Мовна політика в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення мовної політики

На сьогоднішній день мовна політика у світі привертає до себе все більше уваги. Все частіше постає питання про подальше проведення мовної політики в світі. Але що таке мовна політика, і в чому її зміст?

На Заході мовну політику ще називають мовним облаштуванням, мовним плануванням та інколи нормалізацією. З огляду на багатоаспектність та неоднорідність мови, важко визначити універсальний термін мовної політики, не дивлячись на те, що цей термін не є новим у науковому обігу. Досить розширені та обґрунтовані визначення містяться у «Малій енциклопедії етнодержавознавства», де мовна політика представлена як «сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мови в певному напрямі»

Ідеологічної та національної палітри у визначенні цього поняття надає науковець Юлія Дешерієва у Лінгвістичному енциклопедичному словнику: «Мовна політика - це сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі», та мовознавець Олександр Куць під якою розуміє «діяльність суб'єктів етнополітики (держави, етноспільнот, політичних партій та ін.), спрямовану на вирішення національно - мовних інтересів, гармонізації національних відносин та зміцненні стабільності поліетнічного суспільства».

На мою думку, найбільш просте та вдаліше визначення мовної політики належить французькому соціолінгвістові Луї-Жану-Калве - «комплекс засобів свідомого впливу на стосунки між мовою (мовами) та суспільним життям». Він проводить чітку межу між мовною політикою та мовним плануванням, вважаючи, що «мовне планування - це конкретне впровадження мовної політики».

Від мовної політики залежить мовна ситуація в суспільстві, уряд може стимулювати розвиток багатомовності в країні, або ж навпаки стримувати та звужувати функціонування мов.

2. Типи мовних політик

За даними сайту Жака Лаклерка, вміщеного в Інтернеті під назвою «Мовне облаштування світу», серед типів мовних політик виділяються такі:

1) політика стратегічної багатомовності, коли країна, будучи одномовною, може вдаватися до вживання двох або більше мов, в залежності від комунікативних потреб;

2) політик офіційної одномовності (утвердження офіційної мови), полягає у тому, що не зважаючи на багатоетнічний склад населення, всі провідні комунікативні функції - у політичному, юридичному, соціальному, економічному планах, делегується одній мові;

3) «дільнича» (місцева, регіональна) мовна політика, яка є складовою частиною загальнонаціональної мовної політики, і провадиться тільки в певних регіонах країни;

4) політика офіційної двомовності або тримовності існує в кількох іпостасях серед яких виокремлюється:

а) необмежений територіально офіційний білінгвізм, що базується на персональних мовних правах у межах всієї країни, стосується всіх членів мовної спільноти, не залежно від того, в якій частині держави вони живуть;

б) територіальний офіційний білінгвізм передбачає застосування двох певних офіційних мов всіма членами мовної спільноти, але в межах відповідного регіону. Це надає мові національних меншин статусу спів офіційної;

в) офіційна двомовність, яка, будучи оголошеною на території всієї країни, застосовується тільки у відносинах з державою, оскільки в кожному регіоні провадиться політика офіційної одномовності;

5) політика диференційного юридичного статусу. Мовні права більшості населення є повнішими ніж ті що відведені міноритарним мовним спільнотам, і це юридично закріплено й офіційно визнано;

6) змішана (комплексна) мовна політика коли одна і та сама країна фігурує в декількох групах одночасно,причина цьому по-прше, деякі з них дуже схожі, по-друге переважна більшість країн в своїй політиці комбінує декілька її типів.

7) асиміляційна мовна політика. Ця мовна політика трактується як така, що створює постійну напругу в стосунках етнічної більшості і меншості. В результаті є постійним джерелом мовних та міжетнічних конфліктів.

3. Мовна політика в Україні та її реалізація

Протягом всієї історії України, мовний фактор виступає потужним чинником впливу на перебіг соціокультурних процесів усередині країни та стан її відносин з іншими державами. Це обумовлено тим, що сутність мовної проблеми не локалізується у сфері суто мовних явищ і відносин, а пов'язана із цілим рядом феноменів, які стосуються соціокультурних аспектів буття суспільства. мовний політика україна комунікативний

Коли статус української мови як державної було закріплено в Конституції, відповідно підвищився і її престиж: українська стала мовою державних кабінетів, наукових конференцій, політичних дискурсів. На жаль, нинішню мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами -- українською та російською.

Сьогодні ми можемо спостерігати витіснення української мови російською у східних, південних і частково центральних областях України.

Наша влада, обстоюючи необхідність узаконити двомовність України на державному рівні, посилаються на досвід «багатьох демократичних держав», що не відповідає дійсності. Так, вони пишуть: «До речі, в сучасних багатонаціональних демократичних державах білінгвізм, особливо серед іншомовного населення, є поширеною культурною і соціальною традицією. Наприклад, у США іспано-англійський або італо-англійський білінгвізм є не тільки соціально-культурною нормою, але й реальним механізмом безконфліктної адаптації етнічних груп до загального соціального життя держави. У багатьох країнах ця норма закріплена юридично. Уявляється, що й в Україні історично склалися умови для розв'язання проблем мови саме на терені білінгвізму, тим більше, що білінгвізм і пов'язана з ним внутрішня толерантність (наявність внутрішньої толерантності як прояву білінгвізму засвідчують не тільки теоретичні, а й соціологічні дослідження) найбільш відповідає менталітету пересічного українця».

Намагаючись представити Україну як поліетнічну країну, де білінгвізм є поширеним явищем, науковці обирають за зразок США -- країну іммігрантів, незважаючи на те, що наведені паралелі іспано-англійської, італо-англійської та ін. двомовності у США мають іншу природу, ніж україно-російська двомовність в Україні. У США білінгвізм побутує в середовищі іммігрантів протягом життя не більше одного-двох, поколінь і є перехідною стадією в процесі повноцінного засвоєння англійської. До того ж американська владна еліта дуже пильно стежить за тим, щоб жодна інша мова, крім англійської, не претендувала на роль офіційної. Хочу зауважити, що уряд США не одноразово запевняв про те що єдина офіційна мова в їхній країні це англійська.

Але пропоную повернутися на терени України. У нашому культурному житті не можна оминути такого специфічно українського, не відомого жодній іншій країні явища, як впровадження двомовних передач. Воно стосується не тільки комунікативних ситуацій спонтанної двомовности, коли під час опитувань чи інтерв'ю журналіст на запитання, поставлене українською мовою, одержує відповідь російською. Деякі наші теле- й радіокомпанії практикують заплановане ведення передач у двомовному режимі -- двоє ведучих поперемінно виголошують тексти то українською, то російською мовами.

Висновки

Для того щоб наша українська мова не повторила долю білоруської, нашій владі необхідно вжити рішучих та узгоджених заходів, таких як:

1. Виробити чітку стратегію мовної політики, це повинна бути політика офіційної одномовності.

2. Влада має удосконалювати законодавчі засади мовної політики.

3. Слід провадити процес формування здатності кожної етнічної громади знати, вивчати, правильно використовувати свою рідну мову, і бути толерантним у відношенні до інших мов у світі.

4. Україна має подбати про «експортування» своєї мови у світ.

5. Беручи до уваги регіональні відмінності України, слід включити до мовної політики регіональний тип.

Завершуючи свій шлях пошуку відповіді щодо мовної політики в Україні, хотілось би підкреслити, що мовна політика в нашій країні таки існує. І її подальша доля залежить тільки від народу.

Література

1. Любов Лазаренко «Досвід мовних політик світу й українська перспектива» (інформаційно-аналітичний огляд).

2. Микола Карпенко «Мовна політика в Україні: стратегічний та прогностичний виміри».

3. Лариса Масенко «Мова і суспільство».

Размещено на Allbest.ru