Загальні характеристики засобів масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні характеристики засобів масової інформації

Введення

засіб масовий інформація

Із засобами масової інформації суспільство стикається щодня (газети, журнали, радіо ТБ), кожне з них формує те або інша думка. Але мене привернуло телебачення і тому я хотів би більш докладніше розглянути його вплив на суспільство. Телебачення володіє великою перевагою: воно доступне, привертає свою увагу наявністю звуку, відеозображенням, оперативністю, масовістю. Інші ЗМІ не здатні все це об'єднати в собі, так газети представляють друкарську інформацію, радіо звукову отримуючи цю інформацію, суспільство вимушено саме "додумувати ", "домальовувати " додатково до того, що вони отримали, щоб відтворити повне уявлення про отриману інформацію. Вплив телебачення так значно, що це необхідно усвідомити суспільству і державі.Необхідно, що б телебачення грало не тільки роль загального подразника, що нав'язує людям свої смаки і пристрасті, але і розуміло свою відповідальність ; які накладає відкритий доступ в будинки мільйонів людей.Загальна характеристика засобів масової інформації.Засоби масової інформації підрозділяються на візуальні (періодичний друк), аудиальные (радіо), аудіовізуальні (телебачення, документальне кіно).

Не дивлячись на всі відмінності між ними, ЗМІ об'єднуються в єдину систему масової комунікації завдяки спільності функції і особливій структурі комунікативного процесу.

Серед функцій ЗМІ виділяють наступні:

інформаційну (повідомлення об положення справ, різного роду фактах і подіях);

комментарийно-оцінну (часто виклад фактів супроводжується коментарем до них, їх аналізом і оцінкою);

пізнавально-освітню (передова багатообразну культурну, історичну, наукову інформацію, ЗМІ сприяють поповненню фонду знань своїх читачів, слухачів, глядачів);

функцію дії (ЗМІ не випадково називають четвертою владою; їх вплив на погляди і поведінки людей достатній очевидно, особливо в періоди так званих інверсійних змін суспільства або під час проведення масових соціально - політичних акцій, наприклад в ході загальних виборів розділу держави);

гедонізм (тут йдеться не просто про розважальну інформацію, але і про те, що будь-яка інформація сприймається з великим позитивним ефектом, коли сам спосіб її передачі викликає відчуття задоволення, відповідає етичним потребам адресата).

Основні завдання ЗМІ - передача інформації споживачам, яка відбувається різними шляхами (газета, радіо, ТБ).

1. Взаємодія засобів масової інформації

Різноманітність видань і програм, складових систему засобів масової інформації, з'явилося результатом виникнення і перетворення різних типів газет, тижневиків, журналів, каналів радіо і телебачення в сукупності складових їх програм. Основній диференціації послужило прагнення різноманітити проблемно - тематичну спрямованість, звернеться до різних шарів аудиторії, зосередитися на освітленні життя різних регіонів сфер діяльності, областях інтересів, представити аудиторії позиції різних суспільних сил. Ці диференціюючі чинники діють постійно і визначають процеси видозміни системи ЗМІ залежно від характеру змісту кожного з чинників. Виникнення або виділення нового шару аудиторії (наприклад, підприємців) привело до формування цілої групи видань ''ділових'' ЗМІ; консолідація ряду областей, розташованих в Сибіру, веде до створення, допустимо газету ''Сибір''; розгортання діяльності нового політичного об'єднання сприяє підставі видання, що виражає його точку зору, - так з'явилися ''ЛДПР'', ''Демократична газета'' і інші видання.При цьому на інформаційний ринок виходять видання і програми як що різко розрізняються (з тематики, масштабу аудиторії, позицій), так близькі між собою в тих або інших аспектах.

Таким чином, виникають різні напрями у формуванні громадської думки в ЗМІ. По характеру зверненню до тематичних пластів слід виділити універсальні видання і канали ТБ і радіо, у полі зору яких (з урахуванням технічної специфіки преси, радіо і ТБ) знаходяться практично всі сфери життя суспільства (деколи ці ЗМІ називають загальнополітичними, що не дуже вдало, оскільки в них зачіпаються не тільки політичні питання). Звертаючись до широкого круга тим, ці видання і програми (такі як, наприклад, газета ''Кузбас'', журнал ''Вогник'', програма ''Пульс'') можуть лише стосуватися найважливіших питань, притому в свого роду конспективній розробці.

Тому виникає необхідність в ЗМІ, де в принципі ті ж тематичні пласти змогли б отримати повніше і глибше освітлення, які і формують громадську думку (у політиці, медицині, культурі, економіки) .Разом з універсальними існують видання і програми багатопрофільні, такі, що охоплюють ряд проблемно - тематичних ліній, зв'язаних між собою визначеними центруючим напрямом що центрує і характером інформації. Так, зарубіжною проблематикою займаються тижневики ''За кордоном' і ''Новий час'', але один з них будує свою роботу, базуючись переважно на публікаціях зарубіжної преси, а інший - на матеріалах вітчизняних авторів аналітиків міжнародних відносин і якщо ці видання розраховані на наймасовішу аудиторію, то журнал ''Міжнародне життя'' орієнтується в основному на фахівців. По своєму багатопрофільні також ''Літературна газета'' і ''Культура'', які концентрують свою інформацію в круг проблем літературного і культурного життя, що широко розуміються, привертаючи авторів переважно з кругів творчої інтелігенції.Такі видання, як ''Літературна газета'', і ''Культура'', є як би перехідними від багатопрофільних до спеціалізованих, таких, що звертаються до однієї проблемно - тематичній лінії. Такі зокрема, ''Спорт експрес'', ''Футбол'', ''Хокей ' і ін. видання. Легко разом тим відмітити, що освітлюючи спортивну тему в повному об'ємі або вибираючи одні або декілька спортивних '' дисциплін '' (наприклад, журнал '' Спортивні ігри ''), ці ЗМІ ведуть спортивну тематику широко, розглядаючи соціальні, етичні, правові і багато інших аспектів спортивного життя, звертаючись при цьому саме до масової аудиторії, а не до фахівцем в даній області (хоча ці ЗМІ повинні бути цікаві і для фахівців). Таким чином, в процесі диференціації, при формуванні всієї різноманітності видань і програм, складається велика сукупність ЗМІ.

Аудиторії належить вибрати деякі з них відповідно до запитів і інтересів і незалежно від того, усвідомлюють ці журналісти чи ні, між ЗМІ виникають відносини як між всіма відразу, так і між тими, до яких звертаються той або інший шар аудиторії. Ці відносини навіть між ЗМІ різних тематичних напрямів, соціально - політичних позицій і аудиторних орієнтації виявляються як взаємодія.Інший характер носить взаємодія між виданнями і програмами, засновниками і співробітниками редакцій яких є представники різних суспільно - політичних позицій, а відповідно партій, асоціацій, фронтів і інших організацій. У суспільстві з розвиненої політичної системи кожна з організацій має так чи інакше політичні, економічні, соціальні цілі, що фіксуються, стратегічні і тактичні уявлення про шляхи їх здійснення.Відповідні концепції складають душу видань і програм, ними установлених або організаційно від цих організацій незалежних, алетаких, що розділяють і підтримують їх позиції. І взаємодія між ЗМІ різних позицій (а діапазон їх дуже широкий - від '' правих радикалів '' до '' ультралівих '') неминуче набуває характеру політичного суперництва за вплив на масову аудиторію. Проте це суперництво носить різний характер і форми, що розрізняються.

Між виданнями і програмами створеними або такими, що підтримують сили, позиції яких непримиренні (антагонистичны), йде боротьба за винятковий вплив на громадськість в цілому або на ту її частина (класову, національну, релігійну, і тд.), якою віддається перевага, чиї інтереси виражає і на чию перемогу розраховує дане політичне угрупування.Простою формою координації журналісткою діяльності є налагодження випуску газети, журналу, радио- і телепередачі. Адже вже на рівні функціонування однієї редакції потрібне вироблення на певний термін інформаційній політиці по ведучим в даному органі проблемно - тематичним напрямам. При цьому інформаційна політика визначається по більшому кругу журналістських проблем: по політичній лінії видання (програми), основним проблемно - тематичним напрямам, характеру їх ведення, системі рубрик, відношення до публікацій інших ЗМІ, авторам, що привертаються, жанровій структурі і т.д.

При координації діяльності різних ЗМІ налагоджується співпраця як по горизонталі - між '' одномасштабними '' виданнями і програмами різного типу, поширюваними або по всій країні, або в регіоні, області, районі, так і по вертикале - між виданнями і програмами різного рівня (скажімо, між виданнями партії, розрахованими на аудиторію всієї країни, і виданнями, що виходять в регіонах, аж до районних газет) .Проте долаючи складнощі координації, журналісти, що дотримуються однакових орієнтації, дістають можливість з меншою витратою сил добитися великих результатів, тому що в даному випадку вступає в дію так звані '' эмерджентные властивості системи, посилюється дія ЗМІ на аудиторію унаслідок складання сил що дає якісно інші результати, більші, ніж проста сума підсумків діяльності окремих видань і програм. Не випадково наприклад для органів журналістики офіційного характеру, засновниками яких є владні структури, розробляється державна програма інформаційної політики ЗМІ, а для її реалізації організовується рада з інформаційного забезпечення політики, що проводиться властями.

2. Телебачення як механізм соціального контролю

Сучасну урбаністичну культуру неможливо уявити собі без телебачення. Телевізор став невід'ємним атрибутом життєвого миру сучасної людини, а телебачення перетворилося на могутній суспільний інститут, поле додатків інтелектуальних зусиль теоретиків - представників різних суспільних наук. Юристи розглядають правові питання функціонування телебачення, економістів цікавить телебачення як економічний інститут, соціологів - як інститут, направлений на інтеграцію або дезинтеграцію суспільного життя. Зараз я спробую розглянути телебачення як інститут, що робить істотний вплив на суспільні процеси, їх конфігурацію, структуру, динаміку.Саме так визначали суть соціологічного напряму в теорії масових комунікацій його основоположники У. Шрамм, Р. Лассуел, П. Лазерсфелд, Р. Мертон, Би. Берелсон, У. Ріверс, Р. Шиллер, Дж. Гербнер, і ін. Специфіка підходу до ЗМІ, на думку цих дослідників, полягає в " вивчення їх структурно - функціональних взаємозв'язків з суспільними системами, що гарантують гуманну рівновагу між свободою і контролем, обумовлене кінець кінцем усвідомлено - відповідальним відношенням до використання ЗМІ на благо соціальної згоди " (Землянова Л.М. Современная американська коммуникативистика. Теоретичні концепції, проблеми, прогнози. М. 1995. з. 51.)

Характер взаємин і взаємодії суспільства і ЗМІ залежить від того, на яких базових принципах вони функціонують в конкретних політика - культурних і національно - державних системах. Аналіз організації і діяльність ЗМІ в різних країнах дозволив вченим зробити висновок, що, з одного боку, будь-яка суспільна система так чи інакше контролює ЗМІ, а з іншої - самі ЗМІ є найважливішим джерелом контролю і формування громадської думки в суспільстві.Телебачення, як і інші ЗМІ, служить політичним, соціальним і економічним інтересам тих, хто панує в суспільстві. Де - те таке служіння забезпечуються відвертим втручанням уряду (за допомогою цензури і інших засобів контролю), де - те - більш тонкими економічними (комерційними) механізмами. Але, знаходячись під контролем тих або інших соціальних сил, телебачення саме виконує функцію соціального контролю, впливаючи на суспільну свідомість, формуючи громадську думку, упроваджуючи в масову свідомість певні ідеї, цінності, норми, зразки поведінки і ін. Сьогодні, коли змінилася основа існування і діяльності вітчизняного телебачення як інституту суспільства, функціонування нинішнього російського телебачення має велика схожість з американським або, по украй мірі, європейським ТБ, ніж з колишнім радянським. Розглянемо основні теоретичні концепції і емпіричні дослідження американських учених вплив ЗМІ а зокрема телебачення на суспільну свідомість.Питання, пов'язані з ефективністю дії ЗМІ на суспільство, хвилювали дослідників ще в 50 - 60 - е.. рр. Один з основоположників коммуникативистики У. Шрам в трактуваннях ефективності цієї дії виділяють два типи крайнощів: або перебільшення пропагандийских і маніпулятивних можливостей інформаційних систем і їх ролі як джерела соціальних змін, або твердження їх виключно стабілізуючої і консервативної дії на суспільство. Як приклад першій позиції він приводить антиутопічний роман Дж. Оруелла " 1984 ". Цьому твору протиставляється позиція П. Лазерефелда і Р. Мертона які не заперечують ні зростаючої ролі ЗМІ в житті суспільства, ні їх пропагандистських можливостей, але вважають, що величезні дози масової інформації самі по собі можуть стати " соціальним наркотиком " для мас, відучувавши їх від активної участі в суспільному житті, пізнання її законів і перетворюючи на пасивних споживачів новин. У статті " Масові комунікації, популярні смаки і організована соціальна дія ", ці соціологи відзначають, що оскільки ЗМІ підтримуються великим бізнесом, пов'язаним з тією, що існує соціально, - економічною системою, вони вносять свій внесок до збереження цієї системи. Підтримуючи статус-кво, ці засоби виявляються нездібними ставити по сумнів структуру суспільства і навіть надають на неї " цементуюча дія " (Землянова Л.М. Указ. соч. з. 51 -52)Гербер Шиллер, автор таких відомих праць, як " Масові засоби інформації і американська імперія " (1973), "Засоби масової інформації і культурне панування" (1976), також розглядає американські ЗМІ як засоби маніпулятивної дії, направленої на підтримку і збереження статус-кво. Зміст і форма засобів масової інформації Америки - затверджує Шиллер, - міфи і засоби їх передачі повністю спираються на маніпуляцію. При успішному застосуванні, а це, поза сумнівом, так і є, вони неминуче приводять до пасивності індивіда, до стану інертності, який запобігає дії. Саме такого стану індивіда і прагне добитися ЗМІ і вся система в цілому, оскільки пасивність "гарантує збереження статус-кво" (Шиллер Г. Манипуляторы свідомістю. М., 1980. з. 47). Концепції "статус-кво" дотримуються учені Анненберськой школи (Анненберськая школа комунікацій була створена при Пенсивальськом університеті в 1959г. З метою вивчення ЗМІ. Учені Анненберськой школи під керівництвом професора Джардджа Гербнер внесли значний внесок до розвитку теоретичного базису куманикативистики, а також провели серії унікальних досліджень за програмами "Профіль насильства" і "Культурні індикатори",) які у ряді робіт розкрили системну суть телебачення як одного із засобів збереження цілісності суспільних відносин, що склалися, і структур. "Телебачення - це головна культурна зброя американського суспільства, - писав Гербнер і Гросс в 1976г. - це засіб встановлення порядку, сприяючий розширенню і зміцненню, а не зміні, ослабленню або погрозам знищення загальноприйнятих концепцій, вірувань і форм поведінки. Його головною соціальною функцією є розповсюдження і стабілізація соціальних моделей і культивизация не змін, а опору їм". Порівнюючи теорію "статус-кво" і концепцію Дж. Оруелла, У. Шрвамм приходить до висновку, що істина, як завжди знаходиться де - те посередині, вірогідніше, небагато ближче до теорії " статус-кво".Хотілося б відзначити, що ці концепції дозволяють зафіксувати зв'язок між реальними характеристиками діяльності ЗМІ і нормативними теоріями медіа. Якщо в романі Дж. Оруелла у формі художньої вигадки представлена авторська думка мас - медіа, то П. Лазерсфельд і Р. Мертон засновували свій висновки на аналізі американською - ринковою - моделі функціонування ЗМІ. Цим, на мій погляд, багато в чому пояснюється різне розуміння ефективності і спрямованості дії масової комунікації на суспільство, що містяться в романі англійського письменника і статті американських соціологів. У підтвердженні цієї думки можна привести висновок. Хеда, Зроблений їм в ході порівняльного дослідження систем трансляцій миру. (Американський учений Сидні Хед зробив порівняльне проблемно-типологічне дослідження радіо- і систем телетрансляцій світу, результати якого виклав в книзі "Системи трансляцій миру. Порівняльний аналіз" (1986). Він виділив три основні типи функціонування мовних систем в суспільстві. До першого він відносить форми, характерні для країн, де превалює приватна власність на ЗМІ; до другого - ті де домінуючою є державна власність; до третього - ті, співіснує і приватна і державна форми володіння радіо і телебаченням. Систему приватного володіння інформаційним капіталом, пануючу в США, С. Хед називає "що дозволяє", систему державного контролю - "авторитарною", європейську - "опікунською". Пояснюючи ці дефініції, він відзначає, що американська модель орієнтована на ринкові відносини, що припускають в першу чергу облік товарних смаків споживачів, а не виховно-контролюючі функції держави, як це характерно для авторитарної форми володіння інформаційними засобами. У опікунській моделі передбачається можливість задоволення і споживчого попиту і контролю за ним. В ході порівняльного аналізу С. Хед приходить до висновку, що найбільш плідними є режими контролю, що забезпечують здорову конкуренцію, необхідну для задоволення різноманітних інтересів публіки і підвищення якості передач.

На думку З. Хеда " чим більш авторитарний режим, тим більше ефективною вважається дія радіо - і телетрансляцій на соціальні зміни ".Проте така біполярність підходів в аналізі впливу ЗМІ на населення навряд чи може задовольнити сучасні запити як практики функціонування мультимедійних засобів інформації, так і фахівців, які зайняті цією проблемою.

У міру процесу технізації інформаційних джерел, що все прискорюється, перетворення їх у все витонченіші інститути по дії на суспільну свідомість і поведінку людей виникає настійна потреба зрозуміти глибші механізми проникнення ідей, поширюваних ЗМІ.Значний внесок у вивчення механізмів дії на суспільну свідомість внесли учені Анненберськой школи, що здійснили під керівництвом Дж. Гербнера велику серію досліджень змісту телепередач і дії телевізійних образів на аудиторію. Ними була запропонована модель вплив телебачення, заснована на концепції символічного интеракционизма. Центральна її ідея полягає в тому, що телебачення створює символічний образ реальності, який, у свою чергу, і формує сприйняття життєвого простору індивідом. У колишні часи цю функцію виконували міфологія, фольклор і релігія, що перетворювали уявлення і ритуали у форми символічної соціалізації і контролю. У нашу епоху таку місію стало виконувати телебачення. День за днем комплекс стереотипних концепцій споживається мільйонами телеглядачів " у шаблонних капсулах, що містять продукцію масового виробництва інформації і розваг". І таких "капсул" - телевізійних сюжетів і образів, ідей, що повідомляються, - складається особливий символічний світ, який структурує життєві цінності, норми, загальні зобов'язання і установки і формує основу для взаєморозуміння і взаємодії (хоч і необов'язково і угоди) між великими і різнорідними групами людей.

Цей світ обумовлює образ мислення, відчуттів і поведінки не індивідуумів, а мас в цілому. Виходячи з цих посилок, учені Анненберськой школи проводять дослідження системи телевізійних сюжетів і образів, використовуючи метод контентанализа.Осмысляя дані своїх досліджень, Дж. Гербнер і Л. Гросс прийшли до висновку, що " телебачення, як і будь-який інший міфічний мир, є вибірковою і функціональною системою ідей, що повідомляються ".Так, основне місце в "телевізійному мирі", як показали результати контент - аналізу, займають представники середніх і вищих шарів, люди з престижними професіями і хорошим матеріальним положенням, переважно чоловіки. Жінки фігурують як втілення любовних пристрастей і сімейних відносин. Невдахи, вихідці з нижчих шарів зустрічаються рідше. Значне місце займає тема насильства, тому що, як вважають автори, це "найпростіший і дешевший драматургічний засіб демонстрації правил гри за владу", бо "у символічному світі відкрита фізична дія робить сценічно зримою те, що в реальному світі зазвичай ховається". Учені також констатували, що "головний напрям", культивоване телебаченням, має свої цілком певні політичні характеристики - позиція середини, помірного нейтралітету і невтручання в ідеологічні конфронтації між радикалами і консерваторами.

Така позиція, що привертає до себе велику частину глядачів, на думку авторів, формується і під впливом імперативів масового ринкового попиту. Найважливішою пружиною телевізійного бізнесу є ставка на середній деидеологизированного масового глядача, настроєного, як правило, на консервативний лад і тому здатного легко засвоювати будь-які телеконцепції, що вселяються. Але оскільки для телебізнесу головним завданням є мобілізація мас споживачів створюваної продукції, обирається і відповідна позиція, що допускає як консервативну, так і псевдоліберальну ідеологію. Цю систему політичних орієнтацій Дж. Гербнер називає "комерційним популізмом". Оцінюючи результати досліджень Анненберськой школи, можна сказати, що це була одна з перших спроб об'єднати розробку теорії впливу телебачення на процеси соціального контролю з детальним вивченням змісту масової комунікації і вимірюванням ефектів їх дії на рівні індивідуального сприйняття. Одним з механізмів маніпулювання суспільною свідомістю, який використовує телебачення, є привертання уваги до певних проблем. Тільки та проблема, яка освітлена телебаченням, стає надбанням суспільної уваги. Телебачення виступає як би основним "проблематизатором" суспільства. Але інформаційна картина миру, створена новинними і інформаційно-аналітичними телепередачами, показують як даність ту картину, яку зафіксували телевізійні оператори і "препарували" журналісти, аналітики, експерти.

І ця картина не обов'язково адекватна реальностs/Невідповідність між реальним і "телевізійним" світами виявляється наочно в освітленні, наприклад, теми злочинності і насильства в програмах американського телебачення. Добре відомо, наприклад, що насильства і злочину складають значну частину телевізійного ефіру. Проте зображення злочинів на телебаченні не відповідає реальної статистики злочинів. У телепередачах більше місце займають злочини проти людини, в суспільстві - злочини проти власності. У телепередачах злочину, щонайменше, в 10 разів більш поширені, ніж в реальному житті. Явний "перекіс" існує і в соціально-демографічному складі злочинців. У телепередачах серед злочинців переважають білі чоловіки з середнього класу у віці від 30 до 40 років, третина з яких є фахівцями високого класу або зайнята інтелектуальним працям. У суспільстві злочинці розподілені більш рівномірно між соціальними класами.Мотивами у трьох четвертих "телевізійних злочинців" виступають жадність, помста або проблеми психологічного характеру. Мотиви злочину рідко аналізуються в контексті складних соціальних процесів або як результат суперечностей соціальної структури. Телебачення показує в основному процес розслідування, переслідування і арешту. Злочинець в "телевізійному мирі" майже завжди буває затриманий і покараний, на відміну від реального світу, де рівень розкриваності злочинів і здійснення правосуддя низький.

Звинувачення, пред'явлення позовів, судові процедури і виголошення вироку практично не розглядається.Х. Тейлор і Т. Дозьер вивчили американські телепередачі за період з 1950 по 1976 р. Особливо їх цікавили передачі, в яких обличчя, що вершать правосуддя, були зображені як герої. В ході їх аналізу і в ході подальшого аналізу, зробленого Р. Стаплсом і Т. Джоннсом, були виявлені деякі цікаві моменти.Наприклад, починаючи з 1965 р. як вартові правопорядку найчастіше фігурували чоловіки з чорним кольором шкіри. Чорний супергерой мав певний набір рис вдачі: дуже мужній, запальний, агресивний, грубий, різкий, яскрава особа, житейски мудрий, простодушний, такий, що викликає довіру і симпатію. Автори вважають, що телебачення дуже ідеалізує, пропагує цього героя як модель наслідування для чорних підлітків.

Робиться це з тією метою, щоб підлітки уявляли собі роботу в поліції як можливість зробити хорошу кар'єру.Телебачення виправдовує і легитимизирует застосування насильства, якщо воно направлено на захист статус-кво. В цьому випадку насильство є морально (якщо не законодавчо) допустимим і соціально необхідним. Герой повинен застосовувати насильство, оскільки сили зла не зупиняться ні перед чим, щоб знищити демократію, Ті, хто порушує статус-кво, зображаються як безрозсудні революціонери. Ті герої, які виходять за рамки традиційних законів і самі вирішують, що є несправедливим, майже завжди належать до білої раси. Представники чорної раси не з'являються на екрані в такій якості, можливо, щоб не викликати руху линчевателей серед представників чорної раси. Що мають чорний колір шкіри можуть застосовувати соціально виправдане насильство тільки для захисту свого положення або діючи під безпосереднім керівництвом білих.Ці ж автори вважають, що насильство на телебаченні виступає механізмом соціального контролю, оскільки застосування насильства тими, хто захищає статус-кво, легитимизируется, тобто, розглядається як соціальне позитивне явище, а також пропагується ідея, що поліція є втіленням справедливості. Але Тейлор і Дозьер відзначають, що ці образи часто бувають повні іронії.

Наприклад, чорні супергерой телепередач часто в реальному житті є членами негритянського співтовариства, що самими зневажаються. Система правосуддя, караюча злочинців, представлена як рівна для всіх, без етнічних і расових забобонів, а насправді вона дискримінує права меншин.

У роботі "Функції соціального контролю, що виконуються зображенням насильства в ЗМІ" Шаттенберг робить цікаве зауваження: корисність і користь, яку приносить телебачення, зовсім не зменшуються від того, що образ, створений телебаченням, про систему соціального контролю, має мало загального з реальністю. Телебачення придбало соціальні функції, які колись приписувалися системі публічного покарання Емілем Дюркгеймом. Телепередачі на кримінальні теми складають вид суспільного ритуалу, де злочинець визначений, пізнаний і покараний (у повній відповідності вашим очікуванням) і де відновлюється порушена соціальна норма.

Таким чином, телебачення поширює інформацію про межу моралі подібно до того, як це робили ранішим публічні страти. Воно нагадує, що процес соціального контролю продовжує існувати, хоча він зараз і прихований від загального огляду в результаті збільшеної раціоналізації і бюрократизації суспільства. У реальному світі правосуддя часто повільно, неповно і взагалі є справою брудним. Телебачення хоч би на символічному рівні відновлює баланс на користь соціального порядку.Цей приклад із зображенням насильства в ЗМІ показує, що телебачення грає роль своєрідних окулярів, за допомогою яких чоловік сприймає світ, окулярів, рекомендованих не окулістом, а майстром по їх виготовленню.Найцікавішим з погляду соціологічного аналізу виступає процес впливу телебачення на стратификационную структуру суспільства, на підтвердження або спростування існуючих соціальних відмінностей.

3. Види суспільств з позиції циркулювання в них масової інформації

Суспільства можна розглядати з позиції того, за рахунок чого воно отримує біле половини свого національного валового прибутку. Відповідно до сказаного будемо виділяти три типи суспільств:-- суспільства аграрні (більше половини національного прибутку вони отримують за рахунок продажу продуктів сільського господарства -- зерна, овочів, фруктів, квітів тощо);-- суспільства індустріальні (більше половини національного прибутку вони отримують за рахунок продукції індустрії -- випуску тракторів, автомобілів, кораблів, літаків ракет, видобутку корисних копалин тощо);-- суспільства інформаційні (більше половини національного прибутку вони отримують за рахунок продажу інформації -- масової інформації (газет, журналів, книг, радіо- й телепередач), науково-технічної інформації (науково-технічних книг, журналів, патентів, стандартів тощо), програмної інформації (операційних систем, трансляторів, пакетів офісних програм, автоматизованих систем керування підприємством, автоматизованих систем керування технологічними процесами тощо), культурної інформації (театрів, кіно, концертів, цирків тощо).В історичному аспекті ці види суспільств формувалися в такій послідовності: спершу виникали аграрні суспільства (первісний, рабовласницький, феодальний, а частково -- й капіталістичний лади), далі найрозвиненіші з них ставали індустріальними (починаючи з моменту найвищого розвитку капіталізму) й нарешті останнім часом ці найрозвиненіші індустріальні суспільства почали ставати інформаційними. Між вказаними суспільствами існує суттєва різниця в джерелах отримання інформації. Автор цієї теорії -- Л. Тофлер. Розглянемо ці джерела:-- в аграрному суспільстві основними джерелами отримання інформації є сім'я, церква і частково -- школа (як правило, початкова);-- в індустріальному суспільстві до основних джерел отримання інформації, крім тих, що є в аграрному, додається школа (середня, частково вища), а також частково ЗМІ;-- в інформаційному суспільстві до основних джерел отримання інформації, крім тих, що є в індустріальному, додається школа (для більшості населення вища), а також ЗМІ як основний постачальник масової інформації.До цієї класифікації можна зробити уточнення, а саме:-- варто виділити передаграрне суспільство, в якому інформація передавалася тільки в рамках сім'ї та церкви (загалом, будь-якого релігійного інституту);-- в інформаційному суспільстві варто виділити такий його підвид, в якому передбачається використання Інтернету.

Про Інтернет потрібно сказати окремо, оскільки Інтернет усуває для масової інформації такий фактор її функціонування як віддаль. Інтернет, з'єднавши всі цифрові бази даних в єдину мережу й доставляючи інформацію в будь-яку точку Земної кулі за лічені секунди, зробив ці бази даних спільним загальнодоступним інформаційним джерелом. Вже зараз в Інтернеті виникає „дзеркальне” відображення всієї масової інформації, яка існує в традиційній формі. До такого дзеркального відображення потрібно віднести: Інтернет-газети, Інтернет-журнали, Інтернет-книги, Інтернет-радіо, Інтернет-телебачення, Інтернет-кіно. Крім того, в Інтернеті з'явилися такі сервіси, які в традиційній масовій інформації -- відсутні (наприклад, Інтернет-БД, Інтернет-пошукові системи тощо). У майбутньому Інтернет відіграє в суспільстві таку ж роль, яку свого часу відіграло винайдення книгодрукування Йоганном Гутенбергом.

У сучасному світі до яскраво виражених інформаційних суспільств належать США. Цьому явно сприяє те, що США виготовляють левову частку комп'ютерної техніки (процесорів) Земної кулі. Враховуючи сказане, для країн Європи є надзвичайно актуальною організація випуску власної комп'ютерної техніки.У наш час Україна належить до числа індустріальних держав. Надзвичайно сильно Україну відкинула назад економічна криза, яка виникла внаслідок розпаду СРСР.

Размещено на Allbest.ru