Співпраця України з ЮНЕСКО: від проголошення державної незалежності до стійкості в умовах війни Росії проти України (до 70-річчя членства України в ЮНЕСКО)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Співпраця України з ЮНЕСКО: від проголошення державної незалежності до стійкості в умовах війни Росії проти України (до 70-річчя членства України в ЮНЕСКО)

Ірина Матяш докторка історичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця, відділ історії міжнародних відносин та зовнішньої політики України

Київ, Україна

Анотація

Мета полягає у висвітленні напрямів і форм співпраці України з ЮНЕСКО після проголошення державної незалежності й в умовах розв'язаної Росією війни. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, системності. Для виявлення повноти й достовірності викладених у джерелах фактів застосовано методи джерелознавчої критики. Наукова новизна результатів дослідження полягає у висвітленні причини отримання Україною членства в ЮНЕСКО та з'ясуванні особливостей співпраці на рівні Україна -- ЮНЕСКО після проголошення державної незалежності України з урахуванням взаємодії від початку «гібридної війни» та відкритого вторгнення Росії в Україну. Висновки. Членство УРСР в ЮНЕСКО було визначено її членством в ООН, але стало дійсністю лише під час «хрущовської відлиги» -- у травні 1954 р.: спочатку як союзної республіки, а згодом як незалежної держави. Пріоритети співпраці України з ЮНЕСКО зумовлені місією організації, орієнтованою на сприяння збереженню миру та діяльність у галузі освіти, науки, культури, досягнення поваги до справедливості, законності в міжнародній гуманітарній співпраці, дотримання прав та основних свобод людини. Напрями співпраці визначалися планами і програмами в галузі освіти, забезпечення збереженості культурної спадщини (матеріальної, нематеріальної), інформації, спорту, енергетики, океанографії. Координацію співпраці 1996 р. покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО. Після початку відкритого вторгнення Росії в Україну ЮНЕСКО засудила воєнні дії й активізувала підтримку українського народу у справі захисту культурної спадщини, збереження якісної освіти, гарантування безпеки журналістів.

Ключові слова: ЮНЕСКО, культурні цінності України, війна Росії проти України.

Abstract

Iryna MATIASH

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

Leading Research Fellow,

Department of History of International Relations and Foreign Policy of Ukraine,

Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

UKRAINE'S COOPERATION WITH UNESCO: FROM THE PROCLAMATION OF STATE INDEPENDENCE TO RESILIENCE IN THE CONDITIONS OF RUSSIA'S WAR AGAINST UKRAINE (TO THE 70th ANNIVERSARY OF UKRAINE'S MEMBERSHIP IN UNESCO)

The purpose is to highlight the trends and forms of cooperation between Ukraine and UNESCO after the proclamation of state independence and in the conditions of the war unleashed by Russia. The methodology is based on the principles of science, historicism, and consistency. The methods of critical assessment of sources are used to ensure the comprehensiveness and reliability of the facts revealed in the source documents. The scientific novelty lies in highlighting the reason for Ukraine's membership in UNESCO and setting forth the features of Ukraine -- UNESCO cooperation after the proclamation of Ukraine's state independence, including the cooperation as of Russia's military invasion of Ukraine. Conclusions. As a member of the UN, the Ukrainian SSR acquired its membership in UNESCO but could practically use it only during the “Khrushchev thaw” in May 1954 in two stages: as a union republic and an independent state. The priorities of Ukraine's cooperation with UNESCO are determined by the mission of the organization, focused on promoting peace and activities in the fields of education, science, and culture, achieving respect for justice, legality in international humanitarian cooperation, and observation ofhuman rights and fundamental freedoms. The areas of cooperation were determined by plans and programs in the fields of education, preservation of cultural heritage -- tangible and intangible, information, sports, energy, and oceanography. In 1996, the coordination of cooperation was entrusted to the National Commission of Ukraine for UNESCO. After Russia's large-scale invasion of Ukraine, UNESCO condemned the hostilities and stepped up to support the Ukrainian people in protecting its cultural heritage, preserving quality education, and ensuring the safety of journalists.

Keywords: UNESCO, cultural values of Ukraine, Russia's war against Ukraine.

Діяльність Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури як спеціалізованої установи ООН розпочалася в листопаді 1946 р. Свої функції (забезпечення співробітництва між бібліотеками, музеями, університетами, науковими товариствами, сприяння дотриманню правових норм у питаннях інтелектуальної власності, захист культурних цінностей тощо), документальні зібрання (бібліотеку, архів) та фінансові активи нова міжнародна міжурядова організація перейняла від Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва (1926--1940, 1945--1946 рр.). Штаб-квартира ЮНЕСКО розташувалася в Парижі, на авеню Клебер, у відновленому після звільнення міста від німецьких окупантів готелі «Мажестік». Від 1987 р. центральний хол штаб-квартири в новому приміщенні на площі Фонтенуа, відкритому 3 листопада 1958 р., поряд із творами Пабло Пікассо, Жоана Міро-і-Ферра, Антоні Тапіеса, Генрі Спенсера Мура прикрашає виконане у складній техніці керамічного живопису велике панно «Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай...» авторства української керамістки, архітекторки, народної художниці України Людмили Мєшкової. Право на таке сусідство мисткиня виборола в конкурсі на твори мистецтва, які гармоніювали б із декоративно-художнім оформленням в основній ідеї та символізували мир, зміцнення і збереження котрого складають головну місію організації. Художниця акцентувала увагу на відповідальності людини за долю Землі. Цей дар ЮНЕСКО від України сприймається як закодоване послання світу й особливо резонує у час, коли Росія веде криваву війну проти нашої країни й усього цивілізованого світу.

Співпраця України з ЮНЕСКО триває від 1954 р. впродовж двох етапів української історії -- як союзної республіки та незалежної держави. Форми, напрями, особливості цієї співпраці привертали увагу дослідників і представлені у вітчизняній історіографії розвідками щодо ролі ЮНЕСКО у сфері збереження та повернення культурної спадщини, правових питань взаємодії України з ЮНЕСКО, ювілейними публікаціями [1--7]. Джерельна база таких досліджень охоплює нормативні акти, архівні документи, вебджерела. Основний комплекс архівних документів, що містять інформацію про участь українських делегацій у заходах ЮНЕСКО, інші питання взаємодії України з ЮНЕСКО зосереджений у Галузевому державному архіві МЗ С України. Тут, зокрема, містяться матеріали з основної діяльності (ф. № 1), де є великий обсяг інформації щодо співпраці України в різні періоди з міжнародними організаціями, зберігаються «Досьє Генеральної асамблеї ООН», куди входять документи, що 'їх Україна в особі МЗС одержує як обов'язковий комплект від цієї організації; «Досьє Ради Безпеки ООН», «Досьє ЮНЕСКО».

Директиви офіційним делегаціям, скерованим для участі у заходах ЮНЕСКО, та звіти делегацій, листування міністра закордонних справ України з президентом України, офіційні переклади документів ЮНЕСКО відклалися також у фондах Верховної Ради України (ф. № 1), Кабінету Міністрів України (Ради Міністрів Української РСР; ф. № 2), Міністерства освіти і науки України (ф. № 166), Адміністрації Президента України (ф. № 5233) у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Статус депозитарної бібліотеки ЮНЕСКО з 1956 р. має Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Електронні документи доступні на офіційному сайті ЮНЕСКО (https://unesdoc.unesco.org). Діяльність Національної комісії України в справах ЮНЕСКО висвітлюється на вебсторінці МЗС України (https://mfa.gov.ua). Електронний реєстр злочинів Росії проти української культури та Надзвичайний червоний список українських культурних цінностей під загрозою веде Міністерство культури і цифрової політики України.

Завдання цієї статті полягає у висвітленні причин набуття Україною членства в ЮНЕСКО, напрямів і форм співпраці після проголошення державної незалежності нашої країни і взаємодії з ЮНЕСКО в ході розв'язаної Росією війни. державний незалежність членство юнеско

Як Україна набула членства в ЮНЕСКО

Початок діяльності України у складі ЮНЕСКО зумовлений її членством в ООН. ЮНЕСКО створювалася як міжнародна міжурядова організація, спеціалізований суб'єкт міжнародного права. Право на членство в новій міжнародній організації автоматично отримували всі країни-члени ООН. Таким чином, Українська РСР мала законні підстави стати членом одразу після її створення 1. Як міжнародна організація ЮНЕСКО була відкрита для країн, що визнавали й поділяли її Статут. Дорогу до членства Української РСР в ЮНЕСКО відкрило набуття такого членства СРСР 21 квітня 1954 р. на тлі початку хрущовської «відлиги» та орієнтації радянської зовнішньої політики на «мирне співіснування» з «капіталістичним світом». На той час у складі організації налічувалося 36 країн. Виборовши право «клонування голосів» в ООН шляхом входження до складу членів-засновників радянських республік [8] і повернувши для цього Українській РСР та Білоруській РСР формальне право на ведення зовнішньополітичної діяльності, Москва жорстко контролювала дії республік у міжнародній політиці. На початку травня 1954р. МЗС УРСР сповістило союзне керівництво про рішення республіканського уряду визнати Статут ЮНЕСКО. Від імені БРСР та УРСР його підписав 12 травня 1954 р. в Лондоні посол Галузевий державний архів Міністерства закордонних справ України. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 443. Арк. 6--8. СРСР у Великобританії уродженець Харківщини Я. Малик Там само. Спр. 501. Арк. 5., а представник УРСР отримав право участі в роботі Міжурядової конференції ЮНЕСКО з вироблення Конвенції щодо захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (Гааґа, 21 квітня -- 16 травня 1954 р.).

Заключний акт Гаазької конференції, ухвалений 14 травня 1954 р. Там само. Спр. 678. Арк. 3., став першим документом ЮНЕСКО, який регулював питання охорони об'єктів культурної спадщини. Вповноваження на підписання вироблених конференцією документів від імені УРСР було надано Я. Сірченку Там само. Арк. 5., голові Комітету у справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР та помічникові секретаря ЦК КП(б)У Він увійшов до складу делегації СР СР. Проте УР СР, як і БР СР, мали окремий голос під час голосування, хоч на практиці самостійність обох республік обмежувалася -- делегати Києва та Мінська «незмінно підтримували всі пропозиції делегації СРСР і голосували за них» Там само. Спр. 448. Арк. 2.. Повноцінною делегацією на чолі із заступником міністра культури УРСР Б. Ковалем Українська РСР була вперше представлена на УІІІ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в листопаді -- грудні 1954 р. в Монтевідео (Уруґвай). Відтоді співпраця Української РСР та ЮНЕСКО стала системною й досить активною, але до проголошення державної незалежності України жорстко контролювалася союзним центром.

Україна -- ЮНЕСКО: рік 1990-й

На початку 1990-х рр. ЮНЕСКО ухвалила Третій середньостроковий план діяльності, покликаний визначити нове обличчя організації, з трьома найголовнішими завданнями: зміцнення миру, забезпечення розвитку та захист навколишнього середовища. На підставі шестирічних планів і дворічних програм розгорталася взаємодія України з ЮНЕСКО в усіх напрямах компетенції організації. У 1990--1995 рр. планувалася співпраця в галузі фундаментальних і суспільних наук, енергоресурсів, інформатики, біотехнології та інших перспективних напрямів, освіти, культури, комунікації.

Україна вступала в нове десятиліття з поданими 1989 р. заявками про включення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО соборів Бориса і Гліба та Спасо-Преображенського у Чернігові, Бахчисарайського ханського палацу, Шевченківського національного заповідника в Каневі, городища Херсонеса Таврійського, культурного ландшафту й каньйону в Кам'янці-Подільському та очікуванні такої номінації для Софійського собору в Києві, Києво-Печерської лаври.

12--14 квітня 1991 р. Київ відвідав генеральний директор ЮНЕСКО Ф. Майор Сараґоса. Доктор фармацевтики і професор біохімії, у 1970-х рр. він обіймав високі державні посади (заступника, згодом міністра освіти й науки Іспанії, радника голови уряду), представляв Іспанію в Європейському парламенті, в 1978--1986 рр. був заступником керівника ЮНЕСКО, а від 1987 р. став генеральним директором організації. Можна вважати не випадковим, що цей візит відбувся у час, коли його заступником був український дипломат Ю. Кочубей. Тоді Україна мала помітний авторитет серед держав-членів ЮНЕСКО й жила передчуттям незалежності.

Візит мав насамперед гуманітарну складову, пов'язану з реалізацією програми «ЮНЕСКО -- Чорнобиль», розпочатої у січні 1991 р. задля залучення міжнародної допомоги для боротьби з наслідками аварії на ЧАЕС. Супроводжував високого гостя почесний посол ЮНЕСКО французький кутюр'є П. Карден і дипломат Ю. Перне, котрий щойно розпочав діяльність у Києві як перший генеральний консул Франції. У супроводі першого заступника міністра закордонних справ М. Макаревича та секретаря Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО О. Сліп- ченка делегація відвідала зону ЧАЕС, ознайомилася з перебігом робіт із ліквідації наслідків аварії та умовами життя переселенців із забруднених районів, поспілкувалися з мешканцями зони, які відмовилися залишити свої домівки [9, С. 418]. Під час офіційних зустрічей із тоді ще «республіканським» керівництвом Верховної Ради, Ради Міністрів, Академії наук, Міністерства охорони здоров'я, очільни- ками спеціальних органів щодо захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС та комісії з цих питань у Верховній Раді обговорювалися питання допомоги з боку ЮНЕСКО в реалізації проєктів, пов'язаних з екологічною освітою й екологічною етикою як складовою виховання населення, педагогічною адаптацією та психологічною реабілітацією дітей, що зазнали й зазнають психологічного стресу в умовах антропогенних катастроф; здійсненням досліджень Світового океану, розробленням та реалізацією програми наукових досліджень і моніторинґу Чорного моря, яка передбачала б, зокрема, вивчення впливу аварії на екосистеми басейну.

Місія Ф. Майора мала також символічне (він особисто вручив сертифікати про внесення українських об'єктів -- Софійського собору та Києво-Печерської лаври -- до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) й міжнародно-правове (13 квітня 1991 р. підписано протокол про співробітництво між Українською РСР та ЮНЕСКО) значення. З українського боку документ підписав міністр закордонних справ А. Зленко, який у 1970--1980-х рр. працював у секретаріаті ЮНЕСКО та очолював українське повпредство при цій організації. За результатами поїздок та офіційних зустрічей до протоколу було внесено наміри щодо організації в Києві Міжнародної лабораторії ЮНЕСКО з психологічної реабілітації дітей Чорнобиля на базі НДІ психології МНО УРСР із перспективою розширення тематики її досліджень у галузі педагогічної адаптації та психологічної реабілітації дітей, які постраждали від антропогенних або стихійних лих; сприяння підключенню Міжнародного наукового центру -- Інститут Чорнобиля в Києві -- до міжнародних електронних мереж інформації; проведення обстеження та підготовки рекомендацій щодо збереження фольклору, народних традицій, пам'яток культури й культурної спадщини у зоні, потерпілій від аварії на ЧАЕС; дослідження розподілу та міграції радіонуклідів у геологічному середовищі, радіоекологічної ситуації у басейні Чорного моря в умовах антропогенного забруднення й ін. [10]. Визначалися в документі також параметри проведення зусиллями заснованої 1990 р. Української асоціації клубів ЮНЕСКО Європейської зустрічі представників клубів ЮНЕСКО в Києві 1992 р. Результатом візиту, крім того, став старт ініціативи Ф. Майора щодо створення кафедр ЮНЕСКО при українських вишах із метою заохочення міжуніверситетського співробітництва та мережі обміну знаннями за Програмою кафедр ЮНЕСКО / UNITWIN. Планувалося поглиблення співпраці в галузі інформатики, зокрема з питань створення штучного інтелекту, розроблення експертних систем підтримки прийняття рішень на різних рівнях, використання комп'ютерів в освітньому процесі, підготовки відповідних кадрів, надання Центру підготовки спеціалістів у галузі інформатики Інституту кібернетики АН УРСР статусу постійних курсів ЮНЕСКО. Втілювалися визначені у протоколі наміри вже в незалежній Україні.

Україна -- ЮНЕСКО: новий формат співпраці

Мета співробітництва України з ЮНЕСКО на новому етапі полягала у зміцненні інтелектуального потенціалу країни та його залученні до розв'язання проблем європейського й загальносвітового масштабу, використання можливостей і ресурсів ЮНЕСКО та міжнародного досвіду для оновлення наукових, організаційних, практичних засад української освіти, науки, культури, інформації та комунікації.

Дипломатичний зв'язок між Києвом і Парижем по лінії ЮНЕСКО продовжувало здійснювати постійне представництво України при ЮНЕСКО на чолі зі О. Сліпченком. Співробітники постпредства переклали Акт проголошення незалежності України французькою мовою й поширили у Франції та надіслали Ф. Майору. 29 серпня 1991 р. на честь відновлення самостійності України у приміщенні ЮНЕСКО О. Сліпченко організував прийняття за участі керівників секретаріату організації та постійних представників інших країн [9, С. 433]. У січні 1992 р. його було призначено тимчасовим повіреним України у Франції зі збереженням посади постійного представника України при ЮНЕСКО. Відтоді посади керівника дипломатичної установи в Парижі й постпреда при ЮНЕСКО почали поєднувати. Невдовзі як надзвичайний і повноважний посол України у Франції та постійний представник України при ЮНЕСКО до Парижа повернувся Ю. Кочубей. Його зусиллями для українського посольства було придбано відповідне приміщення на авеню де Сакс, 21 -- поблизу штаб-квартири ЮНЕСКО.

На початку 1990-х на розвиток Програми «ЮНЕСКО -- Чорнобиль» почали створюватися центри соціально-психологічної реабілітації потерпілого від катастрофи населення (Іванків, Бородянка, Славутич), доставлялося медичне обладнання для діагностики захворювань крові, проводилися наукові дослідження з питань Чорнобильської катастрофи, організовувалися конференції, функціонували програми допомоги дітям Чорнобиля, їх реабілітації в різних містах Франції та фінансової допомоги жертвам катастрофи. До збирання коштів для постраждалих долучився П. Карден. Знаний кутюр'є створив ескіз пам'ятної медалі та ювелірних прикрас, кошти від продажу яких мали надходити до бюджету програми [9, С. 418].

1992 р. Україна приєдналась до Програми кафедр ЮНЕСКО / UNITWIN. Першою серед українських осередків програми 1993 р. було створено кафедру лінгвістики в Київському державному лінгвістичному університеті. Тоді активізувалася також діяльність у сфері охорони культурної спадщини, розпочалося співробітництво з Міжнародним центром із вивчення питань охорони, збереження й реставрації культурних цінностей. Проблемним при цьому для країни, яка самостійно починала розбудовувати свою економіку в нових умовах, залишалося питання необхідності сплати щорічного внеску в розмірі 1 % регулярного бюджету ЮНЕСКО (на той час приблизно 36 тис. дол.) Там само. Оп. 4. Спр. б932б. Арк. 3.. На забезпечення збереженості документальної спадщини людства як частини світового культурного надбання було орієнтовано започатковану 1992 р. в межах програми «Інформація для всіх» програма ЮНЕСКО «Пам'ять світу», яка передбачала ведення реєстру спадщини міжнародного, національного та регіонального рівнів, і присудження емблеми з метою її ідентифікації. Для України питання обліку й реєстрації культурних цінностей ускладнювало те, що за час перебування у складі Російської імперії та СРСР значна кількість документальних колекцій і музейних зібрань українського походження опинилася в російських музеях та архівах без надії на повернення та з кваліфікацією їх як «спільної архівної спадщини» [11]. Небезпека втрати значної частини культурного спадку українського народу актуалізувала поглиблення співпраці України з ЮНЕСКО у цій сфері. Концепція програми «Пам'ять світу» полягала в тому, що всесвітня документальна спадщина розумілася як загальне надбання, яке має зберігатися й захищатися в інтересах усіх, бути доступним усім на постійній основі, без перешкод і з відповідним визнанням культурних традицій та особливостей. Програма охоплювала документальну спадщину за всю писемну історію людства, починаючи від папірусних сувоїв або глиняних табличок і до фільмів, звукозапису або оцифрованих файлів [12]. Україна приєдналася до цієї ініціативи 1995 р., а перший об'єкт документальної спадщини -- Зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору (1912--1947 рр.), що зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського, було внесено до реєстру 2005 р.

Після внесення ще в 1985 р. до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО біосферного резервату «Асканія-Нова» як абсолютної заповідної степової зони, 1992 р. активізувалася участь України у програмі «Людина і біосфера», спрямованої на зміцнення співпраці в рамках природничих та соціальних наук, раціональне і стале використання та збереження ресурсів біосфери, розвиток наукових досліджень у цій сфері. На початку 1993 р. сертифікат ЮНЕСКО отримала територія Карпатського біосферного резервату, який належить до гірської системи Центральної Європи, а 1998 р. до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО ввійшли два об'єкти: Польсько-словацько-український біо- сферний резерват ЮНЕСКО «Східні Карпати» та Дунайський біосферний заповідник України -- складова частина транскордонного румунсько-українського біосферного резервату ЮНЕСКО «Дельта Дунаю».

При цьому Україна була не лише виконавцем проєктів, але активно висувала ініціативи міжнародної співпраці. Так, під час 27-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 1993 р. з ініціативи України розпочалося розроблення нової програми «Культура миру» задля формування психології культури миру, толерантності та довіри. Ініціатива дістала схвалення й була покладена в основу комплексної міжнародної програми «На шляху до культури миру», в якій визначалися конкретні цілі й завдання щодо втілення у життя ідеалів філософії культури миру та демократії. У 1995 р. 28-ма Генеральна конференція ЮНЕСКО визначила перехід від культури війни до культури миру одним із першочергових завдань людства. Досягненню цієї мети присвячувалася Середньострокова стратегія ЮНЕСКО на 1996--2001 рр. [13]. У цей час Україна вперше після проголошення незалежності була обрана до Виконавчої ради ЮНЕСКО на період 1995--1999 рр. Із метою посилення ефективності співпраці було засновано міжвідомчий орган -- Національну комісію України у справах ЮНЕСКО, яка розпочала свою діяльність відповідно до указу президента України від 26 березня 1996 р. Задля широкого інформування громадськості у цій сфері було відновлено видання «Бюлетеню Національної комісії України в справах ЮНЕСКО». Під час 29-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 12 листопада 1997 р. ухвалено ініційовану Україною резолюцію «Внесок релігії у становлення культури миру і сприяння міжрелігійному діалогу», підготовлену тодішнім представником України у Виконавчій раді ЮНЕСКО В. Хандогієм.

Декларацію про культуру миру з нагоди 50-ї річниці проголошення Загальної декларації прав людини 10 листопада 1998 р. ухвалила 53-тя сесія Генеральної Асамблея ООН. Акт транслював ключове послання людству: рішучість не допустити лиха війни. 2000-й рік було оголошено Міжнародним роком культури миру, а період з 2001 по 2010 рр. -- Міжнародним десятиліттям культури миру й ненасилля в інтересах дітей світу. Програма дій щодо культури миру охоплювала питання освіти заради миру, прав людини й демократію, боротьби проти ізоляції та бідності, захисту культурного різноманіття, діалогу, запобігання конфліктів, зміцнення миру.

В межах реалізації програми 24--26 березня 1999 р. у КНУ ім. Тараса Шевченка відбулася міжнародна конференція під егідою ЮНЕСКО «Демократичне врядування і культура миру в країнах Східної, Центральної та Південної Європи». Наукове обговорення проблеми було орієнтоване на осмислення та популяризацію сутності концепції культури миру й мало своїм результатом ухвалення «Програми дій на підтримку зміцнення демократичного врядування і утвердження культури миру для країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи» та впровадження навчальної дисципліни «Демократичне врядування і культура миру» у 1999--2000 навч. р.

На ефективну співпрацю України та ЮНЕСКО націлював «Меморандум про співробітництво між урядом України і ЮНЕСКО», підписаний 18 листопада 1997 р. під час візиту генерального директора Ф. Майора до Києва. Серед результатів такої співпраці було продовження створення кафедр ЮНЕСКО: у грудні 1997 р. в НТУ «Київський політехнічний інститут» з'явилася кафедра вищої технічної освіти, прикладного системного аналізу та інформатики. Згодом додалися кафедри в інших навчальних закладах і наукових установах у галузі філософії, інформаційних, комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти й соціальної політики, екології техногенних регіонів, кріобіології, клітинної та молекулярної нейробіології, прав людини й демократії. Зокрема було створено кафедру прав людини, миру, демократії та міжнародного взаєморозуміння в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (1998 р.), кафедру превентивного виховання та соціальної політики в Академії педагогічних наук України, кафедру молекулярної та клітинної біотехнології в Інституті фізіології ім. О. Богомольця НАН України (1999 р.).

56-та сесія Генеральної Асамблеї ООН (12 вересня 2001 -- 10 вересня 2002 рр.) проголосила 2002-й Міжнародним роком культурної спадщини, 21 травня -- Всесвітнім днем культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку. Ініціативу звернення до ООН із метою проголошення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини висунула Україна під час 29-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в листопаді 2001 р. Тоді ж було ухвалено Загальну декларацію про культурне різноманіття, яка передувала ухвалі Генеральної Асамблеї ООН і ґрунтувалася на розумінні різноманіття культур, терпимості, діалогу, співробітництва в умовах взаєморозуміння як запоруки міжнародного миру й безпеки та була першим актом, орієнтованим на збереження культурного різноманіття як чинника розвитку й культурного плюралізму. Декларація містила думку про культурну спадщину як джерело творчості та наголошувала на потребі її зберігання, популяризації, передавання наступним поколінням. Із метою збереження й заохочення культурного різноманіття просувалася ідея здійснення державної політики у цій сфері в партнерстві з приватним сектором і громадянським суспільством. Акт прийняли 185 держав-учасниць ЮНЕСКО, зобов'язавшись визнавати, захищати й активно пропагувати блага, пов'язані з культурною різноманітністю, на місцевому, національному, міжнародному рівнях.

Під час першого відзначення Всесвітнього дня культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку 2003 р. до міжнародної громадськості звернувся генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура, наголосивши на важливості широкого інформування громадськості про цінність і важливість розмаїття культур та сприяння за допомогою освіти й засобів масової інформації усвідомленню позитивної ролі культурної різноманітності. Японський правник, економіст (випускник юридичного факультету Токійського університету, економічного факультету коледжу Гей- вердфорд) і дипломат (колишній заступник міністра закордонних справ Японії) змінив 1999 р. на посаді Ф. Майора. К. Мацуура вказав на негативні наслідки «галопуючої» глобалізації (зникнення мов, втрата традицій), через які вразливі культури опиняються на узбіччі й навіть повністю зникають, і застеріг від надмірного «захисту національної самобутності» й тиску релігії на культуру, що загрожує культурі меншин. Регіональні бюро ЮНЕСКО отримали у зв'язку з цим доручення підтримувати культурні ініціативи в різних країнах із метою встановлення партнерських зв'язків із громадянським суспільством, дотримання плюралізму культур, уникнення конфліктів та забезпечення сталого розвитку.

Новий напрям співпраці у сфері збереження світової культурної спадщини ЮНЕСКО започаткувала проєктом «Проголошення шедеврів усної і нематеріальної культурної спадщини». Виконавча рада ЮНЕСКО розробила положення про надання статусу шедевра усної й нематеріальної спадщини людства та вже 2001 р. було оголошено 19 номінантів. Серед перших його, зокрема, отримали 2008 р. санскритський театр кутіяттам, традиційне виконання «Рамаяни» рам- ліла (Індія), театр кабукі (Японія), маскаради племен макіші (Замбія) та ґюле-вам- кулу (спільно з Малаві й Мозамбіком), народний ізополіфонічний спів (Албанія), гра на дудуку (Вірменія). На розвиток діяльності у сфері захисту культурної спадщини 32-га сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО 2003 р. ухвалила Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини. Базове поняття акта поширювалося на звичаї, форми представлення та вираження, знання й навички, а також пов'язані з ними інструменти, предмети, артефакти, культурні простори, визнані спільнотами, групами та в деяких випадках окремими особами складовими 'їхньої культурної спадщини. До об'єктів охорони нематеріальної культурної спадщини було віднесено усні традиції й форми вираження, зокрема в мові, як носії нематеріальної культурної спадщини; виконавські мистецтва; звичаї, обряди, свята; знання і звичаї, що стосуються природи та Всесвіту; знання та навички, пов'язані з традиційними ремеслами [14].

З метою забезпечення координації таких заходів на міжнародному рівні створювався Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини у складі представників держав-учасниць, до завдань якого входила, зокрема, координація зусиль країн-членів ЮНЕСКО щодо відродження та поширення традиційних культур і реєстрації культурних об'єктів шляхом складання Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства з двома частинами: Репрезентативним списком нематеріальної культурної спадщини людства і Списком нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони, організація відповідних заходів щодо внесених до списку об'єктів [14].

Україна приєдналася до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини 6 березня 2008 р. Першим вітчизняним елементом, унесеним до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, став пет- риківський розпис. Із метою презентації його традиції з ініціативи керівництва Дніпропетровської ОДА відбулося світове роуд-шоу майже у 20 країнах світу, а також презентаційний захід в Європарламенті та штаб-квартирі ЮНЕСКО. Остання експозиція «Петриківський розпис -- кольори традиції» 10--14 червня 2013 р. була присвячена 10-річчю Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини. Право внесення до списку як об'єкт нематеріальної спадщини людства Петриківка виборола під час 8-ї сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (м. Баку, 5 грудня 2013 р.) в конкуренції з арґентинським танго та угорським хлібом-супом. 2016 р. до Репрезентативного списку було внесено ще один український об'єкт -- козацькі пісні Дніпропетровської обл. (у списку традицій, що потребують термінової охорони), 2019 р. -- косівську мальовану кераміку, 2021 р. -- кримськотатарський орнамент орьнек і знання про нього.

Розвивалися контакти України з ЮНЕСКО й у сфері освіти. Міжнародна співпраця українських освітян активізувалася зі створенням 2000 р. при Міністерстві освіти і науки України Координаційної ради з питань забезпечення якісної освіти для всіх в контексті рішень Міжнародного освітнього форуму у Сенеґа- лі (Дакарський форум), що відбувся у квітні 2000 р. та ухвалив стратегію «Освіта для всіх» до 2015 р. [7]. З нагоди проведення 17--19 вересня 2000 р. Київським державним лінгвістичним університетом у межах стратегії Міжнародної конференції Лінгвапакс-VIII «На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур -- до культури миру, злагоди і співпраці» президент України Л. Кучма запросив до Києва генерального директора ЮНЕСКО К. Мацууру, який тоді вперше відвідав українську столицю.

На початку 2000-х рр. активізувалася участь українських шкіл у програмі «Асоційовані школи ЮНЕСКО», що діяла від 1954 р. з метою поглиблення знань молоді в галузі прав людини, демократії, міжкультурних зв'язків і захисту довкілля, розвитку молодіжної дипломатії, вивчення світових проблем та ролі системи ООН в 'їх урегулюванні. Примірне положення про асоційовані школи ЮНЕСКО в Україні Міністерство освіти і науки України затвердило наказом від 31 січня 2001 р. Того ж року відбулися дві конференції: «Збереження архітектурних пам'яток Львова -- перлини світової спадщини ЮНЕСКО», «Полікультур- ний простір Житомирщини очима молодих: минуле, теперішнє, майбутнє». Розвивалися інші форми співпраці: спеціальні освітні програми, літні табори, міжнародні семінари, орієнтовані на розвиток активного спілкування, багатомовності, інформаційної свободи і творчості, дипломатичного хисту, поваги до поглядів представників меншості.

2003 р. Україну було обрано членом Комітету штаб-квартири ЮНЕСКО та Ради Міжнародного бюро з питань освіти, Міжурядової ради міжнародної програми розвитку комунікацій. Приєднання нашої держави до Болонського процесу супроводжувалося роз'яснювальною роботою, науковими дискусіями й зібраннями міжнародного рівня. Впродовж 2004--2005 рр. під егідою ЮНЕСКО відбулася низка наукових і науково-практичних конференцій, присвячених проблемі освіти: «Університети. Інформаційне суспільство, ЮНЕСКО» в КНУ ім. Тараса Шевченка, «ЮНЕСКО з превентивної освіти проти СНІДу та туберкульозу» зусиллями кафедр ЮНЕСКО при вишах України, «Мовна освіта в контексті болонських реалій» у Київському національному лінгвістичному університеті та ін. У листопаді 2005 р. на базі НТУ «Київський політехнічний інститут» було засновано Центр віртуального університету науково-технічних та інженерних вищих навчальних закладів Центральної і Східної Європи. А у квітні 2006 р. за участі генерального директора ЮНЕСКО К. Мацуури відбулася міжнародна конференція «Право на освіту у країнах перехідного періоду», організована Національною комісією України у справах ЮНЕСКО та кафедрою ЮНЕСКО в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

У 2004 р. Україна відзначила 50-річчя свого членства в ЮНЕСКО. З цієї нагоди було випущено поштову марку (дизайн розробив О. Кохан) і пам'ятну монету (автор С. Іваненко), символічно введену в обіг 12 травня 2004 р. Під час ювілейного заходу у штаб-квартирі ЮНЕСКО К. Мацуура назвав Україну «авторитетним членом» організації «завдяки високому розвитку [...] науки, культури, освіти та інформаційно-комунікаційних технологій» [15].

Того ж року з метою сприяння міжнародному співробітництву міст, підтримки 'їх економічного, соціального, культурного розвитку та презентації досягнень і найкращих практик, розпочалося створення мережі креативних міст ЮНЕСКО за сімома напрямами: ремесла й народне мистецтво, дизайн, кіно, гастрономія, література, медіамистецтво, музика. Головна мета такої співпраці міст декларувалася як перетворення 'їх на більш безпечні, стійкі, інклюзивні та стабільні відповідно до Порядку денного у сфері сталого розвитку ООН до 2030 р. Першим статус креативного міста ЮНЕСКО в номінації «Література» отримав 2015 р. Львів, а у 2019 р. до мережі в тій самій номінації приєдналася Одеса [16].

Нові грані у співпраці України з ЮНЕСКО з'явилися також у сфері фізичного виховання та спорту, в питаннях ролі спорту в обстоюванні миру, дослідженні ролі жінки у спорті, в боротьбі з допінґом, у формуванні в молоді навичок здорового способу життя тощо. З метою поширення позитивних рольових прикладів для людей «нового покоління» з-поміж найкращих спортсменів світового рівня було створено інститут чемпіонів спорту ЮНЕСКО. Цей почесний титул першим серед українців за вагомий внесок у пропагування цінностей ЮНЕСКО через спорт отримав у листопаді 2003 р. олімпійський чемпіон зі стрибків у висоту з жердиною С. Бубка. Відтоді український спортсмен виконував також почесну місію посла спорту ЮНЕСКО. 2 червня 2006 р. перелік видатних спортсменів світу, яким було надано звання чемпіона спорту ЮНЕСКО, поповнився іменами українських боксерів братів Кличків [17]. Почесна церемонія 'їх ушанування відбулася 4 грудня 2006 р. у штаб-квартирі організації в Парижі.

Розвитку співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері культури та охорони культурної спадщини сприяв візит до Парижа 16 листопада 2005 р. президента України В. Ющенка. На запрошення К. Мацуури він узяв участь у церемонії відзначення 60-ї річниці ЮНЕСКО. Важливою подією поза основною метою візиту стало відкриття в м. Санліс пам'ятника Анні Ярославні, королеві Франції. Як інтелектуальна і культурна складова візиту демонструвалася виставка «Україна -- світові» з унікальними експонатами трипільської культури з колекції Національного музею історії України.

Питання популяризації у світі інформації про трипільську цивілізацію та експонування у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі й у музеях Франції пам'яток цієї культури обговорювалися під час візиту до Києва у травні 2005 р. заступника генерального директора ЮНЕСКО з питань культури М. Бушнакі. Напередодні візиту, в липні 2005 р., у Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з'явився новий український об'єкт -- дуга Струве (4 геодезичні пункти: Баранівка, Катери- нівка, Старонекрасівка, Фельштин). Під час зустрічей М. Бушнакі з В. Ющенком та головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО В. Огризком було досягнуто домовленостей щодо включення нових українських об'єктів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО й залучення міжнародних експертів до вивчення об'єктів культурної та природної спадщини, розташованих в Україні. Вже наприкінці квітня 2006 р. до Києва прибули міжнародні експерти для надання технічної допомоги Національному заповіднику «Софія Київська».

Під егідою ЮНЕСКО у квітні 2006 р. відбулася конференція щодо вивчення наслідків Чорнобильської катастрофи «Двадцять років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє» за участі К. Мацуури. Під час офіційних зустрічей у ході його другого візиту до Києва впродовж 24--26 квітня 2006 р. з міністром закордонних справ Б. Тарасюком обговорювалися питання про видання в Парижі під патронатом ЮНЕСКО збірки вибраних творів І. Франка, залучення експертної підтримки ЮНЕСКО до досліджень відомої української історичної пам'ятки Кам'яна Могила, підтримки з боку ЮНЕСКО пропагування української культури як складової всесвітнього культурного різноманіття та ін. «За видатний особистий внесок у справу збереження всесвітньої культурної спадщини і розвиток співпраці з Україною» президент В. Ющенко вручив високому гостеві орден Ярослава Мудрого 2-го ступеня й отримав у відповідь Золоту медаль ЮНЕСКО [18]. «Ця медаль є свідченням того, що робить Україна у справі збереження і розвитку загальнолюдських цінностей», -- зауважив глава держави, приймаючи нагороду [19].

Президент України і генеральний директор ЮНЕСКО підписали спільне комюніке про співробітництво між Україною та ЮНЕСКО щодо пріоритетних програм організації: «Інформація для всіх», орієнтованої на вивчення нових інформаційних та комунікаційних технологій; «Людина і біосфера», спрямованої на розвиток природоохоронної, соціально-економічної, наукової, освітньо-виховної сфер діяльності суспільства з особливою увагою до організації біосферних резерватів у транскордонних регіонах і збереження екологічної чистоти природних заповідників; участь у програмі діяльності Міжнародної океанографічної комісії.

Непересічною подією в історії співпраці України та ЮНЕСКО стало ухвалення 34-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, що відбувалася впродовж 16 жовтня -- 2 листопада 2007 р. у Парижі, резолюції «Вшанування пам'яті жертв Великого голоду (Голодомору) в Україні». Міжнародне визнання Голодомору 1932--1933 рр. трагедією українського народу засвідчило голосування, під час якого резолюцію підтримали 190 країн. Проте документ не містив оцінки цієї тяжкої доби у житті українців як геноциду українського народу, а закликав ушанувати померлих від голоду 1932--1933 рр. у різних місцях колишнього СРСР і рівною мірою висловлював співчуття жертвам в Україні, Росії, Казахстані. Резолюція підтримала ініціативу України щодо організації пам'ятних заходів із нагоди 75-ї річниці трагедії і пропонувала державам-членам розглянути питання участі в них, закликала сприяти зміцненню пам'яті про Великий голод в Україні шляхом включення цієї інформації до освітніх та науково-дослідних програм із метою засвоєння майбутніми поколіннями уроків важкої сторінки історії. Першим кроком у напрямі реалізації заходів, окреслених у документі, стала проведена в Києві 25 вересня 2008 р. Українським інститутом національної пам'яті під патронатом ЮНЕСКО Міжнародна наукова конференція «Голодомор -- штучний голод в Україні. 1932--1933».

На знак вшанування заслуг ЮНЕСКО у просуванні ідеї миру, толерантності, співпраці у сфері культури й освіти 2008 р. відкритий в Андрушівській астрономічній обсерваторії Ю. Іващенком астероїд Головного поясу дістав назву 274300 ЮНЕСКО. Відтак у проголошений за ініціативою Міжнародного астрономічного союзу та ЮНЕСКО Міжнародним роком астрономії 2009-й ЮНЕСКО входила зі власною планетою, відкритою українським астрономом.

Важливим напрямом співпраці з ЮНЕСКО залишалося ознайомлення закордонних партнерів із внеском видатних представників українського народу в розвиток світової культури, науки, спорту. За участі ЮНЕСКО відзначалися, зокрема, 150-річчя від дня народження І. Франка; 100-річчя І. Багряного (2006 р.), М. Примаченко (2009 р.), М. Амосова (2013 р.), 150-річчя П. Грабовсько- го (2014 р.), 200-річчя Т. Шевченка (2014 р.), М. Вербицького (2015 р.), 500-річчя І. Федорова (2010 р.) та ін.

Україна долучилася до ініціативи щодо проголошення 2010-го Міжнародним роком зближення культур, а 2013--2022 -- Міжнародною декадою зближення культур. У рамках Міжнародного року зближення культур 2--5 листопада 2010 р. в Києві відбувся семінар «Роль релігійних громад в управлінні об'єктами Всесвітньої спадщини». За ухваленою за його підсумками Київською заявою 15--17 грудня 2010 р. делегація України провела інформаційний брифінґ для співробітників постійних представництв держав-членів ЮНЕСКО. Українська ініціатива отримала гідну оцінку очільниці організації -- з листопада 2009 р. це представниця Болгарії, перша жінка на цій високій посаді та перша ж репрезентантка регіону Центрально-Східної Європи кар'єрна дипломатка І. Бокова.

У квітні 2011 р. І. Бокова здійснила перший робочий візит в Україну. Вона взяла участь у конференції «25 років Чорнобильської катастрофи: Безпека майбутнього», що проводилася в Києві 20--21 квітня 2011 р. відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Під час перебування в Києві І. Бокова відвідала також Музей мікромініатюр М. Сядристого на території Києво-Печерського заповідника й оглянула місто. По завершенні візиту вона висловила стурбованість забудовою берегів Дніпра в Києві, а 35-та сесія Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО 19--29 червня 2011 р. ухвалила рішення з вимогою до української сторони запровадити мораторій на будівництво висотних споруд на берегах ріки до того часу, коли буде зроблено експертну оцінку впливу такого будівництва на панораму Києво-Печерської лаври, переглянути будівельні плани відповідно до Конвенції про охорону Всесвітньої спадщини та не пізніше лютого 2013 р. надати оновлену доповідь про стан збереження об'єктів культурної спадщини й виконання вимог конвенції [20].

28 червня 2011 р. 35-та сесія Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО ухвалила й позитивне рішення для України про внесення до Списку світової спадщини архітектурного ансамблю резиденції митрополитів Буковини й Далмації у Чернівцях. Ще два об'єкти -- група унікальних дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі та України й Херсонес Таврійський і його хора поповнили перелік 21 червня 2013 р. на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО [21]. Під час цієї сесії Україну обрали до Виконавчої ради ЮНЕСКО на період 2013-- 2017 рр. [22], що засвідчило позицію нашої країни як відповідального й активного члена організації.

Контакти з ЮНЕСКО підтримувалися також через офіційних представників України чи делегації, відправлені на заходи ЮНЕСКО в Парижі. Зокрема перший заступник міністра освіти, молоді та спорту Є. Суліма, який брав участь у I Глобальному форуму ЮНЕСКО «Освіта для всіх» у Парижі 21--23 листопада 2012 р., висунув ініціативу проведення в Києві регіональної конференції ЮНЕСКО з питань освіти. її підтримала очільниця організації із зауваженням, що здобутки освіти України за останні роки можуть бути прикладом для інших країн [7].

Україна -- ЮНЕСКО: пріоритети співробітництва за «гібридної війни» Росії проти України

Зустріч І. Бокової з міністром культури України Є. Нищуком у квітні 2014 р. в Парижі мала інший привід. Тоді вже тривала розпочата Росією «гібридна війна», було окуповано Кримський півострів. 27 березня 68-ма Генеральна Асамблея ООН, яка зібралася спеціально для розгляду цього питання, ухвалила в надзвичайно складних дебатах резолюцію про підтвердження визнання територіальної цілісності України «в міжнародно визнаних кордонах» та невизнання кримського «референдуму» [23]. При цьому документ не містив засудження дій Росії щодо захоплення Криму. Україна ініціювала включення до порядку денного сесії ЮНЕСКО питання захисту культурних пам'яток на окупованій території, де під загрозою опинився об'єкт Світової матеріальної спадщини ЮНЕСКО -- Херсонес Таврійський і його хора. Окупанти тут почали «благоустрій», орієнтуючись на туристичні переваги (обладнали у заповідній зоні місця для глядачів) та проводячи розкопки без дотримання наукових вимог. Виконавча рада ЮНЕСКО без зволікань ухвалила резолюцію 194-ї сесії від 15 квітня 2014 р. «Моніторинґ ЮНЕСКО ситуації у Криму (Україна)». В документі йшлося про вироблення спільного алгоритму дій задля захисту культурної, природної та наукової спадщини України на окупованій Росією території півострова. Передбачалося застосувати всі можливі засоби збирання інформації для дослідження ситуації в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь у сферах компетенції ЮНЕСКО. Проти резолюції проголосували Росія, Куба, Китай, Бразилія.

Під час зустрічі з Є. Нищуком І. Бокова підтримала пропозицію української сторони щодо створення експертної групи у складі фахівців із різних країн для моніторинґу питань захисту культурної спадщини, висловила пропозицію бути посередницею в рамках свого мандата в переговорах про долю об'єктів культурної спадщини України [24].

30 жовтня 2014 р. Виконавча рада ЮНЕСКО розглянула доповідь очіль- ниці організації за результатами моніторинґу ситуації у Криму й затвердила 16 квітня 2015 р. (попри спроби Росії зірвати ухвалення) рішення про продовження спостереження за станом збереження пам'яток культури на півострові. Починаючи з 2015 р. доповідь керівництва з цього питання розглядалася на кожній сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО, а перед сесіями двічі на рік відбувалися зустрічі з кримської проблематики. На знак демонстрації своєї позиції щодо «повернення Криму» російський очільник В. Путін 1 серпня 2015 р. включив Національний заповідник «Херсонес Таврійський» до Єдиного реєстру об'єктів культурної спадщини Росії, попри перебування цього українського об'єкта від 2013 р. у Списку світової матеріальної спадщини.

2016 р. з метою підтримки зусиль України щодо активного залучення ЮНЕСКО до питань забезпечення поваги до прав й основних свобод людини почала формуватися Група друзів України ЮНЕСКО. До неї першими ввійшли Австралія, Канада, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Латвія, Литва, Нідерланди, Польща, Швеція, Великобританія. Держави-партнерки об'єдналися в адвокатуванні України щодо ухвалення відповідних рішень Виконавчої ради ЮНЕСКО, ініціюванні та приєднанні до заяв, що стосувалися нашої країни.

Надалі співпраця України з ЮНЕСКО відбувалася з урахуванням реалій розв'язаної Росією «гібридної війни». На знак визнання прагнення сприяти музиці як засобу діалогу та взаєморозуміння між людьми 29 листопада 2016 р. було надано звання артиста ЮНЕСКО в ім'я миру художньому керівникові, головному диригентові оркестру «Київ-Класик», народному артистові України Г. Макаренку [25]. Поглиблювалася співпраця України у програмі ЮНЕСКО «Пам'ять світу». До Міжнародного реєстру цієї програми 30 жовтня 2017 р. було внесено українську номінацію «Документальна спадщина, пов'язана з аварією на Чорнобильській АЕС». До номінованого документального комплексу ввійшли документи п'яти вітчизняних архівів, що стосуються аварії на ЧАЕС і ліквідації її наслідків та за радянського часу мали гриф обмеженого доступу.

10 листопада 2017 р. І. Бокову на посаді генеральної директорки ЮНЕСКО змінила французька політична й державна діячка О. Азуле. У цей час представником України в організації був О. Шамшур. Йому вдалося досягти порозуміння щодо запровадження прямого моніторинґу ситуації у Криму. Цього разу характер моніторинґової місії передбачався комплексний -- в усіх сферах відповідальності ЮНЕСКО у двох фазах: поза Кримським півостровом (на континентальній частині України із залученням представників громадських організацій із Криму) та безпосередньо там. Під час попереднього обговорення проєкту російські представники висловилися проти допуску місії ЮНЕСКО на окуповану територію.

Після кількох раундів консультацій представників секретаріату ЮНЕСКО в Києві було вирішено розпочати роботу в березні -- квітні 2019 р. [26]. Однак пандемія COVID-19 скоригувала плани щодо активності місії.

В листопаді 2021 р. ЮНЕСКО відзначила своє 75-річчя. На 41-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з цієї нагоди Україну представляла офіційна делегація на чолі з головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Е. Джапаровою. Напередодні ювілейної сесії було оголошено про приєднання до Мережі креативних міст ЮНЕСКО в номінації «Музика» Харкова [27]. Під час сесії її учасники почули ініційоване президентом України В. Зеленським і Національною комісією у справах ЮНЕСКО привітання-флешмоб із нагоди 75-річчя ЮНЕСКО, запущений із метою привернути увагу до діяльності організації та підтримати її цінності. У зверненні зазначалося, що «сила ЮНЕСКО полягає також у здатності знаходити адекватні відповіді на складні виклики, і Україна готова активно працювати спільно з іншими країнами-учасницями заради досягнення цілей» [28].