змогла не лише забезпечити максимальне залучення місцевих ресурсів та розвиток власного нафтогазового сектору, але й акумулювати значні кошти від видобутку вуглеводнів у спеціальному суверенному фонді (Пенсійному фонді Норвегії). Кошти цього фонду, який на сьогодні є найбільшим суверенним фондом у світі, інвестуються в міжнародні активи та використовуються для фінансування соціальних програм та розвитку інфраструктури на користь усього норвезького суспільства (Austvik, 2014).

Ці приклади демонструють, як впровадження спеціальних механізмів та угод може сприяти залученню місцевих ресурсів та забезпеченню справедливого розподілу економічних вигод від реалізації масштабних інфраструктурних проектів. Такий підхід не лише стимулює розвиток місцевої економіки та створення робочих місць, але й підвищує легітимність та суспільну підтримку самих проектів. Застосування подібних механізмів в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» могло б допомогти подолати існуючі протиріччя та забезпечити більш збалансований та взаємовигідний характер китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці. Це, у свою чергу, сприяло б сталому розвитку та процвітанню всіх залучених сторін. китайський інфраструктурний економічний соціальний євразія африка

Таким чином, результати даного дослідження свідчать про значні масштаби та потенційні переваги китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці, але водночас виявляють низку протиріч та викликів, пов'язаних з їх реалізацією. Для забезпечення сталості, ефективності та справедливості цих ініціатив необхідно впроваджувати механізми прозорості, залучення місцевих ресурсів та справедливого розподілу вигод. Лише за умови врахування інтересів та потреб країн-реципієнтів китайські мегапроекти зможуть стати дійсно взаємовигідними та сприяти довгостроковому розвитку та процвітанню всіх залучених сторін.

Обговорення

Результати даного дослідження свідчать про значні масштаби та потенційні переваги китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці, але водночас виявляють низку протиріч та викликів, пов'язаних з їх реалізацією. Зокрема, аналіз показав, що китайські інвестиції охоплюють широкий спектр галузей, включаючи транспорт, енергетику, телекомунікації та видобуток ресурсів, і мають значний потенціал для стимулювання економічного зростання та розвитку інфраструктури в країнах-реципієнтах. Водночас, дослідження виявило асиметрію вигод від китайських проектів, з перевагою для китайських компаній, та низку соціальних, екологічних та боргових ризиків, які супроводжують їх реалізацію. Критичне осмислення отриманих результатів у світлі існуючих досліджень дозволяє виявити як спільні закономірності, так і специфічні акценти й нюанси в оцінці китайської інфраструктурної експансії в Євразії та Африці.

Дослідження Z. Liu et al. (2020) знаходить відображення в висновках даної роботи щодо безпрецедентного зростання китайських інвестицій в інфраструктурні проекти за кордоном після запуску ініціативи «Один пояс, один шлях». Разом з тим, автори пропонують більш нюансований погляд на мотиви китайської експансії, акцентуючи увагу на різноманітності інтересів китайських стейкхолдерів на різних рівнях, а не монолітній стратегії світового домінування. Ця перспектива збагачує аналіз даного дослідження, підкреслюючи складність і неоднозначність китайських ініціатив. Дослідження R.T. Lisinge (2020) та дана робота взаємно доповнюють одне одного, надаючи більш специфічний погляд на співпрацю між Африкою та Китаєм у рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Автор наголошує на необхідності пошуку синергії між китайськими та африканськими інфраструктурними програмами для забезпечення взаємовигідного партнерства, що резонує з рекомендаціями даної роботи. Водночас, на відміну від даного дослідження, R.T. Lisinge менше зосереджується на аналізі протиріч і викликів, пов'язаних з китайськими інвестиціями, приділяючи основну увагу урокам для африканських країн. Ця відмінність у фокусі не применшує цінності висновків R.T. Lisinge, а радше відображає специфіку його дослідницьких завдань.

Своєю чергою, дослідження D. Brautigam et al. (2020) робить вагомий внесок у розуміння масштабів китайського кредитування в Африці, надаючи цінні кількісні дані щодо частки китайських кредитів у боргових зобов'язаннях африканських країн. Воно знаходить відображення у висновках даної роботи про те, що масштаби китайського контролю над африканським боргом часто перебільшуються в публічному дискурсі, при цьому надаючи додаткові відомості про умови та структуру китайських кредитів. Ці дані істотно збагачують більш узагальнений аналіз боргових ризиків у даному дослідженні, сприяючи більш виваженому розумінню динаміки китайсько-африканського боргового партнерства. Однак, на відміну від даної роботи, D. Brautigam et al. приділяють менше уваги аналізу інших проблемних аспектів, пов'язаних з китайськими інвестиціями, зокрема соціальних та екологічних наслідків.

Робота M. Ericsson et al. (2020), натомість, пропонує ґрунтовний кількісний аналіз зростання китайського контролю над видобутком корисних копалин в Африці та світі. Воно підтверджує ключові висновки даної роботи щодо зростаючої, але не домінуючої ролі Китаю в цьому секторі, доповнюючи їх деталізованими даними по окремих країнах, металах і компаніях. Ці відомості істотно доповнюють більш узагальнений аналіз у даній роботі, дозволяючи краще зрозуміти специфіку китайської експансії у видобувній галузі та її вплив на Африку і світ. Разом з тим, на відміну від даної роботи, M. Ericsson et al. (2020) зосереджуються переважно на кількісних показниках зростання китайських інвестицій, приділяючи менше уваги аналізу пов'язаних з ними суперечностей і ризиків.

Натомість, дослідження V. Lokanathan (2020) та дана робота органічно доповнюють одне одного, зосереджуючись на геополітичних та геоекономічних аспектах китайської присутності в Африці в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Воно підтверджує тезу даної роботи про те, що китайські компанії часто інвестують в Африку, щоб експортувати надлишкові потужності та робочу силу, водночас привертаючи увагу до стратегічних занепокоєнь і зростаючого опору з боку африканських країн. Ці спостереження суттєво доповнюють більш нюансований аналіз геополітич- них вимірів китайської експансії в даному дослідженні, підкреслюючи її суперечливий і неоднозначний характер. Разом з тим, на відміну від даної роботи, V. Lokanathan менше зосереджується на аналізі економічних і соціальних наслідків китайських інвестицій для країн-реципієнтів.

З іншого боку, робота A. Zakari & I. Khan (2022) органічно доповнює результати даного дослідження, надаючи емпіричні докази позитивного впливу китайських інвестицій на економічне зростання в Африці на прикладі енергетичного сектору. Вона акцентує увагу на важливості інституційних факторів у цьому процесі, що співзвучно з аргументами даної роботи щодо необхідності врахування специфіки країн-реципієнтів при оцінці наслідків китайських проектів. Водночас, на відміну від даного дослідження, A. Zakari & I. Khan приділяють менше уваги аналізу суперечностей і проблемних аспектів, пов'язаних з китайськими інвестиціями, зосереджуючись переважно на їх потенційних економічних перевагах. Ця відмінність у фокусі не знижує значущості висновків науковців, а скоріше відображає специфіку їх дослідницьких завдань.

Підсумовуючи, можна констатувати, що проаналізовані дослідження в цілому узгоджуються з основними висновками даної роботи стосовно обсягів, рушійних сил та ефектів китайської інфраструктурної експансії в Євразії та Африці, а також суттєво доповнюють їх. Ці дослідження надають більш деталізовану інформацію та роблять специфічні наголоси на певних аспектах цього процесу, що збагачує узагальнений аналіз, представлений у даній роботі. Разом з тим, між ними існують певні розбіжності в методологічних підходах і дослідницькому фокусі, зокрема, вони меншою мірою зосереджуються на деяких суперечностях і проблемних моментах, які висвітлюються в даному дослідженні.

Незважаючи на ці розбіжності, всі розглянуті дослідження сходяться на думці, що китайські інфраструктурні ініціативи мають значний потенціал для сприяння економічному розвитку країн-реципієнтів, але їх реальний вплив залежить від низки факторів, таких як інституційна якість, справедливий розподіл вигод та врахування соціальних і екологічних наслідків. Вони підкреслюють необхідність більш збалансованого та нюансованого аналізу китайської експансії, який би уникав спрощених узагальнень та враховував специфіку окремих країн і проектів. У цьому контексті, дане дослідження робить вагомий внесок, пропонуючи комплексний і критичний погляд на успіхи та протиріччя китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці. Воно узагальнює та синтезує висновки інших робіт, водночас привертаючи увагу до низки проблемних аспектів, які часто залишаються поза фокусом аналізу. Разом з іншими дослідженнями, ця робота закладає основу для подальшого наукового осмислення та практичних рекомендацій щодо оптимізації китайсько-африканського та китайсько-євразійського партнерства в інфраструктурній сфері.

Висновки

Проведене дослідження дозволило критично проаналізувати китайський досвід реалізації інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці, виявити їх успіхи та протиріччя, а також розробити рекомендації щодо оптимізації подібних ініціатив з урахуванням інтересів країн-учасниць. Аналіз основних напрямків та масштабів китайських інфраструктурних проектів засвідчив їх безпрецедентне розширення в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», яка охоплює широкий спектр галузей, включаючи транспорт, енергетику, телекомунікації та видобуток ресурсів. Ці ініціативи мають значний потенціал для стимулювання економічного зростання, розвитку інфраструктури та поглиблення регіональної інтеграції в країнах-реципієнтах. Водночас, дослідження реальних економічних, соціальних та екологічних наслідків реалізації китайських мегапроектів виявило низку протиріч і викликів. Зокрема, було встановлено асиметрію вигод від цих ініціатив, з перевагою для китайських компаній та обмеженим залученням місцевих ресурсів і передачею технологій.

Крім того, масштабні інфраструктурні проекти часто супроводжуються високими соціальними та екологічними ризиками, такими як примусове відселення громад, втрата біорізноманіття та забруднення довкілля. Аналіз ключових протиріч та викликів, пов'язаних з китайськими мегапроектами, засвідчив особливу гостроту проблеми боргової залежності країн-реципієнтів від Китаю, яка посилюється через непрозорі умови кредитування та потенційне використання «дипломатії боргових пасток». Дослідження також виявило високі корупційні ризики, пов'язані з реалізацією китайських мегапроектів, та відсутність належних механізмів підзвітності й громадського контролю.

Ще одним протиріччям є обмежене залучення місцевих ресурсів та компаній країн-реципієнтів, що мінімізує можливості для розвитку місцевої економіки та передачі технологій. На основі цих висновків було розроблено низку рекомендацій щодо оптимізації китайських інфраструктурних ініціатив. Зокрема, наголошується на необхідності впровадження механізмів прозорості та підзвітності на всіх етапах реалізації проектів, посилення залучення місцевих ресурсів і компаній, а також розробки відповідних угод для справедливого розподілу економічних вигод. Крім того, підкреслюється важливість урахування соціальних та екологічних стандартів при плануванні та реалізації інфраструктурних проектів.

Таким чином, поставлена мета дослідження була досягнута шляхом комплексного критичного аналізу успіхів та протиріч китайських інфраструктурних мегапроектів в Євразії та Африці, виявлення їх наслідків для країн-реципієнтів та розробки практичних рекомендацій щодо оптимізації цих ініціатив. Разом з тим, дослідження виявило низку аспектів, які потребують подальшого вивчення, зокрема, довгострокові геопо- літичні та геоекономічні наслідки китайської експансії, вплив інфраструктурних проектів на регіональну безпеку та стабільність, а також потенціал альтернативних моделей міжнародного співробітництва в галузі інфраструктури.

Introduction

The analysis of the Chinese experience in implementing infrastructure megaprojects in Eurasia and Africa is of particular importance in the context of current global transformations and geopolitical shifts. China, as one of the world's leading economic powers, is actively expanding its influence in the international arena, through the implementation of large-scale infrastructure initiatives. However, despite Beijing's declared goals of promoting economic development and deepening regional integration, these projects are often accompanied by several contradictions and challenges that question their real effectiveness and fairness.

Despite the potential benefits of modernising transport and energy infrastructure, the real economic benefits for the participating countries are often minimal. Moreover, these initiatives are often accompanied by corruption scandals and lead to the accumulation of debt obligations, making states effectively dependent on Beijing's will. In addition, the projects are often implemented by Chinese companies with Chinese workers, which limits opportunities for job creation and technology transfer in the recipient countries.

Several factors determine the need for a critical study of the Chinese experience of infrastructure megaprojects in Eurasia and Africa. First, the scale and ambitiousness of these initiatives require a thorough study of their real consequences for regional development and the geopolitical balance of power. In addition, an analysis of the contradictions and challenges associated with Chinese megaprojects could develop recommendations to minimise risks and ensure a more equitable distribution of benefits from such initiatives. Equally important, a critical reflection on the Chinese experience can serve as a basis for developing alternative models of international cooperation that address the interests of all parties involved.

For instance, V.V. Lymar (2021) reveals Chinese geopolitical interests in the context of the “One Belt, One Road initiative”, which intensifies Chinese cooperation with Eurasian and African countries, particularly in the field of infrastructure development. W. Zhou (2021), in turn, analyses in detail the content of this initiative, emphasising its focus on developing mutually beneficial partnerships and implementing joint infrastructure projects. The study by Y.O. Shyrshova (2021) focuses on the dynamics of Chinese investment in African economies, a significant part of which is directed to infrastructure development - the construction of transport networks, energy facilities, etc. In contrast, V.O. Perminov & A.S. Chihira (2022) addressed the evolution of the African vector of China's foreign policy, noting the growing role of infrastructure cooperation in Chinese relations with African states.

V.U. Ugwu, (2020) devoted his dissertation to a comprehensive analysis of Chinese geopolitical strategy towards Africa, emphasising the large-scale infrastructure projects as a means of expanding Chinese influence on the continent and deepening strategic partnerships with individual African countries. Y. Krykavskyy et al. (2019) analysed the impact of the level of logistics infrastructure development on the effectiveness of the implementation of the Chinese “One Belt, One Road” initiative. The authors emphasise the role of the Logistics Performance Index (LPI) as an index of infrastructure development and investment opportunities and consider the regional peculiarities of the logistics development of the countries participating in the initiative.